ВІД УПОРЯДНИКА

6-й випуск „Нарисів з історії Бериславщини", що періодично видається районною організацією Товариства „Просвіта", присвячений історії краю 1903 року. Книга не містить архівних матеріалів, коли такими не вважати підшивки губернської газети „Юґ" зазначеного року. Саме кореспонденції цього видання, які стосуються Бериславщини, є змістом даної брошури. „Юґ" на початку минулого ХХ століття була єдиною популярною газетою Херсонщини. Довгий час видавав та редагував її відомий громадський діяч, учений, журналіст Віктор Іванович Гошкевич (1860-1928). З 1890 р. він працював секретарем Херсонського губернського статистичного комітету, у 1898-1907 рр. був редактором „Юґа", займався археологією і, зокрема, став фундатором Херсонського історико-археологічного музею (зараз - обласний краєзнавчий музей).

Майже усі номери „Юґа" за 1903 р. добре збереглися у краєзнавчому відділі Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Газета виходила щодня (!), окрім святкових днів, великим форматом і усебічно охоплювала життя як імперії у цілому, так і губернії, зокрема. Знаходилося чимало місця й для міжнародних новин. Думається, такій організації роботи й оперативності варто повчитися через понад 100 років нинішнім газетярам.

У даній книзі зібрані усі дописи до „Юґа", які були видрукувані на шпальтах газети 103 роки тому і стосуються подій у сучасних межах Бериславського району. Як я вже писав у попередньому випуску „Нарисів...", читаючи тодішні новини, не полишає думка, що усе повторюється і історія вчить лише тому, що нічому не вчить. Адже постійно зустрічаєш нарікання на знайомі й до-сьогодні проблеми: байдужість, малограмотність населення, антисанітарія, відчайдушна нудьга, хуліганство, крадіжки, розбої, бійки, пияцтво, брак коштів, земельні чвари, бродячі собаки, темінь на нічних вулицях, чиновницька тяганина... Мабуть, єдиною відрадою для мешканців були гастролі у Бериславі знаменитої української, або, як тоді писали, малоросійської, трупи акторів під керівництвом корифея вітчизняного театру Панаса Саксаганського, у складі якої окрім самого керівника виступали знамениті артисти Г.І.Борисоглібська, Л.П.Ліницька, М.К.Садовська та інші.

... Попередній, 5-й випуск „Нарисів з історії Бериславщини" називався „Бериславщина: рік 1905". Нинішній випуск „перескочив" назад через один рік. Вочевидь, наступний буде присвячений 1904 року. Хтось може спитати, чому обрана саме така хронологічна послідовність? На це є певні причини пошукового характеру, а поки будемо вважати, що це примхи упорядника.

При підготовці видання здійснено переклад кореспонденцій українською мовою. При цьому я намагався якомога точніше зберегти граматику, пунктуацію, орфографію та стилістику оригінальних текстів, дух часу, колорит обох мов і особливості тодішнього правопису. Хоча виникали певні труднощі, оскільки вряди-годи зустрічалися слова чи вирази, які давно стали архаїзмами у самій російській мові, а в українській відповідників їм немає й поготів. Тому, коли читач побачить граматичні чи пунктуаційні недоречності, то прошу враховувати, що це не помилки, а достеменне передання оригінальних текстів газети „Юґ". Лише у поодиноких випадках виправлені явно друкарські похибки. Ініціали осіб, яких вдалося ідентифікувати, також перекладені українською; в інших випадках збережено російське написання ініціалів.

Деякі скорочення розшифровуються у квадратних дужках, при цьому те, що знаходиться у середині дужок, додане упорядником.

Уміщені окремою вкладкою фоторепродукції не обов'язково безпосередньо стосуються 1903 р. Оскільки історико-краєзнавчі пошуки тривають багато років, видається за необхідне знайомити читачів з ілюстрованим минулим Бериславського краю по мірі отримання фотодокументів.

