Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 21.08.2017, 13:59
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Мій степосвіт. М.Тимошенко -5

1 << 2 << 3 << 4 << Читати спочатку

 

Перечіпаюся і… йду


Перечіпаюсь через стогін
Простих, зневажених людей,
Що колискові - в ночі довгі -
Співають відчаю - й удень…
То через біль утрати друга
Перечіпаюсь на шляху,
То підставляє ногу туга
В годину й так украй лиху.
То через мрій рожевих трупи
Перечіпаюсь в час надій,
То ціп нужди по тім'ю лупить
В норі безвиході рудій.
Перечіпаюсь через груди
Колись пошпурених образ,
Ловлюсь у сільця пліток всюди
І вибираюсь… не щораз.
То потрапляю в пастку зради
Або в підступності сільце,
То хтось обіцянками знадить
І в душу плюне, і в лице.
То сподівань умерлих ворох
Збиває з ніг у пік ходьби
Й волають сумніви скрізь хором:
"Чи добре ти он те зробив?.."
Через байдужість дуже часто
Перечіпаюся глуху,
Але іду, щоб стрінуть щастя
На цім вибоїстім шляху
І запросить, хоча б у гості,
Де, хоч би з тиждень, всім на зло,
Побадьорило мислі млосні,
Щоб міг похвастать, що було
І в мене щастя… й десь пішло…

2007

 

Йде караван

(Балада)


В пустелі неба неосяжній
Хмарин довжезний караван
Кудись іде з тюками пряжі,
Проміння злотом осіян.

Чи то там збруя в позолоті?..
Везе довженний блискавки
Й касети з записом мелодій
Дощів рясних і гомінких,

Й громів - з розкотом баритонів…
Везе, крім цього, караван
Сувої райдуг ніжнотонних,
Щоб світ красою вигравав

Опісля музики дощинок,
Коли світило залюбки
Руками променів - знов чинно -
Розвісить райдуг рушники.

…Йде караван і на останній
Хмарині сонце возсіда
Й вона так схожа, в осіянні,
На золотого верблюда.

 

Сентенція

(Самому собі)


Щодня ввіходь у світ, як в Божий храм,
Єство гріховне навхрест освяти
Й подякуй Господу, що вчора брав
У нього сонця кубок золотий.

Не оскверни небес пречисту вись
Болотом слів лайливих, матюків,
В полоні горь билиною не гнись,
Не падай в їх обійми палахкі.

І в пазуху ти каменя не пхай,
Не крий в душі проміння доброти,
Для близького твори любові рай
І нею вік підступний освіти.

8-9.10.2006

 

 

Дзвони…


Ви чуєте дзвони ген-ген угорі -
В соборі небес України?
То жайворів спів до вершин яворів
Злинає потоком неспинним.

А в храмах садочків дзвенять солов'ї -
Кохання надніжні дзвіночки -
І чуть сміхотрелі… Стій, дух затаї! -
То дзвони загадок дівочих.

В хоромах степів тракторів передзвін
(На жаль, не у кожнім хоромі).
Й майбутнього дзвони йому навзамін…
(Хоч Богу вони лиш відомі).

…Прислухайтесь, дзвони ген-ген угорі…
То дзвони з собору Майдану,
З якого в грядуще нам шлях зазорів.
Наблизимо ж мить ту жадану!..

3.02.2006

 

 

Зустріч


Вийшов я білим днем в закрутаси зими,
В божевілля сніжин ніжнобіле
І побачив між них світлий янгол стримить -
Геть сніжинки його обліпили.

Підійшов, а то ти - неземної краси
Жароуста, палка Афродіта:
Чорна-чорна коса, вся в сніжинках, висить,
Мов парчею з срібла перевита.

Й повеснішало вмить і в душі, і навкруг,
І здалося, що цвіт яблуневий
Завихрився у світ над горами наруг,
Радий з'явленню в нім королеви.

І здалося мені, що не йду, а пливу
У духмянім, хмільнім океані
Й не повітря, а воду ковтаю живу,
Й в оченятка дивлюсь осіянні.

Осіянні любов'ю перлини очей,
Ніби сонцем весни росенята,
І від тебе тепло, як Гольфстрім той, тече,
І так хочеться всіх обійняти.

