І. ЗАПАМ'ЯТАЙ…

МІЙ МАЛЮНОК

Олівцями-малювцями
Намалюю поле.
А в тім полі на роздоллі
Високі тополі.
За тополями пшениця
Дзвонить колосками,
Ну а там, на косовиці,
І татусь, і мама.
Намалюю сад, луги,
Річку і хатину…
Здрастуй, краю дорогий,
Рідна Україно!

ПЕРШІ КРОКИ

По стежинці - туп-туп-туп -
Вперше йде Оленка.
Нахиляє віти дуб:
"Не впади, маленька!"
А Оленка - молодець,
Навіть не спіткнулась!
Засміявся вітерець,
Сонечко всміхнулось.

ВЕСНЯНКА

Із потічка
Стала річка,
Розтанули сніги.
Весняночка-
Співаночка
Лунає навкруги.
А тополя
Серед поля
Шепоче уночі:
- Як хороше,
Що скоро вже
Тут будуть сівачі!

* * *

Засівайся, полечко,
Зерном золотим,
Задзвени колоссячком
Та й на всі світи!
Ми пшеницю скосимо,
Складемо в скирти,
А матусь попросимо
Коровай спекти.

ТЕЛЯТКО

А в нашого телятка -
На лобику цятка.
Телятко бігає, вибрикує,
Травицю посмикує:
"Підростай, зелена,
На лужку для мене!"

ЗАЙЧИК

Зайчик, зайчик, де ти був,
Де ти шубку роздобув -
Білу-білу, як сніжок,
Теплу-теплу, як пушок,
Гарну-гарну, як у сні?
Подаруй таку й мені!

ВЕЧІР-ЧАРІВНИК

І полями, і гаями,
І дрімучими лісами,
Між берізок і осик
Ходить вечір-чарівник.
Для звірят і пташенят,
І, звичайно, для малят,
У торбинці у чарівній
Носить сни він дивні-дивні.
І виймає, і дарує,
Тим, хто спить, не вередує.

* * *

Ой, люлі, люлі,
Накували нам зозулі.
А із лісу, із діброви
Лине вечір чорнобровий.
Лине вечір на коні,
На коні на воронім.
Місяченько випливає,
Оченята закриває,
Ну а коні, диво-коні
Вже стоять на відвіконні.
Ой, люлі, люлі
Не кують давно зозулі…

ЧОМУ КІТ БЕЗ ЧОБІТ

У червоних чобітках,
Підкрутивши вуса,
Йшов у гості по лужках
Кіт до чорногуза.
Йшов, співаючи пісень,
Ніс йому дарунок,
Та незчувся, як за пень
Зачепився клунок.
Кіт спіткнувся й полетів
Прямо в трясовину,
Чобітки там загубив,
Ледве не загинув.
- Ой, рятуйте! Ой, загруз! -
Він волав щодуху,
Аж допоки чорногуз
Витягнув за вуха.
Що ж робити без чобіт?
Що казати людям?!
І відтоді бідний кіт
Ходить босим всюди.

ЗИМА

Снігопад, снігопад
Пада, сипле всюди.
Та в домівках у звірят
Холодно не буде.
Білка шубку зодягла,
Є що їсти-пити,
Бо горішків нанесла
У дупло ще з літа.

ОКСАНКА

А я дівчинка Оксанка,
Піднімаюсь рано-зранку.
Піднімаюсь, умиваюсь,
І до сонечка всміхаюсь!

СОНЕЧКО

Сонечко котилося
Та й котилося,
На віконці нашому
Примостилося.
А потім легесенько
На подушку сіло,
Братиків малесеньких
Розбудило.
Промінці, як лапоньки,
Ще й лоскочуть боки:
"Досить, досить спатоньки,
Ви ж не лежебоки!"

ПРОХАННЯ

Просила берізка -
Зелена кіска.
Просив тюльпан -
Червоний жупан.
Просили і діти
Дощика в літа.
Просили, щоб підрости:

ЗМІНА

Наша ферма за селом.
Ходимо туди гуртом.
Любим там допомагати
Ми теляток напувати.
А доярка тьотя Зіна
Так і зве нас:
"Наша зміна!"

