24 вересня (7 жовтня):
„25-го липня п. міністру шляхів сполучень була відправлена уповноваженими м. Берислава і м[істечка] Каховка А.Живодаром, І.Уманським, А.Шмідтом, І.Гуревичем, В.Насоновим, Я.Малкіним та інш. доповідна записка з клопотанням про перетинання запропонованої до спорудження залізничної лінії Джанкой - Одеса річки Дніпра не у 18 верстах вище м. Херсона біля с. Фаліївки, як це накреслено зробленими у 1901 р. дослідженнями зазначеної лінії, а поблизу Берислава і Каховки. У відповідь на це клопотання управління по спорудженню залізниць ставить до відома названих уповноважених, що оскільки Височайшим повелінням, від 16 - го серпня, що послідувало по журналу засідання, яке відбулося 13 - го серпня цього року, під Августійшим головуванням Государя Імператора, вирішено у 1904 р. пристати до будівництва залізниці від Херсона до Миколаєва, яка складе частину лінії Джанкой - Одеса, то зазначене клопотання мешканців м. Берислава і містечка Каховки визнано п. міністром шляхів сполучень, за узгодженням з п. управляючим міністерства фінансів, таким, що не підлягає задоволенню".
28 вересня (11 жовтня):
„Учора об 11 год. дня на пароплаві рос.[ійського] Товариства відбув до Бізюкового монастиря на поховання єпископа Іустина преосвященний Киріон єпископ новомиргородський з соборним протодияконом п.[анотцем] Орловським".
1 (14) жовтня:
„28 вересня преосвященний Киріон єпископ новомиргородський повернувся із Бізюкового монастиря".
3 (16) жовтня:
„1 жовтня херсонський віце-губернатор камергер Височайшого двору А.Ф.Безобразов виїхав на пароплаві р.[осійського] т.[овариства] до Качкарівки".
„Смерть та поховання у Бозі почилого
єпископа Іустина.
26 вересня о 6 годині ранку у Григорієво-Бізюковому монастирі у Бозі почив, на 72 році життя, преосвященний Іустин, колишній єпископ уфимський, який обрав цей монастир для свого покою. Померлий владика, який брав нещодавно участь в урочистостях сторічного ювілею Бізюкового монастиря, останнім часом помітно хворів. Ще місяць перед цим з ним стався удар, але хвороба минула, мабуть, благополучно, завдяки наданій йому на місці своєчасній медичній допомозі. Високого зросту, повної статури, небіжчик лише на вид здавався здоровим; усередині ж у нього давно укривалися болячки. Служіння у єпархіях із суворим кліматом та невтомні літературно - богословські заняття підірвали його здоров'я. Полегшення померлого було, утім, лишень тимчасовим, але ніхто не чекав такого згубного кінця. Небіжчик почав ясно розуміти, що йому доведеться невдовзі попрощатися із життям. 25 вересня уночі повторився удар і хворий втратив мову і свідомість. До 5 години ранку 26 вересня з'явилися конвульсії, тіло видовжилося, дихання геть припинилося і оточуючим стало зрозуміло, що боротьба із життям завершилася, таїна смерті звершилася. Обличчя й руки укрилися мертовною блідістю. Пролунав розмірений і тужливий удар великого дзвону, й усім у монастирі стало відомо те, що із хвилини на хвилину і так уже очікувалося. Про це негайно було сповіщено телеграмами високопреосвященному Іустину архиєпископу херсонському і одеському і преосвященному Киріону єпископу новомиргородському. Тіло небіжчика було помито і убрано в архієрейські убрання і братією монастиря була відслужена перша панахида і пристано до читання св. євангелія. Небіжчик відзначався повною некористолюбністю. Увесь його капітал, як видно із заповіту, полягав в одному лише 1000 карбованцевому білеті банку, який і заповів монастирю. Високопреосвященний архиєпископ Іустин телеграмою доручив відспівування почилого єпископу Киріону, який, не дивлячись на свій хворобливий стан, узявши протодиякона, негайно виїхав на пароплаві р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі] „Сестра" до Бізюкового монастиря і прибув до монастиря біля 11 год. ночі. Преосвященний Киріон пройшов прямо до покоїв, де перебували останки почилого і звершив панахиду. Ушанувати пам'ять небіжчика зійшлося багато навколишнього народу, котрий бажав віддати останню шану шанованому і люблячому архипастирю. Преосвященний Киріон склав церемоніал перенесення тіла до монастирської церкви, покадив довкола тіло і гріб, посипав гріб хрестоподібно товченим ладаном, покропив його тричі святою водою тіло було опущене у гріб та укрите архиєрейською мантією. Почалася літія, після закінчення якої, гріб з тілом був піднятий преосвященним Киріоном та ієромонахами і рушили до великого монастирського храму. Перед покоями преосвященного Іустина була відправлена літія. Сумна хода звершилася у наступному порядку: а) послушник у стихарі ніс виносний хрест, а з боків його несли два ліхтаря; б) усі монастирські корогви по парно; в) хор монастирських співаків; г) учні монастирської церковно-парафіяльної школи; ґ) євангеліє, несене ієромонахом, при ньому два ієродиякона з кадилами; д) коливо, несене послушником у стихарі; е) ікона Спасителя, несена ієромонахом; є) відзнаки померлого та ордени, несені на двох подушках; ж) посох; з) на блюдах несли малий омофор з митрою та клобук з чотками, два ієродиякона несли хрест та панагію; і гріб з тілом почилого, з рипідами, дикирієм та трикирієм.
