Микола Дупляк
Відбулася III зустріч випускників Щецінської україністики
Потреба зустрічі випускників української філології Вчительської Студії в Щеціні (1957-1963) назріла вже давно, тож відчувалось бажання нового з'їзду україністів. Це, тим більше, що перші дві зустрічі відбулися в Щеціні ще в 1984 і 1997 роках.
Третя з черги зустріч відбулася в днях 28-29 червня 2008 року в місцевості Вількаси біля Ґіжицька над озером Нєґоцін. Підготовкою зустрічі займалася трійка магістрів - Михайло Шумада (голова), Петро Коваль і Михайло Галак. Всі вони живуть на терені колишньої Прусії в північно-східній частині Польщі, тож найкраще знають можливості і потреби такої зустрічі на своєму терені. Вони й вибрали тиху та гарну місцевість у районі більшого скупчення українців на польському засланні на Мазурах, щоб для більшости випускників було легше зійтися разом саме тут, а не в Щеціні. Такий вибір був правильний.
Зустріч випускників не легко зорганізувати. Всупереч зусиллям організаторів, вони майже до кінця не знали точно, скільки друзів і подруг приїде. Це, тим більше, що вони вже не молоденькі, як колись. На кожному з нас час залишив свій слід. Такий закон природи. Незалежно від цього, для учасників з'їзду треба замовляти приміщення, харчі та інше...
Якщо україністику закінчило близько сотні (91) студентів (вчилося більше), то з того часу померло 10, про деяких пропав слід і ніхто нічого не знає про їхню долю. Відтоді чимало наших учителів виїхало з Польщі до Америки, Канади та інших країн.
На третю зустріч Щецінських україністів з Канади приїхали Степан Ананевич, Ярослава Демко та Богдан Назарович, а зі США Микола Дупляк і Дмитро Трояновський. Вони їхали найдальше з усіх, щоб побачити друзів бурхливої та небезпечної молодости, але не все їх пізнавали, бо ж люди з часом міняються... Ніхто не стає молодшим.
Одначе, їдучи на зустріч україністів, ми їхали в країну молодости. Людина ж бо літами не молода, але серце і душа в ній молодецькі. Це основне. Побачити когось та ще й пізнати - було великою приємністю. Третя зустріч відбулася у 50-ту річницю першого випуску студентів української філології. Це ж бо півстоліття!
Що значить бути випускником україністики за часів комуністичного режиму в Польщі та в умовах дискримінації українців за те тільки, що вони українці, знає найкраще той, хто з дипломом україніста влаштовувався на педагогічну та іншу працю. Такий диплом немов тризуб лякав тоді і розлючував польських шовіністів на всіх щаблях державної адміністрації, подібно як червоний колір розлючує еспанських биків і вони дико кидаються на нього, щоб потоптати.
Жити українцеві на польському засланні після операції "Вісла" було дуже важко. Нас вважали злочинцями і поводились з нами як із злочинцями, тому вчителям української мови було тим важче. Вони не могли конспіруватись. Їх було всюди видно. Не кожен витримав тиск переслідувань і цькувань непривітного польського середовища та апарату внутрішніх справ, який опікувався українцями. Кожен з учасників зустрічі має про що розповідати з власного досвіду.
Нічліги для учасників зустрічі були зарезервовані у пансіонаті (мотелі) ресторану "Карпа". На нас тут чекали.
Суботнього ранку зустріч почалася спільним сніданком у ресторані "Карпа". Щойно після сніданку голова ініціятивної групи Михайло Шумада офіційно відкриває зустріч і вітає всіх учасників. Окремо представляє наших гостей - д-ра Ярослава Грицков'яна, інж. Михайла Козака, посла Мирона Сича, редактора "Нашого Слова" Степана Мігуса та друзів-україністів із США і Канади.
Згідно з програмою зустрічі, головну (і доволі довгу) доповідь виголосив наш друг - письменник Петро Коваль. Основою доповіді прелеґента була злочинна операція "Вісла" та її незавидні наслідки для української меншини під Польщею. Добре те, що тепер, у демократичній державі, про них можна сміливо говорити та писати.
