Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 22.10.2017, 08:33
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 62

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Мій степосвіт. М.Тимошенко -3

1 << 2 << Читати спочатку

Коханий мій


Коханий мій! Будь щастя повен!
Адже ж до тебе, владар мрій,
Моя любов - це сонця повінь:
Купайся в ній, лебедик мій!

Пірнає в чорне море степу
Ковчег світила золотий.
Прилинь, прилинь у повінь теплу
Й полин розлуки солоди.

Моя ж душа - медовий вулик:
Нектар збирала з цвіту слів -
Твоїх, зігрітих серцем чулим,
Які гірляндами ти плів.

Роняє сонях чорні сльози
Поспілих крупних насінин…
Хмарини суму вечір возить…
Явись і хмурість осяйни.

…Коханий мій! Будь щастя повен!
Адже ж до тебе, владар мрій,
Моя любов - це сонця повінь:
Купайся в ній, лебедик мій!

1999

 

Повоєнна елегія

(фрагмент)


…Наспівалися дівчата, -
З неволі шлях довгий…
Наспівались соловейки,
Наплакались вдови.
Каганці із гільз патронів
Непевно радіють:
Утлі вогники так схожі
На людську надію…
Ударяються у шиби
Метелики ніжні…
В кожній хаті більше духу
Святого, ніж їжі.
Діти покотом на матах
Під ряднами - голі…
Матері латають бідність:
Не одіж, а болі…
Прислухається жіноцтво, -
Жде гупання щастя.
Та віддалено лиш чути
Дрібушечки часті.
Проскакало знов, лукаве…
Не вбігло до хати.
Та надія запевняє:
"Недовго вже ждати.
Усміхнеться іще щастя,
Поверне - навіки…"
…Повернулось: жменя - в нормі,
А решта - каліки!..

1999

 

 

Виший, мила, рушник


Красою душі виший, зоре життя,
Любові рушник. Й хай на ньому жахтять
Троянд пелюстками п'янкі почуття,
Й у вирій сердець хай лебідки летять -

Лебідки кохання - без бруду олжі,
Ми їм віддамо сонцезлото душі.
Як прапор життя, вдвох любові рушник
У смерть пронесем серед вихрів страшних.

 

Про тебе


Не насходиться сонце до втоми,
А жар-птицею буде злітать
Щодоби, як у пам'яті спомин,
Про твої пломенисті уста.

Горизонту поріг не зітреться,
Скільки б сонце не терло його,
Не обвуглить обителі серця
Злотосяйний любові вогонь.

Не втомлюся ніколи любити,
Бо ти сонцем у небі душі
Лиш одна осяваєш блакити,
Хоч недавно були ми чужі.

2001

 

 

До коханого


Коли вже зорі вечорові
На річці виткали парчу,
Ти голос ніжної любові
З душі динаміка почуй.

То серця лагідна лебідка
Тобі, коханий, подає;
Співа у світ любов розквітла,
Озвись до неї солов'єм.

Прийди в палац мого чекання,
Камін довіри розпали
І будем пити аж доп'яна
Вино з кохання піали.

2000

 

 

Найперша любов

(Пісня)


Свою першу любов, що у юності мав,
Я у серці ношу, мов святий талісман,
Хоч в житейськім саду зустрічав безліч пав,
Але жодну із них в душу не пропускав.

Приспів:

Сонце у дорозі не спіткнеться,
А кохання справжнє не схолоне
І до смерті квітнути із серця
Буде його полум'я червоне.

Свою першу любов од усіх, наче скарб,
Я ховав у душі в золотім тайнику.
Поміж всіх почуттів, неоднакових фарб,
Я ховав од усіх ношу цю пломінку.

Приспів.

Свою першу любов - цей незбагненний рай,
Я у серці ношу, мов святий талісман.
Тож, маестро Життя, лише їй гімни грай,
Бо вогонь лиш її мені дух переймав.

Приспів:

Сонце у дорозі не спіткнеться,
А кохання справжнє не схолоне
І до смерті квітнути із серця
Буде його полум'я червоне.

