Вітаємо Вас, Гість!
Середа, 26.07.2017, 14:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 75

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Голодомор 1932-33 рр. на Бериславщині -4

1 << 2 << 3 << Читати спочатку

 

СЕРГІЙ ГЕЙКО

"ПАРТІЯ - НАШ РУЛЄВОЙ"

Довгі часи комуністичного засилля фраза, винесена у заголовок, була неодмінним атрибутом відповідного "виховання" як підростаючого покоління, так і дорослих. "Комуністом хочеш стати - треба багато знати" - гасло, яке нав'язували заледве не з дитячого садка. ВКП(б), затим КПРС була єдиною, отож правлячою і, як зараз прийнято говорити, - державною партією в СРСР. Людей туди, особливо в останні десятиліття, приймали буквально скопом. Але, якщо верхи бачили занадту запопадливість низів, починалася партійна чистка. Такі проводилися й тоді, коли потрібно було провести якусь значну кампанію або переключити увагу людей від їх негараздів на щось начебто стороннє, а насправді таке, яке ще збільшує вагу тих негараздів. І тоді з партії виключали також скопом, як і приймали.

Візьмемо приклад - компартійна чистка 1933 р. Провадили її саме у той час, коли Україна коцюрбилася від нечуваного голодомору, який минулорічним Законом України визначено як "геноцид Українського народу". З документами цієї "чистки" по Бериславському району я знайомився у Державному архіві нашої області (особливості правопису збережені).

Відразу привернули увагу документи комуни імені Цюрупи Тягинської сільради, де працювали 142 особи та ще сотня вільнонайманих. Партійців з них, утім, було лише 14 - 12 чоловіків і 2 жінки; 10 членів комуністичної партії та четверо кандидатів; 12 українців, білорус та росіянин. Для цих комунарів чистка пройшла відносно благополучно: четверо пройшли чистку і тепер стали "проверенными", п'ятьох перевели у "сочувствующие", трьох у кандидати партії. Виключили "как неоправдавшего не деле звание члена партии" одного зав.відділком комуни та ще й його парторга Костянтина Мерчука, колишнього унтер-офіцера царської армії, бо він "будучи председателем Тягинской артели "Н-Хлебороб" бездействовал чем сорвал выполнение хоз. полит. кампаний в срок сопротивлялся мобилизации всех средств на вывозку хлеба в счет хлебоздачи. После снятия заявил: "Всегда так бывает поработал, а теперь в Допр". На 1-ом отделении работал сын помещика ПЕРЕпелкин, бывший белый офицер, который проводил антисоветскую агитацию, а Мерчук никаких мер не принимал.Сейчас Мерчук отбывает год принудработ за рострату". Постраждав ще комірник млина Таран, феєрверкер царської армії, про якого "циркулируют слухи, что Таран сын кулака, что его именем имеется артель "Тарановка", что он скрывает свое прошлое". Комісія, очолювана тодішнім 1-им секретарем Бериславського райкому компартії Утєшевим, ухвалила: "Доследовать вопрос социального прошлого Тарана". Однак, під час чистки з'ясовували й інші "гріхи" бідних комунарів. Так, один з них раніше "Советом Комуны дважды оштрафован за неорганизацию работы по косовице. и за опоздание на работу при молотьбе"; інший "в апреле 1933 г. осужден на год принудительных работ за халатное отношение к лошадям, за допущение гибели 4-х лошадей"; ще один "имеет выговор за самовольную отлучку от весеннее-посевной. По админ. линии имеет 2 выговора", а другий "в 1932 г. осужден на год принудработ за несвоевременную скребку нив и переобмолоту". Сам голова ради комуни Певнєв мав партійну догану "за прием кулаков в Коммуну. В 1931 г. исключался из партии Бюром РПК, но возстановлен ЦКК". Утім, найбільше вражають, попри записи про малограмотність, абсолютна віддаленість і байдужість змучених голодом нещасних селян до пустопорожніх гасел будівництва "світлого комуністичного майбутнього". На елементарні начебто для членів ВКП(б) питання "В какой Республике живет", "Кто такой товарищ Сталин", "Какие республики входят в СССР", "Кто Всесоюзный староста", "Кто может быть членом партии", "Когда была пролетарская революция", "Какая разница между Красной и капиталистической армией", "Кто председатель Реввоенсовета", "Кто такой Молотов и кто такой Петровский", "Содержание речи т.Сталина о работе на селе", "Какой высший орган Партии", "Сколько секретарей ЦК Партии и кто они такие" та подібні відповіді комуністи не давали. Тому комісія постійно й констатувала "Устава и программы партии не знает. На элементарные вопросы не ответил".

