1886 рік... Українська преса тільки-но починала спиратись на ноги. У 1874 році стала виходити газета “Киевский телеграф”. Затим з’явився «Киевлянин». Але все видавалося російською мовою, бо діяв Валуєвський циркуляр, що категорично забороняв друк українською. І лише в Херсонській губернії у 1864-1870 видавався журнал “Духовні книжки” та кілька газет болгарською мовою.
Та вже в 1876 році був проголошений новий царський циркуляр — Емський, який ще більше обмежував сфери української мови і накладав вето й на ввіз українських книжок з-за кордону. Під час дії цих найжорстокіших циркулярів на території Росії аж до початку XX століття не з’явилося жодного журналу чи газети українською мовою.
Вихід першого літературного збірника “Степ” у Херсоні в 1886 році став значним культурно-політичним явищем в Україні. Видання альманаху стало можливим завдяки тому, що його ідеєю пройнявся гурток українців Петербурга. Тут і був надрукований журнал. Альманах відкривався віршем “В степи” Павла Тулуба, юриста і відомого на той час російського поета, батька Зінаїди Тулуб, автора дилогії “Людолови” та роману “В степу безкраїм за Уралом” про життя Тараса Шевченка на засланні.
Данило Мордовець опублікував своє оповідання “Будяк” українською мовою, але без українських літер. Ось як воно виглядало: “— Вчысь, кажу, серце.
— Та чому там вчытысь?
— Э — кажу — серце: вчысь, якъ помижь людей жыты.
— А хиба жь я не живу, — каже...”.
Данило Мордовець (1830-1905) український і російський письменник, який жив на той час у Петербурзі. Це завдяки його авторитету і надзвичайній популярності, столична друкарня взялася видрукувати херсонський збірник. Д.Мордовець був одним із найплодовитіших письменників XIX століття. Писав російською і українською мовами.
Знаходимо в “Степу” оповідання Івана Левицького “Невинна” (українською). Творчість І.Нечуя-Левицького посідає важливе місце в історії української літератури.
Вміщено чотири оповідання Дмитра Марковича: “Два платочки”, “Шматок”, “Каторжкий” і “Йван с Буджака” (російською).
Іван Франко схвально відгукнувся про добірку цих творів: “Гарним придбанням! “Степу” були чотири оповідання Дмитра Марковича, в яких автор виявив неабиякий белетристичний талант”.
Але головним було те, що вже відомий на той час письменник, Д.Маркович став ініціатором і організатором видання альманаху. Юрист за освітою й фахом (займав посаду товариша прокурора в Херсоні), він щиро любив літературу, був художником слова за покликанням. Народився він 4 листопада 1848 року на Полтавщині. Рідний дядько його — Опанас Васильович, відомий український фольклорист, етнограф, чоловік Марка Вовчка. Херсонщина по праву може пишатися, що на її землі жив і творив такий своєрідний і обдарований письменник!
У випуску “Степу” Марковичу всіляко допомагали подружжя О. і С.Русови. Олександр був знайомий з Панасом Мирним. У 1874 році в Києві, на ІІІ археологічному з’їзді, він потоваришував з М.Старицьким, М.Лисенком, П.Чубинським (автором державного гімну України). У збірці видрукована його стаття “Областное начало в земской статистике”. Софія — літераторка. Співробітниця різних українських та російських часописів. Одна з піонерок українського жіночого руху, професор університету в Кам’янці-Подільському та Українського вищого педагогічного інституту в Празі. Автор праць із педагогіки, шкільних підручників, популярних праць та статей. В альманасі є нарис Софії Русової.
Не відставала від подружжя Русових і дружина Марковича, Олена Іванівна, котра виступила з цікавою статтею “Свадебные песни в Елисаветградском уезде”.
Особливо наголосимо на тому, що в херсонському літературному збірнику виступив Михайло Грушевський. Йому тоді було лише двадцять років. Майбутній перший Президент України, видатний український вчений, державний, політичний діяч.
Видатною подією було і те, що у книжці видрукована драма “Бондарівна” Івана Карпенка. Це його перша історична п’єса. Він не раз виступав на сцені Херсонського театру. У той час, коли складався збірник, І.Карпенко-Карий мешкав у Новочеркаську, під найсуворішим наглядом поліції, працюючи палітурником.
На суд читача вийшла і Дніпрова Чайка віршем “Зирка”. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська) жила в Херсоні. У 1887 році подружжя Василевських за участь у Херсонській народницькій громаді було виселено з міста. Повернулася Людмила Олексіївна до рідного краю лише наприкінці 1895 року.
