Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 29.05.2017, 22:50
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Мовний закон...
Всього відповідей: 19

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Архітектура планиди -2

1 << Читати спочатку

 

Цикл 2

Пісочний годинник

 

 

Пам'ятаймо про вогонь

Згадаймо поіменно світлооких дівчат,
які застерігали нас від поразок.
Згадаймо грайвище очей,
калатання серць,
і переступаймо через річку Німоти.
Палімо смолоскипи у святокиївському дворі,
де шикуються молоді лави добротворців.
Берімо з минулого
живий вогонь,
а не попіл.

 


Земна енергія

Генератор земної енергії -
наше серце.

День і ніч
за погоди й негоди,
підтюпцем і риссю,
закипаючи,
замерзаючи,
без переступництва
із буйністю в очах,
як схарапуджений кінь,
день і ніч,
за погоди й негоди
працює генератор земної енергії -
наше серце.

 

Пісочний годинник

Течія пісочного годинника -
наша небесна плоть.

На ланах святоруської землі,
на вершинах кострубатих гір,
У затінку лісу
стежками спогадів
тече ота плоть.

Течії не зупинити
ні брехнею,
ні правдою.
Течія пісочного годинника
це ми,
брати українці.

 

Залишки минулого

Лякливі горобці
сьогодні безбоязно видзьобують соняхи,
жують жуйку...
Всюди очам свобода -
сиди і цвірінькай...

Тільки провина з минулих років
ще муляє серце,
і вони озираються.

 

Дорога

 

Дорога із дому крутизною бігла,
за серце хапала,
під п'яти пекла,
ножами краяла.

Дорога додому
(у доброму здоров'ї бувши)
стелилася рушниками...
Але камінь за пазухою
ще муляв йому душу...
І двері не відчинялися.

 

Шахівниця

Отам,
у центрі на рівнині -
шахівниця.

Тюпають пішаки,
бігають осідлані коні,
трублять слони
і дріботить сторчоокий король.

Кожен хоче бути першим.
Витолочують шахівницю...
Замість однієї дороги -
безліч.
Лабіринт.
Ні ранку,
ні вечора,
ні засіву,
ні врожаю.

Отам,
у центрі на рівнині.

 


Ляльковод

Ляльковод сидить поряд
і рік у рік,
день при дню
смикає
і смикає
за тонкі шворки часу.

І стрибають ляльки,
падають навзнак,
ламають собі руки й ноги,
піднімаються
і знову стрибають…
А то вбивають одна одну,
сміються над убитими,
плачуть над живими.

Скільки можна?!

А він сидить і смикає,
і смикає...

 

Плетуть казочку

 

Мамлюки-позавчорашники,
нікчемники-богозневажники,
чиї засади збігаються з чумою,
залишилися на задвірках сьогодення
і,
кульгаючи на голову,
після ритуальної лайки у матір,
плетуть казочку про золоте яєчко
якоїсь нової північної імперії.

Хтось повірить...
І вилупиться страшидло -
новітній червоний диявол
з отрутою і кинджалом,
і позначить кров'ю сліди довірливих,
вчинить кровоспускання:
- більше, ніж у Чеченії,
- ширше, ніж у Таджикистані,
- вище, ніж у Карабасі,
- глибше, ніж у Грузії та Абхазії...

Плетуть казочку
про золоте яєчко.

 

Стіна

"Лупайте сю скалу..."
І.Франко

 

Незрячі поставили стіну -
цеглина до цеглини,
камінь до каменя,
метал до металу -
моноліт.

А зрячі потай її кайлами лупали і лупали
аж доки не завалили.

Навстіж розчинилися двері,
очима не охопити простору...
Тільки зрячі тепер не знають
куди подіти свої руки,
криком кричать: обікрали!
І незрячі знову ставлять стіну -
цеглина до цеглини,
камінь до каменя...

 


Сходні

 

Пам'ятаєш сходні з червоного дерева,
якими ішов до чужого храму,
щоб там поховати свою душу?

Пам'ятаєш щаблі, вилизані ногами,
і скаламучене серце,
що в тобі криком кричало?..

Щаблі ламалися, мов непотоплені човни,
на поверхні плавали...
Ти падав ниць,
плазом повз;
як хитрий звір,
скрадався в країні шибениць.

