Саме під такою назвою в 2008 р. у Львові вийшло офсетним друком розкішне літературно-художнє видання альбомного формату під редакцією А.Кекляка. З ним із приємністю і самі знайомимось, і бажаємо познайомити вибагливу читацьку публіку. Книга вийшла в гарному мистецькому оформленні в твердій обкладинці на 152 сторінках друку. В публікації, до якої увійшло вісімдесят кольорових світлин мистецьких творів художника Ігоря Гавришкевича, розкрито основні віхи життя і творчости мистця — заслуженого діяча мистецтв України та директора Музею-заповідника «Личаківський цвинтар», що охоплює період становлення української державности. Ігор Гавришкевич – художник та інтелектуал, громадський та політичний діяч, адміністратор. Він належить до покоління мистців, яке формувалося на зламі двох різних політичних систем – імперського тоталітаризму та національної державности. Формування особистости мистця відбулося у площині високих моральних цінностей, що знайшло вираз у динамічній хронології його життя і діяльности. На мистецьку творчість художника, безперечно, мали вплив домашньо-побутові обставини, історичні реалії, етнонаціональні, історіософічні, світоглядні та ліричні аспірації, що визначали його погляд на явища історії та події історії і духовости. Упорядкований матеріял до цієї книги зведено до трьох основних понять: Джерело, Дух, Воля. Вони й дали назву цій публікації. Вони, до речі, розкривають сукупність того, чим сповнене життя і творчість автора книги — Ігоря Гавришкевича. Як відмічає у вступному слові кандидат мистецтвознавства Роман Яців, характерною рисою малярства Ігоря Гавришкевича є репрезентативність. Свої висновки Р. Яців ілюструє вісімнадцятьма чорно-білими світлинами з життя і творчости мистця. На його думку, малярський досвід мистця можна вважати самодостатнім. Ігор народився 13 березня 1955 р. в селі Липовець Яворівського району на Львівщині. Він був сьомим з дев’яти дітей в сім’ї Степана і Ксенії Гавришкевичів. Тривкий вплив на формування і творчість юного мистця мало, безперечно, свідоме родинне середовище, до якого повертається його уява і його емоційна пам’ять, як до життєздатного джерела. Інтеліґентні і практичні та дбайливі батьки були для нього все гарним прикладом. «Для моєї матері найвпливовішим у житті були моральні якості людини, які мають бути нерозривно пов’язані з любов’ю, шануванням традицій, родини та рідного краю», — наголошує він. Питання моральних цінностей були настільки для нього важливими, що вони безвідступно «давали нам настанови з нашого дитинства і до кінця життя», — зізнається автор. Ще в дитинстві Ігор багато малював, потім вступив до Івано-Франківського Янівського Художнього Училища з бажанням здобути фах скульптора. Опісля продовжував навчання у Львівському Державному Інституті Прикладного та Декоративного Мистецтва. Військову службу відбував в Азербайджані, а згодом їздив на заробітки на Сибір. Від початку горбачовської лібералізації політичного життя в радянській імперії Ігор знайшов своє місце в національно-відроджувальних процесах. Зміст цієї праці полягав у поступовому відновлюванні усієї мережі символів, що творять сакральну авру Нації. Над відродженням національних цінностей працював у «Товаристві Лева» і в статусі депутата Міської Ради Львова, а також як мистець-інтелектуал. Свої міркування з того часу художник висловлює такими словами: «Бути українцем лише за одним народженням замало. Треба відчути, пережити свою причетність до рідного». Мистець, безперечно, відчув свою присутність, знайшов своє місце в історичні дні державотворення. «Цілком випадково сталося так, що національний прапор, який уперше після проголошення 1-го листопада 1918 року ЗУНР, знову мав замайоріти над міською ратушею Львова 3-го квітня 1990 року, саме мені, в числі інших, довелося вносити до залі Львівської Міської Ради». На бурхливому тлі політичних подій та національного відродження цвіте талант мистця і збагачується його