 

* * *


Нічка - диво зореоке,
Мов закохане дівча
В пісню хлопця з "Караоке",
Знову місяця стріча.

Й просить чудо ніжносяйне
З нею досвіток зустріть,
Поки сонця короваєм
День осяє всю блакить.

Те почула синьоока
Й стала місяця благать,
Щоб сіяв їй ізвисока
Краще всіх земних багать.

Щоб любов'ю обвінчав їх -
З ніжним, гарним і струнким -
У соборі величавім -
Піднебесним - на віки!..

 

Квітень


Знов повечір'ями й щоранку
Дими серпанками пливуть, -
З них сонце в'яже самобранку
Проміння спицями, мабуть.

Це квітень смачно курить люльку -
З листків торішніх в ній тютюн, -
А шпак настроює свистюльку,
Бо карнавал іде в гаю.

…Вчорашнє ледь димить кохання,
Немов зачаєний вулкан,
Майбутнє світле нас щорання
Знов у гостину всіх гука.

Сади і душі знов яр-цвітом
В ясу і темряву жахтять;
Потопом пахощів залито
Усе вировище життя.

 

Борись щодень


Край український - це мій Бог,
Любов до нього - це Богиня.
Й заради них, заради двох
Живу, а треба, то й загину.

Я їм ізмалечку молюсь,
За їх покривдження страждаю:
Мій край - розіп'ятий Ісус
Між поросійщення розмаю.

Між яничар ніс він свій хрест,
Несе його іще й донині.
Й хоч офіційно вже воскрес,
Та в нього кидають каміння.

Бо ще не витисли раба
Із себе деякі краяни,
Тому й держава ще слаба
І лик блідий, а не рум'яний.

…Борись, краянине, щодень,
Здіймай соборності знамено!
Очисть криниці душ й пісень,
Аби живили дух натхненно!

 

Прийшла весна

(Балада)


Глянь, замість плуга - яре сонце,
А квітень - навзамін коня
Взяла весна й проворним хлопцем
Зрання й допізна їх ганя.

Чепіги часу, бач, затисла
І замість лемешів - мечі
Блискучих променів огнистих
Вганя в шар холоду, йдучи.

І виверта промерзлі скиби
Злежалих залишків зими,
Пильнує зірко, щоб не схибить,
Аби поор був скрізь прямий.

Парує оранка й шовково
Над нею марево ряхтить,
А в злотосяйних десь оковах
Тримає жайвора блакить.

Бо той співак - посланець Бога
І славить він собор небес,
Де з раю степу в рай дорога
Веде повідать: - Лан воскрес!

 

* * *


Раю мій небесний, озорися!
Увімкни і Місяця ліхтар,
Бо ж іде уже душі цариця,
Навстріч я біжу, - як на пожар…

А пожежа й справді палахкоче,
А ім'я пожежі тій - Любов.
Сяє нею серце парубоче
І від неї тепло нам обом,

І від неї в серденьку цариці
Розквіта тожсамісний пожар.
Раю мій небесний, озорися!
Увімкни і Місяця ліхтар.

4.05.2008

 

 

Яка вона - душа жінки?..


Хоч дивись в окуляр телескопа,
Хоч просвічуй рентгеном сто раз,
А чим дише твоя Пенелопа
Не узнаєш, бо ти не Тарас.
Тільки він зміг туди зазирнути
І повідати людству всьому, -
Храми душ нищать злі баламути
І возводять з обломків тюрму,
Де одвічно сидять недовіри
І відвертості щирі баси…
Досвід людства все це перевірив,
Тож і Бога про те - не проси.

2.04.2008

 

 

В день Проводів


З лісом рахманним я зливсь,
Там, де надгробки зчорнілі.
Скапує гіркістю сліз
Квіти на давній могилі -
Скапує квіти душа -
Сльози блискочуть росою.
В безвість хвилини спішать,
Я ж іще тріньки постою.
Тріньки в тінь суму ввійду,
Стану-пристою, згадаю
Гарну тебе, молоду,
Поміж любові розмаю,
Що квітограєм цвіла -
Друзі нектар в ній збирали
І від села до села
Склали їй ніжні хорали.
…Чорна, як туга, земля
Знов на могилці запала.
…Світла любове моя,
Спалена горя напалмом…
…Скапує квіти душа -
Сльози блискочуть росою.
В безвість хвилини спішать,
Я ж іще тріньки постою.

