Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 17.08.2017, 01:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Церков величність -2

Церков величність
<< Читати спочатку

II

Перипетії подій 1917-19 рр. на Херсонщині вивчені ще надзвичайно мало. Адже на відміну від центральних районів Росії тут понад два роки не було сталої влади. Нескінченно мінялися більшовики, білогвардійці, війська УНР, Директорії, Антанти, загони Махна, Григор'єва, Свища, Чорного Ворона, знову більшовики. Вочевидь, було не до історії і не до архівів. Місцевих документів збереглося обмаль. Стосовно церков, то цей період був для них справді трагічним. Численні реквізиції, а то й відкриті пограбування різними зайдами поступово зводили їхню роль у суспільному житті нанівець. Особливо тут старалися комуністи, які ніколи й не приховували свого ворожого ставлення і до церкви, і до релігії взагалі. Відомі слова одного з ідейних провідників більшовизму, наркома освіти А.Луначарського: "Ми ненавидимо християнство і християн. Навіть найкращих з-поміж них ми мусимо вважати нашим найгіршими ворогами. Вони навчають любові до ближнього і милосердя, що суперечить нашим засадам. Християнська любов є перешкодою революції. Геть з любов'ю до ближнього! Те, чого ми потребуємо, це - ненависть. Ми мусимо навчитися ненавидіти, бо лише тоді ми можемо здобути світ".

Отож, відразу після жовтневого перевороту у Петрограді нова влада починає наступ на церкву. "Церковні мракобіси", "чорні круки", "рясофорна контрреволюція", "церковна зараза", "обнагліла попівщина", "шкідники у рясах", "розсадник кримінальщини і розпусти" - ось далеко не повний джентльменський набір епітетів, що не сходили зі шпальт партійної преси. Головний безбожник Країни Рад О.Ярославський виявив, що релігійні організації є "політичною агентурою і політичним апаратом ворожих пролетаріату класових угруповань усередині нашої країни і міжнародної буржуазії". А оскільки тодішні ідеологи більшовизму Бухарін і Преображенський у популярному викладі програми партії "Азбука комунізму" визначили, що "релігія і комунізм не сумісні ні теоретично, ні практично", залунали вимоги почати "скажений наступ" на релігію, "ударити посильніше по релігійному дурману і хльоснути його найкраще", "зрити дощенту мразь землі - церкви усіх гатунків". Не відстав і "вождь усіх гнаних і голодних" В.Ульянов-Ленін, закликаючи "дати найрішучий і безжальний бій чорносотенному духівництву і придушити його спротив з такою жорстокістю, щоб вони не забули його на протязі кількох десятиліть… Чим більше число представників реакційного духівництва і реакційної буржуазії вдасться нам розстріляти, тим краще".

Вже у грудні 1917 р. виходить два Декрети Раднаркому, що обмежують роль релігії. Остаточне відокремлення церкви від держави і школи від церкви проголошувалося Декретом від 20 січня (2 лютого) 1918 р., який точніше називався "Про свободу совісті, церковні і релігійні громади". І хоча у самих декретах не було ще нічого загрозливого для майбутнього церков, на місцях малограмотні, а то й відверто авантюрно-бандитські поплічники нового режиму розуміли усе на свій копил. Так, погромник Києва відомий каратель Муравйов ще до виходу Декрету після взяття червоними української столиці заявив: "Ми йдемо з вогнем і мечем, встановлюємо радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах, по попах, по ченцях, нікому не давав пощади". Невдовзі почалася націоналізація земельних угідь, підприємств, медичних, навчальних, інвалідних та інших закладів, що належали релігійним об'єднанням. Можна навести численні приклади розстрілу служителів культу. Так, червоноармійці Муравйова у ніч на 26 січня 1918 р. забили київського митрополита і архимандрита Києво-Печерської Лаври Володимира. У Мгарському Спасо-Преображенському монастирі, що у м. Лубни на Полтавщині на початку серпня 1919 р. розстріляли 16 ченців та ігумена. Багатьох священослужителів арештували. Потім почалася кампанія варварського розкриття святих мощей у храмах, зняття церковних дзвонів, закриття церков (О.Нестуля. Доля церковної старовини в Україні. 1917-1941 рр. ч.1. К. - НАНУ - 1995).

