Церков величність. Сергій Гейко - Нариси з історії Бериславщини - Історія - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи зручно Вам користуватися порталом?
Всього відповідей: 33

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » Історія » Нариси з історії Бериславщини

Церков величність. Сергій Гейко

Негаразди XX століття - війни, революції, голодомори, політичні репресії - спонукають усіх нас сьогодні, на межі тисячоліть, замислитися над вічними загальнолюдськими цінностями християнської моралі, сповненими любові, доброти, щедрості та милосердя.

Рік, що наступив, для всього християнського світу визначний - це рік 2000-річчя Різдва Христового, яке стало віхою, що знаменує початок нового відліку часу, а разом з тим - і нової ери в історії людства.

Вступаючи в нове тисячоліття, ми оцінюємо пройдений людством шлях, позначений найвищими злетами людської думки, небаченими випробуваннями для людського духу. Сьогодні є беззаперечним фактом, визнаним усім людством, що саме церквою, релігійними інституціями християнського світу протягом усього тисячоліття формувалися і стверджувалися ті підвалини духовності, без яких немислиме існування цивілізації на землі. Не випадково ми звертаємо нині свої погляди і помисли до храму - світоча і джерела найвищих моральних цінностей, Божих заповідей - геніальних у своїх простоті і разом з тим - таких необхідних усім в житті.

Мир і злагода в суспільстві - сьогодні це основи державної політики в Україні. Будучи християнською країною, невід'ємною частиною усього цивілізованого світу, наша Батьківщина теж переживає процес відродження духовності, повернення до витоків, до свого коріння. Розбудовуючи державу, ми маємо зберегти все те найцінніше, що дісталося нам у спадок, адже народ, що забуває своє минуле, не має і свого майбутнього.

Проблема виховання підростаючого покоління на засадах моральності та духовності глибоко хвилює автора даного видання, вчителя історії за фахом, Гейка Сергія Олексійовича, який є головою районної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка.

Книга має на меті познайомити широке коло читачів з історією культових будівель на території Бериславщини, розкрити їх роль в розвитку духовності народу. Використовуючи науково достовірний, багатий архівний матеріал, автор глибоко розкриває дане питання. Виклад матеріалу є досить обгрунтованим і переконливим, прослідковується особиста позиція дослідника, його небайдуже ставлення до висвітлюваної проблеми.

Книга розрахована на вчителів, викладачів, учнівську молодь та всіх тих, хто цікавиться питаннями історії становлення духовності на території Бериславщини.

Т.Стельмах, голова Бериславської районної ради народних депутатів


Дана робота є першою спробою розповісти про функціонування культових громад на теренах Бериславського району протягом кінця 18 - першої чверті 20 ст. З відомих причин офіційної політики державного безбожжя ця тема за усі роки радянської влади не порушувалася. Жодних публікацій з історії церков нашого району 70 років офіційна преса не допускала. А тому автор зарані вибачається за можливі неточності й похибки у тексті. Робота не є узагальнюючою капітальною працею, що охоплює увесь спектр життєдіяльності релігійних громад Бериславщини протягом понад півтора століття, а лише коротким нарисом з їхньої історії. Для повної фундаментальної роботи потрібен тривалий час, копітка праця і матеріальне забезпечення. Абсолютна більшість матеріалів узята з документів Державного Архіву Херсонської області (надалі - ДАХО). Праця над ними потребує неабияких зусиль. Адже майже усі вони писані від руки, дуже важко читаються, писані т.з. гражданським шрифтом, за багато років місцями зіпсувалися, частина документів втрачена. Після приходу до влади більшовиків і відокремлення держави від церкви, остання була позбавлена права вести документацію, а тому матеріали на ці теми розкидані по різним, часто взаємо-не-пов'язаним текам, яких у сховищах ДАХО зберігається декілька десятків тисяч. Частина документів, безсумнівно, знаходиться в архівах столиці, а також (у зв'язку з постійною реорганізацією адміністративного поділу) - Одеси, Запоріжжя, Миколаєва, Криму.

