Заочне знайомство з Дмитром Васильовичем Нитченком почалося після наступного його листа.
Донкастер, 5.1.1998 р.
ВПоважаний Пане Рудницький!
На замовлення й прохання п. Семенка з Мюнхену висилаю Вам примірник нашого альманаха "Новий обрій", ч. 10. Вибачте, що ця висилка дуже забарилася через те, що я не був дома. Зате висилаю Вам напівавіяційною поштою, щоб Ви швидше одержали. Буду вдячний, коли повідомите про одержання. Якщо у В/редакції працює п.Семенов*, то прошу передати йому моє щире вітання.
Можливо, Ви наш альманах уже й бачили. Я вислав цілий пакунок своїх книжок до Української громади Сімферополя. Пані Житнікова писала, що одержали. Там був і наш альманах. Але вона, здається, співпрацює з іншою редакцією газети, яка там виходить для українців-військовиків.
Із щирою пошаною Д.Нитченко (Дм.Чуб).
В той час я працював у тижневикові "Кримська світлиця" і листувався з Юрієм Сергійовичем Семенком (1920-2003) - громадським і політичним діячем в діаспорі, автором збірників "Голод 1933 р. в Україні", "Народне слово", тритомових мемуарів "Тички", а також ґрунтовного дослідження "Шахи в Україні", яке, власне, нас і поєднало. Кажуть, що земля - тісна. Так і в даному разі. Ще раніше я запізнався зі студентом Вадимом Семенком, який, перевівшись із Кривого Рогу до Таврійського університету, впродовж свого подальшого навчання завжди знаходив підтримку в нашій сім'ї. Опісля вияснилося, що він родич Юрія Сергійовича. Крім того, майже кожного року мені доводилося бувати в рідних краях Юрія Сергійовича на Апостолівщині, отож наші стосунки відразу набрали земляцького характеру. Тому з власної спонуки він і звернувся до Дмитра Васильовича. Австралійські книжки передбачалося передати до недавно заснованого українсько-канадського відділу при дев'ятій міській бібліотеці та першої гімназії, історія якої пов'язана з багатьма постатями вітчизняної культури і науки. Відтак у бібліотеці стали відбуватися вечори, присвячені українським літераторам Австралії, в читальному залі з'явилася прикрашена рушниками постійна експозиція - "Куточок Дмитра Нитченка". А в гімназії відтоді проводяться нитченківські уроки, пишуться реферати, за один з них - про творчість дочки письменника Лесі Богуславець - гімназистка Юлія Глущенко отримала на всеукраїнському конкурсі учнівських робіт диплом.
Відписував я Дмитрові Васильовичу крупними літерами, щоб йому легше читалося, і зазвичай стисло, бо якось совісно було відбирати в нього час. Частіш усього говорилося про те, що з одержаного використається, які відгуки подасть газета тощо.
Донкастер, 14.4.1998 р.
Дорогий Пане Редакторе Рудницький!
Сьогодні одержав від Вас милого листа і з додатком В/газети з австралійською сторінкою, за що Вам щиро дякую. В уривкові з моєї книжки про Миклуху-Маклая є маленька помилочка: "по-вуличному" предка чи предків Маклая звали МаХлай, тобто недотепа.
Щодо мене, то я не мав Шевченківської премії, а за спогади "Від Зінькова до Мельборну" я одержав у 1992 році Міжнародню премію ім. Гр.Сковороди, а в 1994-му премію ім. Лесі Українки за три книжки: "Живий Шевченко", "Стежками пригод" та "Слідами Миклухи-Маклая". Також від Спілки письменників маю "Похвальну грамоту" за літературну та культурно-громадську працю в Австралії.
Те, що Ви не тримаєте книжок дома на полиці, а позичаєте людям, то це дуже добре робите. Книжка мусить виконувати свою ролю чи завдання. А особливо сьогодні, коли дотеперішня влада натворила стільки хахлів та малоросів, які не знають, чиї вони діти і для чого живуть на світі.
