ВІД УПОРЯДНИКА

Вийшло уже 9-е число "Нарисів з історії Бериславщини", видання яких було розпочато районною організацією Товариства "Просвіта" ще 8 років тому. Як і один з попередніх випусків, ця книга містить переважно документи й матеріали історії краю ХІХ-ХХ століть. Оригінали зберігаються переважно у фондах Державного архіву Херсонської області (ДАХО) та Обласної наукової універсальної бібліотеки ім. О.Гончара. Але є й матеріали, отримані після переписки з відповідними установами Російської Федерації та через систему Інтернету.

Усі матеріали видрукувані без якихось мовних правок, з особливостями стилістики, орфографії, тодішнього правопису тощо.

Аналіз та висновки з нашого минулого належить робити читачам. Жодних коментарів ми не допускаємо. Але варто завше пам'ятати розхожу думку, що історія вчить лише тому, що нічому не вчить.

Районна організація Товариства "Просвіта" щиро дякує за підтримку та сприяння у виданні цього числа "Нарисів з історії Бериславщини" голові районної державної адміністрації В.Стеценку, депутатам районної ради, міському голові О.Шаповалову, начальникам відділів культури і туризму та фінансового Бериславської райдержадміністрації Л.Полегенко та Є.Юлдашеву, настоятелю Свято-Введенського храму о.Олександру (Михайленку), попереднім керівникам Бериславської загальноосвітньої школи № 1 А.Гейко та А.Литвиненко, голові Херсонського обласного осередку ВУТ "Просвіта" О.Олексюку.

Окрема особлива подяка усім працівникам Херсонської обласної наукової універсальної бібліотеки та Державного архіву Херсонської області.

(Усе, узяте у квадратні дужки і набране курсивом, є доповненням упорядника).

Сергій Гейко

В'ЯЧЕСЛАВ СТАНІСЛАВСЬКИЙ

ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1697-1698 РОКІВ В НЕДРУКОВАНИХ ЛИСТАХ ІВАНА МАЗЕПИ ДО ПЕТРА I

В ході російсько-турецької війни 1686-1700 рр. російськими та українськими військами було здійснено ряд походів на Південь, під час яких зведено нові фортеці, а також захоплено важливі опорні пункти Османської імперії, завдяки яким значно посилено обороноздатність Російської та Української держав і створено бази для подальшої експансії в цьому напрямку. Найбільшими здобутками стали відібрані в турків під час Першого Дніпровського походу 1695 р. фортеці на нижньому Подніпров'ї, найважливішою з яких був Кизикермен, а також Азов, взятий у 1696 р. З цих плацдармів планувалося продовження воєнних дій з метою виходу до Чорного моря. Для цього потрібно було заволодіти ключовими фортецями на його узбережжі - Очаковом та Керчю. В 1697-1698 рр. українські та російські війська здійснили другий і третій Дніпровські походи, маючи на меті захоплення Очакова, однак ця мета не була досягнута. Контрпоходи з боку Османської імперії не дали змоги росіянам та українцям реалізувати свої завойовницькі плани. Навпаки, намагання турків і татар відбити втрачений плацдарм змусили до спрямування максимуму зусиль на його захист.

Серед справ Російського державного архіву давніх актів нами було знайдено 18 недрукованих листів гетьмана Івана Мазепи до російського царя Петра I, один до невідомої особи, котрі безпосередньо стосуються другого і третього Дніпровських походів, а також 2 листа до царя за 1699 р., пов'язаних з війною проти Османської імперії.

Другий Дніпровський похід, як відомо, було проведено в травні - жовтні 1697 р. Плани українців та росіян передбачали удар по Очакову з суші, а також блокування його з моря, що мало призвести до падіння міста. У перших трьох з віднайдених листів йдеться про підготовку до походу. Отже, 17 березня 1697 р. в листі до Петра I Мазепа писав, що, як повідомлялося й раніше, кілька сотень козаків Полтавського полку за його наказом ходили під "бусурманські житла". Цим козакам вдалося відігнати багато худоби та захопити 26 "язиків", серед яких одного знатного татарина, під Перекопом, в урочищі Чингарех. Тепер гетьман відправляв до Москви ватажка козацького загону Василя Шибаленка з товариством у кількості 52 осіб, а з ними й 25 полонених. 8 квітня 1697 р. Мазепа повідомляв царю про те, що з розвідувальної поїздки за кордон повернувся мешканець Ніжина Згура Стилєв. Він привіз достовірні відомості щодо намірів та дій противника, а також креслення Очакова. Ким було зроблено ці креслення, в листі не вказано. З листами і кресленнями Стилєв був відправлений до Москви. Наступного місяця відомості, надані цією особою, були підтверджені торговими людьми, які приїхали з Царгорода. Вони стосувалися того, куди мали направлятися з військами турецькі султан та візир.

