Віктор Боровик

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СТОРІЧНОЇ ДАВНИНИ

Гортаю пожовклі аркуші протоколів засідань педагогічної ради Бериславського міського чотирикласного училища і вже вкотре дивуюся тому, які ж вони одвічні, освітянські проблеми. Де знайти кошти? Скільки годин у розкладі доцільніше відвести математиці, а скільки — читанню? Як захопити дитину навчанням? Як підвищити роль учителя в суспільстві? В усі часи, здається, над цим ламали списи і світочі педагогіки, і вчителі з «глибинки»...
Переді мною протокол від 9 березня 1900 року. Педагогічна рада Бериславського міського училища цього дня підбивала підсумки III чверті 1899-1900 навчального року. Головував інспектор училища В.С.Парамонов у присутності законовчителя о.Іоана Воскресенського та в.о. вчителя А.І. Полонського.
У ті часи, виявляється, другокласники вивчали вдвічі більше предметів, аніж у першому. Навантаження, мабуть, було великим. До Закону Божого, слов’янського читання, російської мови, арифметики, письма та малювання в другому класі додалися геометрія, історія, географія, природознавство, чистописання і навіть креслення. І як завжди, в усі часи, якомусь предмету учні надавали перевагу. Та ми можемо зараз тільки здогадуватись, чому діти з «глибинки» більше любили креслення (педрада відзначила стовідсоткову успішність), а не, скажімо, Закон Божий (успішність — 80 відсотків).
Обговорюючи причини низького рівня знань учнів, зокрема — з арифметики та слов’янської мови, — педагогічна рада дійшла висновку про необхідність введення в першому класі додаткового уроку зі слов’янської, а в другому класі — їй присвятити частину уроку російської мови. Стосовно каліграфії в протоколі занотовано: «Настойчивое требование и вразумление со сторони преподавателя совет находит главным и действенным средством к поднятию каллиграфической правильности письма».
Бериславські педагоги, як свідчать протоколом, були вкрай стурбовані проблемою «неправильности речи учеников, которые, будучи сами малороссами, часто употребляют малороссийские слова и обороты». Педагогічна рада ухвалила рішення про наступні запобіжні заходи: «...наблюдать, чтобы ученики во время перемен отнюдь не употребляли в разговорах друг с другом малороссийской речи.» Чи допомогло це, нам невідомо.
На наступному засіданні педагогічної ради училища, що відбулося 29 березня цього ж року, розглядалося питання передплати періодичних видань. Після обговорення педагоги вирішили зупинитися на трьох часописах: «Циркуляр по Одесскому учебному округу», «Вестник воспитателя» і «Родник» — на загальну сумму 18 рублів. Але, зважаючи на те, що в Бериславі важко знайти журнали, як сказано, «обще-литературного» і «педагогического содержания», рада училища вирішила подати клопотання про дозвіл підписатися ще на шість журналів та газет на суму 62 рублі.
Цікавий запис знаходжу в протоколі засідання педагогічної ради від 13 квітня 1900 року. Йдеться про те, що за перше півріччя 17 учнів заплатили за навчання по 2 рублі 50 копійок. А далі — наче про якусь зовсім звичайну річ: «за 60 нуждающихся учеников» вніс 150 рублів бериславський купець Дмитро Данилович Санжаровський. Чи правда, непоганий приклад для наслідування нашим бізнесменам? На початку XX століття, судячи з того, наскільки буденно про цей внесок записано в протоколі, це було звичною справою.
21 травня 1900 року педагогічна рада обговорює підсумки навчального року та майбутні екзамени (зовсім, як ми зараз). Коли ж позаду були всі ці диктанти, перекази та письмові роботи з арифметики, педагогічна рада зібралася на своє чергове засідання, щоб обговорити підсумки екзаменів. І — долю тих учнів, що не витримали випробувань. Якось не по-сучасному звучить рішення педради з цього приводу: «оставить на повторный курс», «назначить дополнительный экзамен после вакаций», «перевести из 1-го отделения 2-го класа во 2-е отделение 2-го класа».
Були в ті часи і перевірки. Як і зараз, це магічне слово, судячи з протокольних записів, приводило в рух все і всіх. Особливо, якщо перевіряючий знаходив певні недоліки в роботі. В жовтні 1900 року, зокрема, інспектор народних училищ Херсонської губернії після відвідання Бериславського училища зробив зауваження з приводу розкладу занять: «Количество еженедельных уроков может быть изменено лишь Министерством Народного Просвещения»…
Гортаю пожовклі від часу сторінки і ловлю себе на думці, що не можу зупинитися. Виразно постають переді мною заклопотані обличчя бериславських педагогів, я бачу їхні розумні очі. І мені зрозумілі їхні проблеми і турботи, бо вони одвічні, вони і нам болять.