Навряд чи широкому загалу теперішніх бериславців відомо, що у кінці ХІХ — на поч. ХХ ст. у місті діяло морехідне училище. Документи, які збереглися у Державному архіві Херсонської області та Російському державному історичному архіві, дозволяють певною мірою прослідкувати діяльність цієї установи. Морехідні класи у Російській імперії виникли піля затвердження Олександром ІІ Положення про морехідні класи та „Правил про порядок визнання шкіперів і штурманів у цих званнях” улітку 1867 р. Через два роки і відкрилися перші такі класи. Усі вони поділялися на три розряди: 1-й - найнижчий, готував штурманів каботажного плавання, 2-й – шкіперів каботажного або штурманів далекого плавання і 3-й, найвищий, – шкіперів далекого плавання. Згідно Положення, морехідні класи „могли бути відкритими у всякому мало-мальськи значному приморському пункті і мали повідомляти найнеобхідніші морехідні відомості каботажникам та іншим особам , котрі побажали б набути право командувати російськими морехідними суднами”. Диплом штурмана чи шкіпера давав безстроковий паспорт і звільнення від подушного податку під час служби на торговельних суднах та звільнення від рекрутської повинності. Морехідний клас нижчого 1-го розряду відкрили у Бериславі 17 вересня 1873 р. Він був одним з перших в імперії: подібних навчальних закладів у величезній Росії завжди було небагато: на 1883 р. — усього 32, на 1895 р. — 41, з них в Україні — 10, зокрема на Херсонщині — 3 (Берислав, Херсон, Гола Пристань). Потреба у таких училищах диктувалася швидким економічним розвитком імперії після відомих реформ 60-х років XIX ст. Відбудова військового та торговельного флотів на Чорному морі після невдалої Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр. стали нагальною потребою молодої російської буржуазії. Цим опікувалось як Міністерство торгівлі та промисловості, так і створене судновласниками Імператорське товариство сприяння російському торговельному мореплавству. Для успіху поставленої мети потребувалися кадри. Отож, Берислав для заснування морехідного класу було обрано не випадково. Адже, як зазначалось в одному з пізніших офіційних звітів: «В м.Бериславі, що розташований біля великої судноплавної річки, значна частина місцевого населення здавна займається морехідним промислом: одні володіють вітрильними морськими й річковими суднами і займаються перевезенням вантажів між Дніпровськими, Бузькими й Чорноморськими портами; інші знаходять собі заробіток, займаючись службою на вітрильних і парових суднах та баржах на різних посадах. У зимовий час, коли припиняється навігація, місцеві судноплавці відвідують морехідний клас, де навчаються за програмою на звання штурмана каботажного плавання і, витримавши потім в Урядовій комісії належні іспити, отримують судноводійське звання». В училищі діяли два класи, які готували фахівців — штурманів каботажного плавання та шкіперів каботажного плавання. З документів відома загальна кількість учнів у класах: 1876 — 77 навч.рік — 24 1877 — 78 навч.рік — 20 1878 — 79 навч.рік — 17 1879 — 80 навч.рік — 25 1880 — 81 навч.рік — 34 1881 — 82 навч.рік — 34 Далеко не усі учні закінчували навчання, оскільки офіційний звіт повідомляє, що до 1902 р. отримали судноводійське звання лише 120 чол. Зробити це було не просто, адже для отримання свідоцтва на звання штурмана торгових суден необхідно було здати іспити з російської мови, аритметики, геометрії, плоскої тригонометрії, географії, навігації і морської практики, а на звання шкіпера — з математики, навігації, астрономії, знання оснащення вітрильних кораблів і управління ними, листоводійства і рахівництва, географії, іноземної мови. Що це були важкі іспити, говорять хоча б вимоги з математики: а) повне знання аритметики; б) геометрія; в) плоска та сферична тригонометрія й використання логаритмів. Крім того, випускники мали пройти курс практичного плавання. Так, “мореплавство у 1907 році учні здійснювали на вітрильних судах по Чорному і Азовському морях, виконували обов’язки матросів, отримуючи за працю від 8 до 16 крб. місячної платні і продовольство”. Зберігся список учнів морехідного класу на 1881-1882 навч. рік. Його дані доволі пізнавальні: дворяни Адам Черкаський, Костянтин Комбурлей, Іван Левуцький, міщани Дмитро