Гарно вітав учасників зустрічі посол Мирон Сич, називаючи їх щирими патріотами-інтеліґентами, які взяли на себе великі зобов'язання і були організаторами правдивого українського життя на засланні. - Не стидаймося, що ми хотіли незалежности України і за те нас карали, націоналістами звали. А як же можна інакше? - говорив сенатор гарною українською мовою. - Ваша роля ще не закінчилася. Треба боротися з наявним процесом асиміляції, - переконливо підкреслював політик.
Окремо вітав україністів також редактор Степан Мігус. На його думку, їм треба б поставити пам'ятник за їхню працю у важких умовах становлення й розвитку українського шкільництва в Польщі. Це ж бо завдяки їм у Польщі житиме ще наступне покоління українців.
Відповідальний за фінансову підготовку зустрічі Михайло Галак нагадував усім про потребу вміщатися у намічену програму, бо перед нами прогулька кораблем по озері. До речі, прогулька була немов неформальна товариська зустріч: на човні можна було купити пиво та ще дещо. Знайомитись, поговорити, поспівати була велика нагода, бо там, де зійдуться українці, без пісень не обійтися.
Після прогульки по озері, добре смакує обід. Ніде правди діти, обід був смачний та обильний. Такого в Польщі не пам'ятаю. Обслуга також була ввічлива та швидка. Видно, поляки навчилися добре обслуговувати гостей.
Після обіду коротко вітав присутніх автор цієї статті, а відтак прочитав вітання учасникам зустрічі Шецінської україністики від проф. Роксоляни Петрівни Зорівчак зі Львова, яка одною з перших відгукнулася колись на наше прохання про українські книжки, бо ж ми не мали з чого вчитися.
Ярослава Демко з Канади розповідала про свій захист у суді проф. української мови і літератури Володимира Посацького та про негативні для неї наслідки від цього захисту, а інж. М.Козак розказав про працю в напрямі поширення самоосвіти та наладнання співпраці студентів з Те-Ве-Пе (Товариством Суспільної Освіти), у висліді якої щецінські студенти підготовляли доповіді українською мовою на українські теми і виголошували їх по селах для українців.
У дальшому ході програми свою доповідь дочитував Петро Коваль, коротко вітали учасників д-р. Я.Грицков'ян і Фелікс Козаковський, виступали інші друзі.
Суботня програма зустрічі закінчилася пишним бенкетом, що тривав від сьомої години вечора до півночі. Це був не звичайний бенкет, а велика гостина юних духом людей - друзів-однодумців, що їх привела сюди взаємна любов і пошана, спільне минуле і спільна журба про майбутнє українства в Польщі. Оця "молодь" знову помолоділа, розспівалася на всі голоси, тож приємно було почути знаних народних і патріотичних пісень, яких в Америці не співають, а новоприбула з України молодь також їх не знає. Мені здається, що ніде так міцно і щиро та патріотично не співають, як ми співали колись, як зійшлися разом у Польщі. Так тепер співали над далеким від Щеціна мазурським озером, але вже в умовах свободи, бо знали, що нас за це не каратимуть. Я не без причини висловив думку, що на таку зустріч з друзями варто було й з-за океану приїхати.
Після недільного сніданку всі учасники зустрічі поїхали найнятим автобусом до Ґіжицька, щоби взяти участь у Службі Божій і Панахиді за померлих друзів-випускників. Церква зробила на нас приємне вражіння. На церкві - трираменний хрест, а перед церквою фотографуємось біля великого каменя, на якому видніє такий тримовний напис - українською, польською та німецькою мовами: "Греко-католицька церква під покровом Пречистої Тройці в Гіжицьку".
Несподіванкою було те, що наперед повели нас до огрядної церковної залі, у якій ми познайомились з працею найбільшого в Польщі пункту навчання української мови та релігії, що вже 15 років діє у Школі ч. 7 в Ґіжицьку. Цього року вчиться тут 77 учнів. Про працю з українськими дітьми інформувала вчителька Ярослава Кобилко. Цю зустріч формально відкрив Михайло Шумада, а проводив нею голова управи Мазурського Відділу Об'єднання Українців у Польщі Іван Пік. Він і розказав про корисну працю очолюваної ним установи.
У короткій дискусії, що слідувала, забирали слово М.Шумада, П.Коваль, Д.Трояновський, Я.Демко, Б.Назарович, а автор цієї статті привітав усіх педагогів від імени Шкільної Ради в США, яку репрезентує, і побажав учителям і учням цього збірного пункту якнайкращих успіхів.
