Історія Бериславської "Просвіти" початку ХХ ст. ще чекає свого дослідника. Поки що можна достеменно стверджувати, що принаймні у перші роки встановлення радянської влади на Бериславщині вона існувала. У документах Державного Архіву Херсонської області (ДАХО, ф.р. 413, оп.І, спр.300 та наступні справи) йдеться, зокрема, про діяльність Тягинської сільської організації та організації навколишніх сіл. З матеріалів добре видно, як комуністичні будівничі "нового ладу" намагалися "приручити" просвітян, а коли це не вдалося, почали створювати паралельні так звані "червоні просвіти", що повністю підпорядковувалися владі, заохочувалися і матеріально підтримувалися нею.
Щодо самого міста Берислава, то зберігся протокол засідання Бериславського райвиконкому № 30 від 5 квітня 1920 р., де говориться: "...11. Слушали: Ходотайство "Т-ва Просвіта" о невзыскании 10% сбора 250 руб., за пользование театром с вечера бывшего в память Тар. Шевченко.
Та вже у наказі № І Бериславського ревкому від 25 липняч 1922 р. мовилося: "... + 3 Тов. Бондарчуку по принятии дел, взять на учет все культурно-просветительные организации, находящиеся в г. Бериславе как то: драматические кружки, театрального искусства, просвиты, школы и проч., выяснив их работоспособность" (ДАХО, ф.р. 1887, оп.3, спр.279, арк.28 зв.).
М. Бондарчук - тодішній член трійки ревкому, що відав питаннями освіти, охорони здоров'я та комітетом взаємодопомоги, видає наступне:
"Объявление
Настоящим доводится до сведение членов Бериславского Товарищества "Просвита", что по состоянию Бериславского Ревкома Товарищество "Просвита" за его бездеятельность с 1-го сентября считается распущенным.
Лица, желающие вступить членами Товарищества "Просвита", должны подать письменные заявления в перерегистрационную тройку.
Все граждане, состоящие членами "Просвиты", желающие быть вновь в таковой, должны подать заявление таким же порядком, но при заявлении обязательно приложить старые членские билеты.
"Просвита" переводится в дом бывшего Зисера, прием заявлений производится в доме (бывш. Зисера) в канцелярии "Просвиты" от 5 до 7 вечера по официальному времени и от 10 до 4 ч. по полудни в канцелярии Наробраза при Ревкоме.
Срок подачи заявлений до 10 сентября 1922 года.
Член Ревкома Завнаробразом М.Бондарчук."
(В усіх випадках мова, стилістика, орфографія оригіналів збережена).
Цікаво, звичайно, як можна подати заяву до канцелярії "Просвіти" до 10 вересня, коли сама організація розпускається ще з 1-го вересня?! висновок один: після такого оголошення навряд чи "просвіта" у Бериславі продовжувала діяти легально. А тому важливими є спогади старожила міста, нині, на жаль, покійного, В.А.Полнера: "Зараз уже, мабуть, мало кому відомо, що ще у 30-х роках у Бериславі діяло товариство "Просвіта". Щоправда, офіційно наша організація ніде не значилась, була незареєстрованою. Та це й зрозуміло, якщо згадати тодішню обстановку в країні.
Я приєднався до організації десь року 1930. Її основу становили просвітяни з дореволюційним стажем - робітник Мирон Ісакович Петренко, вчителька Марія Полтавченко, бібліотекар Марія Василівна Олефіренко та її чоловік Мирон Маркович - теж робітник. Саме від цих ентузіастів йшов дух просвітянства. Вони завжди закликали нас, молодих, "нести просвіту в народ". Збиралося нас чоловік 50-60 у клубі металістів заводу "Червоний хлібороб" (навпроти школи №3). Там був, так би мовити, штаб "Просвіти". Багатьох уже забув, але багатьох і пам'ятаю: заводчан Петра Петренка, Івана Костогриза, гармоніста Якова Матяща, Трохима Пальчевського, Юрія Шевченка, Івана Титаренка, Катерину Бондаренко, Надію Петренко - керівника гуртка рукоділля. Особливо врізався в пам'ять вчитель французької та німецької мов Георгій Лєоте, француз за національностю, людина блискучого розуму, енергії, гумору. Мій брат Данило Полнер керував духовим оркестром.