Ще "цікавіше" читати протокол чистки партгрупи артілі "14-річчя Жовтня" тієї само сільради. Проводили її наступного дня ті ж районні вожді Комуністичної партії (більшовиків) України - Утєшев, Дзіркал, Гайн, Шейндлін (як бачимо, самі "українці"). Тут вигнали з лав "рулєвого" аж чотирьох. Ось колгоспник Іван Годун, який "в 1932 г. осужден на 6 м принудработ за растрату", раніше "1…устраивал самосуд: бросал в яму [селян] возил на тачке под хатами, крича "Привез пироги". Что Годун скрыл при вступлении в партию и на чистке. 2. Годун Иван сам признается, что выпивает часто". Крім того, він ще й "своими опортунистическими кулацкими разговорами отрицательно влияет на колхозников, поддерживая и допуская с колхозниками такие разговоры: "В ЭТОМ ГОДУ У НАС ЗАБЕРУТ ВЕСЬ ХЛЕБ, А НАМ ОСТАВЯТ РОСЛУЮ КУКУРУЗУ И ТО НЕ БОЛЬШЕ ПО 12 ПУДОВ НА ХОЗЯЙСТВО". Ще про одного Годуна - Павла, завідувача книжково-газетною яткою Львівської МТС, якого виключали п'ять років тому з комсомолу "за дачу лишенцу справки о нелишении избирательных прав", дізналися, що він "женился на дочери раскулаченого, как он сам признает, вполне сознательно и поддерживает и поныне связь с раскулаченным тестем Глущенко…2. Жена Годуна, горя местью за раскулаченного отца, заявила: "Как только власть перевернется - возьму нож и буду резать". На работу в колхоз не хочет ити, за что его летом штрафовали. Обращается грубо с колхозниками. Все это знал Годун, но воспитанием жены не занимался как коммунист, а попустительствовал вышеуказанному… тесть приезжал в Комаровку к Годуну и продавал водку. Со всем этим Годун не боролся". Висновок комісії - "как перерожденца, сросшегося с кулачеством - из рядов партии исключить". Принагідно наведу й текст характерного для тих часів і доволі стандартного доносу односельця Павла Ілька Голуба:

"Заява

Цим прохаю поставит питання про виключіня з Лав партії кандидата К.п.б.У. Годун П. який під час розкулачуваня та висилки куркулів за межі України які гальмували будуват соціялизм в Україні він же Годун в той час защіщав куркулство від висилки пиридержував в своїм домі куркулів спікулянтів після чого жинився на куркулкі" (мабуть мають рацію історики, які твердять, що ліквідацію безграмотності більшовики вигадали, аби у подальшому "совєтський народ" писав такі невігласні доноси один на одного).

Третій Годун - Семен, завгосп артілі, "в 1932 имел выговор от КК [партійна контрольна комісія] за левый перегиб в хлебозаготовках /обыски у бедняков и середняков/. В 1933 г. от ячейки выговор. Осужден на 2 г. условно захулиганство и дискредитацию в пьяном виде представителя ячейки…1…вместо работы саботировал выполнение плана зяби, пьянствовал. 2…систематически пьет, напиваясь иногда до безпямятства. 3. Членские взносы не уплачены за 4 месяца. На политвопросы не ответил, устава и программы партии незнает". Рішення - "как морально разложившегося пачкающего своим поведением знамя партии из рядов партии исключить". Вигнали з комуністів і простого колгоспника Якова Цегельника, що мав "от КК выговор за обыски и забирание муки у середняков и бедняков в период хлебозаготовок 1931 г. В 1933 г. от КК выговор с предупреждением за допущение прелости зерна. За это же в августе с/г. был присужден к 3-м годам ДОПР - и заменено 10-мес. принудработ, которые и отбывает сейчас… часто выпивает. Брата Цегельника в 1920 г. ЧК расстреляла как налетчика". А ось про самого голову артілі Платона Томенка, який вже отримав "в 33 году выговор за пьянку, самоснабжение и отсутствие борьбы с кражами хлеба", з'ясували, що "в 1920 г. Томенко служил в Тягинке в милиции. В это время в Тягинке было организовано контр-революционное восстание, в котором принимали участие некоторые работники милиции. Свое отношение к восстанию Томенко на чистке скрывает, отделываясь ответами "не помню, незнаю". Ухвалили - "Доследовать отношение Томенко к контр-революционному восстанию в Тягинке". У протоколі читаємо: "Болезненные явления в группе имеются: Годун С., оставшийся заместителем председателя артели вместо руководства пьянствовал и валялся в грязи. Остальные коммунисты тоже выпивают… Партгруппа отделяется от беспартийных только пьянством… поголовно все коммунисты занимаются систематическим пьянством. - на самом колхозном производстве… коммунисты совершенно политически неграмотны".