У церкві було повно народу. Приємно було слухати, як співають усі присутні - по-українському, очевидно. Службу Божу достойно правив молодий священик о. Дмитро Гарасим, ЧСВВ. Слідувала Панахида за померлих випускників Щецінської україністики.
У поворотній дорозі до Вількас, наш автобус зупинився перед домівкою Мазурського Відділу ОУП. Там його голова Іван Пік розказував і про їхнє гарне приміщення, і про свою суспільно-культурну працю. На жаль, якось ніде не видно було ані варшавського "Нашого Слова", ані жодної іншої української газети та книжки. Чому це так?
Після повороту з Ґіжицька, у Вількасах на нас чекали з обідом. Дальшу програму виповнили дискусії. Автор цієї статті запропонував резолюції, які схвалено і доручено доповнити організаторам зустрічі. Були різні пропозиції щодо чергового з'їзду, але не було заперечень, що такі зустрічі україністів потрібні та корисні. Стало на тому, що про місце і час наступної зустрічі рішатимуть її цьогорічні ініціятори.
Незабутня зустріч у Вількасах завершилася вечерею. До нової зустрічі, Друзі та Подруги!
Павло Параскевич
Вшанування пам'яті Олеся Гончара
90-річний ювілей видатного письменника, громадського діяча, академіка, почесного доктора літератури Альбертського (Канада) та Дніпропетровського університетів, великого Українця, Героя України, незабутнього Олеся Терентійовича Гончара широко відзначався на державному рівні. Початок пам'ятних заходів був накреслений Указом Президента України від 20 березня 2008 року, який передбачав Кабінету Міністрів України забезпечити здійснення за участю НАНУ, громадськості проведення протягом квітня 2008 р. у м. Києві, інших населених пунктах, пов'язаних із життям та творчістю Олеся Гончара, урочистостей, зокрема проведення наукових конференцій, круглий столів, літературних вечорів, книжкових виставок, Гончарівських читань та тематичних бесід у навчальних закладах; завершення видання 12-томного зібрання творів, а також випуск додаткового тиражу щоденника; випуск в обіг поштової марки і конверта із спецпогашенням та ін.
Вийшло ряд книг, зокрема у серії "Бібліотека Шевченківського комітету" "Олесь Гончар. Листи" (упорядники Валентина Гончар і Яків Оксюта), спомини дружини письменника В.Гончар "Я повен любові…", дослідження полтавчан В.Пащенка "Гончарева правда про духовність і церкву" та М.Степаненка "Публіцистична спадщина Олеся Гончара"; захищена докторська дисертація "Олесь Гончар - журналіст, публіцист, редактор" Валентини Галич; присуджена цьогорічна літературна премія ім. О.Гончара Віталію Ковалю (посмертно) за книги "Собор" і навколо Собору" та "Ніч без Олеся Гончара", а також українсько-німецька літературна премія молодим письменникам і дослідникам творчості О.Гончара; вийшов збірник гончарівських лауреатів, їх творів "Олесь Гончар: Прагніть задумів глибоких" (упорядник Віталій Абліцов); відкрита виставка у Національному музеї літератури, присвячена 90-річчю Олеся Гончара.
17 квітня відбувся великий літературно-мистецький вечір "Письменник - нервова клітина нації" у Національному академічному драматичному театрі ім. І.Франка.
Проведені наукові конференції у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, в Дніпропетровському національному університеті та Полтавському державному педуніверситеті ім. В.Короленка.
За інформацією Міністерства освіти і науки України ректорат Дніпропетровського національного університету прийняв рішення про надання цьому закладу імені Олеся Гончара.
Відбулося і ряд інших заходів, зокрема літературно-мистецький вечір у Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара та Центральній міській бібліотеці ім. Лесі Українки. Херсонська міськрада присвоїла одній із нових вулиць ім'я Олеся Гончара, який понад чверть століття обирався від Херсонщини народним депутатом до колишньої Верховної Ради СРСР.
Олена Петренко
Феномен Василя Барки
15 жовтня 2008 року кафедрою українського літературознавства Херсонського державного університету та активом наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі", що діє при ХДУ, була проведена конференція до 100-річчя з дня народження видатного українського мислителя, письменника, публіциста, критика, перекладача Василя Барки. У заході взяли участь викладачі кафедри українського літературознавства та студенти Інституту філології та журналістики ХДУ. Серед гостей конференції був голова Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори), член НСПУ Микола Василенко, який після вітального слова вручив дипломи та стипендії від Фонду Яра Славутича (Канада) студентам, котрі зробили вагомий унесок у справу дослідження літератури української діаспори. Переможцями за 2007 рік стали Анастасія Альохіна, Оксана Деревко, Юлія Шарук, Ірина Кузьо, Руслана Прокопенко.
