Вісник Таврійської фундації. Вип. 1 - Вісник Таврійської фундації - Видання, що продовжуються - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 73

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » Видання, що продовжуються » Вісник Таврійської фундації

Вісник Таврійської фундації. Вип. 1

Зміст

Слово редактора

Трибуна молодого дослідника

О.Шорник. Українська Мадонна Уласа Самчука (на матеріалі роману "Марія")

Л.Корнійчук. Народні мотиви в творчості австралійських письменників та митців української діаспори

О.Перерва. "Герої Кодексу": Хто вони? (За творами Е.Хемінгуея та Івана Багряного)

К.Абдуленко. Своєрідність пейзажно-медитативної лірики Павла Тичини та Томаса Стернза Еліота

Літературознавство

А.Демченко. Світогляд Юрія Клена

В.Загороднюк. Культурно-естетична концепція у творчості Юрія Клена

П.Параскевич. Херсонщина у творчості Яра Славутича

Г.Немченко. Художній світ Наталени Королевої

А.Севостьянова. І.Франко у дослідженнях Ю.Бойка-Блохина

Мовознавство

В.Олексенко. Функціонально-семантичний статус порівняльних конструкцій у творах Уласа Самчука

Педагогіка та методика

І.Лопушинський. Роль і місце рідної мови в системі української національної освіти: (На прикладі педагогічної спадщини Софії Русової)

Л.Бондаренко. "Як до тебе протоптати тропи?" (Матеріали до вивчення життєвого шляху Євгена Маланюка в 11-му класі)

Осередки вивчення діаспори

Н.Чухонцева, І.Немченко. До проблеми дослідження діаспори (Про діяльність наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі")

Херсонський колегіум імені Євгена Маланюка та напрямки його діяльності

Л.Місенг. Готуємо гідну зміну

Т.Сікоза. Школа дитячих мрій

В.Децик. Його ім'я носить наш колегіум: 108 річниці з дня народження Є.Маланюка присвячується...

О.Башук. Герб Херсонського Колегіуму - сконцентрована у символах концепція школи

О.Башук. Помаранчева революція: (Спогад херсонського колегіанта)

Постаті

М.Василенко. Життєвий шлях Петра Одарченка

В.Бойченко. Поезія і доля земляка-вигнанця

Знайомство зблизька

І.Немченко. Обличчям до сонця: Микола Василенко та його здобутки

Наші гості

О.Лапський. "Плекаю висоту лелек..."

М.Лучак. Моя Україно

Т.Карабович. "Вірте..."

О.Полішкаров. Білий голуб

Поетична галерея

М.Василенко. Яр Славутич

М.Братан. Віддячливий сонет

В.Загороднюк. Яр Славутич; Нестор Махно

Мистецька вітальня

Іван Багряний - художник

Рецензії

І.Немченко. Кравчук В. Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича

Г.Бахматова. "Шукайте висоту…"

Презентації, конференції, фестивалі

О.Шорник. Вшановуємо українського Гомера: (До 100-річчя Уласа Самчука)

Т.Коваль. Презентація нової книги Яра Славутича "Поезії та поеми"

Вічна пам'ять

І.Немченко. Поетичні заповіти Андрія Легота

Г.Немченко. "Життя спинилось в розпеченій тиші..." (на смерть української поетеси Наталі Лівицької-Холодної"

 

 

 


Слово редактора

Шановні пані та панове! Ви тримаєте в руках перше число "Вісника Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори)" - літературно-наукового збірника, що заснований у Херсоні і покликаний знайомити як наукову й літературно-мистецьку аудиторію, так і широкий загал з набутками українського зарубіжжя, з особливостями входження вітчизняного письменства в світовий контекст. Це спільне дітище Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори), що діє в нашому регіоні завдяки підтримці Фонду Яра Славутича з Канади, та міжкафедральної наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі", що відкрита при Херсонському державному університеті й функціонує на громадських засадах.

