Вітаємо Вас, Гість!
Субота, 27.04.2024, 05:45
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 35

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Квітень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вишиванка. Число 2 -ч.3

1 << 2 << Читати спочатку

"ЕНЕЇДА" СЬОГОДЕННЯ

 

Василь Загороднюк

ЕНЕЇДА,
або українці не перестануть сміятися

(рімейк з "Енеїди" Івана Котляревського)

 

Продовження.
Початок див. у першому числі "Вишиванки"

 

ЧАСТИНА ДРУГА


Він був уже далеко в морі
І берег віддалявся ген.
Світилися на небі зорі,
Димівсь далеко Карфаген.
Було тут якось незатишно
І почувався Еней грішно.
Його неначе обпекло,
Моливсь за упокій Дідони,
Потім човнами перегони
Улаштував, аж загуло.

На морі хвилі наростали
І вітер злобно завивав.
Енейці Бога ублагали,
Щоб той сердитись перестав.
Щоб їх усіх не потопило,
А здалеку ще щось диміло.
То димом плакав Карфаген.
Неслись ридання над водою,
Тяглися стежкою сумною
Печалі траурних знамен.

А море все ще бушувало.
Дав йому виклик Палінур15.
І наказав, щоб перестало
Вдаватися до диктатур.
Нептун відкликнувся відразу
І не сприйняв це за образу
Згадавши миттю перлів блиск,
До тактики такої вдався,
Вдавав, що буцімто вагався,
Насправді, мріяв ще про зиск.

Та Палінур усе збагнувши,
Троянцям хутко роз'яснив:
"Оце Нептуна я почувши
і його намір розкусив.
Італія нас не чекає,
Штормами всі попереджає.
І море здиблене сичить.
Хмари над ним повисли низько,
Мов роздратований хлопчисько
Знесамовитів і кричить.

Давайте добре роззирнемось.
Тут острів є - чого нам ждать.
Шпарненько ми туди допремось -
Сицилія - це благодать.
І годі нам вже хандрувати,
Давайте веслами махати.
Володарює там Ацест16.
Відчинить двері він гостинно
І частуватиме невпинно,
Вказав на нього Божий перст."

Весла, мов блискавки літали.
Вже видно, острів маячів.
І сицилійці їм махали,
І до Енеєвих човнів
Послали хлопців зустрічати,
І гарно їх пришвартувати.
Весь берег натовпом укравсь.
На радощах всі верещали,
Друг друга міцно обнімали,
Але ніхто іще не впивсь.

Ацест з Енеєм побратався
І гостю чарочку налив.
Еней сміливо, не вагався,
Її у рот перехилив.
Ватага тільки цього й ждала
І слину жадібно ковтала.
І чувся скрип стальних ротів,
Які готові все ковтати
І навіть кості не жувати.
Ацест побачить це хотів.

Король кивнувши головою
І цим наказ такий віддав.
Горілка щоб текла рікою,
Щоб кожний випить вволю мав.
У маслі жарилися грінки,
З биків тушилися печінки.
Казан варивсь свинячих вух
Еней досхочу тут наївся,
Ще й і горілочки обпився
І так заснув, немов оглух.

На ранок в голові тріщало.
Вчорашній день з трудом згадав.
Сьогодні їв, і зовсім мало,
І зовсім пити перестав.
Старанно цілий день молився,
На світ впокорено дивився
І пам'ять батька вшанувать
Еней сьогодні постарався
І не на жарт розхвилювався,
Щоб всіх старців нагодувать.

А був отець - Анхіз17 покійний
Заядливий горілколюб.
І щось комусь лишився винний,
Як смерть його тягла за чуб.
Пробачте всі йому трояни,
І всі на світі християни.
Уже на вік спочив Анхіз.
Він у горілці утопився.
На білім світі не нажився,
Харон18 в Аїд його вже звіз.

Сьогодні будуть поминати
Його любимого отця.
І треба всім подати знати
З початку світу й до кінця.
І всіх гарненько запросити -
Буде що їсти, буде й пити.
Не було в батька ворогів,
Якщо були, пробачте, люди,
Він жити мирно хтів усюди
І синові це заповів.

Кожний троянець постарався
Енеєві допомогти.
Кожний наввипередки гнався,
Мов гнались збішені хорти.
Гірчицю з мясом купували,
Горілки з медом десь дістали.
На стіл поклали калачі
Смиренно на обід просили
Аж вибивалися із сили.
Трудилися, мов орачі.