Висловлюю щиру вдячність за сприяння у виданні даної книги Бериславській районній раді (попередній голова Алябова Т.А.), депутатам районної ради, районній державній адміністрації (голова Дешко М.В.), працівникам районного відділу культури (начальник відділу Полегенко Л.В.), колективу Бериславської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 (директор Гейко А.І.), директору районного краєзнавчого музею Солодкій Т.С., голові Херсонської обласної організації ВУТ „Просвіта" імені Тараса Шевченка Олексюку О.В., мешканцю Берислава Баю В.Г. та активістам Бериславської районної організації Товариства „Просвіта".

Окрема щира подяка усім працівникам краєзнавчого відділу Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара та працівникам Державного архіву Херсонської області, без допомоги яких видання „Нарисів з історії Бериславщини" було б взагалі неможливим.

СЕРГІЙ ГЕЙКО

3 (16) січня:

„За вказівкою херсонського справника, що дана у телеграмі на його ім'я пристава¹ міс.[та] Берислава, затриманий у с.Качкарівці четвертий учасник здійсненого у ніч на 22-е вересня ц.р. [мається на увазі 1902 р. - Упор.] нападу на економію Флорентія Малявіна, який виявився унтер-офіцером А.С.Листопадом, Катеринославськ.[ої] губ.[ернії], Верхньо-Дніпровського п.[овіту], села Дніпрово-Кам'янки. У квартирі Листопада, що поселився у с.Качкарівка, разом зі своєю дружиною, наприкінці жовтня місяця, знайдений один з револьверів, відібраних у п.Малявіна при нападі. Листопад зізнався у співучасті з іншими особами, ще раніше арештованими, у сказаному розбійницькому нападі і зараз ув'язнений у херсонському тюремному замку".

9 (22) січня:

„Судова хроніка.

7-го січня під головуванням члена суду Є.К.Чугори при членах А.А.Гегері та В.А.Білоусову і товар.[ишеві] прокурора Н.П.Ратькову, відкрилася перша у цьому році сесія кримінального відділу херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів...

...слухалася справа про колоністку Х.Вебер, яка звинувачувалася у тому, що на хут.[орі] Вольтера біля сел.Клостердорф² Херсонського повіту, вона від впливом страху і сорому задушила свою новонароджену дитину. Дитина була знайдена її хазяями у діжі мертвою, а дитяче місце у печірці тієї ж кімнати, де вона її й народила. Звинувачена дає пояснення суду через перекладача; вона себе винною не визнала, пояснюючи, що пологи були дуже тяжкими, з-за чого вона на деякий час упала у безпам'ять, з якого стану вийшла лише під ранок, коли побачила у ногах у себе дитину, яка лежала спиною догори. Дитина ознак життя не подавала, чому вона її й поклала до порожньої діжі до віддання землі. Про те, що сталося, не заявила хазяям, оскільки біля них постійно товклися діти, яких вона соромилася. Захищав Х.Вебер пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт. Розтин трупа дитини відбувався через 5 днів після її смерті, тому причини її смерті установити достеменно не вдалось. Присяжні винесли підсудній виправдувальний вердикт".

10 (23) січня:

„Берислав. (Свята просвіти). На тлі нашого сірого, небагатого враженнями життя, ми із задоволенням відзначили два свята просвіти, яке було вдало замислене і тому викликало повне співчуття місцевої інтелігенції. Одне з цих свят було присвячене пам'яті великого печальника народного, поета-громадянина М.О.Некрасова і співпало саме з днем двадцятип'ятиліття від смерті поета. Не дивлячись на те, що про це згадали у нас лишень напередодні урочистостей, симпатична думка зібратися в ім'я „поета скорботи народної" швидко облетіла і зібрала не лише місцеву, а й окружну інтелігенцію. І хоча вечір 27 грудня мав чисто імпровізований характер, але старанні розпорядники усеж-таки зуміли якимось дивом зладнати і доволі пристойний портрет поета, і щось приготувати для читання про М.О.Некрасова і „із Некрасова". Усе це, перемінно із співами, грою на піаніно, на грамофоні і навіть на гитарі, непомітно наповнило вечір, позбавлений, здавалося, якоїсь то було програмності. Дух поета непомітно витав і об'єднував на ідейному ґрунті різнорідні елементи місцевого т-[оварист]ва, яке заледве не уперше зібралося у такому повному складі. При цьому навіть найзавзятіші стукальники і винтери³ мали можливість наочно пересвідчитися, що можливо й не дурно провести вечір і без карт, що „парадний под'єзд" здатний звинтити мисленний апарат і навести на роздуми не менш благодатної якості, аніж які витребовуються задля обдурювання один одного за зеленою тканиною⁴, і що емоції, які збуджуються жирними окороками і міцними винами, нічим не вище емоцій, котрі викликаються бодай у душі „убогою і нарядною". У багатьох тут саме зародилася думка, що не дурно було-б частіше збиратися місцевій громаді з метою об'єднання на ґрунті літератури, музики, співів, і цим внести оновлення у жалюгідне, безідейне життя розріджених інтелігентів. Подивимося, чи достатньо визріла місцева громада, аби ця симпатична думка, навіяна святом просвіти, дала реальні результати. А поки що, треба сказати, „дякую серцем" ініціювальникам цього свята і побажати, щоб їх енергія і у майбутньому знаходила пристосування у цьому напрямі.

Інше свято просвіти, про яке ми з не меншим задоволенням повідомляємо, - це свята училища, які щорічно організуються адміністрацією нашого міського училища на Різдвяні свята для учнів і учениць усіх наших шкіл (благо - обширна актова зала міськ.[ого] училища сповна підходить для улаштування у ній подібних свят). У минулому році тут була улаштована шикарна ялинка з літературним вечором, дитячими іграми, хорами та інш. На це дитяче свято співчутливо відгукнулася уся громада. І, завдяки уміло складеній і добре приготовленій програмі, свято вийшло на славу. Важко було визначити, хто більше усіх радіє: чи дітки, котрі ніколи не бачили нічого подібного, чи їх батьки, які так само бачили і ніколи й у помислах не мали, щоб їх замурзана дітвора здібна була своїм читанням і співами викликати такий усезагальний захват; ми й не говоримо про радість інтелігенції, люб'язно запрошеній на ці свята, котра отримала сугубе задоволення, радіючи і за дітей, і за їх рідних, і за успіх їх трудівників-учителів, що вносять чисту радість у добрі душі „малих цих". Цього року програма цих свят була ще більш цікава, оскільки, окрім віршів, чудово вивчених учнями та ученицями різних шкіл, учнями міського училища була вивчена і поставлена на сцені ціла класична комедія „Нєдоросль", незабутнього Фонвізіна (з купюрами, звісно, необхідними у даному випадку). При цьому найважча роль Простакова так артистично була виконана учнем міськ.училища А.Зільбершмідтом, що у нього могли б поучитися виразності, ясності і чистоті дикції багато й багато хто з наших „любителів". Роль Кутейкіна також вельми вдало була проведена учнем Г.Балакшевим. У другому відділенні вечора виступили 8 читців і читальниць, які відмінно управилися із своїм завданням. Особливо витримано, стильно і навіть „з настроєм" було прочитано „Бурлак" Нікітіна учнем народної школи Омельченком. У цьому відділенні, окрім учнів, виступили ще й учительки: О.Х.Фальман та М.Д.Парамонова, які викликали своїм художнім читанням дивних перлів надсонівської поезії („Іуда", „Християнка") цілу бурю захоплення. Окрім того, малюками були поставлені ще дві сцени: комедія „Маленький Дон-Кіхот" і „Білосніжка", казка у 3 діях. Увесь цей величезний літературний матеріал був розподілений з деякими повторами на 2 вечора, що зібрали у гостинні стіни нашого розкішного міського училища масу не лише юної, а й дорослої публіки. І усім було добре на цьому святі просвіти. Треба було бачити захоплені личка забалківських та пойдунівських⁵ школярів, коли їхні приятелі чинно виходили на сцену „для представлення": обличчя витягнуті, оченята блискають і ріт до вух за найменшого задоволення!.. Такої вдячної публіки мало де знайдеш. Дякуємо, щиросердно дякуємо адміністрації нашого міського училища, котре чимало попрацювало над улаштуванням цього свята. Дякуємо й усім тим, хто своєю кишенею сприяв успіхам справи і виказав допомогу бідним учням. Усього було офіровано біля 300 карбованців, переважна частина яких пішла на купівлю одягу та взуття для незаможних учнів та учениць. Між іншим, тканини для форм було роздано 150 аршин, чобіт 32 пари, черевик 17 пар, сукні 30, панчіх 15 пар, хусток 15. Потім, усім виконавцям планується подарувати по розкішному екземпляру твор.[ів] Фонвізіна. Низка таких свят просвіти як некрасівський та училищний, мають безспірне значення для розвитку суспільства на ідейному ґрунті - у майбутньому, звичайно, а поки важливо уже й те, що малорозвинутому суспільству цим шляхом прививаються благородні смаки і культурні звички. Сійте-ж розумне, добре, вічне!..".