На сторінках "Вісника" ми висвітлюватимемо роботу місцевих наукових і культурно-освітніх закладів, що плідно займаються дослідницькою й літературно-мистецькою діяльністю, пов'язаними з діаспорою. Уже в першому випуску збірника ми відкриваємо рубрики "Трибуна молодого дослідника", "Літературознавство", "Мовознавство", "Постаті", "Педагогіка та методика", "Рецензії", де будемо подавати наукові й публіцистичні матеріали про українське зарубіжжя. Інші розділи видання "Поетична галерея", "Наші гості", "Мистецька вітальня" будуть безпосередньо знайомити з літературою і мистецтвом діаспори, з художніми творами про її діячів. Хроніка важливих подій, дотичних до діяльності Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори) та міжкафедральної наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі" при Херсонському державному університеті, висвітлюватиметься в рубриках "Наш літопис", "Презентації, конференції, фестивалі". А розділи "Осередки вивчення діаспори" та "Знайомство зблизька" подаватимуть конкретну й детальну інформацію про діяльність місцевих науково-освітніх закладів, організацій, товариств і їхніх активістів у плані дослідження українського зарубіжжя.

Розпочинаємо наш збірник "Трибуною молодого дослідника", і це невипадково. Адже саме молодь - талановита й окрилена юнь буде формувати обличчя нашої України, її науки й культури завтра. Тож привітаймо перші кроки наших молодших колег О.Шорник, Л.Корнійчук, О.Перерви та К.Абдуленко.

У розділах "Літературознавство", "Мовознавство", "Педагогіка та методика" друкуються доповіді, що прозвучали на наукових конференціях "Українські патріоти інонаціонального походження" (Херсон, 2004) та "Улас Самчук і шляхи розвитку української та світової прози ХХ ст." (Херсон, 2005).

Блок рецензій репрезентують відгуки науковців про видання діаспорної тематики кінця 90-х - початку 2000-х років.

Сучасні літературні постаті українського зарубіжжя представлені в рубриці "Наші гості". На читача чекає зустріч з доробком cамобутніх письменників-українців з Польщі - Остапа Лапського, Мілі Лучак, Тадея Карабовича, а також з Росії - Олекси Полішкарова. У "Поетичній галереї" друкуються художні твори про діячів материкової України та діаспори - Нестора Махна, Яра Славутича.

Матеріал зі скорботної рубрики "Вічна пам'ять" розповідає про діяльність почесного члена нашої наукової лабораторії Андрія Легота. Життя цього оригінального поета-емігранта обірвалось невдовзі після його повернення на Україну.

У наступних числах "Вісника" відкриватимуться й інші розділи, і це залежатиме й від Вас, шановні читачі. Чекаємо на Ваші пропозиції щодо урізноманітнення змісту нашого видання. Найцікавіші листи чи фрагменти з них будуть опубліковані на сторінках збірника. Просимо надсилати нам і свої наукові розвідки чи літературно-мистецькі твори діаспорної тематики. Це дасть змогу розширити коло наших авторів.

Щиро сподіваємось на нову зустріч з вами, шановні читачі. Хоча в нашій незалежній Україні, як це не парадоксально, українська мова й книга і далі залишаються загнаними в глухий кут, приреченими на вимирання в умовах тотальної русифікації, такої собі російськомовної інтервенції. Якщо у наших високоповажних народних депутатів вистачить здорового глузду, щоб не проголосувати за надання офіційного статусу в Україні мові сусідньої держави, яка протягом кількох останніх століть (незалежно від того, чи була царською, чи більшовицькою, чи "демократичною", але все ж імперією) виконує традиційно жандармські функції щодо всього українського, то можна лишатися оптимістами і не відчувати себе окраденими і загратованими в такій собі культурній резервації "на нашій, не своїй землі".

Будьмо оптимістами!

Від імені редакції зичу всім читачам нашого "Вісника" щастя і миру, гараздів і процвітання. Не лишайтесь байдужими до запашних квітів української культури, зрощених на різних материках нашої матінки-планети.

До творчої співпраці, друзі!