Було у нас два напрями роботи. Перший - самодіяльність. Ставили ми спектаклі, пам'ятаю - "Не судилося", "Наталка Полтавка", "За двома зайцями", "Безталанна", "Лимарівна", "Мартин Боруля". Їздили часто з виставами в Новорайськ, Юркіне, Милове, Качкарівку, Одрадокам'янку, Зміївку... костюмів у нас не було - робили з чогось самі, діставали зі скринь старі одежини, переробляли і одягали на сцені. Ще часто виступали з концертами.
Другим напрямком діяльності була ліквідація неписьменності. Для цього організували кілька груп, які вели заняття. Я на той час вважався великою письменною людиною, бо закінчив школу і вчився у Запорізькому технікумі. Заняття проводили ми у хаті-читальні по вулиці Леніна. Приходило чоловік 10-12 безграмотних, вже літніх людей, посміювались над собою, але все ж вчилися. Була дошка чорна, пофарбували її, крейда була, а зошитів - ні, то писали на шматках паперу олівцями.
Вся ця робота була безкоштовною - ні ми нічого не брали, ні нам ніхто не платив. Все це було після роботи, завдяки ентузіазму. Не все гладко виходило. Часто наших керівників викликали в райліт - цензура така була при відділі освіти і там допитували: "Почему это вы ставите пьэсы только на украинском языке? У нас и русские живут. Вы что националисты?" На кожну постановку треба було брати дозвіл і з кожним роком ставало все важче.
У 1937 році наступила розв'язка. Вночі арештували нашого керівника Петренка Мирона Ісаковича і більше його ніхто не бачив. Потім така ж доля спіткала і Марію Полтавченко. І хоч вона через рік-другий повернулася, нашій організації прийшов кінець. А люди, чув, ревствували: "Розгромили "Просвіту". Що вона поганого кому зробили?!"
...Відродження Бериславської "Просвіти" (тоді - товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта") розпочалося ще до проголошення незалежності України. Перше засідання оргкомітету відбулося у приміщенні тодішнього райкому комсомолу у квітні 1991 року, а вже 15 червня 1991 року у музеї пройшла й установча конференція, що обрала правління організації на чолі з Миколою Маціпурою, прийняла Статут, Програму діяльності та Звернення до громадян району, у якому говорилося:
"Ми, представники робітничого класу, селянства, інтелегенції Бериславського району, зібравшись на установчі збори, проголошуємо створення районної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта".
Районне Товариство будується на добровільних демократичних засадах, воно позапартійне, об'єднує як колективи, так і оремих громадян незалежно від їхньої національності і віросповідання, які відстоюють і поширюють надбання української культури, сприяють утвердженню української мови як державної, підтримують демократичні перетворення в суспільстві, захищають права людини, її честь і гідність з позицій загальнолюдських
цінностей.
Головна мета районного Товариства - утвердження української мови в усіх ділянках суспільного життя, всебічний її розвиток, охорона її чистоти й самобутності, збереження і розвиток національної культури й традицій українського народу, формування національної самосвідомості та історичної пам'яті громадян, подолання національного нігілізму, гармонійний розвиток міжнаціональних відносин.
Установча конференція звертається до усіх громадян району, керівників організацій, підприємств, установ, кооперативів, громадських об'єднань з закликом неухильно виконувати Закон "Про мови в Українській РСР", всебічно сприяти утвердженню української мови в якості державної на території району, приймати активну участь у збереженні і примноженні досягнень української культури.
Районне Товариство української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта" запрошує до співпраці усіх свідомих громадян.
В єдності наша сила!"
Оголошення про заснування та звернення були негайно оприлюднені у засобах масової інформації. Відразу почали надходити, хоча й не чисельні, заяви про вступ до Товариства. Треба зазначити, що наша "Просвіта" ніколи не гналася за чисельністю, віддаючи перевагу якості роботи.
Вже з перших днів існування організація повела роботу у напрямі відродження національного буття і свідомості мешканців району. То були не легкі дні. З одного боку - ейфорія від тих демократичних процесів, що відбувалися у суспільстві, з другого - стримане, очікувальне ставлення районного керівництва та й більшості зросійщених, зденаціоналізованих мешканців Бериславщини. В умовах явного розвалу СРСР, загострення соціально-політичної ситуації та наростаючої хвилі незалежницького руху таку позицію можна було зрозуміти, але не виправдати. Невдовзі "Просвіті" довелося рішуче підтримати демократичні процеси і демократію у цілому під час тривожних днів спроби встановлення диктатури пріснопам'ятного "ГКЧП" у Москві.
