Приблизно в середині грудня мати, тягнучи з льоху мішок з картоплею ледь не загубила мене. А вже 31 грудня, це був 1955 р., я знайшовся, і ця знахідка засвідчила майже безперервним двохтижневим криком. Мабуть я протестував у знак того, що мене ледь не загубили. І ще я відмовився від материнського молока, а віддав перевагу більш міцному напою - чаю. Чай був не справжній, а з якихось трав.
Одного разу сталося неймовірне - двері в сінях і в хаті при 20 градусному морозі були відчиненими понад годину. А я не замерз, а, говорять, що просто міцно заснув. З тих пір від роду мені було вже місяць. Я почав спати без крику.
Пам'ятаю добре ніч і лежанку. На яких лежачи розглядав принесені сестрою Олею журнали. Десь у чотири роки копав під стовпом яму - хотів докопатися до загадкової Америки. Мені це запам'яталось, бо на дірку під стовпом звернули увагу дорослі. Якось із сусідським хлопцем Миколою після дощу з болота будували кузню. За цією роботою нас застала перша вчителька Ольга Каленівна. Довго сміялась.
При керосиновій лампі вчився добре, а з п'ятого класу, з появою електроосвітленння, як не дивно, потемніло в голові і зарясніли трійки. Щоправда і відстань до школи збільшилась. До сусідського села Ново-Федотів було сім кілометрів. Тяжко добиратись. Особливо взимку, по заметах відміряти сім кілометрів в одну і в другу сторони. Із них два лісом. Саме в цьому лісі я познайомився зі справжнім Хо. Ми подружились і наша дружба триває і до цих пір.
Після закінчення школи, в 1973 році, вступив у профтехучилище в Києві, яке достроково закінчив і пішов служити в армію.
Після служби працював бетонником, бульдозеристом, кранівником. У 1978 році вступив навчатися у Київський книготорговельний технікум, який закінчив з відзнакою.
Зараз працюю бібліографом. Заочно навчаюся на філологічному факультеті Херсонського педінституту. Мій давній друг Хо підтримує мене і сьогодні, щоб не боявся труднощів у навчанні. Навіть допомагає. Колись йому за це напишу справжню оду. Ніколи не люблю залишатися боржником.
Мої батьки - Загороднюк С.Л. та Загороднюк А.П. - селянського роду. Маю сестру Олю та брата Олексія. Вже є і своя сім'я - жінка Рая, сини Тарас та Ярослав.
Маю паспорт, у якому стверджено, що моє коріння починається з села Бурковець, що на Вінничині.
В.Загороднюк,
березень 1991 року.
2007 рік. Жовтень.
Василь Загороднюк - голова ХОО НСПУ, автор багатьох окремих книг. Кандидат філологічних наук, доцент працює у ВНЗ, який свого часу закінчив.
Голова Літературної студії ім. Василя Вишиваного.
Бібліографія:
Пам'яттю прийду: Вірші. - К.: Молодь, 1990.
- 48 с. - (Перша книга поета).
Ватерлінія степу // Хвиля. Книга в книзі: Поезії. Випуск перший. - К.: Укр.письменник, 1992. - (Перша книга поета). - С.203-254.
Хто гуляє серед ночі?: Загадки / Для дошкільного молодшого віку / Худож. І.О.Драч. - Херсон: ВЦ Пілотні школи, 1996. - 16 с.: іл.
Біль мовчання: Поезії. - Херсон: Айлант, 1998. - 32 с.
Пісня цегли: Поезії. - Херсон: Айлант, 2003. - 56 с.
Психологія творчості Михайла Стельмаха: Монографія. - К., 2004.
Морська абетка. - Херсон: Наддніпряночка, 2005. - 32 с.
Автор монографії "Психологізм творчості Михайла Стельмаха" (Київ, 2003).
Привітання від класика
Я, Іван Петрович Котляревський, Залюбки вітаю Василя. Він, творець новітнього бурлеску, Земляків сьогодні звеселя.
Ось вони - рясні плоди науки, Тож Василь Степанович - доцент "Суча дочка" - в нього "дочка суки", Вбгав у риму слово "імпотент".
Не картаю, правнуче, тебе я, Навпаки - хвалю письмо твоє. Слова Богу до мого Енея Слово це чуже не пристає.
