Сталось так, що дівчата покинули села, Подались у далекі заморські краї. Залишили на час своїх мам і дітей, і оселі… Про кохання співать залишились німі
солов'ї.
Приспів:
Ми чекаєм на вас, ми чекаєм, чекаєм, чекаєм: Посивіла без вас синьооких небес глибина, І калина кричить журавлями від краю до краю, І в криниці вода каламутна до самого дна.
Все було в наших землях - і радість, і горе; Сміх дітей і війною прибите село, Та щоб замість дівчат тут шуміли лише осокори, - То такого іще, то такого іще не було.
Приспів.
Час мине, ви вернетесь до рідної мами Із скарбом, що дали вам заморські пани, - Вам під ноги впадуть рушники, що не вишиті вами, І співатимуть вам ненароджені вами сини.
В Корсуні є скеля мовчазна, Ронить сльози в Рось вона незримо. Покохала там Наталка чарівна Яна із блакитними очима. І не знали двоє голуб'ят, Що кохання стане їм виною, Що не зможе Ян за дружину взять Юної Наталки чарівної.
Приспів: Коли любов дарує долі два крила І вічність вибраних у щастя огортає, Тоді зника закон земного зла І часу плин ніхто не помічає.
Щастя їм пророчили зірки, Усміхались їм бузкові квіти. Та тільки не батьки, бо присуд їх такий, Щоб Яна і Наталку розлучити. "Не дозволю! - батько-граф кричав, - Щоб панич з безрідною побрались!" "Бог нас покарав, що лях дочку украв", - Так козачка-мати побивалась.
Приспів.
"Хай, кохана, смерть нас поєдна! Від людей не знати нам покою…" Чула бистрина і скеля мовчазна, Як прощались двоє над рікою. Кинулися з кручі молоді, І гільце бузку за ними впало. Розійшлись тоді лиш кола по воді - Рось навіки пару повінчала.
Приспів: Коли любов дарує долі два крила І вічність вибраних у щастя огортає, Прощальний шепіт із шумків луна. Янталка часу плин не помічає…
