13 (26) травня:
„СУДОВА ХРОНІКА.
(Із зали херсонського окружного суду).
Ще один розбійний напад.
Справа ця слухалася учора у ... відділенні херсонського окружного суду під головуванням голови т.[итулярного] р.[адника] П.О.Верхаловського, при членах Г.Г.Гегері та Л.Ф.Дмитрієвському і представнику обвинувальної влади тов.[аришу] прокурора П.І.Долотіну. Усіх підсудних 4. Кирило та Федір Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко. Братів Москаленків захищав пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Є. Топельерд, Спицького пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] В.І. Комаров і Легенка пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] І.А. Вейнштейн.
Обставини справи, як вимальовує обвинувальний акт, уявляються у наступному вигляді.
У ніч на 14 листопада 1902 року після 2 год. бериславський мешканець Ісак Полнер був розбуджений своєю служницею Фросиною Драчовою, що спала на кухні, яка пояснила йому, що біля дверей, котрі виходять з корридору до передпокою, хтось копошиться, - мабуть злодії. Полнер підійшов до цих дверей і побачив біля засувки, котра зачиняла двері із середини, висвердлену дірку, через неї виділося світло у корридорі, немов від запаленої свічки, а за дверима чувся шурхіт. Упевнившись, що це злодії, Полнер гукнув брату Драчової Євстахію, який ночував у нього у квартирі: „Давай револьвер"; один з перебуваючих за дверима злодіїв, почувши наказ Полнера, зі словами „вам потрібен револьвер", просунув у зазначений отвір дверей револьвер і вистрілив. Куля утрапила у шкап, що стояв проти дверей. Після цього зловмисники пішли, мабуть стривожені кимось із вулиці і за кроками їхніми було чутно, що їх було кілька осіб. Вичекавши світанку, Полнер із Фросиною та Євстахієм Драчовим вийшов у двір і рушив до кухні, двері якої ззовні були зав'язані мотузкою. Відв'язавши мотузку і зайшовши до кухні, вони побачили сторожа Полнера Луку Позенка, який лежав на підлозі і був побитим настільки, що не у змозі був говорити і лише руками пояснив, що його побили. Уже у лікарні Позенко пояснив, що лиш тільки церковний годинник пробив північ, як у двір забігло 3 чоловік і один з них ударив його по голові 2 рази палицею настільки сильно, що він упав і втратив свідомість, прийшовши до тями він побачив, що його б'ють 3 людини, завдаючи удари по різним частинам тіла; після цього вони схопили його за руки й за ноги і потягли на кухню, що перебуває у дворі і стоїть у кількох кроках від квартири Полнера; тут вони кинули його на землю і біля нього лишився один із зловмисників, а інші двоє вийшли. Через певний час він почув з квартири Полнера вигуки та постріл. Бувший при ньому зловмисник ще раз ударив його по голові і він знову утратив свідомість. Нікого із зловмисників він не розгледів, оскільки і у дворі, і у кухні було темно, і тому пізнати їх не може. Судово-медичним оглядом Позенка у нього знайдено було наступне: шкіра на скроневій та тім'яній частинах голови дещо припухла, довкола обох очей синці, ліва рука сильно пом'ята, але кості та м'язи її цілі, рухи нею дещо утруднені, на правому плечі синець з п'ятикопійкову мідну монету. Хворий скаржився на біль у грудях при рухах.
Наприкінці листопада місяця минулого року приставу м. Берислава Остроградському приватним шляхом стало відомо, що напад на дім Полнера був здійснений затриманими за розбійний напад на хутір Малявіна Федором та Киром Москаленками, за участю Федора Легенка й Івана Спицького. Усі ці особи які були допитані прист.[авом] Остроградським під час дізнання, у присутності Полнера, зізналися у розбійному нападі на будинок останнього і пояснили, що вони, мешкаючи у м.Бериславі, змовилися пограбувати багатого хлібопромисловця Полнера і вирішили звершити це у ніч на 14 листопада. Федір Москаленко узяв у Легенка коловорот, а заряджений револьвер, викрадений під час розбійного нападу на Малявіна, був уже з ним, про що знали усі співучасники, і вони рушили після 12 год. ночі до двору Полнера. Ворота були заперті і Федір Москаленко перескочив через мур, відпер ворота і упустив до двору усіх останніх. Побачивши у дворі сторожа, Федір Москаленко ударив його кілька разів бувшою при ньому палицею по голові і по бокам і сторож упав; вони відволочили його до кухні і там заперли. У дворі на сторожі лишився Спицький, а вони троє підійшли до будинку Полнера, зовнішні двері відперли через вікно у них, оскільки у вікні не було скла. Наступні двері, які вели з сіней до квартири Полнера, виявилися запертими зсередини на заступ. Федір Москаленко висвердлив у дверях коловоротом 2 дірки, аби таким робом відперти засувку, але у той час у будинку прокинулися і Полнер, підійшовши до дверей, почав кричати, щоб йому дали револьвер, тоді Федір Москаленко просунув дуло револьвера в отвір у дверях і вистрілив. Після шарварку, спричиненому пострілом і криків Полнера, усі четверо, вважаючи справу невдалою зникли. Коловорот, яким були просвердлені двері до будинку Полнера, вони полишили у млині Легенка, де він і був знайдений прист.[авом] Остроградським. Допитані у якості обвинувачених у замаху на розбійний напад на будинок Полнера, Кир та Федір Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко, визнали себе винними і дали ті само пояснення, що й пр.[иставу] Остроградському при дізнанні.
