26 лютого (11 березня):

„Берислав, позаштат.[не] міс.[то] Хер.[сонського] п.[овіту] (Неробство). Нарешті відкрилася навігація, і бериславцям видалася давно-очікувана можливість подивитися на світ Божий, який на кілька зимових місяців геть був від нас відрізаний, й ті, кого невмолима доля змушувала здійснити подорож до Херсона, на відстань 70 вер.[ст] від нашого міста, мав би про всяк випадок, залишити удома дружині духовний заповіт, бо у горезвісних омнібусах¹¹ їхати було небезпечно. Та і з відкриттям навігації місто наше анітрохи не пожвавилося; справ жодних, крамарі торгують украй погано, а нудьга у нас неймовірна. І масляна минула без веселощів, розважалися бериславці майже виключно горілкою; п'яних спостерігалася величезна кількість. Наша сусідка Каховка далеко випередила нас в усьому, - там люди живуть якось веселіше, там є і клуб громадський; навіть маскарадні вечори кахівчани улаштовують; на масляну, кажуть, було у маскараді понад 50 масок. А у нас немає нічого, окрім одвічно понурих обивателів, провінційних злих кумушок, карт, горілки й горілки...".

2 (15) березня:

„Снігова буря, що здійнялася днями, пошкодила не лише телеграфні і телефонні дроти, але натворила чимало бід і на Дніпрі. Під час бурі на дубі з с.Британ¹² (Дніпровського повіту) переїжджали до с.Козацьке 9 осіб. Коли вони були вже на середині Дніпра, хвилі стали заливати дуб і перекинули його. Троє пішли на дно, а інші 6 чоловік урятувалися. Із загиблих двоє витягнуті, а третій не знайдений і до цього часу".

„З провінційної глухомані.

Кілька інтелігентів міста Берислава, бажаючи внести якесь різноманіття у монотонне і нудне життя місцевої громади, здійснили спробу об'єднання розрізненої інтелігенції на літературному ґрунті. Ювілей М.О.Некрасова прислужив найближчим приводом до улаштування першого літературно-вокально-музичного вечора. Спроба, здавалося б, була вельми удалою: на вечорі була присутня уся патентована і непатентована інтелігенція міста. Але ... те, що уявляється, вельми часто буває так далеке від дійсності. Вирази задоволення з приводу вечора невдовзі змінилися балачками і коментарями іншого штибу: було, знаєте, нуднувато, одноманітно, багато занадто читали „цього Некрасова". Ну, й нудний, доповім вам, „цей Некрасов". "Убога і нарядна," знаєте, геть непристойна річ для читання у великому світі". „Скажіть, як могла наважитися читати цей вірш дівчина"? (Читала учителька, що закінчила гімназію). „Ах, поменше б цього читання! А то, знаєте, дуже вже нудно!" і т.д. і т.д. Рахуючись з цими балачками і бажанням більшості, ініціатори, улаштовуючи на масляну інший вечір, постаралися внести до програми можливе різноманіття, не включаючи, однак, танців і винта, як того бажали любителі зеленого поля. Але й друга програма виявилася у повній суперечності з пануючим настроєм міщанських смаків і геть не задовольнила наших „стукольників" і „винтерів". (У застільній промові одним з ораторів було, між іншим, запропоновано увести до програми вечорів картярську гру...). З усього цього видно, як ми ще далекі від запропонованої спроби об'єднання на ідейному ґрунті. Бакалійні і картярські інтереси, що пов'язують досі наше суспільство, запустили занадто у ньому глибоке коріння і дали дивний розквіт, химерний ароматичний букет, який залучає до себе усіх любителів різких відчуттів. Торжество бакалії і винта на довгі роки забезпечило своє панування у нашому Миргороді. Музика, співи, і тим паче література - це такі невловимі і неозорі чинники для більшості, що задумане об'єднання отупілого обивателя на цій ниві повна утопія. Чоловіче товариство відчуває себе на місці і задоволеним лише за зеленим полем, дамське ж зайняте ... „розмовами", а література ... „у забутті", як доповідав один з героїв Щедріна. „Бог з нею, з цією літературою! Ось баличок та подібне справа гарна", мовив нам Петро Петрович, йдучи з вечора. Підемо, брате, підвинтимо", сказав своєму приятелю після вечора „недурно стулений молодець, що має пристрасть до карт". Ось вам і благе починання! Невже нам суджено ще довгі роки задихатися у задушливій атмосфері пліток, карт і дурманної монопольки - цих трьох китів нашого громадського життя. Нудно жити на цьому світі, панове!

