Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 18.12.2017, 01:29
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Голодна кров. М.Братан -5

1 << 2 << 3 << 4 << Читати спочатку

9. ДАЙОШ СОЮЗ!

 

Це був справжній провал: вибори яскраво довели, що ліва ідея все менше заволодіває масами. Комуністична прогресивна взагалі до парламенту не пройшла. Люди, люди! Голосують невідомо за кого - хто більше бреше, той святкує перемогу.

Баба Параска, не київська, а таки саманівська, залюбки віддала свій голос за ту, котра пообіцяла повернути ощадкасівські гроші за два роки. Явна брехня, але ж солодка. Набрав голосів і той, хто мав сміливість заявити: свині і політики однакові, не відрізняються одне від одного. Хрін з вами, з політиками-свиньми і з тими, хто за вас голосує. Україна іде на дно, це ж зрозуміло, Європи їй забаглося, а куди ж Азію подіти, а поправніше Євро-Азію, "від Москви і до пісків сипучих", чи, як у новому російському гімні: "От южных морей до полярного круга"...

Курносик, спасибі йому, підтримав морально, дізнавшись про те, що її партія з тріском провалилась, жодного представника в парламенті, це жах.

Ну, та не ми перші, не ми останні з політичних погорільців! Онде і товариш Мороз пішов на парламентські "канікули", невідомо, коли він з них повернеться і чи повернеться. Курносов подзвонив їй по мобільнику і прямим текстом порадив: "Пошли ты их всех на фиг (стримався дещо)", а кого саме посилати - не уточнив. Додав при цьому: "Приезжай в белокаменную, махнем в Минск, там соберется конгресс коммунистов всего мира, "эту песню не задушишь, не убьешь". Залишаючись полум'яним борцем за комуністичні ідеї, він у своїй творчості зробив різкий крок у бік лимонівщини: в новому романі 287 разів ужив мат російський і 135 єврейський - виявляється, обрана нація матюкається (на терені колишнього Союзу) вельми і вельми достойно, у неї є підозра, що й Курносик до цієї нації має певне відношення. Правда, не обрізаний (поки що), але все можливо. Онде запорізький губернатор у солідному віці зважився, чому б і ні, кажуть, з медичної точки зору це корисно, ось тільки вона не хотіла б, щоб у постелі Курносик загубив колишню довжину, яка їй дуже і дуже імпонувала.

Згадувала їхні спільні відрядження в Крим, на Кавказ, у Трускавець, де він запевняв, що камені з нирок позбутися йому допомогла не Нафтуся, а - Надюся.

- Невстидник, - докоряла не зле за таке просторікування, але ж і раділа, що він отак належно оцінив її сексуальну потугу.

Курносик був не єдиною її втіхою серед цього бардака, розведеного в державі і правими, і лівими, поспіль не прогресивними, хоч деякі з них і прикриваються іменем Леніна. Ренегати, одне слово, або ж і дегенерати, роздовбаї - Курносик їх називає іншим словом з тим же префіксом.

Перед самою Москвою він подзвонив по мобільнику, привітав з приїздом і вибачився:

- Не можу тебе зустріти, вдома революція.

Що саме він мав на увазі - здогадуйся. Та їй до цього не звикати - сім'я тримала його під постійним контролем, бувало таке, що навіть у туалет дзвонила Курносиха (яка вона, хотілося б уздріти). А ще ж у нього дві доньки і син, усі дорослі, вимагають уваги і грошей. Слава Богу, останній роман пішов нарозхват: велике діло - сексуальна революція. Стривай, може, саме така у нього вдома? Могли ж доні залетіти чи й синок підчепив десь те, чим сьогодні світ скаламучений.

Але цур йому пек, хай буде все гаразд, аби татусь міг вільно займатися врівні політикою і літературою.

