Від автора:

Деякі з тих, кому довірено було прочитать книжку до друкування, закидали авторові про велику нелюбов до росіян. Абсурд!!!

Тоді треба говорити про нелюбов і до турків, і до татар, і до молдаван, румун, угорців, литовців, поляків, тобто, до тих, хто кожен окремо намагався відірвати собі якомога більший шмат від Русі-України і побувши деякий час у військовому союзі з Богданом Хмельницьким, в найскрутнішу годину несподівано зраджував його так, як це зробили московити (з 22.10.1721 року - росіяни), заключивши з поляками (посли Русі-України не були допущені) Віленську угоду, хоча й усну, але яка передбачала в подальшому поділ Русі-України між ними. За Переяславською угодою Московія зобов'язувалася не робити того.

Автор запевняє: він лише намагався скласти зміст книжки, вилучивши з багатющої кількості історичних книжок найбільш достовірну інформацію про ту дуже складну ситуацію, в якій опинився, відновивши Київську Русь - могутню колись державу, найбільшу на той час в Європі, Великий Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький.

М.Кабаків

Переяславська рада

Коли уважно вивчаєш історію Козацької демократичної республіки і особливо становище, в якому опинився Богдан, розумієш найголовніше. На той час Гетьман Русі виявився серед керівників сусідніх держав самою колоритною, самою розумною і самою хороброю людиною, яка порушила таке важливе і важке питання - відновити колишню Київську князівську державу Русь і, досягши її незалежності, обрати свій шлях розвитку і стати добрим сусідом інших держав, хоча й за чималої крові кращих синів і дочок Русі-України.

Але зважте, хто захоче погодитися мати поруч такого сильного вождя як Богдан, таку сильну козацьку державу, якою при ньому стала Русь-Україна? Польща, Крим, Туреччина чи, тим більше, Московщина? Скажемо відверто - ніхто! То хто б з них став допомагати Богданові, якщо всі знали: виграє Русь, вони на її фоні стануть жертвами прикладу незалежної держави! Ось і клювали Гетьмана королі, господарі, князі, хани, султани та цар! І досягли свого: Русь-Україна втратила свою незалежність... Через два століття Тарас Шевченко у вірші "Чигирине, Чигирине" з гіркотою скаже:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??.. Засівали
І рудою поливали.
І шаблями скородили,
Що ж на ниві уродилось??!!
Уродилась рута... рута...
Волі нашої отрута.

Але тут же в кінці поет-геній пророкує:

Спи, Чигрине, нехай гинуть у ворога діти.
Спи, Богдане,
Поки встане
Правда на цім світі!

В ті часи, пророкуючи Україні світле майбутнє, Тарас Шевченко пише:

Не смійтеся, злії люди,
Церков-домовина
Розвалиться, і з-під неї
Встане Україна
І розсіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!

Але колесо історії невблаганне. Імперії порозвалювалися і нарешті...

Нарешті 24 серпня 1991-го року Верховна Рада проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.

І наперекір зрадженій і потім всуціль пофальшованій Московією а далі й Росією Переяславській угоді мрія Великого Гетьмана Русі-України збулася!

Август Вірлич,
журналіст-історик

Від автора : А.Е.Вірлич був в'язнем гітлерівських таборів, а з 1945 по 1954 рік був одним з "довічних" засланців сталінського ГУТабу, яких московська влада змушена була звільнити до 300-річчя Переяславської ради, як українців за походженням. З тих пір він дуже шанує свого визволителя Богдана Хмельницького.

(читайте "Площадь Свободы" від 03.01.2002 р. № 1)

Замість передмови:

УХВАЛА
Ради Наукового товариства ім. Шевченка
в Україні відповідно до Указу Президента
"Про відзначення 350-ї річниці
Переяславської козацької ради 1654 року"
від 13 березня 2002 року.

