ІІІ. Болезненные явления в парторганизации. /по матеріалам РайКК, президиума и ПК облік, информа обкома КП(б)У, пресс и Прокуратуры/.
І.) По колхозным ячейкам: 1) Колхоз “Червоний Незаможник”, Костогрызовского с/совета – группа членов партии (4 чел.) организовано выступили на открытых колхозных собраниях против плана хлебозаготовок, голосовали против плана. В этом же колхозе расчищалось имущество, истреблялись колхозные лошади. Борьбы с потерями хлеба не было организовано. 2) Колхоз “П’ятирічка” того же сельсовета. – Секретарь п/ячейки давал распоряжения колхозникам оставлять в соломе во время молотьбы, содействовал краже хлеба, пьянствовал. В период подготовки к весеннему севу 33 года отмечено – пьянство председателя сельсовета, нарушение революционной законности, коммунист Якушенко проводил пьянки со спекулятивными элементами, другой член ячейки Величко связан с кулаками, укрывая от изъятия их имущество. 3) Казаче-Лагерский сельсовет. По колхозам “Червоний інтенсивник”, “Переможна хвиля”, “Пробуждение” - 5 членов партии организовали открытое кулацкое выступление против хлебозаготовок: / голосование против плана, отказ от работы по хлебозаготовкам, заявления: “когда не будут забирать хлеб, тогда мы будем руководить” /. 4) Б-Копанской с/сельсовет. По колхозам им. Петровского, Сталина, Молотова, Крупкой, “Червона”, и им. Калинина также имели место выступления отдельных членов партии против плана хлебозаготовок и нежелание руководить реализацией плана. В этих же колхозах отмечены факты разбазаривания хлеба, кожсырья и др. вредительские действия кулака, пьянство членов партии и связь с кулаками. По колхозу “Шлях до комуни” отмечено также – агитация против хлебозаготовок со стороны 2-х кандидатов партии / исключены из партии /. 5) Ст. Маячковский с/совет. В период выполнения плана хлебозаготовок бюро РПК отметило наличие элементов разложения и притупления классовой бдительности у части партийной организации села Ст. Маячки, в результате чего имело место много случаев спекуляции хлебом, выдача колхозного хлеба кулакам, самоснабжение и пьянство. / Поручено райКК проверить состав партячейки Ст. Маячковского сельсовета/. 6) Колхозы “Червоний промінь”, “Шлях до соціялізму” и партийная ячейка засорены классово-чуждыми элементами. В период хлебозаготовок, кроме расхищенного хлеба, разбазарено 3 тыс. пудов пшеничной муки / исключено 4 члена партии, секретарь п/ячейки снят с работы /. 7) По колхозам им. Блюхера и Ленина, в апреле 33 года бюро РПК отметило кулацко-вредительское отношение к колхозной лошади, в результате чего по колхозу Блюхера, значительная часть конского поголовья выведена из строя / пред. Колхоза Гуляев исключен из партии, в колхозе им. Ленина за падеж лошадей пред. Колхоза Юхненко исключен из партии /.
ІІ.) Ячейки совхозов: 1) Огородный совхоз / Казачелагерский с/совет /. Длительное время находится в состоянии глубоких прорывов и развала хозяйства, а так: строительство в совхозе сорвано, погибло до 1.000 пудов посевного картофеля, посев материалом на весну 33 года совхоз был обеспечен только на 34 %, спахано на зябь только 12 % плана, плохо проведен ремонт тракторов, наконец в результате вредительского отношения к лошади, большая часть лошадей не была использована на работе. На руководящих работах по отдельным участкам совхоза допущены чуждые люди / Чернобаба, Деревянко /. За срыв подготовки к севу, Бюро РПК вынесло выговор с последним предупреждением директору Федосееву. 2) Свиноводческий совхоз “Перемога революції”. В октябре 1932 г. РайКК отметила угрожающее состояние совхоза, развал хозяйства, так: в течении 10 месяцев погибло 2.724 шт. свиней, а лишь за 18 дней погибло 392 шт. / погиб преимущественно молодняк /, остальная часть стада свиней – грязные, худые, уход за ними поставлен по-вредительски. Кормами совхоз не обеспечен, есть угроза гибели всего свинного стада. Дирекция совхоза, вместо решительных мер восстановления хозяйства, - проводила беспринципные споры с контролером НКЗема Союза. Зарплата рабочим выплачивается несвоевременно. Чистка совхоза прошла без участия активности рабочих, подготовка к чистке была недостаточной.