Оселилася лідерка Комуністичної прогресивної, як і завжди, в затишному номері готелю "Москва" - в старому корпусі, де жила й давніше, в радянські часи, коли приїздила на всілякі наради, консультації, востаннє, перед самим розвалом Союзу, - на зустріч із прогресивним крилом ЦК КПРС, яке хотіло будь-що-будь Союз урятувати. У неї від той поїздки залишився щемливий спогад про секретаря ЦК Компартії Грузії, котрого вона лікувала від імпотенції, - бідолага за партійними клопотами розучився жінок ублажати, але з нею в нього так сильно все вийшло, що він запропонував їй у Тбілісі місце інспектора ЦК з національних питань. Відмовилась, як справжня патріотка України. Сам Володимир Васильович Щербинський назвав її ім'я в числі золотого фонду партії, а була ж тоді лише секретарем парткому винрадгоспу, де сам Володимир Васильович дегустував вина місцевого розливу, вони йому смакували.

Курносик до готелю, як було донедавна, не завітав - усе через ту домашню революцію, сказав, що забере її вранці до поїзда, разом поїдуть до столиці Білорусії. Така ситуація зовсім її не влаштовувала, вони вже давненько не бачились, і вона, по правді мовити, скучила за його шаленими обіймами, неймовірними витівками, куди тій Камасутрі, ба навіть за ненормативною лексикою, якої тепер нафаршировані його творіння, але ж це, їй-право, зовсім не те, коли вона падала на розметану постіль чи килимове покриття в готельному номері, як ось і тут, де нині змушена цілу ніч упиватися самотою, зголодніла за чоловічою потугою.

Останнім її партнером у цьому делікатному питанні був геть молодий і недосвідчений, притьмом прийнятий до партії мужчинко (де вона чула це смачненьке слово) Юра Найденко. Він благоговів перед нею, підступитися не смів, вона фактично спокусила його, заявивши класичне "ніщо людське мені не чуже", він, бідака, не повірив у таке несподіване щастя, яке, однак, ні для нього, ні тим паче для неї щастям не було. Так, перша спроба, не дуже вдала, та побачимо, що буде далі.

"Далі буде", - чортів Курносик, він полюбляв цю фразу, і в новому романі козиряє нею. Буде то буде, а що є?

Наточила окропу у ванну, роздяглась перед дзеркалом, обгладила усі ерогенні точки підосіннього тіла, - в його романі вчитала таке, чи не про неї сказано, в очі говорив їй зовсім інше. "Ти - неодквітна весна, ромашка з українського півдня, який не так український, як великоруський, бо я ж тебе окуповую... Хіба не до душі тобі така окупація?..".

Уночі їй погано спалося, щось у поведінці Курносика видалось нещирим, хоч і давніше він правдивістю не відзначався. Диво дивне: вона таки приросла до його справдешньої чи мнимої величі, як-не-як, ім'я в літературі, та й в політиці фігура примітна, про чисто чоловічі зваби і говорити годі, відчувається неабияка школа - московська, російська, ба навіть європейська. Про західний світ краще помовчати, мала вона на Кіпрі контакти з "йес, йес", недостойні вони нашого рідненького вітчизняного вогню.

Заснула солодко передсвітом, розбудив її мелодійний тремт мобільника. "Їду" - прозвучало після музики, це коротке і, як їй здалося, жаждиве слово могло гідно позмагатися з найжагучнішим звукорядом. Де вона й коли почула цей музичний термін, здається, від одного зеленця з "Просвіти", з яким їхала до столиці в спальному вагоні, в одному купе, він був добре під шафе, лип до неї, теж захмеленої, але не настільки, щоб злягатися з дженджуристим патріотом української України, хоча, як на її думку, він і сам до пуття не знав, що це таке. Де і ким тільки не був - народним демократом, націоналістом, есдеком, а тепер, чи ти бач, просвітлений, вірний соратник політичного діяча, який від Руху перекинувся до БЮТу, хамелеон!