З вітальним словом також виступили завідувач кафедри українського літературознавства ХДУ, кандидат філологічних наук, доцент Алла Демченко та завідувач наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі", кандидат філологічних наук, доцент Іван Немченко. Вони побажали плідної праці учасникам конференції та нових здобутків молодим дослідникам діаспори.
Загалом доповідачі у своїх виступах намагалися охопити всі аспекти багатогранної творчості Василя Барки, визначити його вагоме місце в українській та світовій культурі.
Кандидат філологічних наук, доцент ХДУ Наталя Чухонцева запропонувала слухачам виступ "Василь Барка в критиці", звернувши увагу на численних відгуках про митця з боку материкових та діаспорних оглядачів літературного процесу ХХ століття (М.Вірний, Яр Славутич, М.Жулинський, М.Слабошпицький, О.Забарний, Н.Князєв, Ю.Ковалів, М.Кудрявцев, В.Кулинич, Р.Мовчан, Я.Орлов, Т.Салига, Є.Сверстюк, Л.Шуминська та ін.).
Студентка третього курсу Руслана Прокопенко у дослідженні "Жанрові особливості статті Василя Барки "Хліборобський Орфей, або Клярнетизм" розглядає творчі здобутки письменника в галузі літературознавства, наголошуючи на тому, що в його працях надзвичайно точно і глибоко проводиться аналіз творчості Павла Тичини, зокрема досить грунтовно розглядається саме поняття "кларнетизм" як специфічна ознака стилю. Барка досить вільно почуває себе як літературний критик, а тому сміливо вступає в полеміку з іншими літературознавцями, заперечуючи усталену думку стосовно пантеїстичного світогляду Тичини, вважаючи, що в основі світобачення поета - Бог, духовна християнська любов. Значної уваги Барка приділяє актуальній на той час проблемі співвідношення народництва й модернізму в літературі, вважаючи останнє явищем бездуховним.
У доповіді "Василь Барка про українських письменників" кандидат філологічних наук, доцент Павло Параскевич окреслив параметри збірки есеїв митця "Земля садівничих" (1977), звернувши увагу на такі основні персоналії: Г.Сковорода, М.Гоголь, Т.Шевченко, І.Франко, Т.Осьмачка, Е.Андієвська, Є.Васильківська, І.Шуварська, Б.Бойчук, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський.
Надзвичайно цікавим і змістовним був виступ студентки третього курсу Вікторії Коротєєвої - "Міфологічна основа прозового доробку Василя Барки". Доповідачка не лише розглянула світогляд митця, особливістю якого є синтез традиційної народної моралі й християнських релігійно-містичних уявлень, а й дослідила, як подібні погляди Василя Барки відбилися на стилістиці його творів. Особливо яскраво це відображається на рівні символів. Скажімо, в назві роману "Жовтий князь" окрім негативної кольористичної семантики вбачаємо подвійне тлумачення образу-символу князя, який за апокаліптичним міфом є втіленням сатани, диявола, змія, бузувіра, а, з іншого боку, за фольклорними уявленнями змій часто уособлює збирача данини, податків. Також Вікторія звернула увагу на те, що інколи символіка назв має оксиморонне значення, як, скажімо, в романі "Рай", де комуністичний "Едем" ототожнюється з пеклом. Досить цікавим є використання в прозі митця етноархетипів: хата, поріг, дуб, душа, серце.
Кандидат філологічних наук, доцент Алла Демченко у своїй доповіді "Інтертекстуальність прози Василя Барки" акцентувала на міжтекстових співвідношеннях творів митця та доробку інших вітчизняних і світових авторів, особливу увагу приділивши алюзіям, ремінісценціям, центонам.
Огляд поетичної спадщини митця зробила у доповіді "Художня своєрідність поезії Василя Барки" студентка п'ятого курсу Олена Петренко, яка розглянула особливості функціонування образно-тропеїчних засобів у творчості поета, на конкретних прикладах довела творчу оригінальність Барки. Зразки його інтимної та пейзажної лірики такі видатні літературознавці, як Раїса Мовчан, Богдан Рубчак, Леонід Плющ вважають неабияким набутком української поезії.