Під дзвін тіло померлого владики внесено було до храму, у якому зустріли його два ієромонаха у повному убранні, з них один тримав хрест на блюді. Гріб був поставлений у середині храму на катафалк; з кутів поставлені чотири підсвічника; над серединою гробу улаштовані дві рипіди; на правому східному куті катафалку поставлений предносний хрест, а з лівого архиєрейський посох із сулком, а зі східного боку гроба встановлений столик, на якому поставлено дикирій і трикирій, блюдо з повним омофором, клобук та чотки, далі - аналой, а на ньому келійна ікона Божої Матері, у головах також аналой і на ньому розкрите євангеліє від Іоанна. Коли усе було приведено у належний порядок, преосвященний обкадив тричі гріб, і почалася панахида, а після закінчення її читання євангелія.
О 5 год. вечора була відбута урочиста заупокійна усенощна. У понеділок о 9 год. ранку, була відслужена літургія преосвященним Киріоном, у співслужінні намісника монастиря, ігумена Феодосія, скарбника Веніаміна, благочинного ієромонаха Інокентія та шести ієромонахів.
Після закінчення літургії преосвященний Киріон сказав промову.
Відспівування проведено тими-само особами. Після п'ятого євангелія скарбник монастиря ієромонах Веніамін голосно і виразно прочитав за заповітом грамоту почилого, котра ним написана за рік до смерті. Грамота викликала сильне враження, чимало хто плакав. Після останньої єктинії намісник подав преосвященному Киріону дозвільну молитву, яку владика прочитав і уклав до рук померлого. Почалося прощання. Після останньої сугубої єктинії владика підійшов до гробу, зробив три земних поклони, приклався до хреста та євангелія. Потім попрощалися усі священнослужителі та присутні. У тому-само порядку сумна процесія рушила до церкви св. мученика єпископа Григорія, де й була вирита для небіжчика могила, з північного її боку. Тут, після зняття з почилого мантії, преосвященний прийняв судину з єлеєм полив його хрестоподібно на померлого і затим, прийнявши землю, посипав нею хрестоподібно померлого. Владиці подали „дикарій" і „трикирій", котрі стояли біля гробу покійного і він зробив „відпуст", погасивши над гробом ці світильники почилого. Гріб з рештками померлого був опущений до могили і поставлений у склепі".
7 (20) жовтня:
„БЕРИСЛАВ.
Від туги за дружиною. Пожежа заводу.
Псаломщик Зелінський, 25-річна молода людина, місяць тому поховав свою молоду дружину, з якою щасливо прожив 2 роки. Зелінський сильно затужив, але ніхто усе таки не підозрював, що він так сильно побивався. 3-го жовтня сторож церкви помітив, що до другої години дня квартира Зелінського заперта із середини і про це заявив священику, за розпорядженням якого була запрошена поліція. Коли зламали двері, то очам тих, хто увійшов, постала наступна картина: на ліжку лежав без свідомості Зелінський з явними ознаками отруєння; у руках у нього була фотографічна картка його покійної дружини. На комоді стояла склянка з рештками отрути. В іншій кімнаті на столі лежали три інші фотографічні картки покійної дружини і записка Зелінського до його батьків, у якій він прохає пробачити його; він переходить у кращий світ до своєї Марусі, де буде з нею за них молити Бога; також просить він поховати його в одній могилі з дружиною. Після прибуття земського лікаря, хворий був відправлений до земської лікарні, але там досі ще не вдалося його привести до тями, життя хворого у непевному стані. Зелінський уродженець м. Херсона, син набірника. - У суботу 4 жовтня, о 5 год. ранку, обивателі були розбуджені сполошним дзвоном, що сповіщав про пожежу. Горів ливарний завод Р.Айзенштока. Завдяки значній кількості легкозаймистих матеріалів на заводі, пожежа набула великих розмірів, і нашій пожежній команді важко було боротися з вогняною стихією. Удалося лише відстояти житлове приміщення власника заводу, а сам завод згорів увесь, з усіма машинами, електричною установкою та інструментами. Завод був застрахований у 900 крб. Причиною пожежі, як говорять, необережне поводження хлопчика з газодвигуном.
