Іван Немченко

ШЕВЧЕНКОВА ОФІРА

Статті та дослідження

2008

Зміст

День пам'яті Кобзаря

Ліричні присвяти Т.Г.Шевченкові в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського

Поетична Шевченкіана Михайла Старицького

Шевченко в житті та творчості Олександри Псьол, Дніпрової Чайки та Людмили Волошки

Літературно-мистецька Шевченкіана Володимира Різниченка (Велентія)

Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського

"Критичні мініатюри" М.Чернявського: погляд на попередників Тараса Шевченка

"Шевченкова могила" М.Чернявського як сумний документ епохи

Постать Кобзаря в циклі "Під знаком Великого Духа" М.Чернявського

Шевченківські та кулішівські мотиви в творчості Є.Маланюка

До проблеми осягнення Кобзаревих заповітів поетами Празької школи

Шевченківські мотиви в поезії Івана Багряного

Кобзар у поетичному світі Яра Славутича

Шевченківські мотиви у творчості Андрія Легота

Шевченкіана Миколи Братана

Кобзареві мотиви в творчості Анатолія Кичинського

Шевченкіана Миколи Каляки

Самоспалення на Тарасовій горі, або Мобілізований Шевченком

Шевченкова офіра

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ КОБЗАРЯ

Тобі, апостоле, уклін.
Нехай наповниться по вінця
Твоїм вогнем душа вкраїнця.
(М.Василенко, "Автограф")

Багатьом херсонцям травень імпонує різнобарв'ям квітів та буянням зелені, зливами сонця і, звичайно, цілим разком традиційних свят. Серед них називаємо і відроджений з забуття День Матері, який мимоволі викликає в пам'ятку прекрасні Шевченкові рядки: "У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим". Є щось символічне в тому, що і в березні (Жіноче свято і Кобзареві дні), і в травні (Свято Матері та День пам'яті Шевченка) ці світлоносні дати крокують поряд. Адже для кожного українця священними є слова "мати" і "Шевченко". Це наші давні обереги, що утримують наш етнос над безоднею винародовлення, перевертенства, нелюдяності. Чи не тому відзначення цих Днів у травні додає нам духовної снаги, як і Різдвяне та Великоднє свято.

22 травня щороку кожна людина на Україні чи за її межами, яка шанує нашу землю та її великого сина-подвижника, вважає за необхідне запалити свічку пам'яті перед образом Кобзаря, принести квіти до його могили в Каневі чи до пам'ятника Тарасові в будь-якому куточку планети, прочитати поетові вірші, заспівати його безсмертний "Заповіт" - і відчути себе невід'ємною частинкою того дивовижного творіння Божого, що зветься українським народом. У цей скорботний і водночас урочий день линемо думками у далекий травень 1861 року. Саме тоді була виконана остання воля Тараса Григоровича: "Як умру, то поховайте / Мене на могилі, / Серед степу широкого, / На Вкраїні милій, / Щоб лани широкополі, / І Дніпро, і кручі / Було видно, було чути, / Як реве ревучий". Після 58-денного супочинку на Смоленському кладовищі м. Петербурга прах поета було відправлено на Україну. Викопану з чужої землі труну було вкладено в свинцеву, а потім ще й в соснову домовину, оббиту залізом і стягнену залізними поясами, поставлено на дроги і вкрито, за прадавнім звичаєм, червоною китайкою. 8 травня (26 квітня за старим стилем) від Московського вокзалу в Петербурзі відійшов поїзд, яким Шевченкову труну в супроводі О.Лазаревського та Г.Честахівського було перевезено до Москви, а звідти - поштовим трактом до Києва. 18 травня (6 травня за ст. стилем) о 7-й ранку похоронні дроги були вже в Броварах і, поки очікувався дозвіл на в'їзд до Києва, біля Кобзаревої домовини зібралась безліч людей, передусім молоді. Київські студенти розпрягли дроги і власноруч повезли їх далі. Прощання киян з прахом Тараса відбулось наступного дня в церкві Різдва, а під вечір (о 16 годині) труну було перенесено до пароплава: хоча названий брат Шевченків - Варфоломій - переконував у доцільності поховання Кобзаря на Щекавиці в Києві, де вже було викопано яму, Тарасові друзі не погодились. На Кобзаря чекав Канів.

20 травня (8 травня за ст. стилем) вранці прах Шевченка полинув водами Дніпра-Славути на борту пароплава "Кременчук" у супроводі рідних і друзів. О 16 годині того ж дня по прибуттю до Канева домовину Кобзаря було поставлено в місцевому Успенському соборі. Тут наступного дня було відслужено панахиду, а 22 травня (10 травня за ст. стилем) Т.Г.Шевченко був похований на Чернечій горі. У цій скорботній події взяли участь біля 2000 чоловік. Серед них: Микита, Йосип, Ярина і Варфоломій Шевченки, Іван Сошенко, Віктор Забіла, Тадей Рильський, Борис Познанський та ін. Як повідомляв генерал-губернатор князь Васильчиков цивільному губернаторові генерал-лейтенантові Гессе через кілька днів по тому: "при похованні 10 числа цього місяця в м. Каневі тіла академіка Тараса Шевченка студенти Київського університету виголошували промови, в яких чітко висловлювалась нібито надія на майбутню свободу України". Незважаючи ні на які перешкоди і цькування з боку царських посіпак, Тарасові спадкоємці продовжили його величну справу і віддали своє життя, свій хист рідному народові. У хвилини прощання з Кобзарем у Каневі того далекого від нас травня протопоп Мацкевич провістив: "Світ твій просвітиться перед людьми: вони побачили твої діла добрі і прославили Отця, іже на небесах. Минуть віки, і далекі нащадки дітей України побачать і пізнають, хто був Тарас Шевченко!"

Тож не забуваймо про світоча української нації Тараса Шевченка і ми з Вами, дорогі херсонці! Шануймо його пам'ять і в дні свят, і в дні праці. І найкращою даниною шани Кобзареві буде наша відданість ідеї зміцнення Української держави - тієї "сем'ї вольної, нової", якою її хотів бачити поет.