2 розділ

Почуттів загострене перо

 

 

* * *

Випадково, в Чаплинці, між таврійських степів,
З сонцем в серці жадану я нарешті зустрів.
І, повірте, купаюсь в ніжних зливах промінь,
І молю своє щастя: "Ти ж мене не покинь!.."

…Пахне садом квітучим пишна довга коса,
Що на перса розкішні, наче колос, звиса.
Ключовою водою пахнуть повні уста
І до того напою спраги потяг зроста.

П'ю той солод жагливий, не нап'юся усмак -
Після нього травневий мед не пахне ніяк.
…За криницю любові буду їй я завжди
І твердими плечами в час розпуки й біди,
Щоб те сонце, що в неї в добрім серці пала,
Не закрила ніколи недовіри імла.

18.5.1967 - 18.01.2008

 

 

Літо

Розплавлене золото сонця
Стікає струмками промінь
Й вирує у теплих долонцях
Листочків - й тече до корінь.

11.08.2005

 

 

* * *

На східцях удач і невдач, помилок
Свою досконалість шліфуєм щокрок,
Та пильно, мій друже, під ноги дивись,
Бо, може, не вверх ти ідеш, а униз.

25.01.2006

 

* * *

Пам'яті Марії

Як день без сонця, день зимовий,
Життя без тебе проліта.
Горю без милої розмови,
Моя сяйвинко золота.

20.12.2006

 

 

Я знаю…

У темряву ніченьки зяє
З твоїм силуетом вікно,
Святою іконою сяє
Мені прямо в душу воно.

Безмежно закоханий вірю,
Що ти, безперечно, свята.
Терпіння ношу тяжку гирю…
Коханням палають уста.

Я знаю, ти вийдеш у залу
Нічного Палацу кохань
І висловиш відданість сталу.
…Скоріш в порт Чекання пристань!..

19.12.1999

 

 

Джерело - безсмертне!

Звідкільсь - з далекості непевної -
Прекрасних звуків дивина
(Напевне, витвори Шопенові?…)
До слуху ледве долина.

Це - знак життєвості народної…
Безсмертне духу джерело,
Адже ж крізь сум звучать мелодії,
Хоч мрій немало полягло.

19.12.1999

 

 

Пірни у сяєво…

У вселюдськім духовнім небі
Сонцями розуму горять,
Горять для мене і для тебе,
І очищають всіх підряд
Вік невгасущим ярим світлом -
Тлумачень, знань і настанов -
Титани мислі, знані світом.
Епохи линуть стрімголов
У тайни вічності, у Всесвіт,
А ми, у променях думок
Шевченка, Пушкіна і Лесі,
Франка - в майбутнє ідемо.
І Аристотель, Ломоносов,
Сковорода, Платон, Сократ
У дусі нашім плодоносять…
Тож будьмо вдячні їм стократ!..
Візьми Шекспіра чи …да Вінчі,
Хайяма, Гегеля, Гуно…
Відкрить проміння їхніх вивчи,
Перегляд велетів умнож…
Пірни у сяйво розмаїте,
Вбери душею їх дари,
Щоб міг і ти добро творити.
Отож, до знань, єством гори!..

17.11.1999

 

 

Золотою віттю…

Золотою віттю блискавиці
Промайнула молодість моя.
…Незабутні миті чарівничі…
Віть ота у пам'яті сія.

Осяйне, буває, залоскоче
Спомином - окрайцем у меду:
Радістю звеселене, дівоче
Личко бачу в сонячнім саду.

…Солов'ї-поети оспівали
Променисту юності любов…
Відбриніли діб тих карнавали,
Відгоріли зорями обом.

Золотою віттю блискавиці
Промайне у Всесвіті життя,
Відсіяють днини білолиці…
Нині ж ще жар-птицями мигтять.

23.11.1989

 

 

* * *

Любов - чаклунка. Майським квітограєм
Серця у соловейків обертає,
А душі - в райські маючі садочки,
У світ - із сонцем щастя непорочним.

20.1.2000

 

 

Тече потік

Тече-рече речитативом,
Що радість веснонька несе,
Дзвінкий потік. Він мчить грайливо
В долині - з перлами пісень,
Які лунають з усебіччя:
Птахи осанну шлють весні.
(Й не раз її ще возвеличать
За мудрі витвори значні).
Вінок пісень тих розмаїтий
Рікою людських душ пливе,
Чуттів тривожить дивоцвіти,
Торкає, ніжні, за живе.
Тече потік, де синь безкрая,
Під мостом райдуги сяйнув
І перехрестя перекраяв…
Й здалось мені, на мить одну,
Хрестом голгофським перехрестя,
Потік - розіп'ятим життям
Людей чи краю (?..) Розбереться
Хай в тім історик до пуття.
…Тече потік весни дивами,
А в нім проміння і блакить
Сміються, раді до безтями.
Весна потоком в світ шумить.

