(до підсумків роботи IV Всесвітнього форуму українців, Київ, 18-20 серпня 2006 року)
Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами. Іван Багряний
З метою вирішення нагальних проблем українства 18-20 серпня 2006 року в Києві пройшов IV Всесвітній форум українців (попередні зібрання відбулися 1992, 1997, 2001 років).
Для підготовки форуму діяв Організаційний комітет на чолі з міністром культури і туризму України І.Ліховим та міжвідомча група. За три місяці спільної роботи було розроблено необхідні допоміжні документи, план заходів, список учасників і розподілено обов'язки між організаціями, долученими до проведення форуму. За практичні питання забезпечення життєдіяльності учасників форуму відповідало Державне підприємство "Форум творчої молоді України". Інформаційне покриття здійснював прес-центр, який був розташований в Українському Домі. Загальний бюджет заходу 3,5 млн.грн. Зокрема, Міністерство закордонних справ виділило з бюджетної програми на його проведення два мільйони, Міністерство культури і туризму ще 1,5 млн.грн. До фінансування Форуму долучилися і спонсори [1].
Концепція IV Всесвітнього форуму українців ґрунтувалася на ідеї консолідації наших земляків, незалежно від місця їх проживання, та зміцнення авторитету держави, оскільки українці, які мешкають за межами Вітчизни, є складовою частиною нашого етносу, вони збагачують, урізноманітнюють та утверджують нашу присутність у світі. Кожна зарубіжна громада є не лише джерелом поширення відомостей про Україну, а й торгово-економічного та культурного співробітництва.
Метою Форуму був аналіз стану діаспори, проблем взаємин України із закордонним українством. Делегати обговорили стратегічні завдання української нації у ХХІ столітті. Крім того, міністр закордонних справ України представив Концепцію національної політики закордонного українства, державну Програму співпраці із закордонними українцями до 2010 року, бюджетну програму "Заходи щодо встановлення зв'язків з українцями, які проживають за межами України" тощо [2].
Світове українство - це весь український етнічний соціум, що живе в Україні й за її межами й складає близько 65 млн.осіб. Нині об'єктивною реальністю є те, що понад 45% українського етнічного соціуму проживає за кордоном і близько 30% - закордонні українці, які є громадянами інших держав і живуть у країнах оселення та на українських етнічних землях, що опинилися, в результаті територіальних переділів, за державним кордоном України; понад 5% - громадяни України, що перебувають за кордоном на роботі й навчанні [3]. Як відомо, Україна має найвищий у світі відсоток проживання своєї корінної людності за кордоном (відносно до загальної чисельності свого етнічного соціуму). Унаслідок еміграційних хвиль, яких упродовж останніх 130 років налічують чотири, український соціум виявився розділеним надвоє: трохи більше половини проживає на материковій території, а решта розпорошена за межами України. Найзагрозливіших масштабів для демографічного становища України набуло наростання трудової міграції. За неофіційними даними сьогодні за кордоном працює близько 7 млн. українців-нелегалів.
З цього приводу в березні 2004 року Комісія для боротьби з нелегальною торгівлею українцями при Світовому конгресі українців оприлюднила на 48-й сесії ООН заяву, де наголошено: "Україна є одним із найбільших джерел людей, які стають жертвами торгівлі" [3]. Україна набула статусу країни-донора - поставника найціннішого національного ресурсу - людей.
Напередодні Форуму з керівниками громадських організацій закордонного українства зустрівся президент України Віктор Ющенко. Зустріч проходила в будинку родини Ющенків у селі Нові Безрадичі неподалік столиці. Серед гостей були тодішній голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Горинь, голова ради об'єднання "Українці Росії" Василь Дума, президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський, голова Українського конгресового комітету Америки Михайло Савків, голова Об'єднання українців Кубані Микола Сергієнко, президент Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні та інші діячі [4].