17 (30) жовтня:
100-річний ювілей
Григорієво-Бізюкового монастиря.
У вересні поточного року Свято-Григоріївська обитель святкувала 100-річчя свого існування. Святкування тривало упродовж трьох днів, з 13 по 15 вересня включно за наступною виробленою, затвердженою священним синодом, програмою:
1) У суботу, 13 вересня напередодні свята Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього відслужена архієрейським служінням заукопокійна літургія у Григоріївській церкві, яка одночасна заснуванню монастиря і після літургії панахида за у Бозі почилими: Государинею Імператрицею Катериною ІІ, Государями Імператорами: Олександром І, Миколою І, Олександром ІІ та Олександром ІІІ, Найсвітлішим князем Григорієм Олександровичем Потьомкіним - Таврійським; преосвященними митрополитами: Платоном, Леонтієм та Сергієм, архієпископами: Гавриїлом, Інокентієм, Димитрієм, Іоанникієм, Никанором, настоятелями та благодійниками монастиря. Того само дня о 6 годині вечора почалося святкове всенощне бдіння, створюване у соборній монастирській церкві з виходом із храму для сотворення літії та з належним згідно чину Здвиженням Хреста.
2) у неділю 14 вересня рання літургія соборне здійснена у Григоріївській церкві; у соборній церкві здійснено мале освячення води. О 9 годині ранку почався дзвін до пізньої літургії, який здійснюється у соборі архієпископом у сослужінні почесних осіб з чернечого та білого духівництва. Після закінчення літургії, посеред храму відслужений благодатний молебень. Після оголошення протодияконом „Бог Господь" при співі належних за чином тропарів, духівництво вийшло із собору для здійснення хресного ходу довкола храму, з вигукуванням з кожного боку літійних єктеній, а зі східного - з прочитанням Апостола та Євангелія та з кропленням стін храму. Молебень скінчився у соборі звичними многоліттями. Після виходу із собору, благословлена трапеза, котра приготовлена для очікуваних для урочистостей богомольців. Цього дня у монастирі дзвін продовжувався протягом усього дня до вечірнього богослужіння.
3) у понеділок 15 вересня соборна служба літургії у Григоріївській церкві і після молебню святителю Григорію, просвітнику Вірменії, з приєднанням на сугубій єктенії-моління про здоров'я та порятунок усіх мешканців монастиря та благодійників, та з проголошенням звичного багатоліття. Після закінчення служби усі настоятельські й братські келлії та інші приміщення як усередині монастиря, так і поза нього - школа, лікарня, готель та інш. скроплені святою водою. Потім у монастирській залі, у присутності братії, сторонніх відвідувачів та учнів монастирської школи, після співу „Царю небесний", зачитана історична записка про Григоріїв - Бізюків монастир і про особливі події, що були у ньому протягом сторічного його існування - ; читання закінчене співом „Достойно єсть".
До дня Здвиження Хреста Господнього до Бізюкового монастиря щорічно лине маса богомольців - буває їх понад 5 тисяч. А до подвійного святкування - Здвиження і сторіччя монастиря очікувалося їх ще більше. Тому і приготування до урочистості почалося набагато раніше, аніж раніше. Величезний двоповерховий будинок монастирського готелю після деякого внутрішнього ремонтування - призначений був для розташування почесних гостей; для богомольців приготовано було 3 бараки: два дерев'яних і один кам'яний, кожен при 4-5 відділах. Усі бараки обставлені були уздовж стін нарами, освітлені лампами та ліхтарями, до кожного відділу було призначено по одному сторожу.
Народ став прибувати з 9 числа; тоді з'явилася й поліційна сторожа.
У середу 10 вересня монастирська братія стрічала свого архипастиря і настоятеля - високопреосвященного Іустина архиєпископа херсонського й одеського, який прибув уранці о 9 год. пароплавом р.[осійського] т.[овариства] „Ловким".
Зустріч владики відбувалася побіля святих воріт монастиря; тут перебувала уся братія, учні зі своєю учителькою і народ.
Високопреосвященний Іустин, одягнувши тут мантію, із св. хрестом у руках, позаду ченців - служок в убранні при дзвоновому тризвоні і співах монастирських півчих, пройшов до Воскресенського собору, де, після звичайної літії, було проголошено ієродияконом многоліття Государю Імператору, Усьому Царюючому Дому, св. синоду і високопреосвященному Іустину. Після виходу з храму високопреосвященний владика у супроводі преосвященного Іустина єпископа рязанського, котрий мешкає у монастирі на покої, о. намісника та інших духовних осіб, пройшов до настоятельських покоїв.