23 квітня 1697 р. гетьман сповіщав, що за царським указом 18 і 19 квітня зустрічався в Сумах з воєводою Яковом Долгоруковим з метою обговорення воєнних справ. На нараді було вирішено виступати в похід, після доставки суден від Брянська до Переволочни та р.Самари. Російські й українські війська планувалося з'єднати на Коломаку чи Орчику, потім іти до Новобогородицька, а звідти суднами по Дніпру рухатися до Чорного моря. У разі затримки з морськими суднами було вирішено вирушати на дніпровських. Але перед доставкою морських суден виступати було не доцільно, аби даремно не використовувати хлібних запасів, і щоб раннього весняного часу коні не страждали від нестачі кормів. Мазепа пояснював, що затримка з будівництвом морських суден сталася через відмовки спочатку брянського, а потім трубчевського воєвод посланим ним і запорожцями людям у виділенні придатного лісу для виготовлення підошов для морських стругів. Через це підошви ще не були прислані. Крім того, не були прислані й виділені за царським наказом необхідні для суден залізо, полотно та інші речі. Були привезені лише смола та якорі. Гетьман навіть припускав, що запорожці будуть відговорюватися від морського походу через затримку з будівництвом суден.

Про затримки зі спорудженням суден маємо й інші дані. Так, наприкінці квітня людина Мазепи Іван Сухин доносив з Трубчевська, що воєвода заборонив взимку рубати дрова, а після скарги на нього царю було виготовлено 30 підошв, 20 суден перетягнуто до Десни. Воєводи виправдовувалися тим, що не дозволяли рубати бортних дерев, з яких селяни платили медовий оброк. Роботи продовжувалися, і, незважаючи на всі труднощі, до початку походу було підготовлено значну кількість плавальних засобів. Так, 5 травня гетьман писав до Москви, що городові козаки зробили 70 морських суден і 600 човнів. На цей час він міг би вже виступити в похід, але з Брянська не було й новин про готовність суден, призначених для росіян. А 23 травня доносив, що з цього міста від запорозького майстра Василя Богуна надійшло ще 90 суден - 50 для городових і 40 для запорозьких козаків.

Що ж до запорожців, то потрібні припаси, в тому числі й для суден, направлялися до них ще в 1696 р., а також в березні 1697 р. Але, очевидно, цього було замало, бо ще й 17 травня 1697 р. в листі до Мазепи запорожці повідомляли, що готові до походу, але не мають морських човнів та інших припасів, і просили якнайшвидше їх прислати.

Царський указ про початок походу для захоплення Очакова й захисту Кизикерменя і Таванська було видано 25 травня. Російські війська, очолювані Долгоруковим, виступили з Бєлгорода і Севська, а українські, під проводом Мазепи, з Батурина. На Коломаку вони з'єдналися й рушили до дніпровських фортець.

У віднайденому листі гетьмана до царя від 27 серпня 1697 р. коротко викладено перебіг походу від прибуття військ до дніпровських фортець - 25 липня до часу його написання в таборі біля Томаківки. Мазепа акцентував увагу на причинах відходу основних сил та на заходах, здійснених для підтримки обороноздатності фортець. Отже, коли вони з Долгоруковим з військами прибули до Тавані і Кизикермена, одна частина татар і турків почала наступ на містечко Ісламкермен з кримського боку, а інша на Кизикермен з білгородської сторони (Ісламкермен був залишений оборонцями до підходу основних сил, звідки ворог вів обстріл фортеці Шингірея, а після їхнього прибуття його укріплення були покинуті противником. Крім того, з 31 липня по 2 серпня тривали бої за Шингірей). Турки стріляли з гармат і дрібної зброї, татари постійно нападали, потім противник прибув на суднах з гарматами з Чорного моря. Цим ворог завадив планованому продовженню походу. В такій ситуації прибулі війська при старому Таванському містечку зводили нове місто й давали відсіч противнику. Весь час бої були рівними, лише 2 серпня ворог зумів завдати шкоди. Від основних сил було відірвано сто і кілька десятків кінноти. Частина її була знищена, а інша потрапила у полон. Під час цього бою було багато вбито і поранено людей також з боку противника (йдеться про напад білгородських татар на укріплення біля Кизикермена, в яких перебували війська, очолювані Іваном Обидовським. Татарам вдалося з допомогою військової хитрості виманити з окопів загін князя Юрія Четвертинського).