9-10.05.2008

 

 

* * *


Незатишно під дахом цього дня -
Дощем крізь стелю осінь протікає
Й вуаль журби з лиця не можу знять,
Бо скрізь он суму море неокрає.

І прийдості туман висить над ним
Густий-густий, ну зовсім непроглядний,
Як світлих мрій згорілих чорний дим, -
Перегоріли мрій тих міріади.

А в тім'я б'ють важкі удари дум:
"Чи справдяться сяйливі сподівання?.."
Отак щодня в своє майбутнє йду -
Думками і ногами спозарання.

Довкіл шумлять густенні хащі зла
Й ненависті - колькими будяками,
Проте душа, яка крізь терни йшла,
Іде вперед, хоч що б там натякали.

15.05.2008

 

 

* * *


Пригадалося: сонце ридає, -
Що не промінь - сльозинок ручай,
В хмарах диму степ неба безкраїй
Зайд хрестатих презирством стрічав.

…Край села млин, як гнів наш, гогоче,
Клапті полум'я слізьми згори
Опадають… Добро ой праотче
Безпорадно та яро горить.

…Вирива, ніби душу, подушку
Злий арієць у мами з грудей,
Бере скроні наганом на мушку,
Бризка люттю в обличчя бліде.

…Німці хату дідівську бензином
Облили, аж тут поряд снаряд
Гухнув раптом над кодлом зміїним
І рвонули хрестаті назад,

А хрести над гробками згорали
І палали селянські хати…
І худоби нестямні хорали…
Та хто з нас міг за все те помстить?..

…Пригадалося: сонце ридає…
Сад поламаний в соку сльозах…
З танка блимає німець, мов Каїн…
Й з України удавом сповза…

9.06.2008

 

 

Сяйнула молодості мить


Знов зустрівся із минулим
Я на спогадів шосе:
Блискавки з очей сяйнули
Й загорілося усе.
"Ну скажи слова вагомі", -
Шепче розум. "Ну промов!.." -
Як вогонь той по соломі
Ой біжить єством любов,
Сонцем-золотом горючим
У душі любов сія.
Усміхається ласунчик -
Буйна молодість моя.
Й раптом зникло те минуле -
Вимкнувсь пам'яті екран…
Тільки серце аж ревнуло:
Хто ж ту молодість украв?..

19.04.2008

 

 

* * *


А душа закохана - це сад,
Що сіяє весело яр-цвітом.
І вночі те сяйво не згаса,
Й ароматом все навкруг залито.
Почуттів рої між віт гудуть
І смакують ніжності нектаром,
Соловей десь грає на дуду -
З захватом романтика й задаром.
А душа закохана - це степ,
Де у висі жайворон співає,
Де синезно-синьо льон цвіте
І чарує світ ясним розмаєм.
А душа закохана - це ліс,
Де на кожній гілці рос намисто,
Де пісні птахів дзвенять на біс
Й радість квітне в їх очах сяйнисто.
Коли ж в душу зради меч вросте
Й загірчить полинно все довкола,
Стане враз, як випалений степ
Вся душа - у розпачу оковах.

24.04.2008

 

 

* * *


Тьма-тьмуща днів у макросвіті,
А з древа долі вік зліта…
Недовідчуті, недожиті
Лишаться будні і свята.

У старість стрічка перетята,
А я не знаю, мов дитя,
Як звуться квіти й деревцята,
Які між піль у світ мигтять.

Між них, окремі, знакомиті:
Петрів батіг, будяк, ромен
І маки дикі в різноквітті…
Не знаю квітів тих імен.

Але не варто шкодувати,
Бо ж я не тлів, завжди горів
Вогнем іскристим, пишноватрим
На видноти стрімкій горі.

25.04.2008

 

 

Небо війни


Калатають в серце знов тривоги…
Й, начебто, нізвідкісні вони.
І несамовільний трем стоногий
Бігає по тілі - не спинить.

…Вогнедишний пригадавсь літопис,
Що вела відома всім війна
На листах історії.
Кровопис
Той і досі в пам'яті зрина.