Більшість цитованих архівних документів ніколи не оприлюднювалися. Як правило, збережені мова, стилістика й орфографія цитованих матеріалів. Дано посилання на джерела.

Автор щиро завдячує за допомогу і сприяння у виданні книги працівникам Державного Архіву Херсонської області, голові Бериславськоі районної ради Т.Стельмах, голові Херсонської обласної організації Товариства "Просвіта" О.Олексюку, настоятелю Введенського храму м. Берислава панотцю Олександру (Михайленку), завідуючому Бериславською філією Херсонського краєзнавчого музею А.Тищенку, колективу Новобериславської загальноосвітньої школи.


I

Першою церквою на території сучасного Бериславського району була збудована у 1781 р. дерев'яна Свято-Миколаївська у с. Тягинка. Але вже за кілька років "по ветхости упразднена" і у 1807 р. закладена нова кам'яна, яка й простояла до кінця наступного століття (Историко-хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической. - Од., 1848). У 1782 р. до Берислава (тоді ще Кизи-Кермена) у розібраному вигляді на плотах було переправлено дерев'яну церкву з селища Переволочна Полтавської губернії (зараз - біля м. Верхньодніпровська Дніпропетровської обл.). Збудована вона була ще біля 1726 р. з дубового дерева, без жодного цвяха на зарубках і довгий час служила запорізьким козакам у Переволочній. З колонізацією південної України чимало мешканців Полтавщини з числа колишніх козаків було переселено до Берислава. Незабаром вони вирішили забрати з собою й церкву, яка до недавніх часів серед народу так і називалася - Запорізька або Козацька. Відомий у 19 ст. літератор О.Афанасьєв-Чужбинський, подорожуючи північним Причорномор'ям у середині минулого століття, наводить текст з однієї книги даної церкви, де записувалися різні укази і постанови, у якій зберігся власноручний запис священика: "1726 г., месяца мая получен указ от господина полковника Ивана Ларионовича церковь строити. Плотников наняли 5 человек; дал господин полковник вышеупомянутым плотникам за строение церкви 30 руб. готовых денег, запасу 6 четвертей муки иржаной, гречаного (Надо подразумевать борошно) 3, пшона 3, сал 3 калаша, солы 4 пуда, баранов десять, кунтуш в три руб. и прочая, да притом робили-б гварнезонные работники человеков 15, горелки 10 ведр + десять (два слова нельзя разобрать)... денег рублей девять". (Записки Одесского Общества Истории и Древностей. - Од., 1844, т. 1, с. 606).

Після прибуття до Берислава церква була найменована в ім'я Воскресіння Христа-Спасителя. 29 вересня 1784 р. вона була освячена на новому місці. А місце було обране у центрі понад Дніпром, де зараз районний будинок культури. Разом з церквою з Переволочної прибули й церковні цінності: "...1) иконостас, весь резной работы, старинного письма; 2) напрестольное евангелие, с следующей надписью: "евангелие, или Благовествование Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа за благополучные державы пресветлейшего и державнейшего великого государя нашего царя и великого князя Петра Алексеевича всея великия и малыя и белыя России самодержца, во св. великой, чудотворной Киевопечерской лавре, ставропигии великого господина святейшего кир-Адриана, архиепископа Московского и всея России и всех северных стран патриарха, при архимандрите Печерском великом господине отце Мелетии типом издася в лето от созданий света 7205, от воплощения-же Бога Слова 1697 месяца децемврия." По листам на сьом-же евангелии приписано: "сию книгу, глаголемую евангелие напрестольное надал его милость пан Никита Романов, казак Запорожского войска, куреня Менского, до храма церкви Божественного воскресения Христова, року 1700". 3) напрестольный осмиконечный, серебрянный, вызолоченный, крест величиною в пол-аршина без особых украшений, на нем с одной стороны изображено распятие спасителя с предстоящими и лик святителя Николая, а на другой находятся следующие надписи: а) "Мощи Св. Печерских чудотворцев: преподобного отца Лаврентия затворника, преподобного отца Нестора, преподобного отца Кассияна, преподобного отца Моисея, преподобного Тита, преподобного отца Ипатия, преподобного отца Мора, преподобного Агафония, преподобного отца Зинова". в) "Лета SPOД, Марта в А день состроен сей крест при священнике Тимофее на прикладную на Никольскую казну". с) "Мощи св. Киевских Печерских чудотворцев положил в сей крест, по обещанию стольник и полковник Стефан Иванович Янов". (Записки Одесского Общества Истории и Древностей. - Од., 1844, с. 606).