Під час суду лише брати Москаленки підтвердили викладені обставини; інші ж підсудні, Іван Спицький та Федір Легенко, заперечували свою причетність до зазначеного злочину. Брати Москаленки, напроти, наполягали на тому, що про Спицького вони говорять сущу правду, оскільки вони засуджені уже до каторги і обмовляти їм інших безпідставно, участь однак Легенка вони заперечували.
Св.[ідок] Лузанов свідчив, що він разом із Легенком, перед пилипівським постом, що співпадає з моментом нападу на будинок Полнера, усю ніч працював удвох.
Потерпілий Полнер атестує перших трьох, як людей порочних, Легенка він не знає.
Свід.[ок] Лука Позенко підтверджує, що з нападників бив його лише один, але хто саме він не знає, бо з-за темної ночі не розгледів.
Захисник бр.[атів] Москаленків Л.Є. Топельерд у своїй захисній промові просив про милість, захисник Спицького пом. присяжн. повір. Комаров клопотав про виправдання його клієнта, в іншому ж випадку про визнання звичайної крадіжки.
Захисник Легенка пом. присяж. пов. І.А.Вейнштейн у своїй промові указав, що коли зупинитися на свідченні Лузанова, що сповна співпадають з поясненнями, даними на суді бр. Москаленками, то Легенко безперечно не брав участі у цьому нападі. Якщо ж він усе ж таки притягнутий до відповідальності нарівні з іншими, то пояснення цьому треба шукати у тому факті, що спочатку коловорот, яким була просвердлена дірка у дверях, був визнаний начебто належним Легенку і начебто знайденим у нього на млині, обставина яка тут на суді не встановлена, виключаючи пояснення Полнера. Але якщо навіть присяжні не погодяться з цими даними на користь підсудного Легенка, то й тоді вони мають підстави відкинути розбійний напад і перейти до простої крадіжки з-за того, що за поясненнями бр. Москаленків він не міг знати про те, що у них є револьвер. У заключній частині промови захисник, торкаючись випадків пограбування майна і замахів на життя, які почастішали останнім часом, вказав, що це сумне явище пояснюється безвір'ям і неуцтвом середовища, яке їх виховує, з чим повинна боротися школа і церква і у цій обставині він вбачає достатній мотив для дарування усім обвинуваченим у даній справі полегкості.
Після резюме голови т.[итулярного] р.[адника] П.О.Верхаловського присяжні присудили усім підсудним обвинувальні вердикти, причому стосовно Ф.Легенка свій вердикт формулювали наступним чином: „так, винен - але двірника не бив, не ув'язнював до кухні і про револьвер не знав". Зважаючи на це суд засудив К. і Ф. Москаленок до 8 років каторги, І.Спицького до 9-ти, а Ф.Легенка після позбавлення прав, до ув'язнення у арештантських відділеннях терміном на 3 роки і 3 місяці. З огляду на присуди стосовно Москаленків за аналогічними двома справами протягом цієї само сесії, причому за другою справою, як пам'ятають наші читачі, вони були засуджені до 12 річної каторги кожен, рахувати останній вирок поглинутим попереднім. Таким чином К. і Ф. Москаленки за усіма трьома справами, відомими нашим читачам, засуджені після позбавлення усіх прав до заслання у каторжні роботи терміном на 12 років".
17 (30) травня:
„На пароплаві р.[осійського] т.[овариства] п.[ароплавства] і т.[оргівлі] „Ліхой", при відправленні його з Каховки, уночі 14-го травня серед інших пасажирів, сіли 3 селянина, що не мали квитків. Аби не бути поміченими, вони сховалися на юті під решіткою румпеля. Біля Козацького, під час ходу, при покладанні керма на борт, усі вони були придушені, причому один з них почав кричати, а двоє інших умовляли його замовкнути, щоб не привернути увагу контролю. Через деякий час, усі троє видерлися з-під румпеля, причому той, що кричав, ліг на решітку, де й був знайдений після прибуття в Основу мертвим; двоє інших отримали значні ушкодження. Небіжчик 18-річний хлопець херсонський міщанин Борис Соломко був зданий у Херсоні у розпорядження поліції, яка встановила його особу і відправила труп до анатомічного покою".