Розглянувши "значення Переяславської козацької ради 1654 року в історії України" (як про це говориться в указі), Рада НТШ дійшла висновку:

1.Указ ґрунтується не на аналізі історичних фактів, а на псевдоісторичному міфі про Переяславську раду, тобто про легенду, яка, в жодному випадку, не заслуговує загальнодержавного відзначення.

2. У Переяславі в січні 1654 р. не було "козацької ради", а відбувалася лише рада вищої старшини Запорізького війська в складі гетьмана Богдана Хмельницького, генеральної старшини і частини полковників. Жодна з вимог старшинської ради, передана усно московській делегації на чолі з В.Бутурліним (зокрема, вимога, що цар - або його уповноважений - також повинен присягати), не була прийнята московською стороною.

3. У Переяславі було започатковано присягання Малої Русі на вірність цареві на знак підданства (холопства) Московській державі. Присягу склали гетьман, генеральна старшина, лише частина полковників. Козаки присягали за наказом. Міщани намагалися уникати присяги. Присягали лише окремі представники шляхти і духівництва (Київський митрополит відмовився), селян не питали. Отож про будь-яку єдинодушність народу не могло бути й мови.

4. Усупереч розпропагованому москвоцентричною історіографією міфові жодного Переяславського договору, тим паче рівноправного міждержавного документа про союз Росії з Україною та про взаємні зобов'язання, укладено не було, бо Мала Русь не визнавалася окремою державою, а, крім того, з підданими холопами жодних договорів не укладають. Для них були лише жалувані грамоти, в яких навіть не враховано всі прохання запорізької старшини.

5. Після Переяславської старшинської ради московські власті розпочали військову окупацію України, поступово розташовуючи воєвод з військом у чимраз більшій кількості міст.

6. Після Переяславської старшинської ради 1654 року в Україні виник рішучий протест проти режиму, накиненого Москвою, що виявилося у відновленні Б.Хмельницьким васальної залежності від Османської імперії, у виході України з підданства Москві та в повстаннях і військових діях проти московської влади (гетьман Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик).

7. Москва двічі провела поділ України між Польсько-Литовською державою та Московським царством (Андрусівський договір 1667 р., Московський "вічний мир" 1686 р.), погодилася на захоплення частини України Османською імперією - її васалом Кримським Ханством. Було ліквідовано автономну Українську православну церкву, знищено Запорізьку Січ, скасовано Гетьманщину, накладено заборону на самостійну зовнішню торгівлю, розгромлено вищу світську освіту, запроваджено кріпацтво і т.д. Переслідування українства, його зросійщення, як віддалена спадщина Переяслава, зберігалося по XX ст. включно.

Враховуючи викладені вище факти і явища, що несумісні з честю та гідністю суверенного українського народу, Рада НТШ в Україні протестує:

1. Проти відзначення 350-річчя т. зв. Переяславської козацької ради, трагічного і ганебного факту в історії України;

2. Проти нав'язування, в зв'язку з цим відзначенням, низки заходів - наукових конференцій, круглих столів, книжкових виставок, інших культурно-просвітницьких акцій, Всеукраїнського конкурсу учнівської та студентської молоді на краще знання історії України, видання монографій, науково-популярної та художньої літератури з історичної тематики, оновлення експозицій (присвячених згаданій події) в Національному музеї історії України та Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", проведення тематичних радіо- та телепрограм.

Рада НТШ в Україні вважає, що Українська держава зобов'язана ініціювати та проводити перелічені вище заходи постійно, маючи на увазі розвиток української історичної освіти та науки і незалежно від дат, що символізують поневолення України. Зі свого боку, НТШ вітатиме і підтримуватиме всі ініціативи та заходи, скеровані на висвітлення справжньої ролі Переяславської старшинської ради 1654 р., а також наслідків, до яких вона в такий чи інший спосіб довела і доводить ще до сьогодні.

У цей же момент Рада НТШ в Україні глибоко обурена спробою нав'язати українському народові відзначення днів присяги на підданство-холопство московському цареві, яка символізувала черговий етап жорстокого поневолення України.

Свобода народам!
Свобода людині!

ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ ч.27(2514) - 3 липня 2002 р.

Акція протесту

НА ЗАХИСТ ПРАВ УКРАЇНЦІВ

Напередодні Дня Конституції, 27 червня, 10 правоцентристських партій і громадських організацій, серед яких УРП "Собор", Конгрес Українських Націоналістів, "Реформи і Порядок", "Батьківщина", УНР, НРУ, "Просвіта", пікетували Аміністрацію Президента і Кабінет Міністрів, а також пройшли по Хрещатику до столичної мерії, скандуючи: "Україні - українську владу", "Україна без Кучми", "Геть - злочинну владу". Не менш красномовними були й транспаранти: "Українці! Кучма не наш президент!", "Зросійщенню - заслін!", "Ні - антиукраїнській політиці влади!" Саме останнє гасло було квінтесенцією протестних акцій.

Промовці народні депутати голова НСПУ Володимир Яворівський, голова УРП "Собор" Анатолій Матвієнко, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" Володимир Мовчан і багато інших привернули увагу до нечуваних масштабів нехтування Конституцією України, дискримінації корінної автохтонної української нації, тотального зросійщення, що, зокрема, знайшло відображення в Указі Президента № 238 "Про відзначення 350-тиріччя Переяславської ради 1654 року". Саме влада під проводом президента Л.Кучми провадить антиукраїнську політику, котра, як приміром, горезвісні санкт-петербурзькі угоди з Росією щодо української газотранспортної системи, завдає шкоди національним інтересам України.

До акції протесту приєдналися і шахтарі.

Право-центристські партії ініціюватимуть внесення на розгляд сесії ВР звіту уряду з питань дискримінації українців.

Ольга ДМИТРЕНКО

Нота

"РАБИ, ПІДНІЖКИ, ГРЯЗЬ МОСКВИ..."

Антиукраїнська атмосфера, яка останнім часом зусиллями влади нагнітається в нашій державі, викликає протести та обурення суспільства, зокрема, провідної верстви української наукової еліти.

Дивовижні проекти Банкової на кшталт "Року Росії в Україні", указу президента "Про відзначення 350-ї річниці Переяславської ради 1654 року", російсько-української робочої групи з написання підручників з історії України - далеко не повний перелік антиукраїнських заходів, що проводяться на державному рівні і зініційовані людьми (як-от відзначення Переяславської ради - блоком "За єдину Україну"), які не мають почуття національної гідності, ні державницької постави, ні знань історичних джерел, зате завжди готові в три погибелі згинатися перед Москвою "за шмат гнилої ковбаси". Вони не спроможні збагнути самопожертви тих українських лицарів, які за свободу і честь України героїчно вмирали, тому самі з радістю приймуть від "старшого брата" кайдани, аби лише ті були золотими. Ба, ті люди не здатні навіть на тверезий аналіз подій та логіку здорового глузду. Бо якщо 11 років тому Україна формально звільнилася з-під московського поневолення, то для чого їй тепер відзначати "ювілей" його початку? Проте в партії влади на чолі з Л.Кучмою своя "логіка", продиктована кон'юнктурою - майбутніми президентськими виборами. Прикметно, що комісію з "переяславських святкувань" очолив глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук, до речі, доктор наук.

На антинаціональні "ініціативи" офіційного Києва відреагувала українська спільнота з усього світу. Наша газета публікує офіційні заяви та звернення Наукового товариства ім. Т.Шевченка, учених та громади діаспори, Відкритий лист українських істориків, інтелігенції та представників громадськості, під яким поставили підписи тисячі громадян України. В редакцію щодня надходять листи, автори яких обурюються антиукраїнською політикою влади. Саме в них бринить надія на відродження української гідності, бо вони - моніторинг нашої совісті.