Готую для Вас пакунок своїх та редагованих мною книжок і цими днями вишлю у поштовому мішку в картонній коробці. Так дешевше коштує. За три місяці, сподіваюсь, одержите. Деяких я вже не маю, лишилося по 1-2 примірники. Всього я написав і були видані 29 книжок, а тридцята перебуває в друці. Це другий збірник "Листи письменників". Десь у липні-серпні пришлю, як не забуду і як живий буду. Бо, маючи 93 роки, можна щодня чекати несподіванок. Тому я й написав та надрукував віршований "Заповіт". Його надрукували і в Детройті (США) газ. "Українські вісті", і "Молодь України" (Київ), і "Літерат. Львів", і тут наша "Вільна думка". Всім сподобався.
Я думав, що Ви з Західньої, бо там багато Рудницьких, а виходить, що "східняк". Ну, а я з Полтавщини, народився в м.Зінькові. Три мої книжки перевидали в Києві тиражем 50 тисяч, а четверту - з теорії літератури - в Полтаві. 5000 тираж.
Я теж казав, що, як доживу, що Україна стане самостійна, то тоді можу спокійно вмирати, але тепер бачу, що та самостійність ще дуже фальшива, москаль дачі завалює своєю пропагандою та лагодиться й напасти. Тому я вислав уже 93 пакунки книжок, до Вас буде 94-тий, а одинарних пакуночків вислав уже сот три. Є пакунки мої скрізь - навіть у Москві, Тюмені, Камчатці, Одесі, Херсоні, Севастополі, Сімферополі, Полтаві, Києві, Львові, Івано-Франківську, Русові, Зінькові, Харкові, Вінниці, Черкасах і т.д. І все це оплачує моя робітнича пенсія, бо всі заощадження пішли на видання книжок, але продати останнім часом неможливо: старі вмирають, а молодь асимілюється, за малими винятками. А яничарство в Україні - це найбільша біда. Додаю добірку віршів та статтю акад. М. Мушинки, яку недавно надрукувала наша газета. А чи я Вам вислав наш новий альманах "Новий обрій", ч. 10, то вже не пригадаю.
Привіт всім творцям В/газети. З пошаною й подякою Д.Нитченко.
Я дуже сліпий, ледве бачу.
Стаття Зленка чудова.
Двічі в листах Дмитра Васильовича заходила мова про Аркадія Любченка.
Донкастер, 20.4.1998 р.
Дорогий Пане Редакторе Рудницький!
Щиро дякую за новий лист і сторінку Вашої газети з дописом про наш конкурс. А вчора я вислав Вам пакунок книжок у поштовому мішку, так дешевше коштує: по З доляри за кілограм. Вислав 35 книжок, як не помиляюсь. За три місяці, сподіваюсь, одержите.
Додаю копію сторінки "Голосом жіночого серця". Це про збірник "Соло", де поміщено по одному вірші 63 поетес з малою добіркою. Я вислав до редакції більше, але не все надрукували.
Часу мало, а здоров'я ще менше. А тут ще замовили мені з Харкова написати статтю про Аркадія Любченка, якому на початку наступного року минає 100 років з дня народження. А я його знав ще з Харкова, належав разом з ним і до Пролітфронту, працював з ним і в "Новій Україні" під час німецької окупації, бачився і у Львові, і в Берліні. Він помер у Бад-Кісінгені в 1945 році під час операції шлунка.
Отже, як одержите книжки, то прошу повідомити.
Привіт Вашій редакції.
З пошаною й подякою Д.Нитченко.
Щиро дякую за великоднє привітання й картку.
Донкастер, 1.8.1999 р.
Дорогий Пане Редакторе Рудницький!
Не знаю, як Вас величати по-батькові, тому звертаюся звичайною формою. Сердечно Вам дякую за милого листа. Дуже радий, що другий збірник дійшов до Вас. Сподіваюся, що одержите й третій, а я вже лаштую четвертий, але мій приятель Яр Славутич щось не повертає його листів, які він хотів переглянути перед друком. Думаю, що перший збірник з листами Винниченка, Багряного та інших Ви маєте від мене. А як ні, то можу прислати.