20 травня (2 червня):
„Старошведська волость Херсонського п. У ніч з 9 на 10 травня у к.[олонії] Клостердорф здійснена зухвала крадіжка: у місцевого пос.[елянина] Г.Е. виведені 3 найкращих коня і викрадено кілька пар хомутів, віжки і нова бричка, вартістю усе біля 60 крб. До розшуку були ужиті найенергійніші заходи, завдяки чому 11 травня викрадене і крадій циган був затриманий у с.Сірагозах, Таврійс.[ької] губ.[ернії] У видачі крадіям коней підозрюють місцевих аматорів чужих коней. Сумно, що закон про призначення нічних обходів слабко виконується, а перевіряються нічні обходи ще гірше, що добре відомо й конокрадам, які й користуються цією слабкою стороною. Окрім того бажано було-б, аби старшина чи старости не дивилися повз пальці на ту обставину, що кочовики цигани (конокради) нерідко стоять у районі волості цілими тижнями для вивчення місцевості із метою намітити найбільш гоже для викрадень".
23 травня (5 червня):
„...мається ще одна вельми приємна для міського управління звісточка, яка трактує про те, що дорога Миколаїв-Берислав-Каховка-Джанкой, про що клопочуть колишні підприємці грандіозної Придніпровської мережі, які зараз намагаються за сприяння іменитих і значних землевласників, економії яких знаходяться поблизу Берислава і Каховки, добитися проведення шляху до своїх чи через свої маєтки за рахунок скарбниці, - у вищих колах Петербурга визнається дурницею".
25 травня (7 червня):
„Старошведська волость, Херс.[онського] п.[овіту] (Боротьба із знахарством). Узимку минулого і на початку поточного року у кол.[онії] Старошведській лютувала скарлатина, жертвою котрої зробилося безліч дітей. Населення за своїм неуцтвом не своєчасно або зовсім не зверталося до медичної допомоги в особі земського фельдшера, а віддавало перевагу послугам бабок і їх засобам лікування. Так бували випадки, коли ці бабки напоювали хворих або навіть помираючих гнійною рідотою, при захворюванні дітей скарлатиною чи іншими горловими хворобами, давили пальцями пухлину на шиї і так старанно, що видавлювали дух у хворих дитинчат. Заходів до запобігання розповсюдженню заразних хвороб населення не вживає і чимало хто неохоче звертаються до фельдшера, з-за переконання, яке склалося у них, що оскільки не маєш 20-30 коп. у кишені, не варто звертатися до останнього; між тим бабки за якісь 10 коп. охоче і старанно застосовують усі свої знання. Треба-б земству звернути увагу на діяльність останніх, шкідливу для здоров'я і життя населення і боротися з цим злом улаштуванням, бодай кілька разів на рік, читань чи бесід з гігієни, а потім, узагалі, хоч якось познайомити населення з деякими хворобами, доглядом за хворими, користю і перевагою медичного лікування перед знахарством. Ці читання і бесіди приносили-б населенню чималу користь, і можливо, що цифра смертності дітей помітно ослабла б".
31 травня (13 червня):
„Приватний повірений із судових справ
Андрій Петрович
Рудико-Тристанов,
що мешкає у Бериславі у будинку купця Коппа, на час з'їзду у Херсоні у готелі „Ґранд-Отель", приймає ведення судових, адміністративних і нотаріальних справ".
1 (14) червня:
„Берислав. (Касперівська Ікона Богоматері. Дощі).
У вівторок, 27 травня, біля 6 год. вечора прибула до нас з Херсона Чудотворна Касперівська Ікона Божої Матері, у супроводі херсонського духівництва і численних приватних осіб. Не дивлячись на сильний дощ під час прибуття Святої Ікони, народ буквально запрудив соборну площу, а також й усю вулицю, що веде до пристані приватних пароплавів, де пристав пароплав зі святинею. Зазначена вулиця і соборна площа були чисто виметені, уся земля була укрита і установлена зеленню від собору до пароплавної пристані, а перед собором була улаштована з зелені та квітів пишна арка. Величезний натовп збільшувався щохвилини; з'їжджалися селяни з навколишніх сіл на поклін Святині. У натовпі можна було бачити чимало хворих і калік, що приїхали прикластися до Касперівської Ікони з вірою та надією на зцілення. Під час перебування у нас Св. Ікони на долю місцевої поліції випав не малий труд: уся поліція складається у нас з одного пристава і 10 городових, і ця поліція на населення у 14 тисяч мешканців. Пристав буквально вибився із сил, намагаючись усюди, в усіх пунктах напливу людей, підтримувати порядок, а 10 городових і кілька десяцьких, що з'явилися з найближчих сіл, буквально падали на землю, обливаючись потом від одних лише окликів 10 тисячного натовпу людей, які усе напирали вперед і вперед. У п'ятницю Св. Ікона, у супроводі місцевого духівництва, чиновництва і приватних осіб відбула до Херсона. І після відбуття Св. Ікони лив хлющ. Та, взагалі, увесь травень місяць був у нас надзвичайно дощовитий".