ПОМІЧНИК

Ген там, біля яру,
Мій дідусь пасе отару.
Вийде сонечко в зеніт,
Понесу йому обід.

РИБАЛКА

Наживлю черв'ячок
На сріблястий гачок
І спіймаю карася,
Карася - як порося.
Потім витягну линів
І смугастих окунів,
І спіймаю щуку -
Довшу вчетверо за руку.
І повнісінький мішок
Понесу у дитсадок.
Хто б назустріч не ішов,
Скаже: "От так риболов!"

КРОЛЕНЯТА

У мого дідуня Гната
Є маленькі кроленята.
Білі, сірі і рябенькі,
І такі вони гарненькі.
Молочка поп'ють клубочки -
Й нумо, гратись в холодочку.
А як вуха піднімають -
Дідуся й мене чекають:
Чи вже скоро у торбинці
Принесемо їм гостинці?
По травицю побіжу -
Потім вам їх покажу.

ДІДУСЕВА ГОРДІСТЬ

Василько поранив ніжку
І тепер лежить у ліжку.
Лікарі сказали "Хворий.
В дитсадок прийде не скоро!"
Не біда! До Василька
Друзі йдуть із дитсадка.
Вже не журиться дідусь,
В вуса посмішку ховає:
"Внуком я своїм горджусь -
Стільки вірних друзів має!"

КОСОВИЦЯ

Крикнув перепел у житі:
- Починають хліб косити!
А у нашім дитсадочку -
Голоси, немов дзвіночки:
- Чули, чули? Новина!
Почалася косовиця!
І печуться вже для нас
Калачі і паляниці.

КАВУНИ

Кавуни, кавуни!
У степу ростуть вони.
Величезні, соковиті!
Люблять їх дорослі й діти
У Криму, Кіровограді,
Мінську, Харкові, Орлі…
І в столиці всі їм раді,
І в маленькому селі.
Та ростуть вони у ласці
Не від сонця і дощів:
Їх голублять, наче в казці,
Ніжні руки трударів.

ДО ШКОЛИ

Тепле літо відплива,
Наче човник.
В травах коник виграва -
Срібний дзвоник.
Щастя-радості у нас
Повна хата,
Адже завтра в перший клас
Йдуть малята.

НАШ КОРАБЕЛЬ

По команді капітана
У моря і океани,
Аж за тридев'ять земель
Вирушає корабель.
На причал прийшли ми з татом
Корабель той проводжати,
Бо на татовім заводі
Він був спущений на воду.
Корабель, піднявши якір,
Мимо нас поплив Дніпром.
Слав привіт нам і подяку
Голосним своїм гудком.

ЛІЧИЛОЧКА

Раз-два-три-чотири,
Ми хоробрі командири.
П'ять-шість-сім-вісім,
Наші коні вже у лісі.
Дев'ять-десять-одинадцять,
Ворог змушений здаваться!
А на грудях в нас медалі,
Рахувати будем далі!

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Я іду на площу з татом,
А в руках букет горить.
Там відважному солдату
Пам'ятник стоїть.
Той солдат непереможний
Мирне сонце нам зберіг.
І йому сьогодні кожний
Квіти клав до ніг.
Як лелеки, безупину,
Роки швидше хай летять.
Як солдат, я Україну
Буду захищать.

ІІ. ВІДГАДАЙ

* * *

Людям весну подарую,
А собі гніздо зів'ю.
Скільки днів спішу, лечу я, -
Тяжко жить в чужім краю:
І степи й сади дорідні,
В небі сонце, зим нема…
Краю рідний, земле рідна,
А без вас - кругом зима.

* * *

Кують, кують коваленки,
У роботі веселенькі.
Зранку починають,
Над залізом примовляють:
"Яке ти дзвінке-гомінке!"

* * *

Тільки промені ласкаві
Рано-вранці запалають,
А на листі і на травах
Краплі росяні звисають, -
Трудівник на лан рушає.
Онде він, у чистім полі,
Розорався на роздоллі!