Усе це супроводжувалося відвертим пограбуванням культових споруд. Водночас, вже у I Конституції Радянської Росії, прийнятій у липні 1918 р. поряд з "буржуазними елементами та експлуататорами" суттєво обмежувалися цивільні права духівництва. 30 серпня 1918 р. Наркомат юстиції (НКЮ) прийняв інструкцію про втілення у життя Декрету РНК щодо відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Релігійні організації позбавлялися права володіти якимось майном. Їм заборонялося вести педагогічну, благодійну, просвітницьку діяльність. Усе майно, у тому числі й храми, передавалося на баланс місцевих Рад, тобто віднині воно ставало державною власністю. Однак, ремонт віруючі мали здійснювати за свій кошт. Усі релігійні процесії, молебни на відкритому повітрі без дозволу влади заборонялися. Відбиралися "не потрібні" для богослужіння подвір'я, угіддя, гуртожитки, готелі, будинки, заїжджі двори, пасіки тощо. Усі приміщення духовних шкіл переходили у відання Наркомосвіти (В.А.Алексеев. Иллюзии и догмы. М., 1991). Тут і без коментарів зрозуміло, що церква перетворювалася у гнаного владою пасерба. Відверто цькуються почуття віруючих, священиків, церкви і релігії загалом. Писалося, наприклад, таке: "Ченці, священики, диякони, псаломники, ксендзи, пастори, рабини, мулли, шамани та інші представники духівництва усіх культів - живуть не на трудовий доход, харчуються на засоби, що добуваються експлуатацією релігійних забобонів, є громадськими паразитами". Або: монастирі - "осередки невігластва, суспільного паразитизму, політичної та церковної контрреволюції", а ченці "є найбільш контрреволюційним елементом, який відкрито агітує проти усякого церковного оновлення". Подібних прикладів безліч. Загалом, дослідники виділяють чотири великі кампанії гонінь на християнську церкву за радянської влади:

1) листопад 1917-1919 рр. - церква позбавлялася статусу юридичної особи, закриття частини монастирів, часткова реквізиція церковного майна;

2) 1918-1920 рр. - позбавлення духівництва політичних прав;

3) з кінця 1920 р. - робота по розколу церкви, її "розкладенню" з середини;

4) з весни 1922 р. - масове пограбування церков з наступною ліквідацією служителів культу (А.Латышев. Рассекреченный Ленин. - М.: МАРТ, 1996) .

Офіційно Радянського Союзу ще не було. Радянська Росія формально визнавала незалежність Радянської України. Але, у дійсності, "українські" комуністи повністю дублювали дії і постанови своїх "старших братів". А потім і взагалі прийшла вказівка з Москви розповсюдити рішення ЦК РКП(б) та російського раднаркому на Україну. Єдина затримка виходила у зв'язку з тим, що повністю радянська влада утвердилася в Україні, зокрема на півдні, аж у кінці серпня 1921 р. після відступу за кордон Махна. Тим з більшим завзяттям запопадливі пахолки "світлого майбутнього" пристали до справи. Вже у жовтні 1921 р. вони провели перепис православних парафіян на Бериславщині. Було встановлено, що на чотири церкви міста припадає чомусь лише 1344 віруючих чоловіків та 1351 жінка. Села дали наступні дані:

(ДАХО, ф.р. 1887, оп. 3, спр. 694) .

Вже наприкінці 1921 - на початку 1922 рр. радянська влада відповідно чинному тоді законодавству узялася за відокремлення церкви від держави. Була проведена націоналізація культового майна, закритий монастир, заключені відповідні договори з релігійними общинами. Займався цим Наркомат юстиції України на чолі з С.Буздаліним та спеціально створений Ліквідаційний відділ НКЮ під керівництвом Івана Сухоплюєва. Саме їх підписи стоять під усіма документами стосовно церковних справ. На Херсонщині цим відав відділ управління Херсонського повітвиконкому на чолі з Гебелем. Робота кипіла.

23 лютого 1922 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет прийняв постанову: "Запропонувати місцевим радам у місячний термін з дня опублікування цієї постанови вилучити з церковного майна, переданого у користування груп віруючих усіх релігій по описам і договорам, усі дорогоцінні предмети з золота, срібла і каменів, вилучення яких не може суттєво зачепити інтереси самого культу". Через два тижні тотожну постанову приймає Всеукраїнський ЦВК "Про вилучення церковних скарбів у фонд допомоги голодуючим", а 3 квітня й політбюро ЦК КП(б)У повністю погодилося з циркуляром російського ЦК про цілковите вилучення цінностей.