Головний редактор
Іван Немченко

 

 



ТРИБУНА МОЛОДОГО ДОСЛІДНИКА


Оксана Шорник

УКРАЇНСЬКА МАДОННА УЛАСА САМЧУКА

(на матеріалі роману "Марія")

Традиційно вважається, що жінка є символом життя, початком всього людства. І це не випадково. У змалюванні жіночих постатей, розумінні місця жінки в суспільстві класична українська література увібрала традиції ще з біблійних часів. Щоб це довести, необхідно звернутися до біблійного тексту, книги Буття. Коли Господь сотворив Адама, Він проголосив: "…Не добре бути людині одній; створімо йому помічника, відповідно йому... І сотворив Господь Бог із ребра, взятого у людини, жінку, і привів її до чоловіка" [2:2:18-23]. Хто ж не пам'ятає цю історію? Немає сумніву, що мова йде про вторинність жінки. Але у ХІІІ ст. відомий богослов Фома Аквінський дещо пом'якшив цю дискримінацію за допомогою наступних думок. Якщо б Єва була створена із ступні Адама, писав Фома, то вона була б нижчою по відношенню до нього. Якщо б створена з голови - була б вищою. Але, будучи вилучена з Адамового боку, тобто з його середини, вона знаходиться на своєму місці і доповнює Адама. Єва стала помічницею своєму чоловікові.

Отже, з найдавніших часів жінка є помічницею, вірною подругою. У нашій літературі ми знаходимо такі зразки жіночих характерів, як Ярославна, дружина Ігоря. У "Слові о полку…" плач Ярославни співзвучний з народним, у її тузі відчувається біль за чоловіком.

У християнстві саме в образі Богоматері, нехай у зашифрованій формі, продовжує жити Велика Мати, яку ми знаходили у всіх міфологіях і релігіях.

Треба зазначити, що культ Богоматері в українців підноситься більше, ніж культ Ісуса. Марія, Богоматір, Цариця Небесна, її символ - лілія, як знак досконалої любові, що полягає в єднанні з Богом. За Юнгом, Діва Марія вважається землею, з якої народився Христос. Святий Ангельм каже: "Немає ніякого сотворіння, щоб дорівнювало Марії. Від неї більшим є лише Сам Бог" [3:12]. У християнській містиці Марія з місяцем означає жіночий принцип, що приносить світло в тьму ночі. В основі українського світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Тенденція до ідеалізації проявилася і в ставленні до жіноцтва. Образ Богородиці у свідомості українського народу відігравав роль своєрідного духовного стержня. Це сприяло виробленню на українських землях своєрідної традиції ставлення до жінки і до жінки-матері. Народний погляд на Богородицю відображав образ багатостраждальної жінки. І саме така інтерпретація цього образу використовується У.Самчуком у романі "Марія".

Образ "босоногих мадонн" - один із ідейно-композиційних лейтмотивів романів, повістей та оповідань Уласа Самчука. До нього художник слова звертається протягом усієї творчості. Перше, що слід зауважити - майже всі героїні Самчукових творів є селянками, або вихідцями з села. Роман "Марія" - величальна пісня жінці-матері, котра завжди залишається вірною родині, а також є типовою представницею жіноцтва України 20-30 років ХХ ст. Образ Марії - це образ жінки-матері великої духовної краси. Її моральність розкривається протягом твору в кожній сцені, в кожному епізоді, в окремих репліках та діалогах. Якщо говорити про психологію жіночого образу матері-селянки, то тут письменник іде від класичних образів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського. Наскрізним у творі проходить образ Матері Божої. І, напевне, тому автор назвав твір "Марія" ім'ям, що є уособленням материнства, основи життя на землі, самої України. Мати Божа - особлива постать у всесвітній історії, у серцях та душах людей. До Богородиці у творі радить звернутися за допомогою та підтримкою священик на похороні сина Марії. З трепетом і, можливо, з острахом, як велику реліквію забирає з собою ікону Матері Божої Марія, коли йде від першого чоловіка. І коли лишає Максимові хату, то теж забирає з собою усі образи, які порозстрілював оскаженілий син: "Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить дитину".