Під час чистки 4-го відділку Бериславського зернорадгоспу постраждав слюсар Ткач, адже "В 1933 г. за не взятие на учет партячейка вынесла выговор. В 1932 г. за оставление трактора с водой при морозе в радиаторе партячейка вынесла выговор. На протяжении 1932-33 г. два раза снимался с работы за не выполнение обязанностей… систематически бросает работу на три 4 часа раньше. С работы снимался как лодарь… из всех ремонтников найбольший лодарь". До того ж, "в процессе выяснения службы брата в Красной Армии Ткач сказал, что Григорьев, Колчак, Деникин красные". А на питання "В какой республике мы живем" і "Кто пред. ЦИКСССР. Не ответил". Така само партійна кара спіткала й бригадира тракторної бригади Бичкова, котрий "В 1933 г. присужден на 6 мес. принудработ, за то, что в 1932 г. при раскулачивании при Бычкове был украден кожух… Бычков скрыл происхождение своей жены отца которой выслано как раскулаченного имевшего отруб: Бычков передерживал всю весну 1933 г. мать и сестру жены… отец его жены принимал участие банде Черный Ворон". "Как перерожденца сросшегося с кулачеством", виключили з комуністичних адептів навіть секретаря партосередку Семена Калюжного, бо той "в 1929 г. за пьянку был исключен, но КК возстановлен с выговором… женат на дочери бывшего офицера работавшего в 1920 г. Начальником Милиции с.Тягинки и снабжавшего банду оружием. За это сидел сначала в Береславском Допре потом в Херсонском где и умер. Хозяйство матери жены распродано она живет у Калюжного". Викритий був комісією і Леонтій Лазоренко, бо "будучи председателем с/совета Борозенских хуторов была организована кулацкая артель под названием "Ворог куркуля". Лазоренко покровительствовал ей. Артель как кулацкая ликвидирована и члены были высланы за пределы Украины". Легко відбулася "в виду политической неграмотности" - з членів партії перевели до кандидатів - 29-річна наймичка Марія Цвіркун, якій "за организованную драку в столовой с женой Зав.столовой партячейка поставила на вид". До того ж вона не знала "Кто такая Крупская" і "Как называется наше государство". І вже геть не зрозуміло, як серед однодумців залишили старшого коваля майстерень, голову робітничого комітету Солдатського, адже "в 1932 г. его сапоги находились в починке в кулака, ночью забирая сапоги дал повод кулаку догадаться, что его будут раскулачивать". Так само годі шукати компартійної логіки у рішенні "считать проверенным" завідувачку Бериславським районним відділом народної освіти латишку Людмилу Вілкс, дізнавшись що того самого 1933-го року вона "работая редактором газеты "Соцперемога" за саботаж решения партии о Политотделах Районным Партийным Комитетом снята с работы". Зглянулися і над водієм зернорадгоспу Гнатом Карпеєм, членом ВКП(б) з 1924 р., а до того - у 1919-23 рр. членом Компартії США (!), хоча він "в 1932 г. имел выговор от партячейки за не сдачу 25 кгр. пшеницы во время хлебоздачи". Дехто відбувався, як не дивно, жартами. Так, управляючий 9-м відділком зернорадгоспу Бабчук на питання "Кто такой Постышев и где работает ответил кажется слесарем в Харькове". Мабуть, комісари теж дозволяли собі гумор.

Та як було не виколупати з партійного моноліту "сына об'ездчика князя Трубецкого" з села Козацького Миколу Пилипея? Адже той "В 1932 г. будучи председателем Коммуны "Память Ленина" РПК снят с работы за систематические пьянки". Комісія встановила, шо "Пилипей работая в 1918-19 г. в имении князя Трубецкого в Козацком был объездчиком и помощником прикажчика при варте [мається на увазі період Гетьманату П.Скоропадського]. Избивал рабочих, а при введении 8-ми часового рабочего дня будучи членом рабочкома в той же экономии с арапником угрожая выступал перед рабочими заявляя: "Я всем покажу 8 часовой рабочий день". Во время инквизиции [так у документі!] имущества князя Трубецкого Пилипей скрывался… во время раскулачивания в 1929 г. будучи пред. с/совета возвратил Ретенку кулаку имущество дав возможность поступления в колхоз". Вигнали як "чуждый классово-враждебный элемент" з ВКП(б) завідувачку яслями тієї ж комуни Пелагею Вітасик, бо вона, виявилося, "знала и знает всех кулаков и петлюровцев, пролезших в коммуну, но мер борьбы с ними не проводила… При вступлении в партию скрыла свое кулацкое происхождение и службу в Петлюровских рядах своего мужа коммунара /коммуниста/ Дорофея Витасик… дочь кулака, пролезшая в партию и действовавшая "тихой сапой", принимая участие и скрывая злоупотребления". Це вона, вража дочка, "изорвала на пеленки Красное знамя парт. Ячейки" (Ще й батько Пелагеїн нібито мав млина, а дід ще й 8 коней, 2 вола, 2 корови і 30 га землі). Та ж доля спіткала, звісно, й чоловіка, адже той "при вступлении в партию скрыл службу в Петлюровской банде Балакерева". Бригадир комуни Григорій Даниленко постраждав лише за те, що не знав, коли була Лютнева революція, коли була зорганізована радянська влада, хто може бути членом партії та змісту постанов січневого пленуму комуністичного ареопагу. А голову Старошведської сільради Дмитра Краковського позбавили партквитка не лише за те, що не боровся з "боярскими тенденциями использования вольнонаемного труда в колхозе", а ще й не знав "Кто такой Гитлер. 2.Кто такой Тельман. 3.Что за судебный процесс происходит в Германии".