"Историко-хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической" у 1848 р. повідомляє, що у Воскресенській церкві "На одной иконе иконостаса было написано имя вкладчика, но надпись стерлась; означенный же литерами 1776 год остается еще виден. Есть также надпись и на дверях, при входе в церковь такая: "Благословением Бога Отца, поспешением Сына и дейстием Св. Духа начася здатися Св. храм Воскресения Христова благословением преосвященного Варлаама Ванатовича, рукоположением пречестного отца Андрея протопопа Кобилятского, старанием Иоанна Лаврентиевича Чечерина и Никиты Сидоровича Шинкеева, июля 25 дня", но года неозначено. Должно догадываться, что это было между 1722 и 1730 годами, когда священствовал архиепископ Варлаам между означенными годами".

У 1811 р. службу у цьому храмі правили протоієрей Іоан Стринський, 57 років, указний дячок Трохим Шпаченко, 35 років та стихарний пономар. (ДАХО, ф. 207, оп. 1, спр. 979).

У тому ж 1782 р. було покладено початок Бізюків-Григорієвському монастирю у суч. с. Червоний Маяк. Коротка історія цього монастиря викладена окремо у частині III книги.

У 1788 р. почали будувати кам'яну церкву св. Петра і Павла у с. Омеловому (сучасна назва - Милове), яку й закінчили у березні 1800 р. У 1811 р. тут правили священик Микита Бузонський, 34 років, стихарний дячок Сава Любистков та указний пономар Петро Дідушинський (ДАХО, ф. 207, оп. 1. спр. 979).

Оскільки до самого встановлення більшовицькоі влади церкви вели метричні книги, можна дізнатися чимало цікавого про мешканців того чи іншого населеного пункту, оскільки усі вони з навколишніх сел були, кажучи по-сучасному, приписані до найближчої церкви. Для прикладу візьмемо дані 1829 року по Тягинській Свято-Миколаївській церкві. Усього до неї належали мешканці власне Тягинки, Іванівки, Дядьківки (власник - поміщик майор Василь Васильович Енгельгардт), Царедарівки (власник - вдова поміщиця колезька реєстраторша Уляна Дем'яненко), селища поміщика штабс-капітана Івана Карачуна, поміщика Ерделі Любомирівки та поміщика Лопатинського. Загалом числиться 1342 особи. З них: чоловічої статі - 697, жіночої - 645. Поміщицьких селян і їх дітей, які эа малолітством не приймали того року святого причастя - 1317 осіб, службовців з дітьми - 13, різночинців - 2, духовних осіб - 10. До останніх належали: священик Стефан Раєвськнй, 62 років, його дружина Ірина, 54 років, діти - Надія, 17 р., Раїса, 14 р., Єлизавета, 10 р., диякон Яків Раєвський, 28 років, його дружина Анастасія, 24 р., діти Федір, 4 р., Ганна, 2 р., Марія, 7 р. По самій Тягинці значилися 201 двір, 407 чоловіків, 382 жінки. Найстаршими тут того далекого 1829 р. були селяни Данило Винник (101 рік), Омелян Шевцов (92 роки) та їх дружини Мотрона й Євдокія, що мали по 83 роки. (ДАХО, ф. 207, оп. 1, спр. 1774).

