9 травня 1945 року житель села Федорівки, що на Херсонщині, Павло Білошкуренко заспівав:
"Ще не вмерла України ні слава ні воля..."
і був ув'язнений на десять років.
Летіла степом перемога,
Раділа й плакала вона.
І пісня чулася розлога,
Співала з юнаком весна.
Та пісні обламали крила,
Петлю тугіше затягли,
Щоб у в'язниці лиш хрипіла,
Щоб люди чути не могли
Її снаги і клекіт волі,
Її свободи і борні,
Щоб сторозтерзані та кволі
Її слова убить в мені.
В тобі убити, в Україні,
Убити хвилі в Інгульці,
Убити колір жовто-синій,
Веселку знищити в сильці.
Чи у кайдани закувати,
Щоб заніміло аж село.
І замість нот - для неї - ґрати.
Інакше й бути не могло.
А ви співали голосисто,
Немов Орфей із давнини
Аж дивувалися чекісти,
Аж забували, хто вони...
І якось розривались ґрати.
Летіла пісня у світи.
Її не можна закувати,
Чекістам, Господи, прости.
А Ви співаєте і нині.
З приінгулецького села
Летить ця пісня по Вкраїні
Від Білошкуренка Павла.
Я не жила у дні трагічні,
Як стугоніла вся земля,
Як морок покривав обличчя,
Горіла свічка забуття,
Як плакала в надії мати,
Здригалась уві сні дочка.
Від вибуху зотліла хата,
Куди подітись - скрізь зима?
Чи був то час лихого глуму,
Де зло летіло на коні,
І падали додолу люди -
Чи все привиділось мені?
Я буду чесною з тобою,
Зарані правди лиш прошу:
Скажи, чому тоді в полоні
Згноїли душу молоду?
Чому голосить в полі вітер
І ронить сльози ковила,
Куди подітися від крику:
"О мамо, рідная моя!"?
Куди сховатися від шуму
Столітніх велетнів-дубів,
Що за мороз скував наш мозок,
Де світлі помисли твої?
Зарані птиця полетіла
В далеку сторону свою,
Зарані мати постаріла,
Сховавши душу дорогу.
Зарані Україна встала
На дужі ноги молоді,
Тож стрепеніться, яничари,
Бо правді з нами по путі!
***
Я відчуваю біль осінній,
Немов прокляті тіні відьми
В полон забрали мою душу:
Я так не можу, жити мушу.
Прозріти маю у ці дні,
Аби добро жило в мені,
Хоч Всесвіт пеленою вкрила
Страшна незаймана могила
І чорним сяйвом грішних крил
Спалила залишки надій.
Стогнала тиша на морозі,
Ревів нещадно буревій.
Думки застигли на порозі
У світлій величі віків.
Уже заграва стрепенулась,
Зраділа заспана земля.
Вже близько сонячна дорога,
Яка веде у світ життя!
І як там буде, що там буде,
Віки здригаються у сні,
Ні, я не хочу вами жити,
Сказати мушу: с'est la vie!
І це востаннє я промовлю,
Покличу весну осяйну,
Зберу усі свої лаштунки
І на гору святу зійду.
Вклонюся квітам і могилам,
Зірву священну пелену,
Аби весь світ побачив зливу -
Огненну, вічну таїну.
Про світ без горя та облуди,
Без сліз, без болю і жалю.
Хай усмішка панує всюди,
За вас я Господа молю!
У Кирилівці, неподалік від місця,
де була хата Шевченків, і досі росте величезний кущ калини.
Такий, як той, у котрому ночував сирота, коли мачуха
виганяла його з дому. Не випадково у Кобзаревих творах
калина згадується 365 разів.
"Найдеш у гаю тую калину,
то й пригорнись,
бо я любив, моя дитино,
її колись…"
Т.Г.Шевченко
При дорозі, до водиці
Тягнеться калина,
Та не може дотягтися,
Від спрагоньки гине.
Гілля-ручки тонесенькі
До сонечка тягне.
Його чорні хмари вкрили -
Калинонька в'яне.
…При дорозі, мов причинна,
Хатина стояла.
В тій хатині жив хлопчина,
Тарасиком звали.
Раз у гаї вздрів калину -
Серце защеміло:
Біля вбогої хатини
Посадив уміло.
Пестив її, мов дитину,
Поблизу віконця
Та бадьорив: "Пнись, єдина,
Правдою до сонця!"