О 12 годині того само дня владика відвідав монастирську церковно-парафіяльну школу.
Владика екзаменував знання із Закону Божого і дозволив не проводити занять протягом трьох днів.
Уже опівдні середи богомольці почали прибувати у великій кількості, а у четвер, п'ятницю й суботу вони почали прибувати масами.
Богомольці прибували пароплавами, переправлялися дубами і шаландами та приїздили сухим шляхом кіньми. За приблизним розрахунком за три дні богомольців зібралося 15-20 тис.
У п'ятницю, 12 вересня до монастиря прибув преосвященний Киріон, єпископ ново- миргородський і увечері здійснював всенощне бдіння. Під час богослужіння народу роздавалися у великій кількості іконки та брошури, котрі містили у собі короткий історичний нарис Бізюкового монастиря. Під час урочистого обіду, який відбувся у монастирі, були висловлені промови високопреосвященним Іустином, преосвященним Киріоном, уповноваженим палестинського товариства М.І.Осиповим та інш. особами. Під час усього часу святкування стояла дивна тепла погода. Не дивлячись на величезний наплив народу, порядок жодного разу не порушувався".
18 (31) жовтня:
„КОЛ. ШВЕДСЬКА,
Херсонської губернії.
Усепідданіше клопотання.
Улітку 1901 р. селянами шведської кол.[онії] Херсонської губ. подане на Височайше Ім'я прохання про відновлення дарованих ним Височайшими указами прав. Приводом до цього стали наступні обставини: у 1781 році предки прохачів указом Імператриці Катерини ІІ, були переведені з острова Даґо, Естляндської губ.[ернії], і поселені у Ново-Російському краї, у межах херсонської губернії біля м.Берислава. При поселенні вони були забезпечені землею у кількості 11749 дес. Пізніше, у 1799 р., указом Імператора Павла Петровича, права ці були підтверджені, при чому було проведене генеральне межування. Але усі документи, що були у селян, були знищені пожежею. За життя генерал-губернатора Потьомкіна спроби кількох осіб захопити частину землі шведських селян не увінчалися успіхом, оскільки засновник колонії князь Потьомкін відстоював їх права і захищав їх. Пізніше-ж, із запровадженням „контори опікунства", права ці були порушені тим, що у 1804 році на землі шведів були поселені німецькі вихідці, що утворили німецькі колонії „Клостердорф", „Шланґендорф" і „Мюльґаузендорф". Під ці поселення від шведів було відібрано 8453 дес.
До зазначеного усепідданішого прохання додані: копія межової книги, копія плану генерального межування і деякі інші документи. З цих документів видно, що, при оселенні німців „конторою опікунства" на дачу шведських селян, німці були наділені далеко меншою кількістю землі, аніж вони користуються у теперішній час, так що корінне населення тоді не було обмежене. Але лихо шведів полягало у наступному. Оскільки німецькі колонії утворили 3 самостійні колонії, то на волосних сходах у них виявлялося більшість голосів, і усі питання вирішувалися на їх користь. Окрім того німцям протеґували адміністративні особи з німців-же, які служили в „конторі опікунства" і попечительському комітеті. Так само шведи, внаслідок своєї некультурності і великій кількості прибуткових занять (рибальство та інш.), зневажали хліборобством. Тому німцям легко вдавалося захопити усе більше і більше землі, і, у решті решт, у володінні шведських селян залишалося усього 3240 д.[есятин]. На щастя, попечительські комітети були скасовані і разом з тим припинилися захоплення. У 1872 р. шведським селянам, як і німецьким колоністам, були видані „володільні записки". Тепер у нас усіх цікавить питання, на чиєму боці буде перемога. На думку одних юристів, німецькі колоністи опираються на 100 річну давнину, на протязі якої вони безспірно і фактично володіли землею; інші-ж знаходять, це німці заволоділи землею незаконно, і шведи мають право на привілеї, даровані їм Імператрицею Катериною ІІ. Поживемо - побачимо".
19 жовтня (1 листопада):
„Для клостердорфського училища потрібен учитель німецької мови із знанням справи кістера21; жалування від 400 до 500 крб. на рік, при готовій квартирі, опаленні і освітленні, сімейний чи холостий, і щоб мав звання учителя. С.Клостердорф, Старошведської волості, Херсонського п."
28 жовтня (10 листопада):
„БЕРИСЛАВ.
Управський звіт.
