Сергій Гейко

ГІРКА ДОЛЯ КУРКУЛЯ

Доба колективізації сільського господарства — одна з найтрагічніших сторінок в усій історії українського народу. Винищення мільйонів безневинних селян як під час самої кампанії, так і внаслідок викликаного нею нечуваного досі голодомору 1931-33 рр. — неспокутний злочин комуністичної влади. Відлуння тодішніх жахів ще довго відчуватимуть і наступні покоління нашого народу. Багато років трагедія українського селянства замовчувалася, відповідні документи надійно приховувалися у закритих архівах КДБ. Лише здобуття Україною незалежності дало можливість реабілітувати незаконно репресованих громадян, а також відкрило шлях до ознайомлення з досі недосяжними документами. Детальне їх вивчення — то справа довготривалого дослідження науковців, я ж розповім лише про трагічну долю однієї бериславської родини — сім’ї мого прадіда Федора Ксенофонтовича Скрипки та його рідних.
Офіційна історія твердить, що наступ на так званного “куркуля” розпочався після виступу Сталіна в останніх числах 1929 р. на шпальтах газети “Правда” зі знаменними словами: “ми перейшли від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркуля до політики ліквідації куркуля як класу”. Вірнопіддані з ЦК ВКП(б) відразу з готовністю підхопили: “назрів час з усією конкретністю порушити питання про ліквідацію куркуля”. Спеціально створена з цього приводу підкомісія ЦК розбила усіх “куркулів” на три розряди:
перший — активні вороги, що вчинюють ворожі дії — мали арештовуватися, ув’язнюватися або розстрілюватися, а їх сім’ї — засилатися;
другий — найбагатші, яких просто засилати на північ або до Сибіру;
третій — поки що не ворожі — мали виселятися у межах району на нові земельні ділянки.
Почалася вакханалія терору. Постраждали практично усі селянські обійстя. Адже ще навесні Раднарком визначив самий статус куркульського господарства. Таким визнавалося господарство, де регулярно тримали наймитів чи мали млин, олійницю або маслобійню, чи орендували якийсь реманент або приміщення, а куркульськими вважалися родини, якщо крім того, хтось займався комерцією, торгівлею, лихварством або іншою непродуктивною працею, наприклад, священики. Тобто, до категорії “куркуля” можна було зарахувати будь-якого селянина.
Усе це вже відомо, опубліковано в багатьох дослідженнях, та, власне кажучи, й не приховувалося. Однак документи Державного архіву Херсонської області незаперечно свідчать, що масове розкуркулювання у нашому краї почалося набагато раніше і виступу Сталіна, і офіційної вказівки про початок цькування найбільш роботящої і заможної верстви українського селянства.
Ще 25 лютого 1929 року комісія з розкуркулювання Бериславської сільської Ради провела масовану акцію описування та вилучення майна так званих “куркулів”. Віддамо належне членам комісії — у більшості випадків усе скрупульозно занотовувалося, оцінювалося і відбиралося. Познайомимося з описом вилученного майна Скрипки Ф.К. (усі дані – з документів Державного архіву Херсонської області):
Худоба.
1. Телиця — 1 шт. (оцінено у 20 крб.)
2. Кури — 10 шт. (5 крб.)
3. Кабанець — 1 шт. (10 крб.)
Хліб, зерно.
1. Ячмінне борошно — 30 п.
2. Пшеничне борошно — 3 п.
3. Овес — 8 п.
4. Просо — 15 п.
5. Дерть — 2 ящика
6. Пшениця — 5 п.
7. Насіння зелене — 1 п.
8. Кукурудза у качанах — 15 п.
9. Барильце з льоном — 1
Будівлі.
1. Будинок 22 х 9 кам’яно-залізний — 1 (760 крб.)
2. Комора 12 х 5 дерев’яно-черепична — 1 (70 крб.)
3. Підкат 20 х 6 кам’яно-черепичний — 1 (250 крб.)
4. Прибудова літня — 4х3 очерет.-череп. — 1 (20 крб.)
Одяг та майно.
1. Стіл — 3 шт. (7,5 крб.)
2. Стільці — 3 шт. (2,5 крб.)
3. Кушетка — 2 шт. (6 крб.)
4. Ліжко — 1 шт. (2 крб.)