Керівники бериславської "Просвіти" першими серед представників інших районних національно-демократичних організацій поставили свої підписи під заявою до місцевих органів влади про підтримку неухильності курсу на оновлення суспільства. І хоча "Просвіта" не є політичною організацією, їй раз-по-раз доводилося приймати участь у процесах державотворення рідної України. Так було під час підготовки до референдуму на підтримку незалежності нашої держави восени 1991 року, обговорення проекту Конституції України, проведення виборів до Верховної Ради України 1994 та 1998 р.р., виборів до обласної, районної, сільських рад. Завжди районна "Просвіта" підтримувала людей, що відстоювали націю, державу, правду і справедливість. Це робилося шляхом усної та письмової агітації у місцевій пресі, на радіо, під час численних зустрічей з громадкістю.
Звичайно, районна "Просвіта" з перших днів повела роботу щодо широкого впровадження в усі сфери суспільного життя державної української мови. Далеко не усе вдалося здійснити у цьому напрямі, насамперед через байдужість, а то й відвертий саботаж деяких представників районної та міської влади. Дехто з них досі ігнорує і Конституцію України, і Закон України "Про мови в Україні", і рішення Конституційного Суду України, при цьому регулярно отримуючи непогану зарплатню від тієї держави, чиї нормативно-правові акти не виконують. Та, усе ж, певні зрушення у цьому питанні є, хоча спрвжня боротьба за державність української мови ще попереду.
Тепер безпосередньо варто перейти до переліку тих основних заходів, що організувала, проводила районна організація Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка як самостійно, так і у природній взаємодії з органами місцевої влади, осередками політичних та громадських об'єднань.
Одним з перших таких заходів був молебен у пам'ять жертв холерної епідемії 1892 р. у м. Бериславі, проведений до 100-річчя трагедії на місці братньої могили на території центрального кладовища митрофорним протоієреєм, настоятелем Свято-Михайлівського Храму с.Зміївка, членом "Просвіти" панотцем Олександром (Квіткою).
Відразу після цього, ще до відповідного розпорядження Президента України Л.Кравчука, бериславська "Просвіта" подала до адміністрації представника Президента у районі пропозицію щодо вшанування численних жертв страхітливого голодомору 1931-1933 р.р.. Невдовзі був створений оргкомітет за участю представників нашої організації. Робота набула широкого розголосу. Серед інших, свій внесок у грошових коштах на спорудження пам'ятного знаку внесли і члени правління "Просвіти". 12 вересня 1993 року у присутності кількох сотень громадян було відкрито й освячено пам'ятний камінь усім померлим від наглої смерті 60 років тому. Водночас члени організації провели збір матеріалів - спогадів старожитців щодо голомору. З болем у серці і сльозами в очах згадували люди жахливі дні без крихти хліба, смерть рідних і близьких, марнослів'я тодішнього комуністичного керівництва. Спогади видрукувала газета Маяк. Тоді ж члени Товариства зібрали матеріали про трагічну долю єврейського населення району у 1941 році, коли відразу після окупації Бериславщини фашистськими військами були розстріляні сотні представників цієї національності у м. Бериславі та колишніх єврейських колоніях Лювове й Новоберислав. Ці матеріали невдовзі були надіслані до керівництва Єврейської Ради України у Києві, внаслідок чого представник нашої організації був запрошений до участі у Міжнародній науково-практичній конференції "Єврейський народ у 2-й Світовій війні", що відбулася у столиці у травні 1995 року.
На протязі кількох років члени Товариства збирали архівні документи щодо морехідних класів та морехідної школи, які діяли у районному центрі до 1917 року, а також про кораблі військового та цивільного флотів Російської Імперії й СРСР, що у різні часи носили назву "Берислав". Завдяки допомозі працівників Державного Архіву Херсонської області та Російського Державного Архіву Військово-Морського Флоту у Санк-Петербурзі такі документи були знайдені, використані у роботі, а копії передані до бериславської філії обласного краєзнавчого музею.
З ініціативи "Просвіти" у травні 1995 року вперше в історії офіційно було вшановано пам'ять славного лицаря нашого народу кошового отамана Запорозької Січі Костянтина Гордієнка з нагоди його 260-ї річниці народження. Відомо, що серед кількох десятків могил кошових збереглися до нашого часу лише три, і серед них - могила Гордієнка біля с. Республіканець Бериславського району на місці розташування Кам'янської Січі. Ця подія вилилася у справжнє свято для місцевих жителів та прибулих гостей з усього району. Тоді ж було відкрито меморіальні дошки побіля могильного хреста кошового та на території самої Січі, виготовленням яких також переймалася організація.