Під час цієї зустрічі Президент зазначив, що протягом минулого півтора року в Україні діють нові підходи щодо співпраці з українськими громадами за кордоном. Зокрема, координаційну функцію діяльності державних установ у цій сфері покладено тепер на Міністерство закордонних справ. Президент поінформував представників діаспори про схвалену нещодавно державну програму зв'язків з українцями за кордоном та національну концепцію співпраці з українською діаспорою. Він сказав, що особисто опікується цими питаннями. Присутній на зустрічі міністр закордонних справ Борис Тарасюк у свою чергу доповів, що протягом минулого 2005 року було реалізовано понад 500 проектів у 40 країнах з наданням допомоги українським громадянам.
Делегатам та гостям форуму надіслав своє вітання Голова Верховної Ради України О.О.Мороз. У своєму посланні він, зокрема, зазначив, що "увесь цей час ми відчували і відчуваємо ваші вболівання і щиру допомогу з далеких і близьких земель зарубіжжя". За результатами форуму, на думку О.Мороза, будуть вироблені конкретні пропозиції, які в подальшому будуть корисними при розробці стратегії та просування рідної Батьківщини [5].
Заспів форуму став направду урочистим і щирим. Спочатку була молитва владик Трьох Традиційних церков: УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та УГКЦ. У багатьох блищали сльози на очах, коли повна зала людей стояла й співала духовний гімн України "Боже, Великий, єдиний, нам Україну храни".
Відкриваючи урочистості, голова оргкомітету Форуму, міністр культури і туризму України Ігор Ліховий привітав на батьківській землі етнічних українців з 43 країн світу. За офіційними даними, загалом у роботі форуму взяли участь понад 3,5 тисячі делегатів. Найчисленніші делегації завітали з Росії, Білорусі, Канади та США.
У роботі Форуму взяли участь і представники від Херсонщини. Серед них - Микола Василенко - відомий письменник, багаторічний політв'язень радянського режиму, Тетяна Карпець - голова обласної організації Всеукраїнської Ліги Українських жінок, Сергій Басюк - голова правління Херсонської міської благодійної організації „Примирення і єднання", Юрій Волянський - голова секретаріату обласної організації Конгресу Українських Націоналістів, Анатолій Кичинський - письменник, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка, Олександр Юхненко - голова обласної організації Української народної партії та інші, усього 13 осіб.
З великою промовою на форумі виступив Президент України В.А.Ющенко. Глава держави говорив близько години, розпочавши не "з папірця", а зі щирого зізнання, що не зовсім затишно сидіти у кріслі Президента після всього почутого.
Ми відмовляємося від розподілу українців на своїх і чужих - українських і закордонних, і в цьому зв'язку саме Київ має стати сьогодні координаційним центром і об'єднальною віссю діяльності світового українства. Така головна теза вітального слова Президента України Віктора Ющенка до учасників IV Всесвітнього форуму українців. Президент також уважає, що Україна має постати перед світом не споживачем, а активним донором міжнародних процесів, а також ефективним реалізатором власної економічної та культурної політики.
Після аналізу економічного стану держави (а тут Україна має суттєві позитивні зрушення), Президент торкнувся практично всіх основних питань новітнього державотворення - від питань мови до Церкви й соборності. Виступ Глави держави переривався почергово то репліками з місця, то схвальними оплесками, особливо коли Віктор Ющенко у властивій йому манері говорив афоризмами: "Дорога ліберального національного відродження є безальтернативною", "Федералізм привнесено в політику не шахтарем, а політиком", "Нам треба розмовляти зі Сходом і Півднем мовою мотивації", "Важко говорити про духовну незалежність нації, не маючи помісної Церкви", "Робімо політику маленьких успішних кроків щоденно", "Нам треба перестати скиглити по-українськи" тощо. У вирішенні всіх порушених питань Президент вагомої ролі надає й унікальному потенціалу світової української діаспори. Він, зокрема, зазначив: "Я глибоко усвідомлюю українську діаспору як явище унікальне у своєму масштабі, потенціалі й можливостях. Нам бракувало довгий час одного - як поєднати, гармонізувати інтереси материнської землі, української держави, української діаспори. Як зробити спільний план дій, як зробити спільну дорожню карту" [6]. Окрім того, Президент зазначив, що "потрібно створити сучасну глобальну централізовану мережу для діалогу з усіма нашими співвітчизниками за кордоном, не оминаючи жодного - ані давні хвилі, ані новітні осередки чи сучасні трудові еміграційні міграції... Треба відмовитись від неприродного поділу на своїх та зарубіжних. У світоглядному сенсі, Україна є там, де є українці і є наша рідна українська мова" [6].