Вс.Ес."

8 (21) березня:

„Берислав. 2 березня відбулися перші чергові загальні збори членів т-[оварист]ва взаємного кредиту, на яке з'явилося біля 150 членів (усього членів понад 400). Певно усі з великим задоволенням прослухали річний звіт правління за перший операційний рік, що закінчився чистим прибутком у розмірі 557 крб. 80 коп. Збори ухвалили прийняти звіт і висловити подяку товариства голові правління А.П.Живодару та членам: Р.Г.Говбергу і Д.Г.Логвиненку, а також члену ради А.І.Живодару і братам Пономаренкам за їх особливі послуги товариству. Більшу частину чистого прибутку (400 крб.) ухвалено зарахувати до запасного капіталу товариства, а 157 крб. 80 коп. призначені у нагороду по бухгалтерії і канцелярії. При розгляді проекту кошторису на поточний рік багато дебатів викликала пропозиція про збільшення платні бухгалтеру на 200 крб., при чому чимало хто лишився незадоволені тим, що це питання вирішувалося відкритим поданням голосів. У члени правління замість вибулого за жеребом А.І.Живодара був знову й одностайно обраний він-же. У члени ради замість двох вибулих (п.п. Давидова і Зильбершмідта) були обрані С.Н.Пономаренко та І.Ш.Сафран. Ревізійна комісія, доповідь якої було прийнято з вдячністю, обрана майже у тому-ж складі і на поточний рік: А.І.Развадовський, І.Г.Логвиненко (попередні) та І.Є.Гокобрін (новий). Симпатична пропозиція про зміну п.5 статуту у тому сенсі, аби мінімальний членський внесок замість 30 крб. знизити до 10 крб., з метою зробити кредит у товаристві досяжним для незаможних міщан, ремісників і землеробів, які особливо потребують дешевого кредиту, не пройшла. Особливо завзятим противником цієї пропозиції виступив л-[іка]р Когон, якому чомусь здається, що таке полегшення доступу кредиту для бідняків може „несприятливо" позначитися на інтересах міського банку (?!); окрім усього іншого, у найвищій мірі цікаво тут те, що примарні „інтереси" міськ.[ого] банку поставлені вище, ніж нагальні, життєві інтереси сотень і тисяч чесних трудівників-бідняків, які платять під гнітом злиднів шейлоківський¹³ відсоток різним „благодійникам". Оскільки ситий голодному не брат, то й не дивно що гарна справа була провалена. Тепер монополія з постачання кредитом цих бідних трудящих класів належить виключно „благодійним" Шейлокам, а тому було б у найвищій мірі бажано, щоб адміністрація міського банку, якомога уважно ставилася до потреб „малих цих" і бодай у якійсь мірі надолужила цю прогалину у демократизації кредиту, яка лишається відкритою й дотепер, становлячи небезпечну економічну виразку у буржуазному напрямі сучасного суспільства".

13 (26) березня:

„СУДОВА ХРОНІКА

„10 березня відкрилася сесія ІІ-го карного відділу херсонського окружного суду під головуванням тов. голови А.Є.Грека, при членах суду В.А.Гаврилову та В.О.Дмитрієвському, тов. прокурора М.М.Рукавішнікову та захиснику В.І.Комарову.

...розглядалася справа про сел.[янина] Семена Колбасенка, 20 р.[оків], звинувач.[еного] у розбої. Обставини цієї справи згідно обвинувального акту у наступному.