Озлість, одначе, зразу ж покинула її, як тільки на порозі вродився незрівнянний, пожаданий, сексуально розкріпачений інженер людських душ.

- Вибач, це - неймовірно.

- Що там сталося? - охопила його обіруч, впивалася своїми нефарбованими в його заспраглі і нараз відчула, як небагата нічна одіж миттєво сповзла з її гарячого напівсонного тіла.

- Потім, потім розповім... Я так скучив за тобою, за твоїми циценьками, губоньками... і великими, і малими...

Повалив на вичовганий килимок нерозкішної спальні, як тоді, в Ялті, дарма що минуло стільки часу.

- Шалений... Опечеш мені те, що знизу.

- Компенсую втіхою того, що зверху.

У поїзді, що мчав на повній швидкості, узявши курс на Мінськ, вона, зовсім несподівано для Курносика, попрохала:

- Дістань мені Фрейда.

- Для чого? - скинув бровами супутець. - Ми ж їдемо на форму марксистів, а марксизм це зовсім інше, ніж фрейдизм. Хоча, якщо поглянути глибше, спільне між ними є.

- ??

- Дивуєшся? Я в тому смислі, що між цими двома поняттями є третє, дотичне до обох, - проституція. Іншими словами - продажність. І там, і тут. Тільки в одному випадку синонімом її виступає підсвідомість, а в другому навпаки - висока свідомість, ось як у нас із тобою.

- Що ж ми продаємо?

- Звісно, не тіло, хоча зненарок і його. Але передовсім - дух, ту ж таки свідомість. Почнемо з того, що "Я, батечку, не більшовик, на Росію мені наплювати". До речі, вождь світового пролетаріату на власному прикладі продемонстрував сублімацію психосексуальної енергії в політику. Маю на оці не Крупську, звісно, а Арманд. У цьому питанні ми з тобою - вірні продовжувачі його справи.

- Товарищ Курносов, не кажется вам, что вы - циник?

- Нисколечко.

- Облишимо Вождя і Фрейда. Що там у твоїй сім'ї за революція?

- Вибух позитивізму. І дочки і син, вихованці ленінського комсомолу, переметнулися до Жириновського. Зневажили ленінську теорію пізнання світу, хоч усі троє закінчили МГУ.

- Це погано?

- Що не довчили постулатів ленінізму?

- Що переметнулись до Вольфовича?

- У вас є свій Жириновський. Щоправда, у спідниці. Мій київський колега без неї жити не може.

- Без спідниці?

Курносик весело і широко розсміявся.

- Молодчина. За це я тебе і люблю.

- Навіть так? А я гадала, що це всього лиш задоволення психосексуальних потреб.

- Хіба це гріх - з точки зору неофрейдизму? "Усе людське мені не чуже".

- Гаразд, тоді скажи: а без цього ти міг би любити?

- Міг би. Однак не жінку, а - революцію. Отак, як він. Інеса приїхала в Росію, а вождь революції навіть не зустрівся з нею.

- Як ти зі мною.

- Аналогія не коректна. По-перше, ми нині разом, а, по-друге, скинь ти к бісу це трикляте кімоно, я над усе люблю шовковість твого тіла.

- Література, - осміхнулася грайливо.

- Слово честі, душа.

- У Фрейда є таке поняття?

- У мене є.

- Так я і повірила.

- Повіриш... Давай лишень я замкну двері...

У Мінську на пероні їх зустрів високий молодик з кострубатою чуприною. На лацкані тіснуватого піджака червонів значок з профілем Леніна.

- Росія, Україна? Вітаємо дорогих сябрів на землі радянської Білорусії.

- Як? Уже? - зраділо мовила гостя з України, ревна поборниця триєдиного Союзу республік-сестер, проти якого, на жаль, її народ виступив недвозначно на минулих виборах до парламенту. Трьох процентів не набрали політичні сили, котрі за цей союз ратували, у тому числі і її архіреволюційна партія, де вона і понині на верхотурі влади, але втіха з цього не велика.

