Юлія Датченко

Фольклорно-пісенне джерело мови поетичних творів Миколи Чернявського

Джерелом мовної творчості М. Чернявського є народна мова, у якій відображені народна фонетика і морфологія в їхній варіативності, представленій у степових говорах. Мова творів письменника багата і різноманітна, основу її складає загальновживана лексика, до якої належать назви навколишніх речей, тварин, рослин, назви явищ природи і суспільного життя, людської діяльності і культури, найрізноманітніших прикмет і якостей, почувань і стану людини тощо, тобто слова, пов'язані з повсякденним життям усіх членів мовного колективу. "В основі індивідуальної мовотворчості завжди лежить загальнонародна мова, її система і структура, словниковий склад" [6, с. 23]. Лексична структура твору - це найвагоміший компонент його цілісної системи, в якій відображається національно-самобутній характер, чарівність національно-специфічної образності, барвистість значень слів.
У творах М. Чернявського відзначаються своєю частотністю: слова на позначення явищ природи: дощ, вітер, морози, сніг, сонце, хмари, небо, туман; назви тварин, рослин, птахів і комах: собака, коники, кінь, полуниці, жайворонок, бабак; лексика, що називає органи людського тіла: очі, обличчя, спина, руки, голова, уші, лікті, плечі, ноги; слова з ознакою роду діяльності або за станом у суспільстві: наймит, чабан, городянин, писар, староста; назви сухопутного та водного транспорту: бричка, човни; слова, що називають почуття і розкривають внутрішній світ людини: журба, сором, образа, злоба, жаль, печаль, туга, гнів, радість, втіха; абстрактна лексика на позначення суспільних явищ: утиски, доказ, воля, влада, забастовки, бунт; природно-географічні назви: балки, яри, гори, степ, поля, горби, ліси, море; слова на позначення будівель і їх частин: хлів, вікно, церква, землянка; назви одягу: шапка, кожух, чоботи, піджак, штани, картуз; лексика, що характеризує родинні стосунки: жінка, дочка, син, батько тощо. Ці слова належать до поширеної лексики живої загальнонародної мови.
Потужним джерелом відображення національної своєрідності є використання письменником народнопісенних надбань. Фольклорно-мовний матеріал входить у систему засобів художнього вираження задуму, розкриття дійсності, що вказує на майстерність митця.
Микола Чернявський володів надзвичайно багатим ліричним словником, що бере свій початок із поетичної української творчості. У майстерному використанні фольклорних мовних надбань виявляється національна форма світосприйняття письменника. Деякі його твори мають жанрові ознаки ліричних пісень ("Зоряний шлюб", "Пташка", "Криниця та калина", "Без долі", "Явір та калина", "Сади цвітуть", "Мати", "Веснянка"), и ("Тополя", "Зрада", "Пан Падура", "Гріх", "Вовкулака", "Марко Проклятий"), історичних пісень ("Ніби мак село горіло", "Січ", "Січовик", "Три сини", "Золоті ворота", "Невільник", "Вдова"). Мовна картина світу письменника відображає національну форму світосприйняття. У майстерності використання фольклорних мовних засобів виявляється мовна особистість митця.
Поет щедро вводить у мову творів народнопоетичні елементи, різноманітну ритміку народної пісні, танцю тощо. Він часто використовує зачини з конструктами-початками ой, гей, що характерне для народної пісні: Ой, весело маки цвітуть, / Та тільки хвилину: / Ще сонечко вгорі стоїть, / А цвіт уже згинув [8, т. VІІ, с. 84]; Ой, не гаєм, не розмаєм / Вітер повіває, / Вранці-рано над Дунаєм / Дівчина ридає [8, т. VІІ, с. 161]; Гей, приваблю, зачарую, / Закохаю я його, / Всім, що маю, обдарую / Я коханого мого [8, т.VІІ, с. 146]; Гей над морем, гей над морем хмароньки пливуть. / По блакиті, в сяйві світі / Їх далека путь [8, т. Х, с. 130]; Гей, на полі, на широкім, / Буйний вітер віє [8, т. VІ, с. 52].