/ из постановлений райКК, февраль 1933 г./.
ІІІ) О рыбной путине: В апреле 1933 г. Бюро РПК отметило срыв выполнения плана путины по району за І квартал, часть пойманной рыбы разворована / председ. рыбной артели Казачелагерского сельсовета Черво ненко и за участие в краже рыбы член партии Сусенко – исключены из партии/.
ІV) Всего привлечено к парт ответственности / по району /:
За ІІ-е полугодие 1932 г. – 65 чел., из них 15 кандидатов. Из общего числа привлеченных за этот период исключены из партии 17 чел., в том числе 6 кандидатов, за весь период 1933 г. Исключено из партии – 34 чел., а за І-й квартал 1933 г. исключено – 30 чел.
V) О районном руководстве. Бюро РПК в своем решении признало ряд ошибок, допущенных в руководстве районом, в основном – незнание большинства партийных ячеек, уполномоченные РПК не сигнализировали о болезненных явлениях в партячейках, что в части Казачелагерской парторганизации, наиболее разложившейся, бюро РПК не приняло решительных и последовательных мер / как-то исключая из партии оставались на работе председателя колхоза /, что было использовано для продолжения кулацкой, разлагающей работы на селе, на решениях РПК об исключении из партии предателей партии и колхозных масс – не воспитывали парторганизацию и колхозников. Преступное отношение было проявлено к делу сбора хлопка и использования хлебных фондов для стимулирования хлопкозаготовок, так: по состоянию на 5/І – 1933 г. сбор хлопка составлял 58% к плану, сдано государству хлопка только 36% к плану. 6.000 пудов хлеба были изъяты для других целей – из фонда стимулирования хлопкозаготовок.
/ из постановления презид. ОблКК 11/V – 1933 /
В течении года в районе сменились: 4 пред. райКК, 3 секретаря РПК.
Ф. П. – 137, оп.6, спр.7, арк..30, 31,32,33.
Справка о выполнении хозяйственных политических кампаний по Цюрупинському району
Зведення на 27/V – 1933
Ф. Р. – 137, оп.6, спр.7, арк.35.
Справка о выполнении хозяйственных политических кампаний по Цюрупинському району
Начато “16” марта 1933 г. Окончено “30” марта 1933 г.
Постановление (о начатии следствия, избрании меры пресечения и предъявления обвинения)
Гор. Цюрупинск “16” марта 1933 г., уполномоченный Цюрупинского Райотделения Одесского Облотдела ГПУ УССР Порженко рассмотрев материалы о преступной деятельности гр.-на Охременко Дмитрия Васильевича Выразившейся в том, что он систематически проводил антисовагитацию направленную против проводимых партией и соввластью мероприятий на селе и усматривая в означенных деяниях, наличие признаков преступлений, предусмотренных ст. ст. 54-10 УК УССР
Постановил:
1. На основании ст. ст. 93 п.2 и 108 УПК, настоящее дело принять к своему производству и начать предварительное следствие. 2. На основании ст.126 и , руководствуясь ст.127 УПК, привлечь гр.-на Охременко Д.В. во настоящему делу в качестве обвиняемого, предъявив ему обвинение по ст. ст. 54-10 УК УССР. 3. На основании ст. ст. 142 и 144, и руководствуясь ст. ст. 145 и 156 УПК, мерой пресечения способов уклонения от суда и следствия в отношении обвиняемого Охременко Д.В. избрать содержится под стражей при Цюрупинской Раймилиции Копию настоящего постановления препроводить Цюрупинскому Участковому и Прокурору.