- Союз буде, чекати доведеться недовго!

Курносов сприйняв таке запевнення по-філософськи, "з точністю навпаки".

- Я тебе вбив, я тебе і породжу. Либонь, Бєловєжська пуща не вигоріла, як ліси в Україні?

- Обійдемося без Пущі, - серйозні очі сябра випромінювали світло віри і доброти. - Олександр Григорович знайде для цього іншу затишну місцину. Та цілком імовірно, що новітній союзний договір може бути підписаний у Москві, столице нашей Родины.

- Мать городов русских для цього не підійде? - невідомо, що хотів таким запитанням висловити Курносов, але його доповнила представниця України, прописана в Києві:

- Столиця Київської Русі для такої акції підійшла б, аби тільки нинішні державники не переписували нашу історію.

- Ох, уж эти державники, - уже в таксі докинув Курносов. - По правді кажучи, я не проти гайнути б у гості до зубрів, з ними приємніше мати справу, ніж з політичними зубрами типу Зюганова, Симоненка.

- Наш не приїде. А я не зубр, - наділа сонцезахисні окуляри Надія Семенівна.

Мінськ зустрічав гостей променистою підосінньою дниною. Місто веселчилось ще листатими деревами, рекламою і плакатами.

- Уперше в нас? - поцікавився чубатий сябр.

- Я вперше.

- А я всоте, - похвалився Курносов. - У мене тут жив друг студентської молодості, разом входили в літературу, в політику.

- Де ж він тепер?

На коротке запитання сябра була не менш коротка відповідь:

- За бугром.

- Так за бугром - це ж і Україна, - з гіркотою завважила Надія Семенівна.

- Саме там він і є. У Бердичеві. Тож-бо Союз слав'янських народів його не обходить.

- Справді, з національним питанням у нас ще будуть проблеми. Де ти знайдеш чистого слов'янина, - почав білорус, а українка довершила дискусію поетичними рядками, завченими зі школи:

- Ми зрослись корінням, ми сплелися віттям.

- Я чув, що у вашого верховника дядько був теж...

- Про кума краще не згадуйте, - скривилася Надія Семенівна. - Бачити б його не хотіла, а він з телеекранів не сходить - олігарх, нашист, з "Нашої України", себто. Уточнити б варто: з чиєї - нашої?

У фешенебельному готелі їх поселили поруч - дружити, так дружити, щоправда напроти їхніх окремішніх номерів жили кубинці, чоловік і жінка, обоє члени Компартії, красива, густо засмагла чота, він сивий, вироблений, а вона - кров з молоком. Надія Семенівна з першої зустрічі сповнилася до них щирої симпатії, згадавши співане колись, у студентстві: "Куба - любов моя". Ось тільки шмальнуло по самолюбству: надто хтиво позіхав на партійну кубинку її великоруський колега, ловелас московський, фрейдист замаскований. Ну, та нічого, ми ще поговоримо на цю тему - вночі. На м'якошерстій готельній підлозі - сябри гостей шанують, молодці!

Дискусія між делегатами форуму спалахнула ще до його початку. За одним столом з ними, крім кубинців, опинилися поляк і фінн. Білорус, котрий їх зустрів, був приставлений до слов'янських посланців, а ще ж він, виявилося, добре знав фінську, польську вважав мало не за рідну мову. Перший тост, як і годилося, підняли за дружбу, "пролетарі всіх країн, єднайтеся". І тут же кубинець засумнівався: де ті пролетарі, як по всьому світу пре гідра буржуазії, капіталізму.

- А у вас? - пронизала комарадоса допитливим поглядом Надія Семенівна.

- І в нас також.

- Але ж Куба - соціалістична держава!

Те, що відтак сказав товариш Педро, ошелешило всіх: Фідель Кастро, який все ще хворіє, заявив, що він був і є утопічним соціалістом.

