Вибори
Брудніших і більш підступних виборів, ніж у 2006-2007, 2009-2010, роках ми ще не знали. Дехто згадує і порівнює вибори радянських часів. Але за радянських часів то були не вибори. Навіть не пародія на вибори, а так собі, клоунада. Якщо завжди був тільки один кандидат, про які вибори мова? А ось тепер, коли «мудреці» придумали, немов і у нас, як у Європі, за партійними списками слід обирати, це вже лихо. Велике лихо. Справа в тім, що на Україні, та й в Росії, ще далеко не демократичне суспільство. Більше того, у нас політичне дикунство. Адже голосувати за списками, означає голосувати за ідею. За демократичну, за республіканську, за соціалістичну, за комуністичну, за національну, за Батьківщину. Є ідеї монархії, є консерватори і т. д. А що за ідея регіони? Це що, за удільні князівства паханів? Що таке регіони, як ідея? Регіони – знеособлені території, без характерних назв, унітарна тоталітарна держава. В якій знищується самоуправління, установлюється тотальна бюрократія, всі рішення приймає «хан» (чи пахан), грубе насильство і грубе одебілення народу. Чому вся Україна має голосувати за такі регіони? Проте славки голосували. (Слав’яни від славки, а славки – суть раби). Невігластво. У свідомості і підсвідомості людей ще візантизм, модель держави подібно Візантії, яка була сотні років тому. Модель рабства. «Нам потрібна сильна рука!». Щоб один керує, а всі безправні, раби? Та було ж вже таке! Було!! Ні, назад тягнуть стару смердючу куфайку. Раби! Хто у нас рішуче виступає проти роботодавця, який платить мізерну зарплатню, а сам з жиру біситься? Ніхто. Хто з нас протестує проти виборів «кота у мішку»? Теж рідко хто. Референдум про зняття з депутатів недоторканності був!! Ще при Кучмі був. Ну і що? Верховна Рада не затвердила. Та вона ніколи й не затвердить. Адже саме вони недоторкані, немов «святі», як той пірат-папа римський Косса. Як же вони власну недоторканість скасують? Нізащо. Тут Президент мав втрутитися. Але й Кучма хотів лишитися недоторканим. От і поховали результати референдуму. І ніхто й не пікнув. Або й таке: хто з громадян нині, захищаючи власні інтереси, не побоїться подати в суд на можновладця? Одиниці. Ми судів просто боїмося. Наша свідомість за століття залякування закомплексувалася, що запис на патефонній платівці. У нашій підсвідомості суд не для того, аби захищати інтереси громадян, а для того, аби карати своїх громадян. Піди у суд, тебе ще й покарають. Так у нас завжди було. А у Європі, про яку ми мріяли, все навпаки. Там суди для захисту громадян, в тому числі і від свавілля державних службовців та роботодавців. У нас суд для покарання, у Європі для захисту. Різниця суттєва. Після виборів 2010 року облиш надію всякий на європейський рівень життя. До влади прийшли візантійці. Не випадково піп вже «у можновладців ногами двері відчиняє». Він вже сила. Права рука влади, допомагає одебілювати народ. (Московський патріархат – церква візантійського зразка).
Серед нас багато і таких, які не розуміють – як це жінка буде державою керувати? Баба! Ех, ви, анти-баби. Та для мирного часу найкращий президент саме жінка. А ще декому потрібен барин: «Вот приедет барин, барин нас рассудит». Тобто вірять у доброго царя, секретаря райкому – барина. Не на Закон, а на сильну руку надіються. Такі відверто говорять: «Нам би Сталіна! Гітлера треба! Щоб навів порядок!». Еге, він з вас же й почне. Раби! Вибори 2010 року можна порівняти з переворотом 1917 року. Та й з ордою 1237 року теж. Людей обдурили. Поки що без крові. Поки що! Янукович відверто погрожував «закатувати у асфальт» кожного, хто проти нього. Але ж відомо, хто погрожує, той сам боїться. А боягузтво небезпечний порок. Боячись втратити владу, цілком можливо, що буде противників закатувати у асфальт. Чи ж ми того не бачили? Згадайте Сталіна.