8 (21) червня:
„Ново-Берислав, євр.[ейська] кол.[онія] Херс.[онського] пов.[іту] (Стан засівів. Неправдоподібний коментар). Увесь квітень місяць був страшенно сухий і вітряний. Лише 15 числа випав гарний дощ, та сильні вітри і спека, настільки висушили ґрунт, що на кінець квітня усі хліба перебували у жалюгідному стані. Думали що озимину і косити не можна буде. На толоці паші не було і худоба годувалася лишками припасів попередніх років. Але, починаючи з 3 травня, обставини змінилися: 3-го випав перший гарний дощ і з того дня, майже щоденно випадають дощі. Ярина у чудовому стані, озимина також виправилася і обіцяє 20-30 і 40 пудів з десятини. Шкідників немає, і гадають, що їх небуде. Колоністи поспішають полагодити свої жниварки. Купуються багато нових жниварок та інші землеробські знаряддя.
- Завідувачі училищами у колоніях отримали від пана інспектора народних училищ Херс.[онської] губер.[нії] приписи, у яких сказано, що попечитель у справах єврейських поселень Херс.губ. увійшов з поданням до департаменту міністерства народної освіти щодо того, що у євреїв колоністів існує неприязнь до дітей німців, яких вони не бажають допускати у школи, які будуються. Дивуємося, як п. попечитель, який живе серед євреїв і чудово знає причину, з якої не хочуть допускати сторонніх дітей до школи, вималював євреїв колоністів з такого негарного боку перед міністерством. У маленьких колоніях, де є 2-3 німецькі сімейства, діти їхні завжди відвідували і відвідують школу, і питання це ніколи, навіть, не піднімається. Але у великих колоніях, де живе багато німців і євреїв міщан, питання це мало виплисти на поверхню. Відомо, що школи у колоніях будуються на мирські капітали, що утворилися від запасних земель євреїв-колоністів. І у даний час, коли запасні ділянки перейшли у користування колоністів, вони, колоністи, платять по 1 крб. з десятини на рік на утворення капіталу. Німці ж - зразкові хазяї, і євреї-міщани ніяких грошей на цю справу ніколи не платили і не платять. На утримання училища, учителя і ремонт будівлі платили і платять лише євреї колоністи. У великих колоніях, де будуються 2 класні школи (візьмемо для прикладу Сейдеминуху16), у наявності дітей колоністів шкільного віку 200 осіб, нова ж школа тільки на 120 осіб, отже і тепер, не приймаючи сторонніх дітей, 80 дітей колоністів не зможуть бути прийнятими. Там само (вірогідно і в інших колоніях те-ж саме) у наявності 40-50 дітей міщан євреїв і 40-50 дітей німців. Якщо зробити пропорційне приймання дітей до нової школи, тоді по-суті прийняття дітей (проти колишньої однокласної школи) колоністів майже не буде. І таким чином вийде, що євреї колоністи будуть утримувати школу для сторонніх дітей. Згідно закону, єврей учитель не має права навчати християнських дітей, якщо б німецькі діти були допущені у нові школи, то з причин існуючого закону і з причини того, що їм необхідний закон Божий, для них потрібен буде учитель-німець, і у результаті виходить, 2 школи під одним дахом. У колоніях, де є багато німців, є окремі, засновані начальством, російські школи з особливим німецьким учителем, і діти німців усі навчаються російській мові і, отже, у нових школах не мають потреби. Що-ж стосується дітей євреїв міщан, то вони дійсно не мають де навчатися російській мові, але ж чим винні євреї колоністи? Ось ті причини, котрі примушують колоністів не бажати прийняття до школи сторонніх дітей. Але ніяких неприязних стосунків у євреїв колоністів до німців не існує, і прямо боляче за зведену на них обмову".
11 (24) червня:
„Покусаний скаженою собакою колоніст кол.[онії] Клостердорф І.Г.Емман відправлений до одеської бактеріологічної станції".