На другий день, ще сонце спало,
А вже вогонь палахкотів.
Топилося свиняче сало
І борщ у баняці кипів.
Купались в маслі варениці,
Грушки виднілися гнилиці.
Жирні пеклися барани.
І хліб із печі діставали,
Із дальніх сел вина прислали,
Були й запрошені вони.

По вінця в кубки наливали,
Приготували всі ложки.
І страву всю порозставляли
На всі столи, на всі боки.
Хоч спочива покійний тато,
За нього п'єм, їмо багато.
І поминки розпочались,
Наїлися і повпивались,
Перед покійником старались,
Може пом'януть їх колись.

Хльобнув Еней вина й розсолу.
Тверезо на ногах стояв.
І голову схиливши голу,
Мов син маленький - заридав.
В душі щемить не перестало,
Хоч батька вже давно не стало.
І це засвідчив цей обід.
Тут навіть гроші роздавали.
І хто злиденні, ті і брали,
Енеїв пам'ятали рід.

А під кінець уже обіду
Еней втомився прямо так.
Від сили не лишилось сліду,
Хоч витривалий був козак.
Мов пересохше став барило,
Його ломило і трусило.
На себе воду виливав.
І під столом потім улігся,
Бо від таких трудів знемігся
І наче праведник проспав.

З під столу довго він вилазив,
Як переляканий був кіт.
Мов небораку хто ізглазив.
І перекинув через пліт.
Та він швиденько поправлявся,
Із діжки бражки нахлебтався,
Ще сирівцю кварту хильнув.
По-молодецьки стрепенувся.
Акробатично перегнувся,
Підкову кінську розігнув.

Тепер Енеєві за брата
Був той, хто добре випивав.
А на закуску поросята
Молочні він повідбирав.
Старалися сициліанці,
Не відставали і троянці
Стаканів чувся гучний дзвін.
Пилася з них міцна сивуха.
В ній не одна втопилась муха,
Летіли бризки аж до стін.

Еней на рот весь реготався,
Немовби п'яний був гиндик.
Перекричати всіх старався -
Звіриний з горла ринув рик.
Тут гопака потанцювали
І "Ще не вмерла" заспівали…
І голос чули кобзарів.
Гомера учні до одного
У співі чули брата свого,
Який таки співать умів.

Ватага добре розгулялась,
Таке бува не кожний день.
Під вечір так вже розспівалась,
Не знати і яких пісень.
Затим у бійці своє вміння,
Провірити міцне коріння
Неждано визвався Дарес19.
І кулаками став махати,
І свою силу вихваляти.
Немов зірвався з цепу пес.

Йому доконче треба битись.
Він біцепси порозминав.
Дарес мистецтву цьому вчитись
Ніколи не переставав.
До бою рвійно готувався,
Перемогти усіх старався,
В нього волосся їжаком,
Горіли очі, як факела,
Струнка фігура, наче стелла.
До бійки рвався напролом.

А тут суперника заждався,
Ніхто на бій не поспішив,
Хто не боявся, то вагався
І свої карти не розкрив.
Цим легкодухість прикривали
І слушного моменту ждали.
Дарес від злості закричав:
"Та скільки можу я чекати,
Щоби комусь у пику дати,
Бо я в житті не ловлю гав".

Абсест20 роздумував довгенько,
Даресу пику хто наб'є.
Всю ніч продумав, а раненько
Згадав, що хлопець такий є.
Ентелл - добрячий козарлюга,
Мов гиря в нього - кулацюга,
А шия наче у бика.
Він гне підкову, як травинку,
Мізинцем піднімає жінку.
Знайшов такого мужика.

В цей час Ентелл21 пивка ковтнувши
У холодочку задрімав.
І трішечки п'яненьким бувши,
То й сон його міцний не брав.
Його знайшли, над ним кричали,
Ногами в ребра розштовхали.
Він очі широко розкрив,
Незрозуміло роздивлявся
І дальше в холодок ховався,
Сьогодні так він учинив.

Абсест від гніву роз'ярівши,
Його за вуха потягнув.
Ентелл ледь голову підвівши
Аж тріск хрящів їхній відчув.
Побачив згодом, що не жарти,
Хильнув горілочки півкварти.
І з'їв солоний огірок,
І брагою його запивши,
Він розім'явся походивши,
Міцний викарбуючи крок.