Марія БАЗЕЛЮК

З приводу загрози політичного перегляду української історії
Президентові України Л.Кучмі
Прем'єр-міністрові України А.Кінаху
Голові Верховної Ради України В.Литвину

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
українських істориків, інтелігенції та представників громадськості

Ми висловлюємо глибоке занепокоєння з приводу створення російсько-української робочої групи для розробки нових підручників з історії України та Росії в рамках поглиблення міжурядових взаємин протягом ініційованого Президентом Росії В.Путіним "Року України в Росії". До того ж група створена в Москві підкомісією з культурного та гуманітарного співробітництва між Росією та Україною, яку очолюють віце-прем'єри обох держав - Валентина Матвієнко та Володимир Семиноженко. Вони не є істориками, а тому не мають морального права впливати на перегляд змісту українських підручників,

Причиною створення такої робочої групи, як сказала 24 травня російський віце-прем'єр В.Матвієнко, є потреба перегляду нинішнього висвітлення історії, яке нібито зазнавало впливу політичної кон'юнктури перших років перебудови та реформ. Утім в Україні, насправді, саме в цей період зародилася незалежність історичної науки від політичної кон'юнктури, що панувала в радянську добу. Відродження історичної справедливості, в тому числі і в шкільних підручниках, не було доведено до кінця через неготовність до цього політичної еліти, про що може свідчити зволікання з державним визнанням ОУН-УПА українським національно-визвольним рухом та воюючою стороною у Другій світовій війні.

Переважна частина сучасної російської історіографії далі ігнорує або заперечує низку важливих фактів історії України. А це тепер може впливати і на зміст нових підручників з української історії.

Згадана робоча група з'явилася після того, як на нещодавніх переговорах із гуманітарного співробітництва російська сторона висловила невдоволення з приводу висвітлення в Україні замовчуваних у радянський період сторінок історії, таких, як організований Москвою голодомор 1932-1933 рр. та агресія більшовицької Росії проти нею ж визнаної Української Народної Республіки у 1917-1920 рр. Отже, йдеться про порушення прав українських істориків на незалежний науковий погляд, що рівнозначно відновленню російської політичної цензури на українські підручники з історії. Створення робочої групи супроводжується дозуванням інформації, приховуванням її від української громадськості та навіть фахівців-істориків.

Ми також висловлюємо стурбованість тим, що у момент, коли потрібно вживати заходів для виправлення пригніченого становища української мови, а також протидіяти російському політичному тиску на висвітлення українцями власної історії, виникають проекти, які можуть мати протилежну спрямованість: "Рік Росії в Україні" та санкціоноване Указом Президента України №238/2002 відзначення 350-ї річниці Переяславської козацької ради, що передбачає широкомасштабну антиукраїнську за своїм підтекстом кампанію, яка перегукується з тезами ЦК КПРС до 300-ліття "возз'єднання". Інакше як ганебною наругою над долею України у складі Російської імперії не можна назвати державне відзначення події, від якої прослідковується процес порушення російською стороною Переяславської угоди, ліквідації козацького демократичного ладу, незалежності українських державних, економічних, військових, судових, церковних та інших суспільних інституцій, розгортання наступу на українську мову, науку, освіту, культуру, а також розв'язування репресій проти різних верств українського суспільства, козацтва, духівництва, селянства, інтелігенції.

Ми наполягаємо на розпуску згаданої російсько-української робочої групи, оскільки перегляд висвітлення історії в українських шкільних підручниках на догоду політичній кон'юнктурі нинішніх російсько-українських взаємин вважаємо неприпустимим.

Ярослав ДАШКЕВИЧ,
доктор історичних наук, професор;
Володимир СЕРГІЙЧУК,
доктор історичних наук, професор;
Сергій БІЛОКІНЬ,
доктор історичних наук;
Павло СОХАНЬ,
член-кореспондент НАН України, директор Інституту української археології та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України;
Ганна СИРПАНИК,
доктор історичиих наук, професор, директор інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ;
Євген СВЕРСТЮК,
доктор філософії;
В'ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ,
президент НаУКМА;
Наталя ЯКОВЕНКО,
доктор історичних наук, професор НаУКМА;
Юрій ШАПОВАЛ,
професор, доктор історичних наук;
Михайло ШВАЙКА,
доктор економічних наук;
Олег ЯЦЕНКО,
web-сайт "Майдан";
Віктор БРЕХУНЕНКО,
доктор історичних наук, учений секретар Інституту української археології та джерелознавства НАНУ;
Вілен ГОРСЬКИЙ,
доктор філософських наук.