- Не може бути! - секретар прогресивної прогресивної компартії України це не тільки подивувало - ба навіть обурило.

- Фідель - залізний марксист!

Вона пам'ятає, як він у шістдесят якомусь році на мітингу у Москві, стоячи поряд із Хрущовим, гукав на весь голос "Віва Ленін!". Тоді ж один поет про це написав "Бородато-юний Кастро, що гукає "Віва Ленін!" так, що чує білий світ".

- Призрачно все в этом мире бушующем, - хмеленіючи, з виспівом проказав Курносов.

Білорус вирішив узяти віжки правління в свої руки і проголосив тост за майбутній союз Росії, України і Білорусії. Комуністичний фінн ніби поміж іншим зронив:

- Фінляндія якось обійшлася без Союзу.

- Польська теж, - підтримав його шляхтич, повнощокий, з туманистим сірим поглядом запалих очей. - Правда, з нас вистачило РЕВ чи, хай буде СЕВ.

- А тепер ви пішли в НАТО.

- Не ми пішли - воно прийшло до нас.

Господар, дещо спантеличений таким ходом дискусії, мило осміхнувся і запропонував:

- Товариші, давайте краще пісню заспіваємо.

Затягнув мало не фальцетом:

Белый аист летит
Над Полесьем родным.

Надія Семенівна, до співу невдатна, вигукнула по-русски і по-білоруському, чи по-українськи: "Даешь Союз! Нехай живе Союз!".

Курносик налив повну чарку бєловежської, випив до денця, а вже потім проголосив:

- За утопический коммунизм!

 

10. ПРОБАЧ, ПРОСТИ

 

За своє життя Сергій Іванович Сиворакша змінив цілу низку посад, у трудовій книжці вже немає вільного місця для записів. Ким він тільки не був. Починав з комсорга радгоспного відділку, виріс до інструктора райкому комсомолу, працював у конторі "Вторчермет", у райспоживспілці, в автоінспекції, в міліції, нарешті ось має високий, далі нікуди, чин- підполковник, начальник виправної колонії суворого режиму, призначений на цей делікатний пост іще за рекомендацією обкому КПУ, а тепер він позапартійний галушка, але твердо стоїть на сторожі законності в незалежній, суверенній...

Просторікувати на цю тему Сергій Іванович не любить, але доводиться. Останнім часом його служба ненастанно в полі зору державників, ідемо ж до Європи, треба, щоб і в тюрмах пахло нею. А спробуй-но прирівнятися до замежних в'язниць, у нас іще ті залишки від Гулагу, від соціалізму. По правді кажучи, Сергій Іванович не вельми який поборник демократизації довіреної йому ділянки триклятої роботи. У державі безліч знедолених, гнаних і голодних, а тут, за гратами, триразове, у міру калорійне харчування, надійне тепло в бараках тоді, як у містах і селах люди мерзнуть у студеницю, ба навіть є випадки - замерзають. А лікування, уявіть собі, не те, що на волі, - тут безплатне, за сучасними методиками.

Про ці та інші "вигоди" утримання засуджених розповідає він письменникам місцевого розливу, які мало не за календарним планом навідують колонію, виступають перед засудженими, а відтак обідають у ній - певна річ, за ексклюзивним меню, де є таке, що зекам - зась. Надто цікавиться справами колонії один із "інженерів людських душ" (зараз так не кажуть, а було). Усе йому розкажи, розкрий поспіль таїнства виправного закладу, який настільки виправний, наскільки й навпаки. Той, хто сюди потрапляє, святим та гожим не стане, бодай буде щоденно замолювати свої гріхи в церкві, що ось уже десятий рік, як відкрита в їхній конторі. А втім, нівроку, бувають винятки. Ба навіть - хочеться вірити, - є тенденція справді до позитивних наслідків його нелегкої роботи. За минулий рік не було жодного "возвращенца" - як це буде по-нашому? "Поверненця"? Дике слово, не дуже благозвучне.

