ІСТОРІЯ

Микола Оленковський

ВОЛОДИМИР КЕДРОВСЬКИЙ - АВТОРИТЕТНА ПОСТАТЬ
УКРАЇНСЬКОЇ ЗАХІДНОЇ ДІАСПОРИ

Кедровський дуже відома й авторитетна історична особистість у колі західної української діаспори. У нас же ця постать була абсолютно невідомою до 1991 р. й майже невідома і зараз! Причина цього банальна, традиційна для радянської ідеологізованої історичної науки. Ви її зараз зрозумієте. У 1917 році (у віці усього 27 років!!!) Володимир Кедровський - один із засновників українського війська, член Української Центральної Ради, Установчих зборів, Всеросійських установчих зборів, віце-президент Всеукраїнського військового комітету, товариш (заступник) військового міністра УНР. У 1918 році - Генеральний квартирмейстер Української військової ставки. У 1919 році - заступник Отамана українського війська і Головний інспектор українського війська. У 1919-1921 роках посол УНР у Латвії, Естонії, Фінляндії. У 1922 році - спеціальний представник Українського (закордоннного) уряду в Оттоманській імперії. У 1923-1924 роках - президент Української асоціації Ліги Націй. У 1926-1932 роках - політичний редактор щоденної української газети "Свобода" у США.

Для херсонців Володимир Кедровський є дуже цікавою історичною постаттю, бо є земляком. Після вимушеного від'їзду з України - активний політичний діяч еміграції, журналіст та письменник, автор великої кількості праць з історичних подій в Україні 1917-1921 років (серед яких і кілька монографічних спогадів).

Володимир Іванович Кедровський народився 13 серпня 1890 року на Херсонщині, у поміщицькій родині з нащадків української козацької старшини. Дитячі роки Володимира пройшли у маєтку діда по матері - Миколи Липського. Тут він закінчив чотирирічну школу. У своїй автобіографічній книжці "Обриси минулого" [2] Кедровський писав, що в родині вживали переважно українську мову. Дід дарував йому українські книжки. Батько Володимира помер у віці 28 років і мати вийшла заміж удруге. У 1902 році родина переїхала до Херсона, де вітчим отримав посаду в статистичному відділі Губернської Земської Управи.

У 1905 році Володимир, разом з частиною своїх друзів-однолітків, потрапив під вплив українських есерів, які доводили, що без національного визволення українців не може бути й соціального визволення. Під цим впливом херсонська молодь утворила кілька революційних гуртків, що за соціальною програмою були есерівські, але під впливом і керуванням українофілів. Гуртки вели пропаганду серед селян, влаштовували вистави українських п'єс. Скоро п'єси було заборонено, багатьох членів гуртків заарештовано. Володимир Кедровський уникнув арешту, нелегально виїхавши на початку 1907 року за кордон. До тих подій Кедровський навчався у Херсонському реальному училищі, а потім у морехідній школі (каботажному училищі). Навчання в ній було сплановане так, що курсанти півроку слухали курси, а півроку знаходились на морській практиці. Скінчив він мореплавну школу, діставши диплом помічника капітана. Але через свою українську, антиімперську діяльність, зокрема агітацію серед матросів, дістати роботу на флоті не зміг.

У 1908-1911 роках Кедровський слухав курс із статистики в Одеському університеті. Рік служив у війську. В 1911 році почав працювати завідувачем відділу статистики народної освіти в Херсонській губернській управі. В книзі "Обриси минулого" він характеризував цю управу як цитадель "українофілів", що намагалася діяти легальними засобами. Секретарем управи був А.М.Грабенко, один з найкращих фахівців у земських справах усієї Російської імперії. На Херсонщині він домігся поліпшення агрономії, медицини, ветеринарії, шкільництва, будівництва шляхів. Одночасно Грабенко багато робив для українського піднесення в губернії. Управа домагалася від уряду дозволу на викладання українською мовою в народних школах, в усіх народних бібліотеках розповсюджувалися українські книжки.

У 1912-1914 роках Кедровський використовував шеститижневі курси вчителів земських шкіл Херсонської губернії, які він за посадою організовував, для поширення українознавства. Робилося це обережно, бо Міністерство освіти на такі курси надсилало інспекторів, що наглядали за недопущенням "крамоли". Робив це Кедровський різними методами. Підбиралися викладачі, що, читаючи курси російської історії та російської літератури, розповідали й про українську історію та літературу. Відвідуючи Херсонську фортецю, вони розповідали й про Запорозькі Січі. Гошкевич возив слухачів на залишки Олешківської Січі. У церквах Херсона слухачі курсів вивчали різні атрибути, що потрапили туди із запорозьких козацьких церков у 18 ст.