5. Скриня — 1 шт. (1 крб.)
6. Буфет — 1 шт. (10 крб.)
7. Гардероб — 1 шт. (15 крб.)
8. Кухонна шафа — 1 шт. (3 крб.)
9. Вішалка стояча — 1 шт. (4,5 крб.)
10. Етажерка — 1 шт. (1 крб.)
11. Дзеркало — 1 шт. (4,5 крб.)
12. Кушетка плетена — 1 шт. (2 крб.)
13. Подушки — 3 шт. (4,5 крб.)
14. Кофточки — 6 шт. (3 крб.)
15. Спідниця — 4 шт. (4 крб.)
16. Штани — 2 шт. (2 крб.)
17. Пиджак — 1 шт. (2 крб.)
18. Хустка — 1 шт. (3 крб.)
19. Теплий пиджак — 1 шт. (5 крб.)
20. Кожух-пиджак — 1 шт. (5 крб.)
21. Жіночі панталони — 1 шт. (50 коп.)
22. Сподники — 4 шт. (1,5 крб.)
23. Сорочка чоловіча — 4 шт. (3 крб.)
24. Сорочка жіноча — 1 шт. (30 коп.)
25. Фіранки — 3 шт. (1 крб.)
26. Скатерка в’язана — 1 шт. (1 крб.)
27. Скатерка серветочна — 1 шт. (1 крб.)
28. Фіранки — 2 шт. (20 коп.)
29. Пальто жіноче — 1 шт. (3 крб.)
30. Занавіс двірна — 1 шт. (30 коп.)
31. Бурнус жіночий — не виявилося (!)
32. Ковдра тепла, ватяна — 1 шт. (3 крб.)
33. Ковдра байкова — 1 шт. (1 крб.)
34. Доріжка — 6 шт. (6,5 крб.)
35. Клейонка — 2 шт. (60 коп.)
36. Відріз тканини — 2 (1 крб.)
37. Килим старий плюшевий — 1 шт. (4 крб.)
38. Ліфчики — 2 шт. (5 коп.)
39. Хустка — 1 шт. (50 коп.)
40. Капелюшок шовковий — 1 шт. (25 коп.)
41. Чепчик шовковий — 1 шт. — не виявилося (!)
42. Мережива — 10 коп.
43. Капелюх оксамитовий — 1 шт. (40 коп.)
44. Кофточка — 1 шт. (20 коп.)
45. Шапка шерстяна — 1 шт. — не виявилося (!)
46. Підв’язка шовкова головна — 1 шт. (25 коп.)
47. Парасолька — 1 шт. (10 коп.)
48. Килим шерстяний — 1 шт. (2,5 крб.)
49. Плахта — 2 шт. (1 крб.)
50. Ботинки дитячі ношені — 2 крб.
51. Матрац — 1 шт. (2 крб.)
52. Блюдце — 10 шт. (30 коп.)
53. Вази — 7 шт. (70 коп.)
54. Склянки чайні — 5 шт. (25 коп.)
55. Рюмка для вина — 7 шт. (35 коп.)
56. Рюмки — 17 шт. (85 коп.)
57. Блюда великі — 3 шт. (1,5 крб.)
58. Таця — 1 шт. (50 коп.)
59. Судок — 1 шт. (50 коп.)
60. Тарілки глибокі — 4 шт. (40 коп.)
61. Тарілка мілка — 1 шт. (10 коп.)
62. Карафа — 2 шт. (20 коп.)
63. Чашки — 2 шт. (10 коп.)
64. Глечик — 1 шт. (15 коп.)
65. Блюдце для варення — 1 шт. (5 коп.)
66. Бінокль для карточок — 1 шт. (50 коп.)
67. М’ясокрб.ка — 1 шт. (1,5 крб.)
68. Ложка столова — 3 шт. — не виявилося (!)
69. Лампа настільна — 1 шт. (1 крб.)
70. Цукорниця — 1 шт. (50 коп.)
71. Лампа висяча — 1 шт. (1 крб.)
72. Годинник — 1 шт. (6 крб.)
73. Раковина — 1 шт. (5 коп.)
74. Діжка для води — 1 шт. (1 крб.)
75. Санки — 1 шт. (1 крб.)
76. Сани розібрані — 1 шт. (50 коп.)
77. Рядова сівалка — 1 шт. (10 крб.)