* * *

Сію, сію, посіваю
І весною, й після жнив.
Врожаїв рясних бажаю,
А тому і поспішаю, -
Ллються зерна серед нив…
Короваями ласуйте, калачами,
А зростайте, виростайте сівачами.

* * *

Вийду вранці до кошари
І заграю на дуду.
Виграватиму, й отару
Через яр я поведу
Аж на луки, до травиці, -
Розкошуйте, мої вівці!

* * *

Я вкриваюсь щедрим цвітом,
Бджоли всі - мої сестриці.
Ллють мені під корінь діти
У гарячі дні водицю.
Наді мною сонце випливає -
Яблука медами наливає.

* * *

Сонце літеплом погожим
Облітає білий світ.
На те сонце дуже схожий,
Я вже вирушив услід.
Хто ж бо я? - Вгадати слід.

* * *

Душ у полі, душ у полі!
Огірочкам і квасолі,
Ще й для вас води доволі.
У батьків лишень спитайте, -
Всіх поллю, скоріш ставайте,
Аж до неба виростайте!
Ллється дощик на поля,
Кожну краплю п'є земля.
А чи знаєте, хто я?

* * *

 Коли дозріли пшениці,
 Озвався перепел у житі,
 Машина вийшла хліб косити.
 Багатим видалося літо,
 Аж гнуться стебла-промінці.
 Й не раз ми скажем про машину:
"Ну й роботяща, як людина!"

* * *

Жнивують в полі трударі,
А птах повиснув над комбайном.
Йому так радісно вгорі,
Всім людям теж, бо рік врожайний.
І нумо жниварі співати
Разом із співаком крилатим!

* * *

Таких степів ніде немає -
Аж небо губиться в хлібах!
Вже тато з поля повертає,
Розтьохкався над гаєм птах.
І сипляться зірки на хату,
Як зерна, вирощені татом.

* * *

Топтався коник білий-білий
У вибалку, що край села.
Мав і сідло, й узда була,
Але допоки ми добігли -
Ні коника, ані сідла.

* * *

Хто це, хто це серед нив
Обережно так ходив,
Все минав рахманні ріллі,
Розшукав жита дозрілі,
А в хатинці у підземній
Швидко вимолотив зерна?
Ось лежить він, бачить сни.
Кажуть люди, - до весни.

* * *

Гойдалочки, гойдалоньки,
Олесь летить до хмароньки.
Йому сьогодні тато
Дозволив погойдатись.
А гойдалка ракетою
Летить понад планетою.
Кричить хлопчина: "Ух!"
Аж забиває дух.

* * *

Як тільки вітер-вітруган
Хлюпне в мої вітрила білі,
Тоді я вирушу в лиман,
А на мені - хлоп'ята смілі.

* * *

Кораблі готуються в походи
Аж за тридев'ять земель та океанів,
Поведе їх по бурхливих водах
І під сонцем, і в часи негоди
Тільки той, хто не боїться ураганів.
А Олесь таким і виростає -
Навстріч хвилям човники пускає!

* * *

 Скільки білих бджіл навколо,
 Над садами, і над полем,
 І на гірці біля хати.
- Гей, малята, - на санчата!

* * *

Довго їхав він полями,
І степами, і гаями,
Довго йшов він через ліс, -

Малюкам дарунки ніс.
Ось вони! Біля ялинки
Роздає їх дід з торбинки.
Ой, яке веселе свято!
З Новим роком вас, малята!

ІІІ. ПРОЧИТАЙ

ІВАНКОВІ КОЛОСКИ

Було це ранньою весною. Земля прокинулась від зимової дрімоти, скинула з себе пухнасту ковдру снігів. Ховрашки, польові миші повилазили з нір і вигрівалися на сонці. З далеких теплих країв прилетіли до рідних гнізд птахи. Іванкова шпаківня гостинно зустрічала дзвінкоголосих гостей.

Була неділя. Всі відпочивали. А ось сівачі трудилися з ранку до пізнього вечора.