До храму було ще далеко,
а до неба - рукою дістати.
Тобі забракло молитов,
і ти пішов під стягом половчанським...
Злякався дзвонів Київської Софії.
Пам'ятаєш?

 

Дорога до мети

В'ячеславу Чорноволу

Згадаймо всіх,
Хто не з нами,
і рушаймо далі
на світло національної ідеї.
Дорога далека...
Не зупиняймося,
єднаймося!
Хто іде,
той долає дорогу.

Тому, хто йде -
облудне гасло
не роздягне душу,
мороз у зашморги
не візьме тіло,
на повний зріст
нестиме чорнотропом
крилатий прапор рідного народу.

...Отих слідів
дощам повік не змити
і не сховати
ворогам під плити.

 

Жирні сіамські коти

Заблудлі діти заблудлих батьків
з тугими гаманцями і порожніми душами,
з імперських часів
у соболячих хутрах
солодко дрімають у затінку.

А коли прокидаються,
тупо дивляться на нові ворота України
і за звичкою
тягнуться до квача...

Жирні сіамські коти.

 

Будитель свободи

Будитель Свободи
попід вікнами ходить,
крилатим прапором розмахує,
у сурму сурмить:
Люди, прокидайтесь!
Вільний ранок свічу засвітив!..

Будитель світанком ходить,
за плечі сплюхів торсає:
Пора вже!..
Пора вже світити своїми серцями!

Ніхто не зіпнувся на ноги.
Погасла ранкова свіча,
і темінь замурзала вікна.

 

Відродження

В колі наших заповітних мрій,
коли серце кричить гаслами;
в колі мітингових радісних подій
і духовної благодаті,
коли відкривається незвідане;
в колі нашої буремної історії,
коли синьо-жовті прапори сягають неба,
ми ощасливлюємося радістю перемоги!

О потужне світло відродження,
що повертає людині Батьківщину,
ми - з тобою!
Ми - твоє проміння!

 

Біла ворона

За віщо? Для чого?
З яких ото прав
розумну ворону
сам Бог покарав?

Між чорними - біла,
біліє, мов ртуть;
свої і чужинці
злосливо скубуть;
горланять під лісом
на мокрій межі:
Чужа твоя мова
і крила чужі!
У білому пір'ї
немає окрас...
Геть з гурту,
бо білим замурзаєш нас!

 


Ода сонячним серцям

На світі є серця,
що народилися,
як планети,
з краплинок сонця,
з крилатої зорі,
яка привітно сяє.

Щасливий той,
хто в грудях сонце має.

 

Ознака свободи

Енергійний маятник сьогодення -
ознака свободи,
підйом до чистого неба,
де золота нитка
національного здоров'я
біжить до високоурожайного літа
України.

 

Здорові духом

Компаністи незалежної України -
супряжники в мантіях пророків
(нарешті!)
відцуралися від сварні
і на своїх грузьких дорогах
уже не бояться чортополохів
ні імперського привиддя,
ні звіриного гарчання...
Компаністи,
каменярі,
скульптори національної ідеї.

 

Молоді мамаї

За межами сьогодення
плавучий континент.
Там хлопці-побратимці,
доброзичливі хитрики,
безвусі Мамаї з бандурами,
попихкуючи люльками,
малюють над собою коней...
Тризуби на збруї,
з-під копит золоті іскри.

 

Si vis pacem, para bellum*

Допоки небо наді мною, доти
Не відступлю від миру ні на крок.
Ні за які словесні позолоти
На людське серце не зведу курок.

... А хтось гукає хрипко з далини:
Якщо за мир - готуйся до війни!

[*Хочеш миру - готуйся до війни.]

 

Реквієм


"Ми загинули б, якби ми не гинули"
Фонтенель

Вже час настав збирати нам каміння,
Яким колись жорстоко били нас
На чорнотропах Комі й Магадана,
На островах Курил і Соловків.

Вже час зібрати нам оте каміння, -
Його ж, о леле, скрізь великі гори! -
Та спорудити пам'ятник довічний
Отим сміливцям, що ішли до Правди,
Але упали змучені в дорозі...
Й тепер живуть у нашому мовчанні.