Характер безпосереднього переспіву народної пісні з усіма її словесно-образними, словотворчими і ритмічними рисами мають поезії переважно раннього періоду творчості М.Чернявського: На болоті сосна виростала, ой леле, / На болоті росла. / Убиралась вона у оздоби веселі, / Ласку сонця пила. / І пишалась-росла, молода, злотокора, / На болоті росла [8, т. Х, с. 101]; Ой, синочку, хоч ти ж дивись / Вперед не вганяйся… / Мине війна - додомоньку / скоріше вертайся! / - Матусенько, голубонько, / Нам долі не взнати. / А будуть нас воріженьки / Повік пам'ятати! [8, т. VІІ, с. 85]; Не лебідка ячить, аж луна йде в степах, / Україна квилить, тужить в темних гаях [8, т. VІ, с. 158]; То не сивая зозуля / Квилить-проквиляє, / До синів старенька мати / Слово промовляє [8, т. VІ, с. 114].
Типові фольклорні епітети використовує поет для характеристики зовнішнього вигляду людини, її віку, вроди, психологічного стану: козак молоденький [8, т. VІ, с. 13]; Мов матері старесенькій... [8, т. VІ, с. 33]; Шепоче діброва, / Шумить не змовка. / По ній чорноброва / Дівчина блука [8, т. VІІ, с. 5]; Полиняли чорні брови, Личенько змарніло [8, т. VІІ, с. 57]; Обгортає шию білими руками [8, т. VІ, с. 40]; Дай витру - чисті слізоньки [8, т. VІ, с. 95].
Фольклорної тональності надають постійні епітети на позначення:
- просторових понять, територій, ландшафту: ходить доля чистим полем [8, т. VІ, с. 21]; І заснула необачна на дорозі битій [8, т. VІ, с. 71]; То - преславне Запоріжжя / З чорними орлами, / Гей, то Хортиця велика / З вільними синами [8, т. VІ, с. 51]; Вік би жить, розкошувати / У степу широкім [8, т. VІ, с.263]; Ой, упаду ж я на землю сирую, / Вдарюсь об землю, об рідну, святую [8, т. VІІ, с. 160];
- рослин, птахів: Не зна струнка тополенька / Чого засихає [8, т. VІ, с. 24]; Під явором зелененьким / З козаченьком молоденьким / Дівчинонька пострічалась [8, т. VІІ, с. 71]; Ой, виросла тополенька / Висока, висока. / Вродилася дівчинонька / Струнка, кароока [8, т. VІ, с. 23]; То не пишна рожа / В гаї зацвітала, - молода та гожа / Дівчина зростала [8, т. VІ, с. 44]; Ах, Оксано моя, Оксано, дитино моя любая, зозуленько безпорадная [8, т. V, с. 59];
- абстрактних понять: Спізнався він з недолею / Недолею злою [8, т. VІ, с. 24]; Згасне доленька / Моя бідная [8, т. VІ, с. 103]; Повертай до Лугу / На життя святе козаче, / Січі на послугу [8, т. VІ, с. 262];
- природних явищ: Вийшли в небо зорі / Срібний місяченько [8, т. VІ, с. 40]; Місяцю ясний, / Зорі блискучі, - / Згляньтесь на землю [8, т. VІ, с. 47]; Не дає мені сна / Темна ніченька… [8, т. VІІ, с. 217]; Зіронько ясна, / Янгольське око, / Звіку ти сяєш з неба високо [8, т. VІІ, с. 195]; Скропи мої груди живою росою [8, т. Х, с. 87];
- предметів: Та куля десь козаченька / Дістала лукава [8, т. VІІ, с. 87]; Братів підіймати, / Червоною китайкою / Усіх повивати [8, т. VІІ, с. 86]; Зброя в золоті у його / І сідло шовкове, / У коня, у вороного, / Срібнії підкови [8, т. VІ, с. 11].
Невід'ємними атрибутами народної творчості є слова-образи, що набувають символічного значення. Це "експресивно-стилістичні одиниці, що оформлені за законом народної мовотворчої естетики" [7, с. 214]. Типовими пісенними реаліями у М.Чернявського представлений рослинний світ: А весною на могилі - / Посади калину [8, т. VІ, с. 21]; Висока тополя край гаю зростала, / І хміль обвився навкруг її стану [8, т. VІІ, с. 188]; І як билинонька слаба / До дуба тулиться міцного, Щоб вік укупі звікувать… [8, т. VІІ, с. 196]; Холодная криниченька / Край темного гаю, / Червоная калинонька / Її повиває [8, т. VІ, с. 32]; Коло гаю ж стали вкупі / Явір та калина, / Мов козаченько вродливий, Поруч з ним дівчина [8, т. VІ, с. 100].