25 квітня 1922 р. до Берислава надійшла телеграма від завідуючого відділом управління херсонського повітвиконкому Гебеля з вимогою до усіх волвиконкомів вилучити цінності з церков за три дні і здати їх не пізніше 1 травня. Того ж дня збирається спеціальна трійка: секретар партійного комітету Стасенко, начальник міліції Петренко, голова райревкому Мшар, яка вирішує для проведення вказаної роботи створити збройний загін з 25 комуністів і 2 кулеметів під орудою начальника місцевого гарнізону Цибульського. Але з невідомих причин за кілька годин відбулося друге засідання цієї ж групи осіб, де було змінено попереднє рішення і доручено "роботу проводити лише трійці" при трьох технічних працівниках, а також "зарахувати на утримання волкомдопголу загін, що несе охорону церковних цінностей". Операцію вирішили почати з єврейських релігійних установ. Прямо з засідання рушили до Головної Синагоги (зараз приміщення школи № 3), де й забрали цінності на суму 10 фунтів 57 золотників та відзначили, що усе пройшло "без перешкод представників вищезазначеної Синагоги", потім пішли до Першого Молитовного єврейського будинку, де вилучили майна на 8,5 фунтів. (Тодішній пуд рівнявся 16 кг, фунт - 409,5 г, золотник - 4,266 г). У наступні дні пройшлися по православних Введенській, Успенській, Воскресенській, автокефальній Українській Всіх Святих церквах, єврейській ремісничій синагозі. Перепочивши на першотравневих святах, подалися по селам. Спочатку - до відомого Григоріє-Бізюкова монастиря, де після його закриття владою ще у 1919 р. служба правилася у єдиній Покровській церкві. Звідти, як і з інших церков, забрали ризи, посріблені Євангелія, хрестики, дароносиці, кадильниці, чаші, ложечки, блюдця, монети, лампади і т.п., а ще прихопили дорогу митру - головний убір - архимандрита Онуфрія зі сріблом і перлами. Потім покотили до Качкарівки, Милового, оглянули костьол у Костирці, лютеранську церкву у Михайлівці і Зміївці, потім у Старошведському і констатували, що у трьох останніх нічого цінного не було. Таким чином, 5 травня роботу було зроблено (межі тодішнього Бериславського району не співпадають з теперішніми), можна було й спочити, аж раптом 13 числа телеграфом отримали вказівку з Херсона "терміново провести вилучення, не лишаючи нічого" і заборону заміняти церковні речі тим само металом у тій само вазі, що дозволялося робити віруючим і священикам раніше. Ще через місяць Гебель знову наказує "удруге ретельно перевірити чи усе вилучено і у разі вилучення цінностей не повністю, винних притягнути до суворої відповідальності". Довелося ще раз пройтися по церквах, причому ходить вже не трійка, а ціла ватага різнокаліберних діячів. Наслідком їхніх старань була заява уповноважених від об'єднаного зібрання парафіяльних Рад церков Берислава до комісії про те, що нею вилучені предмети, "залишення яких передбачається постановою ВУЦВК від 8.03.22" і прохання залишити украй необхідне для служби Божої. Чиясь владна рука наклала чітку резолюцію: "отказать". Серед архівних документів збереглася квитанція, "видана з Херсонського Повітового Фінансового відділу на посвідчення прийняття від Уповноваженого по вилученню цінностей з релігійних культів по Бериславському району т. Стасенко срібні речі вилучені з 1) Головної синагоги у м. Бериславі заг. вагою 10 ф. 50 зол. 2) Першого Бериславського Єврейського Молитовного будинку заг. вагою 8 ф. 42 зол. 3) Воскресенської церкви у м. Бериславі заг. вагою 1 п. 12 ф. 74 зол. 4) Успенської церкви м. Берислава заг. вагою 2 п. 27 ф. 06 зол. 5) Української "Всіх Святих" церкви м. Берислава заг. вагою 2 ф. 48 зол. 6) Введенської церкви у м. Бериславі 1 пуд 17 фун. 66 зол. 7) Церкви "Михайла Архангела" у селі Миловому заг. вагою 16 ф. 40 зол. 8) Покровської церкви у с. Качкарівка заг. вагою 17 ф. 11 зол. і 9) з Покровської церкви при Григоріє-Бізюковому монастирі заг. вагою 1 пуд 38 ф. 62 зол., а усього вісім пудів тридцять один фунт п'ятнадцять зол. (8 п. 31 ф 15 зол.) Травня місяця 9 чис. 1922 р." Далі - печатка і підписи контролера, касира, бухгалтера. (Уважний читач має помітити невідповідність загальної ваги сумі вагів усіх цінностей, вилучених з храмів окремо). (ДАХО, ф.р. 39, оп. 1, спр. 7)

Вилучення цінностей, начеб для порятунку голодних, тривали й далі. Згідно зведення від 2 липня 1923 р. з Качкарівської церкви було загалом вилучено 28 ф. 46 зол. срібла, з яких спочатку було залишено 10 ф. 14 зол., які вилучили повторно дещо пізніше. З Милівської церкви за тими ж даними вилучили 24 ф. 26 зол. срібла. (ДАХО, фр. 2, оп. 6, спр. 39). Кампанія з вилучення церковних цінностей тривала до кінця жовтня 1923 р., коли була призупинена, бо вже не було чого вилучати.

Час від часу "праведні" труди радянських чиновників переривали зовсім несподівані події. Ось "Витяг з протоколу ч. 71 Позачергового засідання Президії Бериславського Райвик'у від 12 вересня 1925 р.

Слухали: 1. Заява священика успенської церкви м. Бериславу Федора Статкевича від 11 вересня про те, що у гр-на м. Бериславу Василя Ретенко 10 цього вересня ОБНОВИЛАСЯ ІКОНА. -

Ухвалили: Для з'ясування фактів обновлення ікони, скласти комісію у складі: представника райвику т. Опаліхіна, Райпаркому, та сільради з правом кооптації спеціалістів. Пропонувати комісії негайно виконати цю роботу та скласти належний акт".

(ДАХО, ф.р. 307, оп. 1, спр. 7, арк. 99) .