Даниленко, Феодосій Запорожець, Євдоким Полещук, Олексій Рогов, Сергій Ведмідь, Кузьма Зубенко, Михайло Акулов, Кирило Смоляренко, Іван Ведмідь, Сильвестр Грек, Никифор Соменко, Микита Чечель, Митрофан Даниленко, Іван Полуденний, Петро Крупка, Петро Самокишин, Марко Письмеченко, Яків Школенко, Ларіон Остапенко, Василь Карабан, Олексій Галич, Пилип Рябінін, Федір Даниленко, ще один Іван Полуденний, Кирило Криволап, Гнат Гречка, Іван Харченко, Людвиг Чемирський, купецькі сини Андрій Шило та Феодосій Лещенко, державний селянин Терентій Бесараб. Двоє — римо-католики, усі інші — православні. Вік учнів від 12 (Криволап) до 32 (Соменко). З них 8 чоловік після здачі іспитів отримали звання шкіпера, а 6 — штурмана каботажного плавання. Троє допущені до іспитів не були з-за недостатньої практики плавання. Дипломи видавалися у присутності Бериславського міського голови та усіх членів міської управи комісією у складі головуючого капітана 1-го рангу П.П.Шмідта (ймовірно — батька відомого лейтенанта, керівника повстання на крейсері “Очаків” у 1905 році.) та членів комісії — учителя місцевого училища Фальмана, учителя морського класу Скібенка, шкіперів Бєляєва і Гречки, судновласників Логвиненка і Грека. Того ж року голова Імператорського товариства сприяння російському торговельному мореплавству князь Долгоруков відзначив, що “у багатьох інших морехідних школах... ще далеко не досягнуто такі визначні результати, як у Бериславському класі”. Це дало підстави цьому ж князеві порушити клопотання про збільшення асигнувань для закладу. Фінансова база Бериславського морехідного класу залишала бажати кращого. Державна скарбниця відпускала на його утримання 545 крб. і міська громада — ще 316 крб. 25 коп. На ці кошти, як стверджував попечитель Одеського навчального округу П.Лавровський, не можна ні знайти “учителів тямущих, ні придбати необхідні посібники для успіху справи”. Його підтримував і директор народних училищ Херсонської губернії Князєв, зазначивши, що “Берислав, який має корінних мешканців лише 5 000 осіб чоловічої статі і між тим витрачаючи щорічно 2 381 р. 25 к. на народну освіту... не може нічого додати до того, що дає”. Усі разом ці державні мужі звернулися до вищих органів влади з проханням про збільшення державних асигнувань на утримання Бериславського морехідного класу до 1 000 крб. щорічно, мотивуючи це і тим, що даний навчальний заклад отримував найменше державних коштів з усіх 32-х подібних, які були на той час в імперії. Питання це розглядалося у багатьох кабінетах на протязі 19 місяців, про що свідчать численні листи, представлення, реляції, рескрипти, резолюції вищих службовців держави. Думку про збільшення асигнувань Бериславському морехідному класу підтримали Херсонський губернатор, міністр народної освіти, міністр фінансів. Урешті решт рішення приймала Державна Рада Росії, яка й погодилась з позитивним вирішенням питання. А 3 січня 1884 р. сам імператор Олександр ІІІ видав Указ: “Его Императорское Величество воспоследовавшее мнение в Департаменте Государственной экономии Государственного совета о расходе на содержание Бериславского мореходного класса Высочайше утвердить соизволил и повелел исполнить”. Ще через півтора тижні міністр народної освіти Делянов затвердив штат Бериславського морехідного класу нижчого розряду: Надходження: З державної скарбниці — 1 000 крб. Від Бериславської міської громади — 316 крб. 25 коп. Видатки: Платня законоучителю — 150 крб. Платня учителю (квартира при класу) — 600 крб. Йому ж за завідування класом — 100 крб. На навчальні посібники — 125 крб. Найняття приміщення для класу — 150 крб. На опалення та освітлення — 73 крб. 25 коп. На найняття прислуги — 108 крб. На дрібні витрати — 10 крб. Плин часу вносив свої корективи. Так, грошові кошти класу у 1901 р., приміром, становили: Надходження: Від державної скарбниці — 1 000 крб. Від Бериславської міської громади — 372 крб. 17 коп. Залишок з 1900 р. — 40 крб. Видатки: Винагорода законоучителю — 12 крб. 50 коп. Винагорода учителю і завідуючому — 700 крб. Найняття приміщення для класу — 250 крб. Опалення — 76 крб. Найняття прислуги — 96 крб. Освітлення, водопостачання та інш. госп. витрати — 55 крб. 52 коп. Навчальні посібники та бібліотека — 20 крб. 15 коп. Канцелярські витрати — 23 крб. Друкування звіту про клас за 1900 р. — 9 крб. За фінансовими та господарськими справами закладу слідкував так званий Комітет морехідного класу. У перші роки ХХ ст. до нього входили судновласники і шкіпери Є.