Сердечно Вам дякую за сторінку з газети про "Листи".
Сподіваюся, що "Літературну Україну" Ви одержуєте. В ній була за 31.12.98 моя стаття "Сторінками "Щоденника" Аркадія Любченка".
Дуже приємно чути, що про мене згадують і в школах та в гімназії. Мої твори є вже в кількох читанках, зокрема у збірникові "Рідні голоси з далекого континенту" (видво "Веселка", Київ), який упорядкував А.Михайленко. Він приїздив до Австралії, був і в моїй хаті. Я влаштував йому виступ.
А я тепер тимчасово перебуваю в Українському старечому домі, бо дочка з чоловіком гайнули до Англії відвідати сина. Умови тут дуже добрі. Кожен має окрему кімнату з душем і вбиральнею та всим, що треба. В будинку 32 "доходяг", майже самі жінки. Харчують добре. А за це все беруть 85% з пенсії. Для мене недобре тут тому, що не маю під руками своєї бібліотеки. Але за 10 днів дочка повернеться, і я повернусь до неї.
Дуже мене приголомшила ухвала Верховної Ради про те, що чужинці, тобто росіяни, можуть не вивчати української мови! В якій країні можуть дійти до такого одуріння? Я вже вислав 104 пакунки книжок в Україну для бібліотек, редакцій, учителів та добрих людей, щоб підтримати українізацію. В кожному пакункові по 30-40 книжок.
Не люблю слова "молодіжний", чому не "молодечий"? Або друкують "соковижималка" замість гарного слова "сокообка". Слово "обороняти", "оборонятися" майже зникло і з сторінок укр. преси, а пишуть "захищати", "захищатися", навіть у військових статтях.
Привіт п. Гукові*. Машинка зіпсувалася, а я ледве бачу. Привіт Таїсі Федорівні та вчителям і учням школи й гімназії.
З пошаною Д.Нитченко.
* Микола Гук - капітан другого рангу, голова севастопольської "Просвіти", редактор газети "Дзвін Севастополя".
Своєю чергою я розповів Дмитрові Васильовичу, як дізнався, що є такий письменник - Любченко. Тоді, сорок сьомого, ми з матір'ю опинились у Кіндійці (тепер це частина Херсона), однак там голод лютував ще діткливіше, ніж у нашій Новокиївці. В травні я ледве добув третій клас, а мати вже не підводилася. Приїхала з Цюрупинська тітка, теж виснажена голодом, відвезла матір до якоїсь херсонської лікарні, а мене відправила в Новокиївку, де два місяці пас корів.
В цюрупинського двоюрідного брата я випросив підручник з літератури для п'ятого класу. То був рідкісний підручник, яким школа так і не покористувалася, бо вийшов на початку 1941 року. Були в ньому дума про втечу з азовської неволі трьох братів у варіанті, як допевнився пізніше, наведеному в "Записках о Южной Руси" П.Куліша, вірші та уривки з прозових творів, про авторів яких нічого не знав, - Б.Грінченка, В.Самійленка, П.Карманського, І.Керницького.
Опріч того, підручник розпадався на дві недбало склеєні частини - після видруку з нього було вилучено кілька сторінок, а відповідний рядок у змісті так залито густою чорною фарбою, що не прочитувалася жодна літера. Ця інтрига сподобила на перший "літературознавчий" пошук, і розгадка знайшлася. В кінці одного тексту давалося завдання порівняти вчинки героїв з творів "Як гартувалася сталь" М.Островського, "Вісімнадцятилітні" Ю.Смолича і "Зяма" А.Любченка. Якраз уривка з новели "Зяма" у книжці й не було.
