Закінчувався 1915 рік. Продовжувалася війна Австрії з Росією. Тоді ж почали з’являтися нові ознаки життя. У Державній Думі зорганізувався Прогресивний Блок. Пом’якшилося ставлення влади до української громадськості. На увесь світ уперше прогримів кінофільм американця Гриффіта “Народження нації”. В Європі повним ходом завойовував глядача Чарлі Чаплін.
Ось у такий час, уперше після 1912 року, коли в грудні в Новій Маячці, під Херсоном, гостювали в Давида Бурлюка, знову зустрілася неперевершена трійця футуристів. Раніше їм разом побачитися не випадало.
Отже, у Петербурзі, в своєрідному літературному салоні Лілі Брик, під Новий 1916 рік, зібралися: Василь Каменський, херсонець Олексій Кручених та Володимир Маяковський.
Ялинку підвісили догори ногами, в кутку під стелею. Прикрасили гральними картами. Усі були виряджені. Маяковський обгорнув шию червоною шматинкою. У правій руці тримав дерев’яний, обшитий кумачем, кастет. В той час він був франтом. Ліля Брик хазяйнувала біля продовгуватого столу в чалмі й узбецькому халаті. Єльза Тріоле, її молодша сестра, у майбутньому — відома французька письменниця, дружина Луи Арагона, в білому балахоні — в костюмі П’єро. Василь Каменський на щоці намалював пташку. Один вус у нього був світлий, другий — чорний.
Тільки почали чокатись спиртом з вишневим сиропом, як Олексій Кручених (його дитячі роки пройшли в Херсоні), заквапився. Він кудись поспішав. Завжди дивував. Заповзятливий, помітно мудрований. Він одним із перших створив славнозвісний маніфест футуристів “Пощечина общественному вкусу” (1914). За порадою Давида Бурлюка, написав кілька віршів “на собственном языке”. Перехиливши келишок, Олексій на прощання прочитав перші початкові рядки свого незвичайного витворення: “Дыр бул щыр (убещур) скум”. І додав: “Ці “дир бул” знаменитіше, ніж я сам”. На його обличчі засіяла гордість.
Не встигли зачинитися двері за Кручених, як на порозі з’явився Давид Бурлюк (1882-1967). Поет, художник. Друг Маяковського. Один з перших футуристів. У юні роки жив на Херсонщині. Його письменницький дебют відбувся в херсонській газеті “ЮГ” (02.02.1899). В 1904 році брав участь у художній виставці в Херсоні. На цій виставці Бурлюк зустрівся з Всеволодом Мейєрхольдом.
Маяковський швидко підхопився.
— Рекомендую свого навчителя. Знайомтесь, мій друг-хохол.
Давид Бурлюк миттєво відповів на вигук товариша:
— Так. Це так. Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там лежать кістки моїх предків, вільних козаків.
Увійшовши до кімнати, додав:
— Поки що пишу російською, а потім, може, й на рідну українську перейду.
За Бурлюком вбіг Велимир Хлєбніков. Питливий аналітик слова.
— Ось новинка. Новинка, — закричав він.
Когда себе я надоем, Я брошусь в солнце золотое, Крыло щемящее одем, Порок смешаю и святое.
Маяковський подав йому руку.
— Не треба, дружище, помирати. Ми ще не раз разом — ти, я, Давид, — помандруємо Україною, завітаємо до Херсонського безмежного степу. Так я кажу? — звернувся він до Бурлюка. — Твій батько, мабуть, ще кохається в люцерні, квасолі, кукурудзі?
Він підійшов до стіни, на якій красувався великий лист на усю довжину кімнати. На рулонному папері кожний писав те, що приходило в голову. Маяковський прочитав:
— Бегемот в реку шнырял, Обалдев от Кушныря. (Літератор, поет).
Бурлюк тут же опинився біля аркуша й одразу ж намалював хмарочос і трьохгруду жінку. Каменській з іншого боку продовжував наклеювати із різнокольорового паперу райських пташок. Віктор Шкловський (у майбутньому відомий критик, кінознавець. Він неодноразово бував в Україні. В Херсоні жили його батьки) написав афоризм: “Раздражение на человечество накапливается по капле”. Ліля Брик намалювала тварин з вим’ям й підписала, перефразуючи О.Пушкіна: “Что в вымени тебе моем!”.
Між двома кімнатами були вийняті двері для економії площі. Володимир Маяковський прихилився спиною до дверної рами, витяг з внутрішньої кишені піджака невеличкий зошит, уважно подивився на присутніх і спокійним тихим голосом, спитав:
— Ви думаєте, що це просто. Ні. Це було. Було в Одесі.
Він уперше прочитав пролог поеми “Хмарина в штанях”.
У цю ж передноворічну ніч почали збирати новий журнал. Дали йому назву “Взял”. До журналу увійшли — Маяковський, Хлєбніков, Д.Бурлюк, Пастернак, Асєєв, Віктор Шкловський. І знову згадали Україну. Маяковський тут же продекламував:
А що ми знаєм про лице України? Знань у росіянина не глибока товщ — тим, хто поруч, пошани мало. Знаємо лиш український борщ, знаємо ще українське сало... Узяв Хлєбнікова за плече: — Ось так, Вітечко. Я кажу собі: товаришу москаль, на Україну жартів не скаль. Вивчіть мову цю зі стягів — лексиконів мас повсталих, — велич мові цій і простота: «Чуєш, сурми заграли, Час розплати настав...» Хіба є щось звичайніше й тихіше за слово, витерте від уживання, — «слышишь»?! .
Віктор Шкловський зауважив:
— Володю, не дуже, Україна — провінція.
Тут же підхопився Хлєбніков.
— Що? Римляні називали провінціями завойовані області, і, отже, Петербург по відношенню до Києва являється провінцією, а не навпаки.
Маяковський підійшов до Давида Бурлюка. В його руках опинився циліндр.
— Я, навчителю, солідаризуюсь з тобою. Мій дід теж козак. Січовик. Мати моя — українка. Павленко. З херсонських селян.
Новорічна ніч закінчилась на набережній. Читали вірші.
Більше трійці в одній компанії зустрітися не довелося.
Маяковський багато разів бував в Україні. А з 1924 року — приїздив щороку.
В Херсоні є школа імені Володимира Маяковського. Одна з центральних вулиць названа його іменем.