У першій третині 19 ст. у Бериславі була збудована ще одна церква - Успенська, що знаходилася у центрі міста біля базару (недавнє приміщення котельні). "Дело о сей церкви по прошению граждан Бериславских началось в 1809 году. Церковь заложена в 1811, кончена и освящена в 1835 году" (Историко-хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической. - Од., 1848). З другої половини 19 ст., починається новий етап храмового будівництва на Бериславщині. З'являється євангельсько-лютеранська св. Іоанна церква у Старошведському (1885), євангельсько-лютеранська св. Петра і Павла у Зміївці, римо-католицька св. Боніфація у Костирці (1852, зараз це село у межах Зміївки), Покрови Пресвятої Богородиці у Качкарівці. Новий храм св. Миколая постав у 1896 р. у Тягинці, Архангела Михаїла у Миловому, кладовищна церква Усіх Святих у Бериславі. Після закінчення російсько-турецької війни 1877-78 рр. серед бериславців зародилася думка спорудити ще один величний собор. З цією метою було розібрано старовинну дерев'яну Воскресенську церкву і перенесено на північну округу міста, де вона й височиє зараз. Тоді ж її перейменували на Введенську. А на її місці на пожертви населення у 1882 р. спорудили кам'яний собор трьохпрестольний, до якого й перейшла назва Воскресенської церкви.

Отож, на 1896 р. на території сучасного Бериславського району діяли 11 православних церков (4 у Бериславі, у Тягинці, Миловому, Качкарівці та 4 при монастирі), 2 євангельсько-лютеранських (Старошведське, Зміївка), 1 римо-католицька (Костирка), 3 єврейські синагоги (Берислав, Львове, Новоберислав) та 4 єврейських молитовних будинки (2 у Бериславі, у Львовому та Качкарівці) ("Нариси з історії Бериславщини". - Берислав-Херсон: "Просвіта", 1999. - сс. 18-21).

Можна навести й такі дані, що містяться у періодичному часописі "Херсонские епархиальные ведомости". По усім чотирьом бериславським церквам землі церковної немає, будинки і жалування для служителів культу є. Жалування священика становило 147 рублів*. Кількість парафіян чоловічої статі постійно коливалася: по Успенській церкві від 2301 чол. (1887 р.) до 1191 чол. (1894 р.), по Воскресенській - від 1229 чол. (березень 1894 р.) до 1944 чол. (серпень того ж року). До Введенського храму, що знаходився тепер на певній відстані за межами тодішнього Берислава, навідувалося, мабуть, найменше парафіян: у 1894 р. - 806 осіб чоловічої статі. У віданні цієї церкви були Запорізьке кладовище (зараз знищене, біля сучасного т. з. рибколгоспу) та кладовище у с. Дрімайлівка. Військовим кладовищем опікувався Воскресенський собор, а центральним, звичайно, - кладовищна церква Усіх Святих.

[ *) Щоб взнати реальну вартість цих грошей, треба навести дані про ціни на деякі продукти на Херсонському базарі дещо пізнішого січня 1909 р.: кілограм яловичини I сорту - 33 коп., II сорту - 28 коп., філейна вирізка - 38 коп., язика - 33 коп., телятини - 35 коп., баранини - 30 коп.]

Треба зазначити, що існували церкви значною мірою за рахунок пожертв громадян. При цьому віруючі не скупилися. Так, до Качкарівської церкви у 1865 р. "парафіяни, державні селяни, офірували до своєї парафіяльної Покровської церкви: жертовник і надпрестольний балдахін, вартістю 185 руб.; вільні матроси - парафіяни тої ж церкви: срібну визолочену гробницю з футляром, вагою 2 ф. 12 з., вартістю 110 р., два перламутових хреста, вартістю 5 р.; а Качкарівські мешканці Димитрій Чумаченко та Іван Колозенко, обидва разом, офірували для тієї ж церкви панікадило, вартістю 130 р." ("Епархиальные ведомости", № 4, 1865).