А тут ще морока:

"Наробразу Бериславской вол.

ЗАЯВЛЕНИЕ

От имени наших гр-н д.Володьевки мы нижеподписавшиеся наставники Меннонитской общины Леандер Янц и Яков Регер по религиозным убеждениям желая исполнить веление Иисуса Христа и обряды нашей общины как т.е. по Воскресным дням править Богослужение в нашем Общественном Доме, которое и есть училище, в надежде что вы удовлетворите наше желание, просим ваше распоряжение, в чем и расписуемся.

Просители: Леандер Янц

16/III.23 Яков Регер"

На папері резолюція: "Отказать. На предсельсовета возложить отвественность, чтобы в школе ни в коем случае не допускалось совершение религиозных обрядов. 19/3.23 Каретникова". (Каретникова А. - тодішня зав. відділу народної освіти) (ДАХО, ф.р. 11, оп. 1, спр. 34, арк. 43). До речі, на початку 20-х років дві общини менонітів та одна адвентистів 7 дня діяли на території Бургунської сільради.

А з осені 1922 р. з'явився головний клопіт: циркуляром НКВС від 24 жовтня усі раніше заключені договори з церковними громадами анулювалися і рішенням херсонського губкому, який продублював циркуляр 26 грудня, встановлювався місячний термін на перезаключення договорів, причому відповідальність за незаключення покладалася виключно на релігійну общину з загрозою закриття відповідної церкви. Ще 26 вересня Наркомат юстиції відредагував примірний Статут релігійної общини, де, зокрема, говорилося:

"§ 1. Цель религиозного общества состоит в удовлетворении религиозных нужд своих членов, об'единенных единою верою в божество и единым духом любви к своим ближним…

§ 4. Религиозное общество не обладает правами юридического лица.

§ 5. Не обладая правами юридического лица, религиозное общество лишено права приобретать всякого рода имущества, как движимые, итак и недвижимые, заключать от своего имени договоры и обязательства, искать и отвечать на суде…

§ 23. Члены правления обязаны в своей деятельности руководствоваться существующими законами и декретами и, в частности, не допускать присутствия на собраниях, собеседованиях, докладах, чтениях или при преподавании догматов своей веры лиц моложе 18 лет, за что несут уголовную ответственность…

§ 31. Религиозное общество ликвидируется… б) по распоряжению подлежащих органов власти". (ДАХО. Ф.р. 2, оп. 6, спр. 46).

Статут разом з іншими документами поступово розсилався по периферії. Справа виявилася вельми довгою. Документи спізнювалися, до Херсона надійшли лише у середині січня 1923 р., а по Бериславській волості відповідне рішення НКЮ та губкому оголосили аж 7 лютого 1923 р. Місячний термін давно минув. Тому на 26 лютого договори були заключені лишень з двома синагогами с. Львове, а "що стосується інших общин, то договори ще не заключені з причини змін ними В/Статуту, який Бериславський ВВК їм не затверджує". Під цією цидулкою підпис тодішнього голови Бериславського волвиконкому Антона Мшара. (ф.р. 2, оп. 6, спр. 39, арк. 58).

Дійсно, деякі релігійні громади висунули певні зміни до стандартного тексту Статуту, віддрукованого у Херсонській міській друкарні імені живого тоді ще Леніна. Так, загальні збори Успенської общини внесли наступне доповнення: "Органи релігійної общини перебувають під канонічним управлінням місцевого єпископа. У своєму внутрішньому церковному і релігійному житті община керується існуючими церковними узаконеннями православної церкви на підставі правил св. апостолів, Вселенського і помісних соборів і Св. отців, які (правила) приймаються усією Вселенською православною церквою". (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 22). Подібні доповнення були зроблені громадами й інших православних церков. Судячи з усього, особливих нарікань органів влади вони не викликали. Інша справа, коли представники протестантських громад сел Зміївка, Михайлівка і Костирка внесли зміни, що суттєво суперечили вказівкам НК Юстиції. Так, громада євангельсько-лютеранської церкви Петра і Павла до § 23 додала: "Заборона ця не стосується богослужінь і підготовки молоді молодше вісімнадцяти років до конфірмації, сповіді і причастя". Подібне прийняли й парафіяни римо-католицької церкви св. Боніфація: "недопущення означених п. 23 осіб молодше 18 років не стосується Богослужінь і підготовки до сповіді і Причастю". Але влада в особі Мшара категорично відкинула ці цілком слушні домагання і його ж рукою затвердила: "означений Статут Бериславський волвиконком засвідчує за виключенням приписки до § 23, яка анулюється", викресливши жирним синім чорнилом заувагу до тексту. Єдине, на що погодився голова, так це замінити слово "божество" на слово "Бог". (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46).

Тепер ознайомимося з деякими церквами та їх парафіянами, чиї матеріали дають нам таку можливість.