Гоготять ще вибухи снарядів,
Що летіли з Красної межі*,
І хати - в палаючім наряді,
Й в небесах димів верткі вужі.

Гоготять - у пам'яті - частенько:
Літаки в двобої і вогонь…
І в душі дитячий страх затенька,
Й, мабуть, не позбутися його.

Бомбовозів гул, виття "катюші",
Посвист куль і гухкання гармат
Пам'ятає небо в дні минущі
І, бува, що й плаче. Й не дарма.

Бо ж йому вчуваються - в затишшя -
Трелі солов'їні і лункі
Жайворові виспіви в узвишшях
І дзижчання бджілок із садків.

3.05.2008
* Красна межа - лісосмуга, з якої "красні" вели артобстріл заполоненого німцями села (Білоцерківки).

 

 

Травень - зодчий любові


Травень - зодчий любові
І кохання творець.
Він усіх шовкобрових
Попід пахви бере:

Кого - в терем кохання,
Кого - в теплий курінь,
Водить він до світання -
Й там, як хочеш, дурій.

В теремах тих високих,
В куренях з кураю
Почуватись особи
Будуть, мов у раю.

В їхніх душах засяє
Юним травнем любов
І хмільним короваєм
Буде пахнуть обом.

Коли ж осінь задзенька
В злотолисті дзвінки,
Наречені раденько
Фати вдягнуть легкі

Й попідруки з любов'ю
Підуть всі до вінця.
Щастя вам, шовкоброві!
В тім заслуга Творця.

5.04.2008

 

 

Учора - дощ, сьогодні - дощ…


Знов синьоокі й синьокосі
Хмарини, хмари і хмарки
Зійшлися ген у високості
Й пустились всі в танок шпаркий.
…Сміялись, лунко верещали,
Немов зелені ще дівки…
Їх сльози радості дощами
Котились в світ людей дзвінкий.
…Земля, мов ягоди, ковтала
Творця небесного дари,
А невдержима їх навала
Мигтить он бісером згори.

3.04.2008

 

 

Бринить весна


Рої мелодій золотих
Бринять у вуликах-коронах
Дерев квітуючих, пахких -
Така їх пристрасть безборонна.
Бджілки на скрипках виграють,
Джмелі гудуть на контрабасах,
А оси носять каламуть
І ловлять кайф у викрутасах.
На крилах радості й трудів
Ув ароматів океані
Снують старі і молоді,
І всі, як цвіт весни, духмяні.

2.04.2008

 

 

Весна прийшла


Красива Україна у всякпору,
Гарнющий край таврійський - слів нема…
Це ніби Мати Божа з стін собору,
Що на руках дитиноньку трима.

Й над головою німби не блискочуть,
Зате вінок з квітуючих садів,
Бач, осява красу святу, жіночу,
Щоб кожен українець їй радів.

Весна прийшла… А з нею і турботи,
Що лінню смакувати не дадуть
Й примусять ту спокусницю збороти
І вкажуть шлях шляхетний у майбуть.

Весна прийшла… Глянь, сонце диво-птахом
Промінь роняє пір'я, та летить,
Щоб кожен з нас не охав - тільки ахав
Від захвату, ковтаючи блакить.

9.04.2008

 

 

Спогад про мамину стежку


Як побачу місячну дорогу,
Що веде, напевне, до Творця,
(Кожну стать веде оту двоногу,
Що купалась у його сонцях),

То відразу ж стежечку згадаю,
По якій все матінка моя
Тупцяла босоніж поміж раю
Соняхів, що золотом сіяв.

По городі власному ходила…
Він багатшим був, аніж її
Клин життя.
У вирвах та могилах,
Де журби гули густі рої,

Був той клин… Лишилася вдовою…
Щонеділі порала город
І мене "тягала" за собою,
Аби теж звикав його полоть.

Зігрівала босими ногами
Стежечку матуся і ступав
Я за нею з настроєм поганим,
Бо в руках моїх була сапа.

Вища мене вдвічі і важезна
Та сапа-мучителька була…
Кляв війну, аби вона пощезла,
Бо від болю спина аж гула.

Згадую, геть сивий, й на осонні
Стежку ту дитинства і тепло,
Що лишала мама в ній босоніж.
…За ним сліз багато злив стекло.