30-31.03.2006

 

 

Не печалься…


Як в минуле загляда
В дзеркало кохана:
- Де ж я - гарна, молода,
Де мої рум'яна?..

…Полиняв наряд краси
На твоїм обличчі,
Але ти його носи -
Він тобі ще личить.

А як вітру час зімне
Всі твої наряди
І вже їх життя земне,
Певно, не розгладить,

Не печалься, не за них
Я тебе кохаю,
А за погляд неземний,
Відданість безкраю.

За душі ясні скарби:
Щирість і доброти.
Тож і ти себе люби
І не дай схолоти

Вогнецвітним почуттям,
Що в єстві сіяють
Й ще з очей он миготять
Світлом зореграю.

 

Читаючи книги


У поезії вирій,
У ліричну теплінь,
Як в поезію сонця,
Юний друже, полинь.
На полях паперових
Є дівчата й жінки:
Лебедині поважні
І дзвінкі ластівки.
Там красуні всілякі,
В самотини вінку,
Птицю щастя впіймати
Йдуть у долю гінку.
Їх серця - то джерельця
Доброти-теплоти,
Душі - ніжності храми.
Кожен храм - золотий.
Говірку і не дуже
Вайлувату й метку
Тут зустрінеш, мій друже:
Вибирай, до смаку.
І, можливо, невдовзі
В життя юного сад
Попаде випадково
Заповітна краса.
В свого серденька вирій
Володарку краси
Як в поезію сонця,
Ти навік запроси.

 

Не таю, що люблю…


Перенизую знов ті слова,
Що казав (і не раз, і не два…),
Та вони всі любов'ю пашать
Й на пухнастих так схожі пташат.

Лиш тобі їх до серця тулю,
Бо як сонце тебе я люблю.
Мою суть ти купаєш щораз
В сяйві ніжності й зваби прикрас.

Й недовіра спада, мов труха,
Бо ж ніхто мене так не кохав.
Я без тебе щомиті й завжди
Як без хліба, вогню і води.

Наші долі пора вже зріднить,
Як Бог землю і неба блакить.
Що кохаю тебе - не таю
Й хочу жити в любові раю.

9.02.2006

 

 

Не гасне цвіт її…


Ой не забути того часу,
Як виглядав її, чекав!..
Як сонця квіт палав і гаснув,
Як мати плакала в рукав…
І не помітив, як і виріс
У хлібодарних цих краях,
Й коли зносив штани на виріст,
Й коли омріяна моя
З'явилась врешті… Тихим ранком,
Немовби жданий цвіт весни,
Запахло солодко і п'янко
І світ в чулані став тісним.
І повела мене у далі…
Еге ж, та молодість сяйна
На полювання щастя - вдалі? -
Лишався часом без майна.
Було й таке, що з кігтів смерті
Та юнка вирвала мене…
Я славлю руки її вперті -
Вони збороли все страшне.
Й за те, що гілля ніг ще крону
Життя мого несуть в майбуть,
Я щиро вдячний їй до скону,
Та жаль, що їй це не почуть.
Та дужа молодість ледь встигла
Подарувать мені любов,
А як в її вестися іграх
Не пояснила. Нам обом
Вже не судилось більше стрітись:
Можливо, вранці чи вночі,
Її украв незримий витязь
І де подів - цей світ мовчить.
Та цвіт її й на мить не гасне
І осява собор душі,
Бо та пора, то - диво красне, -
Насолодитися спішіть!..

20-22.01.2006

 

До коханої

Є.М.

Тобі одній, моя любове!


Глянь, моя душа - відкритий степ
І його роздолля неокрає
Буйно й ніжнобарвно скрізь цвіте
Розмаїтим диво-квітограєм.
Квітів ласки там розмай сія
Й доброти, як сонце, золотої.
В променях її душа твоя
Сумніви й тривоги заспокоїть.
В рай барвистий впевнено зайди,
Назбирай тих квітів оберемок
І сплети віночок з тих гординь
Й хай зірками сяють поокремо.
З доброти і ніжності вінок
Ти надінь у вечір кришталевий.
Я про це намріяний давно:
Той вінець - корона королеви.
Буду в ній одну тебе любить,
Поливай лиш квіти добротою…
І цвістиме доля, мов блакить,
Квітонькою сонця золотою.

