III
Окремо слід зупинитися на історії Григоріє-Бізюкова (або Бізюків-Григорієвського) монастиря. Засновником його був настоятель Софронієвської Молчанської пустині, що на Сумщині, Феодосій Маслов. Познайомившись наприкінці 18 ст. з фаворитом Катерини II князем Потьомкіним, старець Феодосій просив того виділити землю під монастирське подвір'я з церквою на щойно завойованих Росією землях південної України. 23 травня 1782 р. (усі дати - за старим стилем) Указом Новоросійської губернської канцелярії йому відвели у Кизи-Керменському повіті з правого боку Дніпра 3245 десятин степової землі разом з плавнями навпроти площею понад 2000 дес. Феодосій звів земляні вали, збудував кілька келій для ченців з каплицею і назвав усе це подвір'ям Софронієвської пустині. У вересні того ж року ігумен Феодосій просить дозволу на будівництво церкви. Допоміг знову Потьомкін, який звернувся до єпархіального Владики Никифора з листом:
"Преосвященнейший Владыко,
Милостивый мой Архипастырь!
Вручитель сего отец игумен Феодосий будеть иметь нужду в милостивом Вашем вспоможении; а потому покорнейше Вашего Преосвященства прошу принять его в милость и благоволение Ваше, как человека достойного. Всякое благодеяние, оказанное ему, приму я с истинным признанием, не переставая иметь честь быть с истинным почтением и нелестною преданностию, милостивый мой Архипастырь,
Вашего Преосвященства
покорнейший слуга Князь Потемкин.
P.S. Я приказал в Новороссийской губернии отвести землю для монастыря его, на которой он желает основать пустынь, а как сие зависит от соизволения Вашего, то покорнейше Вашего Преосвященства прошу дать Ваше на то позволение. Князь Потемкин". (Е.Горностаев. Григорие-Бизюков мужской монастырь. - Херс.)
Дозвіл був даний і за півроку постала дерев'яна церква в ім'я священомученика Григорія Великої Вірменії, але невдовзі її розібрали і спорудили кам'яний храм під тією ж назвою. Це сталося у 1786 р., освячений 18 травня 1787 р. Потьомкін не забуває свого давнього знайомця і сприяє пожалуванню Феодосія до сану Архимандрита, а також виділенню у вічне володіння Софронієвській пустині 20 718 дес. землі з лівого берега р. Інгулець.
Тим часом у далекій Смоленській губернії занепадає колись відомий, заснований ще 1650 р. Хрестовоздвиженський Бізюків монастир. І після смерті Ф.Маслова у грудні 1802 р. управляючий Катеринославською єпархією доповів, що на усю єпархію немає жодного штатного монастиря. Тож 4 грудня 1803 р. Олександр I видав іменний Указ:
"По неимению в Екатеринославской епархии ни одного мужского штатного монастыря, обратить во второклассный штатный монастырь состоящую в Херсонском уезде Новогригориевскую пустынь, причисленную по именному Высочайшему, 1792 года сентября 23 дня, указу Курской епархии к Молчанской Софрониевой пустыни, и перенеся в оный штат состоящего в Смоленской епархии ставропигиального Крестовоздвиженского Бизюкова монастыря, именовать оный Григориевским Бизюковым, которому и состоять в ведении епархиального архиерея с оставлением при оном монастыре по прежнему всех тех угодий и монастырских заведений, какия он имеет и которыя подтверждены помянутым 1792 г. указом, а ставропигиальный Бизюков монастырь упразднить, и производимую на него по штатам сумму обратить на содержанию означенного Григориевского монастыря…" (Є.Горностаєв, вказана праця).
Поступово монастир зростав, розбудовувався, набував слави й авторитету. У 1822 р. збудували ще один храм - Покрови Пресвятої Богородиці. Мандруючи південною Україною у середині 19 ст. вже згадуваний О.Афанасьєв-Чужбинський писав: монастирю "дана земля, приписані угіддя, плавні, рибні лови, і ченці поживають собі в живописному усамітненні, забезпечені з матеріального боку. У них тепла й холодна церкви, впорядковані келії, сади, бджільник, велике хліборобство і скотарство. Рибні лови віддають вони у відкуп, за що звичайно отримують порядну плату, оскільки їм дісталися відмінні угіддя. Дніпро тут неймовірно глибокий і тече під самим берегом. Вид на його панораму з дерев'яної галереї захоплюючий. На цій галереї бачив я сивих ченців, які сиділи і мовчки перебирали чотки. Є проте й молоді ченці". (А.Афанасьев-Чужбинский. Поездка в Южную Россию, ч.1. - С.-П., 1863, сс. 256-257).