Вже, здається, в усіх міських управліннях Росії закінчені звіти, передані ревізійним комісіям на перевірку і подані останніми на затвердження думи; і лише у нашому маленькому містечку ніяк не можуть підвести підсумків своєї діяльності. А пора-б уже цією справою зайнятися, оскільки ось уже й кінець року не за горами, потрібно приступати до складання кошторису на 1904 рік, а тут ще управа не подала звіту і за 1902 р. Нагадуємо нашій управі про це, в інтересах справи: інакше, при поспішній роботі, ні ревізійна, ні кошторисна комісії не у змозі будуть уважно і сумлінно поставитися до справи. Думаємо, що не з цією метою управа гальмує справу і так нескінченно запізнюється зі своїм звітом. Згідно міського положення вересень місяць вважається граничним для подання доповіді у думу про результати ревізії звіту; а у нас вже десятий кінчається, а звіт усе ще не вийшов з фабрики-управи. Коли-ж, нарешті, управа його закінчить і подасть ревізійній комісії? І коли остання управиться зі своєю справою і ознайомить думу із справами „давно минулих днів"? Пора, давно пора".
5 (18) листопада:
„БЕРИСЛАВ.
Плавні. Освітлення.
„Нашим міським плавням прийшов, вочевидь, кінець, оскільки йде у них безперестанна хижацька робота. Обивателі рубають сокирою, пиляють пилкою чи просто ламають усяке дерево; немає пощади ні старому, ні молодому. В усій плавні справді не можна знайти жодного дерева, яке не було б знівечено рукою хижого обивателя і це неподобство твориться серед білого дня. Кожен день ціла армія чоловіків, баб і підлітків безперервно несуть з плавні в'язанки дров. Дивлячись на це масове винищення лісу, мимоволі задаєш собі питання: де ж наші отці міста і поставлені ними для охорони плавень три міських сторожа? Де завідувач плавнями, що отримує разом із сторожами понад 700 крб. на рік? Завідувач плавнями (він і помічник міського голови), щоправда, справно відвідує міські плавні, але він їздить лише узліссями, а з узліску не можна бачити того, що робиться у лісі. До того ж у п. завідувача, уже дуже багато справ з ведення міського господарства, так що за плавнями геть немає коли дивитися. Якщо подібна „охорона" буде продовжуватися, то у недалекому майбутньому у нас залишиться про плавні один лиш спогад.
Освітлення нашого міста також примушує бажати багато кращого, бо у нас ліхтарі запалюються за особистим розсудом ліхтарників, які, до речі сказати, дуже рідко бувають у „своєму вигляді", хоча це не заважає їм справно отримувати від управи матеріали для освітлення міста, як то: гас, сірники, машинки, стекла та інш. Одне лише нас дивує, як ці люди, отримуючи жалування усього 8 крб. на місяць, примудряються жити цілий місяць із сім'єю і бути ледь не щоденно п'яними".
8 (21) листопада:
„БЕРИСЛАВ.
Бродячі собаки.
За кількістю собак наше місто заткнуло за пояс здається столицю Туреччини, де, як відомо, собаки ніколи не знищуються з огляду священного звичаю. Не знаю з огляду яких міркувань але тільки і у нас з деякого часу завівся цей турецький звичай, завдяки якому наш базар і наші вулиці нагадують собою справжній зоологічний сад, оскільки, окрім нескінченної кількості собак, цими вулицями вільно розгулюють і багато інших представників чотириногого царства: свині, корови, коні (останні нерідко з биндюгами мандрують тротуарами, полишивши своїх хазяїв біля монопольки)... Та гірше усього, що проти собак не вживається енергійних заходів, тим паче, що між ними уже давно завівся сказ. Ще улітку були покусані і люди і, звичайно, собаки, які послідовно продовжують передавати цю жахливу отруту. Восени в іншому кінці міста був знову нещасний випадок із священиком, котрого покусав скажений собака. Днями у центрі міста знову скажений собака покусав двох людей і багатьох собак і свиней. Люди відправлені до Одеси, а покусаним тваринам не можливо вести реєстрацію, оскільки вони не звертаються ні до лікарів, ні до „отців міста"... Належало-б зробити розпорядження про поголівне винищення бродячих собак, інакше сказ їхній може загрожувати серйозною небезпекою для усього населення нашого міста".
13 (26) листопада:
„БЕРИСЛАВ.
Бездоріжжя.
З 1-го листопада припинилося у нас доставляння поштової кореспонденції на пароплавах р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі], і ми пошту отримуємо лише 3 рази на тиждень, а якщо поштові коні де небудь по дорозі зав'язнуть, то пошта отримується і раз на тиждень. Таким чином, з 1-го листопада на цілих 5 місяців ми геть відрізані від усього світу, і аби мати можливість побачити Божий світ, треба їздити у знаменитих бериславських омнібусах до Херсона, що однак поєднано з немалим ризиком, бо омнібусна їзда, коли і не загрожує смертю, то, в усякому разі, розтрясе кісточки до того, що потім необхідно звернутися за допомогою до костоправа".
16 (29) листопада:
„У Б Е Р И С Л А В І. (мова далі йде про продаж. - Упор.)