78. Віялка — 1 (5 крб.)
79. Діжка — 7 (7 крб.)
80. Ваги десятиреєчні — 1 (5 крб.)
81. Ящик — 1 2 крб.
82. Шлея — 2
83. Гнуздечка — 2
84. Оборотька — 2
85. Хомут — 1
86. Крб.анок, молот, молоток — 50 коп.
87. Два струги, ключ, пилка — 20 коп.
88. Ручка, напильник, викрутка — 10 коп.
89. Ланцюги залізні — 2 (10 коп.)
90. Зубило — 1 (5 коп.)
91. Пробойчик — 1 (2 коп.)
92. Швайка — 1 (3 коп.)
93. Зависки — 3 пуч. (10 коп.)
94. Щетина — 1
95. Обценьки — непридатні
96. Мотузки криничні — 1 (30 коп.)
97. Казан — 2 (20 коп.)
98. Скриня — 1 (50 коп.)
99. Барильце відерне — 1 (50 коп.)
100. Коси від косарок — 3 (45 коп.)
101. Водовозка — 1 (2,5 крб.)
102. Кадібець — 2
103. Вила — 4 (1 крб.)
104. Казан чавунний — 1 (50 коп.)
105. Лопати — 2 (40 коп.)
106. Форми для паски — 11 (не виявилося) (!)
107. Залізобрухт — 5 пуд. (80 коп.)
108. Казани — 2 (60 коп.)
109. Ступка залізна — 1 (5 коп.)
110. Мило — 1 брусок (не виявилося) (!)
111. Лавки — 1 (непридатна)
112. Картини — 4 (50 коп.)
113. Лоно — (не виявилося) (!)
114. Рушниця мисливська — 1 (50 коп.)
115. Чайник — 1 (25 коп.)
116. Горщик — 2 (10 коп.)
117. Самовар — 1 (1 крб.)
118. Чавун — 1 (20 коп.)
119. Документ — 1 (в РВК)
120. Абажур з висячими лампами — 1 — розбитий
121. Лава — 2 (1 крб.)
122. Вазони віконні — 14 (не виявилося) (!)
123. Книжкова шафа — 1 (10 коп.)
124. Сікачка — 1 (10 коп.)
125. Туфлі пара — 1 крб.
126. Каструля маленька — 1 (40 коп.)
127. Вагани — 3 (1,45 крб.)
128. Шафа — 1 (1 крб.)
129. Сорочка жіноча — 1 (60 коп.)
130. Кухонні ложки — 2 (не виявили) (!)
131. Прищепки для білизни — 33 шт. (15 коп.)
132. Сандалі — 20 коп.
133. Жаровні — 4 (не виявилося) (!)
134. Ясла — 50 коп.
135. Драбина — 2 шт. (1 крб.)
136. Колесо від сівалки — 2 шт. (2 крб.)
137. Маслянка — 1 шт. (30 коп.)
138. Різного дерева — 1 гарба — (1,5 крб.)
Звичайно, такого “багатія й глитая” не можна було обминути. Тим паче коли в умовах розгортання колгоспного будівництва соціальний статус хазяїна Скрипки Ф.К. увесь час підвищується — якщо в офіційних документах 1928 р. він значиться як середняк, то у документах 1929-30 рр. став “великим куркулем-експлуататором”, а потім і взагалі “колишнім поміщиком”. Та й то правда — адже мав, як сказано в документах, “до революції 100 десятин оренди, 3 постійних і 15 сезонних робітників”. Зверніть увагу — до революції! Розкуркулювали 12 років після неї.
Того ж дня революційні активісти наскочили й на обійстя Федорового брата Юхима — ще одного “колишнього поміщика”, який до революції мав 100 дес. орендованої землі, 3 постійних та 1 сезонного робітника, але вже у роки радянської влади виявив себе як “злісний експлуататор і агітатор проти колективізації, на зборах виступав проти 2-ї позики індустріалізації”. У того конфіскували:
1. Будинок — 1 (1250 крб.)
2. Ярова пшениця — 2 лантухи — (20 крб.)
3. Ячмінь — 14 лант. (70 крб.)
4. Просо — 4 лант.(20 крб.)
5. Дерть — 1 ящик (5 крб.)
6. Гардероб — 1 (10 крб.)
