Вісник Таврійської фундації. Вип. 3 -15
ПОЕТИЧНА ГАЛЕРЕЯ
Літстудія
ім. Василя Вишиваного
Заповіді Сковороди
Не прагни багатства, що тяжіє в кишені -
То є не злото, а камінь душі.
І не бери, що блищить тобі в жмені,
А душі мерехтіння віднайти поспіши.
Люби ти природу - царицю натхнення.
Спокій лиш з нею ти віднайдеш.
Лиш чиста природа - надійне знамення,
Що ти у цім світі живеш.
Крокуй все життя у пошуках щастя.
Ти маєш пробити свій тяжкий шлях.
І не зважай на спокуси й напасті -
Честь поводир у твоїх почуттях.
Не бійся ти Бога - творця всемогутнього.
Молись йому, друже, і серце віддай.
І слова людського не бійся осудного,
А божий ти суд шануй і вітай.
Будь добрим і чистим не тільки на ділі,
Але й у думках не пороч, не гріши.
Не "розум для тіла", а "розум у тілі"
І щастя своє віднайди у душі.
Умій розрізняти, де зло, де добро.
Навчись керувати своїм почуттям.
Люби ти весь світ, а не злото й срібло.
І матимеш
справжнє,
щасливе
життя!
Як в нації вождя нема…
(за поезією Є.Маланюка)
"Як в нації вождя нема -
Тоді вожді її поети".
І дух свободи підіймають
Лиш їх барвистії сонети.
Лише краса та влучність слова
Веде державу в вірний бік,
Лише прекрасна, чиста мова
Здолає все, що вождь не зміг.
Здолає злидні, непокору;
Здола держави ниций гніт…
Лиш дайте-но свободу слова -
Скуштуєте солодкий плід!
"Як в нації вождя нема", -
Сказав колись так Маланюк…
Тоді держава та німа,
Бо лиш поет - народу звук,
Поет - душа свого народу,
Поет - життя, держави спів,
Поет - це втілення свободи
В гармонії змістовних слів.
Лише поет огненним словом
Змертвілі душі зігріва,
Віршем, неначе синім морем,
Із серця розпач вимива.
Поет - титан свого народу,
Свободи й щастя Прометей,
І на шляху до нив свободи
Веде він люд, немов Мойсей.
Бо лиш вірші його нетлінні
Як гімн для нації звучать,
Вони у нашому сумлінні
До правди чистої кричать.
Молитва нації з пера
Умить зливається в куплети…
"Як в нації вождя нема -
Тоді вожді її поети".
Таврійський край
На теплих вкраїнських просторах,
Де ллються пісні солов'я,
Є перла степів неозорих -
Славетна Таврійська земля.
Приваблива, ніжна, мінлива,
Чаруюча, гарна, стрімка.
Немов наречена - красива,
Немов перемога - п'янка.
Там кличуть духмянії роси
В щасливий, веселий танок,
Дрімають на сонці покоси,
Ховається в травах струмок.
Летять у далекі блакиті
Проникливі мрії людські,
Живуть у таврійськім зеніті
Легенди далекі й близькі.
За мотивами кіноповісті
О.Довженка "Україна в вогні"
"Ой піду я до роду гуляти…" -
Лине пісня над тихим селом.
І ласкаво всміхається мати
До дітей за святковим столом.
Так турботливо, ніжно, натхненно
Її очі голублять цю мить,
Тільки смуток якийсь незбагненний
У душі передзвоном бринить.
Аж повітря німе стрепенулось,
Покотилася степом луна,
Навіть небо блакитне здригнулось:
Почалась Вітчизняна війна.
Зорепадом кривавих історій
Уквітчалось сузір'я років,
Так під звуки пекельних мелодій
Смерть вітала коханих синів.
А за ними полинула мати
У незвідану, радісну даль,
І гриміли навколо гармати,
Лютувала розпечена сталь…
Захлинулася кров'ю держава -
Це підтверджують числа сумні,
Із сподіванок людства постала
Нездоланна "країна в огні".
Батьківщина
Батьківщино ти моя єдина,
Рідна і прекрасна Україно!
Ти для нас у світі наймиліша.
Ти, як тато й мама, найрідніша.
Як почую мову солов'їну,
То немов до Бога серцем лину.
Рідний край не можна забувати -
Тут нам жити, мріяти, кохати.
Воля
Діждав, народе мій,
Ти слушної нагоди.
Вже внук і правнук твій
Вдихнув ковток свободи.
Вона ішла до нас
Тернисто довгим шляхом.
То був жорстокий час,
Що квилив болем-жахом.
Нарешті вільні ми
І сієм зерна в полі,
Живемо не в пітьмі,
Не в рабстві, а на волі.
Народе мій, ти ждав
На щастя. І свободу
Господь тобі послав
Як вищу нагороду!
Гіркота
За тебе, Україно, я молюся,
Та Бог не чує молитви сумні…
До тебе, Україно, пригорнуся:
Хай дух і сили множаться в мені.
Ти скажеш: песиміст химерний.
Ти скажеш, що нікчема я.
Ти скажеш: кругозір мізерний…
Та правда все-таки моя.
Політики - не варті ані слова.
Мислителі й поети - де вони?!
Затурканий народ - дійна корова,
Яку обсіли депутати-сисуни.
Ти скажеш: песиміст химерний.
Ти скажеш, що нікчема я.
Ти скажеш: кругозір мізерний…
А правда все-таки моя.
Чекістові
Ти стріляв колись у вишиванки,
Сито пив з мого народу кров…
А тепер - мов та бліда поганка -
Зморщився й на пенсію пішов!
Платить хто тобі державні кошти,
(Ще й за те, що бив святих людей!?),
Що перевіряв листи на пошті -
Чи нема бунтарських там ідей?
Хто заплатить тим, хто із тобою
Бився, знавши, - то нерівний бій?
Мужність я бійців отих потрою -
Мові поможу своїй святій!
Ну а ти, знікчемлений проданцю,
Дожидай, німіючи, в норі -
Я прийду колись по тебе вранці,
Шаблю наточивши на зорі.