Під час роботи поважного зібрання делегати 43 країн прозвітували про свою роботу в діаспорах.
Як відомо, українські діаспорні організації - це сотні додаткових громадських посольств, які можуть представляти і відстоювати інтереси України за кордоном. Проте, на превеликий жаль, наша влада недооцінює важливості цього питання. Самостійно вона не спроможна займатися проблемами багатомільйонної Української діаспори. З іншого боку, вона сьогодні не готова звернути увагу на громадські організації, які подвижницьки здійснюють цю роботу. Національна програма "Закордонне українство" на період до 2005 року так і не була остаточно втіленою в життя - не тільки через нестачу ресурсів а й через відсутність технології та організаційних засобів реалізації [2].
У виступах представників діаспорних організацій на Форумі йшлося про проблеми, що хвилюють і мешканців України, і українців за кордоном. Насамперед, це питання розвитку української мови, культури, освіти, церкви. Окремо йшлося про голодомор тридцятих років. "Круглий стіл", що відбувся з цього приводу, виніс ухвалу закликати ООН визнати голод в Україні геноцидом проти нації. Ще раніше парламенти 10 країн визнали цей акт як геноцид. На жаль, досі не зробили цього українські парламентарі. Успішне розв'язання означених проблем, на думку учасників зустрічі, полягає у створенні чіткого механізму взаємодії між органами влади в Україні та організаціями української діаспори. Учасники також визначили, що одним з активних питань у діяльності уряду має стати робота з поліпшення іміджу України в світі, у тому числі створення дієвої мережі українських культурно-інформаційних центрів за кордоном.
Тон подальшій розмові задав президент Світового Конгресу Українців Аскольд Лозинський. Звертаючись до присутнього у залі Президента України Віктора Ющенка, він торкнувся болючих реалій новітнього державотворення, а саме: церкви, мови, історії та хліба. Очільник світового українства зізнався, що "доза російськомовного реалізму" в Києві огорнула його "крижаною купіллю" [7]. На повний голос він поставив питання державної мови у владних інституціях, наголосивши, що нинішній прем'єр (В.Янукович - І.Л.) два роки тому агітував за себе здебільшого російською, а теперішні віце-прем'єри (М.Я.Азаров, А.П.Клюєв, В.В.Рибак - І.Л.) послуговуються тільки російською. Безкомпромісна промова Аскольда Лозинського не раз переривалася гучними оплесками.
Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Горинь у своєму виступі звернув увагу Форуму на крайню необхідність забезпечення конституційних прав української мови, зокрема в Криму, де досі немає жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. І все це відбувається на тлі шовіністичних спекуляцій про буцімто завзяту українізацію.
Міністр закордонних справ України, голова Народного Руху України Борис Тарасюк повідомив, що 26 липня 2006 року прийнято державну програму співпраці із закордонними українцями, розраховану до 2010 року, на виконання якої заплановано виділяти щороку 76 млн. гривень.
Було оновлено склад Національної комісії з питань закордонного українства при Кабінеті Міністрів України. Цього року розпочалося створення мережі українських культурних центрів по всьому світу (такі центри вже діють у Молдові, Австрії, Польщі та Франції). Борис Тарасюк запевнив світове українство, що зовнішня політика України залишається незмінною, передбачуваною, відкритою, а щодо українсько-російського діалогу, то він поступово переходить у річище прагматизму й відкритості.