14-го жовтня 1902 р., увечері, після заходження сонця, мешкаючий у с.Тягинка, Херсон.[ського] п.[овіту], Василь Осадчий, перебував у себе на вітряку. До млина зайшов місцевий сел. Семен Колбасенко геть тверезий і, узявши сокиру, яка лежала на ящику у млині, сказав Осадчому, що його прислав хазяїн його Боровик, аби позичити у Осадчого „машину". Осадчий, знаючи, що Колбасенко не служить у Боровика, запідозрив Колбасенка у дурних намірах стосовно себе, наказавши йому покласти сокиру на місце і йти, пригрозивши Колбасенку молотком, котрий був у нього у руках. Колбасенко поклав сокиру на місце. Осадчий сховав сокиру, кинув молоток за ящик, сам зайнявся своєю справою, думаючи, що Колбасенко піде. А Колбасенко узяв з-за ящика молоток і не йшов із млина, говорячи, що йому потрібно домовитися з Осадчим стосовно тієї само машини. Осадчий узяв сокиру в одну руку, а в іншу заряджений револьвер і наставив його на Колбасенка, заявивши, що він буде стріляти йому у ноги, якщо він негайно не піде із млина. Колбасенко вийшов, прихопивши з собою й молоток. Осадчий став замітати млин і відчув іззаду удар по голові; озирнувшись, побачив Колбасенка, який ще кілька разів ударив його молотком по голові і тоді він утратив свідомість і не пам'ятає, що було з ним далі. Очунявши через якийсь час, він побачив, що лежить на підлозі, голова його була у двох місцях поранена і він відчував сильну біль у грудях, череві та на шиї. Зібравшись із силами, він хотів вийти з млина, але він виявився запертим зокола. Він почав кричати у вікно млина і, хто зібрався на його крик, сільський староста з людьми відперли двері млина. У той само час у господі Осадчого з дружиною його сталася наступна історія: коли Осадча бажаючи пройти у двір, вийшла із сіней до корридору, хтось схопив її за горло, звалив на землю і втягнув до сіней, а двері корридору запер. Тут цей чоловік, знявши із себе пасок, почав душити її. Із сіней він втягнув її до хати і кинув на підлогу; при світлі лампи вона пізнала Колбасенка, який, зачинивши вікна у хаті кожухом та дзеркалом, почав себе мазати сажею, діставши її з печі. Скориставшись цим, Марія Осадча вибігла у сіни, але Колбасенко догнав її, затягнув до хати і кинувши на підлогу, почав вимагати гроші, прикладаючи бувший у нього ніж до горла Осадчої, кажучи, що заріже її, коли вона не віддасть гроші. Злякана погрозами Колбасенка, Осадча повела його до комори, де у неї у діжі з борошном зберігалися у трьох окремих вузликах гроші і, діставши їх, віддала Колбасенку, який вийнявши гроші з ганчірок, кинув ганчірки тут-таки, знову звалив Осадчу, почав бити її у груди та по голові ногами та мідним підсвічником по обличчю. Від цих побоїв вона втратила свідомість і очунявши через певний час пішла до сусідів, заявила їм про події і прохала піти на млин подивитися, чи живий її чоловік. Сусіди гукнули сільського старосту і разом усі пішли на млин, який виявився запертий дерев'яним ключем. Там вони знайшли Василя Осадчого у тому вигляді, як описано вище. Зловмисник залишив у хаті Осадчого свій пасок з вишитими літерами С.Є.К. Марія та Василь Осадчі усе вищезазначене підтвердили і при слідстві, причому Василь Осадчий заявив, що усіх грошей украдено 852 крб., з яких 850 к. були золотими монетами 10 і 5 карбованцевого ґатунку та 3 к. срібними карбованцями. Показами свідків Явдохи Половинкіної та Мотрони Стукалової з'ясовано, що полишений зловмисником пасок у хаті Осадчих належить Колбасенку. Затриманий тієї-само ночі Колбасенко був оглянутий урядником Полтавцевим і у нього на шиї та обличчі побачені були сліди сажі, сорочка була мокра і у сажі, мабуть він витирав нею обличчя, а коли його вели до урядника, то він по дорозі викинув гаманець, у якому виявилося 50 к. золотом і 40 к. срібним дріб'язком. Колбасенко зізнався уряднику Полтавцеву у розбійному нападі на Осадчих, але стверджував, що узяв усього 50 к., які й викинув по дорозі до нього. - При судово-медичному огляді Осадчого 14 грудня 1902 р. у нього на задній частині голови, вище тім'яних бугрів, знайдені два вузьких, шерехатих блідо-рожевого кольору у вигляді літери „П" рубці і лікар, що оглядав Осадчого, знайшов, що вище означені рубці - сліди колишніх ран, завданих ударами молотка або обуха сокири відносяться до розряду легких ран. Допитаний у якості обвинуваченого Семен Колбасенко пояснив, що увечері 14 жовтня він був п'яний і випадково потрапив до млина Осадчого, який став гнати його з млина, замахуючись молотком; він, Колбасенко, вирвав молоток і ударив ним Осадчого рази 2-3, після чого пішов з млина. Коли він минав дім Осадчого, дружина його почала лаятися; він, Колбасенко, погнався за нею, убіг до хати й почав вимагати гроші на горілку, при чому її не бив і ножем їй не погрожував; вона видала йому 50 к., з якими він і пішов.