Студентка четвертого курсу Соломахіна Юлія у доповіді "Типологічне зіставлення романів "Жовтий князь" Василя Барки та "Марія" Уласа Самчука" звернула увагу на те, що обидва митці розглядали голодомор як етноцид, показали масштабну трагедію народу на прикладі конкретних родин. Типологічне зіставлення даних творів є доцільним не лише через те, що і "Жовтий князь", і "Марія" мають спільне історичне тло - трагічні події 1932-1933 років, а й тому що романи є спорідненими на рівні епізодів, манері змалювання образів, постановці проблем.
Для доповіді кандидата філологічних наук, доцента ХДУ Галини Немченко "Галерея жіночих персонажів у романі Василя Барки "Жовтий князь" було характерне глибоке проникнення у внутрішній світ героїнь письменника.
Тему "Філософські погляди Василя Барки" висвітлив кандидат філософських наук, доцент ХНТУ Олександр Найдьонов, окресливши основи світобачення митця.
Доповідь "Особливості вивчення творчості Василя Барки в школі" кандидата педагогічних наук, доцента ХДУ Лідії Бондаренко ґрунтувалась на вимогах шкільної програми з української літератури для загальноосвітніх закладів щодо засвоєння учнями життєвого і творчого шляху письменника.
Проблему "Патріотичний потенціал роману Василя Барки "Рай" порушив кандидат філологічних наук, доцент ХДУ Іван Немченко. Доповідач наголосив на закоріненості письменника в Кубанському ареалі як українському етнічному просторі, планомірно й цілеспрямовано нищеному сатрапами з Кремля. Особливу увагу приділено символічній картині загибелі дуба - свідка ще козацьких часів. Ця замальовка з роману втілює жорстокість русифікаторської машини більшовиків, спрямованої на підрубування української присутності на Північному Кавказі в 1930-х - на початку 1940-х рр. ХХ століття. Автор доповіді акцентував на патріотичних почуттях, що живлять душі позитивних героїв роману "Рай" В.Барки.
Конференція засвідчила зростання інтересу з боку дослідників різних генерацій до постаті видатного митця-співвітчизника, змушеного з волі більшовицького режиму протягом багатьох десятиліть перебувати за межами рідного краю.
Вадим Лубчак
Нарада молодих літераторів
Нарешті й на "молодих" звернули увагу!
У місті Херсон уперше за 17 років незалежності України було проведено обласну нараду молодих літераторів. Нарада відбувалась протягом двох днів (27-28 вересня) і зібрала довкола себе 20 найобдарованіших (на думку організаторів) молодих письменників Херсонщини. Однією із основних вимог для учасників була наявність опублікованих творів та висока художньо-мистецька вартість їх творінь.
Ініціатором проведення першої наради виступила Херсонська обласна організація "Молода Просвіта" в особі її голови Надії Яценко. Активно долучилась до проведення такого заходу ХОО Національна спілка письменників України (голова - В.Загороднюк).
Ведучими з'їзду були Олег Олексюк (обласна організація Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка") та Василь Загороднюк (голова ХОО НСПУ). Відвідали з'їзд й дали майстер-класи запрошені гості - Анатолій Кичинський (лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка), Микола Братан (заслужений діяч мистецтв України). Спеціальною гостею з Києва була талановита поетка - Олеся Мудрак. Знана й улюблена на Херсонщині авторка "Оголеної самотності" дала майстер-клас для молодих літераторів Півдня.
Дійство відбувалось у два етапи: урочисте відкриття з майстер-класами відомих письменників України (27 вересня) та активна робота учасників у секціях (28 вересня). Цікавою зокрема була робота у секціях, де відомі майстри художнього слова об'єктивно оцінювали, критикували, давали поради людям, котрі лише стають на шлях мистецького пошуку, удосконалення своєї художньої мови. Критику творча молодь сприймала неоднозначно: одні погоджувались та дякували письменникам за доречні поради, інші - намагались виправдати своє вільнодумство, доцільність обраних змісту та форми постмодерними настроями. Але й ті й інші отримали неабияке задоволення від самої можливості вільного спілкування з відомими особистостями.