Вдячно листям шелестіла,
Хлопця надихала,
І її слова несмілі
Віршами ставали.
…Потім згадував єдину
Тарас на чужині
І думками на Вкраїну
До калини линув.
…Досі в будень, а чи в свято,
Вигляда калина,
Чи не йде віршів писати
З шепотів хлопчина.
Я - людина
Я буду всміхатись, хоч плакати хочу,
Я буду приходити в снах кожні ночі,
Я буду радіти, що в світі єдина,
Що я є людина...
Я буду літати, хоч крил ще не маю,
Я буду кохати, хоч щастя не знаю,
Я буду кричати, в життя, що вже лине,
Що я є людина...
Я буду вся в мріях… Я буду творити,
Я буду кохання у мріях ловити,
Я буду саджати в садочку калину,
Бо я є - людина!
У берізки схилилися віти.
Довго-довго їх вітер гойдав.
А сережки, мов сонцем налиті,
Усміхаються зелені трав.
Це - весна! Все буяє навколо:
І квітує, й співа, й гомонить.
Як я хочу, як хочу я знову
Пережити цю радісну мить.
У цей день квітка розквітає,
Нас приємно всіх вражає.
Ця краса коханням зветься,
В серці кожного знайдеться.
Квітка виживає всюди,
Де живуть чудові люди,
Де є вітер і мороз.
В серці лиш один прогноз!
Сонця світло, теплота...
Ой, приємне відчуття!
Все колись в житті буває вперше. Перший подих малятка, перше вимовлене слово, перші кроки на шляху самопізнання, до самоствердження. Так, і у Наталії Кудрявченко вервичка дебютів нескінченна.
Народження у самій колисці козацької слави у місті Запоріжжі переломного для соборної України 1990 року мало продовження на теренах Смаглявої Таврії у виявленні педагогами поетичного обдарування білозерської школярки і першодруком її творів на шпальтах районної малотиражки "Придніпровська зірка".
Успішне навчання в Білозерській загальноосвітній школі №1 продовжується не менш успішним навчанням нині вже на II курсі факультету "Технології та дизайн" Херсонського національного технічного університету.
Перемога на Щорічному відкритому конкурсі молодих літераторів "Покоління-ХХI" (Херсон, 2007) продовжилась успішним виступом на Всеукраїнському конкурсі дитячої поезії "Джерельце" імені Йосипа Курлати (Сєвєродонецьк, 2007).
Активна громадянська позиція Наталії у суспільстві була оцінена її ровесниками і тому саме вона очолила Білозерський районний осередок ВМГО "Молода Просвіта", а згодом була обрана і до Правління Херсонського обласного осередку ВМГО "Молода Просвіта".
Літературні дебюти в колективних збірках місцевої літературної студії "Біле озеро" та на сторінках молодіжних альманахів "Молода муза", "Чиста криниця" та "Вишиванка" увінчані виходом першої оригінальної поетичної збірки Наталії Кудрявченко "Вогонь і погляд".
"Я втечу від снігів
в ніч
і шукатиму щастя
слід.
Я знайду ту єдину
річ,
Що тягнула мене
в політ…" -
так, у польоті переосмислення вічного і буденного, влітає до української літератури нове незашмулене ім'я.
Патріотична громадянська лірика чергується з сентиментально-інтимними роздумами про перші відчуття чаруючого кохання. Елементи пейзажної лірики збагачені життєдайною бентегою та пошуком свіжих метафор. "І нехай не крадеться страх", бо, звичайно ж, знайдуться і ті, які не розділятимуть поглядів пані Наталії, а, можливо, й намагатимуться загасити творчий вогонь молодої поетеси заангажованими догмами, або ж алгоритмами нищівної субкультури. Та я вірю, що одвічні животоки українства додадуть сили і наснаги молодій поетесі на ниві самоствердження у літературній царині Білобережжя.
Під кінець 2007 року вийшла у світ чергова дитяча книжечка відомого українського письменника, голови ХОО НСПУ Василя Степановича Загороднюка.
Збірка дитячих загадок "І пахне медом їхня хата" зорієнтована на дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку. Вона ілюстрована. На 35 сторінках оригінальних загадок розміщені малюнки-підказки херсонської художниці Оксани Гавриленко, що органічно доповнюють їх.
Книжечка вийшла у херсонському видавництві "Наддніпряночка" завдяки спонсорській підтримці ЗАТ "Херсонський нафтопереробний завод". Приємно відзначити, що і на Херсонщині є небайдужі до дитячої книги благодійники.
