1. Причини партійних чисток ВКП(б) і КП(б)У Роль партійної чистки у тому, якими методами проводились хлібозаготівлі 1932-1933 років, чи не найголовніша. Адже, вона очистила партію від тих людей, у яких збереглась хоча б краплина совісті та людяності. Ті ж, що залишилися у лавах ВКП(б), будучи, з одного боку заляканими можливою розправою, а з іншого зацікавленими благополуччям своєї родини, проявили надзвичайну ретельність при вилученні хліба у селянства України та Великолепатищини. За свідченнями очевидців на них не діяли ні вмовляння, ні масова смертність серед селянства, причиною якої були їх дії. Думка І. Біласа, С. Білоконя, Г. Зімона, А. Куліша, В.Литвина, Д. Соловея, Ю. Шаповала і О.Юренка, які вважають, що партійну чистку, яка розпочалася в грудні 1932 року, спричинила злочинна політика Й. Сталіна та його оточення, з моєї точки зору є на 100 % слушною. Після захоплення контролю над політбюро ЦК ВКП(б) Сталін завершив розпочатий ще при Леніну поділив багатомільйонної комуністичної партії на дві частини. Керівництво ЦК ВКП(б) і компартій союзних республік становило внутрішню частину партії, яка повинна була беззастережно виконувати настанови “Великого керманича” в державному управлінні. Фактично вона була перетворена в касту “вождів”, слово яких важило значно більше, ніж закони. Найвищим і незаперечним з них був сам Сталін. Ця, незначна за кількістю, частина партії та члени їх сімей жили незрівнянно краще, ніж інші члени ВКП(б). Вони не знали голоду ні в 1921-1923, ні в 1932-1933 роках. Цинічним кощунством виглядає сьогодні розрекламований Комуністичною партією факт, коли голодуючі Поволжя зібрали 3 вагона продовольства для Леніна, який, по-перше, не голодував; а, по-друге, при всьому бажанні, фізично не міг з`їсти те продовольство, якого позбавили селян Поволжя, прирікши їх на голодну смерть. Коло “касти вождів” часто переглядалося Сталіним. За будь-який непослух чи прояв власної думки, яка відрізнялася від його власної, можна було поплатитися не лише виключенням з цієї “касти”, а й власним і членів родини життям. То ж, мало хто наважувався перечити волі “Великого диктатора”. Зовнішню частина партії була масовою та не причетною до реальної влади, і мала виконувати роль посередника між владою та всією масою населення, а також тримати в полі зору влади кожну окремо взяту людину. Крім того їй відводилась роль “стрілочників”, які повинні були розплачуватись за виконання нелюдських і жорстоких, та непродуманих і шкідливих для радянської держави рішень Сталіна та його оточення. Тих, які не погоджувалися з його точкою зору, або проявляли недостатню старанність у виконанні сталінських інструкцій, циркулярів і настанов, репресували. По мірі “просування до комунізму” в результаті “соціалістичних” перетворень кількість противників такої моделі розвитку суспільства в СРСР не зменшувалась, а зростала. Тому Сталін і його оточення змушені були встановити тотальний контроль за кожною окремою людиною. Для цього просто необхідною була масова багатомільйонна Комуністична партія. Внаслідок цього її формування здійснювалося шляхом масових наборів і періодичних чисток. Адже, по-перше, не всі з нових та старих членів партії відповідали сталінським вимогам; а, по-друге, когось необхідно було періодично виключати з неї і віддавати під суд за чергові “перекручування лінії партії”, щоб обілити Сталіна і його оточення. “З початку 30-х рр. у практику увійшли масові набори, приурочені до святкових подій (“першотравневий набір”, “жовтневий набір” та ін.). Наприклад, партійний комітет Макіївського металургійного заводу за 2 дні прийняв у партію 561 особу. Коли надходив час чистки, масові набори (першим з них був, як відомо, “ленінський призов” 1924 р.) зазнавали нещадної критики в компартійній пресі. Починали лунати заклики про необхідність звільнити партійні організації від ненадійних, незрілих і хитких елементів, від тих, хто “примазався”, від вихідців з дрібнобуржуазних верств”. [№ 186] Час від часу йшла перетруска персонального складу установ.