Правда, маю достеменні дані Від гармат і в вас сильніша грудь. Козаки й сьогодні ходять п'яні, Та моїх, однак, не переп'ють.
А щодо поезії, колего, Я, зізнаюсь, явний ретроград - І хотів би, та не втну, сердега, Так, як пишуть Дикий ачи Крат.
В мене до верлібрів алергія, Хоч цього я слова не вживав. Дякую за лірику тобі я, "Пісню цегли" - їй-же-єй, вчитав.
Поціную й звагу наукову, Нестандартні всі твої труди - Дослідив ти Стельмаха чудово, Ще й Голобородька досліди.
Розповийсь чуттями і думками Хай тебе Всевишній береже. Станеш ти професором з роками, Ну, а там і пенсія уже…
Та пригасим настрій цей мінорний, І, як в "Енеїді", - скажем так: Тож Василь є парубок моторний, І завзятий хоч куди козак!
Привітання від класика якимсь дивом почув та записав Миколи Братан. 31.12.2005
Від автора
В історії світової літератури "Енеїда" Вергілія є поемою, яка стала зразком для наслідування і спричинила появу інших творів, що стали набутком нового літературного процесу, одночасно залишаючись дотичними до античного зразка. Це "Енеїда" італійця Д.Лаллі, француза П.Скаррона, австрійця А.Блюмауера, росіян М.Осипова та М.Котельницького, українця І.Котляревського.
Відгомін цього епічного твору позначається у багатьох літературах світу. В українській "Енеїда" І.Котляревського стала значним явищем. Її вплив на розвиток вітчизняної літератури дістав назву котляревщини, що має здебільшого негативне явище. Тобто, критики вбачають у наслідуванні "Енеїди" Котляревського - вторинність, епігонство, за С.Єфремовим "сверблячку до писання". Приймаючи цю тезу, осмілимося сказати, що тут є й інша грань цієї проблеми - це сміх, український сміх, котрий не втискується в академічні канони, він має невичерпне народне джерело. Іншими словами, українці не перестають сміятися.
Даний твір не припаде до душі дурносміха, пустосміха, його читатимуть серйозні читачі, які знають, що таке гумор, сатира, іронія, сарказм, які цінують магію художнього слова, мають хист до творчості, філологічної гімнастики, зможуть порівняти цей рімейк з "Енеїдою" Котляревського і дати свою оцінку, як це зробив перший читач М.Братан. Серед читацького активу автору бачаться насамперед учителі, студенти, учні і навіть літературні критики. І це тому, що альтернативи для сміху майже не існує. Якщо не рахувати висновки науковців-педантів, за ними п'ять хвилин сміху заміняють сім грамів масла (від червоної корови), чотири грами ікри (кабачкової), три грами горілки (домашнього приготування). За означений час не всім спромога такий асортимент придбати і спожити. А за п'ять хвилин прочитати можна ого-го-го…
Еней1 давно
уже відомий Усім розумним читачам.
І робить крок цілком свідомий,
Щоб поклонитись щиро нам.
Коли вже вільна Україна
Свиню підсовує для сина,
На ній посипаний був мак.
Її Еней дегустувавши,
Язик при цьому покусавши
І в здивуванні аж закляк.
Все ж дегустатор
він проворний, Хоч дехто мовить -
декадент. Він хліб продегустує чорний
І білий за один момент.
Але Юнона2 - дочка суки,
Збагнувши, що є творчі муки.
І ще відчувши переляк,
Натхненно так йому бажала,
Що аж труситись перестала,
Щоби Еней утратив смак.
Вона йому давала солі.
Потім протухлі сухарі.
А на закуску ще квасолі,
Яку погризли вже щурі.
Вона його усяк лякала І
навіть спати не давала. Про це догадувавсь
Паріс3 - Про
нього напишу ще драму І про Енея рідну
маму, Лиш би не спутав мене біс.
Мов град сипнув з
нічного неба, Мов гроші впали на невдах.
Це закрутила уже Геба4 - Юнону кинуло у
страх. У сани рака запрягала,
За мить, уже, як вітер мчала.
Була розплетена коса, На
пупі скручена спідниця, Ну словом, дивна
молодиця, Немов підхмелена оса.
Примчалась до
Еола5 в гості:
"Як поживаєш, старина, Чи
зуби маєш іще гострі, І вип'єш скільки ще
вина?" Не стушувалась перед дідом,
Його вгостила свіжим хлібом.