Протягом місяця, займаючись будівництвом і ведучи бої, російські та українські війська стали відчувати нестачу продовольства і боєприпасів. Залишалася лише надія на продовольчі припаси, привезені для таванської залоги, але їх би вистачило ненадовго. Та й не було б з чим залишити залогу, бо очікувати допомоги за значною віддаленістю цього міста було марно. В той же час від "язиків" і перебіжчиків противник дізнався про втому військ на будівництві, нестачу хліба, через що деякі легковажні люди почали втікати, і зменшив інтенсивність обстрілу Шингірея. Цим самим ворог хотів переконати російсько-українські сили, що в нього самого не вистачає припасів, і втягнути їх в тривале протистояння, аби потім, коли до краю вичерпається продовольство, взяти їх в міцну облогу. Самі ж турки і татари могли підтримувати свою боєздатність на високому рівні, поповнюючи сили та продовольчі припаси, бо знаходилися поблизу своїх поселень. Вихідці та "язики" розповідали, що противник, знаючи про перебування у військах воєводи і гетьмана, тим більше прагнув перемоги, розраховуючи на велику славу та інші здобутки.

Виходячи з таких обставин, в Таванському місті було залишено 5 тис. осіб з обох регіментів, крім 500 найнятих запорожців, і необхідну кількість припасів. Основні сили відійшли на суднах 20 серпня. На 26 серпня вони прибули до обозів в урочищі Томаківка, де теж відчувався брак припасів, через що деякі люди порозходилися по домівках. Цей перехід був важким, бо перешкодою були супротивні вітри, негода. Російські ратні люди, а найбільше козаки, харчувалися "дикими запасами": овочами, яблуками, грушками, терном, які росли на берегах Дніпра. Далі залишалося здійснити перехід до Кодацького перевозу, а потім - до орільських міст. Причому весь час зберігалася небезпека ворожих нападів, противник підходив до таборів і під Запорозьку Січ.

З Тавані кошовий отаман з товариством прислав "язика", взятого на Дніпрі, вище Таванського острова. З розповіді полоненого було зрозуміло, що противник хотів здобути Таванське місто, для чого укріплював свої сили. В зв'язку з цим воєвода і гетьман послали зі своїх таборів до Тавані понад 1 тис. виборних людей: гетьман виділив 760 осіб, а воєвода - 300. Посланим було наказано пройти в місто, з'єднатися з залогою і спільно оборонятися від ворога. Крім того, писали до кошового отамана і запорожців, які були при ньому, аби аж до відходу противника не залишали воєнних справ, а присланим на підкріплення допомогли увійти в місто. Далі мали намір йти до прикордонних міст, де буде можливо вирішити питання з хлібом. Там гетьман хотів затриматися, спостерігаючи за діями ворога. Городові ж козаки здавна мали такий "непристойний звичай", що як тільки реґіментар повертав війська з походу, то вони, не чекаючи указу про розпуск, не звертаючи уваги на своїх старших і свої корогви, швидко розходилися по власних помешканнях. Це вони тим більше мали зробити тепер, коли в них зовсім не стало припасів. Не дивлячись на це, Мазепа мав намір залишатися біля прикордонних міст, хоча би й тільки зі старшиною й охотницькими полками.

Незважаючи на ці пояснення, цар, котрий тоді перебував у Великому посольстві, був невдоволений відходом основних сил від Тавані, повертався до розгляду цього питання та турбувався, щоб місто було готове до відсічі ворогу. 28 січня боярин Тихон Стрешнєв відповідав на лист Петра I від 24 грудня 1697 р., у якому було поставлено питання: "Яким злим порядком відступили від Таванська бєлгородський воєвода і гетьман, залишивши противника близько?" Стрешнєв зазначав, що має дані про нестачу припасів, через що відбувся й відхід.

