Антоніна Калініна

ПОЕТИЧНІ ВИСТУПИ М.ЧЕРНЯВСЬКОГО
У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ АЛЬМАНАХАХ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Постать М.Чернявського, який "належав до неповторних письменницьких індивідуальностей" [3: 205] і у своїй творчості "переважно держав курс на один маяк: власне письменницьке я" (М.Плевако), завжди викликала жвавий інтерес дослідників. Проблеми характеру та значення творчості письменника у різні часи торкалися М.Євшан, Яр Славутич, М.Плевако, Н.Шумило, Л.Голомб, Я.Голобородько, Н.Лебедєва, І.Немченко, Н.Чухонцева, Л.Ярошевська та інші. Дійсно вражає багатство проблематики, розмаїття тем, художніх засобів, вміння поета-художника знайти необхідні кольори, інтонації, символи, щоб, поєднавши найкращі здобутки попередників з новими художніми напрямками, створити різнобарвні картини суспільного життя в минулому та сучасності, а відтак філософськи осмислити особливості буття своєї нації.

Твори М.Чернявського знаходили свого читача через низку часописів ("Киевская старина", "Рідний край", "Шлях" тощо), збірників ("З неволі") та літературних альманахів ("Перша ластівка", "Багаття", "З-над хмар і долин" тощо) напруженого і водночас надзвичайно важливого періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття. Варто звернути увагу саме на ці видання, адже на той час вони були чи не єдиним джерелом розвитку української літератури та національної культури, відбиваючи доволі складний процес співіснування романтизму, реалізму та модернізму.

М.Чернявський брав активну участь у створенні, упорядкуванні та виданні літературних альманахів, зокрема на Півдні України, де, попри всі цензурні заборони, процес національного розвитку невпинно набирав обертів. Так тільки у Херсоні у 1905 році було видано альманахи "З потоку життя " і "Перша ластівка" (упорядник М.Чернявський). Не відставала й Одеса. У 1903 році тут з'являється упорядкований М.Вороним альманах "З-над хмар і долин", а у 1905 році - "Багаття" - результат співпраці того ж М.Вороного з І.Липою.

У цих виданнях поряд із творами М.Старицького, Панаса Мирного, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, О.Кобилянської, М.Вороного та інших знаходимо неперевершені поезії М.Чернявського. Саме на ці твори ми звернемо увагу, адже вони, ставши в один ряд із віршами "В краю людожерів", "Якби ти знав, як много важить слово" І.Франка, оповіданням "Сумна спогадка" Панаса Мирного, поезією в прозі "Мої лілії" О.Кобилянської, аквареллю "На камені" М.Коцюбинського та іншими витворами художнього слова, були невичерпним джерелом духовного збагачення нації, поштовхом до роздумів та осмислення існування української літератури, культури, думки.

Наше завдання дослідити та проаналізувати зміст, ідею, засоби художнього зображення та значення поезій М.Чернявського, розміщених на сторінках одеських літературних альманахів. Вони є тематично та жанрово близькими, адже, видавши альманах "З-над хмар і долин" М.Вороний "мав намір видати ... другий його випуск - альманах "Багаття", і лише від'їзд з Одеси змусив передати його упорядкування І.Липі" [6: 51].

У обох альманахах настрій поета ліричний, мрійливий, пройнятий смутком, наявні інтонації розчарування, туги та скорення долі. Своїм глибоким філософським змістом вірші перегукуються з творами Г.Сковороди. Підіймає М.Чернявський проблему місця та значення поета у суспільстві ("Коженъ зъ насъ свои кохає..."), пізнання свого власного "я" ("Колы злита въ краину мрій..."), величі та неосяжності всесвіту ("Въ одностайнимъ вильнимъ хори...") та швидкоплинності життя людського ("Тыхо-тыхо, непомитно..."). Розкриваючи ці болючі питання, поет створює образи зоряного неба, саду, моря, його "приваблює неосяжна далечінь, де почуваєш себе близько до Всесвітнього Великого Духа, де можна знайти спокій і затишок" [8: 167]. У більшості поезій М.Чернявський використовує прийом "відлітання" і ніби споглядання на обставини та події зверху, з позиції того Всесвітнього Великого Духа чи Всесвіту, у порівнянні з яким:

Вбоги, хвори, земнородни,
Бидни люде - тля земли…

("Въ одностайнимъ вильнимъ хори...") [4: 28].