26.11.1999

 

 

…Про закони буття

Фрагменти парафраз

I

Не пам'ята народження свого
Ніхто із нас. Не зна і смерті дати.
Майбутнього не зна також ніхто -
Його будь-хто уникнути не здатний.
З подій непередбачених життя
Складається у кожної людини.
Не радує підкова лиш коня,
Не гріє сонце кожного щоднини.
Плазуючий ніколи і ніде,
На будь-якій дорозі - не спіткнеться.
І загнаний у кут хамелеон
Кута отого кольором береться.
Ми власний почерк знаєм краще всіх
Й - погрішності в поводженні та вади.
Від блискавки прикурює меткий,
Невдаха сірнику сирому радий.
І за межею бідності - ми всі.
Але, завжди, не всі з одного боку.
І спільна риса в нас, в усіх, одна:
Усі ми різні - спереду і збоку.
…В життя немає гарного кінця
І взагалі, ніколи не буває:
Покара переслідує усіх,
Але не всіх, як звісно, здоганяє.

 

II

Живе з другою… чудо-чоловік,
Чужа дружина… краща, ніж у тебе.
Й коли нема драбини поблизу,
Сонця найкращих яблук висять… в небі.
Ускладнювати просто, хоч будь-що,
А спрощувати складно. Навіть вченій
Особі. Не зупинить рух Землі
І колесо історії, і геній.
Мудрець колись нам істину відкрив:
Бездарність різнобічніше таланту…
І геній має межі, дурість - ні,
Хоч кланятися вміє теж галантно.
…Приходить мудрість з віком не до всіх,
Розумних дуже інколи минає…
Приходить щастя теж не в кожен дім…
І переважно гостем лиш буває.
Й ніхто не певен в тім: куди іде…
Чим гірше шлях, тим більше пилу в очі…
Не чутно нам, як дерево життя
Турботи шашіль тишком-нишком точить.
…Світанком скрізь закінчується ніч…
Все інше має захід, певний, всюди.
Безплатно нам виспівують птахи…
І сиротіють з часом всякі люди.
Та всупереч незгодам, всі ми йдем
У бій за кращу долю - щогодини, -
Аби не втратить в загадках епох
Високе ймення сильної Людини.

14.11.1999

 

 

Закономірність

Падіння зір поодиноке
Уваги геть не приверта,
На мить розбуджує неспокій
Зоринок злива золота.
Коли ж у тьму не вийде місяць -
В думки тривога загляда,
Всілякі роздуми їх місять -
За чередою - череда…
Так смерть сторонньої людини
В скорботи тінь не огорта.
Як десь загине люд невинний, -
Не плачеш ти, як сирота…
Коли ж зійде у вічність рідна
Віджила плоть чи молода,
То й світу білого не видно,
В душі і влітку… холода.

20.11.1999

 

 

Зізнання

Так, - бездонне небо, всесвіт - теж без краю…
Отаку любов я в скромнім серці маю.
Хоч би келих неба повний був чорнила, -
Описать вичерпно цю любов несила.

Хоч би безмір світу був папером білим, -
Я любов до неньки дочиста б не вилив.
…Україно-мамо! Важко і сказати…
Хоч би був папером простір всіх галактик, -

Я б любов до тебе, це - не поміж нами, -
Викласти не зміг би ніжними словами.

 

Передсвіт

По-навшпинячки тихо іде
Ще незримий за обрієм ранок,
Йде у гості, ще й сонце веде,
За промінчик тримаючи вправно.

Лиш заграва стобарвно цвіте
Над ще темним дрімаючим краєм
І щохвилі у простір росте -
Дуже схожа з оспіваним раєм.

По-навшпинячки тихо іде
Майбуття (десь за сяєвом волі)
В Україну і щастя веде:
Іншу долю… у вишитій льолі.