Я не засуджую Януковича, як людину. Всі ми грішні, і ще невідомо, як повівся б кожен із нас на місці Віктора Федоровича. Невідомо, яким буде Президент Янукович. За деякими ознаками видно, Янукович не хоче бути маріонеткою у руках Путіна. Він хоче бути самодостатнім Президентом. Але його сформований світогляд не дозволяє йому бути загальноукраїнським лідером. Нападки на українських націоналістів, антинатовська орієнтація, проросійські економічні сподівання, передача Росії енергоносіїв, військова присутність Росії на Україні, та й боржник він перед Путіним. Все це свідчить про нездатність Януковича бути загально-національним лідером. Тим не менше, у нього багато прихильників. Ментальність наша така. У нас національна роздвоєність свідомості. І цю роздвоєність антиукраїнські сили постійно провокують, підтримують. У цьому зацікавлена Москва. Мені заперечують: «А що зараз хорошого?». Відповідаю: А хто зараз при владі? Ті ж самі невігласи ленінці! Що можна від них чекати? А кращих ніде взяти. Еліту знищили ще у Громадянську війну, і на розплід не лишилося. Дурні народили дурнів. Хто розумніший, втік за кордон на заробітки. У нас, власне, і обирати ні з кого. З цим миритися не можна. Інтелектуальний рівень нації слід підіймати. Україна сильною державою може стати тільки завдяки національній ідеї. Заграниця нам не допоможе.
До справжньої демократії ми ще не доросли. У нас за пляшку горілки, за пакуночок гречки хоч за самого диявола проголосують. Ми не Європа. Нас виховувала радянська влада. Головним девізом у підсвідомості було: «У колгоспі красти не гріх». Так нам батьки говорили. А популярною піснею була: «Воруй! Воруй, Россия, – не украдёшь, не проживешь». Офіційно проповідували інше, «правильне», але на фоні постійної брехні слова не вкрадеш – не проживеш, звучали як істина у останній інстанції. За 100 крб. на місяць ні автомашину не купиш, ні хату не побудуєш. А купували і будували. Не вкрадеш – не проживеш. У нас «крадіжки, як принцип життя». А закон нам «як дишло, куди повернуть, туди й вийшло». Ми не віримо у закон, тому й самі ігноруємо його. Нам би, обираючи депутатів, Президента, орієнтуватися не на партії, а на свідомість кожного громадянина окремо, одночасно перевиховуючи свою свідомість. Мажоритарна система виборів дає таку можливість. Це дасть можливість створити націю держави, укріпити національну ідею. Партії – генератори ідей, це так, але якщо їх надто багато, вони стають підґрунтям для злочинності. При великій кількості партій вільготно різним злочинцям. Вони у партійних списках партій на перших місцях. За гроші все продається і купується. Якась безідейна партія, типу регіони, за гроші стає лідером. Яку ідею несуть регіони? Ніякої! А бач, лідирують! А ми мовчимо, нам продажні газети висловити свою думку не дадуть. «Від молдаванина й до фіна, всі мовчать» (Т.Шевченко).
У цьому есе я хочу показати не стільки самі вибори, як нашу ментальність. І злочини, як норму життя. І закономірності буття. Загалом – есе.
У цих виборах, як завжди, брала участь і московська орда. (Москва – не Росія, Москва – це орда. Сьогодні вже не «золота», а чорна, нафто-газова, але орда. А Росія — туди далі, за Москвою. Росіяни люди нормальні, наші брати і сестри. Вони самі потерпають від московських ординців). Москва віками прагнула до всесвітнього панування. До Тихого океану дійшли, до Індійського через Афганістан намагалися, не вийшло. Тепер Європу хочуть завоювати. Сталіну не вдалося, новий хан спробує. Нові хани московської орди, Путін і Медведєв, прекрасно розуміють: шлях у Європу лежить через Україну. Без України їм гегемонами не бути. Спершу мають Україну окупувати. Тому для захоплення України продумали всі варіанти. В першу чергу Україну довести до банкрутства. Ціна на газ для України найвища. Чому? Як зима, так і підвищення ціни на газ. Українські товари в Росію не пускали. Чому? Економічна блокада. Прагнуть посадити Україну у боргову яму, а територію захопити. Захопити всі природні ресурси України, в першу чергу газ і нафту, яких на Україні досить. Шельф Чорного моря багатий нафтою і газом. Глибоко, складно, а держава молода. Технологією б допомогти, не хочуть. Ідея московських ординців — захопити труби: нафтопровід і газопровід, енергоресурси. Україну зробити Малоросією, а Європу поставити на дозоване Москвою енергопостачання. «Краник у нас! Ми кисень перекриємо будь-якої миті!». «Танцюй, враже, як ми скажем». Без України таке не можливе. Європа, якби була розумніша, вже давно б допомогла Україні добувати газ у Чорному морі. На жаль, у Європі звикли до дурнички. Старий шакал чекає своєї долі, і тільки. А втім, за нинішніх умов з Україною ризиковано зв’язуватися. Тут сьогодні одне, а завтра друге. За Україну нині борються: з одного боку Москва, з іншого єврейський Хабад з центром у Брукліні, США. Так званий Чорний уряд, який намагається світом правити доларом. (Так пише Мільтон Купер, професійний розвідник США. Та й єврей Е. Ходос пише про це ж, і багато інших авторів). А Україна, як красна дівиця, стоїть на перехресті доріг, лише чекає, хто її злапає. Повторюю, ми раби, ми боїмося незалежності. Сьогодні Москва йде у черговий похід на Україну. Привід є, вибори. Поставити промосковських: Президента, Уряд, Раду. Не танками йдуть, а підкупом, пропагандою. Русофілів тут, як завжди, багато.