З ним поруч сіла на ослін,
Затим ласкаво пригорнула,
Мов князя з Києва, роззула,
Аж змолодів, бідака, він.
А після цього на
Енея Метала гнів і всі громи.
Була її така ідея - Його
сховати до тюрми. Потім Еола розгнівити,
Щоби не дав Енею жити. За
це йому пообіцяла Прегарну дівку
пишногруду, Що діду вилічить простуду,
І пудів кілька іще сала.
Еол тоді аж
загорівся. Юнону вмить поцілував.
На цьому дід не зупинився
І навіть постіль розстеляв…
Та тут Борей6
проснувсь з похмілля, А Нот приїхав із
весілля. Зефір же, давній жінколюб,
Вже на Юнону задивлявся,
Неначе з нею вже кохався
І ладен брати хутко шлюб.
Еол також не ликом
шитий, У залицяльниках бував.
І нижче пояса був битий,
Як донжуанство пізнавав.
Чи він з Юноною любився,
А чи від радощів упився,
А може, був він імпотент,
Але грошима був багатий І
вельми думкою завзятий Й на всіх жінок
придбав патент.
Тим часом вбравсь по новій моді,
До лоба квітку причепив.
Вітрам сказав: "Куняти годі".
І в море швидко відпустив.
На ньому був до цього штиль,
Та шторм зірвавсь на сотні миль.
Еней в цей час вже в морі був
І научав свою ватагу, Як
треба пити добре брагу, Про небезпеку і не
чув.
А вітри
наче скаженіли, Немов зірвалися з цепів.
Набрякли ув Еола жили Він
мовби аж посатанів. Човнів багато
розтрощило, Не менш енейців потопило,
А хто живий лишився з них,
Від моря мав ще й нагороду,
Ніс Нептуну7 не
тільки оду… Аби той шторм хоть ледь
притих.
Нептун
вже знав, блищать як перли, І полюбляв цей
дужий блиск. А їх троянці пуд приперли.
Тож він приймав добрячий зиск.
Наказ дав карасям зібратись
І для Енея постаратись. З
ними хазяїном поплив, Вітрам дорогу
перетнувши І випить чарку не забувши,
Еола силу прихилив.
Вітри побралися у
боки, Немов до танцю парубки,
Але притихли на три роки,
Еней подумав - на віки.
Нептун же плавав з карасями,
Немов із рідними синами.
І море файно прибирав, І
чесно карасі старались, Нітрішечки не
лінувались Ніхто й перлиночки не вкрав.
Згадав Еней - він
дегустатор І віддає такий наказ.
Проснувся в ньому ще оратор,
Його заслухались ураз.
Почав наказувать, прохати,
Щоб шлунки добре натоптати,
Щоб встати не могли ніяк,
Щоб пивом брагу запивали,
Горілку і вино хлистали і
не забули за коньяк.
Коли всі спати повкладались.
Венеру8 сон тоді
не брав. І їй, сердезі, увижалось,
Як хтось Еола матюкав.
Вона лице пофарбувала, На
груди вати підіклала, Пішла до Зевса9 на поклін. Дарма,
що порвана спідниця, Як звабно крутиться
сідниця - На це вже задивився він.
Зевес тоді прийшов
з весілля І мабуть добре перепив.
На все навколишнє довкілля
Він самогоночку розлив.
Венера низько поклонилась,
На нього віддано дивилась,
І сльози капали з очей.
Хай буде ця щаслива днина.
Бо мати молиться за сина,
Щоб ощасливився Еней.
Вона не хтіла, щоб
до Риму Його дорога привела.
Хай ліпше десь скраєчку Криму
Йому відділять півсела. І
ті прокляття всі солоні Залишаться самій
Юноні. У неї хитрий злобний план
І зваблює у темний рів
Для чогось славних козаків.
І крутить дзигою свій стан.
Юпітер9 бутля взяв у руки,
Що миттю в нього спорожнів.
Звернувсь до свеї він голубки:
"Не кину на Енея гнів,
Він буде світом панувати
І буде лад йому давати, І
українцям дасть урок, Як треба пити й не
п'яніти І щоб цукерки їли діти,
І ще й ковтали пиріжок".
Він у Дідони10 гостем буде, І
буде пити, і гулять. Та українців не
забуде. Для нього мама - це не мать.
