Обласний фестиваль обдарованої молоді "Зоряний карнавал" розпочав свій шлях до сердець шанувальників Прекрасного ще далекого 2001 року. У фестивалі беруть участь не ті, хто хоче, а ті, хто може. Тобто лише молоді лауреати обласних, всеукраїнських чи міжнародних конкурсів з вокалу, літератури ачи музики мають право зголоситися на участь у фестивалі.
Та проводити й надалі самотужки фестиваль Херсонський обласний осередок Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Молода Просвіта" не в змозі. Тож щиро дякуємо управлінню у справах сім'ї, молоді та спорту Херсонської облдержадміністрації за фінансову підтримку цьогорічного фестивалю. Вірю, що і надалі творча юнь Херсонщини матиме підтримку з боку державних діячів, які думають про майбутні покоління, а не про майбутні вибори.
Презентуємо читачам новітні твори та фото справжніх зірок цьогорічного "Карнавалу".
Ні кроку, ні руху назад:
Лише переможний кінець.
Попереду - днів листопад,
А я - нездоланний борець!
Життя полігамне й чуттєве,
Як спалах вогню сірника,
То й спалах - то тільки миттєве,
А я все ж таки ще жива!
***
Ми п'ємо кров Землі,
Засмічуючи совість;
Той стан гидкий душі,
Мов створюється "повість",
Як наче й треба так:
Вважати світ нестримним,
Людина - то дивак,
З брудним лицем непинним.
Євген Василенко студент 4-го курсу Інституту іноземної філології ХДУ
Зрада
Змією тихенько підкралась ззаду,
Ужалила в потрібну мить
Безжальна, неочікувана зрада…
Тому, напевно, так болить.
Як льоду шмат, краплина граду,
Холодним вітром просвистить…
Я, певно, зміг би дати раду,
Та серце болісно щемить.
Тепер на все, здається, ладен.
Душа од гніву аж горить:
У тебе в жилах шоколадом
Отрута гадяча кипить.
Сонячний зайчик світлого ранку
Весело стрибнув до нашого ґанку.
Він веселився, сміявся, стрибав.
І на скакалці він добре скакав.
Мама всміхнулась - сонце зраділо,
Вітер подув, та вона не журилась.
Усмішка мами всі хмари розбила,
Сонце ще довго нам, довго світило!
Краду, бунтарка, твій подих вустами,
Лащусь, як сонечко, рухами крил,
Словами своїми, твоїми словами,
Наповнююсь небом в картузиках гір.
Я раптом стаю незмінно твоєю,
У кожному русі кленових створінь,
Лавандові очі чорнявої ночі!
Я - тінь, і ти все ще хочеш?
Тобою народжену тінь…
Зачерпує море, палаючи, пристрасть,
І ось вже я інша - яблуневоруда,
Твоя безкінечна, запалена вічність
За мить розчинилась в зелених очах!
І палить!
І палимо!
Несемось над серпнем
Єдиним, бунтарським,
чаклунським смерчем…
І хай так і буде,
нас
Осінь застудить
Холодним
і сивим злощасним дощем…
* * *
ніч сиділа на кухні
місячне сяйво їла
в тиші незваний гість
в сивосмолисті джерела
все запихав бутерброд
Миті…
Хрупкість скоринки…
ротяки проковтують час
я ж лежу, місяць навшпиньки
все загляда…
Може це все…
Може це все не про нас?
Я, мабуть, наступна ніч…
нижче - вічне безсоння
кидає свої позивні
чується
грається
бісеня
варить чорну росу
все підбира звуки
забива цвях у труні…
вітер куйовдить віти
гнилого дерева, світ,
відтворений
в айстрах на небі, пахощі в груди -
оксамитові квіти
там! де незбирані літери, не раховані люди -
вічні блукання
однією дурною п'ятою
у сні,
попідвіконню…
попідвіконню…
ніч.
Ненавиджу війну і це ганебне слово...
Ридають діти, журиться сім'я,
А біля хати все чекають вдови -
Тим літом чорним гинула Земля...
Чекає мати (знає, що даремно),
Але в душі надія ще жива:
"А може він прийде вві сні до мене?!"
І по щоці гірка тече сльоза.
Але, на жаль, не допоможуть сльози:
Розлука - це жорстоке почуття...
Тепер на серці тільки бурі, грози -
Так пролетить все молоде життя.
Ненавиджу війну: вона руйнує долі.