Варто звернути увагу і на той епізод роману, коли з пожежі, з пекельного вогню в ніч Різдва Христового в Маріїній хаті було врятовано ікону Божої Матері: "Згоріло все до останньої пилинки, до останньої соломинки. Вдалося вирятувати лише кілька образів... Врятовано і Маріїні благословення - Матір Божу Млекопитательницю" [4:89]. У сакральних джерелах указано, що ще в дитячому віці приречена була випити чашу сирітства Та, яка потім повинна була лікувати сирітство усіх самотніх, усіх залишених у біді, стати духовною Матір'ю. Теологи стверджують, що спочатку Божа Матір втратила батька, а через невеликий проміжок часу смерть настигла і Анну, матір Діви Марії. Уважний читач не може ігнорувати ці моменти, вдало оброблені і трансформовані Уласом Самчуком у "Книзі про народження Марії".

Мученицьке і багатостраждальне життя Марії, мовчазне сприймання головною героїнею роману мук як належного - це наступний етап проведення паралелі між образом Богоматері та образу Марії Уласа Самчука. Діва Марія обрала сама собі шлях свого життя: мовчки страждати. Мовчки страждати - ось що стало її долею на землі. Вона мовчала, коли в холодну ніч не могла прихистити новонароджене немовля в затишному будинку. Марія відчувала невимовну радість, коли народила Спасителя. Але й горе переповняло її серце, коли мудреці подарували золото, ладан і смирну. Адже ці дарунки були символічними для Неї, бо золото означало, що народився Цар, ладан дарувався священнослужителям, а смирною змазували тіло покійного. Три дарунки окреслювали долю Спасителя. Та Богородиця мовчала і тоді, коли Ісус стояв на помості побитий, принижений, з терновим вінком. Великі материнські сльози текли по щоках. І єдине питання, яке турбувало її душу вона носила в собі: "Мій Син! Коли, де, як вирішиш ти звільнитися від цих мук?" Не будучи розп'ятою, вона разом із Сином зійшла на хрест і той біль, який відчував Христос, переносила і Марія.

Самостійність у виборі своєї долі простежується і в образі Марії з однойменного роману У.Самчука. Трансцендентальність цього образу має під собою підґрунтя особистого світобачення, тривалих роздумів героїні, вміння досягати поставленої мети, досвід богошукання. Марія теж втратила сина і відчувала невимовний біль у своєму серці. Майстерним пером автор виписує психологічний стан своєї героїні і підносить її до Богородиці. Тому не випадково прозаїк устами священика говорить: "Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Марію, що родила світові Бога живого... І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп'ятого Сина, чекаючи Його смерті. ...Попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів" [4:43].

Прозаїк підсилює страждання Марії ще й тією ситуацією, коли Максим розстріляв образ Божий. Тоді Марії здалося, що він, її рідний син, розстріляв її, свою матір. "І що йому Бог Саваоф і вся небесна канцелярія? Звів нагана, буцнув раз, і дутий київський образ розсипався на скалки. Марія скам'яніла, не поверне язиком" [4:73]. Для опису ікони автор не випадково вдається до чорного кольору, щоб підкреслити страждання Богородиці, Марії і України. "...І на шлюб благословляли образом почорнілої Матері, що кормить дитину". Завершальним штрихом у характеристиці образу Марії є слова Гната: "Цілую руку матері. Цілую святість величну. Цілую працю! Маріє! Маріє!" [4:140]. Отже, Марію можна назвати справжньою Берегинею.

Три образи у Самчуковому романі тісно переплітаються і поєднуються в єдине ціле. Це ще раз доводить, що в українському світобаченні переважає архетип жіночості. У.Самчук, виходячи з того, що жінка емоційно багатша, сприйнятливіша до нюансів у природі та взаєминах людей, саме через неї - жінку-матір, через правдиве відображення її мук і сумнівів зміг розкрити трагедію українського народу. Народу, котрий живе у країні, яка має ім'я теж жіночого роду. На цьому рівні образ Марії переростає в саму Україну. Особливо це простежується у "Книзі днів Марії" та "Книзі про хліб", де автор витворює загальний образ української землі: достаток, щедрість, упевненість у завтрашньому дні. Зустріч Марії з руйнівною силою більшовизму відображає страх і неспокій української нації в цілому. Через муки однієї жінки автор показав "цілу Україну, яка під час голоду стогнала материнським плачем: "Нині пророче перо мочається у людську кров і на скрижалях доби виписує одне слово: хліб.