Іди Венеро, не хилися,
Міцніш до мене притулися.
Про інше навіть і не мрій,
Бо в мене трусяться коліна,
А з рота булькає вже піна,
Синок щасливий буде твій.
Еней в дорогу вже
зібрався І побратимів поскликав.
І хоч з похмілля хилитався,
Усім рушати наказав. У
головах джмелі гуділи, Та познаходилися
сили. І весла воду загребли
І що їм вже руїни Трої,
же стільки випили гіркої,
А скільки випить ще могли.
Під вечір до землі
пристали, Згадали рідний свій поріг.
Де стільки років не ступали,
Що рідко хто сплакнуть не зміг.
Швиденько сльози повтирали,
Ще швидше щось пережували
І розбрелися, хто куди.
Еней знічев'я потинявся,
Потім до города пробрався,
Який подальше від води.
Його зустріла там
Дідона - Це був славетний Карфаген.
Тут вже троянці ніби дома.
І кожний з них, мов джентельмен.
І жінка гарна вся собою
Заворожила всіх красою.
То ще нічого, що вдова,
Але мов грація гуляла,
Очима бісики пускала І їм
прийшлись такі слова:
"Куди йдете, ви, гультіпаки.
Дніпро на веслах принесли?
Чи представляєте бурлаків,
І офіційні є посли? Чи
маю справу з ворогами, Чи, може, просто з
баранами, Не розберуся я ніяк".
Тоді троянці, що є сили
Гуртом усі заговорили І
мова ця звучала так:
"Ми всі без винятку хрещені
До Володимирських11 часів. І навіть
деякі письменні - З латині знаєм кілька
слів. Нам греки вуха так нам'яли,
Що ми насилу окульгали.
Відтак тікали звідтіля,
Всією нашою юрбою
Покинули любиму Трою, І
саме там наша земля.
Не дай загинуть в цьому світі,
Підкинь хоч трішки сухарів.
І що лишилося в кориті,
Еней за свинку б навіть з'їв.
Ми вже до того доходились,
Що аж до нитки обносились.
І не було такого дня, Щоб
в Бога їсти не просили І нас покинули вже
сили, Що кожен мовби цуценя".
Дідона плакала
відкрито, І сльози із її лиця
Аж оросили в полі жито
Для найсмачнішого хлібця.
Щоб ним Енея годувати І
потім ніжно цілувати. Тоді великий буде
день, Добро злетить зорею з неба,
А більш нічого і не треба,
Хіба веселих ще пісень.
Еней з Дідоною
співали І танцювали ще гопак,
Що аж кросовочки порвали,
Винця хильнувши ще усмак.
Затим, неначе в каруселі,
Пішли, обнявшися, веселі,
В світлиці гупнувшись на піл,
Ще три години обнімались,
Навіть і словом не озвались.
Їх вже чекав накритий стіл.
Тут парували різні
страви, Переливались із мисок
І себе їсти вимагали Ще й
на додачу з тарілок. Тут ковбасу дали до
хріну І холодець на переміну,
Потім засмажений гусак,
Густу молочну з рису кашу,
До локшини подали квашу,
До пива червонівся рак.
І кубками пили
вишнівку, І запиваючи медком,
Дегустували ще горілку
Великим жадібним ковтком.
Бандура хвацько вигравала.
Сопілка тихо запищала, А
дудка прямо на очах До скрипки рвійно
награвала Та з барабаном танцювала
Який веселий тарарах.
Сестра Дідони була
Ганна, Таки любила погулять.
І веселенька, й дуже гарна
З Енеєм стала танцювать.
І сукня звабно розвівалась,
Пливла, павицею хиталась.
Еол, який припнув вітри,
Прибіг сьогодні танцювати
І дівку з рук не випускати
Всю ніч, до ранньої пори.
В Енеї бачив
конкурента, Бо той скакав, як жеребець.
І слушного чекав момента,
Коли гульні буде кінець.
Бо вже і ноги не тримали,
Підківки геть пооблітали,
А треба ще раз гопака,
Матнею замести подвір'я,
Бо може бути тут весілля,
Щоб доля не була гірка.
Опісля пили
варенуху По кілька кухликів підряд
І щось кричали що є духу
На весь вечірній, буйний сад.
Дідона дійсно обпилася І
долі в руки віддалася. Із нею всі тоді
пили І прогуляли очманіло
Аж у кишках заторохтіло,
Це ж так накльокатись могли.