7. Буфет — 1 (3 крб.)
8. Годинник настінний — 2 шт. (3,5 крб.)
9. Стіл — 4 шт. (1,6 крб.)
10. Стільці — 7 шт. (7 крб.)
11. Ліжко — 2 шт.(3 крб.)
12. Диван м’який — 1 шт. (5 крб.)
13. Кушетка — 2 шт. (8 крб.)
14. Етажерка — 1 шт. (1,5 крб.)
15. Косинець — 1 (50 коп.)
16. Картини — 6 (1,2 крб.)
17. Блюдо — 1 шт. (50 коп.)
18. Тарілки мілкі — 6 шт. (60 коп.)
19. Пепельниця — 2 шт. (20 коп.)
20. Чашки — 3 шт. (15 коп.)
21. Склянки — 3 (15 коп.)
22. Рюмки — 3 шт. (15 коп.)
23. Таця — 1 шт. (1 крб.)
24. Банка біла — 1 шт. (30 коп.)
25. Вата — 1 ф. (80 коп.)
26. Скатерка — 3 шт. (3 крб.)
27. Платівки грамофонні — 21 (2,1 крб.)
28. Подушки — 3 шт. (3 крб.)
29. Тепла ковдра — 1 шт. (2 крб.)
30. Байкова ковдра — 1 шт. (2,5 крб.)
31. Килим — 1шт. (1 крб.)
32. Сукня — 4 шт. (6,5 крб.)
33. Кофта — 3 (1,5 шт.)
34. Пошивка — 1 шт. (30 коп.)
35. Сорочка чоловіча — 1шт. (1 крб.)
36. Хустка головна — 1 шт. (40 коп.)
37. Кальсони — 1 шт. (50 коп.)
38. Табуретка — 1 шт. (10 коп.)
39. Умивальник — 1 шт. (2 крб.)
40. Клейонка — 1 шт. (1 крб.)
41. Лавка — 1 шт. (30 коп.)
42. Квіти фікуса — 1 шт. (у сільраді) (цікаво, чи не правда, майно описують сьогодні, а квіти вже у сільраді!)
43. Діжки — 2 шт. (1,2 крб.)
44. Рундук — 2 шт. (2,4 крб.)
45. Молот — 1 шт. (20 коп.)
46. Вила — 1 шт. (40 коп.)
47. Лавка маленька — 1 шт. (20 коп.)
48. Колодки шевські — 7 пар (70 коп.)

Того ж дня комісія “попрацювала” у господарствах ще одного брата Скрипки — Степана, а невдовзі добралася й до четвертого брата — Адріана. Не буду втомлювати читача переліком відібраного добра — думається, і наведенного достатньо для уяви і роздумів. Загалом, актом від 25.02.1929 р. по Бериславській сільраді було розкуркулено 76 господарств. Поглянемо на цей страхітливий список — там чимало знайомих бериславцям прізвищ:
Вовк Тиміш
Вовк Василь
Медвідь Дем’ян
Доценко Микола
Ретенко Іван
Ретенко Степан
Ретенко Андрій
Полуденна Марія
Полуденний Аксентій
Полуденний Никон
Полуденна Ганна Дмитрівна
Полуденний Терентій Никанорович
Святецький Антін
Грецька Феодосія
Шишко Федір
Васильченко Ілько Петрович
Чечель Микита
Чечель Павло Пантелеймонович
Зацарний Іван
Павлюченко Прохір
Король Мойсей
Король Ферапонт Еразмович
Король Никанор
Король Карпо
Балакшева Марія
Запорожець Іван
Будник
Скрипка Федір Ксенофонтович
Скрипка Юхим Ксенофонтович
Скрипка Степан Ксенофонтович
Єременко Степан
Карабан Іван
Карабан Прокіп
Карабан Клавдія
Карабан Михайло
Карабан Василь
Шкуропат Федір Сергійович
Брусенко Григорій
Полуденний Іван Филимонович
Полуденний Никон Михайлович
Полуденний Андрій Филимонович
Полуденний Олексій Никифорович
Шерстюк Омелян
Шило Яків Іванович
Сорочинський Іван
Ведмідь Євдокія Федорівна
Ведмідь Нестір Семенович
Соменко Севастьян
Соменко Степан
Соменко Варфоломій
Лебеденко Федір
Балаш Василь Лукич
Попов Семен
Шишко Петро
Щур Сергій Євменович
Ковбасенко Григорій Опанасович
Йорж Іван
Половко Федір Каленикович
Таран Трохим Романович
Вареник Мина Юхимович
Вареник Григорій
Мажара Петро
Кочерга Кіндрат Георгійович
Кочерга Максим
Журавльов Василь Якимович
Александровський Кузьма Якимович
Яловий Василь Мефодійович
Ємець Тит Ларіонович
Гдешинський Віктор Григорович
Бородай Филимон
Стадниченко Василь Тарасович
Гудима Феопонт
Люлько Василь Микитович
Феденко Володимир Арсентійович
Недовізій Яків
Шагун Давид

76 чоловік — за один день! Чим не більшовицькі темпи?!