На суді однак обвинувачений Колбасенко винним себе у обвинуваченні, котре приписується йому, не визнав, пояснюючи, що він тоді був занадто п'яний і геть нічого не пам'ятає. Показами свідків та потерпілих вищезазначені факти були підтверджені, чому після закінчення дебатів сторін і резюме п.[ана] головуючого, присяжні засідателі, після недовгої наради, винесли обвинуваченому Колбасенку обвинувальний вердикт, унаслідок якого суд ухвалив його, після позбавлення усіх прав маєтності, заслати на каторжні роботи на 10 років".

20 березня (2 квітня):

„Качкарівка, с.Херсонськ. повіту (Храм в ім'я Покрови Пресвят.[ої] Богородиці). Існуючий тут храм в ім'я Покрови Пресв. Богородиці, старої будови, звертає на себе увагу крайнім запустінням, особливо значним усередині храму і таким, що виявляється у закіпченості, запиленості стін та образів, які майже не видно під густою товщею кіптяви; окрім того, є місця, що потребують негайного ремонту, заміни і капітального виправлення щоб запобігти падінню тиньку та інш. Це тим паче дивно, що с.Качкарівка відзначається своєю заможністю і парафіяльні прибутки самої церкви не убожіють. Необхідна лишень ініціатива, яка на нашу думку має йти від свящ.[еника] п.[анотця] Д.Белікова - і з'являться кошти не лише для ремонту цієї церкви, а й на зведення нового храму. А то, помилуйте, неувага місцевого духівництва і заправилів доходить до того, що „каплиця", яка знаходиться сажнів за 10 від храму, залишена напризволяще, служить не лише місцем відпочинку п'яних мужиків, але й для інших потреб перехожих".

18 квітня (1 травня):

„Новий Берислав, Херс. п. (Пожежа, Дощі). Не устигли ми позбавитися від тяжкого враження, яке залишила пожежа у колоніста Тоне, як знову нове лихо: 4 квітня у одного з кращих господарів колонії М.Гольдштейна, від невідомої причини запалала стайня. Вітер був сильний і як оком змигнути увесь дах був охоплений полум'ям. Негайно спалахнув і суміжний сарай, у якому зберігалося майже усе майно Г.[ольдштейна]. Вітер дув у бік гарману і від іскор, що летіли, зайнялася солома, а за цим і половник. Горючого матеріалу було багато і пожежа набула таких грандіозних розмірів, що уся колонія була охоплена жахом. Пожежею знищені: сарай, стайня і половник, які коштують 750 крб., також згоріло: жатка, 2 букаря, 2 віялки, 1 фухтель, критий фургон, бричка, сани, 2 колиски, 60 пуд. ячного борошна, граблі, лопати та інш. дрібні інструменти, борони, плуг, 2500 штук черепиці, 40 саж. соломи, 9 сажнів полови, збруя, верстак, столярні інструменти, різне кухонне начиння та інш., усього завдано збитків на 1860 крб. Будови застраховані у 250 крб., а усе інше майно не застраховане. Ново-Бериславці працювали невтомно, але вогонь був такий сильний, що ледве удалося врятувати коней, 2 брички і будинок. Усе майно Гольдштейном нажите тяжким землер.[обським] трудом; десятки років працювала уся сім'я, поки спорудила таке господарство, а вогонь за 2-3 години перетворив усе на порох.

- 4 квітня випав дощ, який промочив ґрунт на 3 1/2 вершка. До цього часу не було дощів і колоністи були страшенно пригнічені. Паші немає, озимина виглядає вельми погано. Після дощу знову з'явилася надія бодай на середній урожай".