30.06.2008

 

 

Оце - любов!..


Не смачнюща полуничка
Узяла мене в заков -
Піднебесно романтична
І проста земна любов.
Нею ніжно солодую,
Бо ж вона, як той шербет,*
Бо кохаю молодую
І по-справжньому - тебе!
В тебе серце - сонценятко
Й добротою в світ сія,
Очі - сині росенята,
А в них - відданість твоя.
Губ жарини непогасні
Дико пристрастю пашать…
Ой, від них у переплясі
Все єство, як той лошак,
Що попав у кип'яточок -
Прямо в гейзера фонтан!
Скаче зраночку й щоночі
Й аж до місяця зліта.

* Шербет - східні ласощі.

 

 

Мчить течія


Передивовано дивлюся
На ностальгії течію,
Де плине юності веснуся,
Де в човні долі я стою.
Де вишивану зняв сорочку
Й махаю веслами надій,
Коханням голову морочу
Тобі, вродливій, молодій,
Де в серці полум'я гогоче,
Готове все єство спалить,
А твоє личенько дівоче
Очей висяює блакить.
…Дивлюсь, на пам'яті екрані
(Ну геть справжнісінький рентген!) -
Страшенний спалах, рани рвані
Й душа… від радості реве.
То серце вибухло любов'ю,
Як цвітом ніжності весна,
І не зашкодило здоров'ю…
А, втім, хто зна, чи так, хто зна?..
Тепер дивлюсь - крізь ребер грати, -
А там, де спалах той погас,
Немов димить вулкана кратер
І чути поштовхи щораз.
І все тоді, коли дівочу
Поставу схожу бачу я,
То вмить згадаю ту сорочку…
Мчить ностальгії течія.
…Розстався із любов'ю тою,
Бо стала зрада на путі,
Та рану в серці вік не згою
На кручі болю - на крутій.

 

* * *


Я погляд твій, як сонечка сяйвину,
Ловлю щомить й до серця враз тулю,
Бо я, повір, тебе, одну-єдину,
Мов сонце небо віддано люблю.

Спивати з уст палких п'янке чар-зілля
Не терпиться, що спраглому води…
Та ще коли весна справля весілля,
А юність почала "козу водить".

Коли ж нарешті вечір зір намисто
Розсипле на небесному лану,
Чекаю, а кохана - чи навмисно?..
Не поспіша нести красу ясну.

Я переспрагло жданики ковтаю,
В глибинах тиші звуків сплеск ловлю,
Пливу в думках по мріяння Дунаю,
А пісня з мага лине: "Ай лав ю!"

Чарапкається місяць до зеніту
Й доріжку срібну стелить на ставку,
Я душу лиш надією зігріту,
Вмовляю потерпіть ще мить яку.

…Прийшла на зустріч… лиш зоря досвітня…
Погомоніли трохи близ воріт,
Порвали марлю ночі на лахміття,
А місяць геть од відчаю згорів.

3.07.2008

 

 

Я і тінь моя

(Спогад)


Удвох із тінню мовчки ідемо -
Вона карикатурить тіла рухи,
А я годую спрагу ескімо,
А пил куриться в небо каро-рухлий.
Ця тінь щеза в негоду хтозна-де…
А чи зі мною в невидимку грає?..
При сонці ж аж до ночі проведе -
До зоряних і місяцевих сяєв.
При місяці зі мною поспіша
Зустрітися з моєї любки тінню -
Біжить, як за кобилою лоша,
У зиму білоквіту й весну синю.
Качається зі мною щовесни
Й щоліта в трав'янім пахучім раї,
І поливає сад і кавуни,
І дині соковиті ніжно крає.
А ще ми з тінню - вправні косарі,
Хоча удвох одну лиш тягнем ручку.
Співає пісню жайвір угорі,
Ми ж музику косою творим звучну.
І за футболом тінь ця галаса,
Й на турніку зі мною сонце крутить,
І вибиває цурку в небеса,
І випрямляє цвях бураном гнутий.
Й по-мавп'ячи на грушу виліза,
Щоб піднести й собі під носа "дулю",
Й складає найспіліші в картуза,
Й з прицмоком смокче сік, мов я той цмулю.
…Удвох із тінню мовчки ідемо -
Вона перекривляє тіла рухи.
Їмо, не знать яке вже, ескімо,
Аж губи у обох рельєфно спухли.

