Василь Загороднюк

Він волелюбність гір в степу херсонськім гартував

(Савченко К. Золото нетлінної душі. — Херсон, 2010. — 71 с.)

Свободу як духовну домінанту дуже гостро відчувають люди творчі, одержимі її ідеєю не за чиєюсь вказівкою, а внутрішньою душевною потребою. Це одна з визначальних тез, на нашу думку, що пояснює джерела і творчого шляху Кости Левановича Хетагурова (1859-1906) – осетинського поета, художній життєпис якого втілено у книзі «Золото нетлінної душі» (Херсон, 2010) Катерини Савченко. Дослідниця, посилаючись на факти, аналізує твори цього автора в сув’язі з його життєвою долею, що дає аргументоване бачення й розуміння цієї особистості, доля якої пов’язана з Херсоном. Адже К.Хетагуров відбував у нашому місті п’ятирічне заслання під наглядом поліції. А це вже чинник літературного краєзнавства, і К.Савченко, не оминаючи його, підтверджує це посиланням на листи К.Хетагурова, думки дослідників цього періоду: Ю.Голобородька, О.Скороход і Д.Гаухмана, ілюструє сучасними фотографіями херсонські місця, будинки, що причетні до життєвого шляху осетинського поета. Такий матеріал особливо зацікавлено сприймається місцевими жителями, студентами, котрі долучаються до пізнання творчості К.Хетагурова, яка стала і сторінкою нашої історії. У даному виданні переконливо доведено світоглядні переконання митця, які базувалися на утвердженні свободи рідного народу, поліпшенні його соціального статусу, національного культурно-освітнього розвитку. Вони у великій мірі втілювалися у поетичні твори, а звідси часто їх драматична і песимістична тематика, тобто художня інтерпретація життя поневоленого царським самодержавством народу.
У «Золоті нетлінної душі» К.Хетагуров постає вільнодумцем, борцем проти сваволі й тиранії:
Я щастя не зазнав. Та ладен я свободу,
Що нею звик в житті, мов щастям, дорожить,
Віддать за крок один, яким би, мій народе,
Зумів ти на шляху до визволу служить.
Поет, як зазначає К.Савченко, – ставить своє поетичне слово на службу мільйонів знедолених, убачаючи у літературі засіб особистого самозречення і протесту заради народного щастя. Тому закономірно за духовною спорідненістю творчість К.Хетагурова у виданні порівнюється з ідеалами Т.Шевченка і П.Грабовського. Зазначаємо, що в К.Савченко є напрацювання і про цих поетів-демократів. І життєве кредо осетинського митця солідаризується з їхньою позицією. Звідси виходить, що темою окремого дослідження може бути, наприклад, доля жінки у поезії цих митців.
Через літературознавчий аналіз віршів К.Хетагурова авторка книги ненав’язливо приходить до розкриття їх ідейно-тематичної концепції, зображально-виражальних особливостей, оминає ідеологічні канони, віддаючи перевагу культурологічним чинникам, які мають потужніший потенціал у взаємозв’язках різних народів, культур, релігій, звичаїв і переконань. Цю важливу думку книги охарактеризує у передмові до неї «З почуттям духовного споріднення» Лада Федоровська, член НСПУ, лауреат премії імені Володимира Сосюри. І дійсно, адже у бурхливому і динамічному сьогоденні не слід відсторонюватися від морально-етичних норм, зокрема тих, які відстоював і Коста Хетагуров, якщо ми бажаємо цивілізованих, демократичних державотворчих процесів. До таких і подібних висновків можна приходити, вчитуючись у його твори і розвідки про нього. У виданні «Золото нетлінної душі» щедро цитуються тексти в перекладах українською незабутнього Миколи Бажана, лауреата премії імені Андрія Малишка.
Якщо врахувати, що видання осетинського поета в Україні у теперішній економічній скруті є досить проблематичним, то книга К. Савченко у якійсь мірі заповнює цю прогалину. Доречно сказати, що у ній наявна і поема-триптих «Коста в Очакові» Леоніда Куліша і вірш «Гора Чуана» Миколи Братана, присвячені пам’яті основоположника осетинської літератури.
Свободолюбиві переконання попри всі негаразди херсонської висилки, слабкий стан здоров’я у Кости Хетагурова не змінюються, навпаки, набувають більшої чіткості та аргументованості. Чесність, гордість, принциповість залишаються його визначальними рисами характеру. У цьому читача переконує авторка книги за рахунок фактів, свідчень, художньої логіки розвитку подій.
Це, наприклад, бачимо у сприйнятті автором своєї першої збірки осетинською мовою «Ірон фандир» («Осетинська ліра»). Дебютне видання є майже завжди радісною подією у творчості кожного автора. Та Коста дуже критично до нього поставився, бо в ньому були допущені переробки поза авторською волею. Чи не приклад для будь-якого автора?!
Висвітлення творчого діапазону К.Хетагурова херсонською дослідницею на сторінках книги реалізується і через показ його драматургічного доробку. Зокрема, акцентується увага на п’єсі «Дуня», яку обіцяли поставити у театрі м.Херсона. 1984 р. видавництво «Мистецтво» цю п’єсу вперше видало українською мовою у перекладі Дмитра Білоуса. Тож тепер у нашого театру є можливість виконати минулу обіцянку.
Читачі, знайомлячись із книгою К.Савченко «Золото нетлінної душі», відкриють для себе образ мужньої свободолюбивої, чесної людини, лицаря духу Кости Хетагурова. У свій час його царським самодержавством було заслано на Карачаєвський срібно-свинцевий рудник. Невідомо, скільки руди поет видобув для імперії. Та нам достеменно відомо, що він із «тисячі тонн словесної руди» залишив нам золото своєї душі, проба якого вимірюється правдою, чесністю, справедливістю, що домінують у його творах.
Першокласник Херсонської загальноосвітньої школи № 4, йдучи до неї, вже прочитає, що вона розташована на вул. Кости Хетагурова. А старший учитель вищої категорії, «Відмінник освіти України» Катерина Миколаївна Савченко дасть вичерпну відповідь про цього талановитого і мужнього митця, доля якого пов’язана з Херсоном.
Наклад книги «Золото нетлінної душі» К.Савченко не може задовольнити попит усіх шкіл, бібліотек Херсонщини. Попри це, було б доречно, щоб вона потрапила і в Осетію. Тоді свободолюбивий дух Кости Хетагурова радісно привітає цю подію. Вона є ще одним кроком у ствердженні та розвитку українсько-осетинських літературних зв’язків та дружби.