5 лютого 1923 р. відбулися збори вірних Введенського храму з приводу прийняття вищезазначеного Статуту і заключення договору з владою. На збори з'явилося 200 чоловік. головою обрали панотця Ногачевського. Згідно вимог Статуту необхідно було відтепер обирати правління громади, кандидатів до нього, ревізійну комісію, а також уповноваженого представника, який від імені громади мав підписувати з органами влади договір. Отож, обрали: правління: Прокіп Петрович Новицький, Лаврентій Чудний, Іван Архипович Годун, Макарій Бондаренко, Митрофан Карленко. Кандидати: Пилип Сергеєв та Іван Дробот. Ревізійна комісія: Євфимій Симоненко, Михайло Федотченко та Гнат Усатенко. Уповноваженим обрали Новицького, що разом із Мшаром і підписали договір, себто Статут рівно через місяць. В описі майна, належного церкві, значилося, зокрема: храм дерев'яний, дзвіниця з 5 дзвонів, що займала площу у 3 кв. саж. (1 кв. сажень = 4,55208 м2), землі під храмом - 43,5 кв. саж., під храмом і оградою - 2204 кв. саж., два будинки для служителів у 32 кв. саж. та 36 кв. саж., 4 Євангелія, 3 хреста, 97 різних ікон, 200 книг бібліотеки (журнали, сповідні, приходно-розходні тощо), годинник та ще й 30 руб. 79 коп. капіталів (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46).

16 лютого аналогічні збори відбулися у Воскресенському храмі, куди також прийшло 200 осіб. До правління обрали: Ф.А.Шкуропата, Ф.І.Загорулька, Й.Є.Зубенка, Я.А.Страшка, Гр.М.Глушка, кандидатами - Л.О.Міхненка (друге прізвище нерозбірливо), а до ревкомісії - М.Тр.Єременка, М.М.Димченка (третє прізвище нерозбірливо). Уповноваженим - Йосипа Євтихійовича Зубенка. Договір з Мшаром підписали 6 березня. Серед майна церкви нараховувалося: храм кам'яний, дзвіниця кам'яна, каплиця на військовому кладовищі, землі під храмом і оградою - 0,5 десятини (1 десятина = 1,0925 га), землі під кладовищем - 2 дес., будинків служителів - 2, 6 Євангелій, 85 ікон, 22 підсвідчника, 8 корогв. 3 дзвони на військовому кладовищі (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 73-75).

Того ж дня зібралися парафіяни "Старошведської релігійної общини євангельсько-лютеранського віросповідання при церкві св. Іоанна", у кількості 250 чол. Головував Семен Семенович Котц, секретарював Андрій Андрійович Утас. До правління увійшли: пастор Христофор Гоас, а також Іван Юрійович Бускас, Християн Християнович Аннас, Густав Петрович Утас, Петро Іванович Аннас, Андрій Андрійович Утас, Густав Семенович Гоас та Андрій Андрійович Мальмас. Кандидати: Андрій Матвійович Аннас та Іван Іванович Бускас. Ревкомісія: Якуб Андрійович Гоас, Вільгельм Ганович Кнутас та Іван Хомич Гоас. 5 березня договір підписали: С.С.Котц, та А.А.Утас, а з боку влади - Мшар. Ось майно церкви: храм довжиною 10 саж., шириною 6 саж. (1 лінійна сажень = 2,13356 м), церковний двір 800 саж.кв., церковно-парафіяльний дім довжиною 8 саж., шириною 5 саж. з сарайчиком і садибою 1200 кв. саж., збудовані 1914 р. Ще були: 32 довгі лавки, 6 коротких, 2 маленькі прості столи, 5 мідних нікельованих підсвічників, 2 люстри, дзвін розбитий вагою 5 пудів, а другий у 4 пуди, чавунна плита кругла, оргaн середнього розміру, табуретка маленька, дві рухомі драбини, один столик, дві жорстяні лампи, три старі "віденські" стільці і одна запрестольна картина. Наприкінці важлива приписка: церква і парафіяльний будинок збудовані на кошти, пожертвувані у Швеції (ДАХО, фр. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 32-33).

Євангелісти-лютерани церкви Петра і Павла сс. Зміївка та Михайлівка (Шлангендорф і Мюльгаузен, як вони тоді називалися) у кількості 76 осіб зібралися 21 лютого. Членами правління обрали: Петра Ейхгорста, Іоганеса Гречмана, Густава Тинніса, Іоганнеса Бера, Христофора Томма, а кандидатами - Мартина Готліба й Отто Христофоровича Ковальського. Уповноваженим став інший Ковальський - Отто Едуардович, який і підписав від громади Статут-договір 1 березня. Майно церкви, зокрема, складало: кам'яна церква, садиба під церквою площею 0,5 дес., оргaн, два дзвони у 3,5 й 10 пудів, дерев'яні амвон і катедра, люстра з металу і скла, 54 дерев'яні лавки, дві дерев'яні ніжки для ялинок, кам'яний пасторат - "будинок для пастора і для треб хрещення і вінчання, особливо взимку", стайня, сарай, літня кухня без дверей, вікон і внутрішнього майна, "постраждала від фронту у 1920 р.", одна будова з 2 кімнат, що слугувала "для богослужбових цілей юнацтва, зараз частково без вікон, також постраждала під час фронту в 1920 році". Під трьома останніми будовами землі біля 2 десятин (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 44-45) .