Для цього всі методи хороші. Ба, навіть такий хід, як «Я не вірю», і то на чолі з власним лідером! (Не варто навіть прізвище цього поганця називати). На що розраховував той лідер, вкладаючи у вибори мільйони гривен? Виграти він не виграє, це і козі зрозуміло. Та й грошики не свої витрачає. А, вибачаюсь, чиї? У бюджеті виборчої комісії кошти не передбачені на: «Я не вірю!». Якщо ви не здогадалися чиї гроші пішли на «не вірю», на пропаганду зневіри, то й розмовляти нема про що. Інша справа, з якою метою агітували: «я не вірю»? Кому це вигідно?
Якщо великі гроші платять, значить комусь вигідно. Януковичу було таке вигідно, а отже і Москві. Авторитет у Януковича не вельми високий, особливо на заході України і у самому Києві теж. Продажні засоби масової інформації обливали брудом Юлію Володимирівну як хотіли, але не Януковича. ЗМІ – зелені мухи, вони за гроші не те що Батьківщину продадуть, а й батька і рідну маму. Захистити Юлю ніяк було, майже всі газети і телебачення куплені Януковичем. І Президент Ющенко образився на Юлю. За те, що стала йому поперек дороги до другого терміну президентства. Не хотіла його витягнути, як під час Помаранчевої революції. Сама пішла. За це він дуже образився на Юлю. І на свій народ образився гарант. За те, що зневірилися у ньому. Особливо на западенців, свій оплот. А там не всі вже й знали за кого голосувати, не могли визначитися. За Януковича не хочуть, за Ющенка теж уже не хочуть, а Юлю ЗМІ так вимастили брудом, що люди теж стали сумніватися. За кого голосувати? За непрохідного кандидата проголосувати — що бюлетень за вітром викинути. Нема за кого. Сумніви, сумніви…
— Ах, так, не хочете за Януковича? Ну то краще взагалі проголосуйте «проти всіх». А то ще хтось одумається і в останню мить проголосує за Юлю. Якщо не за Януковича, то нехай голосують проти всіх. Тимошенко від цього більше втратить, бо ж вагаються саме її прибічники. Ось якою ще політичною технологією скористалися.
Продажні газети! Ленін знав, що робив, коли в першу чергу захопив засоби інформації і зв'язок. І Янукович знав. Скупив всі ЗМІ на пні. (Забігаючи наперед, вже на цю мить, 22 квітня 2010 року, Янукович, як Президент, відверто заявив: «Брифінг тільки для журналістів регіональних газет». Залишився лише крок до заборони інакше мислячих. Істинний ленінець). Адже так народу навішати локшину на вуха простіше пареної репи. Не розумів цього лише Ющенко. Слабак.
Саме заради «проти всіх» і були потрачені мільйони гривен. Чиї гроші? Задумайтеся. Факт тому, що «проти всіх» виявилося аж 4,5%, це тисячі людей, тисячі дурнів. Забагато. Юлі для перемоги не вистачило 3,5%. І це при тотальній фальсифікації. Але не тільки це.
Про фальсифікації вже й не хочеться говорити. Були вони масові і про це всі добре знають. І те сказати, члени виборчих комісій були у більшості з боку Януковича. Хто призначає виборчі комісії? Влада! А у нас при владі дві партії, регіонів і комуністів. Саме вони й призначили потрібних членів у виборчі комісії. Своїх призначили. Слово «чесність» не для наших виборів.