Здається, восени 1959 року, коли я вже вчився в Кримському педагогічному інституті, в обласному Будинку профспілок з розповіддю про реабілітованих у той час літераторів виступав Євген Адельгейм. Мені згадався Любченко: може, теж був репресований? З тим запитанням і звернувся, коли зустріч закінчилася і промовець попрямував через зал до виходу. "Любченко? Втік разом фашистами. О, то така сволота, німецький прихвостень і запроданець!" - відповів столичний критик. Не повірилося. Мабуть, тому, що нині критик не шкодував гарних слів на адресу Василя Блакитного, однак років десять перед тим в одній зі статей теж іменував цього письменника фашистом.
І справді, через кілька десятиліть Аркадій Любченко врешті повернувся в літературу своїми новелами, "Щоденником". А "Зяму" я прочитав аж 1999 року у книжці, випущеній видавництвом "Смолоскип". Випадковим збігом це сталося на батьківщині Юрія Семенка, якому завдячую своїм кореспонденційним спілкуванням з патріархом українського письменства в Австралії.
сміймося з тих
що шукали
доказів на існування Бога
сміймося ж разом
усі ми
що не вміємо знайти
доказів на власне існування
***
заглянула зоря
не Віфлеємська
в зіниці церкви
заплакала Божа Матір
вірою-сльозою
на музейний номер
до лиця прибитий
Похорон митця (уявний)
з тлінного тіла
змили останні сліди життя
в одяг святочний убрали
мовби Харонові не однаково
хто у якій одежині
коли дає мідяка
зв'ялі пензлі
під ноги кинуті
витекли в пісок цвинтарної дороги
о?брази майбутні
відклеєні від полотна уяви
а за труною
дибала надія
ногами здійнятих з хреста
Сентенція
Життя це боротьба
…Між совістю
І страхом
22.10.1988
***
Совість не має кістяка
Тому неможливо
Зламати їй хребет
14.11.1991
Післяподорожні записки
***
Світанок
Вишня плаче
Вимерзли хрущі
Весна блукає
По степах
Не знаючи
Чи буде їй де
Голову приклонити
Розстріл
Замок - вусатий осавул
На вежі майоріє прапор
Білістю костей
Пришерхла круто кров
Стогнуть навіть мури
Хоч сумнівно
Чи є в них совість
***
Пізньою ніччю
Забавлявся киданням зірок
Укладав їх в сузір'я
Пересипував з долоні у долоню
А коли збудивсь
Побачив лише хмарне небо
З якого не пробився
Навіть кволий
Місячний промінь
14.11.1991
***
Час вмирає
Разом з годинниками
Які іржавіють
У вологості
Підземних переходів
Інколи в ритм музики
Сліпого скрипаля
Але це не музика
Це чекання на гріш
Який паде
У капелюх старечої надії
А може
Незабаром він зниме
Чорні окуляри
І почне чистити папірці
Обслинивши пальці
Так
Зараз навіть сліпому жебракові
Повірити важко
14.11.1991
***
Осінній листок клена
Опав на стежину лагідно
Як твій сміх
Броджу посеред листопаду
І мовчать уста
Вслухуюся в серце
Без зайвості слів
11.01.1988
***
(Псевдокоментар після Самостійницького референдуму)
Справляли
Весілля
Підкидали
Молодого
Вбили об стелю
Співали
Многая пам'ять
І вічная літа
15.12.1991
***
Горимо як свічки
На твойому престолі
Бачили ви престол
Де свічки горять
А з їх кров капле
02.05.1988
***
Рай на години -
За сім смертних гріхів
І тридцять срібляників
03.05.1988
***
Сонце вмерло?