Римо-католицька громада церкви св. Боніфація зійшлася у Костирці 22 лютого, причому з'явилося 117 парафіян з 134. Обрали правління: Іван Іванович Еман, Іван Михайлович Таубергер, Готліб Вільгельмович Айхвірт, Іван Петрович Клейн, Карл Робертович Рейнлендер, кандидатами - Антін Іванович Бер, Готліб Адамович Бер, до ревкомісії - Фрідріх Іванович Айхвірт, Йосип Таубергер та Валентин Іванович Айхвірт. Майно церкви складали: церква, 9 дерев'яних статуй, 14 ікон масляних фарбованих (історія суду і розіп'яття Ісуса Христа), 27 лавок, 6 корогв, 2 люстри, фігура Ісуса Христа у гробу дерев'яна, 16 квітів штучних, оргaн зіпсований та 2 п'яти- і три-пудові дзвони. 2 березня уповноважений І.М.Таубергер договір підписав. (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 84-86) .

Тим часом продовжувалися подібні збори у Бериславі. 18 лютого вони відбулися в Успенському соборі у присутності 250 осіб і настоятеля Федора Статкевича. Головував Т.Р.Таран при секретарю С.Н.Дербушеві. До правління увійшли: Зацарний Василь Карпович, Дербушев Семен Никифирович (3 голоси проти), Таран Трохим Романович (одноголосно), Кисильов Петро Харитонович (5), Виноградов Трохим Юхимович (3). Кандидатами - Калін (?) Гнат Григорович (4 проти) та Петренко Микола Олександрович (10 проти). До ревкомісії одноголосно обрали Петра Івановича Димченка, Миколу Павловича Пономаренка та Федота Павловича Скрипку. Постановили також уповноваженого обрати правлінню зі свого числа. Наступного дня правління й зібралося, але Зацарний чомусь не з'явився, а тому його замінили Петренком, якого й уповноважили підписати договір, що він і зробив 2 березня. До майна собору серед іншого належали: храм кам'яний трьохпрестольний, кам'яна дзвіниця з 5 дзвонами (81, 16, 27, 22 та 2,30 пудів), будинок священика і будинок для сторожі і хрестильня. Поза оградою знаходився будинок для псаломника, а ще один був геть зруйнований. Землі під храмом і оградою було 1 дес. 17 кв. саж., 59 ікон, 6 напрестольних Євангелій, 4 вхідних дверей, а ось капіталів церква не мала. (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6., спр. 46, арк. 16-18).

18 лютого відбулися збори усіх (!) 107 членів "Православної Християнської общини при Українській Автокефальній Усіх Святих церкві м. Берислава" (УАПЦ, як відомо, постала в Україні у 1921 р. і була знищена комуністичним режимом у 1930 р.). Головуючим обрали Я.Журавля, секретарем - М.Перевертуна. Правління громади склали Лука Петренко, Яків Даниленко, Григорій Журавель, Мирон Петренко, кандидати - Степан Мухомор, Іван Уляненко, ревкомісія - Микола Перевертун, Захар Школенко, Дарія (?) Гудим. Уповноваженим став Яків Гнатович Даниленко, який і підписав разом з Мшаром договір 5 березня про передачу храма у користування релігійній общині разом з описаним майном. А майно було незавидне: храм, дзвіниця, прибудована до храму, землі під храмом 36 кв. м., приміщення для сторожі, що потребувало ремонту, сарай для опалення старий, 30 ікон, 2 мідні корогви, дві суконних старих, дерев'яний виносний хрест, іконостас двоярусний, 9 риз для священика, 2 мідних ковша, 4 Євангелія, 2 мідних блюда, 2 металевих хреста… (ДАХО, фр. 2, оп. 6, спр. 4, арк. 4-7).

Останніми до скликання зборів узялися представники іудейського віросповідання. Лише 14 березня відбулися загальні збори громадян євреїв Берислава. Зібралося усього 20 чоловік, які й обрали одноголосно правління: Бенціон Йосипович Таубін, Нахман Симонович Баркаган, Хаїм Аранович Токаровський, Шлема Хонов Сабсай, Ісак Файвусов Пейсахович, кандидати - Давид Беньямінович Курзон, Лібер Симонович Геккер, ревкомісія - Ельхонон Менделевич Шрайбер, Беньямін Айзіков Калманс та Ісак Вульфович Богуславський. Обрали й уповноваженого Таубіна Б.Й. Майно: будинок кам'яний, критий залізом у 1,5 поверхи, 2 кіоти, 2 амвони, 23 свитки Тори, 4 шафи з книгами, підсвічник на 7 свічок, 8 підсвічників на 5 свічок, 20 мідних люстр з кришталями, 7 ламп "Блискавка", 50 лавок, ще й 4 крісла (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 105-107) .