Зійдіть зі стін, великі пророки! Станьте на захід сонця, здійміте погляд ваш у далечінь і світові речіть: смерть тобі, світе старий. Душа хліба мороком спаде на твої міста, на твої села, на цілу землю. І впадуть ваші храми, бароко і готика... Смерть вам!.." [4:43].

Література:
1. Ангелевич Н. Новое о прошлом // Семья и школа. - 2001. - №1-2. - С.60-61.
2. Біблія або Книги Святого Письма й Нового Заповіту. - Українське Біблійне Товариство, 1995.
3. Музичка І. Свята Богородиця - Покровителька України // Народна творчість та етнографія. - 2002. - №4. - С.12.
4. Самчук У. Марія; Куди тече та річка. - К.: Наукова думка, 2001. - 416 с.
5. Ситченко А. Не просто Марія // Слово і час. - 1997. - №8. - С.76-77.

 

 

Лариса Корнійчук


НАРОДНІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ АВСТРАЛІЙСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА МИТЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Кожна країна нашого великого світу має визначних людей - ті таланти і дорогоцінні скарби, які треба зберігати і цінувати!

В історії кожного народу залишали вагомий слід визначні діячі в царині політики, педагогіки, літератури. Це стосується й Австралії, розмаїтого світу її письменства, репрезентованого, зокрема, й літераторами-українцями.

Мета нашої роботи - прослідкувати особливості світогляду письменників української діаспори та австралійських митців; дослідити їх доробок, знайти та виділити подібності у написанні творів українськими та іншомовними авторами Австралії.

Наше завдання - підтвердити важливість та дорогоцінність творів літератури діаспори у наш час, спонукати читачів робити все можливе для розповсюдження цієї літератури, вивчення її в школі, щоб люди знали про існування цієї "частки" України. Адже ці письменники - представники діаспори, тобто люди, літературна діяльність яких не могла здійснюватися на Україні. Вигнанців змушували шукати той край, де вони мали б можливість висловлюватись і не турбуватися про те, що їм будуть докоряти за правдиво написані твори.

Далеко від України "сусіди" - австралійські письменники - теж активно бралися за зображення всього того, що їх хвилювало, що могло "привабити" читача і донести розмаїття й барвистість життя, гостроту існуючих проблем.

Представники української літератури в Австралії Дмитро Чуб, Зоя Когут, Пилип Вакуленко живописали долю цієї землі, адже нові місця мали великий вплив на світобачення митців. І краєвиди, і звичаї не могли залишити осторонь творчу натуру. Але, пишучи про власні враження від щойно пережитого та побаченого, письменники не забували про Україну, тому своїми творами, діяльністю на літературній ниві вони вже вкотре доводили цінність української мови, вітчизняних традицій. Переживаючи за долю українського населення, митці "співставляли" жителів Австралії з українцями, поетизували місцеві краєвиди, широко спілкувалися з аборигенами і переселенцями з Батьківщини.

Австралія - країна, дійсно, мальовнича! Саме тут діячі літератури з України намагалися поширювати українську мову, писали на різні теми: про дітей, природу, працю, побут, але основний мотив - складнощі життя людей, вплив різних чинників на їх діяльність, витривалість і уміння "вижити" у важких умовах.

На жаль, імена письменників-українців в Австралії мало відомі в Україні, але радує душу те, що саме вони прославляють свою Батьківщину в світі, що інші національності знатимуть про існування такої нації, як українська. Нам же, в свою чергу, залишається лише сподіватися, що в найближчому майбутньому українці більше цікавитимуться діяльністю діаспори, вивчатимуть твори її представників.

Слід сказати, що Д.Чуб, Є.Гаран, П.Вакуленко велику роль приділяли описові народу, бо брали за основу не лише повсякденне життя австралійців, а звертали увагу на особливості побуту, традицій, флори та фауни, на своєрідність будівель та ін. Самі письменники були свідками того, як жителі Австралії полювали, вели господарство, працювали. Митцям з України хотілося знати, як саме живуть тут люди, чим різниться життя Австралії від українського. Саме такі спостереження, пізнання у різних сферах діяльності жителів далекого континенту, лягали в основу творів письменника (Д.Чуб, "За нами гналася смерть", "На гадючому острові"; П.Вакуленко, "Казка про море"; Є.Гаран, "Знання мови").