Серед тих, котрі "мотають строк", трапляються усякі, з одними можна розмовляти по-людському, він тебе якщо не зрозуміє, то хоч десь там сам себе збагне: сволота, не лише своє життя зламав, а ще ж і мамоньці рідній серце вразив, родину власну лишив поза межами сімейної радості. Інша справа - садисти, вбивці, запеклі бандюги. З-поміж останніх на особливому рахунку один жевжик, онук секретаря райкому партії, з того району, де починав свою трудову біографію Сергій Іванович. Уже неоднораз колишній партійний вожак просить його допомогти вирвати безпутнього онука з-за грат, але щоразу доводиться розчаровувати Микиту Сергійовича (так зовуть бідолашного діда), ну, як ти цього подонка порятуєш, як у нього це вже третя "ходка", та ще ж і яка: дорогоцінні серги виривав разом з жіночими вухами. Дідусь через нього інсульт пережив, та онукові абсолютно байдужки, крав і далі крастиму, плював я на марксистську мораль. Так, чого доброго, пришиє собі політичну статтю, але ж у нас тепер політв'язнів не значиться.

Потрапив на зону не зовсім звичайний фрайер, колишній рибінспектор Артьом Кукуруза - за спробу зґвалтування. Стаття вельми делікатна, за таку, згадується, мало не сів колись його начальник, академік Пищик. Ну, тоді обком допоміг уладнати справу, зарятувала і сім'я недоґвалтованої - тут зробили свою невідворотну справу гроші, на які невдатний ґвалтівник не поскупився, воля і кар'єра над усе!

Артем Кукуруза грошей таких, як у начальника, не мав, тож мусив провести на нарах сім довгих років, хоч міг би й на волі залишитися, якби хто-небудь йому запоміг так, як його другові Юліанові Кібчику, з яким обціловували з прицілом теличку разом, а каратися мав самотужки. Ясно: того з тюрми вигородила матуся, її соратники були і є скрізь, у тому числі і в правоохоронних дебрях. Ну, та хрін з ним, з тим найсправедливішим у світі, не вмре, відсидить, вийде на волю, поквитається, з ким треба. До нього докотилося, що стерво Юліан десь у монастирі зачаївся, він його і там віднайде, Кукуруза, хоч і християнин, одначе образ не прощає.

На зоні Артем-ґвалтівник, незважаючи на те, що за цю статтю зеки самовіль карали не гірше судодійних органів, усе ж таки зажив серед співкамерників певної поваги, та й начальство до нього благоволило, може, через те, що його начальника-академіка хто ж не знає!

Була ще одна причина того, що Кукуруза мав до себе прихильників з-поміж табірного начальства. Сам Сергій Іванович виділяв його з-поміж інших, сказати б, дисциплінованих, у міру слухняних зеків. Неабияк підкований у рибництві, Артем Кукуруза вніс пропозицію (і таке в зоні буває) влаштувати у вільному від споруд закутку щось подібне до ставка й запустити туди малька - товстолоба не вийде, а карася можна, теж, мовляв, риба.

Ідея начальству сподобалась, і невдовзі мініставок у зоні було вирито (вручну) і заповнено водою, а під осінь у ньому вже плюскотіло й рибне, яке не яке, царство, щоправда його доводилося охороняти, бо знаходились такі незвичайні риболюби, що нещасних тих карасиків живцем їли, навіть не посоливши.

У віддяку за проявлену ініціативу Артема Кукурузу було запропоновано (знизу) відпустити на волю раніше присудженого строку, одначе він рішуче заперечив:

- Не треба, відбуду від дзвінка до дзвінка. Що мене чекає на волі? Батька-матері нема, я сирота. Дружина знайшла собі іншого, хату продала, чкурнула в Ізраїль...

- Вона що - із шохес-гоїв? - поцікавився Сергій Іванович, почувши таку сповідь далеко не сентиментального Кукурузи.