Цілу кампанію дискредитації зазнав від однопартійців голова артілі ім.Сталіна, згодом секретар тамошнього партосередку 30-річний Іван Горбань. Орган політвідділу Львівської МТС "Сталінський шлях" навіть присвятив йому окремий номер від 21.11.1933 р. Варто, думається, аби передати колорит і психоз часу, навести цю замітку майже повністю:

"НЕ МІСЦЕ В ПАРТІЇ

Комуніст т.Горбань був надіслан до комуни "Цюрупи" райуповноваженим - ничого не робив, якщо не вважати регулярне відвідування їдальні. Після цього був надіслан до "14 жовтня" - парторгом. Майже не працював. На три тижні виїжджав без дозвілу РПК і Політвідділу з кол-пу…Надіслано секретарем партосередку колгоспу ім.Сталіна (Н-Тягинка). Замісць піднесення серед колгоспників дисципліни шляхом розгорнення масово-політичної роботи він адміністрирував, будив колгоспників пінками ноги, затримував видачу натур авансу, самопостачався.., Незаконно одержав в колгоспі 300 крб купів місце на курорт і поїхав лікуватись…Повернувся т.Горбань з санаторії й замісць того, щоб негайно розгорнути роботу навколо піднесення темпів зяблювання він пішов на… палювання зайців. Горбань палює, а зяб на місці. Це на руку клясовому ворогу". На чистці виявили, що у Горбаня "В повсяк денній його роботі мат та вульгарні слова були улюбленими словами в його розмові з колгоспниками", що в артілі працювали аж 15 куркулів, а він не боровся з ними, а преміював, що "разлагал колхозников "матом", толкал лежащего колхозника ногой. Заявлял "раньше 50 чел. посажу, а потом сам сяду", що "по жандармски руководил бригадами… Когда весной люди от слабости заболевали [так компартійна пропаганда трактувала Голодомор] и Бурлей попросил молока для них, Горбань крикнул: "Что ты требуешь, ну бери мою душу". А сам пил сливки", що на питання колгоспниць, які укладали копиці і намагалися дізнатися про умови роботи, він відповів Марії Чепінозі: "С такой мордой, как у тебя, не 3 га надо складывать, а 6 га, в то время как [ей] 60 лет и она больная". Потім ревнителі "ума, чести и совести нашей епохи" виявили, ніби "Весною коли їхав зі степу застав дівчину - Знахуренко у саду, що рвала абрикоси. Він її намагався вести до контори колгоспу. - дівчина відмовлялася, тоді Горбань хотів її знасиловать". На комісії Горбань взагалі розійшовся і "заявил, что все женщины партийки проститутки"(!). Однак, думається, головною причиною виключення його з партії, було те, що "Горбань, будучи уполномоченным РПК и П/От. в коммуне им. Цюрупы и арт. "14 річчя Жовтня" не произнес ни одного слова за весенний сев и не боролся за его выполнение".

Не менш показове і характерне вигнання з компартійної череди завгоспа центральної садиби зернорадгоспу Борща, який мешкав у Новорайську. Щодо нього навіть застосували, висловлюючись по-сучасному, оперативно-розшукову діяльність, тобто секретного співробітника. Отож, "По данным с/с "УРАЛОВА" - БОРЩ Леонид Андреевич - резко проявляет себя антисоветским человеком, например, при разговоре с нашим с/с "УРАЛОВИМ", БОРЩ по вопросу чистки партии заявил следующее: "ДУРАКИ ТЕ КТО СТАРАЕТСЯ ВЫГОРОДИТСЯ И НАЧИНАЕТ РАЗСКАЗЫВАТЬ ВСЕ - О СВОИХ ЗАСЛУГАХ, ОСОБЕННО ДАРМАНСТУК [Дармостук], КОТОРЫЙ НАЧАЛ РАЗСКАЗЫВАТЬ КАК ЖЕНИЛСЯ ДА КАК ВЫПИВАЛ, КТО ЕГО ОБ ЭТОМ СПРАШИВАЛ МОЛЧАЛ БЫ СЕБЕ ВОТ КОГДА МЕНЯ БУДУТ ЧИСТИТЬ Я СКАЖУ ЧТО ВЫПИВАЮ ХОРОШО И БОЛЬШЕ НИЧЕГО НЕ СКАЖУ О СЕБЕ ПОТОМУ ЧТО Я ЗНАЮ, РАБОЧИМ НЕ МЕСТО В ПАРТИИ ИБО ПРИ ЧИСТКЕ БОЛЬШЕ ВСЕГО ВЫЧИЩАЮТ РАБОЧИХ И НА НАШЕ МЕСТО В ПАРТИЮ ВМЕСТО РАБОЧЕГО КЛАССА БУДУТ НАБИРАТЬ И ПОПОЛНЯТЬ НАШИ МЕСТА МОЛОДЫМИ ЕВРЕЯМИ ТОГДА НАД НАМИ БУДУТ ВЕРХОВОДИТЬ ЕВРЕИ И ТОГДА НАС УЖЕ СОВСЕМ ЗАВ'ЯЖУТ В МЕШОК. Я ЧИСТКИ НЕ БОЮСЬ ПОТОМУ ЧТО Я ТЕПЕРЬ ЗАКОНЧИЛ УЧЕБУ НА АГРОНОМА МЕНЯ ВЫЧИСТЯТ ТАК Я ВСЕ РАВНО ГДЕ УГОДНО МОГУ УСТРОИТСЯ РАБОТАТЬ".