Новоросійський календар, що регулярно видавався в Одесі, у 1871 році повідомляв: "Нынешнее состояние сказанного монастыря следующее:
1) Церквей в монастыре две - каменные: Соборная во имя священномученика Григория и теплая в честь Покрова Пресвятая Богородицы; обе церкви, по давности устройства их, малы, но еще крепки и прилично украшены.
2) Церковная утварь и ризница в хорошем состоянии и отличаются благолепием. Библиотека монастырская довольно богата лучшими творениями Св.Отцов и произведениями позднейших христианских писателей.
3) Колоколов 6, из коих самый большой в 103 пуда поступил из Смоленского упраздненного Бизюкова монастыря, для которого он был вылит в Москве в 1765 году.
4) Братии с настоятелем положено по штату монастыря 18 лиц, а штатных служителей при нем 16; но состоит на лицо монашествующей братии 24.
5) На содержание монастыря и на жалованье братии и служителям отпускается ежегодно из казны 758 руб. 51 коп. серебром, но монастырь преимущественно содержится своими экономическими доходами, получаемыми от земли и прочих угодий.
6) Ограда монастырская, исправленная в 1860 году, составляет почти правильный четырехугольник, с 4-мя по углам башнями, увенчанными крестами, и с 2-ми воротами, восточными и западными. При ней, с северо-востока, выстроена новая каменная, на 16 саж. длины, палата с кладовою и ледником.
7) При монастыре разведен на 4-х десятинах виноградный и фруктовый сад, обнесенный с двух сторон, на протяжении 225 погонн. саженей, невысокою каменною стеною, а с третьей стороны примыкающий к монастырской ограде. На возвышенной отлогости горы, занимаемой этим садом, устроен Предтеченский скиток, состоящий из трех малых келлий, для любящего безмолвие инока. В версте от этого скитка, над самым Днепром, в скале, есть другой скиток или пещера, состоящая из двух келлий, которая, по преданию старожилов, ископана была некиим иеромонахом сей обители, в ней подвизавшимся. Ныне эта пещера не обитаема, но уважается народом, как памятник иноческих подвигов.
8) За оградою монастыря есть довольно поместительная гостинница для странников. За нею, в тени, находится деревянная новая, на каменном фундаменте, баня для братии, а на противоположной стороне виден конюшенный двор, обнесенный каменною оградою, с прочими хозяйственными обзаведениями.
9) Всей земли при монастыре 23,963 десятины. Они разделяются на три части: а) при самом монастыре 3,200 десятин; б) плавен за Днепром более 2,000 десятин и в) особая дача, в 25 верстах от монастыря при р.Ингульце, заключающая в себе 20,718 дес., которая в 1862 году отдана на 10 лет в аренду с ежегодною платою по 19,100 р. сер.
10) Рыбный завод в плавне, на Днепре, довольствует рыбой братию, а другой такой же завод при реке Конке, удаленный на 8 верст от монастыря, отдается в аренду.
11) В монастырской ризнице хранятся: а) три Св.Евангелия, по древности своей заслуживающие особого внимания, печатанные в 1636, 1657, 1689 годах, и б) следующие письменные акты: грамота царя Алексея Михайловича, данная 6 марта 7163 г. прежнему Бизюкову Крестовоздвиженскому монастырю; копия грамоты царей и великих князей Иоанна и Петра Алексеевича, данной, по благословению патриарха Иоакима, лета от сотворения мира 7200, в 3-й день марта, на утверждение Бизюкова монастыря в ставропигии Московского патриарха; грамота Императрицы Анны Иоанновны, о бытии ставропигиальному Крестовоздвиженскому монастырю вечно ставропигиальным и укреплении за ним всех прав и владений, ему предоставленных, данная в С.-Петербурге 1733 г. февраля 23 дня и написанная на пергаменте в золотом, глазетовом переплете, с начертанием Императорского титула золотыми буквами и с приложением двух длинных шнуров из шелка и золота, с кистями, к которым прикреплена Императорская Государственная печать, в серебро-позлащенном футляре; - грамота Императрицы Елисаветы Петровны того-же содержания, данная 19 марта 1743 года, и грамота, на пергаменте, о посвящении игумена Крестовоздвиженского Бизюкова монастыря Иоасафа в архимандриты, с дарованием приличных сему сану прав и почестей при священнослужении, и о назначении в сей монастырь, вместо игуменов, дотоле управлявших им, архимандритов. К грамоте сей приложена печать святейшего патриарха и подпись руки преосвященного Стефана Яворского (золотыми буквами), митрополита Рязанского и Муромского. Дана она в Москве, в 1706 году".