Всі поезії, крім вірша "Лілея" ("Багаття"), у альманахах не мають заголовків, але вже перші рядки задають тон та викликають відповідні настрої у читачів. Так початок одного з творів:

Бувъ у мене садъ таемный.
Тамъ пышалыся лилеи.
Тамъ въ замыслени аллеи
Кыпарысъ розрисся темный

("Бувъ у мене садъ таемный...") [4: 26] -

налаштовує на осягнення символічного образу пишного саду і готує до сприйняття опису його краси. Цей вірш побудований на антитезі:

Де бувъ рай, тамъ пекло стало

("Бувъ у мене садъ таемный...") [4: 27].

Різке протиставлення у зображенні саду на початку та у кінці вірша підсилюється яскравими метафоричними виразами (в замисленні алеї, все покірне лютій долі, немов од муки дерева всі посхилялись, лоно водяне), епітетами (озері ясному, лаври срібнолисті, ворожа воля, мрія святая).

Наскрізний образ лілеї - окраси пишного саду - символізує мрії самого поета, що безжально знищені "чорними зміями та гадюками".

Образ лілії використовує поет і в іншому вірші - "Лілея", що розміщений у альманасі "Багаття". Але тут ніжна квітка - скривджене чисте дівоче кохання, її душа. Взагалі лілія - "символ как чистоты, так и плодородия, как блаженства, так и славы" [7: 401]. У М.Чернявського ця квітка, безперечно, є образом ніжного, недоторканого і цнотливого - особистої мрії, дівочого серця - знищити яке можна необережним словом, моральним приниженням, банальною необережністю:

Такъ струнка лилея,
Скроплена росою,
Пада и вмирае,
Зламана грозою [1: 62].

Торкаючись філософської теми місця поета у суспільстві, М.Чернявський, ніби перегукуючись із Г.Сковородою, зазначає:

Коженъ зъ насъ свои кохае
Тайни думы, тайни мріи
И у сяеви надыи
Шляхъ жыття свого змиряе

("Коженъ зъ насъ свои кохае...") [1: 61].

Але поет, на відміну від українського філософа, не звертає уваги на соціальні проблеми та мораль. Порівнюючи життя людини з неширокою пустелею, що є символом порожнечі та одноманітності, він стверджує:

Тилькы ты, душе поета,
Божа арфа тыходзвинна,
Йдешъ ты зъ писнею невпынна

Скризъ зъ тобою й писня йде та

("Коженъ зъ насъ свои кохає...") [1: 61].

Детально варто зупинитися на поглядах М.Чернявського щодо проблеми швидкоплинності людського життя і на противагу йому - вічності та нескінченності всесвіту. Особливою тугою пройняті вірші "Де ты, о Боже?...", "Въ одностайнимъ вильнимъ хори..." з альманаху "З-над хмар і долин" та "Колы злита въ краину мрій...", "Тыхо-тыхо, непомитно..." з "Багаття".

Нічне небо поет називає "зоряною книгою", що містить відповідь на усі найболючіші для людини питання, але яку не кожен має можливість прочитати, а тим паче - осягнути та зрозуміти. Цей настрій підсилюють риторичні питання-звернення:

"Де ты, о Боже?..." син вику пытае.
"Де ты, озвыся!..."

("Де ты, о Боже?...") [4: 28].

На фоні мовчазного вічного неба людина здається безпорадною і нездатною осягнути усі таємниці всесвіту:

Загадка свиту, що въ неби палае,
Шляхомъ безсмертя здаеться яснымъ

("Де ты, о Боже?...") [4: 28].

Але, якщо думкою злетіти у цю безмежність і поглянути на людське буття з позиції "небесних вогнів", то стає зрозумілим сенс людського життя, відкриваються усі загадки світу, з'являються легкість та спокій:

Спада зъ очей моихъ мана
Казокъ земли - тупыць Корану,
Исходе истына ясна

("Колы злита въ краину мрій...") [1: 62].

Людський розум, зазначає М.Чернявський, може розкрити будь-які таємниці. Але поетові сумно, що не кожен здатен на це - і звучать інтонації самотності ліричного героя у цьому світі:

И якъ душа тоди болыть
За нашу долю сумовыту,
Що сылъ немае намъ злетить
Усымъ у ту краину свиту

("Колы злита въ краину мрій...") [1: 62].

У вірші "Въ одностайнимъ вильнимъ хори" підкреслює автор, що усе у світі відносне. Земля, яку люди вважають дивом; життя, що здається таким довгим; людина, що є творцем своєї долі - усе це не має такого значення для Всесвіту, це - миттєвість для Вічності.