 

Цвітом одарила…

Цвітом одарила веснонька сади -
Кожна деревина, - образ є святий…
Впасти на коліна хочеться щомить
Перед образами - святістю суцвіть:

Серцю пелюстинку ніжності благать,
Світлості сяйвинку всіх суцвіть-багать…
Блискітку чарівну Божої краси
Хочеться у казки для душі просить -

Казки розмаїття спалахів-садів, -
Щоб зі мною спільно добрий люд радів…

12.1.1999

 

 

До коханої спішив я

Коли грім, у переджнив'я,
В неба дзвін закалатав,
До коханої спішив я.
Блискавиця золота

Хмар отари так шмагала,
Що аж плакали дощем,
А поля з усім загалом:
- Лийся, радосте, іще!..

Заховавшись під терпіння,
Мить прекрасну ой чекав
І ввижалися кармінні
Губи й ямки на щоках.

Ждав, коли природа живо
Витче райдуги рушник,
Щоб на нім любові диво
Піднести у час зручний

Тій, яка скарби кохання
Лиш для мене береже
Й проводжа у світ щорання
В запашному негліже.

 

Озовися, ждана, озовись!

Посилаю погляд я тобі
У твої приваби голубі,
Але він лиш мить в них зазира
Й поверта назад, мов бумеранг.

Бо, мабуть, з тих айсбергів очей
Холодок байдужості тече
Й закохання промені мої,
Як глухому співи солов'їв.

Так, я не красунь і не магнат,
Та в душі скарбами вщерть багат:
В ній сяйні джерела доброти -
Спробуєш - не зможеш одійти.

Ніжності криниць там - не злічить:
Раз пийнеш й трояндою умить
Ти розрум'янієшся, повір,
Й спалахне пожар в твоїй крові -

Вогнеграй кохання зацвіте
І затьохка серце золоте,
А моє надніжно підспіва
На любові музику й слова.

Тільки де ж ти, суджена, озвись!
Ти ж з'являлась в снах моїх колись.
Аромат ромашковий косиць
У Палаці пам'яті висить.

Озовись, жадана, озовись!
Освіти житейську небовись!
Хай завжди в них райдуги цвітуть
Радощів.
…Зрятуй мою майбуть!

 

Кохана

Дивним жаром, рум'яно,
Вечір в небі розцвів.
І лебідка, кохана
Прилетіла з полів.

Промінь - погляд дівочий,
Цвіт льоновий в очах.
Кіс русявих віночок
Весь хлібами пропах.

Губи - квіти півоній,
Усміх - рання зоря.
Щічок маки червоні
Ніжно-ніжно горять.

Голос - трелі мелодій
Чарівного дзвінка.
Сміх, як тайна безодні,
Подих - пісня палка.

Серце в неї - скарбниця,
Повна ласки, тепла,
Добротою іскриться
І коханням пала.

В драмах долі, Кохана -
Мій душевний бальзам.
І печалі туманам
Я її не віддам.

 

Я квіти суму…

Пам'яті дружини

Я квіти суму знов несу тобі,
А ти, мій жаль, у вічному покої…
І голкою проймає душу біль,
Біль самоти нежданої, тяжкої.

Тяжкої, мов насипані грудки
На дах твого підземного будинку.
І обганя мене вітрець прудкий,
Аби й свою покласти там журбинку.

Птахи щодня із банки воду п'ють -
Мою кохану щиро поминають -
Й хвилиною мовчання поміж грудь
Підтримують печаль, як світ, безкраю.

Осіла на могилці вже земля,
Але зажура в серці не осіла
І зашпори біди в єстві щемлять,
Й позбутись їх мені іще несила.

Нечасто вже на цвинтар я ходжу,
Хоча в душі сурмлять лункі скорботи
Й коли ступлю, здається, й за межу,
Не зможу їх, невидимих, збороти.

…Двоїться сонце крізь їдку сльозу,
Розпластану на оці клен-листочком,
Я квіти туги великом везу,
А десь лунає сміх тонким дзвіночком.

5-6 жовтня 2004

 

 

Говори, любий мій, говори…

Говори, перший мій, говори…
Грають заходу всі кольори,
А в душі почуття сонцеграєм,
Бо ти щастя моє неокрає.

Говори, гарний мій, говори…
Хай шепочуть про нас явори.
В кожнім слові тепло відчуваю,
Бо палкіші вони зореграю.

Говори, добрий мій, говори…
Несе вечір хмарин прапори.
Я в словеснім теплі розквітаю,
Як під сонцем розмай квітограю.

Говори, ніжний мій, говори…
Поцілуй, піднеси догори.
Дай в любові виру пломеніти,
В твоїм серці її вогнецвіти.

Говори, любий мій, говори…
Хай розплещуть про нас явори.
У кохання раю утопаю
І не треба мені небораю.