У рамках IV Всесвітнього форуму сталася низка істотних змін. Зокрема, в Українському Домі збиралися представники четвертої хвилі трудової еміграції. Семимільйонну армію заробітчан на зборах представляли 50 делегатів з різних країн. Результатом зібрання стало створення нової міжнародної громадської організації "Нова хвиля". Її мета - об'єднання громадян України, які працюють за кордоном, захист їхніх громадянських, професійних, соціально-економічних прав та сприяння поверненню на Батьківщину. Почесним головою "Нової хвилі" стала народний депутат, народна артистка України Оксана Білозір. Було визначено також склад координаційної ради та ради голів.
Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) було обрано відомого громадського діяча і письменника Дмитра Павличка. За полум'яного патріота України проголосували майже всі делегати. Звертаючись до співвітчизників, новообраний голова підкреслив, що українській громаді "слід триматися Ющенка, якщо хочемо будувати нову державу" [7].
Форум обрав також президію УВКР у складі 36 осіб: 12 - від "материкової" України та по 12 - від східної й західної діаспор.
У рамках форуму працювала 21 профільна секція, пройшли "круглі столи", науково-практичні конференції, присвячені питанням мови та освіти, науки й медицини, економіки, історії та сьогодення. Особливо, як уже зазначалося, вирізнявся "круглий стіл" з питань штучного голодомору в Україні 1932-1933 років. Ця подія мала широкий міжнародний розголос з огляду на наближення 75-ї річниці трагедії.
Центральна подія Форуму - звітно-виборна конференція УВКР, що відбулася 19 серпня. Це підбиття результатів її діяльності протягом останніх п'яти років.
Загалом ВФУ, окрім численних секційних засідань, супроводжувався низкою культурних заходів. Щоб якомога міцніше пов'язати наших земляків з Батьківщиною, було підготовлено велику мистецьку програму. Напередодні Форуму в "Українському домі" відкрилася виставка "Українська книга сьогодні", у якій брали участь понад 100 видавництв. Вони представили 50 тисяч своїх найкращих книжок останніх десятиріч. Крім того, у рамках Форуму в Національному художньому музеї та в міському музеї "Духовні скарби України" проходили виставки здобутків майстрів образотворчого мистецтва, подарованих нашій країні закордонними українцями. Також було представлено роботи видатного кераміста Сергія Редька, відкрилися виставка переможців міжнародного конкурсу малюнків дітей та юнацтва українського зарубіжжя "Моя Україна", виставка мистецьких цінностей, старожитностей, а також світлин із промовистою назвою "Наші у світі".
Концертна програма Форуму була представлена трьома напрямками. У Національному палаці мистецтв "Україна" учасники зібралися 18 серпня, дивилися заключний концерт Всесвітнього фестивалю закордонного українства. У ньому взяли участь 44 колективи (понад 400 осіб) із Росії, Білорусі, Прибалтики, Латинської Америки, Австралії, Італії, США, Канади, Казахстану та ін. 19 ж серпня в Національній опері свою майстерність демонстрували успішні вихідці з України, зокрема, Андрій Шкурган - соліст Трьох світових опер, добре знані у світі Вікторія Лук'янець, Валентина Блащук. Диригував Кирило Карабиць, який працює в Україні та Франції.
Завершився Форум великим етно-гала-концертом на Співочому полі.
Отже, як видно, IV Всесвітній форум українців відіграв роль допінгу для наших млявих і непослідовних вітчизняних політичних сил [7]. Зібрання на повен голос вкотре назвало речі своїми іменами, а це - перший крок до розв'язання найболючіших проблем. Українська діаспора вкотре продемонструвала свою духовну й інтелектуальну потугу, як і незбориме бажання бачити сучасну Україну гідною, правовою, українською державою. Тільки разом, поєднавши зусилля українців усього світу, можемо зберегти національну самобутність, державну соборність та забезпечити пристойне життя дітям й онукам на рідній українській землі.
Література
1. Кривда Марина. З'їхався цвіт з усього світу // Голос України. - 2006. - 18 серпня.
2. Остапа Світлана. Боротьба за діаспору - це і боротьба за Україну // Українське слово. - 2006. - 26 липня.