11 (24) січня:

„Берислав. (Відкриття міського банку).

3 січня, у приміщенні міщанської управи, після молебну, був відкритий міський громадський банк імені Дмитра Даниловича Санжаровського, що за життя офірував 10.000 к.[арбованців] на цей заклад. Згідно покійної мрії покійного благодійника, віднині бідний трудівник, ремісник чи чорнороб, у хвилини матеріальних злигоднів, знайде собі посильний кредит, уникаючи чіпких рук куркуля. Якщо для розквіту новонародженого кредитного закладу необхідно більш широке поле діяльності, то побажаємо, однак, правлінню цього банку не забувати завіти покійного благодійника - приходити на допомогу бідному бериславському обивателю. Після зворушливого слова, присвяченого пам'яті Д.Д.Санжаровського, захоплений шанувальник і відданий друг покійного благодійника та видатного громадського діяча, лікар А.М.Когон запропонував тим, хто зібрався на урочистості відкриття міського банку ушанувати пам'ять Д.Д.Санжаровського заснуванням 2-х стипендій при бериславському 4-класному училищі, для одного християнина і для одного єврея. Ця симпатична пропозиція була зустрінута щирим співчуттям у широкому колі шанувальників і друзів покійного благодійника, і пожертви у капітал для стипендій імені Д.Д.Санжаровського дали на протязі 2 днів понад 200 крб. Хай послужить дане величання пам'яті видатного громадського діяча заохоченням для живих. Ми чули, ніби хтось з гласних⁶ нашої думи⁷, великий землевласник, виказав намір офірувати⁸ капітал на заснування своєї власної стипендії. Честь і хвала чулому і доброму серцю!".

16 (29) січня:

„Берислав. (Недільна хроніка).

8 січня, біля 5 год. вечора спалахнула пожежа у сараї Воскресенської церкви, якою знищений дах. Сарай ніде не застрахований. Збитків заявлено на 360 к.[арбованців]

- 11-го того ж місяця, на світанку на відстані 1/4 версти від міста знайдений був труп бериславської міщанки Уляни Кириченкової. Нещасна напередодні вирушила по кризі до Каховки гостювати до знайомої і більше не поверталася. Покійна Кириченкова, як говорять, за життя страждала чорною хворобою, тому, треба гадати, що припадок стався з нею по дорозі, де вона й замерзла. Інших припущень бути не може, оскільки при огляді трупа слідів насильства не виявилося.

- Того ж числа перед вечором у б.[удинку] Короля знайдена на печі мертвою місцева міщанка Катерина Єрмакова. З усього видно, що Єрмакова учаділа, оскільки у тій само кімнаті знайдена пара задихлих курей. Цікаво у даному випадку наступне: небіжчиця Єрмакова, жінка дуже бідна, дуже любила котів; у квартирі у неї завжди можна було нарахувати не менше десятка різних величин котів; аби прогодувати улюбленців, вона не соромилася випрохувати для них їжу у сусідів. І ось саме ці улюбленці геть вигризли обличчя покійної так, що на ньому не лишилося ані шматочка м'яса; очі також були виїдені. Коли на ранок у квартиру небіжчиці явився пристав Дрімлюга, то його очам постала наступна картина: на трупі Єрмакової спокійнісінько сиділа кішка і продовжувала гризти вухо".