5-6.04.2008

 

 

Вже вечір…


Вже вечір, з виправкою хлопця,
Мов справжній майстер-сталевар,
Із передзахідного сонця
Барвисті чари розлива

У жолоби таврійських вулиць,
У душ селянських глибочінь…
Ще день одцвів, що ми й не зчулись,
Й шепоче доля: "Відпочинь!.."

І ми купаємося в чарах…
Поглянуть збоку - дітвора…
І чути: ніч іде вже кара,
А вечір яро догора.

І ось крізь сутінь раптом зірка
Сяйнула, ніби першоцвіт,
І знов прискіпливо так зирка:
"Чи не змінивсь цей дивосвіт?.."

Чи ще читає молодь вірші,
Які на хвилях весняних
Промінням юний місяць пише
Під спів русалок чарівних?..

Чи ще сіяє в темні ночі
Садів квітучих фейєрверк,
Чи є любов - за душу й очі,
Чи світ джентльменів перемер?..

Й з подивуванням зірка бачить:
Єства любов'ю палахтять,
Немов троянд вогні, а значить
Бурливим буде майбуття.

15-21.03.2008

 

 

Грудень

(балада)


Місить грудень тісто заметілей
Й виробляє з них пухкі хлібини.
Так, замети. Й чудо ніжнобіле
Випіка морозами щоднини.
На черенях піль, в лісних духовках
Створює шедеврів світ чарівний
З борошен (розкішностей пухових)
Для Весни - вродливиці-царівни.
А коли химерно так закрутить,
То такі дивацтва витворяє -
Калачі, батони і вертути
Й інші - дуже схожі з короваєм…
…Вітряки, у грудні, в небовисях
Рухатись частіш не полініться,
Аби ми подяку спромоглися
Висловити вам у паляницях.

20-22.03.2008

 

 

* * *


Плугом війни скалічене дитинство,
Плужищем тим поранене життя.
Глянь, проступають болі ран зловісно -
Крізь марлю літ кровицею жахтять.

8.04.2008

 

 

Мати - берегиня роду


Побачиш матір і вертає
Нас пам'ять в ті роки малі:
"У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
…Вона серед ночі встає
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. - Це моє!
Моє! - І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять
Гордіше самої цариці…" -
Писав Шевченко так колись…
А ми хіба перевелись?
Ми наших мам і їхніх мам
Там само любимо і нам
Щоденно хочеться до мами
Прийти із вдячності словами
За те, що змалечку ростила
І наші біди всі носила,
Перемиваючи слізьми,
Хоча про те не знали ми.
Всіх зігрівала добротою,
Мов сонце лагідне поля,
Й завжди зорею золотою
Нам усміхалася здаля,
Коли ми йшли життям далеко
Від її дому і очей.
І як нависне небезпека,
Ачи печаль єство пече,
То мама чайкою примчиться,
І враз відкриється тобі
Її душі сяйна криниця
І очі в тій святій журбі,
Що має тільки Мати Божа,
І з лихом бореться вона,
Аби дитина була гожа
І рожевіла, як весна.
Коли ж появляться онуки,
То раду всім вона дає
І доглядає, без принуки,
Немов дитяточко своє.
"Мамуся, ненечка, матуся…"
На язиці бринять слова.
Прийду до неї й так звернуся,
Поки матусенька жива.
…Шануймо ж всі рідненьку маму -
Цю берегиню від небес!
Йдімо до неї, як до храму,
Як сонце в диво голубе.

22.02.2008

 

 

* * *


В щасливу мить, в трагічний час
Струмками сліз сердець сонцята вмиті
Але - постійно - кожен з нас
Розіп'ятий між вічністю і миттю.

1999

 

 

* * *


День волокушами вітрів
Стягає хмари над степами
Й складає в скирту - аж упрів, -
Й пресує синь валків стопами.
Геть захопився й ті валки
Покрились перлами-сльозами,
Що стали надміром важким
Й зі скирти краплями зслизали
І ницьма ядрами униз
Летіли крапельки прозорі
Й на тлі лану, де хліб поріс,
Плели розпливчаті узори.
А хліб: пшениця та овес -
На стеблах гімн життю заграли
Й надії дух в душі воскрес:
Зростуть зерняточок корали.