Р/Уполномоченный / Порженко / Дело зарегистрировано под № 120.
Ф. Р. – 4033, оп.7, спр.597, арк.1.
У.С.Р.Р. Державне Політичне Управління
Ордер № 44
Дано “14” марта 1933 г.
На переведення ареста гр. Охременко Дмитрия Васильевича на адресу с. Б.Копани
при обыске предъявлен ордер № 44 на право ареста в чом розписуюсь 15/ІІІ 1933
Охременко
Ф. Р. – 4033, оп. 7, спр.597, арк.2.
Протокол допроса обвиняемого
1933 марта “18” дня. 1.Ф.И.О. Охременко Д.В. 2.Возраст 1889 г. 3.Место рождения с. Б.Копани Цюрупинського района 4.Социальное положение середняк колхозник 5.Имущественное положение не имею отчего 6.Гражданство У.С.С.Р. 7.Образование нижче 2-х класное Училище 8.Национальность украинець 9.Сем. положение женат 10.Категория воинского учета снят с учета 11.Профессия телеграфист 12.Место службы и должность или ряд занятий колхоз им. Крупской садоводом-работником. 13.Сведения о судимости и нахождении под следствием не был 14.Партийная принадлежность б/п 15.Состоит-ли в Профсоюзе нет 16.Точный адрес с.Б.Копани Цюрупинского р-на 17.Социальное и политическое прошлое сын кулака, сам служащий телеграфист Будучи допрошенным по существу дела обвиняемый показал следующее: Мой отец Охременко Василий занимался хлебопашеством земли, имел 71/2 дес., имел мельницу, во время сезонних работ пользовался наемным трудом. Я до вступу в колхоз 1930 г. работал одноличником, имел 1 дес. сада, работал счетоводом. В колхозе с 1 января 1932 меня переведено счетоводом в Б.Копанивский сельсовет, а 10/ІІ – 33 – снят, и сей час работаю по садоводству. Больше показать ничего немогу, протокол составлен с моих слов правильно, в чом и расписываюсь. В предявленном бовинении по ст. 54-10 УК У.С.Р.Р. виновным себя не признаю. Антисовагитации среди крестьян я не проводил.
Д.Охременко
Ф. Р. – 4033, оп. 7, срп.597, арк. 7.
По след.делу № 120 Обвинительное заключение
Г. Цюрупинск, 1933 г., марта 30 дня. Я, Уполномоченный ОО Одоблотдела ГПУ т. Александрович рассмотрев следдело за № 120 по обвинению гр.-на Охременко Д.В. в совершении преступления, предусмотренного ст. 54-10 УК УСРР – Нашел: В Цюрупинский Райаппарат ГПУ поступили сведения о том, что житель села Б.Копани Цюрупинского района Охременко Д.В., сын кулака, служил в старой армии в чине прапорщика, а также у белах – систематически проводит а/с агитацию направленную против проводимых партией и Советвластью мероприятий на селе. На основании поступивших материалов, Охременко был 15/ІІІ – с/г арестован и привлечен к уголовной ответственности по ст. 54-10 УК УССР. Произведенным по делу предварительным следствием, имевшиеся материалы полностью подтвердились и установлено: Охременко Д.В., 1889 г. рождения, уроженец и житель Б-Копани Цюрупинского района, сын кулака, до Революции совместно с отцом имел 90 дес. земли, мельнику, 30 шт. скота, веялку, сеялку и др. с/хоз. инвентарь. Держали 12 наемных робочих. Отец его в 1929 г. раскулачен. Сам Охременко Дмитрий был в старой армии в чине прапорщика, а также служил у белых, за что лишался избирательных прав. Два брата его находились в белой армии и убиты во время гражданской войны. Будучи недовольным проводимыми мероприятиями на селе Охременко систематически проводил а/с агитацию против таковых в частности: В юне месяце 1932 г., Охременко Д. в группе крестьян высказывался: “Соввласть не жалеет людей и забирает последнее, благодаря чему народ пропадает с голода, но все равно так продовжаться не может и Соввласть будет свергнута”. / л.