Ще раз до подробиць походу російських та українських військ в 1697 р. повертає нас лист гетьмана від 4 січня 1698 р. Причиною його появи стала реакція Мазепи на повідомлення людей його реґіменту з Тавані, що тамтешній воєвода Василь Бухвостов написав до царя листа, в якому, применшуючи значення діяльності гетьмана та воєводи Якова Долгорукова, значно завищував свої досягнення. Відповідь на окремі пункти обвинувачень, висунутих Бухвостовим, і є додатковим джерелом інформації про похід. Насамперед Мазепа відповідав на звинувачення в тому, що вони разом з Долгоруковим без причини покинули Шингірей, в якому зразу ж осіли турки. Гетьман зазначав, що при їх відході містечко було непридатне для оборони: в ньому обвалилася кутова башта, підмита р.Кінські Води, та були тонкі стіни. Башта була укріплена насипом землі й кошами, тонкі стіни теж були зміцнені землею, але це мало допомогло. Коли турки відкрили артилерійський вогонь, стіни були зруйновані, й царські ратні люди могли захищатися лише завдяки земляному валу й кошам. Допомогу в обороні надали й люди гетьманського реґіменту, які розміщалися в особливих шанцях. Їх було періодично по 1 і 2 тис. осіб. Без цих заходів обороняти Шингірей було б важко, а з Таванського міста допомагати було б обтяжливо, бо він віддалений майже на 2 версти. Мазепа та Долгоруков вирішили, що тримати в Шингіреї людей означало залишити їх на погибель. Тому було вирішено людей з Шингірею вивести, а стіни підірвати.

Таванський воєвода писав царю також, що втримав Кизикермен своїм рішенням, розмістивши в ньому залогу, після відходу гетьмана з Долгоруковим. На це Мазепа відповідав, що при їх перебуванні біля захоплених містечок люди в Кизикермені знаходилися поперемінно, а при поверненні вони з Долгоруковим наказали його утримувати для допомоги оборони Таванська та роз'єднання сил противника. В Кизикермені були залишені козаки Чернігівського полку, крім того Бухвостову було наказано, при потребі, додати в Кизикермен людей з Тавані, бо в останньому місті залишили їх значну кількість. Воєвода же, навпаки, хотів, щоб війська покинули Кизикермен, але з цим не погодилися українські наказні полковники і сотники, чому й прийнято рішення обороняти його далі. Що ж до того, чому війська не відбудовували стіни Кизикермена, то це залишалося до царського указу, бо для оборони обох міст треба багато людей, яких було б дуже важко утримувати через значну відстань від українських і російських поселень. Йшлося насамперед про доставку хліба.

Бухвостов доносив і те, що війська відійшли, не завершивши будівництва Таванського міста. На це гетьман зазначав, що місто з усіма "укріпленнями з виводами, верхом, щитом і бійницями" було побудовано ще при їхньому перебуванні там. В яких місцях стіни були порушені, там же були розібрані й знову зведені, на потрібних місцях на валу поставлено гармати, міські укріплення ззовні зміцнені каменем, а з середини - земляним валом.

Далі Мазепа знову повертався до питання про причини відступу, зазначаючи, що рішення про це було прийнято через нестачу продовольства, про що відомо й противнику. Про труднощі з продовольством доносили українські полковники, про це говорили їх полчани, приходячи великими зібраннями. Про нестачу продовольчих припасів знали й прислані від царя стольники. Гетьман особисто посилав в полки по куреням осавулів, які підтвердили, що в полках не вистачає запасів. Російські полковники, які перебували при гетьмані, - Степан Стрекалов та Григорій Анненков свідчили, що в їх полках подекуди ще були запаси до 2-х тижнів, а в більшої частини запасів вже не було й стрільці ходили по полкам і просили хліба.

Отже, робив висновок гетьман, у випадку подальшого перебування військ біля містечок довелось би користуватися припасами, залишеними для таванської залоги. Останню, таким чином, не було би з чим залишити. Тому й прийнято рішення відійти. А для підтримки залишених сил від Томаківського острова на допомогу Тавані послали частину війська, а також ініціювали прихід туди запорожців і охочих людей з українських міст. Існує також свідчення, що гетьман писав царю про причини відходу, пояснюючи, що це сталося через необхідність захисту російських та українських міст від нападів противника.

Врешті, російське керівництво прийняло точку зору Долгорукова й Мазепи. 10 лютого 1698 р. до Батурина було послане царське жалування гетьману, генеральній старшині й полковникам. В інструкції царським посланцям, котрі його везли, знаходимо дані про офіційну позицію Москви щодо відходу російських та українських військ від Тавані. Царський стольник Іван Тараканов перед передачею жалування мав говорити про заслуги Мазепи, зокрема, про те, що він розгадав задум противника, який хотів втягнути їх у тривале протистояння. Рішення про відхід, прийняте спільно з Долгоруковим, оцінювалося позитивно, бо завдяки цьому були збережені як російські, так і українські війська, схвалювалися також гетьманські заходи щодо охорони прикордонних міст.