Ліричного звучання набуває мова, у якій домінують народнопоетичні слова з емоційно-оцінними відтінками ніжності, голубливості, пестливості. Здрібнілі форми слів фіксуємо у багатьох творах письменника: Сурмлять похід козаченьки, / І військо рушає [8, т. VІІ, с. 85]; Обнімались, цілувались / В віченьки дивились [8, т. VІ, с. 101]; Став дівчиноньку ту щиро / Молодий кохати [8, т. VІ, с. 100]; І за рученьки їх брала, / Вводила в хатину [8, т. VІ, с. 275]; Лежить навкруг з воріженьків / Загата кривава [8, т. VІІ, с. 86]; Прогляділа удівонька / В віконечко очі [8, т. VІІ, с. 86]; Ти пусти мене / Молодесеньку, / На ту вулицю / Веселесеньку [8, т. VІ, с. 103]; Обпутляла ввесь світ ниточка - Не товста, тонка-тонесенька, / Обгорнула ввесь світ сіточка - Не шовкова, золотесенька [8, т. VІІ, с. 106].
Одна з особливостей фольклорної тональності виявляється в частотному вживанні здрібніло-пестливих форм звертання: Голубко, серденько, / не йди ти за дуку, / не слухай нікого, / Подай мені руку! [8, т. VІ, с.17]; Ой, матусенько, / Моя милая, / Ти голубонько / Сизокрилая! [8, т. VІ, с.103]; Ой ти, зимочко, / Ти гульливая [8, т.ІХ, с.170]; Ой, весна, ти весна, / Чарівниченько! [8, т. VІІ, с.217].
Традиційними для усно-народного словотвору є прикладкові конструкції з внутрішнім порівнянням, що використовується для: а) характеристики людини: Наточились сліз і крови / Дукачі-магнати [8, т. VІІІ, с. 156]; Гей, співець-блудяго, стій! [8, т. Х, с. 167]; Прийде й хлопець-сиротина / Сяде під калину [8, т. VІ, с. 22]; То козак-нетяга / Тужить молоденький [8, т. VІ, с. 98]; б) рослинного і тваринного світу: Я гасло їм з гори подам, - / Віщивником-сичем заплачу, / До зброї їх лицарську вдачу… [8, т. ІХ, с. 54]; …На вершині / Державця-дуба вікового / Гніздо таємнеє орлине [8, т. VІ, с. 117]; На бенкеті щастя й волі / Зілля-труту пити [8, т. VІ, с. 34]; І безтурботні і ясні / Відради-жайворонка співи [8, т. Х, с. 83]; в) природних явищ: Чи не зметеш, бува, з старої / землі-черниці людський рід? [8, т. ІХ, с.65]; г) абстрактних назв: Засохнеш ти - з журби-нудьги... [8, т. VІ, с.32].
Письменник удається до засобу поєднання прикметників, якими відтворює кольорові відтінки, почуття: Голублять очі / Сріблясто-синю далечінь [8, т. Х, с. 51]; Мовчить Дніпро. Лежить мишасто-чалий [8, т. Х, с. 107]; І був той степ перлово-синій [8, т. ІХ, с. 70]; І понад морем кам'яниці / В тумані срібно-прозірнім, / Стоять всі білі [8, т. VІ, с. 60]; Можна далеко, далеко зайти / Шляхом пливуче-сріблястим [8, т. Х, с. 124]; Ніжно-привітна богиня із Руси, / Із прикрасами на рученятах ніжних [8, т. Х, с. 161]; На всю цю картину дивиться тисячима очей замислено-поетична ніч і ловить кожен згук тисячима вух [8, т. І, с. 86]; А спогад тихо тче / Прозорно-мрійную свою живу тканину [8, т. Х, с. 55].