У Зміївці потягли на суд комуністів (не плутати з Судом Божим!) кандидатку до партії, колгоспницю артілі "Єдність" малограмотну німкеню Ельфріду Августівну Бух. Виволокли, що та "в 1931 г. получила от КК выговор за половую распущенность"(!). Зібрали на неї "солідний" компромат. Дали його соплемінники й однопартійці Фріди. Таубергер під "опросом" засвідчив: "В части скрития кулацкого имущества кандидат. партии т.Бухом Фридою могу показать следующее: В конце 1932-го начала 1933 года она действительно скрила вещи както в момент раскулачивания Ебенгера Р.Я. зайшла к нему в дом надела на себя несколько пар белья кофт, юпок и летнее пальто и ушла на дом к себе спрятавши эти вещи. Зайдя на почту жена Ебенгера рассказала об этом почтарке Партье Фриде, сказавши "Слава богу нашелся хороший еще человек сбила не много вещей" На вопрос кому она ответила Бух Фриде. Зачто дала картошки. Под видом учебе на гитаре ее дочь Анна ходила к Бух Фриде носила ей вещи для скрития. Кроме этого довожу до сведения Комисии по чистке партии о том что брат Райнгольм мужа белоемигрант в Болгарии с каким имеется связь. Настроение Бух Фриды не партийное как-то в разговоре с кулаком Ковальським А.Т. говорила "что скоро придет конец красным, я б зубами грызла комунистов". Это было в весеннее тяжелое время и вообще ее настроение в тяжелое время далеко не партийное вместо мобилизации мас колхозников занималась разложением последних. В момент когда мужа ее должны были снять с тракторних курсов и вопрос стоял об исключении с колхоза, она [в] присутствии беспартийних заявляла - крича "Что они хотят от моего мужа - пойду брошу в глаза им парт-билет - муж мне дороже парт-билета партии и уеду от них". В чом и росписуюсь. 20/Х - 33 год. Таубергер П.И.". Односельчанин Густав Шульц того ж дня свідчив: "Сим действительно подтверждаю что канд. партии Бух Фрида Авгус передерживала кулака - Ебенгер Радиона Якобовича как-то Одеяло 3 летних платьев и около 20 пуд картошки". Ще один партієць Б.М.Бегагоєн також підтвердив, що нещасна Фріда "скривала кулацкие вещи и имела связ с кулаками - муж ее Том Фридрих был сын помещика. Ко мне поступил материал как работнику милиции о том, что Бух Фрида переховует кулацкие вещи и в результате она сама призналась, что есть только одна Гитара об остальных вещах фактов не имел". А коли ще на комісії партійні цербери виявили, що Фріда не відає, "Как называется наше государство и какие Республики входят в СССР", "Кто генеральный секретарь ЦК", "Кто такой Тельман", "Кто такой Гитлер", "Какими вопросами международной жизни интересуются колхозники немцы", сумнівів не було - таку необхідно виключити.

Заодно виключили й голову колгоспу "Єдність" також німця Отто Якубовича Буша. По-перше, він виявився сином свого батька, а той мав землі 30 га, орендував ще 40 га, коней робітних 10-12, корів 4-5, 1/8 га винограду і "постоянную наемную рабочую силу 1-2 чел."(!). По-друге, "по непроверенным данным (!) БУШ сейчас имеет собственную ветряную мельницу которую он получил в приданное, по сведениям в колхоз не передал. Все родственники его кулаки с которыми он держал и сейчас поддерживает тесную св'язь. Ранее имел тесную св'язь с духовенством как то с бывшим кистером ВАЛЛЕРОМ". По-третє, "в 1930-31 г. скрывался от раскулачивания, Работая председателем Змеевского Сельсовета занимался п'янством укрывал и содействовал кулачеству давал ложные характеристики как например своему отцу и другим. На "рождество" устроил у себя на квартире попойку с коммунистами ШУЛЬЦОМ, ШУРДУКОМ и другими, после выехали в Берислав и продолжали попойку в Бериславе, проявляют антисоветские настроения, например: среди колхозников он говорил: "ЕСЛИ СЛУЧИЛОСЬ В АРТЕЛИ КАКОЕ ЛИБО НЕДОРАЗУМЕНИЕ ТО ОБ'ЯЗАТЕЛЬНО ОБВИНЯЮТ КУЛАКА А В САМОМ ДЕЛЕ ЭТО ДЕЛАЮТ САМИ БЕДНЯКИ, Я ЭТО ЗНАЮ НУ ПОСМОТРИМ ИЛИ Я ИХ НЕ ВОЗЬМУ В СВОИ РУКИ, ИЛИ ОНИ МНЕ НЕ БУДУТ ПОДЧИНЯТСЯ, МЫ В АРТЕЛИ ВСЕ РАВНЫЕ, ПУСТЬ НЕ ДУМАЮТ ЧТО ЕСЛИ ОНИ БЕДНЯКИ, ТАК ИМЕЮТ НА ВСЕ ПРАВО". Или в другой раз он говорил: "ПОКА СОВВЛАСТЬ ИМЕЕТ КОРОВЫ И ЕЩЕ КОЕ ЧТО СПОКОЙНЫМ НИКТО НЕ БУДЕТ, СЕЛЯНИН-КОЛХОЗНИК, СПОКОЙНЫМ БУДЕТ ТОГДА КОГДА ОН АБСОЛЮТНО НИЧЕГО НЕ БУДЕТ ИМЕТЬ, КОГДА ЕМУ ПРИЙДЕТСЯ ПОДЫХАТЬ". Ще парткомісія виявила, що "сам Буш женат на кулачке Грэм, что Буш будучи председателем с/с. из конфискованной муки у кулака Эбингера часть муки дал кулачке Эбингер, а Портье Фриде дал фасоли, чтобы она об этом молчала. Буш допустил к молотарке кулака Гречмана, который через 4 дня молотарку поломал. Отец Буш был в банде Дорошенко переводчиком и давал деньги на заем немцам. для подавления большевизма… в артели "Єдність" в августе мес. был полный саботаж в выполнении хлебоздачи". То ж і не дивно, що рішення більшовицьких авторитетів було однозначним - "Как чуждый и классово враждебный элемент, обманным путем пробравшегося в партию из партии ИСКЛЮЧИТЬ".

