Зміст
Від упорядника
ПОЕЗІЯ
Юлія Бережко-Камінська. Дідусь; До порожньої зали на літературному вечері; Життя; «Все мине, хоч і не відразу...»
Наталія Кудрявченко. Замальовки
Юлія Лопаніцина. Слава Україні: (Акровірш); Основи теорії літератури та літературної критики; «Мало сказати, що варто жити...»
Катерина Кривко. Моє кохання
Вікторія Нетяга. «Немає слів, немає і думок…»; «Сиджу одна. В кімнаті тиша...»; «Ти не прийшов… А я чекала...»
НОВЕЛІСТИКА
Юлія Лопаніцина. Я назву тебе…; Сонячна проекція; Ціни на її існування; Без кур-си-вів! (підкреслено)
Наталія Кудрявченко. Шукаючи істину...
Ольга Глотка. Мініатюри
Вадим Лубчак. Лист у вічність
Тетяна Федорова. Місто: (імпресіоністично-сюрреалістична новела)
ДЕБЮТ
Наталія Підкамінна. Зустріч; Малий Дмитро
МОЛОДА ЗМІНА
Вікторія Карнаух. Осінь
Катерина Пономаренко. Провесінь
Микола Самсонов. Чоловічий монастир
Світлана Сатєєва. Порадуйтесь за мене!
“ЕНЕЇДА” СЬОГОДЕННЯ
Василь Загороднюк. Енеїда, або українці не перестануть сміятися: (рімейк з “Енеїди” Івана Котляревського). Частина третя
У ВІНОК СЛАВИ: ДО 100-РІЧЧЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ
Олег Олексюк. Життя — синонім боротьби
Олена Богачук. Зі словом Бандери
Таміла Васібаєва. Заради України
Ліна Гриценко. Світлій памяті Степана Бандери
Альона Воронюк. Степан Бандера
РЕЦЕНЗІЇ
Олег Олексюк. Книга, яка виправдовує очікування читачів
Вадим Лубчак. Серед хвиль літературного моря
Тетяна Пустова. Прагнення до краси і гармонії
Микола Дупляк. Шевченкіана збагатилась новою публікацією
Доброю традицією став щорічний вихід херсонського літературно-художнього альманаху “Вишиванка”. Три роки тому редколегія започаткувала збірку як окреме видання Літературної студії імені Василя Вишиваного Херсонського державного університету, оприлюднивши твори студентів-філологів Вікторії Бочко, Олени Петренко, Тетяни Лісової, Анни Поліщук, Олени Кучерявої, Сергія Федорова та ін. Сьогодні географія авторів і тематика розділів значно розширились. За невелику історію до нашої літературної студії активно долучилась ВМГО “Молода Просвіта”, а у гостях побували літературні студії “Дніпрова хвиля” та “Кулішева криниця”.
Будучи національно свідомими людьми, видавці “Вишиванки” не могли оминути увагою рік ушанування 75-річчя голодомору в Україні та героїчної дати – 90-річчя битви під Крутами – в минулому числі збірки є окремі рубрики, присвячені цим датам. А цього року – українська земля вшановує 100-річчя Степана Бандери. У зв’язку з цією датою управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації, обласний осередок “Молодої Просвіти”, обласна організація Національної спілки письменників України та міська благодійна організація Таврійська фундація “Осередок вивчення української діаспори” організували та провели обласний літературний конкурс на кращий патріотичний твір, присвячений ювілеєві Степана Бандери. Редколегія альманаху молодих літераторів “Вишиванка” щиро вітає переможців цього конкурсу та залюбки друкує їхні твори у рубриці «У вінок слави: До 100-річчя Степана Бандери».
Ми запрошуємо усі небайдужі серця долучитись до збірки.
У рубриці “Дебют” альманах надає можливість усім творчим людям спробувати себе на літературній ниві.
Читайте, пишіть, критикуйте нас – і давайте разом зробимо видання цікавим та оригінальним. Дана збірка є третім окремим виданням Літературної студії імені Василя Вишиваного. Зауваження, пропозиції та побажання надати матеріальну допомогу у виданні наступних чисел Ви можете надіслати за адресами: vadim_lubchak@ukr.net , oleksuk_prosvita@ukr.net
Юлія Бережко-Камінська Дідусь
Світлій пам’яті К.К.
