Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 21.08.2017, 14:01
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -18

1 << 2 << 3 << ... 15 << 16 << 17 << Читати спочатку

ПОСТАТІ

Іван Лопушинський

З когорти славетних


(Трагічна доля Миколи Чернявського)

Ти не загинеш, Україно!
І мова прадідна твоя,
Що кожне слово
в їй перлина,
Не вмре повік. І світ-зоря,
Твоя свята зоря засяє

М.Чернявський

Микола Федорович Чернявський – поет, педагог і земський діяч – народився 3 січня 1868 року (22 грудня 1867 року за старим стилем) у селі Торській Олексіївці тодішнього Бахмутського повіту Катеринославської губернії в сім’ї священика, де виховувалося 10 дітей. Після закінчення початкової, так званої народної школи, майбутній поет навчався в Бахмутській духовній школі, а після її закінчення – у Катеринославській духовній семінарії, яку закінчує 1889 року. Цього ж року Чернявський повертається до Бахмутської духовної школи, на цей раз уже в ролі вчителя. Після дванадцяти років учителювання він переїздить до Чернігова на посаду земського статистика, яку обіймав упродовж 1901–1903 років. 1903 року Чернявський разом з подружжями Коцюбинських та Грінченків попрямував на південь. Думав дістатися до Одеси, але дорогою трапився Херсон, що до останніх його днів був місцем постійного проживання, і зрештою – вічного спочинку. Тут, у Херсоні він прожив рівно половину свого життя. З 1903 до 1919 року М.Чернявський працював у губернському земстві, після того – в учительській семінарії, комерційному училищі, кооперативному технікумі, сільськогосподарському технікумі, технічній профшколі, і нарешті — викладачем української мови і літератури Херсонського інституту народної освіти (нині – Херсонський державний університет), згодом, — по виході на пенсію жив з лекторської та літературної праці.
Перші вірші М.Чернявського датовано 1889 роком. Згодом виходять його окремі збірки поезій «Пісні кохання» (1895), «Донецькі сонети» (1898), «Зорі» (1903). Крім того, М.Чернявський брав участь у виданні альманахів «Дубове листя», «З потоку життя», «Перша ластівка», друкувався в журналах «ЛНВ», «Правда», «Киевская старина» та ін., а за радянського часу — в журналах «Життя й Революція», «Червоний Шлях», «Зоря».
У тематично багатій ліриці М.Чернявського особливо визначається писана під впливом фольклору й Т.Шевченка любовна поезія, історичні твори, присвячені часу козаччини, зокрема добі Б.Хмельницького, патріотичні вірші, адресовані Україні, пейзажна лірика тощо. У дореволюційній поезії Чернявський – один з найвизначніших майстрів сонета, зокрема в «Донецьких сонетах» він першим в українській поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства і робітництва. М.Чернявський писав також оповідання, спогади тощо. Найповніше прижиттєве видання творів М.Чернявського у 10-и томах було видано в Харкові у видавництві «Рух» упродовж 1927-1931 років.
Постання 1917 року Української держави М.Чернявський привітав, але після її поразки залишився жити під радянською владою, хоча радянським письменником так і не став і, починаючи з 1933 року, зовсім перестав друкуватися.
Більшою мірою митець переймався розбудовою національної освіти і просвітницькою діяльністю. Так, 25 березня 1917 р. у Херсоні після лютневої революції було засноване товариство «Українська хата» (проіснувало до 6 січня 1918 р.), яке очолив М.Чернявський. Крім нього, активними членами товариства були І.Челюк, А.Грабенко, Н.Малеча, С.Шульгін, Ю.Шомін, брати Лиханські, Т.Якушев та інші письменники, освітяни, військовики, робітники [2, с.73].
Початком діяльності «Української хати» стало проведення 16 квітня 1917 року 25-тисячної політичної маніфестації на підтримку Центральної Ради під національними та соціалістичними лозунгами. У цей мітинговий пореволюційний період (та не тільки тоді, а й за роки незалежності України) то була найбільш грандіозна демонстрація. Вдало проведену акцію М.Чернявський яскраво описав у нарисах «Чого плакали люде?» (1917 р.) та «Коли тюрми розчинялись» (1927 р.). Тут він щиро шкодував, що його друзі-українофіли М.Коцюбинський і Б.Грінченко, які бували на Херсонщині, не дожили до свята відродження української державності, про що не раз мріяли.
У своєму нарисі-спогаді про 1917 рік «Коли тюрми розчинялись» М.Чернявський детально розповідає про участь херсонців у реалізації на місцях заходів Центральної Ради, про свої відвідини її голови – М.Грушевського, про враження від зустрічі з С.Петлюрою.
Відразу ж після заснування «Українська хата» починає видавати свій «Вісник Товариства «Українська хата» в Херсоні».
У його 1-му номері письменник публікує привітання українському з’їзду, що відкрився 25 березня. Вітальна телеграма завершувалася пристрасними словами: «Нехай живе вільна Україна у вільній федерації російських народів» [3].