Мовою документів:
№ 186 «Генеральна чистка» державної партії
Третя «генеральна чистка» РКП(б)-ВКП(б) була найбільш тривалою. Вона продовжувалася (з деякими термінологічними поправками) повних чотири роки і уперше на весь час її тривання прийом у партію було припинено. Подібно до того, як більшовики після захоплення контролю над радами у 1917 р. змінили їх склад і відтоді формували його відповідно до своїх потреб, Сталін після захоплення контролю над політбюро ЦК почав формувати багатомільйонну партію так, як це було йому зручно. Зручною він вважав партію, поділену на дві частини – внутрішню і зовнішню. Внутрішня партія повинна була беззастережно виконувати його настанови в державному управлінні і служити противагою для органів державної безпеки, які теж будувалися на засадах залізної дисципліни і цілковитої слухняності вождеві. Сталін фактично звільнив органи державної безпеки від підпорядкованості радянським та партійним органам влади на місцях і замкнув на собі керівництво цією суворо централізованою системою. Зовнішня партія була масовою і непричетною до реальної влади. Вона мала виконувати, подібно до профспілок і комсомолу, функції «передавального пасу» від влади до всієї маси населення, щоб тримати в полі зору влади кожну окремо взяту людину. Після XX з’їзду КПРС Й.Сталіна почали протиставляти В.Леніну, у тому числі й щодо його ставлення до «ленінської гвардії» більшовиків. Щоб обґрунтувати цю тезу, наводився довгий список розстріляних з числа компартійно-радянської політичної еліти. Однак вододіл між репресованими й уласкавленими режимом завжди визначався тільки однією обставиною: згодою або незгодою представників внутрішньої і зовнішньої партії проводити в життя сталінську політику. При цьому каралася не тільки прямо висловлена незгода (таких випадків в умовах диктатури було небагато), а й недостатня старанність у виконанні сталінських інструкцій, циркулярів, настанов. За цих умов формування багатомільйонної партії мусило здійснюватися шляхом масових наборів і періодичних чисток. З початку 30-х рр. у практику увійшли масові набори, приурочені до святкових подій («першотравневий набір», «жовтневий набір» та ін.). Наприклад, партійний комітет Макіївського металургійного заводу за два дні прийняв у партію 561 особу. Коли надходив час чистки, масові набори (першим з них був, як відомо, «ленінський призов» 1924 р.) зазнавали нещадної критики в компартійній пресі. Починали лунати заклики про необхідність звільнити партійні організації від ненадійних, незрілих і хитких елементів, від тих, хто «примазався», від вихідців з дрібнобуржуазних верств. Багатьом членам партії ставало все тяжче виконувати сталінські інструкції, особливо на селі. У 1932 р. відповідальні й рядові члени КП(б)У переконалися в тому, що стають співучасниками жахливого злодіяння держави щодо непокірного селянства – штучного голоду. Небажання здійснювати державні заготівлі хліба, які вели до голодної смерті великих мас сільського населення, кваліфікувалося як саботаж, що підлягав негайному покаранню. У прийнятій під диктовку Молотова постанові політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р. було вказано: «Оскільки в ряді сільськпарторганізацій, особливо в період хлібозаготівель, виявилося змикання цілих груп комуністів і окремих керівників партосередків з куркульством, петлюрівщиною і т.п., що на ділі перетворює таких комуністів і партосередки в агентуру класового ворога, ЦК і ЦКК КП(б)У постановляють негайно провести чистку ряду сільських парторганізацій, які явно саботують виконання плану хлібозаготівель і підривають довіру партії в рядах трудящих». У постанові визначалися райони, що підлягали показовій репресії: Снігурівський і Фрунзівський в Одеській, Солонянський, Василівський і Великолепетиський в Дніпропетровській областях. Підсумки чистки у Василівському і Великолепетиському районах були підбиті у передовій статті газети «Вісті ВУЦВК» від 4 грудня 1932 р. Газета робила висновок, що сільські комуністи стали на шлях явного саботажу хлібозаготівель. Підкреслювалося, що збори парторганізації комуни «Зоря» Великочаплинської сільради Василівського району ухвалили: «Більше хліба не здавати». У селі Тарасівка цього ж району правління колгоспу і секретар партійної організації відмовилися прийняти план хлібозаготівель, а слідчі органи та суд «неприпустимо м’яко поставилися до розкрадачів народного добра». Секретар партосередку в селі Ушкалка Великолепетиського району відмовився прийняти хлібозаготівельний план, а секретар парторганізації в селі Катеринівка цього ж району склав свої повноваження, як тільки одержав план. Газета повідомила, що у Великолепетиському районі з 300 комуністів було виключено з партії 80, тобто 27 відсотків. З 25 секретарів партосередків репресували з висилкою у віддалені регіони СРСР десятьох. 