мистецька творчість. Картину «Народження волі» малював у тривожні вечори 1991 року. «На цьому полотні Україна є в образі Мадонни, що встає з барикад у благородному пориві та перемагає чудовисько як символ неволі», — так автор утілив, на думку Яцeва, символьність осмислення цієї драматичної теми. Безпосередня участь у творенні сучасного образу суверенної України – держави з глибоким історичним корінням – визначала щораз то ширший тематичний діяпазон мистецтва І. Гавришкевича. В історично-реконструктивних композиціях слід назвати такі картини, як: «Дума про Берестечко», «Літописець», «Іконописець», «Пробудження душі», «Пам’ятi Василя Стуса», «Карпатська мелодія», «Плач гуцула», «Провидець», «Шевченко. Молитва» та інші. Роздуми мистця сягали різних пластів історичної пам’яти та подій сучасности. З року в рік виразнішав духовий хребет його громадсько-творчої постави, — підсумовує Яців. Минулому України присвячені такі історичні картини, як: «На козацькій чайці», «Князі київські – Всеволод і Святослав», «Князь Аскольд», «Пращури», «Замріяні у вічне (Під Хотином») та інші. Коли в 1997 році Ігор Гавришкевич став директором Музею-заповідника «Личаківський цвинтар», йому довелось вирішувати складні організаційні питання, що стосувалися, зокрема, польських військових поховань, упорядкування меморіяльних зон української військової слави. Його заслугою стало те, що поряд з комплексом польських військових поховань, постав Меморіял Воїнам Української Галицької Армії, одним з авторів якого став сам Ігор Гавришкевич. Завдяки йому, м. ін. почалася здійснювати програма відновлення надмогильних пам’ятників визначних українців. На той час у Гавришкевича спостерігаємо нові пошуки, збагачується його мистецький доробок. У його творчій практиці найбільш збалянсованого рівня досягли співвідношення релігійно-світоглядні сфери та мови живопису. Як пише Роман Яців, зовсім по-новому «висвітлилася» тема Тараса Шевченка в портреті «Думи мої» та в епічному пейзажі «Нічне сяйво на Шевченковій кручі». Натюрморти з квітами, метафоричні пейзажі та нові історіософські виклики знаходимо в полотнах «Між Сяном і Доном», «Меч пращурів» та в інших картинах. Безперечно, рецензована публікація заслуговує на окрему фахову оцінку мистецтвознавця. Це завдання автор цієї статті залишає йому. Книжку доповнює цікавий біографічний додаток Ігоря Гавришкевича «Від юности до зрілости», ілюстрований шістнадцятьма чорно-білими світлинами. У ньому дуже цікаво змальовано початки відродження державности України на терені Львова та важкої праці «Товариства Лева», в якій автор брав активну участь. Це немов коротка історія цього Товариства та слово пошани для цієї елітної і патріотичної української молоді, що в ньому активно працювала. В іншому додатку Ігор Гавришкевич веде читача в минуле України, щоб переконливо відповісти на поставлене питання: «Звідки взявся вислів «Де два українці, там три гетьмани». На поданих прикладах стверджує, що «розбрат» ніколи не виникав сам по собі, його завжди нам уміло організовували. У підсумках говорить: «Отже, так званих гетьманів було стільки, скільки їх було насильно впроваджено антиукраїнськими політичними силами». А далі: «Будь-які організовані дії української спільноти завжди викликали в її ворогів бажання розділяти і володарювати. І саме звідти був підкинутий термін «Де два українці, там три гетьмани». Останнім додатком до книжки є коротка розвідка І. Гавришкевича «Личаківський некрополь», на якому спочиває понад триста тисяч осіб. Це знову історичний екскурс, у якому підкреслюються події відродження і вільної Української Держави, i нашого національного некрополя у Львові. Розвідка ілюстрована одинадцятьма чорнo-білими світлинами. Названий матеріял читається легко. Він поданий коротко, переконливо, зрозуміло і ... оптимістично. Його варто прочитати та рекомендувати іншим. Книжка, безперечно, збагачує мистецькі надбання нашого національного культурного фонду.