13.03.2008

 

 

* * *


Дзумкочуть бджіл рої завзяті
В квітучих вуликах дерев.
Ми ж безробіттям скрізь розп'яті:
Воно серця навпіл дере.

 

У відрядження рушаю


У відрядження - в майбутнє -
Вирушаю я щодня,
Загнуздавши для безпуття
Часу хвацького коня.

Сонце дзьобиком промінним
Лиш проклюне тло пітьми,
Кінь осонцені росини
Трощить на кришталь грудьми.

…Й постає майбуть квітуча -
Раю справжнього міраж…
І, як мед, вона смачнюча,
Хоч візьми й на хліб намаж.

Постає - на мить - …в уяві
І, мов зірвана зоря,
На коралики яскраві
Розпадається й згоря.

…В'їхав, може, не в майбутнє,
Адже мчав туди упрост?..
Роззирнуся на розпуттях,
Щоб омріяне збулось.

6.01.2008

 

 

Зимовий ранок


Зимовий ранок розпалив
На сході світу ватру сонця,
А третє тисячоліття
Загляда у моє велике вікно,
У мій щоденник
Очима мами.
А з-за спини
І мороз, і морозенко зиркають.
Мороз ненароком притулився до шибки
І лишив на ній свого лиця відбиток,
Схожий на листки папороті,
Які вкриті інеєм.

17.02.2008

 

 

Якось віриться…

(триптих)


 

I


Зорі зорювали-перезорювали:
Ранок засіяв.
Горе горювали-перегорювали:
З горем - нічия!
Переночували, переранкували:
Мрії - золоті!
Дні переднювали, повечіркували:
Вихор залетів.

 

II

…Якось віриться, перевихриться,
Вруно виживе - молоде!
Перехмариться, перетьмариться,
Сонце радощів ізійде.
Перелітиться, перемжичиться
Осінь… золотом відпала.
Перезимиться, перевесниться -
Візьмем свіжості з джерела.

 

III

…Все переплачеться і перебідиться;
Сум пересумимо - хоч будь-що-будь!
Вкраїна-матінка не перелюбиться,
Мрії про щастя квіт - не одцвітуть.
Все переборемо, лан переоремо,
Світлі, як мислі, ми в ґрунт покладем
Зерна сподіванок: жити по-людському…
…Кличе до дії життя молоде!..

 

Моє (ненаукове) відкриття


Хто - українці?.. Розумом розкинь…
Я знаю це. Й тобі сказати мушу:
З куделі сонця спицями промінь
Зіткав їм Бог теплом багату душу.

В них пуповини (З сонячних промінь?..)
Зав'язані самим Ярилом-богом.
І не відрізані. Й тому, прикинь, -
Як соняшники тягнуться до нього -

До сонця - всі! Й до їхнього тепла
З усіх усюд ідуть зігрітись люди,
Мов до вогню, що приязно пала
В морозну ніч, коли ще й вітер студить.

 

Йдемо…


За барикаду горизонту
Зі стягом сонця гордо йде,
Безсмертний зроду, витязь часу, -
З сяйною посмішкою день.

За барикади жвавих буднів
Ми стяг свого життя несем
У світ краси, у рай любові,
Хоч знаєм: смерть відніме все.

 

Добрим будь


Не сполохай тишу зранку, -
В ближніх гнівом не стріляй.
В донебеснім синім замку
Добрим будь, як дід Мазай.
Не збивай росу на травах, -
То питна для них вода,
Хай у ній проміння плава
Й на корінчики спада.
Й забринять сочисті паші
Від осонцених краплин,
Щоб у них корівки наші
Від вдоволення хропли.
Йди ґрунтами - карим раєм,
Поважай рослин права:
Первозданністю хай грає
В діамантах рос трава…
Не затінь від сонця квітку,
Солов'їху не стривож.
Степ люби не тільки влітку,
А з весни і до порош.
Не брудни болотом кривди
Серця подруги кришталь,
Місяченьком в темінь вийди
І від сумніву віддаль.
Не покинь у вирі горя
Будь-коли-то будь-кого…
І тебе в біді не зморять
Самота і мук вогонь.
Не забудь, звідкіль ти родом,
Рідну мову не забудь!..
Славних предків гідним плодом
Будь - і гордо йди в майбуть!..

