Души беспечный пир Под вечной синевою… А говорят, что мир Закончится травою.
Кружится голова – Так высота безмежна. Кончается трава Под небом безмятежным. Мир начался с любви, Ещё не разделённой.
Заплачут соловьи Пронзительно, до боли. Мир начался с любви И кончится любовью.
Игорь ПОДОЛЯК
ВОСПОМИНАНИЕ
Да, мы разделены тремя годами. Возможно, я в своей тоске не прав… Ты помнишь? В парке мы с тобой гадали, Цветок ромашки бережно сорвав.
Два слова лишь шептали наши губы. Ложились лепестки у наших ног И все одно и то ж «не любит» Нам говорил последний лепесток.
Ты то смеялась, То смотрела строго В мои чуть загрустившие глаза. И взглядом говорила мне то слово, Которое ромашка не смогла. И вот сейчас мне светит на дорогу По-летнему такая же луна. От ветра клонятся ромашки к долу. Им ошибаться свойственно всегда.
Владимир ОЛЕЙНИК
ПУТЬ ЖИЗНИ
Из всех дорог я выбрал ту, что круче, И понял, что мой выбор верен был: Ведь лёгкий путь нас ничему не учит. И я идти по крутизне решил.
Пока я шёл, я понял вещь простую, Что все проблемы должен сам решать. А чтобы не прожить всю жизнь впустую, На месте мне никак нельзя стоять.
И много лет иду своей дорогой, Пусть нелегко порой, но не сверну, А если б жизнь начать с порога, Из всех дорог я выбрал бы одну.
Володимир ГРИНЬКО
ТАВРІЙСЬКИЙ КРАЙ
(Поема)
У травах стелиться шовкових, В духмяних пахощах п’янких, Пухнастих хвилях ковилових – Політ невпинний і стрімкий.
Летять, летять Таврійським степом Думки розбурхані мої, А у степу, орлиний клекіт І ніжні жайвора пісні. Та враз спиняються з розмаху Думки, врізаючись в часи: Риплять вози чумацьким шляхом, Людські лунають голоси.
Йдуть чумаки у Крим за сіллю, Лани минувши і сади. Піску й пилюки заметіллю Стрічає степ, неораний ніким. Бредуть воли, палає спека. Нема води ані ковтка. Навкруг чигає небезпека – Татарські стріли і аркан. Великострадна територія.
Спитай, зайди в любе село: Денікін, гетьман – директорія Кого тут тільки не було!.. Усі багато обіцяли, Та лише здирств – жорстокий вир. Більшовики ж декрет прийняли: Народу землю, працю й мир. Котилась звістка ця весела В степу до кожного села.
І піднімались цілі села, Щоб революція жила. Пани й численнії підпанки Знов Україну продають, З чужою зброєю, на танках Стріляють, вішають і б’ють. В степах викошують хліба І сіють смерть чужі патрони, І білим лицарем за трони Барон із Криму виступа. І от вже Армія Червона, Страшну навалу, щоб спинить, В степах воює із бароном, І з нею –Таврії сини. Немов зубами держать хлопці Той легендарний свій плацдарм. Так, знов зустрілись у Каховці Колишні наймити і пан. Точився довго бій кривавий, Та, сонцем істини зігрітий, Розбив в степах народ повсталий Своїх тиранів гордовитих.
Забіг той пан десь світ за очі. Народ – хазяїн назавжди, І спраглий степ йому шепоче: «Води, води, води, води» Дарує жовтень свіжий ранок, Що люд робочий звеселя, І проступає, крізь серпанок, Нам силуетом корабля. Сади зелені запишались, Де суховій блукав колись, І рукотворнії канали В степах безводних простяглись.
Йдемо – і полум’ям палає Над нами новий світлий стяг, А революція триває У серці кожному й ділах.
Володимир НАГОРНЯК
ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ
1 Я – не співець верховних од Отим каліфам на годину, – Є – Україна, є – народ – Моє натхнення і вершина; Старенька хата край села; До хати зболена стежина, І люди… Сонця в них, тепла, А скільки горя за плечима… А скільки планів, скільки мрій – Словес облудні хороводи!
О мій трудящий, рідний мій. Всіма обманутий, народе, Хто я?! Твоя, твоя дитина, Бо мрії кращої нема, Як та, де квітнеш, Україно – Славетна, рідна, без ярма.
Що дні пророчать нам нові, Ті, у яких я оборонцем? – Восходить сонце… – На крові? – Ой, на крові! – Невже не сон це?
Весною вкрита синім рястом: Зимою – в білому поля; А літо – сонячна пшениця: А осінь – яблуко в саду… Живеш тут, А чи подивиться Прийшов і: «Вибачте, піду…».
Земля, освячена Тарасом, – Це – я. Це – ти, Це – він, Це – ми!
Сьогодні ж, Попри всі гаразди, Це і чорнобильські дими. Це і спаплюжений Славутич, І занітрачені поля, Це і життя таке падлюче, Де ти – не ти, І я – не я, Де, рідний ти, стаєш чужинцем…
Як жити?.. Так, як за бугром?! Будь, брате, гордим українцем, А не знехаєним «хахлом».
Прокинься! Долею не грайся. Тоді й твоє почує «Я», Благословить земля Тараса – Твоя земля, моя земля!
Юрій ЛАГУНОВ
УКРАЇНО МОЯ
Україно моя, Україно, Рідне серце моє, рідна мати. Ти єдина для мене країна, Як я іншу можу кохати? Ти і доля моя, і надія, Ти і віра моя, і любов. Мої роки – дніпровії хвилі, Моя стежка – від серця твого. Україно моя, Україно, Скільки ж в тебе таких, як я? Але ти у мене єдина, Як єдина мати моя.
Юрий СОРОЧАН
ОТЧИЗНЕ
Я сын заветных далей, Украина: Раскинутых лесов, равнинных рек. Меня, как и любого славянина, Тревожит Завтра – двадцать первый век.
Прошедшее – большой костёр из всех. Грядущее – рассветная долина. И ты – воспрянувшая Украина, Где должен жить счастливо человек.
Здесь небеса сурово громыхали, И отгрохочут навсегда едва ли. Сегодня ливнем плещет синева.