 

Необхідне

Що людині потрібно?
Мова рідна.
Небо рідне.

Мова рідна -
щоб себе на світі не згубити,
не заснути сном тяжким в дорозі,
мовчазним камінням не зробитись.

Небо рідне -
щоб довіку прагнути за обрій,
пам'ятати про могутні крила
і великі гони України.

 

Слово

"Спершу було Слово..."
Євангеліє від св. Івана

Посеред найтемнішої тьми
(десь зовсім близько)
з'явилося Слово
і поділило на біле і чорне,
солодке й гірке,
гаряче й холодне,
вродливе й негарне,
рівне й горбате,
корисне й шкідливе,
наше
і їхнє.


Красномовець

"Говори - і я тебе побачу"
Народна мудрість

Красномовець
на трибуні
Бісером розсипається…
Соловейком витьохкує…
Оборонець свободи й незалежності….
До отчої хати прив'язаний….
Має потрійний зір…
Добротворець…
Патріот…

Але люди мовчали.

Він не знав,
що стоїть у профіль
і присутні бачать
його друге обличчя.

 

Еволюція евфорії

Його від людського ока ховали,
У тюрмах катували.
Не день,
не два,
не рік
дорогу відводили у протилежний бік.
Але люди його бачили.
Свободу!
Свободу!..
І ось - свобода.
Його очі й голос,
його слова…
Але ніхто і краєм вуха не почув,
ніхто і краєм ока не побачив.

 

Дідусева тиша

Ніхто так завзято
не шукав собі тиші,
як мій дідусь.

Він ходив за море,
блукав тундрою,
літав у небо,
але тиші не знаходив.

Коли ж повернувся додому,
вона сама його знайшла…
Але тут же лопнула,
як мильна булька.

 

Рівність

Ні бідних,
ні багатих -
рівні.

Очі дивляться в один бік,
вуха чують одну ноту,
споживають тільки кашу,
на всі кольори
дальтоніки,
стоять на одній нозі
і думають,
що вони ідуть.

 

Обличчям до сонця

За високими стінами
Херсона,
де глибоко в землі
гомонять пратечійки річок
(Інгульця і Конки)
і Біле озеро
снить білими кораблями,
там живуть життєлюбні південці…
Вони обличчям до сонця
висівають зерна своїх надій
на заможність,
бо немає зайвого часу,
щоб сьогодні стояти осторонь.

 

Надвечірній сонет

Запломеніла надвечірня вись.
Гарячі барви золотим потоком
За біле місто густро полились,
І в дзеркалі небес, де синь над доком,

Де хмари клубочилися колись,
Тепер хліба стоять, налиті соком,
Цвітуть сади, ідуть парадним кроком
Козацькі курені. Там обнялись

Із ріками мости… А лебедине,
Любові сповнене, ячання лине -
Цвіте стобарвами привільний світ.

Крилатим серцем в піднебессі бачу
Нову добу й твою бджолину вдачу,
Вкраїнонько.
Привіт тобі, привіт!

 

Працьовитість

Терентій прокидається з півнями,
снідає, що має,
бере лопату
і дибуляє на грядку,
яка гомонить буйноцвітом.

Сонце
над головою.
- Що робите, дідуню?
- Ходіть із Богом,
бо мені тут ніколи.

 

Прірва

Ми стояли над чорною прірвою,
трималися за руки
і говорили один одному
тільки приємне.

Коли ж з'явилася стежка
і по крутосхилах,
оминаючи ошалілу тічню вовків,
вийшли на відкриту площину,
нам зробилося тісно.

Кожен почав дивитися,
де б знайти камінь.

 


Особняки


Жирні особняки,
що потаємно вилупилися
у досвітню пору
з дводверними брамами
і пудовими замками,
як муляжі допотопних динозаврів,
табунами стоять за містом
і тривожно,
налякані привидами,
(що блукають…)
мов сичі
уночі,
перегукуються.

 

Самосій

 

Вона лежала у молодій траві,
Яку козацьким любистком називають.
Трава голі стегна цілувала.
Звідкись дзвони текли
і над головою
сніжно-білий голуб кружляв…
Вона очі ховала,
а він кружляв і кружляв.