Дружини Бериславського міщанина Нехами Зеліківни Айзеншток, будинок 2 частини, 2-й кварт, на розі Катеринославської та Поліцейської вул, під № 550-138, а по окладн. книз. під № 550. Землі 600 кв. саж. по закл. свід. Позика 7000 крб, кап. д. 6256 крб. 7 коп., пільг пл. 252 крб. 22 коп., нед. 541 крб. 8 коп.
Удови Бериславського міщанина Гені Ізраїлівни Білінкой, будинок на розі Олександрівської та Катеринославської вул., під № 760. Землі 213 1/3 кв. саж. по закл. св. Позика 3000 крб., кап.д. 2387 крб. 90 коп., пільг пл. 131 крб. 4 коп., нед. 340 крб. 52 коп.
Померлого Бериславського міщанина Петра Івановича Даниленка, будинок по Каховській вул. Землі по заклад. св. у довжину 22 1/2 саж. і ширину 17 1/2 саж. Позика 2000 крб., кап. д. 1776 крб. 37 коп., пільг пл. 71 крб. 76 коп., нед. 105 крб. 34 коп.
Бериславського міщанина Деоміда Петровича Чепурного, будинок на розі Нижньої Бериславської та Торгової вул., по книз. міської управи № 687. Землі під закл. св. по Нижній Бериславській вул. 10 саж. 2 арш., по Торговій вул. 10 саж. 1 арш 11 верш., від будинку Живодера 20 саж., від будинку Павлюченка 11 саж. 1 арш. Позика 1300 крб., кап. д. 1009 крб. 30 коп., пільг. пл. 56 крб. 11 коп., нед. 93 крб. 32 коп.
Бериславського міщанина Герша Лазарева Етінгена, будинок на розі Успенської та Єврейської вул. 74 кварт., № 631. Землі 425 кв. саж. по заклад. свід. Позика 5000 крб., кап. д. 3979 крб. 84 коп., пільг пл. 218 крб. 40 коп., нед. 297 крб. 70 коп.".
19 листопада (2 грудня):
„Херсонське губернське земське зібрання
ХХХІХ чергова сесія 1903 р.
Засідання 17 листопада
... У заштатному місті Бериславі, Херсонської губернії існує з 1875 року морехідний клас. У колишні часи населення м. Берислава знаходило значні заробітки у місцевому вітрильному каботажі. Але тепер, коли з розвитком пароплавства на Чорному морі і пониззях Дніпра каботаж цей скорочується заробіток для Берислава з кожним роком втрачає своє значення і внаслідок цього населення Берислава, яке ще у 60-х роках будувало до 10 вітрильних суден щорічно, за 5-річчя з 1896 по 1902 р. не збудувало жодного судна. Зрозуміло, що за таких умов існування у м. Бериславі морехідного навчального закладу уявляється геть зайвим для місцевого населення. Для місцевостей, більш близьких до виходу до моря, воно також не має ніякого значення, оскільки там зосереджені на близькій одне від одного відстані три морських училища: у Херсоні, Олешках та у с. Гола Пристань. З огляду на усі ці міркування, на думку відділу торгового мореплавства морехідний клас в Бериславі належить закрити, замінивши його якимось іншим навчальним закладом, більш відповідним потребам населення. На думку херсонської повітової земської управи таким училищем належить вважати ремісниче. Губернські збори приєднуються до думки повітової управи..."
20 листопада (3 грудня):
„БІЗЮКІВ МОНАСТИР.
Пам'ятники старовини.