Як велася агітація безпосередньо серед людей. Газети, радіо, телебачення – зрозуміло. Їх просто купили Путін і Янукович. А при владі у нас такі, що хоч сьогодні Сталіна подай. Вони за вавилонський, візантійський режим, за рабство. Інакше вони керувати не вміють. Ну і «мудреці сіону» також на боці Януковича. Абрамович, Янукович, Рабинович – свої хлопці. Як це робилося, я показав у оповіданні про вибори у В.Р. 2006 – 2007 року, у листі до Президента. А ще церква… Церква московського окупаційного патріархату. Не може візантійська церква стояти осторонь від боротьби за відродження імперії візантійського зразка. Не може. Вони плоть від плоті, обоє за рабство. Християнська церква пропагує: «Затопили в пику? Підстав другу щоку», «Здерли сорочку? Скинь і штани», «Всяка влада від Бога». Невже всяка? І влада Сталіна, Гітлера, Леніна теж від Бога? А що ж тоді від сатани? Я думаю, більшовики, соціалісти, тепер ще й регіонали, всі від сатани. Націоналісти від Бога, вони захищають інтереси своєї нації, народ України. Але таких замало, у нас атеїзм бере гору. І церква окупаційна.
А ще місцева газета. Місцевий матеріал найвпливовіший. У ній перше слово «барину, який приїде і нас розсудить». Ми ж бо у душі – раби. Вона, ця газета, лице місцевого політикуму, трибуна місцевого барина. У кожному номері портрет Януковича і агітація – простирадлами! Локшина простачкам на вуха тазиками. Вважається, що районна газета є орган районної ради, насправді це вже жіночий орган Януковича. Якби Ленін, сказав би конкретніше: «політична проститутка». Я посоромлюсь, щоб часом хтось не образився. Ви ж бо знаєте, як у нас до проституток ставляться і як вони на це реагують. Прибічникам Юлі Володимирівни не було можливості своє слово сказати. Старі кадри вирішують все. У нашій районці ще ті кадри. Та й газета, по суті, вже приватна. А гроші, як відомо, не пахнуть. Районної газети у нас вже нема, нема де альтернативну думку висловити. Та хто на думку людей зважає? Боюся, що знову може настати доба «Ашурбаніпала» з котком на асфальті. Дай Боже, щоб я помилився.
Цікаві висловлювання доби виборів. Так мислять виборці-регіонали.
Якось, вже у другому турі голосування, після виступу перед не надто людного зібрання, Янукович через плече звернувся до своїх шнурків:
— Чому так мало баранів зігнали?
А мікрофон, камера кореспондента включені. Прозвучало на всю країну. Барани навіть «не помітили». Як і тоді, коли були названі бидлом і козлами.
Надамо слово ще діючому, але з намиленими п’ятками Президенту. Вже після першого туру голосування Ющенко по телебаченню видав: «Якщо у Юлії Тимошенко у самої нема ні копійки, про себе не може подбати, то як вона за державу подбає?». Цікаво сказано. Регіонали кричать: «Вона також злодійка!», а Ющенко, її Президент, говорить що у неї за душею нема ні копійчини. Кому краще знати? До речі, тут є підстави сумніватися, що у Ющенка руки не такі вже й «чисті», як він любить говорити. Кучма, коли йшов у відставку, заручився підтримкою Ющенка, що його опісля не зачіпатимуть. А через рік придбав у Англії собі палац за 160 мільйонів євро! На всяк випадок, щоб державні! гроші не пропали. Тепер і Ющенко підозріло здружився з Януковичем. Мабуть, також хоче, щоб і його гроші не пропали, а пізніше, щоб його не зачіпали. Ну, а публічний натяк на Юлю можна подати як віртуальний діалог поміж Вікторами. До речі, окремі висловлювання ними сказаного мали місце. Уявімо, десь так:
— Вітьок, я Льоні Кучмі гріхи простив? Простив. Бо Льоня Першому Льоні простив…
— Не хвилюйся, Вітьок, замйотано. Ми, мужики, по-понятіям. Мене також наступний Президент паймьот. А Юлька – дурна баба. Житиме на пенсію інваліда другої групи. Як Шушкевич у Лукашенка.
— Щоб не була такою розумною. Сука, перейшла мені дорогу.
— Вот імено. Народ – бидло, козли. Журналістам добре заплати, вони з любого Варави зроблять святого Архангела Михайла. А з Бога – чорта. Вони це вміють. Нам з тобою ще жити та жити. Ти іди, іди… відпочивай. Хочеш на морі покататись? Візьми мою яхту. Яхта – люкс. За мільйон баксів за бугром відірвав.
— А люди? Почнеться балаканина…А «95 квартал»? на сміх піднімуть.
— Не бздо, Вітьок. Хто насмілиться, кожного у асфальт закатаю. А клоуни з «95-го кварталу» у мене на кутні засміються. Он, з Юльки хай і далі сміються.
— Добре тобі, у тебе братва. Подношенія … І спонсор багатий.
— Хабарництво будемо вижигать кальоним железом!
— А жити як?