Подібні ідеї відлунюють і у віршах, написаних М.Чернявським навесні 1917 року. Так, у його поезії-посланні «Привіт 1-му українському з’їздові 25 березня в Києві» читаємо:
Минулась ганебна досвітня доба,
День жданої волі і правди заходе.
Нехай же не буде між нами раба,
Нехай Україна на волю виходе
Між братні народи, як вільна сестра [3]
Ці ж ідеї є наскрізними в статті М.Чернявського, поміщеній у «Віснику» від 28 травня 1917 року «Україна, автономія, федерація» [4].
Як видно, М.Чернявський, який був душею херсонських українців, усіляко підтримував ідею відродження заходами Центральної Ради Української автономної держави в складі демократичної Росії. Його міркування з цього приводу неодноразово друкувалися на сторінках «Вісника». Так, зокрема, у № 7 за 1917 рік читаємо: «Станьмо твердо на думці, що ми — українці — окремий народ в державі і що ми повинні добиватись, щоб в Росії була заведена демократична республіка, а в тій республіці федеративний лад і щоб наша земля, Україна, мала автономію. Автономія ця має бути національно-територіальною. Це значить, що в цю автономію повинна увійти уся Україна, — з усією землею і всім народом, що живе в тій землі» [5].
Упродовж усього 1917 року М.Чернявський підтримував тісні зв’язки з представниками Центральної Ради. Його особливо хвилювали питання культури й освіти, відродження національної школи. У своїх статтях у «Віснику», крім закликів до автономії України, М.Чернявський пише й про необхідність навчати українських дітей рідною мовою (стаття «Рідна школа» у випуску від 7 травня 1917 року, яка є актуальною і для нашого часу). Педагог, зокрема, тут пише: «Зараз всюди проводиться ідея самоопреділення народів. Самоопреділяється й наш народ і ніхто не зможе заборонити йому це робити». Стаття закінчується закликом: «Ми українці повинні бути українцями. В наших школах повинні мати мову «наших батьків і матерів» [4]. Микола Чернявський палко обстоював концепцію народної школи з рідною мовою навчання і в своїх художніх творах «Ти не загинеш, Україно», «Слово про рідну мову».
На вимогу «Української хати» Херсонське повітове земство у липні 1917 року організувало двомісячні курси з українознавства для вчителів. З часом ці курси стали регулярними. Це було значне явище в культурному житті міста. На курсах читали лекції відомі наукові та культурні діячі з Одеси, Києва та інших міст, кращі херсонські фахівці (Д.Яворницький, І.Стешенко, С.Русова, П.Карманський та ін.). Остання згадка про курси в архівах датується 1921 роком [2, с.73].
Починаючи з 1917 року, М.Чернявський вів український відділ у журналі «Известия Херсонского уездного земства», де із серпня цього ж року був секретарем. Зазначене видання на той час найбільш яскраво вирізнялося серед місцевих демократичних часописів. Тут регулярно друкувалися кращі твори таких українських авторів, як Олександр Олесь, Христина Алчевська, Сергій Єфремов та ін. Особливо багато статей належало членові «Української хати» І.Челюкові («Федерація», «Як ми здобули собі автономію», «Заклик до українців» та ін.) та М.Чернявському («Народні думки і бажання», «На фронті» та ін.).
3 грудня 1917 року Херсонський губернський з’їзд Рад робітничих, селянських і військових депутатів визнав Херсонщину невід’ємною складовою частиною УНР. Це означало, що ідея автономії України в складі Росії себе віджила, що добре усвідомлювали й херсонці. Безперечно, таке рішення було ухвалене під безпосереднім впливом місцевих патріотичних сил, очолюваних М.Чернявським.
Згодом, при товаристві «Українська хата» було створено «Військову філію», артистично-співочий гурток, читальню. На засадах цього товариства, в Херсоні виникли численні українські організації, що існували в різні періоди з 1918 до 1922 року, зокрема «Просвіта», «Українська книгарня», споживче товариство «Україна», товариство «Думка», що видавало газету «Дніпро» (редактор Н.Малеча), кредитне кооперативне товариство ім.М.Левитського, мистецьке кооперативне товариство ім.Старицького, військова та студентська громада та ін. [2, с.74].
Діяльність товариства «Українська книгарня» (голова І.Челюк) – досить яскрава сторінка в історії культурного розвою Херсона в перші пореволюційні роки. 1920 року тут було видано довгоочікуване зібрання творів М.Чернявського*. Цього ж року М.Чернявський як голова Ради Херсонського товариства «Просвіта» звітував про діяльність українського дитячого садка на Забалці, 1-ї та 2-ї українських початкових шкіл на Сухарному та Воєнному, української гімназії [2, с.74].
* Більш повне зібрання творів М.Ф.Чернявського у 10-и томах було видано в Харкові у видавництві «Рух» 1927–1931 роках.