д. 16/об./ Зимой 1933 г., Охременко возле сельбуда, где присутствовало много крестьян агитировал: “Соввласть грабит хлеб, деньги, дабы откупиться от иностранных держав, но там знают как здесь народ мучается и как над ним издеваются”. / л.д. 16/об./ Приблизительно в первых числах февраля месяца 1933 г. Охременко также высказывался о том, что Соввласть занимается “грабежом”, что приходится голодать, но после этого через короткое время у него бригадой было обнаружено и изъято 15 пудов хлеба и 3 пуда Сахара. / л.д. 10/об./ Работая в сельсовете, Охременко в числе других принимал участие в недообложении единоличного сектора за что в феврале 1933 г. он был снят с работы. / л.д. 18/ Антисоветдеятельность Охременко Дмитрий также подтверждается и др. свидетельскими показаниями / л.д. 13/об.17/. Обвиняемый Охременко Д.В. подтвердил свою службу в старой и белой армиях, но категорически отрицает проведение а/с агитации среди крестьян. На основании вышеизложенного и имея ввиду, что Охременко Д. является социально опасным элементом.
Постановили: Следственное дело № 120 по обвинению гр.-на Охременка Д.В., 1889 г. рождения, в совершении преступлении предусмотренном ст. 54-10 УК УССР направить на рассмотрение Судтройки при Коллегии ГПУ УССР с ходатайством о применении к нему меры социальной защиты –ЗАКЛЮЧЕНИЕ В КОНЦЛАГЕРЬ СРОКОМ НА ВОСЕМЬ ЛЕТ.
Уполномоченный ОО Одоблотдела ГПУ УССР / Александрович /
Согласен: Райуполномоченный ГПУ УССР по Цюрупинському району / Порженко /
Ф. Р. – 4033, оп.7, спр. 597, арк.19, 20.
Выписка из протокола № 88/962 Особого совещания при Коллегии ГПУ УССР от 19/ІV – 1933 г.
Слушали: 18. Дело № 120/766/40698 Одесского Облотдела ГПУ / Цюрупинский Р.О. /,по обвинению гр. Охременко Дмитрия Васильевича 1889 г. рождения, ур. с. Б.Копани, украинца.
по ст. 54 - 10 УК УССР
Постановили: Охременко Д.В.– заключить в концлагерь сроком на ТРИ года, считая срок с 16/ІІІ – 1933 г.
Секретар Особого Совещания.
Ф. Р. – 4033, оп.7, спр.597, арк.22.
До Цюрупинського Райпостачу
Категорично вимагаємо термінової надсилки відомостей перебіг м’ясозаготівель на останнє число, противному разі буде наложено штраф.
Херсон Укрзаготскот 27/Х – 1933
Ф. Р. – 1085, оп.1, спр.1, арк. 23
До Цюрупинського Райпостачу
Зрив липневого плану одноосібному сектору відносимо рахунок відсутності сільрадах комісії “Сприяння”. Просимо негайно утворити такі, примусити виконати липневий план.
Херсон Укрзаготскот 27/VІІ – 1932
Ф. Р. – 1085, оп.1, спр.1, арк. 57
До Цюрупинського Райпостачу
Мающимися відомостями Вашому районі переводиться децзаготівля також закупається розкуркулена худоба, вимагаємо затримати, передати негайно Заготскоту всю заготовлену худобу.
Херсон Укрзаготскот 16/ХІІ – 1932
Ф. Р. – 1085, оп.1, спр.1, арк. 20
До Цюрупинського Райпостачу
Просимо розпорядження про виділення мануфактури під худобозаготівлю на суму 2.000 крб.