— А ми, Вітьок, будемо кальоним железом вижигати лише тих, хто не по-чину бере. Не своїх. А спонсор… То наш старший брат! Вітя, на фіга нам та Європа? Наші погляди на схід сонця, до світлого майбутнього! Де наш старший братуха Вовчик живе.
Схоже, ці спільну мову знайшли і один одного зрозуміли. А що ж сіроми, що вони у ці дні говорили?
Одна молодиця з апарату районної держадміністрації (не варто всі прізвища називати, хворим лікар вибачає, будьмо й ми людяними). так висловилась:
— А вчора Янукович одному щелепу розтрощив! Оце молодець! Оце буде президент!
Шановна пані, якщо Президент буде всім щелепи трощити, то і до вашої щелепи черга дійде. А втім, у нас таке вже було. Забули, пам’ять коротка. Ну що ж, нагадає.
— А мені Янукович подобається, як мужчина.
Ти йому потрібна, стара галоша. Дурепа. Тьма єгипетська. Ми що, секс-бомбу обираємо? Ну й ізбератєлі. І вона сидить у Білому Домі, щось із себе уявляє. А що спитати з Дуньки з трудоднями? Не скоро ми до демократії визрімо.
— Кажуть, Янукович з Ахметовим награбували мільйони. А хіба це погано? Вони ж у колгоспі крали, не у людей. У колгоспі красти не гріх. Стільки накрасти, слід світлу голову мати, талант. Молодці! (Так вважає наш місцевий регіонал Л. Кравченко).
Еге, молодці. А тільки до пори розколотий жбан воду носить. Бандит Аль Капоне у США також був мільйонером за рахунок бандитизму. Застрелили його.
— Ну і що, що Янукович тричі судимий? Сидів-то він лише два строки. В молодості з кожним трапляється. Він з народу, наш. Він за народ. А тюрма… Виправиться.
Відразу зауважимо, не з кожним буває. А горбатого могила виправить. Президент – взірець. Що можна президенту, те можна всім. Президент не під законом, а над Законом. Він закони підписує. Як до громадянина, питань нема, справа Феміди. А Президент має бути кришталево чистим. У нас вже були пахани, згадаймо Сталіна. Що з того вийде, ми вже знаємо.
— Юлька брехуха. Обіцяла достойне життя, а грошей не дала.
Що ж, і справді Юля не дала всім по прянику і цукерочці. Вона лише давала право на них, своєчасно виплачувала зарплатню і пенсії. Тепер Янукович дасть всім по цукерочці. Ждіть.
Цікаві коротенькі діалоги серед вулиці. Зустрівся я з Анатолієм Жуком. Анатолій комуніст аж темно-червоний. Запитую:
— Анатоліє, ну як таке зрозуміти: ви, комуністи, за справедливість, принаймні говорите так, проти капіталістів, проти олігархів, проти різних бандитів, а саме їх і підтримуєте. Серед регіоналів повний букет цього всього. Чому ви їх підтримуєте, чому проти національної ідеї?
— Краще підтримати бандитів, ніж бандерівців.
— Вибач, але від бандитів марно чогось хорошого сподіватися, а бандерівці відстоювали незалежність України, за яку і ти, мабуть, у 91-му проголосував. «Бандерівці» у 33-му східняків від голоду рятували. Війна ж взагалі жорстока.
— Що ті бандерівці там творили! Скільки вони людей повбивали!
— Вони захищалися. Це у нас селами люди з голоду вимирали мовчки, а вони захищалися.
— Та й ти такий самий.
— Ти комуніст, а я за переконанням український націоналіст, ну і що з того?
— Во, во. Ти – націоналіст!
— А хто такі націоналісти?
— Бандерівці!
Поговорили, як сліпий з глухим. Або ще такий діалог.
— Я за регіони.
— Що таке регіони?
— Яка різниця? Нам потрібна тверда рука! Сильна влада!
— Як у Сталіна?
— Причому тут Сталін? Зараз потрібна сильна рука, щоб хтось навів порядок.
— Самі не можемо? А може, більше прав дати на місцях? Місцева влада безсила.
— Що таке сільрада? Ніщо! Президент має бути сильним!
От, хоч лопни, а дай їм Ашурбанапала. Щоб сусіду посадив. І комуністи тої ж думки.
— Я за комуністів.
— Чому?
— А що, зараз краще?
— А хто зараз при владі? Всі ті ж самі, комуністи.
— Раніше хоч вкрасти можна було, а де зараз що вкрадеш?
— Крадіжки — це добре?
— Ми не крали, ми своє брали.
— Своє, темної ночі, щоб ніхто не бачив?