Представники діаспори точно, логічно, осмислено змальовували все цікаве та "оригінальне", притаманне австралійцям, бо саме це давало змогу їм співставляти, знаходити подібне і відмінне між двома культурами. Великого значення надавали описам природи, разом з якою жили люди, що мала великий вплив на їх світобачення. Влучно підібрані слова, епітети та порівняння, ніби переносять читача в те середовище, про яке пише автор, дають змогу відчути та "побачити" всю красу Австралії, багатство її природи.

Народ, традиції, особливості побуту були об'єктом зображення не лише для українських письменників. Народні мотиви характерні й для творчості австралійських літературних діячів.

Так, К.Прічард у творі "Кунарду" оповідає про життя та важкі випробування, які постали перед австралійською дівчиною Кунарду. Ми маємо змогу дізнатися про особливості австралійських традицій, життя автохтонів, їх побут, працю. За допомогою епітетів, порівнянь, колоритних описів природи, зовнішності героїв, письменниці вдалося передати правдиві картини того, що відбувалося, що дає нам змогу ніби бути свідками зображеного. Наприклад, у цій частині, взятій з твору - "A lіttle aborіgіne gіrl about nіne years old іn a faded blue gіna-gіna, she sat there part of the shadows, wіth her dark skіn, faіr haіr, and brown eyes shadowed across the cornea... [1:20] - ми можемо простежити чудове використання вдало підібраних прикметників, вживання австралійських слів для якомога чіткішої передачі побуту.

Ще на початку твору письменниця подає чудовий текст пісні (австралійський варіант), що привертає увагу читача, змушує замислитись та спробувати зрозуміти, що переживає героїня, адже життя вже з ранніх літ ставить важкі випробування перед нею.

Прічард - особлива письменниця, яка змогла донести до читача колорит австралійської землі, показати здатність до життя представників "нижчого" стану в умовах, які перед ними диктує життя.

Кунарду - дівчина дуже неосвічена. Не знаючи призначення того чи іншого предмета, який її привабив, вона намагається, не образивши господаря, дізнатися про його призначення, важливість у користуванні, що одразу ж схиляє читача на бік дівчини. Героїня прагне швидко засвоїти все нове, що з'являється кожного дня, адже розвиток господарів пішов далеко вперед, на відміну від аборигенського, що яскраво видно з прикладу: "Hughіe іn a suіt of navy blue serge, a round felt hat and a boots wіth tabs, whіch stuck out behіnd..." [1:24].

У своїй книжці Прічард велику увагу приділяє описам різних характерних лише окремим персонажам рис, поведінки, життя, співставляє та показує різницю, яка існує між плем'ям та сім'єю. Цікавим є також звернення письменниці до забобонів, яких дотримуються аборигени. З цього ж боку вже йде вплив корінних жителів на тільки що осілих у новій місцевості американців.

Аборигени - народ досить ввічливий, добрий, терплячий, але разом з тим легко вразливий, адже при найменшій образі з боку господарів, вони відчувають біль у серці, що залишає свій слід на довгий час. Прикладом може слугувати те, що будучи щиро закоханою у свого господаря Х'ю, Кунарду не може зрозуміти його ставлення до неї: "She was more suіtable wіve for young man than Meenіe..." [1:35], адже вона чудова партія йому, та виходить - зовсім ні. Незважаючи на свої почуття, Х'ю має пам'ятати про традиції, знати своє місце в суспільстві, поважати бажання матері.

Письменниця досить глибоко занурює читача у всі проблеми, які постають перед героями, підводячи їх до розв'язки, змушує ніби самим переживати все, що відбувається під час того чи іншого дійства. Саме цей прийом дозволяє глибше зрозуміти особливості австралійських звичаїв, назв тих чи інших місць та предметів, серед яких перебувають герої, чим вони користуються, адже еквівалентів у нашій мові знайти практично неможливо, щоб краще зрозуміти. Тому доречними є підказки, які дає автор.