Особливої своєрідності у поетичних творах набирають різноманітні дієслівні зближення і зрощення, що характерні для мови фольклору. Унаслідок їх синонімічності посилюється естетична й стилістична інтенсифікована виразність: А зросте-достигне думка, - / Її кайдани приберуть… [8, т. ІХ, с. 37]; Доходжали-доступали / До Чурай-могили... [8, т. VІІІ, с. 155]; Визволяти-рятувати / Стоптану країну... [8, т. VІІІ, с. 156]; Гомонять-гудуть селяни, / В двір до церкви ідучи [8, т. VІІІ, с. 27]; Минули водокачку й полинули-понеслись по рівній лощині [8, т. І, с. 106]; І втішався-милувався / Я товаришем своїм... [8, т. VІІІ, с. 116]; Зашуміла-загуділа / Діброва широка... [8, т. VІІІ, с.166]; Он вона в блакиті / Тоне-поринає [8, т. VІІІ, с. 20]; Брязне-звякне талярами - / сварка йде між крамарями... [8, т. VІІІ, с. 172]; Ой, щодня за морем сонце / Гасне-погасає, / А моїй неволі й краю / І кінця немає... [8, т. VІ, с. 58]; Подивлюся-надивлюся / На свою я вроду... [8, т. VІ, с. 28].
Повторення спільнокореневих слів посилює емоційний вплив на читача, збагачує вислів додатковими нюансами. Але поряд із народнопоетичними елементами типу доля-доленька, одна-одиниця, вік звікував, з діда прадіда, М.Чернявський використовує ампліфікаційні або градаційні ряди при оформленні зіставлюваних компонентів, це надає експресивності викладові: І всі ті явища одверті, / І тайна тайн таїться в їх. / А я - я мислю і співаю - / Дзвоню в дзвінкучі ланки змін, / В хвилини й менти уміщаю / Тисячоліття передзвін [8, т. ІХ, с. 35]; Що я горю і там горять / Світи світів цю саму мить [8, т. ІХ, с. 39]; Прірва, що кінця немає їй, / Як кінець усіх кінців / У мені самім таїться [8, т. ІХ, с. 40]; Думка безхвоста / Зудом-зудить безупинно [8, т. ІХ, с. 249]; Ще в бурсі бувши бакаляром, / Почав я вірші віршувать [8, т. VІ, с. 312]. "Тавтологічні звороти виступають ознакою народнопоетичної мови" [2, с. 181].
Народнопісенна традиція у творах письменника надзвичайно потужна, але порівняння, що так характерні для мови фольклору, він використовує рідше, віддаючи перевагу метафорам: Мов вишенька біла, / Олеся стояла [8, т. VІ, с. 152]; Сохну ж, в'яну одинока, / Ніби та билина [8, т. VІ, с. 28]; Росла у неньки / Дочка єдина, / Як зірка в небі, / Як квітка крина / Мов вільна пташка Вона пурхала [8, т. VІ, с. 88]; Згасала, ніби свічка, / Свічка восковая [8, т. VІ, с. 115].
Для поезій М.Чернявського властива народнопісенна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом, що виражається у відповідних елементах: Гей, турчине, годі спати! / Уставай гостей вітати, / Пивом-медом частувати, / Сріблом-злотом наділяти!.. [8, т. VІ, с. 54]; Не хмари то, не чорнії / До купи зійшлися, / Козаченьки з вельможними / Зійшлись, обнялися… / Пили вино червонеє, / Пили-розливали. / Аж доки всі, напоєні, / Пани полягали. [8, т. VІІ, с. 86].
Образ-символ коня-товариша, характерний для козацьких пісень, знайшов відображення у творах поета:
Ой, не бий ти, коню,
В землю копитами,
Не дзвони, неначе
В дзвони, стременами.
Мушу помирати,
Коню вороненький…
Побіжи ж ти, коню,
До старої неньки [8, т. VІ, с.99];

Не стій, коню, наді мною,
Бачу вже я щирість твою!
Біжи ж степом та гаями,
Долинами, байраками.
До моєї родиноньки,
До вірної дружиноньки
[3, с. 85].
У мові народних пісень за допомогою мовних засобів розкривається соціальне розшарування українських родин в умовах тогочасної залежності України від інших держав.
Ой жаль мені сиротині,
Сини мої на чужині.
Один в Січі отаманом,
Другий в Польщі живе паном,
Третій Москві за гріш служить.