20 квітня (3 травня):

„Сестра милосердя Емма Екарстедт у с.Старошведському¹⁴ звернулася до херсонської повітової земської управи з клопотанням про те, аби їй було дозволено на зібрані нею кошти (700 крб) і на пожертви, які мають надходити, відкрити у с.Старошведському притулок для поміщення хворих з місцевих жителів, котрі не можуть бути відправлені до земської лікарні у м.Берислав, не більше 10 чоловік одночасно і лише у період часу з 1 жовтня по 1 травня щорічно, причому ці хворі, отримуючи з боку її, сестри милосердя Емми Екарстедт догляд, користувалися-б лікарською допомогою земського лікаря бериславської лікарської дільниці, який відвідує с.Старошведське, а також земського фельдшера, що мешкає у зазначеному селищі. Утримання притулку буде повністю лежати на самій прохачці, з боку земства необхідний лише медичний нагляд земського лікаря і фельдшера та безкоштовне відпущення ліків для хворих. Беручи до уваги, що подібний притулок для хворих може послужити на користь населення, особливо, з огляду на повне незнайомство останнього у справі догляду за хворими з одного боку, і розвитку знахарства , що несе величезну шкоду здоров'ю, а часто життю багатьох хворих, з іншого - земська управа знаходить бажаним підтримати клопотання сестри милосердя п-ні Екарстедт".

„Берислав. (Трупа Саксаганського). 17 квітня відбулася перша гастроль малоросійських артистів під управлінням П.К.Саксаганського. Останній виступив у ролі Стецька, чаруючи усіх своєю високо-художньою грою. Треба було бачити, з якою напруженою увагою публіка слідкувала за кожним словом, за кожним кроком і рухом улюбленого актора, аби судити про те, що між сценою і публікою відразу установилися найкращі стосунки. П-ні Ліницька, що виступила у ролі Уляни, була гідною партнеркою п.Саксаганського. З цієї невеликої ролі вона зуміла створити цілком закінчений художній образ наївно-чистої української дівчини. Спів її завдав публіці багато справжнього задоволення. Дружно підтримували ансамбль п-ні Борисоглібська і пп.Загорський, Позняченко і Жулинський. - Зала для глядачів була переповнена. Викликам і оплескам не було кінця. Квитки на наступні спектаклі беруть з бою. Ми мали рацію, віщуючи зарані прихильне ставлення нашої публіки до славетних українських акторів. Прикро лише, що цього разу не довелося почути рідн.[их] укр.[аїнських] пісень у хоровому виконанні. З таким само художнім і матеріальним успіхом пройшла у Каховці „Наталка Полтавка" з п-ні Ліницькою у головній ролі і з п.Саксаганським у ролі Виборного. Артисти приїхали до нас усього лиш на 10 спектаклів: 5 у Бериславі і 5 у Каховці. Завтра у Каховці піде „Безталанна", а у Бериславі у суботу - „Наймичка". П.[ан]Саксаганський був такий люб'язний, що виявив згоду улаштувати для народу у неділю вранішній спектакль за найдешевшими, майже дармовими цінами (5-20 коп.). Можна пожалкувати лише про одне, що приміщення попечительства про народну тверезість занадто вже мізерне для такого симпатичного заходу і побажати, щоб люди, котрі люблять своє рідне мистецтво і мають можливість виділити порядний внесок від щедрот своїх, не пошкодували і улаштували на добру згадку про себе просторе приміщення для різного роду загальнодоступних просвітницьких закладів, де-б могли знайти притулок і народний театр, і читальня, і аудиторія, і чайна... Тоді б до нас частіше заглядали такі славетні актори, як П.К.Саксаганський, краса і гордість усього українського народу".

25 квітня (8 травня):

„Учора, рано уранці з міста (Херсона. - Упор.) виступила 3-а сотня 7-го донського козачого полку, яка улаштовувала тут днювання. Сотня виступила до Каховки, через Берислав".

30 квітня (13 травня):

„28-го квітня на Олешківській¹⁵ пристані поліцією затриманий сел.[янин] Тягинської вол.[ості] Херсон.[ського] п.[овіту], А.Шуліченко, що неодноразово відбував покарання у в'язницях і не мав при собі прохідної посвідки".