Не суперечить версії гетьмана щодо причин відходу військ і свідчення Григорія Грабянки, який зображує події так: внаслідок нападу турецьких військ Долгорукий та Мазепа мусили відмовитися від планів походу на Очаків, зосередившись на тому, "як би самим від турків вирватись, та як у містах такі залоги поставити, щоб їх не взяв ворог. Турки, звичні до морської справи, і тому їх повсякчас більшало: вони підходили з суші та з моря, а у своїх військах уже вийшов хліб та й крім того вони ще не призвичаїлись до морського бою". В таких обставинах воєначальники вирішили залишити в містах залоги з росіян та українців, передавши їм запаси продовольства, а самим відходити. А в Літописі Самовидця зазначено, що гетьман відступив, бо мав мало війська, що не давало змоги протистояти у відкритій битві. Отже, до основної причини, яка пов'язувалася з нестачею припасів, можна додати й інші, які стосуються неможливості відкритого протистояння з переважаючими силами противника й потреби захисту території держави. Врешті, воєначальникам вдалося не тільки утримати завойований плацдарм, завдавши значних втрат ворогу - близько 6 тис. осіб, а й зберегти свої війська, втрати серед яких були незрівнянно меншими. Про це можна судити, знаючи втрати в українських частинах, - 253 вбитих та 425 поранених осіб.

Лист Мазепи від 1 вересня 1697 р. для нашої теми цікавий тим, що він дає уяву про місцезнаходження гетьмана - був написаний від Кодацької пристані. А вже в посланні до царя від 11 вересня 1697 р. маємо значну кількість даних про заходи щодо оборони Тавані. 10 вересня з Таванського міста від наказного ніжинського полковника, яким було призначено глухівського сотника, та від воєводи Василя Бухвостова приїхав посланець з листами до Мазепи. Він привіз новини про наступ ворога та прохання про допомогу людьми. Гетьман зазначив, що разом з воєводою Долгоруковим вони залишили немало військ. З українських, які були в поході, туди виділялося по 200 осіб з Ніжинського, Стародубського і Чернігівського полків, сердюцький полк чисельністю 500 осіб. Стільки ж залишив воєвода. До того ж найняли 500 запорожців. Мазепа вважав, що цих сил вистачало, але, як сказав посланець, росіяни "затужили". На додачу до згаданих військ, при прибутті до Томаківки було послано на суднах до Тавані гетьманом 760 виборних осіб Лубенського полку з лубенським полковим суддею, а воєводою - 300. З цими людьми мав іти кошовий отаман з усім Низовим Військом. Посланець зустрів посланих людей та запорожців поблизу Тавані. А пізніше, після прибуття до Ворскли, Мазепа послав на Тавань ще 1,5 тис. виборних людей Полтавського полку, 300 осіб Лубенського полку, поставивши над ними наказним полковником полтавського полкового суддю Петра Буцького. Додав немало людей і воєвода. Їм було наказано йти на Кодак, далі - на Січ, там залишити коней і на суднах плисти до Тавані. Потрібно було використати ті судна, які залишили війська при відході, а також запорозькі. Щодо останніх Мазепа спеціально писав на Січ до наказного кошового отамана. Гетьман також писав до кошового отамана з клопотанням, щоб запорожці допомогли військам, посланим на підкріплення, ввійти в Таванське місто (тим не менше обставини змусили Мазепу і Долгорукого 24 вересня на нараді в Опішні прийняти рішення відправити на допомогу таванській залозі військо чисельністю понад 20 тис. осіб. З його наближенням в ніч з 9 на 10 жовтня противник відступив).

У день написання цього листа до Мазепи приїхало 18 запорожців з двома полоненими татарами, взятими на дніпровому острові, навпроти Ісламкермена. Там вони косили траву. Разом з листом від воєводи Бухвостова і наказного ніжинського полковника з Тавані гетьман відсилав до Москви записи їх розповідей. Полонених не відправляв, бо люди, котрі мали їх супроводжувати, були потрібні в ході воєнних дій. По їх завершенні гетьман мав намір відправити козаків до царя для докладної розповіді про сили противника та воєнні справи.

Згідно з посланням від 13 вересня 1697 р., в обоз до Мазепи прибуло 10 січових запорожців на чолі з ватажком Іваном Рубаном. Вони привезли двох татар, захоплених на урочищі Сиваш, поблизу Перекопа. Ці татари поверталися з Тавані. Полонені розповіли про дії та наміри "бусурманських" військ, які знаходилися при місті. Незважаючи на лист від наказного кошового отамана про відправлення до Москви всіх запорожців з полоненими, гетьман дозволив їхати лише сімом, а трьох затримав, розмістивши їх та нагородивши.