Він часто спить. І йому байдужі
Вино, політика, кама-сутра.
Він, прокидаючись, довго тужить
За жовтим місячним перламутром.
Він мало їсть, як дитина, — мізер,
Курей у двір випускає рано,
Обходить боком наш телевізор
Новий, з широким пласким екраном.
Йому не треба штанів шовкових,
Йому начхати на моди, стилі.
До ночі він самотинно ловить,
Мов голос Бога, радіохвилі.
Плете широку рибальську сітку.
Та знає — на карася не піде.
Онукам носить солодкі плитки.
Котам на вечір — хвоста ставриди...
Час календар відривний доточить,
І шлунок не посягне на кільку.
Ще ходять ноги і бачать очі,
Тримають руки, а втім — на скільки?..
...А вчора — сніг розстелив накидку.
Без попередження, без вагання
Прийшла зима невідомо звідки.
Для когось — перша.
Йому — остання. До порожньої зали на літературному вечері
Загуснути, як мед. У бутлі. Як гречаний.
Осісти тут до мармурових плит,
Жоржинам посилаючи «Осанно!»,
На десять соток проміняти світ. Плести на лавах вечори, мов сітки
(А, враз у них колись потрапить хто?),
Нудьгу свою носити до сусідки,
Читати «Факти», вірити в «Лото», Лягати рано і вставати рано,
Варити борщ і смажити млинці,
Довіритись (не вірячи) екрану,
Тонометр тримати у руці… Загуснути, осісти, розміняти,
Плести, варити, вірити… І все?!
Невже даремно, хоч і так завзято
Вам цей дивак Поезію несе? Життя
Ніч — щоби вийти у космос відкритий
З надр своєї земної квартири.
Ніч — щоби чути, і щоби творити,
Тонко торкаючись тихої ліри.
Ніч — і для ніжності. І для молитви.
Можна позбутись протезів і милиць.
Ніч — для останньої лютої битви,
Страх коли скошено пада долілиць.
Ніч не рахує: прибутки чи втрати...
Час рівноваги це й перепочинку.
Слово вночі не дає міцно спати
Й коле, немовби з подушки пір’їнка.
Ніч — для пробачення, зустрічі з Богом.
Ніч — для зняття заборола і гриму.
Кажеш, вночі не буває нічого?!
Завжди і всюди
зриме й незриме
Життя... * * *
Все мине, хоч і не відразу:
На світлини ці стану не схожа,
За витками нового часу —
Звичайнісінька перехожа.
І роки набиратимуть темпу —
Не спинити і не впізнати,
І чужим тобі стане мій тембр,
Просто числами — наші дати.
Все накриють нові світлини
І наповнять роки до краю.
Та коли я тебе зустріну —
Й не захочу, а упізнаю. Наталія Кудрявченко Замальовки
I
Слово.
Вголос думка.
Сміх душі іншої
Над моєю.
Знову
Голос лунко.
Світ змовчить інколи –
Панацея. II
На порозі
Крізь відчинені двері – сонце.
Чи надовго?
Заметуть снігопади-грози…
Усі сльози –
Мов струмки, потечуть в ріки.
На порозі
Згине горе… та не навіки… III
Переходжу дорогу зеброю:
Стрибаю на білі смуги.
Тут не страшно іти чорними –
Та в житті їх і так досить IV
Переходиш дорогу зеброю:
Білі смуги на вулиці міста.
Ти ідеш твердо й упевнено.
Чи ж нема під ногами намиста?!
V
Переходим дорогу зеброю –
Біло-чорною, чорно-білою.
Неквапливо, ходою несмілою
Рахуємо смуги часу… VI
В різно-синьому килимі
Золотава тарілочка
Срібні крихти розсипано
На вечірню вуаль.
Кожен хоче, отримавши
В свої руки хоч крихточку,
І тарілку поцупити.