1919 року Чернявський стає секретарем Херсонської Губерніальної Народної управи [2, с.70-71]. Письменник також бере активну участь у діяльності культурно-освітнього товариства «Просвіта» у Херсоні. Так, 1918 року газета «Родной край» повідомляла про курси Товариства, де М.Чернявський викладав історію української літератури. 1923 року голова херсонської «Просвіти» М.Чернявський домагається реєстрації свого товариства [2, с.71].
Улітку 1927 року (за десять років до смерті), підбиваючи підсумки прожитого 60-річчя, Чернявський писав про себе: «Надходить вечір. Незабаром смеркне. І, дивлячись на рожевозолотистий захід, питаю сам себе: що ж я робив і що зробив за час, поки світило надо мною сонце? І відповідаю: — Жив» [6].
І не просто жив, а своїм полум’яним словом будив приспану національну свідомість українців.
Так, у вірші «Борцям-героям» М.Чернявський пише:
Бо я зріс і жив у пітьмі,
Все життя я жив у ній,
і зів’яв, і знесилів
У проклятій пітьмі тій!
І не можу я боротись...
Тільки можу я співать [1. с.338].
Але поет не лише пише вірші, а й кличе до боротьби за кращу долю українського народу:
Встань зі мною, хто несплячий,
Невгамовний, нетерплячий,
В кого серце хоч підбите,
Та холопством не повите!
Встаньте, темні і незрячі,
Потом страдницьким смердячі,
Ниці духом і убогі, —
Йдем шукать дороги! [1, с.235]

Довгі часи датою смерті поета вважалося 26 листопада 1946 року. Однак, насправді все виявилося не так*. 1927 року підбивати письменнику прожите, як виявилося пізніше, було зарано, оскільки «бурхливі» події його життя розпочиналися лише 1929 року...

* Фіктивну дату смерті М.Чернявського – 26 листопада 1946 року – вперше було спростовано на основі матеріалів з місцевих архівів у статті херсонських авторів Лідії Єлисеєвої та Івана Немченка «Микола Чернявський: дорога на Голгофу», опублікованій у газеті «Новий день» від 5 грудня 1992 року. – Ред.

Дізнавшись, що «кримінальну справу» за № 1737 по звинуваченню Чернявського Миколи Федоровича СБУ передала Херсонському обласному архіву, щодуху мчу туди. Ось вона — у двох (!) томах, справа, так «уміло сфабрикована проти Людини, яка щиро любила свою мову і свою Україну.
У цьому й був його найбільший «гріх».

Читаю перший аркуш справи від 1937 року: «Дело № 1737 по обвинению Чернявского Николая Федоровича по ст.ст.54-10 ч.1 и 54-11 УК УССР.
Следствием установлено, что Чернявский в прошлом член УПСР (Української партії соціал-революціонерів – І.Л.), активный украинско-шовинистический деятель. На протяжении длительного времени ведет борьбу с Соввластью за самостоятельность Украины.
До последнего времени проводил антисоветскую работу, выражавшуюся в распространении среди населения, а главным образом среди учащихся идей украинского шовинизма за независимую Украину.