Р.Сулим (голова), О.Л.Рогов. І.І.Медвідь, К.І.Смоляренко, Л.Н.Дергунов. Як бачимо, серед них є прізвища колишніх учнів того ж морехідного класу (хоча Ведмідь трансформувався у Медведя). Можливо, що усі вони свого часу закінчили цей навчальний заклад. У перший рік ХХ ст. Бериславський морський клас вступав з 24 учнями, які були розподілені на три відділення: молодше — 10 чол., середнє — 8 чол., старше — 6 чол.; з них — 1 лютеранин, інші — православної віри, за походженням — 1 дворянин, 21 — міщанин, 2 — селяни. Двоє не бериславських. Навчання для усіх було безоплатним. “Клас учні відвідували справно. Поведінка учнів у класі і поза класом була вельми задовільною”. Викладачем і завідувачем працював штурман далекого і шкіпер коботажного плавання М.С.Хоминський, законоучителем — з 1901 р. — о.Микола Турчановський, настоятель Воскресенського собору (де зараз Будинок Культури), а міський лікар Когон безплатно викладав анатомію, фізиологію, медицину, гігієну і свої бесіди “супроводжував кресленнями і картинами чарівного ліхтаря”. У тому навчальному році на зламі двох століть Бериславський морехідний клас на звання штурмана каботажного плавання закінчили три учні, виявивши задовільні успіхи — Георгій Петрович Макаренко, 25 років, Іван Никифорович Погорілий, 22 років та (як не дивно звучить для наших країв) Адольф-Еміль Гільдебрант, 21 року. Іспити вони склали з аритметики, геометрії, прямолінійної тригонометрії, навігації, лоції, морської практики, такелажних робіт, географії, узаконення про мореплавство та практичних відомостей з медицини і гігієни. Але для здобуття звання ще треба було здати іспити Одеській випробувальній комісії. Лише після цього випускники допускалися до роботи за отриманим фахом. Важко однозначно оцінити якість навчання. Сам Хоминський, який свого часу також закінчив подібний навчальний заклад, писав так: ”Згадав я наші морехідні класи і сотні шкіперів та штурманів, що їх вони фабрикували з лихоманливою квапливістю. Кому потрібні були ці штурмана далекого плавання, що жодного разу не тримали у руках секстану? Щоправда, морехідні класи надавали вельми солідну теоретичну підготовку; ми знали усі астрономічні формули, могли швидко і з жахливою точністю вирішувати складні арифметичні задачі, знали як користуватися різними таблицями; але без відповідної практики усе це дуже швидко вивітрювалося з голови. Хто ж винен у тому, що учні морехідних класів, закінчуючи курс і отримуючи дипломи на різні судноводійські звання, не уміють орудувати морехідними інструментами й приладами?... ми ні в училищі, ні під час практичного плавання, не мали практики, відповідної тому званню, на яке нас готували… Особи, що мають зносини з вихованцями наших морехідних класів, одноголосно визнають їх мало розвиненими, мало тямущими та інш. …”. Уже наприкінці ХІХ ст. стала зрозумілою необхідність реформування системи навчання. Той само М.С.Хоминський навесні 1893 р. писав: „У нас десятки років говорять про докорінні перетворення існуючих морехідних класів; хочуть ці класи зтерти дощенту, щоб не лишилося каменя на камені, і не наважуються зачепити бодай одну волосину у існуючих положеннях про класи і програмі. Треба було б поступово змінювати і доповнювати їх відповідно вказівці досвіду і сучасній вимозі. …” Подібно Хоминському чимало хто критикував систему навчання на ІІІ з’їзді учителів морехідних класів, що відбувся у Москві наприкінці 1895 р. До змін підштовхували і ускладнення техніки, збільшення політичної ваги флоту, переорієнтація зовнішньої політики Росії з Європи на Далекий Схід, загострення міжнародних стосунків. Отож, у травні 1902 року Микола ІІ підписав Закон про зміни правил про судноводіїв на морських суднах торговельного флоту та нове Положення про морехідні навчальні заклади Міністерства фінансів. Згідно цього Положення, замість морехідних класів організовувалися 3- і 2-класні училища і школи далекого і каботажного плавання, які мали давати знання в об’ємі середньої школи і спеціальну підготовку. У зв’язку з цим десь серед