Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 04.07.2025, 19:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 35

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2025  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Елінг -10. А.Гербова, С.Падалка, И.Рукинглаз та ін.

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << Читати спочатку





Анна ГЕРБОВА



РАССТОЯНИЕ



«Любовь не терпит расстояния», –
Но ты не верь.
Ведь я жива твоим дыханием,
тебе открыта сердца дверь.
Пойми, как сильно притяжение,
Что расстоянье – чепуха!
Ты – сердца моего биение,
Почувствуешь издалека.
Рисует лунное свечение
Рукой невидимой портрет.
И в памяти прикосновение,
когда тебя со мною нет.
Боюсь я страшного мгновения
Из-за опасных серых трасс.
Молюсь, опять жду возвращения,
Который день. который час.
«Любовь не терпит расстояния» –
Пусть говорят, но ты не верь.
Твое земное достояние
Ты километрами не мерь.

ТЕННИС



Деревянная ракетка,
Начинай смелее матч!
Здравствуй, теннисная сетка,
Маленький задорный мяч!
Тренер – Бог, игрок горяч,
Теннис – друг и телу врач!

ПОЭТАМ «ЭЛЛИНГА»



Поэты «Эллинга» меня очаровали
Теплом и страстью пламенной души.
Благодарю вас за стихи, и розы –
Цветы всегда нежны и хороши.

Я, как кораблик маленький из сказки,
Которые здесь строили отцы,
Прибилась в бурю в «Эллинг» ваш прекрасный.
Вы для мены все – Боги и творцы.

Благодарю вас за стихи и прозу.
Я сохраню весенний лиры звук.
В душе звенят серебряные струны,
Поёт капель: «Приди, весна, – мой друг!»




Светлана ПАДАЛКА



ДОРОГА



Я люблю тебя, дорога,
Свет, мерцающий вдали.
От порога до порога –
Только тени да столбы.
Сколько в этих тенях таинств!
Сколько доброй суеты.
Не проедешь – не узнаешь
Этой зримой красоты.
Я люблю тебя, дорога,
Свет, мерцающий вдали.
От порога до порога –
Только тени да столбы.




Игорь РУКИНГЛАЗ



ТАКАЯ ВОТ ЛЮБОВЬ



(Пародия)



Если все пироги твои сладки,
Если счастье твоё – через край,
Я плюю на мои неполадки,
Всё равно я люблю тебя, знай…
Если горький твой хлеб
И без хлеба…
Ты горше, чем тюрьма…
Помашешь рукой из окошка,
Ах, какой человеческий жест.
(А. Заяц «Вся эта жизнь», Москва)


Для меня нет прекрасней сюжета,
Когда женщина что-нибудь ест.
Помахала рукой, мол, с приветом, –
Ах, какой человеческий жест!

Я сажусь с ней за стол, не стесняюсь,
Уплетаю за обе щеки.
И в процессе еды разгораюсь
К ней любовью за те пироги.

Объясняю ей прямо и кратко:
– Будет счастье с тобой через край,
Я плюю на мои неполадки,
Всё равно я люблю тебя. Знай.

Ничего, что косишь и хромаешь,
И протез вместо левой руки,
Что порой горький хлеб выпекаешь, –
Я люблю тебя за пироги.

Пусть друзья говорят, что я спятил
И что жизнь с тобой – горше тюрьмы…
А чтоб, выбор мой стал всем понятен,
Дам поесть им твои пироги.




Геннадій ХРИСТЕНКО



ПІСНЯ



Миттю щастя сповнений був я,
Як почув не посвист солов’я,
Не гудіння рок-зірок нових,
А одну з пісень булих, старих.

Українська пісня… Боже мій!
Світ казок людських та мрій.
Писана у сиву давнину
Й майже вже покладена в труну.

Ця мелодія, народжена із мук,
Ці слова, що йшли із рук до рук.
Ні, не згасли барви-почуття,
Що вирує над усе твоє життя.

Голос теплий м’яко, раз у раз,
Мов струмок, несе прозорість фраз.