11-19.06.2008

 

 

Що ми знаєм…


Що ми знаєм про любов?..
Це шарада із шарад…
Тайн шифрованих клубок…
Може, радощів парад?..

Ніжно-болісне чуття…
І солодке, і п'янке…
Солов'ї в душі гучать,
Трелей творячи букет.

Прагнеш з милою пройтись
Й заздрі погляди зібрать,
Й ніс задерти десь увись
Серед хлопців і дівчат.

Й без утоми скрізь писать
Найпрекрасніше ім'я, -
Це ж як сонечка печать,
Що на тлі небів сія.

І утоми геть нема
Від обіймів і розмов.
Видно, силою пойма -
Всіх закоханих - любов.

Надивитись на обох
Не стачає нам очей…
Що за диво це - любов?..
Воно гріє і… пече.

7.07.2008

 

 

Любов у липні


Ромен-цвіт вечірньої зорі
Заяскрів на карім лузі неба.
Десь востаннє неслух чийсь зарів,
Бо ж у двір уже заходить треба.
Твоїх уст малинова зоря
Ще не вийшла на чекання обрій;
Вже останній грам терпцю згоря:
Де ж це, де очей сяйвинки добрі?..
…Ой несе, несе жарку зорю -
Отже, я вогонь кохання вип'ю
І до ранку ввесь дотла згорю,
Й за любов складу подяку липню.

17.04.2008

 

 

Без любові…


Без любові весна не потрібна,
Бо без неї в душі не цвіте
Жодна квітка надії, лиш срібна
Дме завія в зажур'я густе.
Без коханої сонячні зливи
Непомітні, що й злюща гроза.
Чи хоч хтось був без пари щасливим?..
Ні! Бо туга на цвіт наповза.
Без любові, коханої й пісня
Вивергається з серця сумна
І, неначе молитва та слізна
У самотності храмі луна.

28.01.2008

 

 

Черідки жител


На крилах мрій, фантазій часто
Злітаю в сині небеса
І моїх вражень дике птаство
У високостях зависа.
Бо панораму бачать очі:
Черідки жител сторожкі
Скубуть траву сріблисту ночі,
В якій дрімають куріпки.
А вдень, коли льоново-синьо
Цвіте-сміється небосвіт,
Хрумтять промінь сяйнисте сіно
Черідки жител степові.
А щодо міст, скажу вам зразу,
Що хрума кожна череда
Корми з димами й духом газу
Й в оазу степу погляда,
Бо тут, у світло-карім раї,
Озону м'ятний аромат
Й на флейті Пана* жайвір грає,
Й красою висі перейма.

17.04.2008
* Флейта Пана - народний духовий інструмент у вигляді з'єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки.

 

Йшов я бродом


Йшов я бродом-перебродом
Через юності ріку
Й стрів, як весну, ясновроду,
Мов ялинонька, струнку.
А в близнятах-оченятах
Синьо-синьо льон цвіте
І моя там розіп'ята
Гордість пишна, як вертеп.
Я соромивсь закохання,
Хоч пожар в душі палав,
Наче обрій спозарання
Понад темінню села.
Й тавричанка величава
Теж соромилась його -
"Ви…" та "Ви…" все величала,
А в очах… жаги вогонь.
Коли ж душі-сонценята
В чудо-сяєво злились,
Стала милим покликати…
(Мало статись це колись).
Й полонила добротою,
Й серця сонячним теплом;
Й під косою золотою
Личко радісно цвіло.
Її губи малинові,
То смачне, п'янке вино,
Що на ніжності й любові
Вже настояне давно.
Їй поваги самоцвіти
Даруватиму щодня,
Доки в світ цей розмаїтий
Струни наших душ дзвенять.