В одній з книг кінця 19 ст. надибуємо таке: "За своїм розташуванням цей монастир має захоплюючий вигляд. Не мало цікавості являє собою він і з археологічного погляду: одна з його церков збудована запорожцями за дуже оригінальним планом, з трьома банями в одній прямій лінії; тут само зберігаються: два дуже цінних за своєю старовинністю срібних хреста, осипані дорогоцінними каменями, ікона, грамота імператриць Анни, Єлизавети і чимало іншої старовини". (Настольная книга для священно-церковно-служителей. - Х., 1892, с. 102).
Свого часу про монастир, який був добре знаний в Російській імперії, доволі багато писали. Тому його історія до початку ХХ-го століття більш-менш грунтовно досліджена. Найкращою працею є робота М.Ф.Ногачевського (можливо, батька бериславського священика С.М.Ногачевського) "Григориевский Бизюков монастырь", що вийшла друком в Одесі 1894 р. З усіх цих видань відомо, що наприкінці 19 ст. монастир мав до 500 тисяч рублів щорічного прибутку, півтори сотні голів робочої худоби, понад 400 голів великої рогатої худоби, сотні овець, свиней. На майже 26 тисячах десятин землі вирощували жито й пшеницю, льон і кукурудзу, просо й овес. Врожайність на монастирських землях значно перевищувала середню по Херсонщині і становила до 70 пудів з десятини. Монастир володів млинами, виноробнями, олійницями, гончарними, вапнярними, цегельно-черепичними, ковальськими майстернями. Тут працювала електростанція, водогін, локомобіль. У монастирі на початку ХХ ст. налічувалося 70 капітальних кам'яних споруд, серед яких окрім церков можна назвати триповерховий братський корпус на 76 кімнат, будинок архимандрита на 43 кімнати, будинок намісника на 12 кімнат, дитячий притулок на 5 кімнат, дворянський і загальний готелі, заїжджі двори тощо. У монастирі були фельдшерський пункт, духовна семінарія та церковно-парафіяльна школа, у якій на 1894 р. училося 10 хлопців та 11 дівчат. Жило тут 145 осіб - 130 чоловіків та 15 жінок. Того року Херсонський і Одеський архиєпископ Іустин, подорожуючи своєю єпархією, завітав до Тягинки, Берислава (де переночував у заїжджому дворі монастиря, що зараз прилаштований під навчально-виробничий комбінат), Миловому і, звичайно ж, побував у монастирі. При цьому Іустин відзначив: "При обозрении епархии с 30 апреля по 14 мая сего года оказалось следующее: 1) в монастырях - Григорие-Бизюкове… мною замечен во всем должный порядок и возможное по средствам их благоустройство как во внешней обстановке, так и во внутреннем состоянии их… За труды по ближайшему управлению Бизюковым монастырем и особенно по постройке соборного монастырского храма, ныне мною освященного, исполняющий должность наместника иеромонах Митрофан утверждается в оной". ("Епархиальные ведомости", 1894, № 11).
Мова тут йде про величний собор Вознесіння Господнього, який закінчений будівництвом у 1893., а освячений Іустином 9 травня 1894 р.
Після Столипінської реформи кількість бажаючих взяти землю в оренду швидко зростає. Це спричинило приплив до монастиря нових робочих рук. Не дивно, що за 20 років кількість мешканців монастиря зростає понад у 6 разів: у 1916 р. їх було 910 чол. Тепер у монастирі діють п'ять церков - Григорієвська, Покровська, Вознесенська, Спаська, Пантелеймонівська.