2 (15) травня:

„Берислав. (Ще про малоросійську трупу). 27 квітня прощальним бенефісним спектаклем артистки Л.П.Ліницької закінчилися гастролі малоросійської трупи П.К.Саксаганського. Усього було поставлено 12 спектаклів (по 6 у Бериславі і Каховці), не рахуючи першого, пробного, даного ще до Великодня, і недільного ранку, люб'язно поставленого спеціально для народу за найдешевшими цінами. Ватажок трупи, П.К.Саксаганський, виступав в усіх спектаклях, чаруючи публіку своєю незрівнянною грою. Важко передати те захоплення, ту високу естетичну насолоду, яке відчуваєш при створенні цим художником-артистом найрізноманітніших типів, завжди оригінальних і художньо-закінчених. Зовсім губишся, де цей актор краще: у ролі скупого „Стецька" чи зловісного „Гната" („Безталанна"), у зображенні шахрая „Печериці" („Крути та не перекручуй") чи старого розпусника „Цоколя" у („Наймичці"). У п'єсі „Сто тисяч" - це незрівнянний шукач скарбів - „Копач", цільний і закінчений, неначе з бронзи вилитий образ. Та хіба п.Саксаганський гірше у „Запорожці за Дунаєм" чи „Чорноморцях", де він відтворює давно зниклі образи доброзичливих гумористів - гуляк-козаків? А цирульник Голохвастов („За двома зайцями"), а „Виборний", а тип егоїста-брата у „Розумному і дурні" - хіба це не шедеври сценічного таланту! Бог наділив п.Саксаганського таким творчим талантом, що він буквально з нічого здатний створити таке диво, як солдатик-денщик у „Нещасному коханні"... Одне слово, бериславці і кахівчани довго не забудуть гастролі цього першокласного актора з його добре підібраною і відмінно зіграною трупою. Прем'єрша трупи, п-ні Л.П.Ліницька, також завоювала всезагальну любов до себе усіх відвідувачів театру. Це цілком гідна партнерша для п.Саксаганського і „найліпша квітка" у його зразковій трупі. Голос, звичайний розмовний голос, п-ні Ліницької до такої міри приємний, так музично модулює, що кожний монолог її залишає враження цілком закінченої музичної арії на невловимо-ніжному, мелодійному інструменті. Володіючи таким щасливим органом, не дивно, що п-ні Ліницька усюди завойовує до себе симпатії публіки уже з-за одного голосу; але ж вона ще й чудова акторка з вогняним темпераментом і при цьому найздібніша учениця самого П.К.Саксаганського. Наша провінційна публіка не пересичена задоволеннями, але, як видно, уміє цінувати справжнє обдаровання: ми помітили з якою напруженою увагою вона не те що слухала, а просто упивалася грою цих двох акторів, постійно стрічаючи і проводжаючи їх громом оплесків. П-ні Борисоглібська також дуже сподобалася публіці у виконанні ролей комічних п'яних баб. Співачки п-ні Дуброва і Садовська, а також і п-ні Онищенко завдали публіці велике задоволення своїми свіжими голосами і умінням співати і грати, особливо у оперетах „Запорожець за Дунаєм", „Чорноморцях" і „Вечорницях". П-ні Войцехівська ретельно підтримувала ансамбль. З акторів виділялися п-[ано]ве Позняченко, Загорський, Чичорський, Жулинський, Петляшенко, Паньківський і Ласкавий. У матеріальному відношенні наші дорогі гості-гастролери отримали більше, аніж можна було чекати: по 1 крб. 40 коп. на марку. Я дуже радий, що мої надії у цьому відношенні виправдалися. Бериславці, де переважають малороси, особливо ретельно відвідували рідний театр. На прощання п.Саксаганському був піднесений від бериславців масивний золотий брелок з накладними ініціалами актора і з написом „Найкращому актору малоросійського театру П.К.Саксаганському на спогад від бериславців 1903 р. 25 квітня" і окрім того художнє плато для екрану, із зображенням на оксамиті масляними фарбами розкішних квітів та ініціалів актора. П-ні Ліницькій було піднесене таке-само плато і цінний золотий браслет з відповідними написами. П-ні Борисоглібська отримала чайний сервіз. Кахівчани піднесли п.Саксаганському художньої роботи срібний кубок. Обидва береги Дніпра довго не забудуть тієї насолоди, яку їм надали гастролери, і шлють у слід відбулим артистам своє щире і гаряче дякую і „до побачення".

4 (17) травня:

„Старошведське, нім.[ецька] кол.[онія] Херс.[онського] п.[овіту] (Переділ землі).