12 (25) червня:
„Берислав. (+ Р.М.Ярошенка). 30 травня після тривалої і важкої хвороби помер учитель міського 4-класного училища М.Ярошенко. Проучительствував він у м.Бериславі усього з півроку, але й за такий короткий час устиг заслужити любов учнів і товаришів і симпатії знайомих. Ці почуття виявилися у зворушливій увазі до хворого навіть з боку осіб, які, здавалося, мало знали його. Одні особисто відвідували Р.М. Ярошенка, інші присилали подарунки для поліпшення столу хворого, учні-ж приносили квіти. Нарешті, він помер і, як часто трапляється з трудівниками, що живуть однією платнею, не лишив ані копійки грошей. Поховали його на свої небагаті засоби товариші - учителі. А втім, скороченню витрат чимало сприяла та обставина, що причти усіх церков м.Берислава узяли на себе труд безоплатного відспівування небіжчика. Відмовився від оплати і реґент чудового хору Успенської церкви Т.М.Зелінський. Коли рано уранці розповсюдилася звістка про смерть учителя, учні міського училища рушили у плавні, і до півдня тіло потопало у живих квітах. На гріб були покладені вінки: від учнів (незабутньому учителю від люблячих і вдячних учнів), товаришів по службі (дорогому й улюбленому товаришу - товариші по службі), учителів (люблячому другу від учителів м.Берислав) і від деяких приватних осіб. Під час відспівування було виголошено повчання св.[ящеником] о.[тцем] М.Турчановським; свящ.о. В.Клопотовський говорив про добре, бездоганне життя покійного і про наш обов'язок молитися за нього. На шляху до кладовища сказав кілька прощальних слів своєму учителю учень 2-го класу Олексій Федоров. Вигляд хлопчика, який плаче, звертається до свого учителя зі словами любові і скорботи, викликав в усіх, що проводжали покійного, сльози і ридання. Плакали й учні, які знали і любили покійного, плакали і чужі, можливо, навіть, такі, що уперше про нього почули. Бо настільки зворушливою була скорбота дітей, яка вилилася у цих простих словах. На шляху до місця останнього упокоєння сказав промову один з товаришів по службі небіжчика і, нарешті, на кладовищі перед самим опусканням гробу до могили були виголошені прощальні промови інспектора училища і товаришів по службі покійного, свящ.о.Іоанном Поповим. Бачачи таку увагу і любов, виказані померлому учителю усіма, починаючи з духівництва та інтелігенції і закінчуючи учнями і простим народом, кожен з присутніх учителів думав: "Не минає безслідно наша праця; вона дає і плоди у недалекому майбутньому, дає і квіти (любов до учителя) у сучасному". І у душі наростала тверда рішучість присвятити усього себе тим дітям, котрі так чутливі до любові учителя до них. І легше учителю миритися з життєвими знегодами і прикрощами, і охочіше береться він за тяжку і відповідальну працю.
Паралельно з цим цікаво відзначити ставлення нашої управи до цього випадку. Знали управці дуже добре, що людина приїхала здалеку на службу місту, що хворий він з лютого і, отже, коли помер, то ховати немає на що. Що-ж? Запропонували бодай небагато міських коштів на поховання? чи хоч запропонували дармове місце на кладовищі? Анітрішки! навіть і тоді, коли учительська депутація звернулася до міського голови з проханням про місце, то у відповідь їй було сказано: „А що таке учитель?" (чи велика, мовляв, птиця?). Мої родичі поховані понад самісінькою кручею і то нічого!" (А тут, мовляв, просять гарне місце для козявки якоїсь, у подобі людській!). На відспівуванні і хованні управа геть була відсутня. Я не рахую присутності кількох службовців управи, що з'явилися з особистого бажання на відспівування. Дійсно, інтелігентна управа у нас у Бериславі!"
14 (27) червня:
„Херсонським повітовим комітетом попечительства про народну тверезість ... у м.Бериславі, окрім бібліотеки-читальні, у якій мається біля 600 тис. книг і журналів і якою населення користувалося безкоштовно, у звітному році [1902. - Упор.] було влаштовано 30 народних читань, 13 спектаклів, 7 танцювальних вечорів і 2 народних гуляння".