правлячих кіл через кілька років народилася думка про закриття Бериславського морехідного класу та заміну його якимось іншим навчальним закладом. Сьогодні достеменно не відома мотивація цієї пропозиції, та, здається, найімовірніша причина — брак коштів. Адже тогочасний Берислав виділяв на потреби освіти 20% свого бюджету, а, як зазначалося в одному з документів, “у міста, крім боргів, нічого немає”. Пропозиція Херсонського губернатора про заміну Бериславського класу іншим училищем (мова, зокрема, йшла про ремісниче) обговорювалася у перших числах вересня 1903 р. на засіданнях Бериславської міської думи. Одностайно було ухвалено “просити залишити у нас це, або відповідного розряду нового типу морехідне училище, як єдине фахове училище, що довело на ділі за 30-річне своє існування у Бериславі безсумнівну користь місцевим мореплавцям, багато з яких займають тепер видні посади капітанів на пароплавах”. Цієї ж думки дотримувалися і у редакції газети півдня України “Юг”: “кілька десятків років це училище приносило суттєву користь, готуючи досвідчених моряків для каботажного плавання... Морський клас — це у нас єдине професійне училище, яке дає багатьом біднякам насущний шматок хліба. Багато молодих людей, що займають тепер посади шкіперів та навіть капітанів, — вихованці нашого морехідного училища. Головна його достойність полягає у його доступності й дешевизні, бо воно що називається під руками: закінчується навігація, вивільнюються матроси від служби і йдуть у морехідний клас: хто починає, хто кінчає, а хто і продовжує далі”. Бериславська дума клопотала про перетворення морехідного класу у двокласну морехідну школу і “у надії на задовільний підсумок клопотання”, відіслали “Його Імператорській Високості Великому Князю Олександру Михайловичу”. Мабуть, „нагорі” прислухалися до таких аргументів і 1 серпня 1905 р., коли ще гриміли останні постріли украй невдалої для Росії війни з Японією, що згубила майже увесь імператорський флот, у Бериславі була відкрита 2-класна морехідна школа. Власником її з жовтня 1905 р. знову стало Міністерство торгівлі і промисловості. Вочевидь, дещо змінилися функції і призначення закладу — тепер він мав два судноводійні класи — молодший і старший. Різко зменшилась кількість учнів, які вступали до училища, а тих, які закінчували навчання, взагалі було обмаль:
Документи донесли до нас декілька прізвищ учнів у ті роки: Іван Несс, Григорій Школенко, Даміан Школенко, Пилип Соколовський, Михайло Матченко, Іван Виноградов, Ісер Ярошевський, Яків Коробка, Данило Дорошенко, Василь Матвеєнко. По різному навчалися хлопці. Хоча усі “учні виявили хвальну старанність і ретельність до занять, а поведінка учнів була бездоганною”, однак Несс через хворобу пропустив 18,5% занять і іспити на прохання батька складав наступного року, а Виноградов хоча й старався, “та з причини крайньої нерозвинутості”... “не міг досконало засвоїти курс 1 класу і успіхи його зі спеціальних предметів були незадовільними” (Не знаємо, як складав іспити Несс наступного року, а тільки атестат його й досі зберігається у Херсонському держархіві). Прийняття до школи також мало обов’язковою умовою плавальний ценз. Ті, хто закінчив початкову школу, приймався без вступних іспитів. Взагалі, вимоги педради до вступників були жорсткі. Наприклад, у 1910 р. надійшло 11 заяв про вступ, але двоє спізнилися на іспити, а семеро не мали плавального цензу, отож прийняли лише двох. Вочевидь, за кількістю у школі не гналися. Віросповідання, станове походження також нікого не цікавили. Разом училися православні, католики, юдеї, дворяни, міщани, селяни, різночинці, місцеві та приїжджі. Немаєтні звільнялися від плати за навчання. А саме навчання тривало 6 днів на тиждень по 6 уроків щодня. Уроки починалися о 9.00 і йшли по 55-60 хвилин. У звіті за 1907-08 навч. рік говориться, що навчання розпочалося 8 жовтня, закінчилося 24 березня, після цього учні мали пройти плавальну практику. Передбачалося за 120 навчальних днів провести 582 уроки, з яких 5 були пропущені викладачами. Начальником школи лишився Михайло Софронійович Хоминський, штурман 1 розряду, освіта вища, педагог з грудня 1883 р., у 1911 р. отримав доволі високий у службовій Табелі про ранги чин колезького радника, що відповідало військовому званню полковника в армії і капітана 1 рангу на флоті. Він викладав математику, морехідну астрономію, англійську мову та вів практику з астрономії. Іншим штатним учителем працював штурман 1 розряду К.