Зворушена хмільним запахом любистку
і пошумом теплого вітру,
в ірреальні сни попливла…
Білими сходами іде,
токування тетеруків чує.
Річка,
обтяжена водою,
свято весни справляє,
Солов'їні рулади в полон серце беруть,
олені грища ведуть,
птахи у гніздах паруються...
А трава голі стегна обціловує
і голуб кудись заманює,
крильми грає,
небо вишиває...

І народився самосій -
хлопчик у вишиванці
з бандуркою в руках.



Надгробні написи


Глумильникові

Особа тут гоноровиста, -
На глузи брав ім'я твоє.
Його вже труп зотлів дочиста,
А він грязюку й досі ллє.

 

Українофобові

Під плитами вкраїнофоб -
Лукавий зайда і нероб.
Він камінь пазушний носив,
Під ним навіки і спочив.

 

Заздрісникові

Людина тут без каяття
Своє покінчила життя,
Коли довідалась, що інша
В собі отрути носить більше.

 

Заблудлій вівці

Лежить заблудла тут вівця, -
Багато в роті мала піни.
Вона кричала безкінця,
Що без Москви нема Вкраїни.

 

Торгашеві

Лежить торгаш тут під сосною, -
Уже його розпався труп.
За те покараний судьбою,
Що говорив на гривню… руб!

 

Недругам України

Вони наскоком, наче тать,
Копали яму Україні.
Тепер самі у ній лежать
І зогнивають в баговинні.

 

Поетові

Отут прославлений поет.
Йому життя було не мед, -
Колінкувати не умів,
Писать неправду не хотів.

 

Боксерові

Отут боксер, який у час
Змагань тримавсь щосили,
Коли безжально і не раз
Його на рингу били.

Коли ж в бою, згубивши лють,
Упав на землю милу,
Сказав: "Лежачого не б'ють!", -
І ліг у цю могилу.

 

Тіньовикові

У цій могилі тіньовик,
Який до темряви привик.
Сховався з гривнями під плити,
Щоб там податки не платити.

 

"Есересерові"

Задурливий "есересер"
Багато років як помер.
Але недавно лиш насилу
Вдалося кинути в могилу.

 

Підступникам

У ямі цій вужі й кроти -
І більш нічого в ній немає.
Вона вготовлена для тих,
Хто яму іншому копає.

 

Іуді

Під плитами лежить іуда,
Який нечисту руку мав.
Він самочинно врізав дуба,
Коли усіх поцілував.

 

Сатанистові

Тут тип із кодла сатани,
Їв поїдом людину вбогу.
Тепер у ямі без труни
Їсть поїдом себе самого.

 

Злодієві

Лежить під плитами тут злодій, -
Рогатим звався у народі.
Коли негадано прокрався,
В могилі нишком заховався.
Але і там він не змалів,
В сусіда краде хробаків.

 

Нардепові

Придбавши наперед труну,
Нардеп у ній привільно вклався,
Який на сесії поклявся:
"Украінє нє прісягну!"

 

Патріотам

Тут прах ідейних земляків,
Які пройшли крізь каземати
І полягли від рук катів,
Аби ти міг Вкраїну мати.

 

Рідній людині

Він згас, як промінь сонця в млі,
І слід журбою замело,
Але лишилось на землі
Його душевне нам тепло.

 

Жертвам тоталітаризму

Тут патріот. Зніми кашкета
І спом'яни своїх братів,
Яких забрала річка Лета
До потойбічних берегів.

 


Мовникові

Він мову полюбив, навчав любити всіх,
Але в дорозі впав, у цю могилу ліг.
Аби в тобі, прохожий, не прокисла кров,
Душею та умом сприйми його любов.

 

Мандрівникові

Намагався неосяжне осягти,
Всі дороги за життя своє пройти.
Зупинився у могилі, де пітьма
І найменшої стежиночки нема.

 

Громадянинові України

Дві матері в житті він мав.
Найбільше їх любив-кохав.
Одна із них була людина,
А друга мати - Україна.

 

Богомільній людині

Від труднощів в житті
він не втікав на піч.
До Бога йшов,
який у темну ніч,
коли сліпці вели
до зворищів народи,
йому один світив
світильником Свободи.

 

Читати далі >> 3 >> 4 >> 5 >> 6 >> 7