20 червня (3 липня):
„Берислав. В останньому думському засіданні було ухвалено: для зведення кінців розладнаного міського клопотання [так у тексті, можливо, вірно „господарства". - Упор.] звернутися до позики у 15 тисяч карбованців. Таким чином, „охрімовий кошторис" починає репатися по усім швам, і місто вимушене закабалити себе боргами, аби виконати цей кошторис. Але ж борги треба-ж буде платити коли-небудь, а чим-же їх покрити, коли прибутків і на поточні витрати на вистачає! Доведеться знову позичати, а там іще й іще і т.д. до повного банкрутства. Чи наші отці міста можуть усерйоз вірити фантастичній маячні заправилам міського банку, що пообіцяли думі ціле багатство (на папері, усе звісно), - якщо дума дасть цим заправилам ще 10 тисяч карбованців для розширення операції банку. І, адже ж, знайшлися серед гласних такі наївні панове (а може бути що прикидаються наївними), котрі повірили у цю фантазію і узялися інших переконувати так успішно, що дума, не устигнувши гарненько продумати поспішила заради такої „корисної справи" зробити ухвалу про нову позику у 10 тисяч крб. Спеціально для добування тих баришів, обіцянками яких були піймані на гачок легковажні татоньки міста. Ну, аби ще були у міста вільні кошти, чого-б не ризикнути 10-ма тисячами для здійснення хоча-б і ризикованих дослідів банківських диво-богатирів, у яких рука свербить від майбутніх баришів; але ... заставляти землю для цієї забави і при цьому втрачати понад 10 % при реалізації заставних листів (рахуючи і витрати) - це уже вершина легковажності. Що наші отці міста погані фінансисти - це вони уже багато років доводили, хоча-б у справі з „охрімовим кошторисом", але коли вони і далі так легко будуть удаватися до системи позик для подібних банків - експериментів, то обиватель...може спати спокійно, особливо, якщо він так чи інакше причетний до банку, або якщо йому удалося прихопити тищонку-другу „дешевих" грошей з міського банку (заправили банку обіцяють зробити диво: вони бажають „збагатити" міську касу, стягуючи не більше 8 % за гроші, які місту будуть коштувати 7 1/4 %! - У тому само думському засіданні було скасовано попередню думську ухвалу про скасування кладовищної комісії, яка знову обрана у тому-ж складі; цим дума виправила свою помилку і посоромила підпільних інтриганів".
27 червня (9 липня):
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
В.[ельмишановний] д.[обродію], п.[ане] редакторе!
З приводу уміщеної у № 1515 „Юґа" кореспонденції з Берислава, не відмовте надрукувати у поважній газеті нижчезазначене. Бериславський міський громадський Санжаровського банк був заснований на капітал, офірований задля цієї мети покійним Дм.[итром] Дан.[иловичем] Санжаровським, і місто не витратило із своїх коштів на нього ані копійки. А зараз, пропрацювавши 5 міс., банк роздав 45000 крб. за векселями, що більшою частиною не перевищують сумою 100 крб. тобто роздав 45000 к. населенню, яке раніше перебувало повністю у ціпких руках хлібних торговців, які субсидували його грошима до зняття урожаю і, які розплачувалися з кредиторами не грошима, а хлібом. Ст.42 норм.[ативного] пол.[оження] про міськ.[і] гром.[адські] банки установлює норму для видання зобов'язань міськими банками, а отже, і для видання позик суми, що дорівнює власному капіталу банку, збільшеному у 5 разів (для нашого банку 50000 к.) Таким чином, банк, роздавши уже 45000 к., повинен бути відмовляти потребуючим у кредиті, не досягнувши тієї мети, задля якої він, головним чином, заснований: здешевити кредит, зробити його приступним для дрібного хлібороба і цим знищити укорінену у нас систему постачання грошима землевласників приватними особами на обтяжуючих умовах. Саме це й збудило правління банку прохати у думи позики на 10000 к., на що дума, за виключенням гласного, висловила відкритим балотуванням одностайність. Далі п.[ан] кореспондент іронізує з приводу того, що банк, беручи 8 відс.[отків] за деякими позиками „збагатить" за словами правління, міську касу своїми прибутками. Ніколи нічого подібного правління не обіцяло місту. Воно лише говорило, що банк буде у змозі погашати позичений у нього капітал своїми прибутками, а тільки через кілька років, розвинувшись та укріпившись, допомагати місту у його чималоважкому господарстві. Коли узяти баланс банку, то навіть для непосвяченої людини стане очевидним, що за нормальної течії справи він заробить цього року (для нього першому і найважчому, оскільки % за позиками надходять усього за 8 1/5 міс.) - 700 - 800 крб. Проста арифметична викладка: коли за 8 1/2, оперуючи 60 000 к., банк заробить чистих 700 к., то скільки він може заробити, оперуючи 120,000 к. 12 місяців при тих само витратах? Вирішіть, п. кореспондент! Уся суть у тому, що, отримавши 10000 к. банк буде працювати не лише цими 10000 к., а 10000. 5 + 10000 = 60000 к., а платити 71/4 відс. буде усього за 10000 к. Стосовно ж того, що обиватель, який ввірив свої гроші міському банку, - як рафінує усе той-само п. кореспондент у гострослів'ї, - може спати спокійно, про це не може йти й мови, оскільки міські банки перебувають під строгим контролем і уряду, і міського самоврядування, і внески до нього забезпечуються усім надбанням міста.