…Цитувати документи Державного архіву області можна ще довго. Але й цього досить аби усвідомити, що затіяна 1933-го року партійна чистка була ще одним засобом тиску на зголоднілий Український народ - представників усіх національностей, що мешкали тоді в УСРР. Оскільки до лав більшовицької партії, як уявлялося, приймали найкращих і найсвідоміших, то на прикладі розправи над ними усім іншим дохідливо показували їх "світле" майбуття. Невдовзі після Голодомору почався Великий терор 1937-38 рр. і більшість виключених з ВКП(б) (та й не виключених) стали жертвами Молоху. Не варто забувати, що усі ці жахи сталися усього лиш 70 років тому - тобто на пам'яті одного минулого покоління. І в умовах нинішньої нестабільності, перманентної революції та нескінченних виборів в Україні важливо усіма засобами запобігти зосередженню влади в руках однієї особи чи однієї партії, якою б личиною вони не прикривалися.

("Наддніпрянська правда", 19.10.2007 р.)

 

==============

 

СЕРГІЙ ГЕЙКО

НЕ БУЛО ПОРЯТУНКУ НІЗВІДКИ

За часи незалежності нашої держави було прийнято низку нормативно-правових актів щодо вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, які наш народ переживав тричі - у 1921-23, 1932-33 та 1946-47 роках. Останніми були Закон "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", ухвалений парламентом наприкінці минулого року, та виданий навесні Указ Президента України "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні". Загальновідомо, що Голодомор 1932-33 рр. був наймасштабнішим на українських теренах і тому саме його визнають геноцидом Українського народу законодавчі органи низки країн світу.

Трагедія 30-х років в СРСР довгі роки замовчувалася. Крига скресла лише під час "перебудови" часів М.Горбачова. Свідчення ще живих жертв та очевидців Голодомору заполонили засоби масової інформації. На їх вимогу та підтримуючи зусилля демократичних об'єднань громадян, тодішній Президент України Л.Кравчук ще 19 лютого 1993 р. видав Указ "Про заходи у зв'язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні". Але у Бериславі ще за два місяці до Указу районна організація Товариства "Просвіта" звернулася до місцевої державної адміністрації з пропозицією вшанувати пам'ять загиблих від голодомору земляків встановленням меморіального знаку на центральному міському кладовищі. До честі тодішнього Представника Президента України у Бериславському районі Костянтина Довганя ця ініціатива була ним відразу підтримана і того ж року на місці братньої могили жертв голодоморів одним з перших в області було споруджено й урочисто відкрито й освячено відповідний пам'ятний камінь. Але знадобилося ще цілих 10 років, аж поки "Просвіта" таки добилася, щоб у листопаді 2003 р. там було відкрито пам'ятний хрест "Жертвам голодомору та політичних репресій". Водночас громадськістю було зібрано чимало свідчень про штучний голод, який спіткав наш народ 75 років тому.

Важко було збирати такі матеріали. Навіть моторошно. Попри час, багато людей плакали, згадуючи рідних і близьких, знайомих і незнайомих, що померли у них на очах, а то й на руках. Здавалося б, роки мали стерти у пам'яті подробиці, згасити емоції. Та ні… Все пам'ятає наш народ, нічого не забув і не пробачив. Та й хіба можна забути чи пробачити таке.

Ткачук К.Н.: "Ми жили на центральній вулиці Козацького - Тараса Шевченка. На розі жила Є. (з етичних міркувань прізвищ не подаю - С.Г.). Чоловік у неї помер раніше, двоє дітей було. Так вона з однією жінкою, що у тієї чоловік був і четверо дітей, порізала своїх дітей - двох хлопчаків. Старшому 10 років було, а меншому і не знаю. І з тією жінкою поїли. А в ящичку "похоронила" - відвезла на кладовище порожній ящик, сказала, що помер. А за другого питають люди, він все бігав, гуляв: "Що це вашого Колі не видно?". А вона: "Та десь гуляє". А якось прийшла нерідна її дочка та й на піч залізла. А вона завішена. От дочка одсунула, а там усе у крові, усі стіни. Вона підняла крик. Приїхала комісія, перевірила. Голівки вона поховала у погребі, викопала ямку і там голівки зарила. А останнє усе поїли".