3. Шокало Олександр. Національна стратегія в інтересах світового українства // Слово Просвіти. - 2006. - 27 липня.
4. Кривда Марина. Немає своїх і чужих. Усі наші // Голос України. - 2006. - 19 серпня.
5. В ім'я процвітання Батьківщини: Привітання Голови Верховної Ради України О.О.Мороза делегатам та гостям IV Всесвітнього форуму українців // Голос України. - 2006. - 18 серпня.
6. Ми - нація, яка ходить на цій землі від часів Трипілля: Промова Президента України Віктора Ющенка на IV Всесвітньому форумі українців // Українське слово. - 2006. - 23 серпня.
7. Дубовик Ольга. І про воза, і про занозу // Українське слово. - 2006. - 23 серпня.
(До презентації другого випуску "Вісника Таврійської фундації (ОВУД)")
2006 рік для Херсонщини був досить продуктивним з огляду на численність презентацій різних видань. Хочеться відзначити неабияку активність літературної молоді Півдня, яку постійно підтримують письменники і журналісти Таврійського краю: проводяться зустрічі, "круглі столи", дискусії. Є можливість обмінятись думками і досвідом. Старші колеги дають слушні поради поетам-початківцям, залучають до творчих проектів.
Успіхом видавничої справи можна назвати й організацію двох випусків "Вісника Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори)", редакційну колегію якого очолює кандидат філологічних наук, доцент, завідувач міжкафедральної наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі" при ХДУ Іван Немченко.
Професіоналізм даного видання, а також неабияка сила духу та запал її засновників люб'язно відчинили двері творчим людям для публікації їхніх матеріалів, присвячених літературі діаспори. Географія авторів другого числа розширилась у порівнянні з першим: крім херсонців, у другому випуску взяли участь представники Києва, Черкас, Ужгорода, Одеси, Ніжина, Ялти, Маріуполя та Тирасполя. Неможливо не відзначити розширення і тематичних рубрик номеру (з'явилися "Історія", "З життя діаспори", "Журналістика", "Зв'язки з діаспорою", "З пісенного джерела").
Урочиста презентація другого номера "Вісника" проходила 25 травня 2006 року в Блакитній вітальні Херсонського обласного літературного музею. На неї зійшлися викладачі та студенти Інституту філології та журналістики ХДУ, а також широке коло місцевої громадськості: письменники, вчителі, бібліотекарі, пенсіонери тощо.
Із вступним словом виступив головний редактор "Вісника" І.Немченко, який щиро подякував авторам, закликав до подальшої співпраці та, головне, наголосив на необхідності таких проектів для розбудови української державності. Символічно на роялі палала свічка приурочена до 80-ї річниці загибелі видатного сина України Симона Васильовича Петлюри. Були сказані високі і водночас щирі й прості слова про великого подвижника, вбитого за наказом з Москви такого ж травневого дня, але далекого 1926 року в Парижі. Хвилина мовчання, схилені в жалобі постаті, для яких Симон Петлюра є символом нескореності української нації…
Змогу висловитись мав кожен гість презентації. Усі автори збірника урочисто отримали з рук редактора примірник і коротко репрезентували слухацькій аудиторії власні публікації. Особливо цікаво було слухати голову Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори), члена НСПУ М.Василенка, викладачів Н.Чухонцеву, І.Цуркана, Г.Немченко, література у житті яких - це невід'ємна часточка їх самих. Емоційним і пам'ятним був виступ старшого викладача-емерита ХДУ Л.Ремішевської, яка, не зважаючи на свій вік, просто випромінювала енергійність і молодече завзяття. Студенти-автори виділялися своєю рішучістю та патріотизмом. Так виступ В.Лубчака був сповнений болю за стан українського слова у нашому краї. Свої роздуми та дослідження він помістив у статті "Круглий стіл" з питань захисту українського інформаційного простору". І.Стамплевська розкрила два боки медалі у сфері білінгвізму в рамках статті "Українська етносистема, або Шлях від Черкас до Вашингтона". Гості презентації також не лишилися осторонь. Громадянський дух та мінорність зустрічі підтримали учасники народного хору блискучим акапельним виконанням українських пісень...
