Голодомор 1932-1933 років в Україні — акт геноциду української нації
Пам’ятати минуле, щоб майбутнє не затьмарили хмари колишніх жахів.
Голодомор — жахлива трагедія українського народу, яка не має аналогів в історії людства. Протягом року від страшної голодної смерті загинули мільйонів людей. Їх смерть — це цілеспрямована політика злочинного тоталітарного режиму, який прагнув навіки знищити працьовите й волелюбне селянство, зламати хребет української нації. Голодомор в Україні в 1932-1933 роках був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села, яка йменувалася планом хлібозаготівель. Те, що голодомор був штучним, вже не викликає сумнівів. Намагання замовчати і поховати у плині історичного часу правду про загибель від організованого більшовицьким режимом голодомору мільйонів українських селян виявилося марним. Про штучно створений голод 1932-1933 років, його страшні наслідки можна дізнатись зі свідчень очевидців, які пережили цю трагедію, а також з архівних документів.Загалом документи справляють важке, гнітюче враження, в них чимало даних про кількість померлих у різних місцевостях за річний час. На жаль, встановити точну загальну цифру смертності неможливо. Що таке голодомор 1932-33 рр.? Голодомор 1932-1933 рр. (за межами України відомий як Famine Genocide, Ukrainian Genocide) — навмисно організована шляхом штучного голоду масова загибель українців. Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня... Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі — у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці. Причиною голодомору стала політика сталінського режиму щодо українців як нації і, зокрема, щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Масштаби трагедії Історики і демографи ще й досі сперечаються щодо кількості жертв голодомору, називаючи різні дані — від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 1937 р., втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. Визнання його актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами. За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано. Причини Голодомору Для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету. Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю). У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 р. організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть. За розпорядженнями Москви, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих. Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував: «Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема» («Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.); «знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні». Виступаючи на XVII з’їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив: «націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві» Він також промовляв на партійних зборах влітку 1930 року: «Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями». Шеф ОДПУ в Україні Балицький про боротьбу проти селянства в Україні: «У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму». «Механізм» Голодомору «Спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих» — Ален Безансон. Для виявлення суті Голодомору (тобто, як саме «морили голодом») при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931-1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільскому господарстві будь-якої країни. Найбільш важливо те, яких заходів було вжито керівництвом СРСР (відтак — і керівництвом тодішньої Радянської України) щоб максимально посилити ураження (сільського, перш за все) населення України голодом. Відповідно, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм: > у рік неурожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені; під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі; > селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом. Дивись Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины. Таким чином, хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно. Міжнародне визнання Голодомору Парламенти 11 держав (Австралія, Аргентина, США, Канада, Еквадор, Естонія, Італія, Угорщина, Литва, Грузія, Польща) визнали Голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду проти Українського народу. 1 листопада 2007 року 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932-33 років, через який загинули мільйони безвинних українців, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності. Генеральна конференція привітала ініціативу України щодо організації урочистостей з нагоди 75-річчя Голодомору 1932-33 років в Україні та запросила країни-члени ЮНЕСКО розглянути питання своєї участі у пам’ятних заходах. Крім того, Генеральна конференція звернулася до країн-членів ЮНЕСКО із закликом поширювати інформацію про Голодомор шляхом її включення до просвітницьких та науково-дослідних програм з метою засвоєння майбутніми поколіннями уроків цієї трагічної сторінки історії. Голодомор 1932-1933 років на Херсонщині Те, що сталося 1933 року, не зітреться в пам’яті й не забудеться ніколи. Цей жах ворушиться у серцях людей, що пережили страшну трагедію. Про це лихоліття знають діти й онуки свідків голодомору. Запитайте будь-кого і постане перед вами з розповідей людей жахливе видовище всенародного горя, що забрало багато наших співвітчизників. Скільки їх точно? То лише одному Богові відомо. Зараз складаються списки померлих від голоду, однак їхнім прізвищам немає точного ліку. Голоду, як відомо, передувала компанія розкуркулення і колективізація. На березень 1930 року на Херсонщині розкуркулено було 4476 господарств, а до 1932 року куркульство як клас взагалі ліквідували. В ході примусової колективізації й розкуркулення українське село позбавлялося справжніх господарів, дотепних, роботящих і дбайливих. За