Загадки В.Загороднюка цікаві, оригінальні, спрямовані на творчий розвиток дітей та враховують їхні вікові особливості.
Завітав це хто до нас
У ранковий світлий час?
Крізь відчинене віконце
До кімнати лине...
У збірці відчувається розуміння автором дитячої психіки, можливість зацікавити дітей.
Узагалі В.Загороднюк не вперше звертається до дитячої літератури, зокрема до загадок. Так, у 1996 році у Херсоні з'явилася книжечка дитячих загадок "Хто гуляє серед ночі?". А у 2005 - дитяче видання "Морська абетка".
На одній із перших презентацій книги "І пахне медом їхня хата" у Херсонській обласній школі-інтернаті ім. Т.Шевченка вимоглива аудиторія 1-4 класів залюбки відгадувала загадки, ставила авторові запитання та в захваті вигукувала "Класика!". Студенти-організатори презентації (Літературна студія ім. Василя Вишиваного) невимушено посміхалися та поглядали у бік дитячого письменника Василя Загороднюка.
Хто знає, такі слова даремно не кажуть… а тим паче вустами маленьких дітей. Можливо з роками відомі українські літературознавці дійсно вважатимуть збірку "І пахне медом їхня хата" дитячою КЛАСИКОЮ. А як ні, то не страшно, бо збірочка давно заслужила визнання у тих, для кого створена.
На жаль, місце сучасної української книги - скромно відведена полиця у кутку просторої книгарні, в якій далеко не кожен дорослий читач має можливість обрати собі "чтиво" на власний смак, не говорячи вже про дитячі видання чи, тим більше, книги, написані дітьми-авторами.
Поетична збірочка Ірини Дармостук "Пурпурове вітрилко" є скоріше винятком з невеселих реалій нашого сьогодення. Яскраву назву книги юна поетеса запозичила від улюбленого твору - "Пурпурові вітрила" Олександра Гріна, вірш-приcвята якому відкриває збірку.
У першій частині книги під назвою "Моя рідна сторона" домінує патріотична й пейзажна лірика. Авторка майстерно змальовує картини природи, використовуючи різні виражальні засоби:
Літають довкола чарівні сніжинки,
У кожному домі - яскраві ялинки.
Білі, мов хмари, хатинки стоять,
Сади і долини з вітром гомонять.
Чимало поезій присвячено темі любові до Батьківщини, рідної мови, поваги до батьків, що, в свою чергу, засвідчує виховний потенціал цих віршів. Також поетеса успішно випробовує себе в жанрі байки ("Лисиця та курка"), жартівливій поезії ("Як Петько доїв корову"). Ряд віршів позначені роздумами над життям, його сенсом ("Життя - не поле перейти", "Рай", "Даруйте любов"), які цілком можливо у творчості вже дорослої Ірини Дармостук переростуть у зразки медитативної лірики. Друга частина збірки "Вінок Кобзареві" повністю присвячена Тарасові Шевченку, є своєрідною подякою геніальному поетові за його героїчний чин.
Збірка Ірини Дармостук "Пурпурове вітрилко" ще досить учнівська, пошукова, але в ній уже відчувається індивідуальний почерк поетеси, її стиль, про що авторка й сама зізнається в своїх творах:
Я особистість... Така я одна, Я буду
велика Людина.
Розпочатий торік молодіжний альманах "Молода муза" знайшов своїх прихильників. Тож маємо радість повідомити про вихід у світ другого випуску "Молодої музи".
Збірка інтимної лірики молодих авторів включає в себе поетичні знахідки в переважній більшості лауреатів Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI".
Приємно відзначити, що цьогорічний альманах значно розширений і за обсягом, і за тематикою - адже включає не лише інтимну лірику, а й філософські твори. Географія альманаху також значно розширилась. Окрім оригінальних творів обдарованої молоді Херсонщини шанувальники рідної мови матимуть радість відчути глибину почуттів поетів Миколаєва, Києва, Одеси, Кіровограда.
Щирість, відвертість, оригінальність, сміливість у відтворенні своїх почуттів та думок - все це характеризує творчість молодих літераторів.
Прекрасно і те, що обдарованість творчої молоді має підтримку на рівні управління у справах сім'ї, молоді та спорту облдержадміністрації.
Сподіваємося, що і надалі юнь буде радувати читачів новими поетичними рядками. Для цього і виходить цей альманах.