Того ж дня зібралися віруючі євреї колонії Новоберислав. Обрали до правління З.М.Тоне, Х.-Л.Фельдмана, Ш.Фарбера, Д.Левенберга, В.Ямсона, кандидатами - Розенфельда Ш., (друге прізвище нерозбірливо), до ревкомісії - Я.Б.Клейна, Гризмана, С.Могилевського. В описі майна стоїть: 5 свитків Святого писання, кіот з занавісою, амвон, стіл для читання Тори, 15 дерев'яних лавок, рукомийник, лампа висяча, скатертина (ДАХО, фр. 2, оп. 6, спр. 46, арк. 95, 99).

У зв'язку з тим, що терміни закінчувалися, вже наступного дня Мшар підписав договори. Але з якихось мотивів у 20-х числах квітня дав вказівку Бериславській та Дрімайлівській сільрадам перевірити наявність майна у єврейських молитовних будинках.

Для заключення договорів релігійні общини мали подати до органів влади Статут у 5 примірниках, протокол загальних зборів у 3 прим., опис майна у 3 прим. та 44 рублі гербового збору зразка 1923 р. Тобто, знову ж таки усе покладалося на організації віруючих. Та, щоб там не було, на 21 березня нарешті з усіма громадами договори були підписані. Лишалися "2 синагоги, що знаходяться у місті Бериславі які вже опечатані до В/розпорядження про подальше", - повідомляв Мшар повітвиконкому. Відомо, що євреї, які до буремних революційних подій становили значну кількість бериславців, за 1917-21 рр. частково загинули, частково розбіглися світ за очі. Тому лишилося їх кілька десятків чоловік. 3 квітня 1923 р. член Бериславської сільради В.Д.Камінський та член Бериславського комітету незаможників Ф.Т.Сухорученко на підставі припису райвиконкому від 22 березня опечатали дві вищезазначені синагоги, "причому у синагозі, що знаходиться по вул. Раковського, опечатані одні зовнішні двері, а у синагозі, що знаходиться по вул. Тараса Шевченко опечатано троє зовнішніх дверей; печатки прикладені до самих дверей". Наступного дня Бериславська сільрада просить райвиконком вказівок щодо майна цих синагог, оскільки "в останніх вибиті вікна, через які може розкрадатися майно, яке знаходиться усередині, як лавки, люстри та інш.". Ще через два тижні вже райвиконком просить Херсон "про використання лавок, які знаходяться в синагозі для райвиконкому позаяк договір не заключений" (ДАХО, ф.р. 2, оп. 6, спр. 39) . Важко сказати, що було далі, але за логікою речей Херсон мав тепер звертатися до тодішньої столиці Харкова з питанням про бериславські лавки.

Тим часом у травні 1923 р. почалися проводитися збори засновників кожної релігійної громади, т.з. "двадцятки". Варто зупинитися на кількох протоколах, які характеризують перипетії тих відносно не далеких часів. Оскільки безбожна влада не надто розбиралася у тонкощах різних віровчень, з'явилася ідея уніфікувати їх і підвести під одне "божество". Та ба! Лютерани Зміївської церкви ухвалили: "після довгих дебатів, одноголосно лишитися самостійно, позаяк інші релігійні общини, що знаходяться у нашому районі, за церковним обрядом не підходять до нашої церкви". (ДАХО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 1387, арк. 164). Подібне рішення лютерани церкви св. Іоанна сформулювали так: "Населення кол. Старошведської без виключення кол. шведи, а тому не розуміють німецької мови а тому ми бажаємо утворити незалежно від німецької колонії єв. лютеранську общину з шведською богослужебною мовою" (ДАХО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 1377, арк. 101).

7 травня зібралися 24 засновника церкви Усіх Святих УАПЦ у присутності члена райвиконкому Руденка. Головував Семен Крючков, секретарем був Яків Даниленко. Ухвалили таке: "З огляду на незгоду з Тихоно-патріаршим напрямом, як таким, що йде у розріз з Апостольською церквою, за завітами Христа (дай притулок бездомному, нагодуй голодного, одягни голого тощо), здійснюючи свої Богослужіння на рідній Українській мові, а не незрозумілій для народу слов'янській і визнаючи главою церкви лише обраного народом Єпископа, як було в Апостольські часи, а тому і не сходячись з іншими церквами нашого району ухвалили заснувати Українську Автокифальну Православну Общину окремо від общин нашого району".

Архівні документи донесли до нас цілу таблицю з даними про засновників цієї церкви:

(ДАХО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 1387)

Одночасно у центрі міста зібралися "уповноважені засновники районної громади Православно-Канонічної общини Бериславського району", які вирішили організаційно об'єднатися перед наступом владних структур.