10 грудня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про здійснення «генеральної чистки». В Україні вона відбувалася двома чергами. З червня до грудня 1933 р. «чистка» здійснювалася в Київській, Донецькій, Одеській і Вінницькій областях, а з травня 1934 р. до січня 1935 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській областях і в Молдавській АСРР. Головою Харківської обласної комісії з «чистки» був призначений секретар ЦКК ВКП(б) О.Ярославський, Донецької – секретар ВЦРПС М.Шверник, Дніпропетровської і Вінницької – голова ВУРПС М.Чувирін, Київської – секретар виконкому Комінтерну Д.Мануїльський, Одеської – голова ЦКК КП(б)У К.Сухомлин. Вичерпні дані по результатах «чистки» в областях першої черги були оголошені Сухомлином на XII з’їзді КП(б)У в січні 1934 р. «Чистку» пройшли 267 907 чоловік, виключено з партії 51 713, або 19,3 відсотка. 23,1 відсотка членів КП(б)У виключили за «пасивне перебування в партії», 21 відсоток – за «порушення партійної і державної дисципліни». 18 відсотків – як «ворожі і класово чужі елементи». Делегат від Донецької області К.Коваль прочитав на цьому з’їзді телеграму від Сталіна, Молотова і Кагановича, яка надійшла у відповідь на рапорт в секретаріат ЦК ВКП(б) про хід «чистки». У телеграмі, яка оголошувалася зразком принциповості і мудрості вищого партійного керівництва, говорилося: «Лист Косіора і повідомлення обкому про репресії проти вільних і невільних саботажників одержані. Нарешті от ви починаєте братися за справу по-більшовицькому, ламаючи опір комуністичних і некомуністичних чиновників. До нас дійшли чутки, що вжиті заходи вважаються у вас цілком достатніми. Якщо це вірно, то така політика може погубити всю справу. По суті справи проведені вами заходи – тільки перший крок, який не можна вважати достатнім. Щоб перемогти, треба зробити дальший крок, розгорнути на всю потужність самокритику і перевірку виконання по всіх рудоуправліннях і шахтоуправліннях без винятку, перевірити людей на місці і безумовно покарати всіх тих, від яких тхне хоч би віддаленим душком саботажу». 10 липня 1934 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про реорганізацію каральник структур. Постанова (оформлена як рішення ЦВК СРСР) утворювала на базі ОДПУ Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР на чолі з Г. Ягодою і НКВС союзних республік. НКВС УСРР на чолі з В.Балицьким складався з управлінь державної безпеки (В. Балицький), робітничо-селянської міліції (М.Бачинський), прикордонної та внутрішньої охорони (Л. Лепін), інших структур. УДБ НКВС УСРР складалося з відділів – оперативного, економічного, секретно політичного, особливого, транспортного, закордонного, спеціального, обліково-статистичного. Це управління за чисельністю штатних і позаштатних співробітників багатократно перевищувало всі наркомати та інші відомства. Однак зовнішньо воно ніби розчинилося серед інших управлінь та відділів НКВС включно з відділом реєстрації актів громадянського стану і пожежним. Одночасно з утворенням загальносоюзного НКВС була прийнята постанова політбюро ЦК ВКП(б) «Про роботу судів і прокуратури». В ній визначався новий порядок судочинства «у зв’язку з організацією Наркомвнусправ Союзу РСР і майбутньою передачею на розгляд судових органів справ, що проходили раніше у позасудовому порядку. Предписувалося створити спеціальні колегії при верховних республіканських, краєвих і обласних судах для розгляду справ про державні злочини і злочини проти порядку управління. Постанови про організацію НКВС і зміну порядку судочинства сприймалися населенням як заходи по демократизації каральних структур. Редагована М.Бухаріним газета «Известия ВЦИК» проголошувала: «Пролетарська диктатура змінює характер своїх методів боротьби, переходячи значною мірою до методів судочинства і значно більшою мірою спираючись на точні формули революційного закону». «Генеральна чистка» державної партії закінчувалася. Кількість осіб, заарештованих органами державної безпеки, в Україні скоротилася за 1934 р. майже уп’ятеро. Все це разом з реорганізацією ОДПУ, що подавалася як мало не ліквідація зловісного відомства, вселяло надію на те, що шестирічна смуга жахливих репресій лишається позаду. Литвин О. Крещендо державного терору; 99.