даними Державного архіву у Херсонській області, розкуркулено з конфіскацією майна — 4217 господарств, відібрано коней — 44735 корів — 27305, всього на 2240896 крб. Зібрані, архівістами області й останнім часом узагальнені ними матеріали переконливо змальовують масштаби трагедії в Херсонській окрузі. За документальними свідченнями першим провісником голодомору на Херсонщині став неврожайний 1929 рік, коли від недороду особливо постраждали бідняцькі господарства. На своєму лютневому засіданні в 1930 році окружний виконком постановив клопотатися перед урядом про додаткові асигнування, оскільки виділених із республіканського бюджету 904 тисяч карбованців було явно замало навіть для продовольчої допомоги дітям. Наступні два роки видалися більш-менш терпимими з огляду на врожайність зернової ниви. Одначе вони примітні сплеском масового розкуркулення, суцільною колективізацією, воістину здирницьким обсягом хлібозаготівлі. Прикметно, що райони, котрі згодом найвідчутніше потерпіли від голоду, мали 1930-го найвищі проценти охоплення колективізацією. Неспроста в колгоспи заганяли мало не силоміць. Адже звідти незрівнянно легше «викачати» хліб, ніж взяти його в одноосібника. Голослівно твердити, що трагедія знедоленого люду України взагалі нікого з наділених владою осіб не зачіпав за живе. Генічеський, Великолепетиський, Новотроїцький, Нижньосірогозький та інші райони лівобережжя нинішньої Херсонщини входили до складу Дніпропетровської області. Тодішній секретар Дніпропетровського обкому КГІ/б/У М. Хатаевич осмілився висловлювати в своїх зверненнях, листах до ЦК КП/б/У та Сталіна власну думку, відмінну од «Установок» ЦК. Він писав С. В. Косіору: «Я буквально завалений щоденними повідомленнями... про випадки голодної смерті, опухання і захворювань від голоду. Останні дні все частіше надходять повідомлення про трупоїдство й людоїдство. На 1 березня 1933 р. померло 1600 чоловік, а 16 тисяч опухлих і больних». Водночас секретар просить допомогти області вийти з цього катастрофічного становища. В датованому 1З березня 1933 р. листовному зверненні до Сталіна М.Хатаевич називає Великолепетиський район у числі найвідчутніше потерпілих. Там же ставить під сумнів правильність лінії ЦК ВКП(б) і РНК СРСР щодо надмірних хлібозаготовок. Він зазначає, що голод замовчується, що казати про це вважається антипартійним, опортуністичним. Голод-геноцид 1933 року — підступна й жахлива форма агресії проти українського народу. Заповнюються білі плями на сторінках нашої історії. Смутком огортає душу, коли вчитуєшся й осмислюєш рядки рідкісних архівних документів, вислуховуєш сповнені печалі розповіді очевидців голодомору, штучно створеного на Україні. Але правду про це народ мусить знати, якою б гіркою вона не була. Ця трагедія залишається назавжди у пам’яті народній. На сьогодні в області підготовлені та проведення заходи у зв’язку з 75-ми роковинами голодомору в Україні. За сприяння обласної державної адміністрації видано та розповсюджено серед бібліотек і загальноосвітніх шкіл області книгу В.Піддубняка «Жниво молоха. Голод 1932-1933 рр. на Херсонщині». У вересні 2007 року у Великолепетиському районі відбулася презентація книги-меморіалу «Голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років на Великолепетищині». Бериславською районною організацією Товариства «Просвіта» здійснюється видання книги «Нариси з історії Бериславщини», в окремих випусках якої опубліковано статті, що торкаються вищевказаних подій. У бібліотеках області створені та постійно діють тематичні книжкові виставки та виставки матеріалів періодичної преси, які дають можливість читачам вивчати основні положення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» та ознайомитися з подіями тих років. Державним архівом області у травні 2007 року підготовлено реєстр меморіальних фондів документів про Голодомор 1932-1933 років на Херсонщині, що включає 505 анотацій. Протягом червня 2007 року в Херсонському обласному краєзнавчому музеї діяла виставка архівних документів Служби безпеки України про Голодомор 1932-1933 років «Розсекречена пам’ять». Разом з тим, голова обласної державної адміністрації Борис Сіленков неодноразово наголошував на необхідності активізації місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування роботи з вшанування пам’яті наших земляків, зокрема, шляхом встановлення відповідних пам’ятних знаків у населених пунктах, складання списків мешканців області, що постраждали від Голодомору, поліпшення медичного та соціально-побутового обслуговування осіб, які пережили Голодомор.
«Без історичної правди ми будемо довго блукати в подіях навіть сьогодення», — Президент України Віктор Ющенко В Україні 24 листопада 2007 року вже традиційно запалили свічки у пам’ять про жертв Голодомору 1932-1933 років, штучно спровокованого тоталітарним сталінським режимом. Довгі роки злочини проти мирних українських селян замовчувалися. Загибелі мільйонів людей неначе ніколи й не було. Відповідно до радянської пропаганди, були «окремі продовольчі труднощі». Навіть сьогодні деякі люди похилого віку в селах, побоюючись за старою пам’яттю репресій, переходять на шепіт, коли йдеться про Голодомор. Понад 50 років знадобилося, щоб Україна вийшла зі стану заціпеніння, порушивши ганебне табу замовчування. Майже стільки ж років нічого не знав й увесь цивілізований світ, оскільки радянська влада піклувалася про свій пристойний імідж в очах світової громадськості. Глава держави зазначив, що Голодомор наклав вiдбиток на сучасне життя українців: «Голодомор принiс не лише смерть, вiн принiс страх, iз яким люди живуть 75 рокiв пiсля голодомору. Вiн принiс бездуховнiсть, вiн принiс аморальнiсть влади, вiн принiс беззаконня».
В Українi 2008 рiк оголошено Роком пам’ятi жертв голодомору.