На піч Енея
підіпхнули. У просі там він і заснув.
І снилися йому акули, І
хто у морі потонув. А хтось міг спати у
садочку Під грушами у холодочку
І миттю гучно захропли.
Інші останнє допивали І
півнів перших налякали, А спати так і не
лягли.
Ранесенько Дідона встала,
Боліла дуже голова. Вона
її перев'язала, Приклавши мокре до чола.
Дивилась в дзеркало довгенько
І прибиралася гарненько.
Бо як не як, а женишок
Уже із печі позіхає, Хоч
до обіду подрімає, Та ще устигне на
торжок.
Еней,
немов свиня, валявся, Затим розсольчику
хльобнув. Навіть умився й причесався
І пилюгу із себе здув.
Його Дідона прибирати
Взялася у найкращі шати.
Штани, сорочка і каптан
Були з покійника Сіхея12 пригодились для
Енея, Гнучкий скрашали гарно стан.
Як одягнулись,
запишались, Мов дипломати розмовляли,
А згодом трішки цілувались
І компліменти розкидали.
Дідона так ще не кохала,
Якесь чуття розпізнавала.
Язик не зна, що й лопотить.
Хотілося кудись летіти І
людям гарне щось робити, Аби Енея
впокорить.
Вона
була весела дуже, Енея брала в оборот.
Казала: "Не журися, друже,
Роби життєвий поворот".
Грайливо очі закривала,
За ніс Енея покусала. І
він збагнув, що це не жарт. У нього серце
оживилось І по-юначому забилось.
Мов кілька взяв козирних карт.
Він з нею, мов з
дитям, возився. На лобі піт аж виступав.
У душу прямо їй дивився,
Рукам же волю не давав.
Та з парубками борюкався
І ні одному не піддався.
Відтак ховалися в кущах.
І солов'їв порозганяли,
Які закохано співали,
Дзвенить аж спів той у вухах.
А зранку завжди на
похмілля Вже перекислий пили квас.
Ще й добавляли якесь зілля,
І так летів дурманно час.
Еней поплутав день із ніччю,
Перину із твердою піччю.
Хоч голова, як барабан. І
трішки закрутився світ, І передувся вже
живіт, Дививсь на нього, мов баран.
Троянці, наче з
дуба впали - Раптово щастя припливло.
На всю котушку розгуляли,
Такого довго не було.
Еней з похмілля у парилку
З собою взяв гарячу грілку.
І перегрівся неборак, Але
Дідону встиг обняти І гарно ще поцілувати,
Бо дужий був такий козак.
Розбещено жилось в
Дідони, Забувся навіть, що є Рим.
І всі Юнонині прокльони
Перетворилися у дим. Була
горілка, хліб і сало. І закохався ще й
удало. Неначе справді він москаль
І за царя свого забувся,
Неначе голови позбувся,
Забув і самопала сталь.
Еней з Дідоною
кохались, Серця бабахкали, як грім.
По колючках навіть качались
І все було їм ні по чім.
Сталось таке з ними змагання -
Пішли разом на полювання.
У засідці сиділи вдвох,
Та лиш одну рушницю мали,
Та й ту не у руках тримали,
А замість дробу був горох.
Вони там довго
пролежали Без хмелю навіть в голові.
Від них всі звірі повтікали,
Хоч злякані, але живі.
Вони не раз на полювання
Ходили вечором і зрання.
І час для них рікою плив.
Забули Зевсові накази,
Хоч їх Еней згадав три рази,
Але утіхами лиш жив.
Юпітер врешті
пильним оком Оглянув місто Карфаген.
І пива випивши із соком,
Промовив до своїх богем:
"Я бачу там Енея - диво,
Він проживає там красиво,
А я ж куди його послав, А
він гуляє, попиває. Немов на лаврах
спочиває І ловить, халамидник - гав".
І зве Зевес гінця
негайно, При цім від злості закипів,
Але розумно і старанно
Потамував свій бурний гнів.
Гінцю потрібно роз'яснити,
Як правильно усе зробити.
Щоб він не гаявся, а біг
І об пеньки не спотикався
І на дівчат не задивлявся
І швидко повернутись зміг.