У 1894 р. до тієї ж церкви надійшли "…наступні пожертви: 1) хрест напрестольний срібний позолочений, вагою 112 з., ціна 56 р., старанням Херсонської міщанки Меланії Мелохрено; 2) священі посудини: чаша, диксос, звездиця, лжиця, ковш, 2 блюдця срібні позолочені, вагою 233, 5 зол. ціна 116 р. 75 к., офірував селянин Єлисей Григоренко; 3) він же офірував спис стальний з кістяною ручкою, ціна 1 р. 50 к.; 4) хрест виносний дерев'яний живописний, ціна 25 р., офірувала удова Ксенія Будькова; 5) лампаду накладного срібла, фабрики Фраже, офірував селянин Кирило Доля, ціна 7 р. 50 к.; 6) 2 підсвічника ставникові мідні посріблені офірувала селянка Калузької губ. Ганна Чистякова, ціна 46 руб., 7) вона ж офірувала панахидне блюдо мідне посріблене, ціна 15 руб., 8) 2 лампади мідні позолочені офірував спадковий почесний громадянин Володимир Саханський, ціна 7 руб." ("Епархиальные ведомости", № 8, 1894).

До Миколаївського храму с. Тягинки у 1866 р. надійшли наступні пожертви:

- від почесного спадкового громадянина Олександра Івановича Волохіна - воздухи, пояс і поручі на суму 95 руб. сріблом,

- від губернської секретарші Мотрони Дем'яненко - воздухи сумою 18 руб.,

- від дружини місцевого священика Софії Владимирової - 3 срібні лампади, преднамісні ікони сумою 44 руб.,

- від селянки Зиновії Карпенко - 1 лампадка срібна на суму 11 руб.,

- від селянина Фоки Гайдученка - дерев'яний хрест за престолом сумою 37 руб.,

- від церковного старости Григорія Осадченка і селян Івана Кирпи, Прокопа Задорожнього, Марка Томенка, солдата Юхима Бабича - на гробницю футляр вартістю 25 руб.,

- від миколаївської міщанки Юхимії Хомиченко - убрання на престол і жертовник на суму 12 руб.,

- від херсонської міщанки Євдокії Честної - літон вартістю 2,50 руб.,

- від власників Ерделі - риза і єпітрахіль на суму 130 руб., а "церковний староста Григорій Осадченко при тинькуванні церкви та пофарбуванні покрівлі використав власних грошей понад 40 руб. срібла" ("Епархиальные ведомости" № 7, 1866).

Або візьмемо офірування громадян на побудову нового іконостаса Воскресенської церкви у тому ж таки 1894 р., на що внесли кошти десятки бериславців. Так, Бериславське Міське Товариство внесло 1000 руб., купець М.В.Пономаренко - 536 руб. 65 коп., купець О.І.Живодар - 510 руб., поміщик К.Д.Санжаровський - 600 руб., купець Д.Д.Санжаровський - 606 руб. Багато людей жертвували по 1, 3, 10 рублів. Ще дехто зробив внесок речами, загалом на суму 861 руб. 80 коп., а міщанка Євдокія Гречкіна подарувала 2 визолочених хреста із срібла вартістю 118 руб. 80 коп. ("Епархиальные ведомости", № 12, 1894).

Цікаве повідомлення опубліковане на першій сторінці "Епархиальных ведомостей" за № 2 від 15 січня 1894 р.:

"Высочайшая благодарность.

По случаю избавления ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЫСОЧЕСТВА НАСЛЕДНИКА ЦЕСАРЕВИЧА от грозившей 29 апреля 1891 года в г. Отцу, в Японии, опасности*, к Синодальному Обер-Прокурору поступило в числе сообщений от Преосвященных разных епархий сообщение от Преосвященного Архиепископа Херсонского о том, что в память и ознаменование означенного события Бериславские мещане: Захарий Вареник, Исидор Перижка и Василий Шагун устроили в ограде Введенской церкви города Берислава, Херсонской епархии, ворота с аркою и калитками, стоимостию 30 руб., а Вареник, кроме того, пожертвовал в Успенскую церковь, того-же города, гробницу для плащаницы, ценою в 200 р.