Але прийшов 1917 рік і усе полетіло шкереберть. Спочатку прийшли більшовики і заходилися ділити землю. Їх вигнали німці, які землі монастирю повернули. У лютому 1919 р. більшовики заявилися знову і монастир зачинили. Дозволили службу лише у Пантелеймонівській церкві, а потім перенесли до Покровської (ДАХО, ф.р. 1887, оп. 3, спр. 702). Ченців, які чинили спротив, не довго думаючи, розстріляли ("Православна Таврія", 2000 р., № 3). Потім наскочили григор'євці, у серпні 1919 прийшли денікінці, а навесні 1920 р. повернулася влада Рад. Цього разу надовго. Доволі образно, хоча дещо юродствуючи, писав на цю тему Юрій Дольд у "Наддніпрянській правді" від 19 серпня 1928 р.:
"Прийшла революція, - і манастир, що жив виключно з орендової плати й жертов богомольців, - розпався. Частина монахів раптово втеряла релігійність і позамінювала молитовники на самогонні апарати; инші - акліматизувалися і стали хліборобами; третя ж частина залишилася в великих корпусах манастиря, надіючись на дурість проїжджаючих. Багаті манастирські церкви позачинялися. Горобці домовито отаборилися в їхніх банях та кумполах і лише иноді неспокійно цвірінькали, коли якийсь партизанський загін заскакував у церковне подвір'я щоб позичити в церкви полотняних картин - ікон собі на леї. І лики святих, змальовані з тих же монахів, майстерними руками італійських художників, назавжди ховали свої обличчя, будучи міцно пришиті до партизанських штанів" ("Наддніпрянська правда", 1928, 19 липня).
Нова влада у 1921 р. спробувала тут створити радгосп "Червоний Маяк", виділивши йому 600 дес. орної землі, 400 дес. цілини та 1000 дес. плавнів. Оскільки українські селяни, що звикли працювати на власному обійсті, особливого бажання господарювати на чужій землі не мали, сюди переселяють 200 осіб з Рязанської губернії. Та невдовзі почався голод і новопоселенців, рятуючи від нього, повертають додому ("Херсонский коммунар", 1922, 9 березня). Радгосп розвалився, лишилося сотня мешканців та ще "3 священики, 2 диякона й 6 ченців" (ДАХО, ф.р. 407, оп. 1, спр. 176). 3 травня 1922 р. комісія з вилучення церковних цінностей, наїхавши до монастиря, відібрала головний убір архимандрита - митру з перлами й сріблом та інші речі - загалом вагою 1 пуд 38 ф. 62 зол. У серпні Бериславський ревком (яким керував усе той Мшар) вирішив "просити дозволу повітвиконкому використати чернечі підрясники, що знаходяться у Бізюковому монастирі для обмундирування дітей" (ДАХО, ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 27). Але у наступні дні було не до риз.
Ще 15 червня влада закрила останню з монастирських церков - Покровську. Цього разу віруючі не змовчали. Наступні архівні документи (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 39), які подаються майже без коментарів, наочно свідчать ставлення "будівничих світлого майбуття" до потреб людей.
20 серпня 1922 р. до Херсонського ліквідаційного відділу надійшло
"Православных граждан
прихожан Покровского храма
при совхозе "Червоный Маяк"
(бывш. Григ. Бизюк. Монаст.)
Прошение
Июня 15 сего дня сего года Покровский храм наш был закрыт, неизвестно почему. Мы лишились нашего духовного утешения. Поэтому просим разрешить нам опять иметь наш храм, а так же и дом при храме для причта. При этом сообщаем, что в состав нашего Покровского прихода входят следующие населенные пункты
1) Червоный Маяк 2) пос. Куцая Балка 3) село Старошведское 4) хут. Рогуля 5) хут. Полуденный 6) хут. Блажков 7) хут. Крупицын 8) пос. Ново-Райск, всего 65 дворов, а в них 750 душ. Что касается описей церковного имущества Покровской церкви, то эти описи находятся в Рабочкому "Червоный Маяк". Это наше прошение передаем через наших представителей 1) гр. Эсаулова Петра Федоровича 2) Дядлова Григория Григорьевича 3) Гринько Кирилла Лукича…"
Далі йшли підписи десятків людей, завірені головою сільревкому. Через два дні юрист повітвиконкому якийсь Цирлін наклав резолюцію: "Оставить без движения впредь до оплаты гербовым сбором…" Дійсно, не було коли державному службовцю займатися церквами, бо як повідомляє
"Выписка
из сводки 4-й группы ХУО ГПУ за время с 13-го по 17-ое ноября с.г. включительно. Уисполком: тов. Гебелю. Зав. Оделом ЗАГСА т. Баглов ежедневно пьянствует с юристконсультом Цирлиным" (ДАХО, ф.р. 1887, оп. 3, спр. 70).