Поблизу Бізюкового монастиря є стародавнє городище на крутому й високому березі Дніпра, що прилягає одним боком до „Пропасної балки", про яку у народі ходять леґендарні розповіді, як про місцеперебування нечистої сили, котра стереже зариті запоріжцями незліченні скарби. Правдоподібно у цих розповідях лише те, що у XVIII столітті десь над „Пропасною балкою" були „зимівники" запорожців, а у старому городищі 100 років тому стояло подвір'я Софроніївського (Курської губ.) монастиря. У народі городище те уважається за турецьке: говорять, що воно було важливим укріпленим пунктом на російському у ті часи кордоні і що у городищі-ж розташовувалася й турецька мечеть. Огляд городища, проведений 1895 р. археологом В.І.Гошкевичем, показав повну можливість стратегічного значення городища у турецькі часи. З річки воно неприступне: сходження занадто круте і високе, з боку Пропасної балки піднятися не так важко; тому узбережний бік зовсім не має валу, з інших-же боків городище оточує високий і досі вал, складений з величезних брил вапняку, який становить масив скелі, на котрій розташоване городище. Виразно помітний виїзд на північному боці, до степу, певно сильно захищений у старовину, судячи з куп каміння, що височіють тут. Але дослідження це привело до висновку, що перші поселення на місці городища належить віднести до найглибшої давнини - до епохи утворення перших у нашому краї людських поселень. У цьому переконує знайдений там п.Гошкевичем фрагмент кам'яного молота із свердлиною, переданий ним на зберігання до херсонського археологічного музею. Там само зібрані названим дослідником черешки чорнолакових і червонолакових посудин, уламки грецьких амфор та інші рештки культури стародавньої Еллади. Нещодавно тут були зроблені інші знахідки, які підтверджують думку про глибоку давнину цього поселення. Теперішнім літом добували камінь на схилі Пропасної балки, і робітники знайшли цілий кам'яний молоток; купив його п. Бібер, що мешкає у м.Бериславі. На схилі Пропасної балки будували хату для свинаря і при розкопці знайшли вхід до печери. Ченці Бізюкового монастиря проникли до неї і переконалися, що склепіння печери „муровані", виведені з каменю, підлога також викладена чотирикутними плитами з білого каменю. Вхід до печери знову засипали землею; але відшукати його було б не важко. Будемо сподіватися, що херсонська учена архівна комісія зверне увагу на ці знахідки. Бути може, їй невідомо також, що неподалік від цієї-ж місцевості, біля Дудчиної, на землі П.Г.Яковлева знайдений був бронзовий „божок", котрий зараз зберігається у дочки власника, у Лепетисі. Восени цього року управляючим консулівською економією В.Л.Райковським проведені були розкопки до 40 стародавніх могил на економській землі. Між іншим, як говорять, ним були знайдені два саркофаги з великих тонких плит з гарними статуями. Варто п.п.археологам звернути увагу на Пропасну балку, на городище над нею і околицю цих місць".
13 (26) грудня:
„БЕРИСЛАВ.
Потреби прогімназії. Знайдений хлопчик.
Одним з суттєвих недоліків у новій у нас жіночій прогімназії є украй тісне і невдале в усіх відношеннях приміщення цього навчального закладу. У прогімназії уже з перших пір зібралося біля 100 учениць, і така кількість діточок тулиться усього у 4-х кімнатах; двір маленький, і діткам під час перерв ніде побігати, погратися. Будинок, де розташовується прогімназія, знаходиться на самому базарі, постійно наповненому бричками. Взагалі, місце вельми незручне і з гігієнічних, і з інших відношень.
У міщанина Ілька Євсеєва, шевця за ремеслом, 13 листопада пропав син Степан 8 років. Найенергійні розшуки хлопчика не привели ні до чого, і нещасний Степан пропав безслідно, немов у воду канув. З приводу зникнення дитини пішли містом різні чутки: то говорили, що Степана завезли цигани, що хлопчик утонув, за іншими версіями хлопчика викрали каліки-жебраки, словом, чуткам і пересудам небуло кінця; а бідні батьки, проливши чимало сліз, оплакували свого сина і майже змирилися з думкою про його смерть. Між тим поліційні розшуки зниклої дитини увінчалися повним успіхом: уряднику кол.[онії] Львово удалося знайти хлопчика у селі Олександрівка, на землі поміщика Писарева. Хлопчик був привезений до Берислава і ощасливлені батьки прийняли його живого й здорового".
19 грудня 1903 р. (1 січня 1904 р.):
„У 4 засіданні судноплавного з'їзду, що відбувається у Києві, за сл.[овами] „Кієв.[ской] газ.[єти]" була заслухана доповідь начальника 4-ї судноплавної дистанції катеринославського відділення Заваріна: „Про незручності і перешкоди для судноплавства, які становить міст через р. Дніпро біля м. Берислава". Доповідь ця аналогічна з доповіддю Юрковського про Варварівський міст біля м. Миколаєва. П.[ан] Заварін також говорив про тяжкість податку для судновласників за розведення мосту і про бажану заміну його буксирною чи поромною переправою, оскільки потреба у ньому з припиненням чумацтва минула, а міст існуючий сильно утруднює судноплавство. З приводу цих двох доповідей висловлювали свої думки п.п. Пескер, Гальперін, Шестериков, Марченко, Проценко, Баптисманський та інш. З'їзд ухвалив: по-перше, порушити клопотання про безумовну і скорішу заміну Бериславського мосту буксирною чи поромною переправою, що за нинішнього розвитку судноплавства на нижньому Дніпрі є нагальною і невідкладною з огляду не лише утруднень, а й постійної небезпеки, що являє собою цей міст..."
20 грудня 1903 р. (2 січня 1904 р):
„КАЧКАРІВКА.
Пияцтво.