Різна доля цих людей. Хто помер на засланні, хто врятувався втечею, хто пропав безвісти, а хто й вижив, повернувся потім до рідного міста. І гірко за тих їхніх дітей і онуків, що незабаром пішли на услужіння катам своїх батьків та дідів, а дехто з них і досі виспівує славослів’я комуністичній партії.
Під усіма актами комісії з розкуркулювання — як правило малограмотні підписи її членів: Греков, Г. Ляпко, Бабков, Сьомик, Гаєвий, Прилипко Є.Ф., Літургінський, Сербінова, Сіденко М. Ів., Жиц З.С. Я навмисне навів прізвища, хоча знаю, що й понині у Бериславі мешкають нащадки декого з цих людей. Хочу, щоб нарешті дійшло до кожного, що за все у житті треба платити, платити рано чи пізно. У дітях, онуках, правнуках, але розплата за кривду, за чорні справи обов’язково наздожене кожного з нас. Ніщо й ніколи не минає безслідно.
30 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”. У ній містилося розпорядження у позасудовому порядку вислати до найвіддаленіших районів країни Рад розкуркулених за І та ІІ розрядами, а також членів їх сімей. Через тиждень пленум Бериславської сільради затверджує перелік осіб, що підлягають розкуркулюванню. Але ми вже знаємо, що саме розкуркулювання з конфіскацією майна провели ще рік тому. Як жили, чим перебивалися той рік колишні “поміщики” і “злісні експлуататори” — одному Богові відомо. Але тепер усіх, хто ще не вмер і не утік світ за очі, чекала сувора пролетарська кара. Наприкінці лютого було сформовано кілька колон розкуркулених, яких насильно вивозили на північ як “визнаних соціально-небезпечними за класовою ознакою”. Серед них — Скрипка Федір Ксенофонтович, 62 років, його дружина Катерина Михайлівна, 46 років, син Леонтій, 15 років, вислані за межі України 20 лютого 1930 року. Через два дні за ними повезли Скрипку Юхима Ксенофонтовича, 60 років, його дружину Явдоху, 58 років, сина Павла,20 років, дочку Клавдію, 17 років. І лише після цього, аж 4 березня 1930 р. президія Бериславської сільради затвердила скопом усі акти комісії з розкуркулювання від 25 лютого 1929 р.
Доля родини мого прадіда була трагічною. Сам Федір Скрипка, опинившись з сім’єю на Вологодщині, через три роки був убитий невідомими у глухому тайговому лісі. Коли тіло загиблого побачила дружина, серце її не витримало — того ж дня вона померла. Син Леонід був відразу відряджений батьками на південь, що й врятувало юнакові життя. Юхим Скрипка до тієї ж Вологодщини не доїхав, застудився у дорозі і помер у вагоні. Сім’я залишилась на засланні. Особові справи висланців, за повідомленням УМВС Вологодської області, були знищені у 1957 р. Схоже, що з початком так званної “Хрущовської відлиги” дехто спішив замести сліди. Степан Скрипка після розкуркулювання, не випробовуючи долі, утік до Цюрупинська і додому вже не повернувся. 70-річний Адріан помер з голоду у знаменному 33-му. Єдина сестра Олександра, що також потрапила з сім’єю під розкуркулювання, була вивезена з малолітніми дітьми у 30-градусний мороз у степ за межі району, там уночі висаджена з саней, відтак набрела на перше-ліпше село, де й повісилася у чиємусь курнику. Доля дітей невідома.