— Ми жили, у нас ні за що голова не боліла! Хліб був, до хліба було, і випити було за що.
— І сракою світили. А зараз ти голодний? І знову ж таки, при владі скрізь ваші ж, комуністи! Чому не організовують колгоспи? Хто заважає?
А це вже у наш час я постійно дискутую на пасіці із своїм колегою Анатолієм.
Анатолій: Ти у радянські часи хату побудував, а зараз херушки ти побудувався б.
Я: Зараз ти вже другу автомашину придбав, а раніше вона тобі могла хіба що приснитися.
Анатолій: Я гроші у радянські часи зібрав!
Я: І у Ощадкасі не пропали?
Анатолій: Я не дурний, щоб цій владі довіряти. Раніше ми жили нормально. Хліб – 20 копійок, ковбаса – 2 карбованці, освіта – задарма, всі працювали. Всі були задоволені. А зараз?
Я: О, так: раніше було… і цукор був солодший, сіль солоніша, а пожежі – не погасиш! А тільки будувалися і тоді, будуються і тепер.
Анатолій: Хто будується?!
Я: Хто зумів побудуватися тоді, той зможе і тепер. А хто на квартиру чекав до гробової дошки, той помер, не дочекавшись. До речі, і його гроші на ощадній книжці пропали.
Анатолій: Що не кажи, а ми жили по-людськи. Ти скажи, як молодим тепер жити?
Я: Так, як сорока пророкувала. Пам’ятаєш анекдот кінця 80-х років. Тоді вже збирали не з’їзди компартії, а ввійшла мода на вибори у різні ради. (Накінець-то, радянська влада прийшла). Тоді і різні звірі зібралися. Вирішили і свого депутата направити у саму Верховну Раду. А кого послати? Найкраще сороку, та все розтріщить, розповість. Запитає й про те, як і ми, звірі, будемо жити за нових часів. Послали сороку. Повернулася сорока з самої Верховної Ради, розповідає:
— Питаєте, як ми тепер жити будемо? Сказали так: ти лисичко, як курятинку їла, так і будеш їсти, ти вовчику, як їв баранинку, так і будеш їсти, ти ведмедику, як мріяв про мед, так і будеш мріяти, а ти макако, як світила голою сракою, так і будеш світити. Ось так, друже, і серед людей, за всіх часів, за всякого покоління було і буде.
Балачки до безкінечності були, є й будуть. А життя йде своїм поступом, за програмою Неба. Тим давай нове, а цим верни колгоспи, в яких красти не гріх. Скажіть своєму комуністу Валерію Бурі, нехай здасть свою землю і техніку у колгосп, і будете мати колгосп, у якому красти не гріх. Зрозумійте, колесо історії назад не крутиться! Уперед потрібно дивитися. А попереду не колгоспи, а самостійне господарювання.
День виборів. На телеекранах крики, шулерство, махінації і фальсифікації. І нахабство та зверх нахабство регіоналів – зашкалює. Содом і Гомора. Проголосували. У Києві за Януковича 16%, у Каланчаку 66%. У сільській місцевості дурнів незрівняно більше. Молодець «Слава Праці» — пані Єрмишко. Свого часу, за аналогічний подвиг, від Кучми отримала медаль. Від Януковича матиме орден «Герой регіонів». А народ матиме, що заслуговує, але не відразу. Ще дещо у держави залишилося. Як тільки регіонали все розтягнуть, до основи, ось тоді і заспіваємо. А то ж чого злодії до влади рвалися?
Юлія Володимирівна вибори програла. Регіонали радісно гопки скачуть. Точно так раділи селюки перевороту більшовиків у 1917 році. А через три роки – жахливий голод, канібалізм, трупоїдство, репресії. Що то тепер буде через три роки? Для України число три рокове. Я вважаю, не вона програла, а ми програли. Тим не менше, поразку на виборах слід визнавати. Янукович – сумарний вектор нашого світогляду. Ми заслуговуємо те, що маємо. Але програш на виборах, ще не кінець світу. «Програв і мовчи»? Ні, опозиція на те й опозиція, щоб заставити владу виконувати обіцянки. Щоб не забули про них. Тепер опозицію слід підтримувати всім.
— Ой, програли на виборах, то мовчали б уже. Хоч би не заважали. Більшість за Януковича, отже – він правий. Перемога на виборах – воля народу!
— Шановні, у 1917 році теж була воля народу?
— Так, воля народу!
— І ця воля привела до неволі! До жахливого кровопролиття народу, до геноциду і голодоморів!
— Зараз демократія. Воля більшості – закон!