Навесні 1995 року з ініціативи членів Товариства було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь видатного сина українського народу гетьмана Богдана Хмельницького, який навесні 1648 року, готуючись до Визвольної війни проти польського панування, двічі проїздив Бериславщиною і зупинявся у тодішній фортеці Кизи-Кермен. Мармурова дошка зайняла видне місце на передній стіні районного музею. Водночас ми поставили питання про перейменування однієї з центральних вулиць міста, що носить назву Рози Люксембург, на вулицю Богдана Хмельницького з нагоди святкування 400-річчя від дня його народження. Були опитані мешканці вулиці, з яких більшість підтримала цю пропозицію. Проте чергова сесія міської ради, куди було внесено подання, без грунтовної мотивації відхилила його, як відхилила і пропозицію про перейменування вулиці чекіста Урицького та повернення їй старовинної назви Каховська. І усе це - попри громадську думку та здоровий глузд. Так само вже новий прокомуністичний склад міськради більшістю голосів відмовив у питанні, внесеному "Просвітою", про перенесення монумента Ульянову-Леніну з центральної площі на територію районного музею. Втім, відверто кажучи, такі рішення не були для нас несподіваними, враховуючи багаторічну заангажованість зкомунізованої й зросійщеної периферії.
На протязі чотирьох років поспіль наша організація (заледве не єдина провінційна в Україні) влаштувала курси англійської мови для учнів загальноосвітніх шкіл силами представників української діаспори із США. За ці роки у нас побувало 10 учителів з-за океану - українців за походженням, які навчали загалом біля сотні курсантів. Це навчання проводилося попри усю матеріальну скруту останніх років, за допомогою батьків учнів, активістів "Просвіти" та просто людей не байдужих, які приймали у власних домівках гостей - викладачів. Принагідно хочу подякувати усім їм за гречність і доброзичливість! Усі ці роки районна "Просвіта" виступала співорганізатором та співучасником численних науково-практичних конференцій, як от: з нагоди 60-річчя голодомору 1931-1933 рр. (1993 р.), 125-річчя народження Михайла Грушевського (1992 р.), 275-річчя народження Г.Сковороди (1994 р.), 50-річчя перемоги у 2-й Світовій війні (1995 р.), 100-річчя від дня народження В.Сосюри та 50-річчя В. Стуса (1998 р.), святкування Дня Соборності України (2000 р.), 2000-річчя Різдва Христового (2000 р.), Дня Героїв (2001 р.), щорічні вшанування Тараса Шевченка, засідання літературної вітальні до роковини нашого земляка письменника Якова Баша тощо. Неодноразово до Берислава та інших населених пунктів приїздили відомі митці: Голова обласної організації Національної Спілки письменників України Микола Братан, літератори Володимир Пузиренко, Валерій Кулик, Валентина Наумич, Олег Олексюк, голова Марганецької міської "Просвіти" Дніпропетровської області М.Марченко, помічник голови Ради з питань релігій при Кабінеті міністрів України Г.Куценко, Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, знаний український прозаїк Володимир Канівець, чию п'єсу "Шлюб за оголрошенням" поставив на сцені Бериславський Народний театр. Пан Володимир під час свого візиту був присутнім на виставці, відвідав могилу Костя Гордієнка, зустрівся з громадськістю міста (листопад 1993). Та, першим, хто відвідав Бериславщину на запрошення районної організації "Просвіта" ще восени 1991 року був професор математики політехнічного інституту штату Нью-Джерсі у США, співзасновник українсько-американського Фонду допомоги дітям Чорнобиля, голова Товариства української мови у США Роман Воронка. Кілька днів перебував пан Роман у наших краях, знайомився з місцевістю, виступив перед мешканцями Берислава й Веселого, а також подарував кілька комп'ютерів міській школі № 4. Завдяки зв'язкам з діаспорою періодично вдається отримувати навчальну літературу за допомогою благодійного фондну "Сейбр-Світло". Працею великого ентузіаста просвітянської ниви Юрія Єременка вдалося не лише організувати курси викладання англійської мови, а й залучити до навчання в Українському Вільному Університеті, що у м. Мюнхен (Німеччина) учителів історії Н.Осипенко та А.Гейко, а також здійснити різдвяний відпочинок на зимових канікулах дітей загальноосвітньої школи № 4 у гостинних родинах мешканців Західної України. До речі, саме наша організація поклала початок відродженню Різдвяного Вертепу у Бериславі ще взимку 1991-1992 років.