Херсон Укрзаготскот 18/VІ – 1932
Ф. Р. – 1085, оп.1, спр.1, арк. 56
Радченко Катерина Єгорівна село Пролетарка Цюрупинського району
Будучи 8-річною дівчинкою я бачила голодну смерть своїх односельців. Я добре лазила по деревах і рвала листя з липи й клена, бо внизу вже по обчухрували все гілля. Принесу торбу листя додому. Мама натовче у ступі стержнів із кукурудзяних качанів, усе це змішає та й у піч. Виходили щось на коров’ячий кізяк. І ми їли ті коржі, підсмачені молочком. Може, того й вижили.
Павлюк Ганна Василівна м. Цюрупинськ в роки голоду проживала у Запорозькій області.
Давно то було, що я вже й позабувала. Але пригадую, мов крізь туман, як на хуторі ходили “буксири” й усе забирали. Наша сімя складалася з дев’яти душ. Осталися ми без нічого. То бабуся не витримала й умерла. Стояв у нашій хаті клуночок доброго борошна. Військовий через поріг і до нього, щоб забрати. А ми впали на той клуночок і не даємо. Тоді нас повідкидали, а мішечок все ж таки забрали. Але всі слава богу вижили. Та допомагала на світі вижити нам корівка. Як-не-як, вип’єш молочка та й день до вечора.
Сахарова Олександра Іванівна село Піщанівка Цюрупинського району
Сімя у нас була велика, було дев’ять дітей. З них залишилося тільки четверо, це Микола, Петро, Марія, Олександра, а п’ятеро дітей не вижило: Надія, Ольга, Олексій, Микита, Люба. Мій батько, Іван Петрович, з своєї родини поховав не тільки своїх четверо братів Миколу, Петра, Олексія, Тимофія і двох сестер Марфу, Антоніну, но і батька з матір’ю. За пшеничний колосок з поля, який взяли, щоб накормити дітей, жорстоко били людей. Люди допомагали один одному як могли. Діти пухли з голоду, а в кого була корова, то з квартами стояли діти коло дверей за чверть молока. На жаль я вже й не пам’ятаю імена ще одинадцяти моїх родичів, які не пережили ті роки голоду. Жах.
Вацко Олександра Павлівна м. Цюрупинськ
Народилася я 1924 року в Київській області Богуславський район село Синиця. В той час мені завжди хотілося їсти, але нічого не було. Мати говорила: “що були уповноважені з району і забрали все”. Вони їздили до села цілими загонами і забирали продукти у людей, а хто опирався у того забирали силою. Люди під страхом старались хоч щось з продуктів заховати. Вони закопували в ямах буряки та картоплю. Зимою її варили неочищеною. З кори дерев мололи вручну щось подібне до тіста і робили коржі, люди їли все: худобу, черв’яків, собак, котів. В 1933 році мій дід Омелян Семенович їздив в Чечню до армійського товариша і привіз трохи продуктів. Це дало нам смогу ще трохи жити.
Алексєєва Марина Миколаївна м. Цюрупинськ Людям жилося дуже скрутно. Матері не знали, що робити чим накормити своїх голодних дітей. Їли все, що рухалося. Одного разу ми сіли вечеряти, роздобули кілька картошин. І раптом постукали у двері, мати пішла відчиняти, це були із сільради з обшуком. Діти почали сильно плакати, а менший мій братик Олексій взяв в руку картошину. Хотів сховати, але один із перевіряючи чоловіків побачив і відібрав, кинувши її на підлогу розтоптав ногою. Не знаю як я вижила.