При видачі владільного запису старошведській громаді у 1872 р., наділені були скарбницею подвірними земельними ділянками за правом наслідування 40 будинкогосподарів по 60 дес. кожний. Ці ділянки знаходяться не в одному місці, а довгими смугами, т.з. шнурами, розкидані по степу у 15 різних місцях на відстані від 1-14 верст від села, причому у кожному шнурі на будинкогосподаря припадає від 1/4 - 6 дес. Після прошестя 30 р. зазначені подвірні ділянки за малим виключенням виявилися роздрібненими внаслідок розділів за спадком, заповітом і переуступкою на дві, три, чотири і навіть 6 частин, так що й власники 1/2, 1/3, 1/4 та 1/6 ч. первісної подвірної ділянки також мають свою землю у 15 різних місцях, причому у шнурах володіючого 1/6 частиною первісного подвір'я ділянки таким чином перебуває від 1/24 - 1 дес. землі. При цьому доречно пояснити, що усі ці шнури тягнуться довгими вузькими смугами, так що легко уявити собі шкоду яку завдають жниварними машинами і дрібним захопленням землі недоброзичливими сусідами. Щоб уникнути цих захоплень, власники ділянок проводять високі обміжки та глибокі борозни посеред шнурів, а кому не відомо, що на обміжках та борознах хліб не родиться? За такої розкиданості шнурів, поселяни досадним кочуванням втрачають чимало дорогого часу; особливо багато мороки і горя людям та коням завдає холодний та дощовий весняний час, відсутність у степу захищаючих від холоду та дощу будівель; цим і пояснюється величезний падіж коней після польових робіт; улітку повторюється таке само кочування дорого- коштуючими жниварними машинами жалюгідними шляхами з вибитими від їзди у сухий літній час ямами; але найважча і клопітна літня робота - возіння хліба; - тоді робота кипить удень та уночі, поселяни забувають дати не лише коням, але й собі відпочити, і, боячись дощу, потрави чи крадіжки хліба, спішать звести свій хліб додому. Возінням хліба жахливими шляхами при далекій відстані та швидкою їздою пояснюється недовгочасність бричок, гарб і т.інш. За такої-само розкиданості землі, за такого роздрібнення ділянок нічого говорити про чудову обробку, про вірний сівозмін, сіяння кормових трав для покращення скотарства, вирощування такої для нашого півдня культурної рослини, як кукурудза, про удобрення ґрунту у чорному парі, розведенні у степу садів та виноградників, оскільки насправді за подвірного, як воно у нас, користуванні землею, не господар особисто, а громада (більшість) розпоряджається землею; аби прибрати це, облегшити і запровадити вірне господарство, необхідно виділити кожному господареві землю до одного місця, і, приставши до цієї розумної думки, на одному із сходів поселяни одноголосно висловили бажання здійснити цей раціональний захід у найближчий час, а саме майбутньої осені, чому не можна не порадіти".

6 (19) травня:

„Берислав. (Ярмарок. Погода). З минулого року у нас встановилися 2 щорічних ярмарки - Покровський та Нікольський. Ярмарок 1-го травня поточного року пройшов без успіху. Приїжджих не лише з міст, але й навколишніх сіл виявилося мало. Покупців зовсім не було. Худоби рогатої пригнано біля 200 голів, коней не більше сотні, але ціни на худобу стояли страшенно великі і угод майже не було. На ярмарковій площі були розкинуті кілька наметів, у яких торгували різними дрібничками. Продавали також і привізне вино у діжках, народ охоче пив його; з дозволу сказати, вина і п'яних цього дня було не мало. Місцевий поліційний пристав особисто спостерігав за порядком, який нічим не порушувався.

- За останні 3 дні бушують у нас сильні вітри, які підіймають страшенну пилюку. Дощу немає й у ньому відчувається крайня необхідність".

9 (22) травня:

„Продаж козацьких вин
Князя П.М.Трубецького
доручений крамниці Т.К.Димченка у Херсоні.

Єдині нагороди для російських вин Grand-Prix у Парижі на усесвітній виставці 1900 р. та премія у 3000 к.[арбованців] імені Імператора Олександра ІІІ на конкурсі 1902 р."

ПРИМІТКИ

11 омнібус - кінна багатомісна карета, попередник автобуса.

12 Британи - зараз смт. Дніпряни.

13 Шейлок - герой літературних творів, зокрема В.Шекспіра; єврей-лихвар, що наживався завдяки великим відсоткам.

14 Старошведське - зараз у межах с.Зміївка.

15 Олешки - історична назва Цюрупинська до 1928 р.