— У Германії, свого часу, Гітлер також переміг на виборах завдяки більшості. А меншості заткнув рота у концтаборах. До речі, так же свого часу робили Ленін і Сталін.
— І що ви пропонуєте? Знову мітингувати? Ми хочемо спокою!
— Поки будуть дурні при владі, спокою не буде. Добра не буде. Я не призиваю до нової революції. Що обрали, те й маємо. Я призиваю задуматися, у яку халепу ми знову потрапили. Більшість – зовсім не означає, що вірно. Часто навіть навпаки – не вірно! Щоб розібратись, якраз мовчати і не потрібно.
На президентських виборах на Україні виграла Росія і «Візантія» (за неіснуючу Візантію дивіденди отримала візантійська церква Московського патріархату). Не хотіла Москва допустити, щоб на Україні був європейський рівень життя. Що росіяни скажуть? Вони теж хочуть, як у Європі. Знову ж таки, амбіції супердержави. Без України супер не вийде. А що українцям дасть нове об’єднання з Росією? Об’єднання України з Росією за Богдана Хмельницького принесло Україні кріпосне право, рабство. В Козацькій Україні рабства не було. Об’єднання за Леніна України з Росією принесло колективізацію, геноцид та Голодомори. Що тепер об’єднання принесе? У всякому разі, не європейську культуру, не європейський рівень життя. Прихід візантійщини за часів Золотої Орди – Ярослав і Невський, знищив третину міст і третину населення. Хрестили мечем і вогнем. Візантійщина Леніна і Сталіна забрала 55 мільйонів життів. Вибори 2010 року даром не минуться.
Перші кроки нової влади.
Розповідає Микола Вознюк. він свого часу в Каланчаку у РЕМІ головним інженером працював, потім поїхав у Київ, там працює, також головним інженером у центральному РЕМі. Сьогодні, 1 квітня, приїхав у гості, ми з ним спілкувались.
— Миколо Івановичу, як там справи у столиці, після цих виборів?
— Капець всьому. Київ-енерго вже при-х-ватизував Ахметов. Інженерів розігнав, наставив своїх, з дипломами, придбаними за сало. Сидять, пилочками нігті точать. Скласти якогось папера нема кому. А зарплати у них великі, за рахунок електромонтерів. Не повіриш, у Києві зарплатня електромонтеру 1200 гривень! На селі за такі гроші вже ніхто не буде працювати. А життя у столиці дороге. Розбігаються. У центральному РЕМІ за штатом має бути 70 електромонтерів, залишилося 30. Нема кому працювати. Капець. І я буду звільнятись.
У нас не краще. Багатьом держслужбовцям за квітень і травень зарплати не видали. (Очевидно затримали. Оце вам і Янукович!). Тут, що можна було розтягнути, вже давно розтягнули, що можна було розвалити, розвалили. Вони ж, ті, що при владі, і розвалили, більше не було кому. Що буде через півроку? А через рік? Азаров заявляє: «Ми у міжнародного валютного фонду грошей не будемо на колінах просити, як Тимошенко». Авжеж, вам все рівно ніхто не дасть. (У травні Азаров вже стояв на колінах перед МВФ. Не дали!). На протязі останніх років, аби звинуватити Юлю, навмисне зупинили локомотив економіки. Не прийняли бюджет, виводили міністрів з Уряду, постійно палки у колеса. Москва собі кожної зими навмисне піднімала ціну на газ, заборонила поставку товарів з України – економічна блокада. А тепер? Кінець квітня, травень!, а бюджету нема! Як мовиться, «не плюй у колодязь, тобі з нього пити». Ось і пийте тепер. Нелегко запустити локомотив економіки. Та чи й запустять? Я сумніваюсь.
Погляньте, що у світі робиться. Природа збунтувалася від варварського відношення до неї. От-от гримне так, що лише найорганізованіша нація зможе витримати. А ми допотопну структуру держави намагаємося створити, «візантію».
Як це не дивно, але за те, що Верховна Рада не затвердила бюджет, Азаров і Янукович звинувачують Юлію Володимирівну. Так ви ж самі й блокували той бюджет! На зло ставили палки в колеса уряду! "Чим гірше, тим краще?". Тепер свою бездарність постійно будуть валити на Юлю. Як більшовики свого часу на «старий царський режим». Сором навіть слухати. І це Президент і прем’єр-міністр? А які ж тоді міністри? Міністр освіти Табачник вже переписує історію України, заявляє про ліквідацію вищих учбових закладів, заявляє про перехід на російську мову. Невже у регіоналів не знайшлося освіченої людини на посаду міністра освіти? Та й інші міністри не кращі. І на місцях не краще. Про-фф-есор Янукович лише у заяві на одній сторінці зробив тринадцять помилок, а як з трибуни говорить, заїкається, немов кожне слово згадує. І наш новий голова держадміністрації А.М.Шептура такий же про-фф-есор. Його замітка у місцевій газеті «Депутати строєм не ходять» — це убогість думки. Боже, хто нами править?