 

Балада про ранок


На Сонці вибухнув вулкан
І виверг кратер яру лаву,
Й по брилах туч потік скакав
У тиш ранкову зночі тьмаву.

За мить потік сяйний уливсь
Ув океан бурливий людства
Й злетіла жайвором увись
Землянів радість.
Чуєш, ллються

Довкіл перегуків струмки
Із островів осель і храмів.
Лунає птиць хорал дзвінкий;
Життю радіють ліві й праві.

В човнах надій усі пливуть
Річками доль. (…Мо' в пекло кляте?)
У невідомий світ - Майбуть -
Непрогнозовану, мов кратер.

18.4.2006

 

 

* * *


У садах загорівся різнобарвний пожар:
Палахтить пелюстками поміж листячка хмар.
Гріють мрії схололі на ласкавім вогні
Щиросердні вкраїнці, хоч в них будні пісні.

 

Це - весна…


Веретена тополь з сонця пряжу прядуть -
З золотої, як мрія, куделі.
В золотому вбранні всі дерева в саду
Й чуть пташині хорали веселі.

Це весна із промінь творить ніжну парчу
Й всіх у неї, як хоче, вдягає,
Коли схоче хвалу всього світу почуть
Й милуватись творінням - розмаєм.

22.2.2006

 

 

Стара байка на сучасний штиб


На древі Всесвіту вороною сидить
Ніч зореока й, наче сир, у дзьобі
Тримає Місяць, а одна з лисиць
Розхвалює її за очі добрі.

2.4.2006

 

 

Кличе в гості сонце хати

(Пісня)


Знов карий вечір нічку свата
І в небі пам'яті мені
Сіяє сонцем рідна хата -
Уся у білому вбранні.

Приспів:
Ніжне сонце нені-хати
Кличе в гості - на чаї.
Кличе сад в духмяні шати…
Там - гастролі солов'їв.

Уя'ви я хапаю килим
І серцем зболеним лечу
На зустріч з краєм, змалку милим,
На поля виткану парчу.

Приспів.

В колиску двору тихо лину,
А він, в ромашкових сонцях,
Усмішку шле мандрівцю-сину -
Вогонь любові не зачах.

Приспів.

Богиня сонця лиш не стріла -
Матуся… Вже її душа
Летить у вічності на крилах,
У світ зорею путь зверша.

Приспів.

 

Фрагмент самотності


В небуття купила смерть квиток
Діб моїх іскристих половинці
Й не замінить вже її ніхто -
Буду жити з горем наодинці.
Глянь, в очах - пустеля самоти
Й там, як верблюди у каравані,
Ночі й дні все йдуть через хребти
Місяцем і сонцем осіянні.
Всі за мною повагом ідуть,
А веде нас доля-поводатор -
В невідому вічність чи в майбуть,
Але вперто й дуже заповзято.
В кожного на спині блок тюків
Й написи на кожнім блискотючі:
"Добрі справи" і "Гріхи тяжкі",
І "Скількох найближчих перемучив".
Де-не-де над ними плин хмарин,
То печалей згустки призаснулі:
З них сльозинки сіються згори
Скривджених всіх мною в проминулім.
Караван іде, а вись громи
Потрясають сміхом гомеричним
І життя дорогу дощ розмив -
Шлях, який у віршах возвеличив.
- Ей, дивак! Каміння йди вантаж! -
З майбуття десь будень обізвався.
І в очах моїх розтав міраж,
А довкіл нуртує рідночасся.
…Вечорами з горем я кружу
І, як з повноправним сім'янином,
З газплити знімаємо іржу
І колишем відчай безупинно.

 

Твоя любов - сяйниста квітка


…Ні, я не вилюбилась, милий,
Мій серцетрепет - молодий…
Ти мед кохання пий, не вилий…
Підгірклу душу солоди.
Сльозини днів, тяжкі від туги,
Спадають в прірву небуття.
Ти - день народження мій другий,
Без тебе я, мов сиротя.
Давкі жалі на долю сіли
І радість серце обласкать
Не може. Тільки ти, мій милий,
Життя освітиш непроглядь.
Твоя ж любов - сяйниста квітка…
Тепло промінить навкруги
І тане з криги суму клітка,
Й шумлять відради корогви.

Читати далі >> 6