Таке нагнітання і глибокий сум характерні і для поезії "Тыхо-тыхо, непомитно...". Думка, що людина підвладна долі та часові, що, не залежно від того, про що вона мріяла, чим і як жила, піде у небуття разом із своїми надіями та бажаннями:

Що бажання, що страждання,
Що вси замиры земни, -
Жде насъ безрику витання
Въ неосяжній далыни!

("Тыхо-тыхо, непомитно...") [1: 63].

Ліричний герой М.Чернявського розкриває свої душевні переживання перед відходом у інший світ, наголошуючи на тому, що час - безжальний та байдужий, як й інші люди:

И нема никому шкоды,
Що вмирае чоловикъ

("Тыхо-тыхо, непомитно...") [1: 63].

Але на зміну "милліонивъ смертю вырванихъ зъ життя" прийдуть із небуття інші. Та поет називає наступників "епігонами", чим іще більше підкреслює дріб'язковість та одноманітність людського життя перед обличчям нескінченності. Адже епігон - "последователь какого-либо научного, политического, художественного направления, лишенный творческой оригинальности, механически повторяющий отжившие идеи и методы своих предшественников" [5: 588]. Навіть зміна поколінь не надає оптимізму, на погляд автора.

Доля людини - бути маленькою іскрою, що спалахує на коротку мить і зникає без сліду разом із своїми найпотаємнішими думками та сподіваннями:

Щобъ въ яснимъ жыття проминни
На хвылыну помыгтить,
Що-сь издійсныты въ творинни
И безъ слиду залетить…

("Тыхо-тыхо, непомитно...") [1: 63].

Весь вірш пройнятий почуттям скорботи, туги і відчуження, тому його можна вважати елегією, адже тут "журба є концептуальною... є результатом усвідомлення певних закономірностей дійсності, що виявляють себе в протиріччях між життям і смертю, добром і злом" [2: 294].

Поет-романтик у своїх поезіях звертається іще до одного символічного образу - лона - початку усього живого:

Видбывалыся баскеты
Въ лони водянимъ долыны
..........................
И въ лилеи лони чыстимъ...
И въ квитках по всихъ куртынахъ...

("Бувъ у мене садъ таемный...") [4: 27].

Сходе истына ясна,
Мовъ сонце зъ лона океану

("Колы злита въ краину мрій...") [1: 62].

Въ лони матери-природы
Животворныхъ силъ родныкъ

("Тыхо-тыхо, непомитно...") [1: 63].

Цей образ поет завжди поєднує з приємними, світлими кольорами, підкреслюючи, що природа має надзвичайну силу, що в ній усе гармонійне і досконале.

Поезії М.Чернявського, що розміщені на сторінках одеських альманахів "З-над хмар і долин" та "Багаття", тематично близькі, і в романтичній манері розкривають усю глибину переживань ліричного героя. Усі вони пройняті смутком та тугою, відчуваються інтонації самотності, скорення долі. Вдало у канву віршів вплітає поет символічні образи, значення яких глибоко філософське, та змушує замислитися читача над болючими питаннями сенсу людського існування і взагалі місця людини у Всесвіті. Шляхом самоаналізу М.Чернявський удосконалює і повністю розкриває своє власне авторське "я" - романтичне, відкрите для світу, відверте, палко закохане у природу та стурбоване загальнолюдськими проблемами.

Література:

1. Багаття. Украинськый альманахъ / Упорядкувавъ Ив. Лыпа. - Одеса, 1905. - 268 с.

2. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За ред. О. Галича. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2005. - 488 с.

3. Голобородько Я. Домінантні принципи художнього мислення Миколи Чернявського // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Випуск ІХ. - Херсон: Айлант, 2001. - С. 205-209.

4. Зъ-надъ хмаръ и зъ долынъ. Украинськый альманахъ / Впорядкувавъ и уложывъ М.Вороный. - Одеса, 1903. - 255 с.

5. Словарь иностранных слов. - 14-е изд., испр. - М., 1987. - 608 с.

6. Шумило Н. Золотий фонд "історії української літератури" // Слово і час. - 2006. - №3 (543). - С. 49-58.

7. Тресиддер Дж. Словарь символов / Пер. с англ. С. Палько. - М.: ФАИР - ПРЕСС, 1999. - 448 с.: ил.

8. Ярошевська Л. Лірика Миколи Чернявського в контексті вітчизняної та світової філософії // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Випуск ХХVІ. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. - С. 166-171.