Ні… це тільки вечір
Смішне запитання
Якщо знаємо що буде ранок
26.10.1988
***
Заплутаний в павутинні мовчання
Збагнув яка важка дорога до істини
27.10.1988
***
На ступенях неба
Тінню приодягнені
Янголи
Свічі в руках простягнених -
Зорі
***
На рушникові чорна нитка
Ніколи не схреститься з червоною
На життєвих доріг перехресті
Не повертай ніколи вбік
***
Чи за моєю труною
В останній дорозі
Піде лише собака
Зі свічею палаючою в зубах
***
Піду на цвинтар
Зустріну душі
Які одвечірком
Запалюють свічки своїх похоронів
Як і наша доля
Посміхнуся сумно
27.10.1988
***
Мова сріблом
Золотом мовчання
Отже не відчитуйте
Цього уголос
28.10.1988
***
Забув я
Погляд твоїх очей
Доторк руки
Забув це все
Але не забув
Твоєї сутності
22.04.1983
***
В осінньому небі
Пролітає журавлиний клич
І знов сонце
Відійшло на ніч
В пам'яті лишилось
Літо
Час біжить
Розмиває скелю
Нашого життя
Оглянутись не встигнувши
Проминемо
Як все
Як вечірній
Журавлиний клич
Як нічна
Падаюча зірка
21.06.1983
***
Люди як краплі
Словами як краплі
Розбивають
Пороги століть
26.05.1984
***
Обтесаний камінь
Декілька вирізаних слів
Залізний хрест
Вісники
Нашої безсмертності
31.07.1984
Праліс
Тут дерева завжди
Мовчки стоять
Навіть коли стежинами біжать
Люті вовки часу
Кинутись майбутньому до горла
05.12.1984
***
Що це очі
Може два кусні леду
Під повіками
Мабуть ні
Лід не збреше
Коли в ньому
Сонце відіб'ється
18.12.1984
Пам'ятник
Кам'яний пень в чотири грані
Палець минулого
Вказуючий на недосяжне
На верху залізна квітка
Кованого хреста
Осінь
Сонце м'яким волоссям
Оплітає час
Іржавий образ свій
На перехресті рамен
Роздертих на весь світ
Встромлений кованим вістрям
В минуле і майбутнє
Небо і душу
09.01.1985
***
Вітчизна
Це широке
Синє море
Де котяться хвилі
Нашого життя
Це рвучкий вітер
Що шумить
У наших грудей подиху
Це суходіл
Який дрижить
Від удару наших сердець
Море плеще
Вже віддавна
В синьому просторі часу
І вітер віє
Обвіває суходіл
Але чи вітчизна це
Без нас
04.06.1985
***
Землі з-під ніг
Грудочку малу
Я підійму
Це життя мого
І серця найцінніший камінь
Підійму
Та покладу
На тесанім граніті
Це пам'ятник
Батьківщини моєї
04.06.1985
***
Як райдуги кольори
Зірвані квіти у твоїх руках
А на їх
Як невинно пролита кров
Сік поблідлих троянд
І онімілих жорниць
Чи подумала ти
Про їхній
Передсмертний крик
27.07.1985
***
Радуймося - кажуть
І ми є послушні
Заповняємо сміхом
Пустоту душі
Заглиблюємо в ілюзію
Але це не сміх
А шелест вітру
Який пересипає пісок днів
02.10.1985
***
Саят-Нова
По квітчастих блудить
Моїх снах
І через довгу
Довгу ніч
Пісня його
В пам'яті моїй
Бринить
Учусь від нього я
Любовних слів
Для твойого привітання
04.10.1985
***
Тримайся вітре
Каміння розсиплеться дрібним піском
Все інше на попіл зотліє
В світ широкий все розвіє
Вітер
14.01.1985
***
Колодязь в лісі
Всіма опущений
Забутий
Які у ньому
Скрились таємниці
Що ж під зів'ялим
Лежить листям
Може зоря серпнева
Або огняне лице комети
Може лісні
Тут задрімали казки
Або слова
Що ждуть поета
26.10.1985
***
Де ж любов
Поділась наша
До батьківських
Білих хат
Чому ж замовкли
В серці струни
Що грали як широкі ниви
Коли сади біліли в квітах
І руніли в зелені лани
Де ж свої серця
Ми загубили
Що не вернулися
Під рідний дах
Ми і дорогу позабули
Наш дім відвічний
Тільки в снах