А потім М.Василенко та І.Немченко повідомили про результати студентського конкурсу на здобуття щорічної разової Стипендії імені Яра Славутича, яку отримують молоді науковці - популяризатори культурних набутків діаспори. Переможцями стали Ольга Перерва, Лариса Корнійчук, Ірина Стамплевська, Олена Ботвінцева, Вадим Лубчак (усі з ХДУ). Оскільки більшість присутніх у Блакитній вітальні становили представники університетської молоді, їм було запропоновано й надалі виявляти свої творчі здібності й науковий хист, публікуючи свої матеріали в херсонських виданнях. А така можливість буде у ближчій перспективі: видаватимуться збірники доповідей і повідомлень наукових конференцій "Література української діаспори у світовому історико-літературному контексті" та "Олег Ольжич і Роман Шухевич у боротьбі за українську державність і незалежність", що заплановані на весну 2007 року.
Оплески, обмін думками, щирі подяки організаторам - так закінчилася презентація ІІ випуску "Вісника Таврійської фундації". Та це лише формальність: кожен, хто залишив тоді стіни Блакитної вітальні, пішов своїм шляхом, але усі робитимуть спільну справу - підтримають художнє українське слово там, у буденному житті, що поки таке безжальне до нього. Маємо надію, що наступний випуск збірника ще більше розширить коло прихильників і статті знайдуть свого неупередженого свідомого читача.
(про ювілейну конференцію до 100-річчя Івана Багряного)
Ім'я видатного українського письменника, публіциста, художника, політичного і культурного діяча Івана Павловича Багряного широко знане у світі. В часи незалежності ця постать повертається і в материковий простір України, хоча ще кільканадцять літ тому про це не могло бути й мови. Яких тільки "ізмів" не добирали ідейні супротивники, щоб відгородити великого митця від свого народу. І яких тільки наклепів і зневажливих оцінок не придумують вони й сьогодні, повбиравшись у блакитно-жовті шати, але залишившись невиправними україноненависниками. Яскраве свідчення цьому - цьогорічне серпневе рішення Верховної Ради незалежної України проігнорувати Постанову про належне вшанування пам'яті Івана Багряного (за відзначення столітнього ювілею митця набралося лише 72 голоси з 450!!!). Але скільки б не називали нардепи себе представниками і виразниками народу, нав'язати широкому загалові таке негативне ставлення до автора невмирущих "Тигроловів" і "Саду Гетсиманського", "Вандеї" і "Золотого бумеранга", "Скельки" й "Огненного кола" їм не вдасться.
Чудової осінньої днини 19 жовтня 2006 року в Інституті філології та журналістики Херсонського державного університету було проведено наукову конференцію до 100-річчя лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, мислителя й борця Івана Павловича Багряного, віддано шану йому як Митцеві і Людині. Адже своїм огненним словом він і сьогодні допомагає нам разити усе потворне в суспільстві, боротись за утвердження української державності й незалежності, відстоювати права рідної мови, зберігати від нищення національні святині народу. І здавалось, сам ювіляр завітав на наш науковий форум і прорік свої поетичні рядки, сповнені любові до рідного краю:
От крикнути б молодо, буйно! От дужу б, незнану ще ноту! В цю хвилю ясну, срібноструйну, - В цей радісний час повороту
("Над полем ключі журавлині…").
Конференцію відкрила своїм вступним словом завкафедри українського літературознавства, кандидат філологічних наук, доцент Алла Демченко, яка вказала на масштабність українського поета, прозаїка, драматурга, публіциста, художника, перекладача, громадського й політичного діяча Івана Павловича Багряного (Лозов'яги), його неперебутнє значення в історії вітчизняної та світової культури.