Правління банку."
1 (14) липня:
„КЛОСТЕРДОРФ,
нім.[ецька] к.[олонія] Херсонського повіту
Суд Лінча
В один з червневих вечорів троє невідомих чоловіків з підводою зупинилися ночувати неподалік від нашої колонії. Люди ці здалися поселянам підозрілими. Їх привели до сільського управління для пред'явлення паспортів, яких у них не виявилося, а на питання вони давали ухильні відповіді. Випадково хтось з них упустив солідну колекцію ключів. Поселяни пішли обшукувати підводу, на котрій приїхали підозрілі люди, і знайшли різні інструменти, які використовують злодії. Тоді поселяни, остаточно переконавшись, що мають справу з конокрадами, кинулися на них як звірі, били їх підборами, звалили на землю, топтали їх ногами по животу, так що нещасні жертви ледве-ледве живими були виведені із сільської розправи і відправлені до волосного правління. У цій сумній історії особливо прикро те, що і жінкам і навіть дітям дозволялося бути присутніми при звірячій розправі, при тому з людьми, можливо, безневинно постраждалими. Разом із стогоном і несамовитими криками нещасних чутно було загальне радіння інквізиторів і глядачів, як при неймовірному торжестві!.."
2 (15) липня:
„БІЗЮКІВ МОНАСТИР.
Перенесення тіла І.П.Блажкова.
25 червня минулого року помер і похований у своєму маєтку наш найближчий сусід і старожил, усіма шанований Іван Прокопович Блажков. З дозволу вищих властей у минулу неділю відбулося перенесення тіла його у Григоріє-Бізюків монастир, для ховання на монастирському кладовищі. О четвертій годині ранку був відряджений ієромонах з ієродияконом із співаками до маєтку Блажкових, де ним була відслужена панахида, після якої послане духівництво з корогвами і співаками супроводжувало останки померлого увесь шлях до монастиря: як духівництво, так і рідні І.П.[Блажкова] увесь 7-верстний шлях йшли пішки. Біля св.[ятих] воріт обителі гріб з тілом померлого був зустрінутий братією монастиря на чолі з намісником, і ігуменом Феодосієм. Народу було маса. Після літії гріб був занесений до церкви, де здійснена була заупокійна літургія і після неї панахида, під час якої ієромонах Іринарх сказав слово. Після закінчення панахиди гріб з останками був піднесений до склепу. Перед опусканням тіла до могили, виголосив промову завідувач монастирської лікарні Н.Ф.Ногачевським була виголошена наведена нижче промова [так у тексті; промови у газеті немає .- Упор.]. Після закінчення усієї церемонії ріднею померлого у готелі монастиря була влаштована закуска для духівництва і почесних осіб та для усієї братії поминальний обід".
3 (16) липня:
„БЕРИСЛАВ.
Бродіння умів.
До Берислава прибув відряджений з Тифлісу17 підполковник корпусу військових топографів В.М.Черданцов з кінною командою нижніх чинів кримського дивізіону. Поява до нас цього маленького військового загону викликала у нашого гамірного населення багато балачок і пересудів і не на жарт зайняло уми бериславців, котрим у своєму місті доводиться бачити не більше одного солдата на протязі десятка років. А тут, хіба жарт, прибув підполковник, та ще й з кінною командою. „Буде війна"...вирішили між собою з цього приводу політикани-бериславці, але якій державі бериславці оголосять війну, ще не з'ясовано. Можемо, однак, заспокоїти обивателів і певно заявити, що ніякої війни не буде, а підполковник В.М.Черданцов приїхав у Берислав, не маючи геть ніяких войовничих намірів, а з чисто науковою метою: п.Черданцов прибув до нас ув'язати складену ним тріангуляцію Таврійської губернії з новоросійськими тригонометричними вимірюваннями, що прокладені у 1847-50 роках між 47 і 48 паралелями широти, які простягаються від кордонів Німеччини до річки Уралу. Роботи ці, окрім суто практичного топографічного значення, мають величезний науковий інтерес, як такі, що дають точні математичні дані, за якими можна точно визначити розміри і фігуру нашої планети. Міцно сплячі бериславці і не підозрюють, яке важливе становище займає наше тихе містечко у точній географічній науці. На бериславських степах у 1850 р. був виміряний геодезичний базис понад шести верст довжиною, від якого розгалужуються тригонометричні сітки на захід, північ, схід і південь. На жаль, усі ознаки попередніх тригонометричних пунктів, кам'яні підмурки, знищені неосвіченими шукачами скарбів, що сприймають кожен курган з якоюсь відміткою за сховок незліченних багатств, і бездумно їх розкопуючи; при цьому по-варварськи знищується цінне наукове багатство - центри тригонометричних знаків, на визначення яких витрачається багато праці і грошових коштів із скарбниці. Вельми прикро, що інтелігентні представники нашої адміністративної влади не уживають заходів до убезпечення тригонометричних знаків від різних темних і неосвічених шукачів скарбів.