По всіх серце моє тужить
[8, т. Х, с. 161];
Наші брати сіли та й пісні запіли -
Один у москаля,
Другий у турчина,
Третій у малтиза служить за одежу.
І той гірко плаче
за польськую межу…
[3, с. 353]
У 1920 р. М. Чернявський створив музичну феєрію для дітей "Зима". Слідом за Лесею Українкою поет уводить міфічні казкові образи, подає ситуації, притаманні українській усній народній творчості. Дійовими особами у п'єсі виступають Бабуся і Діти, Заєць, Ґави, а також неживі предмети - Хата, Верба, Сніжинки, Віхола, поряд з якими - постаті-особи зі специфічними назвами-іменами: Піддувайло, Підвивайло, Дрижаки, Поскрипачі, Сніжаний дід, Цар-Мороз. Мова цього твору відбиває всі ознаки народнопоетичного характеру. Цікавою є ритміка висловлень, що має ігровий, танцювальний характер, як-от: Гу-у, гу! Гу-у, гу! / Натягай струну тугу, / Дми і долом і горою. / Нумо дітоньки за мною [8, т. ІХ, с. 179]. Порівняємо з ритмікою народних розваг:
Ген, ген! Он сніжок
Пада з неба на ставок
[8, т. Х, с. 179];
Гей, гей, мало нас
Ти, Наталко, йди до нас
[1, с. 252].
У поезіях раннього періоду теж фіксуються стилізовані танкові пісні, переважно козачкового ритму, що мають елементи повтору: Ой, гоп, моя мати, / У багатих по три хати, / А у нас одна хатина, / Та і та стоїть без тина! [8, т. VІІ, с. 59]; Ой, гоп, черевики, / З підківками, невеликі! З Криму милий повертає, / Шлях-доріженьку зміряє [8, т. VІІ, с. 59]; Ей, гоп, метелиця! / Що минулось - не вернеться, / Бо у мене байстрюка, / То вже доленька така! [8, т. VІ, с. 69]; Ей, гоп, метелиця! / Що минулось - не вернеться, / А що буде - не зляка / Ну-мо ж, вдарим гопака!.. [8, т. VІ, с. 70].
М.Чернявському притаманне відчуття ритмічного ладу, який супроводжує вираження високих почуттів, створення філософсько-художніх образів. "Це один із яскравих виявів взаємозв'язку народної ментальності і мови як засобу її вираження. Звичайно, не кожному творцеві це вдається. Але ті, що підсвідомо цим даром володіють, акумулюють народний настрій і викликають розуміння краси" [5, с. 345]. Неначе вдовиця в жалобі сумній вся чорна - лежала земля безпорадна. А небо холодне дивилось на неї, мов думало думу про долю її. І враз з високости зірвалась сніжинка, прудка і весела, неначе дитина. Метнулась в долину. Угору знялася. Легесеньким пухом пливе над землею. І падає раптом на неї... [8, т. ІІ, с. 217].
Мовна спадщина М.Чернявського свідчить про потужне джерело фольклорної поетики, що надає творам своєрідного національного колориту, емоційності, інтимізуючого тону. "Історичні обставини спричинилися до того, що художня культура української національної мови найбільшою мірою спиралася і спирається, орієнтувалася і орієнтується саме на фольклорну мовну культуру" [7, с. 218]. Влучно зазначила О.Курило, сучасниця М.Чернявського: "Нарід у своєму розвиткові твердим кроком ступає тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтелігенція хоче стати в пригоді народові, визволити його з темряви, піднести його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народну мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією мови наукові поради*. Такий єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови" [4, с. 13]. Це висловлювання повною мірою підтверджує доробок письменника.

* Виділення О. Курило

Література

1. Дзига: Українські дитячі й молодечі ігри та розваги. - Х.: Друк, 1999. - 528 с.
2. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова. - К.: Наукова думка, 1987. - 248 с.
3. Кащенко А. Оповідання про славне військо запорізьке низове. - Дніпропетровськ: Січ: 1991. - 494 с.
4. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. - 303 с.
5. Русанівський В. М. Україністика // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - С. 646 - 652.
6. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. - К.: Наук. думка, 1991. - 140 с.
7. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.
8. Чернявський М. Твори: У 10 т. - Харків: РУХ, 1927-1931.

---