Наші жалюгідні, занехаяні качкаряни, були б вони на крапельку енергійніші, зуміли б собі виклопотати улаштування пошти, у якій відчувається усе більша й більша необхідність. Та можна з певністю сказати, що пошти у нас не буде до того часу, поки саме поштове відомство не улаштує тут відділення на власний ризик, котрого власне кажучи і немає тут. Навіть чайна тов.[ариства] тверезості відчинилася у нас лише завдяки втручанню акцизного відомства. Громада дуже мало цікавиться цим питанням і ось чому стан чайної лишає бажати чималого. Чай сам собою навряд чи притягне бодай і найневибагливішого селянина, а розумних розваг немає ніяких. Зрозуміло, що за таких умов єдине устремління народу - це до горілки. Казенна винна крамниця завжди переповнена. П'ють, на вулицях, на возах і у будинках. Біля дверей винної крамниці у свята стоїть хвіст. Горілка глушить тут усі інші людські потреби".
23 грудня 1903 р. (5 січня 1904 р.):
„На святкуванні у Григорієво-Бізюковому монастирі, з нагоди століття існування обителі, ухвалено було клопотати про дозвіл офірувати в ознаменування ювілею 10.000 крб. з монастирських сум в допомогу духівництву херс.[онського] навчального округу на будівництво нових будов для місцевого духовного училища. Високопреосвященним Іустином тепер отриманий указ св. Синоду про задоволення цього клопотання. Владика приписав наміснику Бізюкового монастиря з братією переправити офіровану суму до правління херс.[онського] духовного училища".
24 грудня 1903 р. (6 січня 1904 р.):
„КАЧКАРІВКА,
с. Дніпровського повіту. (помилка - має бути „Херсонського". - Упор.)
Поштово-телеграфне відділення. Народні читання.
Наші селяни наче починають прокидатися. Днями на сільському сході ухвалене рішення громади з метою клопотати про відкриття у с.Качкарівці поштово-телеграфного відділення. Громада згодна зі свого боку дати приміщення, обслугу, опалення і освітлення, а волость дає коней і бере на себе ще деякі витрати. Треба сподіватися, що навколишні поміщики та взагалі усі ті, яким часто доводиться удаватися до послуг пошти й телеграфу, підуть на зустріч цій назрілій необхідності своїм посильним внеском, оскільки, окрім того, що дає сільська громада і волость, необхідно ще біля 600 к.[арбованців], які, за бажаної чутливості громади на гарне починання, вельми легко зібрати. Як ми чули, до майбутніх свят попечителями чайної тов.[ариства] тверез.[ості] замислюється улаштування спектаклю. Думають поставити „Наталку Полтавку". Можна лише від душі вітати цей задум, коли тільки він здійсниться, бо вже занадто темний місцевий люд. Можна порадити нашим попечителям постаратися організувати систематичні читання, які б мали загальнорозвиваючий характер, раптом удасться бодай трішки зняти з нашого муричка [мабуть, помилка у тексті, треба - „мужичка" - Упор.] товстезну кору невігластва, котра так тісно приросла до нього і якою так уміло користуються різні суб'єкти, яким, доречно, належало б згідно свого громадського становища та розвитку, навпаки, піклуватися про викорінення мороку та неуцтва".
31 грудня 1903 р. (13 січня 1904 р.):
„БЕРИСЛАВ.
Неподобства у бібліотеці.
На кожну нову людину наша бібліотека справить відрадне враження. Для такого маленького містечка, як Берислав, бібліотека володіє доволі значною кількістю книг з різних галузей знань. Розташовується вона у просторому, світлому та затишному приміщенні, передплачує достатню кількість газет та журналів і у коштах вона, здається, не обтяжена. Але треба відвідати бібліотеку кілька разів і здійснити спробу скористатися нею, як первісне враження швидко розвіюється, залишаючи місце геть протилежному. Виявляється, що не кожному смертному доступно усе це. Поспішаєте ви, наприклад, до бібліотеки, з наміром прочитати щойно отриману свіжу газету але, бібліотека виявляється зачиненою на замок. Ви здивовано дивитеся на годинник, перевіряєте оголошення на дверях і дивуєтеся: бібліотека має відчинятися о 6 г., а годинник показує 7. Бібліотечні вершителі доль, вочевидь, полюбляють пов'язувати себе якимись ... [Далі - ушкодження газетного тексту. - Упор.] ...отримання книг додому. Ви резонно думаєте, що ви будете читати книжки за власним вибором, але це лише приємна помилка. Яку б ви не витребували книжку, ви отримуєте відповідь, що її немає, і ви хоч-не-хоч погоджуєтеся узяти першу, що попалася під руки книгу. Якщо, однак, ви глибше зануритеся у справу, то виявиться, що книжки одначе у шафах є, та тільки у них не розберешся і не знайдеш того, що тобі потрібно, бо там хаотнеча повна. Невже-ж усе це невідомо пп. директорам бібліотеки?!".
ПРИМІТКИ
21 кістер - помічник або заступник пастора у лютеранській церкві.