 

Напередодні Перемоги

Печаллю вичорнені ночі,
Відчаєм висивілі дні,
Полинно виплакані очі,
Надію, висохлу на пні,
В цей час тривожний часто бачу:
В уяві драма та зрина,
Як на красуню-матір сплячу
Ураз накинулась війна -
На Україну. Зріли зела…
Гойдали ласощі сади…
Пливли лебідоньками села -
У чорну пащеку біди.
Вона трощила кроков ребра
Перетравивши все вогнем…
І люд бездомний всюди жебрав,
Хоч горе морем скрізь - одне.
Війна трощила людські долі,
З такою ж люттю, як хати:
Розверсті рани того болю
Кричать безумно у світи.
Ще виглядають милих вдови
Й перуть сльозами подушки -
Душевний храм їх суму повний…
Той сум пекучий і важкий.

 

Не знецінь

За квіти очок волошкові,
Які не меркнуть і в журбі,
Я щире золото любові
Дарую, радосте, тобі.

За криленьчата брів шовкові
Дарую в ці часи круті
Червоне золото любові -
Скарб найдорожчий у житті.

За ласк отеплення казкові,
Що линуть з пальчиків-промінь,
Дарую золото любові
Гляди ж, кохана, не знецінь.

 

Чекаю щоранку

Щоранку я чекаю миті:
Коли ж нарешті розцвіте
Очима синіми у світі
Дружини личко молоде.
Рум'янцем ніжним крізь те личко
Пробились чітко пелюстки:
Кохання квіт палає клично…
Його цілую залюбки.
Доладних уст сочисті маки
Медів дарують аромат.
Шовкових кіс дозрілі злаки
Спроможні погляд вчарувать.
З оази серця линуть хвилі
І теплоти і доброти…
Цвітуть для мене очі милі:
В них жар кохання золотий.

 

Жду тебе

Миє вечір в купелі каналу
Зір жовтавих золото сяйне,
Я надії квітоньку прив'ялу
Кутаю в душі палке кашне.
Жду тебе. Тріщить струна терпіння.
На любові березі яснім
Жду тебе, мого життя богине,
Солов'я найняв співать пісні.
З сяючих зірок у царстві ночі
Споруджу дорогу я тобі…
З місяця зроблю карету… Хочеш?..
З вітру коні гратимуть рябі…
Хочеш мостом райдуги промчати,
У тачанці сонця золотій?..
(Захлинуться в заздрощах дівчата…)
…Жду тебе, кохана, зрозумій…
…Прийдеш ти, я мови дар утрачу,
В чарах нерозгаданих втону,
Питиму із вуст любов гарячу -
Несказанно чисту і хмільну.

 

Покохав не так за сині очі…

На коня дозрілості ледь скочив,
Стрів тебе на юності межі
Й покохав не так за сині очі,
Як за тепле сяєво душі.

За дзвінкий, мов радість, чистий голос -
Ним лиш Бога славити в свята.
За коси пахучий, спілий колос,
Від якої в присмерках світа.

За усмішки промінь, повен цноти,
На рожевих вишеньках-вустах:
Він в життя сіяти буде доти,
Доки віч не вкриє тьма густа.

Покохав за зблиски в очках добрі, -
То іскриться золотом любов,
Як ранковий синьо-злотий обрій
У росинах темних ще дібров.

Покохав за розпростерту ніжність,
Схожу на розтулені квітки:
Хай ці квіти завжди будуть свіжі,
Хай лунає голос твій дзвінкий.

 

До коханої

Від тепла твоїх уст сад в душі розквіта
Й почуттів солов'ї в нім щебечуть пісні,
Й повінь сонця у нім, золота-золота,
Розлива навкруги свої чари сяйні.

Той рожевий союз
Подруг двох - милих уст -
Я люблю і боюсь -
Двох поезії муз,
Та в принаді обох утопаю,
В їх обійми тягнусь,
Утрачаючи глузд,
Бо люблю і боюсь
З ними втратить союз
Й не впивати п'янкого розмаю.

Від тепла ніжних уст в руслах вен вогнеграй…
В кожній краплі крові пломениться любов.
Обнімай же, цілуй і міцніш пригортай -
Нам цілунків меди не зашкодять обом.

Той рожевий союз
Подруг двох - милих уст -
Я люблю і боюсь -
Двох поезії муз,
Та в принаді обох утопаю,
В їх обійми тягнусь,
Утрачаючи глузд,
Бо люблю і боюсь
З ними втратить союз
Й не впивати п'янкого розмаю.