Бо начхать на мораль. VII
Синьо-білим серпанком
Засипали площі…
Густо-білі тумани
Ввібрав очерет.
Мало б стати нам легше –
Не стуманені ж очі,
Та не можем ступити
Ні кроку вперед. Юлія Лопаніцина Слава Україні
(Акровірш)
Сонце ще встане, повірте, що сонце ще встане,
Лестощі слухать почне на адресу небес.
Аркуш натомлений в книгу минулого вставлять.
Винних не знайдуть. Зате – не засудять тебе.
Ангели сурмлять у роги тривоги за віру.
Урвища манять мисливців за жертвами зим.
Кожен із нас закохався без міри у вирій.
Райдужний задум. На жаль, ми не сходимось з ним.
Армії міряють землю межею наказу.
Їжа для сиріт – цукерки надуманих фраз.
Ніч затаїла на ранок жахливу образу.
Істина криється в ночі. А ранок – у нас.
Гратиме промінь на місячно-срібній гітарі.
Епос загиблих народів забутий навік.
Рів. Барикада. Чекаємо з півдня навали.
Осторонь. Хованки. Хтось заганьбився і втік.
Я не просила стояти стіною за мене!
Марно затрачених років мені не шкода.
Сонце ще встане! Пустіть же повітря в легені!
Лемент із серця. Дніпрова кривава вода.
Аркуші списані вставлені в книгу героїв,
Вибрані подвиги хтось вкарбував у граніт.
Ангели просять за вічну їх пам’ять у Бога… Основи теорії літератури та літературної критики
композиція життя ретроспективна
нормативність правил непорушна
подієво-просторово-схильна
безсюжетно-описово-слушна жанрова різноманітність хронікальна
сентименталізм недопустимий
ви — моя риторика в звертаннях
ми — монтажна несумісність стилів * * *
Мало сказати, що варто жити –
Треба довести це власному мозку.
Мало читати парканні романи –
Треба навчитися їх розуміти.
Мало ходити на пари зранку –
Треба ще мати сили досидіти.
Мало казати “не п’ю” і не пити,
Адже ще можна курити й нюхати.
Мало вважати, що ти закоханий –
За ці слова ще треба поплакати.
Мало! Волосся руде – фарбоване!
Треба ще душу мати пристрасну.
Мало писати дурні поезії –
Всі в телефон все одно не влізуть.
Я вже сказала, що буду жити!
Як же набридло це всім доводити! Катерина Кривко Моє кохання
Моє кохання! Знову я з тобою!
Твоє волосся і п’янкі вуста…
Відчути їх так хочеться до болю –
Без тебе доля темна і пуста.
Я буду тінню на твоїй долоні,
Палючим сонцем у зимові дні,
Пейзажем срібним на природнім лоні
І піснею, що прилетить вві сні. Вікторія Нетяга
***
Немає слів, немає і думок…
Яке страшне оте німе звучання
І безголосе слів твоїх мовчання,
І в трубці телефонній лиш гудок…
Самотня чашка кави на столі,
Чиїсь сумні зображення на фото
І вітру прохолодний, мертвий дотик
До змученої сонної землі… ***
Сиджу одна. В кімнаті тиша
І вітер виє за вікном.
Душа на стінах вірші пише
Своїм невидимим пером.
Блукає вітер, стука в двері,
Я відчиняю – пустка знов…
Сиджу одна… Залізні нерви…
Дивлюсь спокійно у вікно… ***
Ти не прийшов… А я чекала.
Ішов холодний сірий дощ,
Очима я тебе шукала
Серед безлюддя мокрих площ.
Ти не прийшов… Я так і знала,
Що побоїшся, не прийдеш.
Я під дощем весь день стояла –
Моя любов не мала меж.
Бігли хвилини в сиву вічність,
Їх дощ холодний не лякав.
Я принесла для тебе ніжність,
А ти ту ніжність розтоптав.
Ти не прийшов… А я чекала…
І розридалася душа.
Я вперше, мабуть, покохала.
Ти не прийшов, а я прийшла…
Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://extabit.com/file/28e0cfi83fa94 |