Погоріла Г.І. (жила у Бериславі): "Колись бігла я до церкви. Спішу, а на зустріч якась жінка йде. І летить вітром звідкілясь газета. Жінка підібрала її, сіла на лавку. Я думала, вона її читати буде, а вона сидить і ту газету їсть-їсть. І тут же померла".

Чорнобай О.Й. (жила у Бериславі): "Повз наш двір все жінка якась ходила з мішком. Я все думала: і що вона там носить? А вона дітей усіх своїх на кладовище виносила, то одного, то другого - трьох хлопчиків, чималих уже. На Пойдунівці (східна частина міста - С.Г.) це було, там наша хата стояла".

Як виживали тоді, одному Богові відомо.

Скрипець О.Ф. (жила у Бериславі): "Люди рвали траву, їли. Вище автостанції була лікарня, коло неї каплиця. Там з картоплі викидали картопляче лушпиння. Купа сміття там була. Люди підбирали те все. За кишки тваринні ми аж бились. Де школа (№ 5 - С.Г.), там викидали курині кишки на смітник. Так ми за них, за брудні, аж бились".

Воловенко Г.М. (жив у с.Дрімайлівка): "У 1933 році я вже був бригадиром тракторної бригади. Виїдемо на роботу, а у хлопців усіх пастки на ховрахів - наловимо їх, обдеремо, вкинемо кухарці, вона зваре їх, поїмо. Та гуртом заведемо один трактор, а інші на буксир візьмемо - бо сил вже заводить не було, багато хто вже пухлий був".

Щасний Д.А. (жив у с.Новоберислав): "Пішов я якось у плавні, накопав кореню собачої рози, наварили, думали їсти. А його їсти не можна. За малим не подохли".

Задорожній О.І. (жив у Бериславі): "Прийшов якось батько. А на гардеробі дріжджі лежали. Він говорить: "Ну, хлопці, вставайте, тюрю зробимо". Взяв ті дріжджі, трохи підсолив, каже: "Беріть ложки, їжте". А сам пішов".

Кузьменко О.Д. (жив у с.Кошари): "Мені тоді 18 років було. Роботи не було - ніхто не брав. Вже пухлий був. Ходив я днів п'ять, там їжаки водились у загатах - загорожах з кураю. То я їх ловив [плаче], обдирав і харчувався днів чотири. Потім мене, як взяли на роботу, то я не міг порожніх вил підняти, отакий доходний був".

Та й після смерті не мали спокою люди, не за звичаєм лягали у землю вони, не по-християнськи. По кілька днів лежали у домівках, а то й на вулиці просто неба. Поховати б їх - та сил катма! І слів уже не було:

Погорєлова О.С. (жила у с.Козацьке): "Ховали так. Викопали яму де-небудь. І в городах ховали, і в дворах. Де були мужики, ховали на кладовищі, а то - де рівчаки, де в степу, викопали яму, зарили, та й усе".

Пономаренко Т.М. (жила у Бериславі): "Померлих ховали по кладовищам, по місцю проживання, де поближче. Коли у день було багато мерців, або померлий не мав родичів, або був безіменний, то його клали у землю в одну загальну могилу. У Бериславі таке місце було біля балки, неподалік цегельного заводу".

Каневський М.Х. (жив у с.Новоберислав): "Помирали люди в хатах і на вулицях. Часто вийде грітися на сонце та й помре. В основному вмирали дорослі. Ховали їх на кладовищі, за селом. Були випадки, що привезли ховати, а він встає й каже: "Почекайте, я ще не вмер".

Кузьменко О.Д.: "Я діда тоді свого ховав. Розбив шафу, зробив йому домовину і разом з дядьком повезли на кладовище. А з голоду дядько такий доходний і я такий же. А до кладовища кілометрів зо два. До вечора везли. Привезли, а там - яма, хтось приготував для своїх. То ми діда у яму вкинули, зарили і тікать. Не знаю чи може й викинули його з ями. І так я й по сей день не був на могилі свого діда".

Тільки дехто з очевидців, що були ще живі 10 років тому, знали місця упокоєння своїх рідних. Зараз і ті майже усі відійшли в інший світ. Страшно було слухати людей і мимоволі виникало питання: а чому ж так сталося, хто винний? Довго про Голодомор не можна було й згадувати - він був засекречений. Потім з'явилися брехні, ніби був недорід, неврожай. Ці побрехеньки, на жаль, дехто поширює й понині. А як було насправді? Люди сказали й це:

Сергєєв Л.Я. (жив у Бериславі): "Наша дідівська хата була там, де зараз елеватор. У грудні місяці прийшли з міської ради і вигнали нас із хати. Сказали, що тут планується елеватор і наказали, щоб уже завтра нас не було. Батько просився хоч до весни. Відповіли: "Як до завтра не виберешся, то вишлемо до Білої Криниці, а там - до Сибіру". Причина голоду була проста: забрали комуністи й комсомольці усе. Самі ледарі, що тільки їли й пили, в карти грали, розпуствовали, гнали і жрали самогонку. Самі робити не хотіли, а тільки їсти могли. Все співали свої дурацькі пісні: "Мы старый мир разрушим до основанья". Міліція охороняла сарай на елеваторі, склади у центрі, туди усього понагрібали і розібрали собі, що хотіли. Ми казали тоді: "Нема хліба, нема сала - контрактація забрала". Контрактація - це був податок, яким обкладали заможних людей і грошима, і продуктами. Як виконає чоловік контрактацію, то завтра ще більшу накладуть. І так, поки не розорять чоловіка, а тоді у Сибір зашлють".