Ще згодом випив медовухи.
Собі сам в зуби зацідив.
І ще до цього були слухи -
Таким себе він чином злив.
І вже рішуче йшов шукати,
Хвалька Дареса подолати.
Йому повідати урок.
Реберця зможе потрощити,
Щоб знав, як треба в світі жити -
Зробить із носа п'ятачок.

Ентелл дививсь Даресу в очі,
Сказавши: "Боже, помагай,
І сила на моєму боці,
І ти не попадеш у рай,
Тебе розірву я, нахабу,
Немов зелену тлусту жабу.
Тобі голівоньку помну.
Ляща задам у нижчеспиння,
Я покажу своє уміння,
У три погибелі зігну".

Він шапку зняв, розтріпав чуба.
І навіть чарочки не пив.
Ентелл похожий став на дуба,
Що буйне віття розпустив.
Махав руками і ногами,
Як млин на вітрі вітряками.
Міцненько кулаки стискав.
Дарес побачив - кепське діло.
І серце в нього защеміло.
Від переляку ледь не впав.

В цей час боги зійшлись на раду,
Зевес їх щедро пригощав.
І слушну їм давав пораду -
Виконувати норми прав.
А втім, боги смачненько їли,
Від задоволення сопіли,
Ковбаси, млинчики, коржі.
Хоч з келишків пили вузеньких,
Та їх вже бачили п'яненьких,
І цьому не було межі.

Пронюхав швидко це Меркурій.
В палату на обід влетів.
І не зважав, що Зевс похмурий
Йому робить це не велів.
Боги про боже міркували,
На людські справи не зважали,
Сицилія їм ні почім.
Хоч би один з них ненароком
Туди заглянув одним оком,
А то й гуртом треба усім.

Боги це вчувши, задивились,
Що там в Сицилії за гук.
І з неба всі перехрестились,
У когось випав аж мундштук.
Ентелл вже так розгарячився,
Кричав, плювався і кривився.
Даресу щигля у лоб дав.
І той злякався, сіромаха,
Не був на обліку в соцстраха,
Багато що в житті не знав.

Венера так переживала,
Що ледь не стрибнула з небес.
Зевеса батечка прохала,
Ентелла щоб здолав Дарес.
Вони, як півні, вже звелися.
Мов хміль, тіла переплелися.
Такого ще не бачив світ.
І це не швидко він забуде,
А може, хто-небудь приблуде
Із ще Вергілієвих літ.

Тоді історію розкаже
За цю страшнішу у стократ,
Немов морським вузлом зав'яже
І установить свій диктат.
Тут Бахус22 п'яний появився
І на Венеру дуже злився.
"Ісус Христос тому воскрес,
Щоб люди Божий світ любили
І одне одного не били,
Щоб це затямив твій Дарес.

Ні перед ким не вихвалявся.
І щоб горілки менше пив,
Щоб до роботи більше брався
І не валявся серед жнив.
Ентелла я добряче знаю,
На нього всю надію маю.
Даресу він закрутить ріг.
Ти веретеном хоч крутися,
Біжи до нього і не злися,
Хутчій дістатись хто б поміг".

Зевес хоч випив вже чимало
Так мову цю таки розчув.
І Божу мисль свою удало
У таке русло повернув:
"Венере й Бахусе, мовчіте,
Носи ось вітром підіпріте.
Ентелл - Дарес - два козаки.
Хай силу й спритність нам покажуть
І смальцем животи намажуть,
Щоб не так бились кулаки".

Образившись, Венера стала
Погано Зевса обзивать.
Дала з покоїв його драла,
Щоб так презирство показать.
Зустрівшись з Марсом23, говорила,
На Зевса бочку все котила.
А Бахус згарячу ковтнув
У Ганнімеда відро браги,
Це, думав, буде для відваги,
Та захмелівшися, заснув.

Таке на небесах творилось,
Сицилія також гула.
Вона уся уже обпилась,
Тягла на шашлики козла.
Ентелл з Даресом поправлялись.
Атакував першим Дарес,
Ентелл ходив вже з синяками,
Своїми довгими руками
Собі прикладував компрес.


В цей час він дуже роз'ярився,
Зубами сильно цокотів.
Талант бійця у нім розкрився,
Ентелл довести це хотів.
Дареса в пику так ударив,
Що майже б на той світ відправив.
Упав, сердега, мов мішок,
Якого у воді тримали
І ватою понабивали,
І був би іспустив душок.