Відзначу насамкінець той сумний факт, що наш Берислав зі своїми обивателями і муніципалітетом не виказали геть ніякої уваги прибулим до нас з далекого походу рідкісним гостям. Аби хоч нижніх чинів пригостили. Звичайно, справа не у частуванні, а в увазі і у виконанні прямого обов'язку - гостинності".
16 (29) липня:
„СТАРОШВЕДСЬКЕ,
шведська кол. Херс. п.
Притулок для хворих.
Як уже відзначалося на шпальтах „Юґа", клопотання сестри милосердя Емми Екарстедт про відкриття у нашій колонії притулку для хворих задоволене херсонським повітовим зібранням. Але з-за тієї обставини, що у Старошведському під рукою не було придатного будинку для притулку, п-ні Екарстедт порушено було питання про будівництво на офіровані кошти відповідного своєму призначенню будинку, відведенні місця для будівництва, і щоб, окрім того, громада зі свого боку за безкоштовний нагляд і безоплатне утримання хворих надавало-б і якусь матеріальну підтримку, як-ось: доставляння води і опалення, привезення потрібної кількості каменю на місце будівництва, обнесення місця тином і т.д. Але, не дивлячись на те, що запропоновані п-ні Екарстедт умови вельми скромні і зовсім не обтяжливі для громади, тим паче, що у неї є понад 100 саж. битого каменю і надлишок дров та соломи, не так і легко було заручитися згодою необхідних 2/3 голосів. Як завжди водиться, зловредні люди не забули проявити свою огидну діяльність розповсюдженням брехливих чуток стосовно притулку. І довго-б ще уболівальники суспільства гальмували справу, аби земський начальник 10 діл.[ьниці] п. Б. особисто на сході не роз'яснив усю користь притулку, після чого і громада ухвалою виявила повну згоду. І так, завдяки лише сприяння п. земського начальника, у нас восени почнеться будівництво будинку для притулку. Сестрі ж милосердя п-ні Еммі Екарстедт за любов до ближнього побажаємо успіхів і здоров'я".
30 липня (12 серпня):
„БЕРИСЛАВ.
Шкільні справи.
Давно назріле питання про відкриття у Бериславі жіночого професійного училища, у якому дівчата придбавали-б окрім загальних відомостей ще й знання, необхідні у житті для кожної господарки, наближається до кінця: проект статуту і програми, спеціально для цього училища вироблені у принципі, уже схвалені міністерством нар.[одної] осв.[іти], і лише деякі деталі затягнули справу. Наша управа, за звичаєм, не те написала, що потрібно, і сплутала цифри у кошторисі проектованого училища, унаслідок чого проект повернений для виправлення, і бериславці, завдяки цій канцелярській недбалості, вірогідно, ще не скоро побачать давно очікуване училище. За те пощастило нам щодо прогімназії: не жадано - не гадано, раптом, завдяки лише енергії і заповзятливості пп. Парамонових, ми маємо приватну жіночу прогімназію. Ми давно уже через „Юґ" запрошували інтелігентних працівниць, які вичікують у великих центрах рухів води, жалувати до нас у ведмежі закутки для насадження освіти. Тепер це питання розрішилося і, як треба було чекати, цілком задовільно як для підприємниці, М.Д.Парамонової, так і для публіки, яка у захопленні від того, що тепер уже немає сумної необхідності відправляти у чуже місто, у чужі сім'ї своїх маленьких дівчаток. Вітаємо добре починання п-ні М.Д.Парамонової і передбачаємо йому повний успіх, тим паче забезпечений, що на чолі справи стоять такі досвідчені педагоги. Нам здається, що і Каховка віддасть перевагу тепер виховувати своїх дівчаток під рукою у Бериславі, де і дешевше і під постійним батьківським наглядом".
ПРИМІТКИ
16 Сейдеминуха - Велика Сейдеминуха - історична назва смт.Калінінське Великоолександрівського району до 1927 р.
17 Тифліс - стара назва Тбілісі.