25-27.01.2008

 

 

Жар-птиченько моя

Коханій дружині Марії


Промінь вечірніх злива пурпурова
Розбавила в казкові кольори
Долини й гори, пустки і діброви…
На жаль, краса ця скоро догорить
І теплою черінню зачорніє
Усе, що мить тому лиш відцвіло,
Й жар-птицею ти з'явишся, Маріє,
Й заклекотить любові джерело.
Із пелюстинок уст нектар кохання
Закрапає у вулик золотий
Душі моєї, мед той до сконання
Я в серці постараюсь зберегти.
Жар-птиченько моя сяйнистокрила!
Мойого духу терем освітляй,
А я тобі побуду за світило,
Допоки пахне сонця коровай.

2003

 

 

Здається, вік уже без тебе

(Елегія)

Пам'яті дружини Марії Михайлівни,
яка померла 31 грудня 2003 року


…Ридає дощами блакить…
Душа, ніби рана, болить.
Виходить з могилки трава
І стрілами в серце встрява.
Витягую довгі й гінкі
Печалі колючі кілки,
Єство все кривавить слізьми,
Які до сконання не змить.
…Неждано, мов з неба зоря,
Ти впала, як день вже згоряв.
Росте круг могилки моріг…
Пробач, що тебе не вберіг!..
Росте та печаль і росте…
Без тебе життя це пусте,
Як небо без сонця й зірок…
Й рись-розпач пильнує щокрок.
…Як сонечка квітка-краса
До тебе любов не згаса.
І накип скорботи з душі
Не знімуть ніякі ножі.
Я в комі журби… вік пробув
Й несила ядучу журбу
Ні вигнати з серця, ні вбить, -
Мов п'явка, у ньому щомить!..
…Ридає дощами блакить…
Душа, ніби рана, болить.
Виходить з могилки трава
І стрілами в серце встрява.

12.09.2004

 

 

Життя коротке…


Життя коротке, як весняна
Ніч запахуща і хмільна,
Тож пий з цвітінь світань духмяна,
П'янкіші втричі від вина.
І з квітки сонця, що уповні,
Пий злотосяючий нектар,
Що так нагадує любовні
Солодкі чари - свят узвар.
Життя, мов юність, вкрай коротке,
Тож пий і вечора багрянь -
Вино настояне й солодке -
І в чашу досвітка заглянь!..

31.01-1.02.2008

 

 

Я - твій лебідь


Я леліяв в думках мрії квітку
І тебе випадково зустрів
Поміж цвіту дівочого - влітку
Поміж долі розгульних вітрів.
Й зрозумів я, що в тебе у грудях
Замість серця сонцятко сія.
Промінці його й мертвого збудять.
Ой чия ж ти, лебідко, чия?..
У твоєму життєвому небі
Хочу бути, як сонце, один:
Я - твій вірний, турботливий лебідь,
Я - джерельце живої води.
Я обдам тебе сяєвом ніжним
Вселюбові. Незгоди - зімну!
Й ми з тобою, лебідонько, вижнем
Жито щастя на спільнім лану.

 

* * *


Любов - це клітка з променів із щастя,
А щастя - це взаємная любов.
Прожити з ними радісно удасться,
Як віддано служитимеш обом.

 

А за вікном


В душі пронісся горя ураган, -
З корінням сад надії вивергав…
Тож замок щастя, в мріях що ввижався,
Розтрощено й розвіяно назавше.

…В душі промчав розпуки ураган:
Її ледь-ледь у небо увібгав -
У безкрай той широкий і високий.
Куди ж подіть рокочучий неспокій?..

…В душі промчав скорботи ураган:
Пішла за межу мила й дорога…
Лиш згадую в самотності пустелі
Очат сяйвинки сині та веселі.