М.Булдирєв, якого у жовтні 1909 р. змінив штурман 1 розряду, прапорщик запасу Григорій Іванович Терентьєв, викладач навігації, будови корабля, російської мови та законоведення. Поза штатом працювали за наймом викладач Закону Божого о. Микола Турчановський та лікар, надвірний радник юдей Пейсах Якович Вишневський, який учив судовій гігієні та наданню першої допомоги. Часом залучався також замість Турчановського інший панотець — Іван Лубинський. Штатні викладачі отримували по 600-1000 крб., наймані — по 220 крб. Варто зазначити, що школа функціонувала й тоді, коли з різних причин у ній по півроку не було жодного учня. При школі діяв Попечительський комітет, до якого входили: Хоминський, штурман ІІ розряду І.І.Ведмідь та капітан ІІ рангу К.І.Смоляренко, обидва останні — колишні випусники Бериславських морських класів. Школа винаймала приватний будинок, 2-х кімнатний, де були класи, кабінет навчального приладдя, бібліотека, учительська. Хоминський жив у тому ж будинку. Плата за приміщення становила 500 крб. на місяць, з яких 350 крб. вносила міська управа, а 150 крб. йшли з рахунку шкільних штатних асигнувань. Будинок, за документами, був сухий, просторий і повністю задовольняв вимоги гігієни. Вентиляція здійснювалась кватирками, об’єм повітря у всіх класах становив 28,33 куб. см. У щорічному „всеподдайнейшем отчёте” Херсонського Губернатора цареві Миколі ІІ за 1904 р. надибуємо таке: „Бериславський морський клас І розряду займає найману, за 250 крб. на рік квартиру; приміщення задовольняюче. На утримання училища у звітному році було асигновано 1 630 крб.: з Державної Скарбниці – 1 000 крб., від Бериславського міського управління – 372 крб., і заощаджень – 258 крб. Витрачено 1 290 крб. Учащих було 3, учнів 26, з них закінчили курс 6”. З 26 усі були православними 2 дворян і дітей чиновників, 1 селянин, 23 – з міщан. А „Пам’ятна книжка Херсонської губернії на 1910 р.” повідомляла: „бериславська двокласна морехідна школа займає наймане приміщення, надане містом з доплатою із коштів школи, 150 крб. на рік; приміщення це шкільним класним вимогам задовольняє. На утримання училища у звітному році було асигновано 3.890 крб.: Головн.Упр.Тор. і Промисл. – 3.710 крб., від Бериславського міського управління квартира натурою і заощаджень – 380 крб. Витрачено 3.890 крб. Учащих було 3, учнів 16, з них закінчили курс 7”. У 1910 р.штатних асигнувань від міністерства надійшло: на утримання особового складу — 2 090 крб. на господарські потреби — 1 130 крб. Спеціальних коштів надійшло: залишок з попереднього року — 32 крб. 02 коп. відсотки з ощадної каси — 22 крб. 71 коп. плата з усіх учнів — 8 крб. Видатки: утримання особового складу — 2 073 крб. 34 коп. а усього видатків — 3 203 крб. 34 коп. Мабуть таки, учням школи давалися ґрунтовні знання за обраним фахом та загальноосвітня підготовка. Так, лише у 1908 р. було закуплено кілька десятків видань, серед яких Судова практика, Дороговказ по небу, Зоряний атлас, підручник англійської мови (2 т.) у двох примірниках, арабські казки Шахерезади (2 т.), твори Фламмаріона (3 т.), Едгара По (2 т.), Майна Ріда (11 т.), журнали “Природа і людина”, “Вокруг свєта”, відоме видання Е.Реклю “Людина і Земля”. Пізніше були придбані серед інших 12 томів Чарльза Діккенса. У переліках покупок значаться готовальня швейцарська, трикутник каучуковий, лінійка гутаперчева, шафа вільхова, настільні лампи, мати набивні, прапори, ваги, миски, кушетки, мильниці, вази, відра, щітки, кружки, глечики, ножі... Знаний художник-мариніст Боголюбов подарував школі свої картини. “Серед класних речей є: Образ Божої Матері, Образ св. Миколи, портрет Государя Імператора й Государині Імператриці, настінний годинник, фільтр та інше”. І усе це, зазначимо, припадало усього на декількох учнів! ...На жаль, документи, що є у розпорядженні районної організації Товариства “Просвіта”, обмежуються 1912 р. Що сталося далі з Бериславською морехідкою, поки що достеменно невідомо. За найвірогіднішими даними, закрили її більшовики після установлення своєї влади.