Той почухав неширокого без жодної зморшки лоба, відказав осміхнено:

- Громадянка України, як і нинішній спікер, - була. А він, той, з ким ожидовіла, то ж напевне обрізанець.

- Не будь злим, Артеме, це не краща риса твого характеру.

- Так на всіх же добра не вистачить. Онде і в Юліанової матері-марксистки його бракує. На сина вистачило, а на мене - ні.

На тому їхня розмова й вичерпалася, Сергій Іванович був дещо ошелешений несподіваним рішенням Кукурузи, якого вони могли б звільнити раніше строку і без його згоди, але щось тут було таке, що не вкладалося у звичайні рамки.

Десь через місяць, однак, він знову мав із ним перемовини, як полюбляють нині козиряти телевізійні ведучі. Викликав до себе Кукурузу з не зовсім звичайної для нього нагоди.

- Гостей чекаєш?

- Я вже й слово це почав забувати.

- Не прибідняйся. До тебе приїхали.

- Хто?

- Альона Рум'янцева. Знаєш таку?

- Бачити її не хочу, продажну...

- Тільки без мату. Це що ж - та сама, що на острові?.. Щось же її привело до тебе. Я радив би зустрітись. Три доби у вашому розпорядженні.

- Сергію Івановичу! - забувши раптом про статутні вимоги, заговорив безпорадно колишній страж морських просторів. - Про що мені з нею базарити, та ще й три дні...

- І три ночі, - додав Сергій Іванович, забачивши перед собою не засудженого, а молодого, власноруч окраденого чоловіка, в очах якого змішалися розгуба, досада, гнів - на кого? Передовсім, голуб, пеняй на себе, а вже потім...

- Зустрінься. Покаятися ніколи не пізно.

- Мені - перед нею?

- Розберіться самі, що до чого. Тут кримінальний кодекс, можливо, й ні причому. А тільки дай слово, що ні в якому разі мене не підведеш. Даєш?

- Даю, - потер хрящатого носа Артем.

У кімнату для зустрічей, облаштовану з класичним аскетизмом, Артем увійшов з геть відключеним самоконтролем, навіть не знав, як йому бути: вітатися чи ні до нежданої гості. Проте, угледівши її в куточку біля вікна на грубому дерев'яному стільці, розгублену, жалісну, але збіса красиву, зодягнену в сучасну, не вельми вибагливу одіж, він як стій уявив її такою, як була на острові, зронив роблено байдужки одне-єдине слово:

- Ну?..

- Здрастуй, - підвелась зі стільця і ступила півкроку назустріч йому.

- Чим зобов'язаний? - поглинав її туманно зблислими, давно не збентежуваними очима.

- Покаятись приїхала. Пробач, прости за те, що було і чого не було...

- Це навіть дуже цікаво. Чого ж саме - не було?

- Можна - без слів?

Виставляла на каракатий пластмасовий стіл "спрайт", цитрусові, горіхи. Помітив - руки злегка тремтять.

- Ти з блоку помаранчевих?

- Соціалістка.

- Навіть так. Звідки приїхала?

- З Криму.

Таке повідомлення Артема не могло не зацікавити. Наскільки йому відомо, вона ж сибірячка.

- Що ж ти в Криму робила?

- Посуд мила в будинку творчості письменників. Там і прилучилася до партії Мороза. Наша завгоспиха загітувала, вона ж там секретар парторганізації. Якби ти бачив, як, бідна, пережила поразку на парламентських виборах: мало інсульту не схопила... Та ти їж, пий. Вибачай, що все пісне. Ну, чого ти хмуришся? Сердишся, злишся? Я ж прошу вибачення, каюсь. По-дурному тоді вийшло. П'яні ми були. А тут ще єгері нагодилися. Вони вас до міліції здали. А я...