- Весняний день рік годує, - любив говорити тато...

- А ви тут як опинилися? Щось удома скоїлося? - стривожився він, коли побачив своїх синів Іванка та Миколку біля сівалки.

- Нічого не сталося, - сказав Миколка.

- Ми в гості до тебе прийшли, - доповнив Іванко. - А чому ви всі такі замурзані?

- Білий хліб любить чорні руки, - усміхнувся тато. - Ось досіємо цей клин і помиємось. Погляньте, які душові на польовому стані. Може - під душ? Вода вже на сонці нагрілася.

- Ні, - сказав Іванко. - Ми хочемо з тобою хліб сіяти.

- Дивися, чого захотів! - засміявся татів напарник, тракторист дядько Павло. - Одразу видно, що нашого, хліборобського роду.

- Гаразд, - дозволив тато. - Все зерно висіяли, так що час мені заправити сівалки насінням. А ви посидьте у кабіні трактора - і рушимо.

Ось так уперше Іванко допоміг татові посіяти в пахучу землю золоті зерна. Зігріті людськими руками і сонцем, вони проросли і зашуміли, задзвеніли на увесь світ тужавими колосками.

Сплетені у віночки колоски і сьогодні прикрашають Іванкову кімнату.

ХЛІБ ВІД ЗАЙЦЯ

Дозріли в садках вишні і абрикоси, з городу бабуся приносить у пелені огірки і помідори. Полуниці теж зачервоніли на грядці.

- Це літо прийшло, онучку, - каже бабуся до Тарасика.

- А в степ літо прийшло? - питає Тарасик.

- І в степ прийшло. Батько твій вже з комбайном вийшов на жнива. Чи не чуєш, як гудуть у степу мотори?

Тарасик прислухається. Справді, гудуть мотори.

Після обіду йде Тарасик за село, щоб подивитися на степ. А там аж до обрію жовтіє пшениця, і над нею, ніби голубі озера, хвилюється марево за маревом. Небо над степом високе-високе, і в ньому чути, як гудуть мотори комбайнів, аж в небі гуркотить. А жнив не видно.

Бабуся сміється з Тарасика:

- Почекай трохи, скоро вони підійдуть і до нашого села.

Не терпиться Тарасику.

Якось побачив він, що дід Гордій везе воду жниварям у степ. Побіг за підводою, і ну просити:

- Візьміть мене, дідусю, з собою. Хочу жнива в степу побачити.

- Ич, який розумник, чого захотів! Та вже сідай, якраз до комбайнів їду.

Дід Гордій повільно їде степовою дорогою, а Тарасик все дивиться, жнива хоче побачити.

- Чуєш, Тарасе, як перепілка підпадьомкує? Це вже вона почула, що жнива прийшли.

- Таке скажете, діду.

- А ген, бачиш, по дорозі баранці біжать. Ніяк догнати їх не можемо. Тільки в жнива так пливе марево над степом.

Тарасик дивиться на баранці. Справді, вони тікають від них у степ. Дивина, та й годі.

- А справжнісінькі жнива, діду, ми побачимо? - цікавиться Тарасик.

- Ось приїдемо до батька, там і побачимо справжні жнива.

Завиднілися комбайни в степу. Покоси, мов хвилі, гойднулися вдалині. Тарасик дивиться на них і думає собі: "Оце вже починаються справжні жнива".

- Еге, діду, то справжні жнива, де покоси?

- Молодчина ти, Тарасе. Ото і є справжні жнива, усміхається дід Гордій у вуса.

Приїхали якраз на обід. Гарно було Тарасикові з батьком. Особливо, коли їли борщ, і тато подав йому окраєць хліба і сказав:

- Їж, Тарасику, це хліб від зайця…

Не повірив Тарасик, запротестував:

- Хіба у зайців хліб є? Як вони його печуть?

Усі розсміялися.

- А ти попробуй, - підсунувся до нього дід Гордій.

Попробував Тарасик хліба, вкусив шматочок, а він смачний, ну ніколи ще такого не їв.