Ентеллу похвалу кричали,
Еней за боки аж хапавсь.
Всі переможця величали,
Який за чарку уже бравсь.
Еней Дареса звів на ноги,
Бо вимагав той допомоги.
Водичкою пообливав
І дав понюхати горілки,
Сказав, що відведе до дівки,
І навіть чуба розчесав.

А сам же пінної напився,
Ще веселився, аж стрибав.
На бубна грати ухитрився
І одночасно заспівав
Про Трою, море і кохання,
Про свою долю і вигнання
Згадав кмітливих циркачів.
І як ведмеді танцювали,
І на одній нозі скакали,
Він дати меду їм хотів.

Любив і сам ним ласувати,
Навіть три вулики зробив.
Їх потім вирішив продати,
Але не втримався, пропив.
І все продовжував гуляти,
Юнона ж стала наглядати,
Як пан Еней проводить час.
Вона вже план якийсь вертіла,
Ірисю24 в нього закрутила,
У таємничий викрутас.

Ірися, смирна і слухняна,
Юнону в хату завела.
Від неї узяла банана
І цим вдоволена була.
Вони довгенько шепотіли.
В обох аж лиця побіліли.
Зарання готувався план.
Ніхто не міг про нього знати,
Інакше попаде за ґрати,
Або у вогняний капкан.

Ірися миттю опустилась
Прямо в Сицилію якраз.
І боязливо огляділась,
І подолала перелаз.
До моря підійшла близенько
І стала вкопана тихенько.
Жінки троянців тут були.
Вони човни сторожували.
Неділь із п'ять уже не спали,
Так вахту довго цю несли.

Ця ноша їм осточортіла
І вже хотілося гулять.
До свого молодого тіла
Своїх троянців пригортать.
Вони ж, натомість, все чекали
І долю гірко проклинали.
У них не закривався рот.
І море з ними хвилювалось,
Хоч заспокоїтись старалось.
Замість вина пили компот.

Ірися у полон попала,
Троянці злапали її.
Жодна б душа її не взнала,
І ні чужії, ні свої.
Вона ув образі Берої25
Троянців вивчила покої.
І підбадьорила жінок,
Котрі щосили голосили
І щастя - долі все просили.
Дала винця їм під шумок.

Сказала: "Любі, милі, знані,
Для мужності трохи ковтніть.
Чоловіки ваші кохані
Повинні все таки прозріть.
Вже скільки можна волочиться,
Байдикувати, пити, биться,
Вони, принижуючи вас,
Самі на всю губу гуляють,
Про вас свідомо забувають,
Настав розправи з ними час.

Послухайте, на вус мотайте.
Я думаю зробити так.
І ви мені допомагайте,
Щоб кожний научавсь босяк.
Ми розквитаємося з горем,
Вогнем же море переорем.
Попалимо човни ущент.
Троянцям нікуди діваться,
Вони тут будуть зоставаться,
І ми це зробимо у мент".

Бероя, це сказавши, стала…
Угору руки підняла.
І з нетерплячкою чекала
Реакції на ці слова.
Троянки голосно кричали,
Бабусю радісно вітали.
За працю дружно узялись,
Суху солому притаскали,
У неї клоччя навтикали,
Мов це робили вже колись.

Із іскри миттю запалало,
Вогонь на щогли піднімавсь,
Як на долоні видно стало -
Це флот вже полум'ям узявсь.
Навколо все палахкотіло,
Звивалося, горіло, тліло.
Димок в'юнився аж до хмар.
Троянки від вогню світились,
Добряче біля нього грілись.
Оце такий відбувсь пожар.

Еней прибіг і дихав тяжко,
Ніяк відсапатись не міг.
Барило взяв з собою бражки
І свіжоспечений пиріг.
Він ще надіявся - це жарти,
Але угледів - биті карти.
Він ще у розпачі кричав
І вогнище хотів згасити,
Його хоч в бразі потопити
Надію цю непевну мав.

І божевільними очима
Дививсь на видиво з вогню,
Зігнувсь, неначе за плечима
Йому повісили свиню.
А потім голову підвівши,
Вогонь ізнов страшний уздрівши,
Кричав нестямно на богів.
Репетував, стрибав, крутився,
І довго так він ще казився,
А потім наче остовпів.

Еней до Зевса так звернувся:
"Ти дуже, мабуть, запанів.
І золотом вже обгорнувся,
І мов свиня, вже зажирів.
Зіниці ось позапливали
І бачить землю перестали.
Чому це байдуже тобі,
Для тебе вогнище - забава,
Його гасить не маєш права!
Мені допоможи в біді.