Коли почалася Перша світова війна, Кедровський був у перші ж дні мобілізований у діючу армію. Перебував на різних фронтах - у Прусії, Галичині, на румунському фронті. На початку 1917 року він воював у ранзі поручика в складі Кавказької Кінної Дивізії (так званої "Дикої Дивізії").

З перших днів російської лютневої революції він почав думати про організацію українського війська. А справа ця була дуже нелегкою, бо мала супротив навіть у середовищі своїх українських "політичних мрійників", які вважали, що вистачить однієї міліції. Спочатку розуміли необхідність власного українського війська, та боролися за його утворення тільки окремі політики та військові, й серед них Петлюра та Кедровський. Єдність поглядів останніх, власне, утворилася ще у травні 1917 року, коли Кедровський у службових справах приїхав до Києва, де брав участь у засіданнях Першого всеукраїнського військового з'їзду. Дні з'їзду стали переламними у його житті. Раніше Кедровському здавалося, що коли закінчиться війна, то українці без боротьби почнуть будувати власну долю. Але на з'їзді він дізнався про шалений спротив з боку росіян. Кедровський став гарячим послідовником Петлюри, на з'їзді говорив про необхідність утворення української національної армії. З'їзд підтримав цю ідею та утворив тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет при Центральній Раді.

Скоро командування "Дикої Дивізії" змусило Кедровського, за українські настрої та спробу утворення в ній національної української частини, покинути її. Приїхавши у відпустку до рідного Херсона, Кедровський допомагав утворювати з місцевого гарнізону українські маршові роти. Невдовзі він був викликаний до Одеси, у кулеметний запасний полк, звідки був у свій час направлений на фронт. В Одесі теж швидко йшов процес українізації запасних полків. Кедровський відразу був обраний делегатом Другого всеукраїнського військового з'їзду, що відбувся 5-10 червня 1917 р. На з'їзді він був обраний до Другого Військового Генерального Комітету. Як і всі члени цього Комітету, Кедровський став членом Центральної Ради. В середині червня Кедровський був призначений керівником мобілізаційно-комунікаційного відділу, а незабаром став і заступником голови Військового Генерального Комітету. Прийнявши командування відділом, він прагнув якнайскоріше українізувати гарнізони в Україні, на фронті стягнути в більші військові з'єднання розпорошені невеликі українські підрозділи, стягнути українські бойові частини з північного і західного фронтів на південно-західний і румунський, перевести в Україну запасні частини, що складалися з українців. Але стикався з шаленим спротивом Врємєнного Правітєльства та російського військового командування. В кінці серпня 1917 року Врємєнноє Правітєльство почало усіляко обмежувати повноваження Центральної Ради, що призвело до посилення руху за розрив з Росією. Для захисту прав України Кедровський запропонував утворити таємний орган і готуватися до боротьби. Його ініціативу було підтримано. У створений комітет увійшли - М.Грушевський, В.Винниченко, М.Порш, М.Ткаченко, М.Ковалевський, М.Салтан, С.Петлюра, В.Кедровський.

На час більшовицького перевороту 25 жовтня процес утворення українського війська перебував на початковій стадії. Відразу після цього було створено революційний військовий штаб, при якому Кедровський був представником Генерального Комітету. У цей час боротьба вже точилася по всій Україні між силами Врємєнного Правітєльства, большевиками та українцями. У Києві скоро перемогли українські національні сили. Влада тут, а формально і в усій Україні, перейшла до Центральної Ради.

У листопаді, коли було засновано Генеральний Військовий Секретаріат і в нього влився Генеральний Комітет, Кедровського призначено завідуючим мобілізаційним відділом, а згодом Товаришем генерального секретаря (генсеком був Петлюра), з обов'язками - мобілізаційними та політичними.