Меркурій13 гнався, як собака,
Бо сам Юпітер повелів. Не
спинить сила вже ніяка За мить одну прибігти
вмів. Передихнувши, ставши струнко,
Про свій прихід гарикнув лунко.
Задача в нього не проста.
Потрібно довгий шлях здолати
І навіть носа не втирати,
А кілометрів більше ста.
Меркурій все
зробив негайно, Наказ Енею передав,
Щоб часу той не тратив марно,
Дідону у три шиї гнав. А
сам хай Рим йде будувати. Вже годі їсти, пити
й спати. Вже нагулявся, як той пес.
І випив скільки вже горілки,
І спав не ув одної дівки,
Позаздрив сам йому Зевес.
Гонець в поклоні
нахилився, Аж капелюх під ноги - брик.
Вужем перед Енеєм вився,
Щоб заробити на шашлик.
Він усвідомлював чудово,
Яке додати треба слово,
Щоби Енея допекло, Якому
треба зрозуміти, Що всі Зевесові ми діти,
Йому схиляємо чоло.
В цей час Еней з
водою брагу Змішав купатися собі.
Цим випробовував відвагу,
Як той вояк у боротьбі.
Він бовтався у цій купелі,
Летіли бризки аж до стелі.
Меркурій злючися кричав:
"Ану, собако, вибирайся І
за Дідону забувайся, Це сам Зевес тобі
сказав.
Ти,
мабуть, зовсім з глузду з'їхав. Рокам рахунок
загубив. Ти перегаром так вже дихав,
Що Зевса навіть розізлив.
Бо він все бачить і все чує,
Тобі він ребра порахує.
Давай же, швидше убирайсь.
Сюди не повертайсь ніколи,
Бери від свити в руки поли,
По-спринтерськи… й не оглядайсь".
Еней трусився з
переляку, Рука до чарки не тяглась.
І хто утішить небораку.
Тікав від щуки, мов карась.
Це справжня сталась небезпека.
Тяглась дорога їм далека.
Троянці стали прозрівать.
У клунки швидко повпихали
Своє добро, і зав'язали,
І перестали позіхать.
Еней, мов
блискавка, зібрався, Свої човни
приготував. Спокійним бути все старався,
Та його спокій покидав.
Вогнем горіли в нього очі,
Горіли любощі жіночі.
Тікати треба у світи. І
щоб Дідона це не знала, І коси на собі не
рвала, Потрібно тихо утекти.
Дідона це
передчувала, Лилися сльози із очей.
Вона їх навіть не втирала.
По них пливти буде Еней.
Потім уклалась наче спати,
Але тримала пильно чати.
Еней подумав, спить вона.
Нестерпним вже було чекання
І він, відкинувши вагання,
Уже націливсь до човна.
"Постій же, -
гаркнула Дідона, - Мені ув очі подивись.
Вина ти випив три бідона,
Тепер із мене сміючись,
Злодійськи хочеш утікати
З моєї царської палати.
Так осоромив ти мене -
Пустила в пазуху свинюку,
Тепер пізнаю ще розлуку,
Тобі так даром не мине.
Я до дрібниці
пригадаю - Штанів у тебе не було.
Тепер від муки я конаю,
Вогнем горить моє чоло.
Купався ти, як сир у маслі,
І очі ожили погаслі. Те,
що прикрили вже штани, У черв'ячок давно
скрутилось І на світ Божий не дивилось.
У жмурки грають з ним вони.
Тобою я не
гордувала, Не виганяла спати в хлів.
Чи ти об'ївся м'яса й сала,
Чи голову вже перегрів.
Дідона плакала, аж вила.
І де для цього бралась сила.
Немов почеплена за гак,
Вона пізнала різні муки,
І заломила вгору руки,
Сича Енею, мов гусак:
"Дурак ти бридкий
і валяка, Мурло, продажний боягуз.
Ти перетрухліла ломака І
перегнилий ти гарбуз. Троянський дурень, хам,
нахаба, Тебе ковтне зелена жаба.
Тобі і силу прикладу. І
зуби всі повибиваю. У центрі пекла, а не
скраю Тобі я місце віднайду.
Тебе чорти будуть
щипати. Заманять у дрімучий ліс
І шкіру будуть віддирати.
Затягнуть ще кільце й у ніс.
Твоїх гульвіс вони згадають,
Їм руки й ноги поламають.
Тебе до них ще приведуть.
І язики повідривають.