Лозенко Віра Григорівна м. Цюрупинськ проживала в с.Рубанівка Великолепетиського р-ну Коли почалася колективізація, по дворах ходили гуртом активісти, як чорна смерть. “Мужик, де твій хліб? Признавайся”. А в того мужика вже давно ні зернини, ні ряднини, все забрали, описали, то за податки, то за поставки, то ще за щось. Ці антихристи виламували двері, виганяли сімю в ніч на мороз, кидали сонних дітей у гарби і везли в голий темний степ. Хто добирався до села, а хто і замерзав. У селі люди боялися пускати цих “розкулачених”, хоч і жаліли їх. Боялися, щоб самих не вигнали з хати в степ. В селі за один рік вимерло з голоду більше ста чоловік. Котів, собак у селі не було – все було з’їдене. Люди їли, що попало: мололи, наприклад, колючки степового кураю і з цього борошна пекли коржі, від них потім нестерпно різало животи.
Крамаренко Федір Якович с. Підстепне Цюрупинського району
Я навчався на тракториста. Мені давали сякий-такий хлібний пайок. І за два-три тижні щось назбираю – та й несу додому якусь хлібину. Воно нічим і не допоможе, - тільки що не даси вмерти. Люди тоді ходили понурі, сердиті. Скрізь у хатах стояли дитячі плачі… Якось на бригадному подвір’ї заливав в радіатор воду. Бачу: під колодязем чоловік сидить із виряченими очима. Хотів обізватися до нього, а він уже мертвий.
Крупін Петро Романович м. Цюрупинськ У нашій сімї до початку нового 1933-го року вже не було ні зернини. Узагалі ніякого хліба. Але рятувало те, що була корова. Молоко, правда, здавали в “госпоставку”- 360 літрів на рік. Одержували відвійки, ними і жили. Старший брат Микола навчався в Херсонському індустріальному технікумі. Брав у місто на навчання по 10 літрів відвійок. Тим і жив. Побоюючись, аби корову не викрали, на ніч заводили її у хату. Люди їли кукурудзяні качани, з яких вимолотили зерно. А навесні 1933-го пішла лобода. З неї готували млинці. Та люди мерли як мухи. По 10-12 чоловік за день тільки в нашому селі. Опухлих від голоду мерців вивозили на кладовище і ховали без усіляких позначень. Причому вивозили волами, а на бричку мерців накидали вповалку.
Димченко Микола Романович м. Цюрупинськ Рятувались, хто як міг. Мені родич довідку дістав на ім’я Федорова, з якою я й подався в Асканію Нову. Там і заповідник і племгосподарство. Взяли овочівником. Знав, як огородину вирощувати. Було, картоплю посадив, то вже вродило. Бригадир поважати став. Харч у нас був на ті часи добрий. М’яса (доріз, вибраковка худоби) навіть перепадало. Хліб давали, приварок з картоплею. Робили важко. Голодні забрідали у наші степи, але хіба всіх нагодуєш. Та й охорона в нас сувора. Об’їждчики не дуже підпустять. Навесні нас двома машинами відправили у Айгамани. Велике і моторошне своєю пусткою степове село. Живих де-не-де зустрінеш. Над сільрадою чорне знамено. Чи як знак покарання, чи трауру. Хоронили мертвих. На кладовище не везли, а закопували на місці, де знайшли. Було в хаті пустка, а вся сімя у печі. Рятувалися від холоду, та там і вмирали. Копали яму прямо в городі, звалювали туди трупи. Страшно й згадувати, що то була за робота. Не буду казати про запахи, бо про людей йдеться. Загинули вони безвинно, приречені. Згодом уже затих голод. Пристав я у прийми, та й попросився в колгосп. Ще довго мені штрикали в вічі батьковим куркульством. На гіршу роботу посилали з погрозами. Що тут скажеш? Мусив коритися. Так покірно і на війну пішов.
Бєляєва Паша Андріївна с. Великі Копані Цюрупинського району Якраз 33-го року я вийшла заміж за Михайла. І – голод. Відчуваємо, що не виживемо. Зібралися з Михайлом, та й махнули пішки на Крим. Повезло, вважали, Михайло влаштувався, хоч і не зразу, працювати на млин, а я – до свиней. Жили в хліві. Але хоч не пухли з голоду. Хоча ніхто нас не столовував – про те самі мали дбати. Але ж свиней годували… Не пропали й ми біля них. Ми б там й довше затримались, та прийшла пора мені народжувати першу дочку. Повернулись додому. Село наче вимерло. Почали нове життя. Та недовго й будували його. Михайло пішов у місто Херсон, баржі вантажити. Там під час погрузки затонула баржа з робітниками, так і загинув.