„Тягинка, с.Херсонського повіту (Невдала крадіжка. Потопельник).

Селяни с.Тягинки Олексій Середенко, Іван Шевцов та Олексій Шуліченко, викравши у сусідньому хуторі у Арона Шешеловського вола, зарізали його і частину останнього устигли зготувати собі на їжу, решта м'яса у них відібрана поліцією, що розшукала викрадачів, які у здійсненій крадіжці щиро-сердно зізналися. Усі обвинувачені відправлені зем.[ському] нач.[альнику] 10 діл.[ьниці] Херсонського повіту.

- Труп потонулого 10 січня у р. Дніпрі міщ.[анина] Мирона Бровіна знайдений 11 січня і відданий землі".

25 січня (7 лютого):

„Тягинка, Хер.[сонського] п.[овіту] (Ялинка).

4-го січня, за прикладом минулого року, у нас у земській школі відбулася ялинка для учнів на кошти, офіровані, на пропозицію учителя Бореймагорського, частиною попечителем школи А.І.Волохіним, а частиною приватними особами. На 6 год. вечора, у великій класній кімнаті, де знаходилась чудово-оздоблена ялинка, зібралися усі учні і, на запрошення завідувача школою, майже уся місцева інтелігенція зі своїми дітьми. Ялинка була засвічена при виконанні організованим учителем Б.[ореймагорським] з учнів і любителів хором гімну „Боже, Царя Храні" і „Коль славєн", після чого учнями були прочитані чимало віршів, басен і сцен в особах, а хором виконано кілька російських пісень, як: „Славься! Славься!", „Мноґіє лєта", „Гєй, славянє!", „Ой, ти, Днєпр", „Собірайтєсь птічкі" та інш. На завершення усім учням роздані подарунки: найбіднішим сувої тканини на одяг, старшим класам книжки, а молодшим лише солодощі і деякі прикраси з ялинки. Як читання віршів, так і виконання хором пісень пройшли пречудово і узагалі цей вечір, завдяки трудам і старанню учителя Б., доставив дітям й усім запрошеним рідкісне задоволення".

29 січня (11 лютого):

„Берислав. (Засідання думи). В останньому думському засіданні було розглянуто заяву інспектора міського училища про відведення ділянки землі для улаштування свята деревонасадження, у якому братимуть участь не лише учні міського 4-класного училища, а й усіх інших училищ. Заяву цю прийнято думою і земля відведена біля старого кладовища, причому місто зобов'язалося приготувати усе необхідне для насадження дерев. У тому само засіданні думи було прийнято доповідь міського голови про виклопотання гласному думи А.І.Живодару звання почесного громадянина, при чому особистий „друг" п. Ж-[ивода]ра гл.[асний] К.Санжаровський залишився, як і треба було очікувати, при „окремій думці", яку для нього складає відомий у нас підпільний діяч. Прийнята доповідь міського голови щодо встановлення у будинку міського училища портрета Є.Н.Пономаренка. Тоді ж ухвалено внести доповідь про висунення на нагороду міського голови Г.З.Сулима".

„Львове, кол.[онія] Херсонського п.[овіту] (50-річний ювілей С.Н.Сомова). У місцевій синагозі⁹ за великого скупчення народу був відслужений молебень з нагоди 50-річчя ювілею державної служби п.Управляючого Херсонсько-Бесараб.[ського] Упр.[авління] Держ.[авного] Майна С.Н.Сомова. Принагідне слово було сказане місцевим учителем російської школи, який, схарактеризував бездоганну діяльність шановного ювіляра на ниві Державної служби, вказав, між іншим на заслуги ювіляра по відношенню до підвідомчих йому колоністів. Затим слово було надане п.Штейнберґу (старості місцевої синагоги) і місцевому духовному рабину. - Насамкінець учитель прочитав уголос текст відправленої ювіляру телеграми від імені громад євреїв-землеробів кол.Львової, Херсон. повіту наступного змісту: „Вітаючи ваше Превосходительство зі щасливим днем 50-річчя ювілею вашої державної служби, ми, з почуття вдячності за толерантність Вашу, неослабну енергію на захист законних прав наших, за справедливість і гуманне ставлення Ваше до нас, підвідомчим Вам колоністам, наважуємося, висловити вдячність особистим Вашим гідним заслугам на користь нашу й усієї дорогої нам, вітчизни Росії, цим підтвердити наші щирі побажання Вашому Превосходительству довго жити і бути здоровим на благо общинного землеробства, що складає основу російського державного устрою, додаючи при цьому, що добра пам'ять про вашу-бездоганну державну діяльність залишиться у нас і нащадках наших на вічні часи".