Тепер в душі печалі океан,
Що місяцем щербатим осіян.
Й над ним чаїно серденько кигиче…
А за вікном
співаннячко
синиче.

 

Слово щасливої жінки


Не день, не ніч, а ясний вечір…
Душа, мов захід осяйний -
Червоним золотом трепече,
Куди її не поверни.
Тебе щодня таким я бачу.
Мій посивілий лебедин,
Люблю тебе за теплу вдачу.
Ти був, як сонце, й молодим.
Ти мого серця ніжну квітку
Живив росою доброти,
Беріг тонку любові нитку,
Яку коханням золотив.
Й коли в полон беруть нас біди,
Ти з ними б'єшся щодоби,
Немовби лицар, шани гідний.
Й не був ще бранцем боротьби.
Ти будь-яку владнаєш притчу,
Мій посивілий лебедин,
Тобі довіку, милий, зичу,
Щоб був душею молодим!

 

Життя прекрасні половини


Життя прекрасні половини
Заходять в храми наших душ,
Йдуть божествами чарівними.
Їх святість, друже мій, не руш!
Молись принадам боготворним
І від осквернень бережи,
Тоді скоріш ми перегорнем
Всіх недовір'їв рубежі!
Світи, як сонце в небовиди,
Коханій в долю щодоби
І личка світик миловидий
Усмішок цвітом оздоби!
Даруй слова їй зоресяйні,
Мов літні тихі вечори.
Й тобі довірять диво-тайни,
Лиш найтепліше говори!
Цілуй її, як водоспади -
Озер квітучі береги,
Старайсь ніжніше пригортати
Дар божий, всім нам дорогий!
І буде в домі пломеніти
Вогонь любові осяйний, -
Лиш в серці жінки самоцвіти
Ти справедливо оціни!

 

Тисячобарвна райдуга - любов


Тисячобарвна райдуга сія
В душевнім небі, чистім і високім:
Оце любов омріяна моя
Відбилась в нім, помноживши неспокій.

Й не помічаю: сонце чи встає?..
І - чи пірнає в безвісти таїни?..
Бо замість нього личенько твоє
Тепло і світло в храм життя промінить.

…В душевнім небі жайворон співа,
А на лужку - неспокою жар-птиці…
А поруч буднів тягнуться жнива:
Скиртують сум… Хто - радощі в копиці…

 

Любов


В травневу днину ясновроду
Зустрілись ми близ переброду -
З дитинства в юність - і ключами
Любов забила поміж нами.
Приплив енергії любові
Перетворивсь в нестримну повінь
Й почав крутить украй зухвало
І тиснуть хвиль усіх навалом,
Що, мов джмелі, взялись гудіти
Й ламать батьківські заповіти;
Й не слухать честі крик сторотий,
Й топить лебідоньку чесноти…
Й нас кинув - витівка остання -
В хитливий човен див кохання…
Недавно, в днину ясновроду
Зустрілись ми близ переброду -
Із літа в осінь, хоч між нами
Уже нема того цунамі,
Та все ж хитають хвилі човен -
Любові й лагідності повен.


 

Мені сія очей сузір'я


Не винайшло ще людство влучних слів,
Щоб ними кожен міг би оповісти
Про ті чуття найкращі, часом - злі,
Про струм любові вічно променистий.

Не винайшло, мій друже, вельми жаль,
Але відтоді, як любов зустрів я,
Мені сіяє крізь розлуки даль
Очей коханих трепетне сузір'я.

Між нами інституту ще гора,
Яку, чорнява, впевнений, здолає.
І в сад життя зійде весни пора,
І щастя в нім у світ сяйне розмаєм.

Промінням серця їй пишу листи,
Вони, надіюсь, викличуть довір'я.
Так прагну, щоб мені могли цвісти
Очей її закоханих сузір'я.

1999

 

 

* * *


Вітрила білясті хмарин
Розпарусив ранок весняний
На щоглах яскравих промінь
Й поплив у майбутнє з піснями.