Переяславська угода в планах Богдана Хмельницького та "переяславська легенда"

Москвини, використовуючи ними ж створену "переяславську легенду", намагаються переконати світ і навіть самих українців, що та легенда відповідає правді.

Їхня легенда говорить про якесь чудне стремління народу Русі зректися свого суверенітету й державності та "об'єднатися" з ворогом. Пропагування тієї легенди може легше йти тим москвинам, що вони вже встигли переконати легковірних, немов Київська держава Русь була "спільною державою східносло-в'янських племен", немов ту державу Русь знищили не москвини в 1169 р. (син половчанки Андрій Боголюбський: "Іду на Русь!"), а тільки татари в 1240 р...

У рамках цієї фальшивої легенди запевняли і запевняють моквини, начебто русичі-українці були частиною ("слабшою") того ж московського народу, частиною, що ще до складання Переяславської угоди вже мріяла про якнайскоріше об'єднання з "рештою" московського народу. Ті ж москвини запевняють, що власне гетьман Богдан Хмельницький, піднявши повстання з метою приєднатися(?) до Московії, виблагав у москвинів, щоб вони прийняли руський народ у склад своєї Московії, під владу царя, а "весь" народ руський, що якимось чудом опинився у місті Переяславі зібрався на "Раду" і ... на запит, чого він хоче, гукав: "Хочемо під царя московського православного!"

Там, начебто, і була підписана так звана Переяславська угода, а пізніше, для тривалого утримання в нашій свідомості цієї фальшивої легенди, побудували в Києві пам'ятник Богданові Хмельницькому на п'єдесталі якого з одного боку зробили напис: "Хочемо під царя московського православного", а з другого - "Богдану Хмельніцкому - єдіная і нєдєлімая Россія".

Нині ту легенду, свіжо підфарбувавши в стилі "а-ля СССР", москвини знову поширюють її під час різних ювілейних урочистостей. Тим самим намагаються переконати всі народи світу, що лише купка якихось пройдисвітів-запроданців в інтересі ворогів самого народу русичів-українців намагається висовувати безпідставні домагання відтворення окремої руської держави, якої начебто ніколи й не було, якої ніколи не хотів руський народ та і нині рівно її і не хоче.

Згадану легенду почали творити москвини не нині, а ще в давні часи, безпосередньо після смерті Хмельницького. (Чи не москвини ж і допомогли йому, непокірному, померти?) Уже тоді москвини використали для цього два способи:

1) знищили первісний текст умови і оперували (і оперують!) її фальшивкою та,

2) поновлюючи з кожним новим гетьманом "переяславські пункти", кожного разу в зміненій редакціїї, москвини утривалювали тим у людській свідомості вигадку, немов та угода була справді "остаточною метою", що на ній і тільки на ній хотіли русичі-українці будувати своє життя.

Таким чином у політичному розумінні головною справою нині є:

- не те, як задалеко Московія Переяславською угодою обмежувала суверенітет тогочасної Русі, - не те, чи Московія додержувалася Переяславської угоди,

- не те, навіть, чи більше чи менше сфальшовано її текст, а те, чи руський народ в минулому уклав ту угоду справді з доброї волі і бажання об'єднатися,

- чи справді хотів він бути з москвинами в одній державі,

- чи нині погодився б український народ на побудування своїх відносин з Московією на основі змодернізованої Переяславської угоди, - навіть коли б москвини дали всі потрібні гарантії чесного додержування цієї угоди в майбутньому?