Высказывал недовольство по отношению к мероприятиям партии и правительства, дискредитировал советских писателей за то, что они восхваляют Советскую Власть, якобы, в неправильном толковании, что в действительности они в своих произведениях не пишут. Этим самым Чернявский подтверждает свою враждебность по отношению к советскому строю» [7].
Як свідчать «матеріали» справи, постать письменника зацікавила органи НКВД ще 1929 року, коли його було заарештовано органами ГПУ по звинуваченню в приналежності до Спілки визволення України (СВУ), згодом, 1933 року — за «контрреволюційну діяльність».
«Как ближайший друг участника СВУ профессора Ефремова Чернявский продолжительное время поддерживал письменную и личную связь с последним и через него поддерживал связь с лигой писателей за границей, особенно с галицийскими писателями, среди которых Чернявский пользуется большим авторитетом», — читаємо в матеріалах «справи» письменника [7].
До «кримінальної» справи М.Чернявського крім матеріалів його допиту, поміщено також протоколи допитів людей, які знали письменника, а також колег по Інституту народної освіти, його студентів. На жаль, з них (матеріалів) перед нами вимальовується образ не педагога і літератора, а політичного злочинця, справжнього ворога народу, активного учасника національно-фашистської організації, якого негайно слід ізолювати від радянського суспільства [2, с.67].
Із протоколу допиту М.Чернявського від 29 жовтня 1937 року.
«Питання. Вы арестованы как участник Украинской националистической повстанческой антисоветской организации, предлагается давать показания!
М.Чернявський. До 1917 года, т.е. от февральской до октябрьской революции на Украине существовала организация «Украинская хата», которая представляла из себя организацию клуба. Я являлся председателем этой организации. После 1917 года и до последнего времени, я считаю, существует организация, которая существовала раньше под названием «Просвита» до 1922 года и была ликвидирована правительством как враждебная советской власти. Однако ликвидировалась только форма, а содержание осталось…» [7].
Виявляється, на той час заарештовували за громадську просвітницьку діяльність, оскільки закінчився період «українізації», і почали нищити все українське.
Арешт 14 жовтня 1937 року був останнім для письменника. Як сказано в звинувачувальному висновку, «будучи учителем украинской школы, Чернявский, оставаясь на позициях украинского национализма, до последнего времени воспитывал учащихся в националистическом буржуазном духе, протаскивая среди учащихся национал-шовинистическую литературу» [7].
І далі – перед нами два найстрашніші документи:

1) Витяг з протоколу № 14 засідання Трійки УНКВС по Миколаївській області* від 27 листопада 1937 року: «Чернявский Николай Федорович… обвиняется в том, что являлся участником националистической организации «Украинская хата» с 1917 по 1922 гг., возглавлял к-р (контрреволюційну – І.Л.) националистическую организацию «Просвита», на протяжении ряда лет проводил среди населения антисоветскую националистическую агитацию, направленную против мероприятий партии и правительства в деле культурного строительства, распространял среди учащихся националистическую агитацию.
Постановили: Чернявского Николая Федоровича расстрелять. Секретарь Тройки Шейнберг» [7].

* До 1944 р. Херсон належав до Миколаївський області.

2) Выписка из акта.
«Постановление Тройки УНКВД по Николаевской области от 27 ноября 1937 года о расстреле Чернявского Николая Федоровича, 1867 г. приведено в исполнение 19 января 1938 года в 24 часа*. И.о. начальника Херсонского горотдела НКВД Павленко» [7]. Таким був правдивий фінал.

** Ряд дослідників називає дату 20 січня 1938 року. Про різночитання щодо дати розстрілу М.Чернявського (19 січня 1938 року і 20 січня 1938 року) детальніше йде мова в рецензії І.Немченка на монографію Галини Земляної «Проза Миколи Чернявського: питання типології, жанрово-наративна система» (К., 2008), вміщеній у даному випуску «Вісника Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори)» (С. 255-263). – Ред.

У своєму другому сонеті «Україні» ще 1890 року Микола Чернявський писав:
Тобі, єдиній, я співаю,
Тобі вінки я заплітаю
Тобі віддам і душу я! [1, c.101]
Так свою душу Микола Чернявський віддав за Україну й Україні.