Вони утіху з цього мають.
У рот смолу тобі заллють".
В Енея ноги
розсвербілись. Він стрибонув через поріг,
Мов сто чортів за ним гонились,
Не оглядаючись побіг.
Троянці всі вже повтікали
І ватажка свого чекали.
Тримали весла у руках.
Лякливо всі переглядались.
Відшвартуватися збирались.
Їх підганяв безмежний страх.
Дідона в безнадію
впала І цілий день була німа,
А потім бігала й кричала,
Бо порятунку їй нема.
Вона неначе знавісніла.
То замерзала, а то пріла.
Навіщось брала рогачі І
наче ними веслувала, А потім різко
перестала І стала жар гребти в печі.
Сестру Ганнусю
запросила, Щоб та заглянула у піч.
Бо, може, там нечиста сила
Вляглась спокійненько на ніч.
Потім сестриці розказала,
Яку печаль переживала.
Згубила долю вже навік.
Еней обманщик, волоцюга,
Переіржавлена кольчуга.
Йому б мечем штрикнуть під бік.
Вже мого серця
буйні сили, Коси наклепані, мабуть,
Уздовж і впоперек скосили
І до могили правлять путь.
Я все Енею віддавала.
Саму себе ним занедбала.
Про нього дбала повсякчас,
Тепер не хочу я старатись.
Хутчіше б серцю розкохатись -
Отрутою розбавить квас.
Тепер вже спокій і
не сниться, Що ж наробив оцей Еней.
Його вже образ золотиться
Десь в Римі, що не жде гусей.
Про щось питала Купідона14 Смертельно
змучена Дідона. Її він, мабуть, зрозумів,
Бо низько голову схиливши,
Нещасну жінку полишивши,
Кудись у справах полетів.
Ганнуся слухала
Дідону, Не знала, як зарадить їй.
Рибку підсунула солону І
пива декілька сулій. Ніщо царицю не
втішало. Горою горе наростало.
Її вже демон переміг.
Вона притихла, наче спала.
І майже дихать перестала,
І повалилася із ніг.
Довгенько в спокої
лежала. Не ворушилася ніяк.
Потім ще довше позіхала,
Немов цей стан їй був усмак.
Розплющила тривожні очі.
Світились муки в них пророчі.
На любий вийшла свій город.
Для чогось узяла кресало,
До нього клоччя ще чимало,
Не чув, не бачив це народ.
То не з Єгипту
піраміди Стояли на її землі.
І це підтверджують сусіди -
Усі дорослі та малі. То
очерет в купках сушився, Котрий із літа ще
косився. Із нього гарний був розпал.
Дідона клоччя розмахала,
Зірвалась іскра із кресала
І вогняний вродився бал.
І язики вогню
палали, Дідона швидко роздяглась.
Немов її чорти вже пхали -
На милість полум'ю здалась.
І це гаряче трупне жало
Безжально тіло зализало.
Дороги вже нема назад.
Еней не бачив, як згоріла,
Та жінка, що його любила,
Нюхнув од вітру тільки чад.
Примітки
1. Еней - за греко-римською міфологією, син троянця Анхіза і богині Афродити, захисник Трої. Після її зруйнування оселився в Італії, де його нащадки заснували Рим.
2. Юнона - (у греків Гера) за римською міфологією, одна з богинь, дружина Юпітера (Зевса), богиня шлюбу. У Троянській війні підтримувала греків.
3. Паріс - син царя Трої Пріама.
4. Геба - за римською міфологією, дочка Юпітера, богиня вічної молодості.
5. Еол - за грецькою міфологією, володар вітрів.
6. Борей - за грецькою міфологією, бог північного вітру, Нот - південного.
7. Нептун - (у греків Посейдон) за римською міфологією - бог моря.
8. Венера - за римською міфологією богиня весни (у греків - Афродита - богиня краси, кохання). У Троянській війні допомагала Енею.
9. Зевс - за грецькою міфологією, верховний бог (Юпітер за римською).
10. Дідона - за римською міфологією у Африці заснувала місто Карфаген.
11. Князь Володимир - офіційно прийняв християнство у Київський Русі в 988 р.
12. Сіхей - покійний чоловік Дідони.
13. Меркурій (у греків Гермес) - за римською міфологією - бог-вістун.
14. Купідон - (Амур, у греків Ерот) - бог кохання.