Прибули представники Воскресенської, Успенської, Введенської, Миколаївської с. Тягинка церков та Пантелеймонівського молитовного дому с. Красносільського. Було обрано районне правління православної громади, до якого серед інших увійшли:

- Зацарний Василь Карпович, власник будинку по вул. Леніна (був напроти кінотеатру "Іскра"), хлібороб до і після революції, як сам писав;

- Пономаренко Микола Павлович, службовець, до 1917 р. - в армії, тепер безробітний, власник будинку по вул. Шевченка;

- Усатенко Гнат Тимофійович, землероб, жив по вул. 1 Травня;

- Ногачевський Сергій Миколайович, 27 років, настоятель Введенського храму;

- Клісич Михайло Маркович, священик с. Тягинка;

- Берлов Феодосій Фотійович, священик с. Красносельського;

- Державицький Андрій Федорович, 66 років, який і головував на зборах, до революції - службовець контори торговельних підприємств на причальній пароплавній пристані Російського Товариства Пароплавства і Торгівлі, потім став безробітним, мешкав по вул. Шевченка.

Усі члени "двадцятки" мали заповнювати анкети, у яких окрім даних про себе, звітували перед владою про своє ставлення як до неї, так і до надуманого Всесоюзного Церковного Управління, місцевого єпархіального управління, інспірованих більшовиками т.з. "обновленських рухів". Провокаційним було, насамперед питання про "Ваше ставлення до Радянської Влади". Щоб не накликати на себе лиха, усі засновники різних общин писали в анкетах: добре, доброзичливе, співчуваю, визнаю і т.п. Лютерани дружно відповіли нейтральне "лояльно". Навіть Ногачевський записав: "Как христианин не за страх, а за совесть признаю и подчиняюсь Советской власти". І лише Державицький глузливо відповів: "в покорности и подчиненности С.Властям". (ДАХО, ф.р. 2, оп. 1, спр.1387).

Спробу об'єднатися у районну громаду через тиждень здійснили і віруючі єврейської національності:

"1З.05.23 В Бериславский Райисполком Учредителей еврейских общин Бериславской районной религиозной общини

Заявление

Желая организовать в районном масштабе религиозные общеста евреев г.Берислава и колоний Львовой и Ново Берислава в одну религиозную общину с назначением района в городе Бериславе с соблюдением всех формальностей требуемых обязательным постановлением Херсон. Окружн. Исполнит. Комитета от 30-го Марта 1923 г. за № 83, просим зарегистрировать устав в губ. от. Управе нашей районной общины" (ДАХО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 1377, арк. 35). 3бори пройшли у присутності секретаря РВК Гольдріна, обрали "двадцятку" з числа 5 бериславців (Пейсахович, Курзон, Баркаган, Кельманс та Токаровський), 5 новобериславців, 9 львів'ян (там було дві громади) і 69-річного духовного рабина Елью Нахомова Свердлова, що мешкав у колонії Львове (ДАХО, ф.р, 2, оп. 1, спр. 1387, арк. 1). Мине лише кілька років і перебування у списку "двадцятки" стане одним з пунктів звинувачень щодо осіб, яких позбавляли виборчих прав з усіма випливаючими наслідками. На 1 січня 1926 р. вже були позбавлені таких прав священики:

"Бюлер Яків Іванович, 1872 р. н., німець, пастор, Старо-Шведське,

Вишегородський Олександр Михайлович, 1881, українець, священик, Берислав,

Гординський Олександр Васильович, 1877, українець, священик, Берислав,

Гоас Христофор Хомич, 1877, швед, пастор, Старо-Шведське,

Гейн Йосип Миколайович, 1866, німець, ксендз, Старо-Шведське,

Іваницький Михайло Іванович, 1861, українець, священик, Милове,

Клісич Михайло Маркович, 1882, серб, священик, Тягинка,

Ногачевський Сергій Миколайович, 1896, українець, священик, Берислав,

Принько Климентій Лукич, 1868, українець, диякон, Н.Райськ,

Півень Никифір Іванович, 1879, українець, священик, Н.Райськ,

Пухальський Михайло Павлович, 1867, українець, священик, Качкарівка,

Полтавченко Сафон Йосипович, 1866, українець, диякон, Качкарівка,

Розанов Василь Анатолійович, 1902, росіянин, диякон, Берислав,

Свердлов Ілля Наумович, 1853 (?), еврей, рабин, Львове,

Статкевич Федір Григорович, 1886, росіянин, священик, Берислав,

Семенов Іван Федорович, 1859, українець, священик, Берислав,

Щур Григорій Іванович, 1866, українець, священик, Тягинка,

Циммерман Адам Францович, 1896, німець, ксендз, Клостердорф,

Якименко Платон Олексійович, 1873, росіянин, архидиякон, Берислав".

(ДАХО, ф.р. 2, оп 4, спр. 212).

Так поступово церква сходила на свою Голгофу.

До речі, у листопаді 1923 р. усі договори знову анулювали, постановили заключити нові з новими заявами, зборами, статутами, списками, анкетами, протоколами і, звичайно, гербовим збором. Потім церкви закрили, священиків репресували, храми перетворили на склади, клуби, стайні, лазні, а то й просто зірвали. Та це було пізніше.

Читати далі...