Натомість, у відповідь на московську пропагандистську акцію, ми повинні розвинути власну енергійну акцію, яка має інформувати і наш широкий загал, і чужинців про справжнє місце цієї угоди в планах відновителя Руської держави - Великого Гетьмана Русі Богдана Хмельницького і про справжні плани великого гетьмана, які не мали нічого спільного з Переяславською угодою, а тим більше не мали на меті якесь "приєднання" до Московії.

Першим запитанням, яким ми повинні зайнятися при цьому висвітлюванні, є:

- чи руський народ, очолюваний Богданом Хмельницьким, прагнув відновити державу предків..?

Другим: - чи самі москвини за часів складання Переяславської угоди, справді вважали руський народ частиною народу Московії і тим самим не визнавали ані державності Русі, ані виключного права руського народу вважати себе єдиним спадкоємцем держави Київської - Русь, чи навпаки, москвини вважали русичів-українців народом, відмінним, навіть чужим і ворожим до них народом та розуміли, що цей народ відновив державу своїх предків ?

Третім: - чи гетьман Богдан Хмельницький вважав сам Переяславську угоду за акт виняткового значення, що мав нормувати на майбутнє існування руського народу та його відносин з народами Московії, чи, навпаки, - вважав цю угоду за таку ж, як і інші, підписувані ним угоди, хоча б, наприклад, угоду Зборівську. Цебто, за угоду тимчасову, угоду, яка була тільки складовою частиною його дипломатії, що мала на меті не знищення, а - тільки збереження відновленої власної незалежної держави Русь!

На перше поставлене нами запитання мусимо нагадати, що руські, як свідчать про це самі москвини, за тих часів, що безпосередньо передували Визвольній війні Б.Хмельницького, лише у випадку повної безвихідності могли звернутися до Москви. Путивльські воєводи доносили до свого царя в Москву дослівно, що можна сподіватися, що руські люди звернуться до московського царя лише тоді, як пишуть воєводи, коли "на ніх прійдут Польскіє люді вайной, а іх дє мочі нє будєт протів поляков стоять". Це донесення москвинів аж ніяк не вказує на існування будь-яких прагнень руського народу, відновленої держави Русь до об'єднання з князівством Московським.

Ми знаємо також, що гетьман запорожців Яків Остряниця, коли стала очевидною безуспішність його повстання 1638 р. проти польської влади, втік з більше 1000 козаками на Слобідську Україну (заснував місто Чугуїв). Але також знаємо, що ті козаки почали боротьбу з Остряницею, як з московським запроданцем, побили військо московського воєводи, вибили московську залогу, Остряницю вбили (1641р). Цей факт також не свідчить про бажання народу руського жити під московською владою. Знову ж таки Гуня, який врятував козаків під Жовнином з польського оточення, закликав (зберігся його лист) проти поляків на допомогу татар, а не москвинів, що так само доводить брак симпатій руських до москвинів.

Як бачимо, незважаючи на ведену тоді москвинами пропаганду, українці ще перед Визвольною війною Хмельницького, навіть в біді, воліють звертатися до татар, від яких зазнала стільки лиха Русь, але тільки не до москвинів. Москвини також, вважаючи руських цілком чужим народом, не хотіли ані об'єднання з ним, ані допомогти у визволенні його з-під Польщі, ані, тим більше, постання держави Русь. В їхньому московському інтересі була лише постійна діяльність "диверсійних банд" у межах Русі настільки сильна, наскільки це було потрібне як для ослаблення Польщі, так і для відривання поступово все нових земель. Полякам же москвини ще напередодні початку Визвольної війни Хмельницького обіцяли свою допомогу проти Русі.