Після бурхливих подій початку 1918 року, коли у березні в Україну прийшли німці, Кедровський вийшов з уряду. З середини березня й до листопада знову мешкав у Херсоні. Тут він повернувся на посаду статистика Губернської Земської Управи, а також поринув в активну громадську діяльність. На губернському з'їзді "Просвіти" був обраний головою губернської організації. Завдячуючи його енергійності було створено або поновлено біля 180 міських та сільських осередків. Був обраний до правління Союзу Споживчих Кооперативів. Видавав як співзасновник щоденник "Дніпро" національно-державницького напрямку. Був видавцем національно-освітнього тижневика "Наше життя". Входив до Херсонської Української Національної Ради. У спогадах Кедровський писав, що був головою повстанських організацій у губернії й підтримував зв'язок з організаторами повстання у Києві.

13 листопада 1918 року Кедровський виїхав до Києва за терміновим викликом, де наступного дня зустрівся з Євгеном Коновальцем та Ф.Черником. Надвечір 14 листопада він уже відправився до Білої Церкви, де були сконцентровані частини Січових Стрільців. 15 листопада у повстанському штабі Кедровський був свідком підписання С.Петлюрою "Універсалу" про повстання. Одночасно він був призначений начальником другої управи Головного Штабу.

Кедровський розіслав до усіх військових начальників на місцях телеграми про мобілізацію до Української Республіканської Армії, за підписом "За штаб українських військ полковник Кедровський". У Січовому Коші прибулих повстанців та старшину формували у військові частини і відправляли на фронт до Січових Стрільців, а потім до Чорноморського Коша. Багато сил Кедровський віддавав у цей час наведенню дисципліни, якої так не вистачало повстанцям. Але повну підтримку мав у цьому лише з боку Січових Стрільців та начальника першої управи Головного Штабу Василя Тютюнника.

У квітні 1919 року Кедровський був призначений отаманом для спеціальних доручень при наказному отамані Осецькому. Він виїхав на фронт, щоб дослідити становище. Але враження від цієї поїздки були настільки негативними, що він запропонував утворити при армії орган, відповідальний за наведення порядку. Негайно розробив положення про цей орган. На цю пропозицію було створено Державний інспекторат, затверджений законом Уряду УНР від 13 травня 1919 року. 16 травня Кедровський отримав наказ Петлюри приступити до виконання обов'язків головного державного інспектора Армії УНР, чим і займався до грудня 1919 року. Про цей період він так пише: "Все при праці. Лише вибереш вільну хвилину, спиш на столі в канцелярії інспектури... Всі ми остаточно вимотували сили, лише нервами та силою духу трималися... А навколо - герої і дезертири, чесні, ідейні люди, люди самопосвяти та злодії, провокатори та шпигуни. Дрібні амбіції. Різні явні й тайні, свідомі і несвідомі вороги української визвольної боротьби, що хотіли гальмувати справу" [2].

На початку 1920 року Кедровський був призначений послом УНР до Латвії, Естонії та Фінляндії. Посольство організував у Ризі, але на початку 1921 року воно було зліквідоване. У 1921-1923 роках жив в Австрії, а з 1923 року - У США. Усе подальше життя після виїзду з України Кедровський продовжував займатися активною громадською та політичною діяльністю, письменництвом та журналістикою, віддаючи себе батьківщині. Вважається авторитетним в еміграційних колах історіографом подій періоду української національно-визвольної боротьби та захисту української державності 1917-1921 рр. [1, 3, 4]. Помер Володимир Кедровський 1970 року.

Література:

1. Кедровський Володимир. Боротьба з погромами в Україні // Поле відчаю й надії. - К.,1994. - С.20-70.

2. Кедровський В. Обриси минулого (Деякі останні діячі-українофіли напередодні революції 1917 р.). - Нью-Йорк - Джерсі-Сіті, 1966. - 133 с.

3. Кедровський В. 1917 рік. - Вінніпег: Тризуб,1967. - 156 с.

4. Кедровський Володимир. Український військовий рух в 1917 році // Золоті роковини. - Джерзі Ситі - Ню Йорк: Свобода, 1967. - С.112-123.

5. Оленковський Микола. Володимир Кедровський // Степова Україна. - 1995. - № 2, 3.

6. Оленковський Микола, Оленковська Лариса. Володимир Кедровський - сподвижник Михайла Грушевського по Центральній Раді // Михайло Грушевський (до 130-ї річниці від дня народження). - Херсон, 1996. - С.18-22.

7. Оленковський Микола. Нариси про замовчувані або маловідомі події та постаті української історії. - Херсон: Айлант, 2006. - 80 с.