Двадцять років було і Петру Залозному, коли він надрукував свій перший вірш “Сиротина” у херсонському альманасі. Довгий час він вчителював у сільських школах, нові твори друкував тільки під псевдонімами Петрусь З., Явір П. Лише через двадцять років Залозний надрукував першу частину своєї “Короткої граматики української мови”. Майже століття покоління за поколінням освоювали його орфографію і синтаксис.
Отже, минуло 110 років відтоді, коли Україні був подарований унікальний альманах “Степ”. Це перше видання, яке з’явилося на Півдні України за російського царювання.
Альманах “Степ” — особлива праця патріотів. У ньому взяло участь близько двадцяти авторів. Обсяг збірки — понад 400 сторінок.
Перший номер альманаху засвітив зорю надії на відновлення української державності, став духовним островом світла, до якого потяглися наддніпрянці, розбуджуючись рідним словом. Та неждано-негадано жандармське недремне око, відчувши небезпеку для імперії, люто зиркнуло із Москви, розцінивши альманах як розсадник “сепаратизму”. Херсонський військовий генерал-губернатор негайно видав розпорядження вислати усіх підозрілих, політично неблагонадійних осіб у голодний і холодний степ, а ініціатора і організатора Дмитра Марковича заслати на Кубань. З Кубані він подався у Польщу, бо йому заборонили займати службові посади в Україні. На початку нового століття він відійшов від урядової служби, повернувся до України, зайнявся хліборобською справою. Після приходу до влади Центральної Ради (6 квітня 1917 р.) Д.Марковичу було запропоновано стати в уряді Головним прокурором. Чи прийняв він це запрошення, свідчень немає. Турбував Д.Марковича і гетьман Павло Скоропадський своїми пропозиціями обійняти посаду прокурора Генерального суду. Помер Маркович на 73 році життя у Вінниці, де й похований на міському цвинтарі.
Одночасно з укладачем альманаху було видворено за межі Херсонської губернії і Софію Русову, статтю якої оцінили так: “Изложены в ней причины не совсем дружелюбного отношения русской печати ко всему малорусскому”. У 1921 році С.Русова емігрувала за кордон. Похована на Ольшанському кладовищі у Празі. Поряд — могили О.Олеся, В.Немировича-Данченка, С.Черкасенка.
Не залишили у спокої і тих земських службовців, які допомагали у виданні белетристичного збірника. Усього півдня перебував у Херсоні в 1886 році Данило Мордовець. Йому не дозволили проживати в місті. Він так і не зміг подивитися на Дніпрове гирло, лимани, зустрітися з місцевою громадою.
На довгі роки про “Степ” навіть не дозволялося згадувати. І тільки під час нового потепління, коли стали м’якшими утиски українських журналів і газет, знову зародився проект скласти новий, другий примірник альманаху “Степ” у Херсоні в 1901 році. Та реалізувати його через цензурне переслідування не вдалося.
У 1913 році було поновлено спробу випустити-таки другий номер “Степу”. Та у вирі розпочатої першої світової війни загубилися і оповідання, і сам випуск.
І тільки через 105 років, у 1991 році, на Херсонщині знову з’явився альманах “Степ”, другий за номером, перший за числом у XX столітті. Засновником його стало обласне управління культури. Альманах вийшов за два місяці до прийняття Верховною Радою Декларації про незалежність України.
Вихід поновленого випуску став можливим завдяки організаторським здібностям місцевого журналіста Василя Піддубняка. Видавці запросили до участі в ньому провідних діячів культури і мистецтва Наддніпрянщини. З кіноповістю “На шляху підземної ріки” виступила херсонська письменниця Алла Тютюнник у співавторстві з київським режисером Олександром Денисенком. Надрукував вірш “Козаки в дорозі” про Олешківську Січ Микола Братан. Любов Корсакова, херсонський мистецтвознавець, розповіла про виставку творів свого колеги Володимира Чуприни. У збірку подано кілька пейзажів і натюрмортів.
Надруковано також дев’ять коротеньких гуморесок Леоніда Марченка, вірші Анатолія Кичинського під заголовком “Гірко під древом пізнання”. Відновлений альманах має помітне значення. Він сприяє подальшому розвитку культури і мистецтва на Херсонщині. До 1996 року вже вийшло п’ять номерів. Готується до друку шостий, у якому буде вміщено ґрунтовну розвідку Миколи Ковальчука “Театральний Херсон”.
На час виходу цієї книги вже побачило світ двадцять перше число.