Перший з'їзд "молоді" сприйняли на "ура", адже була унікальна можливість познайомитись з метрами художнього слова, перейняти в них зерна досвіду й… показати себе…
Галина Немченко
Дмитро Маркович і наша сучасність
У грудні 2008 року у Херсоні відбулась обласна наукова конференція "Заповіти Дмитра Марковича", присвячена 160-річчю від дня народження визначного українського письменника, просвітника, кооператора, громадського й культурного діяча, пов'язаного своєю діяльністю з Південною Україною (Херсонська і Таврійська губернії, Кубань).
З вітальним словом до учасників форуму звернулися керівник Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету, доктор філологічних наук, професор Володимир Олексенко, завідувач кафедри українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету, кандидат філологічних наук, доцент Алла Демченко, голова Херсонської філії НСПУ Василь Загороднюк. Далі було заслухано доповіді та повідомлення про ювіляра, в яких окреслювались його заслуги перед українським народом.
Проблему "Філософські погляди Д.Марковича" висвітлив кандидат філолософських наук, доцент кафедри філософії ХНТУ Олександр Найдьонов, що відзначив як наріжний камінь світобачення й світосприйняття митця й мислителя ідею людинолюбства.
Літературно-краєзнавчі та історико-краєзнавчі аспекти діяльності ювіляра репрезентували: аспірант кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Антоніна Калініна ("Д.Маркович як редактор південноукраїнських альманахів ІІ половини ХІХ ст."); член НСПУ, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка Олег Олексюк ("Д.Маркович і його просвітницька місія на півдні України"); кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Іван Немченко ("Д.Маркович і гурток О.Русова"); член НСПУ Микола Каляка ("Херсонщина в житті Д.Марковича"); студент V курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету Вадим Лубчак ("Д.Маркович і альманах "Степ").
Про розмаїття проблематики прози митця вели мову кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Наталя Чухонцева ("Людина і природа в оповіданнях Д.Марковича"); викладач кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Тетяна Бахтіарова ("Тема минулого українського народу в творчості Д.Марковича та М.Вінграновського"); студентки ІІ курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету Наталя Чаура ("Кримінальні мотиви в оповіданнях Д.Марковича"), Ангеліна Посисаєва ("Тема "маленької людини" в оповіданні "Сюрприз" Д.Марковича"), Ірина Маріян ("Проблематика і образи оповідання "Весна" Д.Марковича"), Інна Корженко ("Тема народної недолі в творчості Д.Марковича") та Наталя Левченко ("Тема еміграції в оповіданні Д.Марковича "Бразиліяни"). Традиції літописних оповідань у прозі Д.Марковича простежила викладач кафедри українознавства Миколаївського гуманітарного університету імені П.Могили Владлена Русова.
Драматургії митця присвятили свої доповіді кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Галина Немченко ("П'єса Д.Марковича "Не зрозуміли" і розвиток української класичної драматургії") та студент ІІ курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету Владислав Кікоть ("Проблема взаємин інтелігенції та народу в п'єсі Д.Марковича "Не зрозуміли").
Проблему "Спогади Д.Марковича в контексті вітчизняної мемуарної літератури" розглянув кандидат філологічних наук, доцент-емерит кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Павло Параскевич. Викладач кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Марина Чорна зупинилась на епістолярії митця ("Д.Маркович у листуванні та спогадах").
Особливості стильової манери письменника було представлено у виступах кандидата педагогічних наук, доцента, докторанта кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України Івана Лопушинського ("Майстерність Д.Марковича-пейзажиста") та студентки V курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету Тетяни Дудник ("Поетика прози Д.Марковича").
Методичний аспект проблеми висвітлили кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету Тетяна Окуневич ("Особливості вивчення граматики на матеріалі текстів херсонських письменників") та кандидат педагогічних наук, доцент кафедри українського літературознавства Херсонського державного університету Лідія Бондаренко ("Вивчення творів Д.Марковича на уроках літератури рідного краю в загальноосвітній школі").
Мовні засоби прози Д.Марковича охарактеризувала студентка V курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету Вікторія Щербаченко.
Підсумував роботу конференції член НСПУ Микола Василенко ("Д.Маркович і сучасність"), відзначивши живучість і злободенність гасла, з яким ювіляр ішов по життю: "Треба жити по-новому, люблячи людей".