Цікавою формою роботи виявилося анкетування учнів старших класів різних шкіл району з питань соціально-політичного життя та ставлення юні до процесів, які відбуваються у суспільстві. Усі дані були узагальнені й оприлюднені, оскільки несли чимало для роздумів як учителям, так і батькам.
Активність організації під час виборів до місцевих органів самоврядування навесні 1998 р. дозволила сформувати у складі Бериславської районної ради депутатську групу Товариства "Просвіта", до якої увійшли депутати Т.Бернацька, А.Гейко, І.Гоменюк, В.Горб, М. Ільчишин та С.Курпієв. Члени групи разом з деякими іншими депутатами регулярно ставлять питання щодо соціально-економічного становища, тих негараздів, у яких опинилася Бериславщина і відзначаються постійною активністю.
Останнім у часі вагомим досягненням бериславських просвітян стало видання книжки "Нариси з історії Бериславщини", яка задумана як періодична збірка. У ній вміщені матеріали, більшість з яких грунтується на архівних дослідженнях і які досі не оприлюднювалися, з історії краю, починаючи від первісного суспільства і кінчаючи нашими днями. Зараз готується до друку четверте число нарисів.
Активісти нашої організації регулярно виступають перед учнями й викладачами шкіл, училищ, працівниками органів управління, громадськістю міста і району. Добрі стосунки склалися з місцевим козацтвом, релігійними громадами різних конфесій, Народним театром, хором ветеранів (керівник О.Петренко), іншими об'єднаннями громадян. По-діловому вирішуються зараз питання з керівництвом районної ради та держадміністрації, редакцією газети "Маяк", яка постійно оприлюднює інформацію про нашу діяльність. Члени організації регулярно виступають у місцевій, центральній та й зарубіжній пресі, в якості делегатів приймали участь в усіх конференціях та урочистостях Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, Товариства "Меморіал", Конгресу Української Інтелігенції.
Необхідно назвати тих бериславських активістів, які стояли біля витоків організації, і тих, хто зараз у наші нелегкі часи несе прапор "Просвіти". Це - Ю.Єременко (учитель, заступник голови), Л.Скібчик (режисер Народного театру), М.Маціпура (пенсіонер), Ю.Даниленко (адвокат), О.Бойко (підприємець), Я.Онуферко (підприємець, зараз мешкає у Н.Каховці), Л.Грива (відмінник народної освіти, зараз мешкає у м.Барселона, Іспанія), М.Романов (заслужений тренер України), В.Канер (ветеран педагогічної праці), І.Яковлєв (працівник фонду Державного майна, зараз мешкає у м. Херсон), О.Бакай (завідуюча районним методкабінетом), О.Приходько (учитель), Т.Солодка (науковий співробітник районного музею), М.Данильченко (учитель, зараз - редактор програми студії телебачення СТБ у м.Київ), Н.Дідик (зав відділу районної бібліотеки), В.Івченко (художник), Є. і В.Хороводові (пенсіонери Збройних Сил), М.Середенко (голова районної організації НРУ), Н.Мельничук, О.Дідик (директори шкіл), а також, на жаль, вже покійні - Є.Задорожня (Надієва), М.Карпенко та багато, багато інших, кого (прошу вибачення) просто немає змоги назвати за браком місця. Окремо слід відзначити добрим словом воістину подвижницьку діяльність Зміївської сільської організації Товариства на чолі з відомим педагогом Миколою Куривчаком. Лише за останні роки вмінням та ентузіазмом свого керівника зібрано матеріали щодо злочинного переселення комуністичним урядом українців-галичан на землі південної України у 1951 р., зокрема до с. Зміївка (акція "Вісла").
Нещодавно за участю широкого загалу сельчан та гостей у селі відкрито й освячено Ювілейний Хрест в ознаменування 2000-ї річниці Різдва Христового. Особливо вражає велосипедна подорож учнів місцевої школи "Шляхами запорізьких козаків", що її щороку здійснюють вихованці Куривчака. За цей час вони побували на місцях усіх Запорізьких Січей, визначних битв часів козацтва, у гетьманських столицях і здійснили велосипедні подорожі до Румунії (1998 р.) та Польші (2001р.)!
...Звичайно, далеко не усе вдалося здійснити з задуманого членами Бериславської районної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. На це є об'єктивні й суб'єктивні причини. Та попри усі перешкоди, наша організація діяла, діє і буде діяти! Шлях утвердження незалежності і відродження набутків української культури - один і схибити з нього наш народ, вірю, вже не зможе. А "Просвіта" у силу можливостей і власних здібностей завжди намагатиметься бути своєрідним дороговказом на цьому шляху.