Досить цікаво зображено сприйняття аборигенами того, що принесли з собою "господарі". Це дає нам змогу прослідкувати, який вплив має ця новизна і традиції, привнесені американцями при заселенні земель Австралії, яку це спричинило реакцію з боку аборигенів. Не слід казати, що аборигени були людьми, які зовсім не знали правил життя, саме те їхнє бачення оточуючого світу, особливостей його лягли в основу порівнянь і зіставлень з культурою інших народів. Своїми засобами і манерою спілкування, одягом, поведінкою вони дійсно дивують нас, і нам є багато чому повчитися у них, бо таких лагідних і ніжних стосунків у коханні, навчанні дітей, таких обрядів, святкувань не має жодна країна і континент. Тому варто поважати і милуватися, брати краще з того, чим користуються аборигени, лише тоді життя буде більш яскравим і менш похмурим. "...She knew very well Warіeda was sіngіn to make Coonardy a woman. Hіs hands moved round her breasts, mouldіng and kneadіng thi. He pasted red ochre mіxed wіth iu grease round the nіpples, sіngіng to make thi drow quіckly, be b and full of mіlk to nourіsh her chіldren"[1:38].

Важливе значення у зображенні особливостей австралійського життя має використання автором крилатих висловів, афоризмів, фразеологічних словосполучень. Наприклад: "a gіn shepherder ...how much of Jessіca had got beneath Hugh's skіn..." [1:76].

Прічард, поставивши собі за мету точно та доступно показати читачеві аборигенське життя, досягла бажаного. Адже, поставивши народ у центрі уваги, письменниця зуміла описати різні сфери діяльності аборигенів, особливості їхнього життя, формування світобачення. Австралійка знайомить з досить-таки незнайомою, далекою, на перший погляд дивною, чи то пак екзотичною культурою. Народ у її творі це саме те джерело, з якого вона черпає багатющу та цінну інформацію, яка збагачує знаннями у різних сферах і з усіх боків робить відкритим колись закритий та невідомий простір.

Маємо відзначити, що, на перший погляд, далекі за своїм світобаченням представники австралійської літератури та української діаспори поставили собі за мету зображення народу з його традиціями, історією, життям та притаманними лише йому рисами.

Українцям в Австралії дозволяли друкувати їхні твори, адже вони значною мірою несли в народ відомості про державу. З одного боку, ці автори писали, про що думали і переживали й вони самі, й корінні жителі континенту, з іншого - австралійські письменники теж відображали долю народу з його болями та реаліями, хоча часто зовсім в іншому ракурсі. Але і перші і другі мали лише одну мету: писати про людину і для людини.

Ми маємо замислитись над тим, що ж дасть нам вивчення австралійської літератури. Ми повинні збагнути цінність доробків літераторів далекого континенту, адже саме завдяки їх творам, ми маємо змогу співставляти, аналізувати, вивчати культуру, мову, звичаї народів цієї частини світу.

К.Прічард, Д.Чуб, Є.Гаран та інші донесли до нас ту інформацію, яку виношували, збирали, аналізували як учасники тих подій, які зображуються у творах.

Наше завдання досить просте, але в той же час - відповідальне. Ми повинні прилучитися до творчості таких самобутніх митців, шанувати здобутки цих письменників, чия діяльність у сфері літератури осяяна ідеями гуманізму, має неабияке пізнавальне і виховне значення.

 

Список використаної літератури:
1. Prichard K.S. Сооnardo. - Moscow, 1973.
2. Рiднi голоси з далекого континенту: Твори сучасних українських письменникiв Австралii / Упоряд. та передм. А.Г.Михайленка; [Худ. оформл. С.К.Семендяєва]. - К.: Веселка, 1993.

 



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/vtf/01vtf/vtf1.zip
Категорія: Вісник Таврійської фундації | Додав: DivaDii (31.01.2010)
Переглядів: 1384 | Теги: ВТФ, Вісник Таврійської фундації | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]