- Знаю. Дві заяви написала. В одній: підтверджую, що ґвалтували, а в другій - ні. Юліанові твоє оте покаяння, бач, допомогло, а мені - до фені.

- За нього сплатили круглу суму.

- А мені дали круглий строк. Зрештою, я його заслужив. Ми тоді оборзіли.

- Я була в прокуратурі. Написала третю заяву. Щоб переглянули твою справу. Я на тебе зла не маю. Забула.

- Наївне дитя!.. Як той мовляв, даремна гра. Мені тут обіцяно дострокове звільнення, а я не хочу.

- Як? Чому?

- Не хочу - і квит. Ні до кого мені на волі йти.

- А до мене?

- Блін, ти що - жартувати надумала?!

Артема збурило. Вона, справді, при здоровому глузді? Там, у Криму, либонь, перебрала нашого брата, числа немає.

- Довго ти над цими словами, думала?

- Це не слова. Мене життя дечого навчило.

- Письменники допомогли?

- Ну, навіщо так зневажливо, є й серед них порядні люди. Відпочивав торік два терміни Петро Цокота з дружиною. То справді інженер людських душ. Я йому про себе нічого не розповідала, а він прочитав усі мої ходіння по муках.

- Екстрасенс.

- Людина, душа.

- А дружина ж як на це дивилася?

Альона злегка по-доброму усміхнулася.

- Ми з ними за одним столом обідали.

- Як? Ти - з письменником?

- Він так наполіг, і його дружина теж. А був там ще московський геній Курносов. Той рішуче протестував, що я з ними за одним столом. Чистолюб, бач, а вночі п'яний до мого закамарка придерся, нічнушку мою роздер, я відважила йому кілька ляпасів, зняла ясу...

- І що ж, його не судили за спробу?

- Мене вигнали з роботи. І хто б ти думав посприяв цьому? Партай-геносе, соціалістка! Курносов же - російський комуніст, а в них - дружба, інтернаціонал. Отак мене життя вчить. Після того кримського інциденту, чесно кажу, забаглося мені в знатний пансіонат "Чорномор", на острів Джарилгач, а тільки не задля груповухи, а з тобою, одним...

- Альоно, блін, не дратуй мене, не дрочи!

- Але ж ти тоді, справді, мене хотів, я ж відчувала, в тобі така була жага, і то не від спиртного...

- Згадала...

- А ти - згадував? Хоч раз?

- Чому - раз?

Вона зблизилася до нього впритул, розчахнула легку, строкату кофтину, біло замаяли гордовиті сугірки грудей.

- Цілуй, як там на острові. Тоді смакував одну, а зараз - обоє твої... Я вся твоя, лише твоя!..

- Альоно! Відьмо! Що ти дієш зі мною! Де ти взялася на мою голову!

- Не на голову, на щось інше... Бери мене, увійди в мене, як ти хочеш, як тобі подобається!..

Лежали в обіймах на твердому вузькому ліжку, прикриті простинкою, що вона прихопила з собою. Шепотіла зшерхло:

- Не сердишся? Пробачив? Добре було?..

- А далі що? - запитанням на запитання.

- Заберу тебе звідси, поїдемо в Сибір.

- Що я там робитиму?

- "Сибірячку любити можна, якщо станеш сибіряком". Колись твій земляк отак-о написав, побудувавши на Днях літературу в Тюмені.

- Ти так прямо звихнулася на літературі.

- Це не гірше, на чому в житті можна звихнутися. Я хочу, щоб ти любив сибірячку.

- А вона - мене?

- Не віриш? Доведу, цю ж мить, наразі! Дай-но я тебе обцілую, вицілую, щоб не сумнівався!..

Через три доби Артем Кукуруза прийшов до Сергія Івановича з однією-єдиною заявою:

- Згоден - достроково.

- Я вірив, що так воно і буде. Вітаю - з одруженням.

- Так іще ж...

- Чого там: уже!

 

Читати далі >> 6 >> 7 >> 8