І останнє. Федір мав власний будинок по теперішній вулиці Луначарського. Після розкуркулення його передали якійсь місцевій управлінській конторі. Майно забрав колгосп “Вільна праця”. Степан та Юхим володіли двома сусідніми будинками по тій само вулиці. Там поселився перший секретар райкому компартії, а зараз розташувався дитсадок № 1. Майно передали в артіль “Трудівник”. Адріан мав будинок, який і досі пристосований під комуналку і простягається навпроти Бериславської прокуратури. Й тим, хто сьогодні схлипує за “щасливим, райським життям” у колишньому Радянському Союзі, варто пам’ятати якою ціною їм те життя дісталося. Адже мільйони ні у чому не повинних людей були виселені і знищені, а їхнє майно поділене між тими, хто залишився живими. Такий насправді жорстокий міф про колгоспне диво.
На жаль, досі є чимало таких, які вірять комуністичним брехням. Хай уявлять себе (як кажуть, від суми та від тюрми не зарікайся) на місці тих, у кого насильно відбирали ні за що дім, худобу, майно, квіти, прищепки, кальсони, мило і ношені дитячі ботинки.

P.S. У Федора Скрипки залишилася старша донька Марія, що уже була одружена, а тому на вислання дивом і не потрапила. А після неї лишилася її донька Ганна, батько якої помер від голоду у 1933 р. і яка після реабілітації дідівської сім'ї стала єдиною спадкоємицею усього нажитого Скрипками і відібраного комуністами майна.
У 1996 р. старенька вже жінка звернулася до відповідних районної та обласної комісій з питань поновлення прав реабілітованих з проханням про відшкодування завданих колись діду збитків. Комісії й вирішили: призначити Гейко Г.П. "грошову компенсацію у розмірі 50 відсотків 80 мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати" і зобов'язали тодішній КСП "Славутич" Бериславського району як правонаступника власника відібраного майна виплатити їй зазначені кошти. Також тодішній голова КСП Ярослав Глинянський відразу виплатив Ганні Павлівні гроші у сумі 15 мінімальних заробітних плат (на 1996 р.), а на решту коштів запропонував бабці… помідори або корову. Уявляєте, яка щедрота: однокімнатну квартиру одинокої старої жінки на другому поверсі завалити помідорами, а ще краще - затягнути туди корову! Та ще й везти усе це треба аж до Ялти, бо саме там мешкає спадкоємиця. Ярослав Іванович виявився вірним послідовником колгоспно-радгоспної наволочі, яка й нажила усі свої статки на таких Скрипках.
Ображена Ганна Павлівна не змирилася, а подала до суду. У квітні 2000 р. районний суд ухвалив стягнути з КСП "Славутич" на її користь "50% 65 мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати" (на сьогодні це трішки більше 10 тисяч гривень — це за кам'яно-залізний будинок розміром 22 на 9, комору, підкат, телицю, кабанця, 30 пудів ячмінного борошна — усього 155 найменувань, вилучених згідно архівної довідки у 1929 р.). З цього дня для літньої жінки почалися "хождєнія по мукам". Гроші до цього часу вона так і не отримала. П'ять років морочили їй голову Бериславський районний відділ юстиції, місцева виконавча служба, імітуючи бурхливу діяльність; накопичилася ціла тека відповідей з обласного управління юстиції, від різних міністрів; писала навіть до Януковича. "А воз і нинє там".
Так тривало, як говорилося, п'ять років. Аж ось у квітні поточного року Я.Глинянський, який тепер уже став головою СТОВ "Славутич", надав документи, згідно з якими КСП "Славутич" того ж таки 2000 р. було реформовано, нічого він Ганні Павлівні не винен і куди поділися борги перед нею, він не знає! І знати не хоче.
Усе, коло замкнулося.
Відділ юстиції продовжує розводити мішуру у своїй казенній роботі, суд знизує плечима, мовляв, ми свою місію виконали, Глинянський регулярно засідає серед депутатів райради, їздить на іномарці і у мобілку знову веде наше сільське господарство до нових висот, а "реабілітована" 82-літня баба Галя дотоптує ряст на грішній землі, тупцюючи у своїй малесенькій, захаращеній життям квартирці, дякує Богові, найсправедливішому у світі судову, рідним чиновникам і чекає, чекає…