Лазаренко Іван Олексійович с. Підстепне Цюрупинського району 1932 рік був врожайним. Наша сімя проживала на Одещині. Ми, діти бігали у поле дивитися на пшеницю. Але під час збирання увесь хліб забрали. Вивезли, як говорили дорослі, в “госпоставку”. Батько казав, що колгосп наче й розрахувався з людьми, але на трудодні нічого не видали. Замість цього ще накинули план “госпоставок”. Тільки після вивезення додаткового плану, почали дещо нараховувати і людям. Пізніше, мати говорила, що на один трудодень припадало по 200 грам зерна. Сезонний робітник мав 150 – 180 трудоднів на рік. Неважко вирахувати, скільки хліба могла мати сімя.
Руденко Катерина Юхимівна с. Саги Цюрупинського району Народилася я у с. Великі Хутори на Харківщині. У сімї було п’ятеро дітей. Я – четверта. Пам’ятаю, зимували ми з 32-го на 33-ій важко. Запаси харчів швидко скінчилися, тож бабуся говорила нам: “коли прокинеться наша корівка, будемо мати не тільки телятко, а й молоко”. І ми щоранку питали у неї: “Чи є вже телятко ?” Мріям не судилося здійснитися. Наша годувальниця настільки ослабла, що не мала сил розтелитися. Тож батько корову дорізав, а м’ясо повіз на базар. Виручених грошей надовго не вистачило, тому навесні довелося кропиву товчену їсти і молоде листя березняка. Якось взяли мене батьки з собою на Західну Україну, де мати обмінювала свій одяг на картоплю. Коли повертались додому, на залізничній станції у товарняку шайка злодіїв напала і картоплю відібрала. Приїхали додому ні з чим. Батьки вступили працювати у колгосп за “паличку”. Восени 33-го на трудодень дали трішки цукру. А цукор – це гроші. Нам, дітям, пояснили, що чіпати те, що лежить у мішку не можна. Найбільш сміливим у добуванні їжі в хаті був мій братик Коля. Це він у поїдав вночі варену картоплю, яку бабуся залишала увечері для батька. Так сталося й цього разу. Коля зробив у мішку маленьку дірочку, через яку ми смоктали грудочки цукру. Люди пухли від голоду і вмирали. Але у нас були живі батьки й бабуся, які врятували наш рід.
Кириленко Ніна Федорівна с. Саги Цюрупинського району
Добре пам’ятаю голод. Скупив видався врожай на 1932-й, але можна було якось перебути до нового ужинку. Проте в людей силою, погрозами з домашніх засік повимітали все до зернини. Забрали навіть сушений паслін. Ми передчували біду. Всяк намагався приховати на чорний день хоч трохи буряків, картоплі. Залізні шворні шукачів натикалися на сховки під долівками хат, у городах. Щоб урятувати себе та сімю від голодної смерті, багато хто подався в степи, де надибували нірки мишей-полівок зі жменькою зібраних гризунами колосків. Потайки, як і всі односельці, виходила на пошуки і я, вдома вимолочувала колоски праником. Влучивши зручну мить, діставала заховані в погребі жорна й перемелювала збіжжя на борошно, з чого варила затірку, звану нами шліхтою. Чоловік мій, Іван, трудився ковалем у колгоспі. Як платню за роботу, виділяли йому півкілограма борошна за відпрацьований день. Тож так-сяк перебивалися. Одного разу до нашої хати ввійшов сусід і запримітив назбирані мною в полі колоски. Наступного дня прибула комісія. Нишпорили повсюди, одначе на схований у солом’яній скирті мішок із зерном не натрапили. Чоловіка забрали, але за браком доказів і через те, що нікому було замінити його на роботі, відпустили. Найтруднішою виявилася весна 1933 року. Смерть не минула і мою оселю – забрала семимісячну донечку Марію. Голод доводив людей до відчаю.