А ти, Нептуне, під водою
Вже мабуть добре закуняв.
А чи милуєшся собою,
Чи, може, ласти розірвав.
Не в силі вже із дна піднятись,
На хвилі зверху роздивлятись.
Мені тризубець покажи,
Поплавай трохи, розімнися,
Навколо владно подивися,
Пожар згасити поможи.

І ти, Плутоне26, запишався,
Тихенько в потемках сидиш.
Із Прозерпіною обнявся
І трусишся, неначе миш.
Вдягай свої підземні лати,
Будеш мені допомагати.
Швиденько, чуєш, не барись.
Ти можеш волею своєю
Пожар засипати землею,
Зроби це зараз, не колись.

І моя неня десь пропала,
Десь зачепилася за тин,
П'яненька, мабуть загуляла
І не згада, що в неї син…
Десь вишиває на роздоллі
Із козачатами на полі,
А може, в льосі гарно спить,
Горілочки там перебрала,
А заїдати і нестала,
Тепер у сні кудись летить.

Либонь, Боги, ледачі стали,
Усе їм люди ніпочім.
Вони розваг собі шукали
І ними сповнювався дім.
Гульня в якому не втихала,
Лише розгону набирала,
Та Бог із нею, що робить.
Із неба мабуть їм видніше,
Те краще, що є головніше.
Мені пожежу загасіть."

Еней творив молитву щиро
І раптом дощ рясний пішов.
І стало пасмурно і сиро.
Енеїв клич богів знайшов.
Вода лилась неначе з бочки,
Ваги набрались огірочки.
Троянців флот весь не згорів.
Самі ж вони попромокали
І де сушитися не знали,
І кожен з холоду тремтів.

В Енея голова боліла,
Бо думав думу він тяжку.
Пристати до якогось діла
Було важкенько козаку.
Дививсь човни, які вціліли,
Борти хоч їхні обгоріли.
Довгенько думав і гадав,
Який же курс в житті тримати,
Чого від нього забажати,
Він розгубився і не знав.

Громада вся троянська стала,
Обдумувать і мізкувать,
Як з цього вибратись аврала
І куди дальше мандрувать.
Один з троянців виділявся
На багатьох науках знався.
Умів пророче ворожить,
Умів болячки замовляти,
Від переляку одшептати,
Умів смолу гарячу пить.

Зміряв Сілезію волами,
Солоний зміряв увесь Крим.
Тинявся іншими світами,
І навіть бачив його Рим.
Він був у чомусь незбагненний,
Був загадковий і письменний.
Три сотні за хвилину слів
Вставав, мов півень, прокричати
І тут же їх ще й записати -
Оце такеє він умів.

Його прозвали всі - Невтесом27.
По-українському - Охрім.
Кажуть, знався він з Зевесом
І лютував неначе грім.
Невтес-Охрім приноровився
І до Енея притулився.
Потиснув руку, обійняв,
Чемно у пояс поклонився,
Щоб неборака не казився,
Тихо Енею проказав:

"Чого сумуєш ти, козаче,
Аж помарнів твій гарний лик.
Навколо нас життя гаряче,
Невже до нього ти не звик.
Треба прощатися з журбою,
Вона пливе вже за водою.
Остепенись, не гарячкуй.
Тобі потрібно відпочити
Відтак стратегію творити,
Мою пораду цю почуй".

Еней послухався, ліг спати,
Щоби набратись більше сил,
Життєвий іспит щоб тримати,
Не рвати від напруги жил.
Півночі він перевертався,
Нарешті сон таки підкрався.
Еней з тривогою дрімав.
І наче в пеклі появився -
Батько Анхіз йому явився,
Від небожителів сказав:

"Проснися, милий мій синочку,
До тебе батько твій прийшов.
Нову приніс тобі сорочку,
І шанування, і любов.
Я від богів прибув до тебе,
Їх волю виконати треба,
Тобі сказали, не журись,
Вони допомагати будуть,
Тебе ніколи не забудуть,
Та в Рим хутчій переселись.

Ти тут вже з'їв чимало солі,
Як слід Сицилію узнав.
Як вітер погуляв у полі,
Тепер у інше місце прав.
Тут залишатися негоже,
Наказ богів сповняй, небоже,
Та ще до мене завітай.
Дорогу серце хай підкаже,
Душа про пекло хай розкаже.
Про нього ти не забувай.