2. Третя «генеральна чистка» ВКП(б) та її республіканських відділів
Третя “генеральна чистка” ВКП(б) та її республіканських відділів була найбільш тривалою. Вона розпочалася у 1929 році і продовжувалась повних 4 роки, і уперше, на весь час її тривання, прийом у партію було припинено. Вона була спричинена згортанням НЕПу та соціалістичною реконструкцією сільського господарства, яка проявилася у суцільній колективізації та розкуркуленні селянства а також у значному підвищенні розмірів хлібозаготівель з метою експортування хліба і сільськогосподарських продуктів на експорт. Такий поворот у політиці сталінського керівництва викликав масове незадоволення не лише серед селянства, а й місцевого партійного і радянського керівництва. По країні розпочалося більше, як 2 000 селянських повстань. Та й наслідки для продуктивності сільського господарства від таких нововведень були катастрофічними. Політика прискореної суцільної колективізації і розкуркулення, замість користі, принесла значну шкоду сільському господарству України та СРСР. По-перше, відсутність зацікавленості і позбавлення можливості проявляти ініціативу призвели до невиконання плану посівної кампанії та якісного збирання врожаю; по-друге, розкуркулення, яке зачепило і тих “середняків”, що не бажали йти в колгоспи, знищило найкращих сільськогосподарських виробників; по-третє, не знаючи точного стану на місцях, і прагнучи викачати якомога більше зерна, сталінське керівництво завищувало освоєння посівних площ на скільки, що, у багатьох випадках, їх просто не було в наявності. Відповідно це позначилось на виконанні хлібозаготівель. Сталін і його оточення, не знайшли нічого кращого, як повернутись фактично до політики “військового комунізму” з масовим застосуванням різних репресивних заходів і вилученням будь-яких продуктів харчування. Адже розкуркулення найкращих хліборобів і загнання до колгоспів середняків призвело до погіршення обробки полів і зменшення врожаю. Труднощі з виконанням плану хлібозаготівель проявилися вже у другій половині 1931 року. Те, що у 1931 р. УСРР здала менше хліба, ніж у 1930 р. і вимирання внаслідок хлібозаготівель вже у 1931 р. близько 150 000 осіб влада почала списувати на дії місцевих керівників. За будь-яку спробу протистояти жорстким директивам “згори” місцевих працівників виключали з партії та віддавали до суду, як зрадників і організаторів саботажу. На 1 січня 1932 р. у 146 з 484 районів УСРР “... за обвинуваченням у зриві хлібозаготівель було розпущено 250 і віддано до суду 345 складів правлінь колгоспів. ... У 1931 р. і в першій пол. 1932 р. в Україні було замінено 80 % секретарів райкомів партії. За цих умов почали висловлювати своє занепокоєння ті, хто входив до центрального керівництва УСРР”. [№ 186] Швидкими темпами йшли хлібозаготівлі і на початку 1932 року. Прагнучи до подальшого збільшення експорту хліба сталінське керівництво вирішило у середині 1932 р. збільшити план хлібозаготівель, і в першу чергу для України. Для цього план хлібозаготівлі встановлювали у центрі виходячи не з розмірів загального збору, а просто на підставі невмотивованого бюрократичного припущення про “невраховані лишки зерна у селян з минулих років”; вимагали від планових органів Україні якомога дужче завищувати плани хлібозаготівлі, а потім встановлювали в наполовину більшому розмірі, ніж район обчислив у себе увесь загальний збір, і змушувала їх виконувати. В результаті загальний збір зернових становив тільки 2/3 даного з центру плану хлібозаготівлі. [75, с.3] Те що план хлібоздачі, який по деяких неврожайних районах навіть переважав розміри всього фактичного загального збору, приголомшив місцевих керівників, членів партії, і вніс в їхні лави велике занепокоєння і цілковиту розгубленість. На ХІІІ конференції КП(б)У влітку 1932 р., яка відбувалась за участі членів Політбюро ЦК ВКП(б) Молотова , Кагановича і Станіслава Косіра, який очолював ЦК КП(б)У з 1928 р., деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не лише окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки. Не зважаючи на це, делегати ухвалили резолюцію, а 9 липня 1932 р. пленум ЦК КП(б)У затвердив “до безумовного виконання” встановлений для України план хлібозаготівель - 356 млн. пудів по селянському сектору, що було абсолютно не реальним для виконання. Адже врожайність становила всього 538,5 млн. пудів. [№ 186] Крім того, хоча “...урожай... 1932 року був дуже добрий (... подекуди були райони гостро неврожайні ...), отже, його вистачало, щоб запобігти голодові ... в 1932 році українські селяни скосили тільки частину врожаю, для особистих потреб, решта згнила на полі. Попередні три роки суцільної колективізації навчили селян, що скільки не працюй, все одно держави забере все безплатно. ... селяни саботували обдирання колгоспів державою, саботували даремну працю на державу.