Є тут: запах квітів, мрії-сни,
Перший подих юної весни
І турбота за життя маля.
Все звемо: Україна, хліб, земля.

Прикипівши, я на місці став
І дихання вмить затамував.

Вщухла пісня, ніби та гроза.
Й покотилась праведна сльоза…

ЗГАДКА ПРО МАТІР



Давай порозмовляємо, татусь.
Давно вже є про що порозмовляти:
Ти розповісти обіцяв про матір.
Давай порозмовляємо, татусь.

Було це, коли на землю падав сніг,
В цей час, тоді, я зойкнувши, задихав,
Не знаючи, що поруч сталось лихо.
А там все падав, падав перший сніг…

Із тільцем в напрацьованих руках
Ти повернувся у порожню хату,
Де за дверима від землі лопата
Ще не просохла, криючись в пітьмах.
І вже самотньо лежачи в кутку,
Я посміхався, завбачивши людину.
Десь поруч лютували хуртовини,
А я сміявся, лежачи в кутку.

Син виростав, твої біліли скроні.
Та сивина не додавала сили.
Лиш юна жінка риси не змінила,
Що дивиться із карти, на долоні.
Хоч там весела, лагідна вона,
Ти згадуєш про неї, посмутнівши.
І тому досі так й не одружився,
Бо більш, чим жінкою, була і є вона.

Давай порозмовляємо, татусь!
Ти кажеш: дуже схожий я на матір.
І як не важко давню рану зачіпати,
Все ж розкажи про матінку, татусь!




Михайло ТОТКАЛО



ДЗВІНОК



Там, де кохання – річ рутинна,
Де вдвох живуть – але чужі,
Брехня – спасіння там єдине
Від смерті тіла і душі.
… Коханці вже відпочивають,
Бо після бурі – штиль і гладь.
Про щось тихенько розмовляють,
А ось про що – це нам не знать!
Так от, як часто це буває –
Дзвінок! Це дзвонить телефон.
Вона тут трубку підіймає:
— Алло! Вас слухаю! Алло!
Це ти? З відрядження, говориш?
І що? Чому ж не подзвонив?
Так, так! Чого ж тоді не скоро?
Гаразд! Що треба, то й роби!..
Любовник – на макушці вуха,
Немов пружина сжавсь… І жде.
Міркує, що робити мусить,
Коли хазяїн сюди йде.
Коханка дуже вже спокійна.
Поклавши трубку на ричаг,
До ліжка йде і наче мрійно
Всміхається хитренько так.
— Ну що? Хто це телефонує?
Чомусь спокійна надто ти?
— Лежи! Ось я тебе здивую!
Це б в книгу Гіннеса внести!
Мій чоловік попереджає –
Запізниться годин на дві,
Бо він з тобою в шахи грає!
Мій чоловік – король брехні!




Татьяна БАРАБАШ



МОРЕ


Давно ли ты на море был?
И как, скажи, хватает сил
Сидеть в двухкомнатной квартире,
В своем панельном, душном мире,
Когда бушует шторм на море?..
Не вижу огонька во взоре.
Ну, что заладил: «Не могу,
Нет денег…». Стоп! Я помогу.
Садись удобнее, глаза
Скорей закрой. Итак: гроза
Повсюду мечет свои стрелы,
А ты – у мачты каравеллы
Стоишь, прижавшись. А кругом
Вскипает море, гремит гром,
И ветер не дает дышать.
Но как не хочется мешать
Рассвирепевшей буре злиться!
Пускай же вдоволь порезвится…
И тут отчетливо поймешь,
Как здорово, что ты живешь!
А если хочешь, я с тобой
Перенесусь в предел иной,
Где нет уже коварства бури,
Где море – полное лазури,
А с неба дышит тишина.
И только легкая волна
Расскажет тайны дна морского,
Тотчас сбежит, вернется снова,
И ты услышишь счет на «три»:
Невероятно, посмотри,
Как волны в парах с облаками,
Вальсируют! И лишь губами
Беззвучно ты произнесешь:
«Как здорово, что ты живешь!»




Читати далі >> 11 >> 12