Свої там діють вже закони.
Тобі виконувати їх.
Не став Плутону перепони
І не бери його на сміх.
Дорогу в Рим він добре знає,
Для тебе й мапу відшукає.
Оце така-то річ моя.
Не сходиться гора з горою,
Ми в пеклі стрінемось з тобою.
Усе-таки - одна сім'я.

До зустрічі, мій любий сину,
А слово я тримати звик,
До себе в пекло ось вже лину".
І дід під землю хутко зник.
У сні таке побачив диво,
Енея довго ще трусило.
Немов зняли його з хреста.
Зібравши вся свою ватагу,
Просив, звернули щоб увагу -
Дорога в пекло поверта.

З Ацестом чемно попрощався,
У ноги поклонивсь йому.
Спокійним бути намагався,
Вже не пояснюю чому.
Команда вся заклопоталась,
В дорогу дальнюю складалась.
Ледь світ, вже сіли на човни,
Еней командував уміло,
Морське троянці знали діло.
Махали веслами вони.

Венера зразу як узнала,
Що флот на хвилю вже сіда,
До Нептуна сигнал послала,
Енею щоб не йшла біда.
Стояли довго на притоні
Богинині веселі коні.
З яких, забулося, вже пір.
Тепер їх гарно повпрягали
І упряж всю понадівали,
Летіть готові хоч до зір.

А правив ними в білій свиті,
В червоній шапці набакир,
Таких не часто вгледиш в світі -
Високочолий машталір.
У нього чоботи блищали
І зайчиками вигравали.
Він правив кіньми, наче Бог.
Велично, гарно і красиво.
І подивитись було мило.
Йому не треба допомог.

Приїхала і залетіла,
Нептун здивовано дививсь.
Вона по хаті закрутила
Неначе сон швидкий наснивсь.
Навколо Бога танцювала,
Звабливо й ніжно обнімала.
За вуса смикала його,
Дивилась віддано ув очі.
Призналась десь аж серед ночі
Зробила цей візит чого.

І Нептуна щиро просила,
Можливо і не задарма.
Його щоб всемогутня сила
Контроль над водами всіма
Здійснила волею своєю,
Допомогла щоби Енею,
Щоб він спокійно собі плив,
Бо й так сердезі, горя впало,
Нікому ж бо не здасться мало,
Лиш люлечку б свою курив.

Нептун уважно подивився,
Венеру зразу приласкав.
Мов хміль по тичечці повився,
Племінницю поцілував.
Сивухи чарку їй наливши,
Від серця щиро пригостивши,
І владно морю повелів,
Щоби воно тихеньке стало,
Штормами щоб не бушувало,
Щоб слухалось Енея слів.

Його човни, немовби чайки,
Чимдуж летіли по воді.
Ще стукіт чувся тарадайки
Венера гналася й собі.
З Енеєм був Тарас паромщик,
Він, водяний неначе гонщик,
Горілки випивши коряк,
Уже добряче розхитався
І п'яно за корму хапався
Й не міг схопитися ніяк.

І розхитавшись впав у воду,
Його пробив останній час.
Йому складе Вергілій оду
Та не узнає це Тарас
Його душа вже полетіла,
Вже відокремилась від тіла.
Втопивсь, бідака, а проте,
Він дав усім троянцям знати,
Що непотрібно так впірнати.
Тарас мав серце золоте.


Примітки

15. Палінур - керманич на човні Енея.

16. Ацест - троянець, цар острова Сицилії.

17. Анхіз - за грецькою та римською міфологією - батько Енея, мати - Афродита.

18. Харон - у грецькій міфології, перевізник душ померлих через річку підземного царства.

19. Дарес - троянець, який мандрував з Енеєм.

20. Абсест - троянець, що мандрував з Енеєм.

21. Ентелл - сицилійський герой, троянець за походженням.

22. Бахус - (Вакх, у греків - Діоніс) бог рослинності, покровитель виноробства.

23. Марс - (у греків - Арей) за римською міфологією, бог війни, сприяв троянцям.

24. Ірися (Ірида) - за грецькою міфологією, прислужниця богів, посередниця між богами і людьми.

25. Бероя - в "Енеїді" Вергілія троянка, в образі якої з'явилася Ірида.

26. Плутон (у греків - Аїд) - бог підземного царства, управитель пекла.

27. Невтес - супутник Енея, володів даром передбачення.

Читати далі >> 4 >> 5