Нехай лиш мир (сьогодні та завжди)!
Лунай же сміх дитини! Хай ніколи
Вона не бачить горя, сліз, біди.
Унікальність
Радість та щастя - лиш бути з тобою,
Бачити очі кохані щодня.
Сяють вони, променіють красою,
Ніби перлина цілющого дня...
Зустріч єдина - це пам'ять довіку,
Адже твій образ не можна забуть.
Ти - це скарбниця, що має без ліку
Всіх унікальностей, - ось у чім суть!
Погляд, характер, манера розмови -
Все це по-іншому, зовсім не так...
Ти - наче сонце ясне та чудове,
Мій білокрилий щасливий маяк.
Життя, мов грандіозний sekond hand, -
Дешеве й зношене без міри,
Ще не збулось святої віри
Про твій примарний happy end.
Ти ждеш його самотньо на дивані,
Тонучи в димі цигарок:
Ану ще мить, ще ніби крок
До мрій загублених в тумані.
А зранку знову чашка кави
І присмак хлорки на губах
Нагонить твій одвічний страх,
Що так життя твоє спливає.
* * *
Коли моя душа зірветься,
мов намисто з шиї,
й розсипляться червоні
намистини на дерев'яній
і брудній підлозі.
Коли розтопчуть їх ногами,
а кілька ще й закотяться за шафу, -
клянусь, не збутися мені німого жаху,
й частин душі мені не склеїти до купи.
Сни навівають щемні рани,
Вітчизною здобуті у бою.
Біль матері їдкий, кривавий,
Сочиться знову на вівтар,
Іде війна разючою ходою,
У чорній куряві здійнято стяг.
"У грізний час злочинно буть байдужим,
Довбаймо нашу скелю до кінця,
Віддаймо свої сили Батьківщині", -
Газета "Нова Рада" заклика.
"Записуйтесь до "Куреня Стрільців", -
Андрій Омельченко згуртовує "бійців"
...I у вечірній сніжній хуртовині
Зів'яв навіки славний цвіт країни!!!
Об мужнє серце розбиваються негоди
Краса i радість дихає теплом
Спасибі вам, ЮНАЧЕ, за надію,
За паростки братерства i любов.
І був тоді січень...
І люта зима
Себе поєднала з катами.
Сплюндровано, вбито, могили нема...
- Синочку, це ти? - Так, я, мамо.
- Синочку, синочку, а де ж ти поліг?
- Не знаю я, мамо, не знаю.
Лиш згадую холод пекучий і сніг…
Той сніг жаром-кров'ю палає
А ще пам'ятаю я землю свою,
Яку так хотів захищати…
Як ворог поцілив у долю мою,
Земля мені стала за матір.
- Синочку, ти мій, відтоді й дотепер
Чекаю тебе біля хвіртки.
Не вірю я в те, що ти згинув, помер.
Ой Боженько! Наші ви дітки!
Не знали, повернуться всі, а чи ні -
Бажання в серцях їх палало
Не на щиті повернутися, ні,
А тільки в руках зі щитами.
Росте Україна квітуча, дзвінка
І вже незалежність святкує,
І молодь у неї гаряча, палка,
Шляхами ясними крокує.
Та тільки ось сумнів крадеться вночі,
Чи зможе ця молодь віднині,
Отак загубить цвіт своєї душі,
Віддавши його Україні?
В темряві пропали
Вороги-круки,
В камені постали
Мужні юнаки.
Подвиг соколиний
Край не забува.
Вільна Україна
Їм пісні співа.
Юнаки завзяті
На передовій:
"Україна-мати
Кличе нас у бій!"
"Україна-мати
Кличе нас у бій!
Стяг зове крилатий
Жовто-голубий".
ІІ
Крутянець
Вкраїна зорею
Засяяла тобі,
Щоб разом із нею
Віддавсь ти боротьбі.
Дорога під Крути
Хлопчину привела,
Щоб вільна й розкута
Нація була.
Гей-гей-гей, хай погине московська орда -
Вкраїни незалежної не стихне хода.
Гей-гей-гей, ще співає крутянець молодий,
Пліч-о-пліч із друзями йдучи в жорстокий бій.
Наш Київ за нами -
Не можна відступать.
Не будем рабами -
Хай лине рать на рать.
Дорога під Крути
Усіх нас привела,
Щоб вільна й розкута
Нація була.