9 грудня 1939 р. дружина Миколи Чернявського Софія Василівна Чернявська з метою врятування чоловіка звернулася з листом (лист підшито в кримінальній справі) до народного депутата СРСР і УРСР, письменника Олександра Корнійчука, у якому, зокрема, зазначалося: «17 января 1938 года (за два дні до страти М.Чернявського – І.Л.) мне было разрешено передать ему кое-что из вещей и продукты, а 19 того же месяца его выслали из Херсона «в Северные лагеря», без права переписки, как я потом узнала у т. прокурора» [7], тобто розстріляли, як стало відомо потім. На жаль, на той час, бідолаха не знала, що вже майже два роки Миколи Чернявського не було серед живих.
Закінчуючи свого листа, вдова Миколи Чернявського благала О.Корнійчука: «Обращаюсь к Вам, уважаемый Александр Евдокимович, и как к Депутату Верховного Совета СССР и УССР, и просто как к хорошему человеку, помогите найти нам правду! (курсив наш – І.Л.). Муж мой ничего худого не сделал и никогда не был врагом народа». Це була суща правда. М.Чернявский ніколи не був ворогом свого, українського народу.
О.Корнійчук 7 лютого 1940 року переслав цього листа до прокуратури Союзу РСР з резолюцією: «Прошу рассмотреть заявление гр-ки Чернявской. Ее муж — старый украинский писатель, 73 лет, арестован в 1937 году и сослан в лагеря. Прошу пересмотреть его дело» [7]. Відповіді не було.
Куди і коли зникли дружина Софія Василівна і дві дочки Миколи Чернявського Віра і Лідія, як пише прокурор Херсонської області А.Христенко 31 жовтня 1995 року, «установить не представилось возможным» [7].
Однак з листа Софії Василівни до О.Корнійчука відомо, що в липні 1938 року їхній власний будинок, що в м.Херсоні по вул.Перекопській (колишній Базарній), 3/1 було відібрано, а їй як дружині репресованого було заборонено проживати в Херсоні. Проте на початку 1939 року, як зазначає вдова, «без всяких хлопот об этом с моей стороны, мне был возвращен дом и право жить в нем» [7]. Тут родина письменника мешкала до 1949 року.
Після смерті Й.Сталіна вийшли друком лише короткі збірки творів М.Чернявського, зокрема «Поезії» в одному томі (1959), «Твори», Т.I-II (1966), Повна бібліографія творів М.Чернявського в бібліографічному словнику «Українські письменники» (т.III, 1963) та деякі інші [8].
Як зазначав пізніше в своїй довідці від 19.09.97 р. прокурор Херсонської області Л.Кафтанов, Микола Чернявський «31 октября 1995 года в соответствии со ст.1 Закона Украинской ССР от 17.04.91 г. «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» прокуратурой Херсонской области реабилитирован посмертно» [7].

Уже другий десяток років національно налаштована частина професорсько-викладацького складу Херсонського державного університету (колишнього педагогічного інституту, а до того – Інституту народної освіти, де довгий час, починаючи з 1919 року працював Микола Федорович Чернявський), наполегливо порушує питання про присвоєння навчальному закладу його імені [2, с.68]. Однак, і на 19-му році незалежності вирішити це поки що не вдається.
Дасть Бог, при новій, проукраїнській місцевій владі це колись таки стане можливим. Це було б гідним «пам’ятником» письменникові-землякові, оскільки ні могили, ні пам’ятника йому, ні навіть персональної меморіальної дошки в ХДУ до цього часу немає. А поки що виходить так, як у поезії Миколи Чернявського «Смерть»:
І нащо я борюсь за правду, за людину.
Коли я все візьму з собою в домовину,
Коли усе, ввесь світ — чека один кінець!?
[1, с.212].
І як заклик до нас усіх перед сьогочасним поколінням українців постають рядки з його пророчого вірша «Мій заповіт»:
Вірте у геній народа –
Ось мій святий заповіт.
.....................................
Вірте всім серцем!... І, може,
Світові новий псалом
Скоро він винести зможе
З ясним чолом! [1, с.294].

Список використаних джерел

1. Чернявський Микола. Поезії. – К.:Радянський письменник, 1959. – 478 с.
2. Микола Чернявський — письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конференції. — Херсон: ХОБГ, 1993. – 85 с.
3. «Вісник Товариства «Українська хата» в Херсоні». – 1917. — № 1.
4. «Вісник Товариства «Українська хата» в Херсоні». – 1917. — № 5.
5. «Вісник Товариства «Українська хата» в Херсоні». – 1917. — № 7.
6. Микола Чернявський. День на кораблі. Твори, т.VI. – Харків: «Рух», 1928. – С.5-6.
7. Дело № 1737 по обвинению Чернявского Николая Федоровича (Управление НКВД по Николаевской области) // Державний архів Херсонської області. – Спр. № 4241 ФС. – Т.2.
8. Енциклопедія українознавства: Словникова частина. У 10-и т. – Т.10. – Париж–Нью-Йорк: Молоде життя, 1984. – С.3734.


Читати далі >> 19 >> 20 >> 21 ... >> 42 >> 43 >> 44