Події довкола російського Чорноморського флоту, газопроводу, енергоресурсів – це все зрада Януковичем національних інтересів України. Розраховується з Путіним за те, що допоміг Президентом стати? Чорне море – що таке Чорне море у сучасній політиці? Це велика калюжа. Цей флот можна потопити ракетами прямо у порту. Проти НАТО він нічого не вартий. Путіну Чорноморський флот у Севастополі потрібен для окупації України і погрози Кавказу. Так Янукович заплатив Путіну за поміч стати Президентом.
Перемога регіонів — це ремісія візантійщини. Ремісія – медичний термін. Він означає: короткочасне покращення вмираючого перед смертю. Рабовласницька система радянської доби вже неможлива. Незабаром цьому буде поставлена крапка. Як саме, побачимо через три роки.
Значення слова візантійщина хочу пояснити ще двома оповіданнями. Все справжні імена, справжні події. Тільки так.
На початку 90-х років я збирав спогади місцевих довгожителів. Спілкувався навіть з такими, які працювали ще у Софії Богданівни Фальц-Фейн. Та мова не про неї. Про радянські часи мова. Розмовляв я з дідом Григорієм Дичок. Він старий більшовик, ще колективізацією займався. На початку вулиці Левицького його хата.
— Діду Гриша, ви організовували колгосп, як же воно тоді було? Кажуть, голод був.
— Був голод, але я людей свого колгоспу порятував. До самого секретаря райкому дійшов.
— Цікаво.
— Так, було. Восени 1932-го ми сіяли хліб. А люди голодні, з ніг падають. А зерно у коморі, під охороною. Не руш! Насіння! Дуже суворо було. Я тоді був бригадиром. Колгосп «Пятикрилку» я організовував (п’ятикрила зірка), а бригадиром мене перевели у колгосп ім. Сталіна (останнім часом «Жовтневий»). Сіємо ми, ось зерно, а самі голодні. І надумав я таке: пішов прямо до секретаря райкому, до самого першого, та й кажу йому: люди голодні, не можуть працювати. Трішки зерна б на хлібець.
— Посівне?! – злякався перший.
— Я трішки на сівалках прикручу, норму висіву зменшу. Вродить. І так людей нагодую.
— Ти мені нічого не говорив, я нічого не чув. Зрозумів? Іди, Гриша, і нікому ні слова.
Вважай, дозволив. Адже він теж боявся. А я так і зробив. Напекли ми тоді хліба, всім колгоспникам давали печений хліб. Порятував я людей. А ризикував. Не дай Бог, НКВД дізналось. За народ міг здорово поплатитися. Тоді було строго.
— А коли печений хліб з’їли? Взимку, у 33-му, як було?
— Та що, голодовка була. Тяжкий рік. Недорід. Що тепер згадувати.
Дід Гриша, як, мабуть, кожен із нас, своєї провини не бачить. Лише заслуги свої показує. Так вже людина влаштована. Мова ж про те, що навіть перший секретар, місцевий князьок, боявся дати хліб людям. Люди з голоду мерли, а хліб був. Зерно було на складах порту Хорли, звідки його за кордон відправляли.
Сталіну потрібна була валюта, він створював саму могутню армію, щоб весь світ завоювати. У такій державі всі раби, лише цар, генсек, як бог, над всіма. А тим часом сам Сталін, коли почалася Вітчизняна війна, злякався, три дні з переляку шокований на дачі ховався. І державницькі ідеї його – ідеї невігласа. Невігластво і боягузтво породило тиранію. Саме такої системи домагаються регіонали і комуністи сьогодні.
Нагадаю, коли в Івано-Франківську в Януковича кинули тухле яйце, він з переляку втратив свідомість, три дні у лікарні рятували. І освіта його проффесорська. Безграмотний невіглас і боягуз. Саме такий Москві і потрібний, щоб ним маніпулювати. До речі, зверніть увагу, як Янукович говорить на публіку. Розтягує, від слова до слова ще можна вставити два слова. Це політтехнологія. Очевидно, у нього у вусі міні-радіоприймач, через який суфлер підказує йому, що далі говорити. Коли він говорить сам від себе, то обзиває всіх козлами, бидлом і погрожує закатувати у асфальт. Візантійщина. Невипадково комуністи підтримали регіоналів. Рівень однаковий.