Хороводова Є.Ф. (жила у Бериславі): "Мій рідний дід на своїй власній шкірі зазнав, що принесла йому радянська влада…члени "ревкому" шастали по дворах, забирали все живе, заганяли в колгосп. Моя мати і батько не розгинали спини на землі від темного ранку до темної ночі, а ми, дітлахи малі, босі, голодні, рвали лободу, їли, щоб не померти з голоду. Я добре пам'ятаю, як на вулицях валялися померлі від голоду, а "ревком" діяв, з корінням виривав "ворогів народу". З донькою одного з членів ревкому - Д-тук, я вчилась до війни в одному класі. Алла, так звали його доньку, була ніжна і чистесенька як ангелочок, а ми, дітлахи бідняків, ховали свої брудні руки, бо не було чим помити їх. На перервах Алла діставала із портфелю пиріжки, а у мене від голоду корчами зводило живіт. Алла не знала, що таке збирати колоски, ховаючись від об'їждчика, якого боялись, бо він кидався як звір і бив, поки людина падала в безтямство".

Польщан О.Д. (жив у с.Любимівка, потім - у с.Червоний Маяк): "Урожай у 1932 був, прожити можна було. Так усе забрали. І худобу, і зерно. Я ходив уночі за 18 км на кукурудзяне поле. Назбираю качанів, а охорона їздить довкола на машині та з кулемета по кукурудзі. Пам'ятаю, прийшов я саме з кукурудзи, підходить один чоловік з села, він розкуркулений був і просить. Я дав йому качана, а він сирим узяв і гризе".

Ткачук К.Н.: "З начальства ніхто не вмер. З голоду вони не пухли. Було у них, що їсти і ні з ким вони не ділилися. По хатам ходили, шукали ями з хлібом, віддирали вікна, залазили в хати. Голод штучний був, врожай був, комори стояли набиті зерном".

Каневський М.Х.: "У 1932 почалося розкуркулювання. Приходили місцеві з сільради, забирали усе. Був план до двору. Хто його не виконував, того й розкуркулювали. А хто виконував, на того накладали ще більший податок, аж поки розкуркулювали. Голод почався ще у 1932-му, а навесні наступного найстрашніше було. Частина людей залишилась, а тих, хто не хотів віддавати свого добра - вислали".

Кузьменко О.Д.: "Врожай у 1932-му був. Пам'ятаю, біля Білої Криниці стояли два здоровенні метрів по 100 "кукурудзяники", то з них початки виглядали. А охороняли їх - не підійдеш. А міліція, прислужники міліції ходили по хатам - усе забирали. Купив чоловік щось, усе й заберуть. Начальство не голодувало. Перезимували вони - усі живі-здорові".

Чимало хто з бериславців згадували їдальню для більшовицького керівництва, яку чомусь називали "двадцяткою". Туди ходили з райкомів, парткомів, виконкомів, ревкомів. Для тих голоду не існувало. Бог їм суддя! А для простолюдина спасіння не було ніде і нізвідки. Адже політика геноциду забезпечувалася державною репресивно-каральною системою:

Погоріла Г.І.: "У 1932 році після розкуркулювання багато людей помішалося, зійшли з розуму. А я тоді бігала співати у бериславську Успенську церкву. Так людей ходило дуже багато помішаних у церкву. Там тоді отець Федір служив, так він тих людей вичитував - читав молитви з невеликої книжечки такої і люди виліковувались. Так дійшло до того, що люди не в лікарню йшли, а до отця Федора. Отож хтось і доніс, і забрала його міліція, і більше він не повернувся".

Зараз науковцями документально доведено, що Голодомор 1932-33 років був штучним, організованим комуністичною владою проти українського селянства, роботящі представники якого не хотіли йти до колгоспів та радгоспів, задарма віддаючи нажите своїм потом і кров'ю. Та сили були нерівні. Тодішній секретар ЦК українських комуністів Мендель Хатаєвич відверто і цинічно заявив: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!". Законом України юридично визначено Голодомор 1932-33 рр. як геноцид - цілеспрямований акт масового знищення людей внаслідок злочинних дій тоталітарного режиму СРСР, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності. Публічне заперечення Голодомору визнано наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним. Тож, заходи Президента України Віктора Ющенка щодо належного вшанування пам'яті жертв тоталітаризму і комунізму можна лише вітати. Адже трагедія 1932-33 років так чи інакше торкнулася кожної української родини. І треба робити усе, аби таке чи подібне ніколи й ніде не повторилося. Задля цього варто озиратися у недавнє минуле: з часів Голодомору спливло усього 75 років - це життя лиш одного покоління.

("Урядовий кур'єр", 24.11.2007 р.)

 

Читати далі >> 5 >> 6