Хлусова Раїса Іванівна м. Цюрупинськ (зі слів Савченко Клавдії) Ішов 1933 рік. Мені було 13 років. Жили тоді у Старій Маячці. Сімя складалася з восьми чоловік. З них семеро дітей та батько. У господарстві мали коня, тому сімя вважалася заможною. Саме за це батька відправили до Сибіру, а дітей вигнали жити на вулицю, босими й голими, а йшла люта зима, були сильні морози. У хаті знайшли три фунти зерна, який конфіскували. Діти жили по сусідах, за свою роботу отримували платню (їжу). Весною та літом ходили в кучугури, збирали козельці та калачики, щоб можна було прокормитися. Восени ходили до лісу, збирали гриби та ягоди.
Частило Світлана Олександрівна м. Цюрупинськ (зі слів Демидової Єфросилії Семенівни) Демидова Єфросилія Семенівни народилися 26 червня 1911 року в м. Цюрупинську пережила голод 1932 – 1933 років в Україні. Їй було 21 рік. Ці роки вона згадувала з болем в серці. Моя прабабуся була найменшою в сімї. Крім неї в сімї було ще четверо братів та дві сестри у яких були уже свої діти. Але під час голодомору для того, щоб вижити, троє братів з сімями виїхали і більше про них ніхто не чув. Це були жахливі роки. Їсти не було чого. Люди варили борщ з трави та козельців, які росли в кучугурах. Люди пухли з голоду. Багато горя зазнала не одна українська сімя за ці роки. Знущання, масові пограбування залишили в її серці глибоку рану. Переживши такі роки, моя прабабуся була чуйною, доброю, чесною людиною. Вона не дуже любила згадувати ці роки, тому що спогади краяли її душу. Померла вона 13 грудня 1999 року.
Ващенко Клавдія Леонтіївна м. Цюрупинськ (зі слів матері Запорожець Юляни Степанівни, 1909 р. народження) Мати розповідала, що у с. Клинах Голопристанського району, де проживала сім’я, був голод, спричинений владою штучно. Організовувалися бригади, які ходили по дворах і забирали у людей зерно. Селяни ховали зерно, де хто міг. Наша сімя Запорожців особливо не голодувала, бо заховали хліб у конюшні під ящиками. Їли те, що вродило в городі. Мали корову. Облави з активістів приходили шукати хліб і вранці і ввечері, навесні і взимку, багато людей помирало. Ховали усім селом. Хто чим міг допомагав голодуючим. Особливо голодували бідні, багатодітні сімї, ті, де не було чоловіків, вдови. Були люди, які не голодували, встигли заховати продукти. Їли усе: корінці, кору дерев. Хрестів і пам’ятників померлим у 1932 – 1933 рр. у селі немає, не збереглися.
Салій Валентина (1921 р. народження) м. Цюрупинськ (зі слів Краснощок Катерини Микитівни) В період голодомору моїй мамі було 11 років. Вона проживала на хуторах Голопристанського району Херсонської області разом з ріднею (мама – Косенко Мотря, сестри – Марія, Галина, Євдокія, Глуша). Вона розповідала, що у людей забирали все зерно, худобу, картоплю, коней. Не так обидно було б, коли приходили забирати чужі, а то ж забирали свої, сільські люди. Сестри ловили горобців, смажили їх та їли, щоб якось протриматися на ногах. Мама зібрані козельці сушила, перетирала і пекла з них хлібці, олади. Старша сестра Глуша працювала у сусідів, внаслідок чого вона підірвалася і через деякий час умерла. У житті моєї мами той голод 1933 р. залишився найстрашнішим, що довелося пережити.