Але виявилося, що віруючі одночасно звернулися й до Одеського губернського начальства, бо звідти прийшла депеша:
"Одесская Губ. Комиссия по отделению церкви от государства при Отделе Управления Губисполкома предлагает немедленно представить сведения о том, когда и по чьему распоряжению была закрыта Покровская православная церков, находящаяся на территории б. Бизюкова монастыря и где находится все богослужебное имущество, принадлежащее этой церкви…"
Довелося заст. завідуючого відділу управління повітвиконкому терміново звертатися з аналогічним запитом до "Призедиума Ком'ячейки совхоза "Червонный Маяк" (правопис збережено!). Відповідь з радгоспу надійшла аж 8 лютого 1923 р., та й то лише до Берислава:
"Президиум Ком'ячейки Совхоза Червонный Маяк просит Вас сообщить Херсонскому Уисполкому, что Покровская церковь Бизюкова Монастыря в означенном совхозе закрыта Старошведским Волревкомом по распоряжению комисии по отделению церкви от Государства имущество изъято по распоряжению Херсонского Уисполкома в детские дома и приюты. Кроме икон в закрытой церкви никакого Имущества не имеется.
Секретарь ячейки (підпис)".
Але так довго губернія чекати не могла, тож давно прийняла рішення:
"Херсонскому Уисполкому
С получением сего предлагается об'явить жителям села Новорайск, что в ходатайстве их о передаче им в арендное пользование одной из церквей и части богослужебного имущества, закрытого Бизюкова монастыря, постановлением Заседания Губликвидкома от 21/I с.г. - отказано.
Секретарь Губликвидкома (підпис)".
Воістину, "усе в ім'я людини, усе для блага людини"!
Так ліквідували Григоріє-Бізюків монастир.
Натомість з'явилися американці-колоністи, які наївно повірили казочкам і приїхали за тридев'ять земель будувати "рай". Їхня артіль "Селянська культура" узяла в оренду частину земель колишнього монастиря. Більша ж частина відійшла до радгоспу, що поволі став відновлюватися. Свідченням цього став якийсь небояка, який "забравшись на високі манастирські ворота, прив'язав дощану вивіску з написом "Савецькое хозяйство "Червоний маяк".
Ще можна було щось вберегти, щось врятувати. Той само Юрій Дольд, який незабаром став відомим письменником Дольд-Михайликом, писав у 1928 р.: "Використовую вільний час, щоб заглянути у колишні манастирські церкви. Їх три. Одна стара запорізька і дві новіші. В запорізькій ще й досі збереглися старі рукописні ікони, але вся вона стоїть запущеною й брудною. Але найбільше вражіння справляє друга церква. Художня її цінність надзвичайно велика. Всі стінки й простінки заповнені картинами роботи італійських художників. Звертає увагу величезна картина біля самого входу - нагорна проповідь. Виконання цієї картини прекрасне. Між іншим, автор її, італійський художник, загинув у цій-же церкві. Малюючи картину, він так захопився, що забув про те, що він стоїть не на підлозі, а на риштуванні. Він одступив назад, щоб глянути на наслідки своєї роботи. Упав - і розбився насмерть.
Загалом, художня цінність картин цієї церкви - дуже велика. Слід віддати справедливість нашому відділові культури, що береже він її надзвичайно… погано.
Зберегти-ж її треба, як велику художню цінність" ("Наддніпрянська правда", 1928, 22 липня).
На жаль, не зберегли…
***
Встає з руїн Україна.
Відновлюється Віра, Надія, Любов.
Дуже важко усе це дається. Попередні десятиліття не минулися безслідно. Певні сили чинять відчайдушний спротив на шляху відродження духовних цінностей українського народу, на шляху державотворення.
Та, попри усе, українське суспільство має йти уперед.
Віруючі й невіруючі, богомільці і атеїсти - усі ми віримо у щастя, добро, справедливість, правду, здоров'я і добробут. У кожного свій Бог. Аби лише він не заважав іншим людям.
Зараз на території Бериславського району діють 11 релігійних громад Української Православної Церкви Московського Патріархату (2 у Бериславі, Качкарівці, Веселому, Тягинці, Бургунці, Львовому, Одрадо-Кам'янці, Раківці, Високому, Червоному Маяку), 3 громади Української Православної Церкви Київського Патріархату (Зміївка, Новорайськ, Новокаїри), 2 громади євангельських християн-баптистів (Берислав, Львове), громади греко-католицька, євангельсько-лютеранська (німецька), лютеранська (шведська) (усі у Зміївці), християн віри євангельської п'ятидесятників (Інгулівка), адвентистів 7 дня (Берислав), іудейські громади.
Поступово передаються залишки майна відродженому Григоріє-Бізюкову монастирю. Буквально останніми днями повернуто віруючим колишнє приміщення Успенського храму у Бериславі.
Життя триває.
Вірмо у краще!
Миру і злагоди усім!