Пахучі надніжні вуста
Не встигли ще квіти розняти,
Трудар-степовик вже устав
І сіє зерняток брильянти.

Зіперсь на надії плече
З думками про долю врожаю,
А меч податковий січе
Всіх задумів прорість без жалю.

 

* * *


Заглядаю в пам'яті досьє,
Поміж зол та горь шукаю спокій,
Але він лишив гніздо своє
І шукає долі, наче сокіл.

 

Умокну перо


Умокну я в сонечка чорнильницю
Почуттів загострене перо
Й хай з-під нього в світ любов проміниться,
Неосяжний радує огром.

Умокну перо в загадку місяця,
У зірок трояндову ясу
Й хай вони в душі суцвіттям світяться:
Їх в життя коханої внесу.

Умокну перо у казку райдуги,
Щоб красу жіночу описать,
Про яку пісні складають жайвори
Й солов'ї співають в сіножать.

Умокну перо у диво блискавки,
Щоб ввібрать енергії заряд,
Щоб в очах вогні наснаги блискали
І живили струмом всіх підряд.

Умокну перо у повінь сонячну,
Щоб про мрій осяйність написать
Й про весну, квітучу ніжно донечку,
Що дарує Божу благодать.

…Умокну я в сонечка чорнильницю
Почуттів загострене перо…

 

Йде весна


Сніг одцвів на вичорнілій ниві
Глянь, парують скиби-пироги.
Марева мигтять волосся сиві,
Ковилою грають навкруги.

Морозці калюжі прагнуть склити
Та теплінь шибки ті розплавля;
Відкривають очі перші квіти -
Сонце править їм за короля.

Мартини в халатах майже білих
Походжають, наче лікарі.
Ящірки струмків іще не збігли,
А вже жайвір висне угорі.

Хлібороби мислей світлі зерна
У чернетку вносять щодоби:
Кожен з них, як треба, гори зверне
На шляху ясної боротьби.

 

* * *


Розібрали нічку, розікрали,
Рознесли по клаптику дотла:
Полишили в небі зір корали
Й самородок ярого срібла.

А чи ночі чорний шовк спалили
Пломінким, кохань усіх, вогнем?..
Й це - від нього - день зайнявсь стокрилий,
Й народилось сонечко сяйне(?!..)

 

Зійди - в життя


Коли ідеш ти східцями униз,
З-під клавішів тих сходинок шалена,
Мені у серце музика дзвенить
Йоганна Баха й бурного Шопена.

Коли ж від мене ти ідеш уверх,
Здається, сонце в хмарах потопає…
В душі смеркає, холод серце рве,
І світ не вабить ніжним сонцеграєм.

…І місяця підкова золота
Караючим звисає ятаганом…
І ніч осмути птахом проліта,
Б'ючи крильми у груди ненастанно.

…Зійди, кохання сонечко, униз -
В моє життя під спільності знамена…
І хай навкруг лиш музика бринить -
Не тільки Баха й бурного Шопена.

 

Перша любов


Померла любов, після зради, в мені
Й зі знаком ганебної винності
Лежить та красуня в душі, як в труні,
Й не можу звідтіль її винести

І в хвилях ріки забуття десь втопить…
Та звідки набратися смілості?..
Без неї життя, мов без сонця блакить,
Й несила з душі її винести.

 

Позови очима карими


Догора червоним золотом
Тихий вечір за селом,
Віддаляє день, що молодо
Відсіяв понад зелом.

Розкололи тишу трелями
Сміху гуртики дівчат,
Що рожевими лілеями
В ніжних сутінках мигтять.

Стрепенулось серце птахою,
Що потрапила в біду,
Я крильми печалі змахую,
В світ самотністю іду.

На лану душі чар-квіткою
Образ милої цвіте:
Це чуття любові виткало
Це видіння… непросте.

…Позови очами карими,
В далечіні не мовчи.
Я примчу між суму хмарами, -
Як метелик до свічі.

2003

 

Читати далі >> 4 >> 5 >> 6