 

Їх шукав і знайшов

В розмаїтті квітинок очей
Їх шукав поміж днів і ночей
У життєвім зеленім гаю,
Вірив, суджену стріну свою.
Й спалахнули нарешті мені
Ніжно-сині квітинки сяйні
Між чорнезних і карих таїн.
Я зрадів: це судьба, це - мої!
З-під злотавих, шовкових волось
В душу чарів проміння лилось.
І втонув я в тім синім виру,
І злякавсь, що від щастя помру.
З них всміхались кохання сонця,
Наче в травні природа оця.
Доброти там ромени цвіли
І чекали любові бджоли.
І на пасіці долі щодень
З того часу та бджілка гуде,
І збирає бажання нектар
З квітки вуст, що як маку пожар.

 

Серце

Д.Б.Кедрін
Переклад з рос. Миколи Тимошенка

Козак біля тину торочить одне:
- Коли ж ти, Оксано, полюбиш мене?
Добуду для кралі, де крешуть шаблі,
І світлих цехінів, й дзвінкучих рублів!
Дівчина ж, вкладаючи косу свою:
- Про те вже ворожка гадала в гаю.
Пророчить вона: я віддам тому все,
Хто матері серце у дар принесе.
Не треба цехінів, не треба рублів,
Лиш дай серце неньки старої мені.
Настою я попіл його на хмелю,
Настойки нап'юся - й тебе полюблю! -
Козак з того дня замовчав, спохмурнів,
Борщу не сьорбав, саламахи не їв.
Клинком розрубав син у матері грудь
Й з завітною ношею рушив у путь.
Він серце поклав на барвистий рушник
Й коханій приніс його внутрішній крик.
В путі козака потемніло в очах,
Йдучи вже на ґанок, спіткнувся козак.
Упав з рук на сходи дарунок чуткий
Й тривожно спитав: "Не забивсь, синку мій?"

 

Удвох з любов'ю

Звугліла синявість небес.
У білім світі вечоріє.
Удвох з любов'ю ждем тебе,
Таїнноока ясномріє.

Приспів:

Прилинь, омріяна, прилинь,
З думок змий сумнівів полинь!

Вже місяць пальцями промінь
Хмарів'я пряжу роздирає.
Прилинь у храм душі, прилинь!
Моє кохання неокрає.

Приспів.

Удвох з любов'ю ждем тебе…
В тривозі вечір напівтемний.
В кутку душі печаль шкребе,
З розпуки в'януть хризантеми.

Приспів.

2003

 

 

Моє кохання

Кохання ніжносяйністю так схоже
На сонечко усміхнене ромену:
Тобі несу його я в біле ложе -
Цю пристрасть невситиму і шалену.

Приспів:

Тільки з тобою, радосте, знай,
Тільки з тобою - тут мені рай!
Тільки з тобою, мила, завжди
Хочу любові пити меди!

Кохання це надніжністю так схоже
На зіроньку квітуючу ранкову:
Тобі несу її я в чисте ложе -
Так пісню соловей несе в діброву.

Приспів.

А часом це кохання дуже схоже
На сонця юну квітоньку черлену:
Тобі несу її в духмяне ложе -
Цю пристрасть невситиму і шалену.

Приспів.

 

Прийди

На території душі
Я замок звів тобі високий,
Сторожувати там лишив
Й на мить невсипний свій неспокій.

Той замок золотом сія
У царстві ніжної любові.
Присутність бажана твоя:
Палати, всі, прийнять готові.

Лише тебе одну вони
Давно чекають, світ-кохана!
Прийди. В них добрістю сяйни,
Окрасо мріянь дивостанна!

…Розквітла зорями пітьма
І місяць лебедем засяяв:
Тебе і щастя ще нема,
Птах серця давиться відчаєм…

2003

 

 

Прогучить слониськом…

Прогучить слониськом ранній поїзд
Здалеку і серце солов'єм
Затріпоче, ладне виліт скоїть,
Й теплим душем радість обіллє.

В снах вже бачу жданий поїзд наскрізь…
Жду тебе так сильно - аж-аж-аж…
Жду промінь омріяної ласки…
Їсть мою терплячість антураж.

Не навчився безтурботно жити.
Час, як завжди, вітром проліта
І толочить буднів стигле жито.
Жду тебе я, мріє золота.

Ти - єдине сонце в небі долі,
Що спроможне душу обігріть
І лишити здатне сили волі,
Й спонукать в міжзірний переліт.

…Прогучить слониськом ранній поїзд…

* Антураж - оточення, навколишня обстановка.