Після обіду Тарасик заснув у діда на возі. І снилося йому, як літо, заквітчане колосками, підходило до вантажних машин і насипало повні кузови золотого зерна. А поряд стояв його батько і розгортав зерно та посміхався до нього.

МОРЕ

До моря рукою подати, а Юрко досі ще його не бачив. І дорослі про нього говорять, і малі, а яке воно - не уявляє собі хлопець. Кажуть, що синє-синє і солоне-солоне. Мабуть, від солі?

Одного разу наносив Юрко у корито води, взяв у комірчині пачку солі, та й ну солити. Висипав усю пачку, паличкою розколотив, а вода не посиніла.

- Що це ти, сину, надумав собі, що всю пачку солі висипав у корито. Схаменися, дитино!

- Це я, мамо, море роблю. Щоб солоне і синє було.

- Хіба ж море у кориті буває? Воно велике-велике, безкрає… Ось поїде влітку ваш дитсадок до моря, то й побачиш. Щоб ти мені більше не переводив сіль. Чуєш?

Юрко мовчить, бо йому соромно перед матір'ю. Хоч би нікому не казала.

А напочатку липня увесь садочок захвилювався. Готувалися до поїздки, складали речі та іграшки, купували м'ячі та надувні круги.

Коли поспішали з рюкзаками до великого червоного автобуса, то всі побачили, що Юрко і відерце прихопив з собою.

- Для чого відерце? - перепитує кожен. - Невже там не буде з чого воду пити?

- Залиш його!

А Юрко мовчки усміхається. Він обов'язково привезе море у відеречку додому.

Цілий місяць відпочивали діти біля моря. Ранками воно було тихе і спокійне, тільки пісок від хвилі шелестів на березі. А в обід море мліло під гарячим промінням сонця.

Добре було гратися на пісочку, та ще краще купатися.

А бувало море і сердитим.

Величезні хвилі накочувались на берег, і тоді вихователька не пускала дітей близько до води. Юрко дивився, як буруняться хвилі, як величезні вали із страшенною силою розбиваються об берег.

Він у такі хвилини думав, що не можна море перенести у відеречку додому. Воно велике і, як казала мама, безкрає. Воно могутнє і красиве, а в шторми грізне і сердите.

Та море стишувалось, і діти знову плескали долоньками по воді, відчуваючи його лагідність і ласку.

То було незабутнє літо, коли Юрко вперше побачив море.

ІV. ЗАСПІВАЙ

Скачати ноти трьох пісень.

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Муз. Валентина Плаксєєва

Я іду на площу з татом,
А в руках букет горить.
Там відважному солдату
Пам'ятник стоїть. (двічі)

Той солдат непереможний
Мирне сонце нам зберіг.
І йому сьогодні кожний
Квіти клав до ніг. (двічі)

Як лелеки, безупину,
Роки швидше хай летять.
Як солдат, я Україну
Буду захищать! (двічі)

КРОЛЕНЯТА

Муз. Валентина Плаксєєва

1. У мого дідуня Гната
Є маленькі кроленята.
Сірі, білі і чорненькі,
І такі усі гарненькі.

Приспів:
По травицю побіжу -
Потім вам їх покажу.

2.Молочка поп'ють клубочки -
Й нумо, гратись в холодочку.
А як вуха піднімають -
Дідуся й мене чекають.

Приспів.

3. І не просто так чекають,
А чекають - вимагають:
Чи вже скоро у торбинці
Принесемо їм гостинці?

Приспів.

КАВУНИ

Муз. Валентина Плаксєєва

1. Дивне диво є на світі.
На словах не передать.
Дуже, дуже люблять діти
Дивом тим поласувать.

Приспів:
Кавуни, кавуни!
У степу ростуть вони.
Скуштувать те диво просто -
Приїздіть до нас у гості.

2. Кавуни ростуть у ласці
Не від сонця і дощів:
Їх голублять, наче в казці,
Ніжні руки трударів.

Приспів.

3. Ось вони, як на параді,
На святковому столі.
І в столиці всі їм раді,
І в маленькому селі.

Приспів.