Богдан Хмельницький, намагаючись сформувати "майбутній реальний антипольський фронт, перевагу віддав Росії... тому, що після розгрому поляків... (у полон потрапило 8,5 тисяч з польськими гетьманами М.Потоцьким та М.Каліновським, поляки втратили всю артилерію, обоз, прапори. - М.К.)... під Корсунем 16 травня 1648 р. з перехопленої російсько-польської дипломатичної пошти він зайвий раз пересвідчився, що лише блискавична перемога дозволила українському війську уникнути ножа в спину з боку Москви. Таким чином, щоб у майбутньому зіткненні України з Польщею захистити себе від того "ножа", гетьман і запросив у неї (Москви) військової допомоги. Чекав відповіді аж 6 років: московське керівництво вичікувало... хто буде слабший, смакуючи при цьому здобич заздалегідь". (Із "Заяви Президії Академії наук Вищої школи України". Див.: Літературна Україна. - 2002. - 22 серп. - № 27).

Знаючи добре все це, Хмельницький не апелював до почуття якоїсь вигаданої пізніше "кровної" єдності, лише звернувся до москвинів, як і до інших сусідів, підкреслюючи, одначе, в тому зверненні момент спільної віри як претекст, який давав йому певне моральне право просити допомоги грішми, а також намовляти москвинів до війни з Польщею з метою відібрання від поляків Смоленська, але Б.Хмельницький не запрошував москвинів на Україну.

За часів, передуючих Визвольній війні під проводом Хмельницького, національна струна звучала на повний голос. Свідомість руського народу, яка виросла на традиціях князівської імперії Русь та Галицько-Волинської держави, яка виховувалася правосвідомістю як князівської доби, так і "Статуту Великого князівства Литовського", та вперта боротьба за автономні права відзначалася гордим почуттям і розумінням своєї національної гідності, вартості русичів-українців - синів "по всьому світі голосного доброю славою, могутністю і відвагою народу руського" ("Тренос" Мелетія Смотрицького з 1612 р.).

Всі дані говорять, що Визвольна війна 1648 року була і "козацьким повстанням", і "селянською революцією" проти панування шляхти, і "релігійною війною", але вже менш за все - вигаданим нашими ворогами - рухом з метою "приєднання до Московського князівства" - вона була тільки завзятою боротьбою за відновлення держави великих предків наших.

Де ж гетьман шукав союзників?

Перші кроки: в кінці лютого 1648-го уклав воєннополітичний союз з Кримським ханством, а 2-го липня 1648-го йшлося про укладення договору Б.Хмельницького з Туреччиною. До Туреччини гетьман пише листа і просить султана прийняти Русь під свій протекторат, листа підписує - "Гетьман війська Запорозького і всієї Русі". Про цей красномовний факт умов і зносин з Туреччиною взагалі не люблять згадувати московські історики - він перекидає шкереберть твердження, начебто все робилося до приєднання Русі до Московії, або що московський протекторат над Руссю-Україною "по Переяславі" був виявом почуття "племінної" єдності. У грудні 1650-го Б.Хмельницький отримав листа від турецького султана з повідомленням, що Порта прийняла Козацьку державу під свою протекцію. Всі держави у ті часи не знали Московію як Русь, всі знали саме Україну як Русь і тому підпис - "гетьман всієї Русі".

У той час, коли Русь прийняла турецьку протекцію, Московія була в союзі з Польщею. Зусилля дипломатії гетьмана Русі, природно, мусили скеруватися на те, щоби розірвати той союз. Лише з цією метою гетьман Хмельницький то вабить москалів здобиччю у Польщі, то погрожує спілкою з татарами зруйнувати Москву, якщо вона захоче й надалі помагати полякам.

Вартим спеціальної уваги є те, що за українсько-татарський союз Хмельницький тримався обома руками, ішов на поступки татарам, щоб забезпечити цей союз, готувався у спільний з татарами похід проти Московії. До речі, цей факт свідчить, що він зовсім не ставився до Москви як до одновірних, "єдінокровних" братів, більше того, начебто весь час тільки і мріяв, як підпорядкуватися Москві і віддати Русь-Україну в рабство, як це наполегливо наголошувала імперська історіографія, а тільки хотів використати Москву як мілітарну силу в своїх планах. Через це й натискав на неї і хотів іти на неї, як заявляв, у помсту за те, що Москва у 1649-му йому не надала допомоги: "Я все: і городи московські, і Москву зломлю, та й хто на Москві сидить, і той від мене не відсидиться, - за те, що не вчинив цар помочі на поляків..." (Акты, относящиеся к истории Юж. и Зап. России. - Т.3, С.353).