Слухачам було запропоновано цілий ряд доповідей, в яких розглядались різні аспекти життя і творчості письменника, висвітлювались актуальні проблеми дослідження його багатогранної спадщини: "Дієслівні синоніми у творах Івана Багряного" (Керівник інституту, доктор філологічних наук, професор Володимир Олексенко); "Іван Багряний як публіцист" (Кандидат філологічних наук, доцент Павло Параскевич ); "Жанрова специфіка та поетика роману "Тигролови" Івана Багряного" (Кандидат філологічних наук, доцент Наталя Чухонцева); "Фольклорні витоки роману Івана Багряного "Маруся Богуславка" (Кандидат філологічних наук, доцент Василь Загороднюк); "Особливості стильової манери Багряного-романіста (на матеріалі роману "Людина біжить над прірвою") (Кандидат філологічних наук, доцент Галина Немченко); "Функціональні особливості назв зору і слуху у фразеологізмах творів Івана Багряного" (Завкафедри українського мовознавства, кандидат філологічних наук, доцент Ірина Гайдаєнко); "Патріотичний потенціал драматургії Івана Багряного" (Кандидат філологічних наук, доцент Іван Немченко); "Іван Багряний у щоденникових записах О.Гончара" (Ст. викл. Валентина Галаган); "Особливості вивчення творчості Івана Багряного" (Кандидат філологічних наук, доцент Лідія Бондаренко); "Роль художньої деталі в романі Івана Багряного "Людина біжить над прірвою" (Студентка V курсу Ольга Перерва).
Студенти, викладачі, письменники наголошували на сучасності, злободенності проблем, піднятих Іваном Багряним. Відчувалось, настільки близький і дорогий нам цей митець-подвижник, якого ламала й калічила сталінська машина тиранії й деспотизму, але залишилась безсилою. Пророчими виявились слова Поета:
… Ми не вмрем! Нас не зітруть із рубрики! - Ми о ж и в е м в страшнім вогні стихії…
("З камери смертників").
Матеріали проведеної в ХДУ конференції, присвяченої столітньому ювілеєві Івана Багряного, подано до друку в наукових виданнях Києва та Херсона.
У вересні-грудні 2006 р. на Херсонщині відзначено 100-річчя з часу заснування газети "Рада" та 145-річчя від дня народження її засновника та видавця Євгена Чикаленка.
Віддав належну шану відомому громадському діячеві, письменнику, меценатові, видавцю і наш Інститут філології та журналістики ХДУ. 12 грудня 2006 р. у стінах вузу відбулася студентська наукова конференція "Плекач зерен духовних", присвячена 145-річчю від дня народження Є.Чикаленка. Відчуття гордості додав і той факт, що Євген Харлампійович - наш земляк з колишньої Херсонської губернії.
На конференції були присутні студенти II, III курсів спеціальності "Українська мова та література. Основи журналістики", "Журналістика" та викладачі кафедри журналістики.
Розпочала святковий захід заступник завідувача кафедри журналістики, доцент О.Рембецька. Вона повідомила, що у вересні 2006 року в Україні святкували 100-річчя заснування газети "Рада". До цієї дати в м. Києві по вул. Ярославів Вал 6, де розміщувалася редакція газети, встановлено меморіальну дошку, а також введено в обіг художній немаркований конверт.
З першою доповіддю "Життєвий шлях Є.Чикаленка" виступив студент В.Лубчак, який окреслив історію життя відомого діяча. Згадав він і про заповіт Є.Чикаленка - розвіяти його прах над Україною, що має виконати онук подвижника.
Далі пролунали цікаві, різнобічні, ґрунтовні виступи, присвячені різним аспектам діяльності видавця: "Творчий шлях письменника Є.Чикаленка" (А.Семчишина), "Є.Чикаленко - засновник і видавець газети "Рада" (І.Кузьо), "Громадянська діяльність Є.Чикаленка" (З.Руденко), "Меценатська діяльність Є.Чикаленка на Україні" (Ю.Юріна), "Науковий доробок Є.Чикаленка" (О.Орешко).
Підсумував конференцію директор Інституту філології та журналістики, завідувач кафедри журналістики, професор В.Олексенко, який наголосив на значенні громадської, меценатської, видавничої діяльності Є.Чикаленка та актуальності його роздумів для нашого часу.