Того ж дня у нас був відслужений молебень з нагоди 40-річчя філантропічної діяльності барона Б.О.Гінцбурґа".

31 січня (13 лютого):

„Берислав (Потреби міського благоустрою). Освітлення міста проводиться у нас хазяйським способом, і треба зізнатися, наші хазяї міста не балують у цьому відношенні міських обивателів. Не кажучи уже про малочисельність ліхтарів і про кількість гасу, що відпускається на ліхтарну лампочку, економія у світлі доходить до крайнощів; так, у ті ночі, коли очікується місяць, місто геть не освітлюється, хоча б і місяць сходив опівночі; обивателі у такі ночі, потрапляючи на вулицю, падають і перекидаються у брудних калюжах, розбивають собі лоби об стіни будинків і загорожі, і повертаються додому із власними ліхтарями під очима. Цей морок уявляється не зручним і у значенні припинення і попередження місцевою поліцією, до слова сказати, занадто малочисельною, що складається усього з 12 чоловік, на 14 тис. населення - нічних пригод і злоумислів. Як-би не були мізерні наші міські засоби, але додати обивателям трішки світла, необхідно. Також необхідно упорядкувати і пожежну справу у нашому богоспасаємому граді. Наш пожежний обоз - це іграшка для дітей, а команда його набрана з бору та з сосонки; це прийшлі робітники, які зберегли зі своїми костюмами і картузами звичну неповороткість, занадто мало схожі на пожежних. Про боротьбу з вогнем вони мають таке-ж поняття, як про оперний спів і французьку мову. В усякому разі від них нічого не можна вимагати. Та й посилати їх у вогонь не можна, бо немає не лише костюмів з неспалимого сукна, але навіть касок, без чого, звичайно, у вогонь не полізеш".

4 (17) лютого:

„Московському губернському предводителю дворянства кн.[язю] П.М.Трубецькому міністерством землеробства присуджена премія імені Імператора Олександра ІІІ у 3000 карбованців за найкраще російське виноградне вино з виноградників у маєтку Козацьке на Дніпрі".

5 (18) лютого:

„3 лютого у кримінальному відділенні херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів ... було розглянуто справу А.Бенісовича, ... що викликало жвавий інтерес у публіки до підсудного. А.Бенісович обвинувачувався у тому, що він украв у свого хазяїна гаманець з 1.051 крб. 20 коп. Обставини справи такі:

24 серпня 1902 р., у м.Бериславі, у міщ.[анина] І.Полнера зник гаманець, у якому було понад 1000 крб. З прочитаного обвинувального акту видно, що Полнер, сидячи у себе у хлібній коморі з П.Мінгелем, розплатився з останнім за куплений у нього хліб, причому дістав з кишені гаманець з грошима, який потім поклав на стіл біля себе. Випивши могарич, Мінгель зібрався їхати додому, а Полнер пішов провести його за поріг. У коморі у цей час були служки Полнера Ф.Пшикун і А.Бенісович. Полнер повернувся негайно у крамницю, посидів тут, підбив підсумки по книгам і, заперши крамницю, пішов додому, але по дорозі він виявив відсутність гаманця. Обшукавши усе й усіх, Полнер звернувся до поліції, яка арештувала Бенісовича і пристрашила його, примусивши зізнатися у тому, що він знайшов гаманець Полнера у коморі під столом і утаїв про це, бажаючи скористатися грошима. При цьому Бенісович указав і місце, де він сховав знайдений ним гаманець, у якому виявилося 1051 крб. 20 коп., тобто усі ті гроші, що були у ньому до зникнення. Допитаний як обвинувачений Бенісович не визнав себе винним у крадіжці гаманця з грошима у свого хазяїна, Полнера і пояснив, що після виходу Полнера і Мінгеля, він знайшов гаманець. Не знаючи, що гаманець належить хазяїну, він не дивлячись скільки у ньому грошей, сховав останній у підмурках вітряка; аби знав він, що гаманець належить хазяїну і спитали-б його чи не знайшов він гаманця, він негайно б повернув утайку.