Увага, з якою це трактувала московська влада, свідчить, що ні русичам-українцям, ні москвинам тоді і не снилося, що пізніше московські історики зроблять їх... "єдінокровнимі", бо вони самі вважали себе чужими народами. Та й справді: як велика ріка Волга вливається тисячоліттями в Каспій, а він залишається гіркосолоним, так і періодичні струмочки слов'ян, що вливалися у величезне море угрофінських племен (подивімось навіть на сьогоднішню політично-адміністративну карту Росії), не могли його асимілювати (навпаки!) і воно залишалося і залишилося угрофінським та ще й з величезною домішкою з моря татаро-монгольських племен... Це доведено дослідженнями класика "кров'яної антропології" А.Ф.Муранта (Mourant, Oxford). Також відомого російського вченого В.П.Алексєєва: "Відсутні помітні відмінності між краніологічними типами сучасних українців і їхніх викопних предків... Найбільш різняться між собою сучасні росіяни та їхні предки - кривичі, в'ятичі і словени. Менша різниця між білорусами та дреговичами і радимичами і зовсім не помітна різниця між українцями та древлянами, полянами, сіверянами..." (Алексеев В.П., Происхождение народов Европы, М.,1969, с.187.) Це вже тепер. А за часів Богдана? - Тим більше, ні про яке "єдінокровіє" не може йти мови. І тому є природним, що народи обох держав обопільно вважали себе чужими.

Тим часом, Польща провела повну мобілізацію сил, польські війська рушили на Волинь. Руські війська Хмельницького разом з прибулим на допомогу татарським військом рушають їм назустріч. Поляки почали відступати, а коли прибув король з великою армією, Хмельницький у дводенному бою розбиває поляків, однак, підкуплений поляками хан татарський зраджує, і гетьман змушений внаслідок того підписати так звану Зборівську угоду 1649 р., звичайно, тим не розв'язуючи в цілості проблем Русі. При цій нагоді слід зазначити, що рішення татарського хана зрадити було, ймовірно, наслідком не лише отримання від поляків грошей, а й того, неприємного для хана факту, що Русь-Україна йшла на прийняття турецької протекції і таким чином, в разі сконсолідування, могла через султана впливати на політику татарських ханів і утруднювати набіги татар з метою взяття ясиру (захоплення русичів-українців для продажу в рабство), який був підставою татарського добробуту.

Зборівська угода не задовольнила і обидві сторони готуються до подальшої боротьби. Б.Хмельницький веде переговори з Молдовою, нав'язує стосунки зі Швецією (яка не була у добрих стосунках з Московією) і Пруссією, що внаслідок успіхів Б.Хмельницького визволилася з васальної залежності й почала набирати значення.

Московщина побоюється Польщі та й не має у визволенні Русі-України жодного інтересу, ані жодного почуття спорідненості, яке змушувало б її підтримувати русичів-українців, отже і не спішить допомагати руським. Навпаки - московський посол Мужіловскій ще й остерігає гетьмана Русі, щоб не продовжував боротьби з Польщею, бо цар тоді буде змушений прислати на допомогу Польщі свої війська.

Цей вияв "єдінокровності" московського народу до руського так обурив гетьмана, що він, погарячкував, - якби не схопив його за руку полковник чернігівський Шумейко, - набив би послові московському його посольську пику! Обурення гетьмана, безперечно, викликав факт, що саме єдина на сході православна держава погрожує допомогою гнобителям православ'я! При таких відносинах нічого дивного в тому нема, що Хмельницький тримав при своєму дворі Тімошку Акундіна - самозванця-претендента на московський трон, щоби на випадок конечності походу на Москву використати його.

Вів тоді гетьман переговори і з Семигородом (Трансільванією), Валахією, Угорщиною, Литвою, з іншими державами.