Гей-гей-гей, хай погине московська орда -
Вкраїни незалежної не стихне хода.
Гей-гей-гей, ще співає крутянець молодий,
Пліч-о-пліч із друзями йдучи в жорстокий бій.
Червоних ординців
Кривавий океан -
Пускать не годиться
На український лан.
Ми вірні Вкраїні -
Вона у бій веде!
За стяг жовто-синій
Життя ми покладем!
Гей-гей-гей, хай погине московська орда -
Вкраїни незалежної не стихне хода.
Гей-гей-гей, ще співає крутянець молодий,
Пліч-о-пліч із друзями йдучи в останній бій.
На вечорі, присвяченому пам'яті Героїв Крут (2007). Виступає Голова Херсонського обласного осередку ВМГО "Молода Просвіта" Надія Яценко
Чи могли вони змінити
Хід історії цієї?
Чи землі своєї діти?
Чи раби землі своєї?
Молодих років серця їх
Душі юних дум ще повні
Та лиш попіл їх зберіг
Не пускаючи назовні.
Що їх змусило, студентів,
Міцно взяти в руки зброю?
Чи курсантів, гімназистів?
Разом стали всі до бою.
За єдину землю-матір
Віддали життів свободу.
Чи корисним був їх намір?
Чи зупинить камінь воду?
Під Крутами залишили життя…
Такі ще юні, ще такі дитячі.
Лиш в цьому місці душі мають укриття
Лиш там і тільки там, а не інакше.
Не матір пригорнула перед смертю,
Лиш колії холодний блиск в очах,
Та тільки край, що дуже милий серцю
І дивний перед боєм страх...
Землі своєї мужні діти.
Їм довелось платити за чужі гріхи.
Та перед тим, як гідно відійти,
Ці "діти" досягли мети.
У час, коли були відчутні животоки відродження українства, альманах "Голос Батьківщини" вперше побачив світ. Тематична збірка поезій, присвячених Помаранчевій революції, мала неабиякий розголос. Хтось радів, що людські думи почуто. А хтось зненавидів ще більше цю тему. Та байдужим "Голос Батьківщини" не залишив нікого.
Друге число присвячене темі, що відроджує сторінку пам'яті, що відроджує людяність. До Вашої уваги вибране з другого випуску альманаху "Голос Батьківщини".
Тане сніг, тихо падають сльози…
На іконі, мов віск, замерзають.
Хоч лютують предужі морози.
На плиті скорбні дати палають.
Топить сніг пломінь свічки святої,
Тридцять третій поперед очима.
У землі свідки смерті страшної
Це пройшло, це у нас за плечима.
Нелюдські жахітливі страждання,
Ті хвилини, мов вічність, минали...
Все тягнулось… Було то знущання!
Міріади життів запропали!
Люди гибли без крихти, вмирали,
Мов худоба, без імені й права.
Хто ж зробив це? Жорстокі тирани!
І для чого? Для гри чи забави?
Сотні слів… та всі марно, даремно...
Лиш гарячої свічки тепло
Топить сніг, тільки дати ці темні
Нагадають про все, що було…
Гасне ватра, бо вітер лютує,
Та її ми запалимо знов.
Хай вогонь людську пам'ять вартує,
І сумління, і чисту любов.
Ми ніколи той жах не забудем,
Пам'ятаєм, а серце болить
За ті долі, що випали людям,
Котрим дуже хотілося жить…
Чорна пляма - то смерть і страждання,
Чорна пляма - то дика пітьма.
Над людиною згубні знущання
І від них порятунку нема.
Оксана Мазур, учениця 8-Б класу Інгулецької ЗОШ І-ІІІ ступенів
Загорни мені, мамо,
У хустинку окрайчик хліба,
Дай напитись води,
І тоді за село проведи.
Попрощавшись із вами,
Я піду, помолившись до неба,
Десь шукати харчів,
Щоб минула родина біди.
Бо дивитись мені
У голоднії очі страшно.
Із кутків диха жах,
І чигає голодна смерть.
А я бачив у сні,
Що за обрієм - день вчорашній,
Світло й тепло в хатах,
І комори повнії вщерть.
Мамо рідна, не плач!
Я вкраду, зароблю, попрохаю,
Я сестричок своїх
Від голодної смерті спасу.
Не вмирайте, заждіть,
На синочка свого зачекайте!
Я вам хліба спасенного
З-за морів на плечах принесу.