На суді Бенісович - молода людина років 17, винним себе не визнав, повторивши свої покази на попередньому слідстві, але з однією поправкою, саме, що гаманець він знайшов не у лавці, а на вулиці, біля порогу лавки. Один із свідків підтвердив, що він бачив, як Бенісович, дійсно, підняв якийсь гаманець на вулиці неподалік від лавки. Полнер-же не міг категорично вказати, де саме ним був залишений чи загублений гаманець з грошима. Тов.[ариш] прок.[урора] М.М.Рукавішніков підтримав обвинувачення у межах обвинувального акту. Захисник підсудного пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт, ґрунтуючись на юридичній та моральній підкладці цієї справи просив про повне виправдання підсудного, у іншому-ж випадку про визнання його винним лише в утайці знайденого. За клопотанням захисту суд у цьому сенсі ставить додаткове питання. Після резюме головуючого присяжні виходять у кімнату для нарад, звідки невдовзі з обох питань винесли заперечні відповіді, чому суд виніс рішення Бенісовича вважати судом виправданим".

8 (21) лютого:

„Тягинка, м.[істечко] Херсонського п.[овіту] (Ярмарок. Пожежа). 2-го лютого відкрився у нас ярмарок, що виявився унаслідок негоди за сильного північно-східного вітру, вельми невдалим у порівнянні з ярмарком минулих років. Приїжджих торговців з крамом справжнісінько нікого не було; з'явилися лише місцеві торговці; покупців також з'явилося лічена кількість; виключення становлять на цьому ярмарку значне приведення коней і рогатої худоби, хоча й на них покупців було мало і торгівля худобою не відзначалася жвавістю. Таке значне приведення пояснюється відсутністю зимових кормів, що змусило багатьох мужичків вивести свою худобу на ярмаркові торги; ціни на коней і рогату худобу були різні: інша пара волів цінувалася до 250 крб., - але й охочих на них небуло. Виноторговців було мало, а казенна монополія з нагоди свята була своєчасно зачинена, тому і кардегардія¹⁰ волосного правління порожнювала, за виключенням одного лишень випадку. Загалом підсумок нашого ярмарку виявився вельми неважним унаслідок дурної погоди і малолюдності. - У 8-ми верстах від нашого села мешкають на своєму хуторі землевласники пп.[пани] Карабани, у яких під 1-е лютого у відсутність господарів прислуга топила піч; з необережності її, сталася пожежа: згоріла хата з усім домашнім скарбом, а на горищі згоріло до 300 пудів вівса. Після повернення свого додому господарі застали тільки лише одні обгорілі стіни і у силу необхідності притулилися у коморі на тимчасове проживання".

1 пристав - начальник місцевої поліції у дореволюційній Росії.

2 Клостердорф - німецька колонія; зараз - у межах с. Зміївка.

3 стукалка і винт - азартні картярські ігри.

4 зелена тканина - азартні ігри, як правило, проводяться за столом, укритим тканиною зеленого кольору.

5 Забалка, Пойдунівка - відповідно західна та східна частини Берислава.

6 гласний - депутат органу місцевого самоврядування Російської імперії на початку ХХ ст.

7 дума - представницький виборний орган місцевого управління Російської імперії на поч. ХХ ст.

8 офіра - пожертва, дарування.

9 синагога - молитовний будинок сповідників іудейської віри.

10 кардегардія - приміщення для ув'язнених.