[ *) Під час візиту майбутнього царя Миколи II до Японії якийсь самурай завдав йому удару самурайським мечем по голові]

На всеподданейшем докладе Синодального Обер-Прокурора о таковых выражениях верноподданических и религиозно-патриотических чувств, ЕГО ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ, в 11-й день декабря 1893 года, благоугодно было собственноручно начертать: "благодарить".

Зі свого боку, церкви також займалися благодійницькими пожертвуваннями. Найбільше завжди офірував Григоріє-Бізюків монастир. Майже щорічно наприкінці 19 ст. він надсилав на утримання Херсонського духовного училища по 1000 руб., а, скажімо, у 1861 р. пожертвував на утримання бідних учнів нижчих духовних училищ 16 руб., Одеському єпархіальному жіночому училищу у 1894 р. - 2000 руб. Йшли пожертви й від парафіян, які збирали у церквах. Так, у 1887 р. Місіонерському Товариству було зібрано у Воскресенському храмі 2 руб. 10 коп., в Успенському - 2 руб. 64 коп., Тягинському Миколаївському - 2 руб. 48 коп. Відгукувалися віруючі й на людське горе. На користь постраждалих від землетрусу 1887 р. у м. Вєрний (зараз - Алмати) та Семиреченської обл. намісник монастиря архимандрит Інокентій надіслав до Херсонської духовної консисторії 150 руб., з яких 100 було вирахувано з церковних сум, а 50 зібрано у церквах. На ті ж потреби парафіяни Петропавлівського храму с. Милового офірували 15 руб. ("Епархиальные ведомости" №№ 17, 20, 1887).

Одним з головних напрямків діяльності церкви завжди було посильне поширення освіти і грамотності. Для цього організовувалися церковно-парафіяльні школи. Вже на кінець 19 ст. такі школи діяли у Бериславі, Одрадо-Кам'янці, Качкарівці, Тягинці та при монастирі. Навчалося у них понад 120 учнів та учениць. Збереглися деякі дані про це навчання. Скажімо, 1 травня 1908 р. учні Одрадо-Кам'янської школи складали іспити при Воскресенській церковно-парафіяльній школі Берислава. Учнів було троє: 11-річний Порфирій Семенович Мірошниченко та 12-річні Яків Логвинович Матяш і Петро Микитович Матяш. Усі - селянські діти. Усі з О.Кам'янки. Усі склали іспити з середнім висновком "4". При цьому усно здавали Закон Божий, Співи, церковно-слов'янську грамоту, російську мову й рахування, а письмово російську мову і чистописання. Як бачимо, то було не просто для молодих хлопчаків. Тим паче, що приймали іспити аж 8 чоловік: протоієрей, 4 священика, 3 учителя. У той само день здавалися іспити і по Качкарівській школі при Ново-Кам'янській церковно-парафіяльній школі. Учнями були селянські діти 12-річні Антоніна Олексіївна Іванченко, Ганна Григорівна Коваленко та 11-річна Василіса Єлисеївна Любенко (чи Люберко), яка склала іспити з середнім висновком "5", а з рахування навіть отримала "5+". Наступного року з качкарівчан випускалися 13-річні Уляна Костянтинівна Проскура (дочка міщанина) і Фекла Микитівна Савенко (дочка місцевого селянина). Успіхи їх були від "5" балів до "3" з двома мінусами. Отож, середній бал у першої був "4", у другої - "3" (ДАХО, ф. 198, оп. 1, спр. 112).

…Отак жили-були бериславські церкви разом зі своїми духовними керівниками, парафіянами, клопотами, успіхами й невдачами. Різне траплялося й між священиками, адже вони теж люди. У 1831 р. пономар Успенського храму Іван Зубов образив священика цієї церкви Федора Башинського. Є документи про побиття дружини диякона церкви с. Омелового дружиною священика. Але подібні випадки були не характерними, відразу розслідувалися вищим єпархіальним начальством і винні несли завчасту вельми сувору кару. Більшість служителів культу користувалися заслуженим авторитетом і повагою своїх парафіян. Серед таких варто назвати настоятелів Свято-Миколаївського собору с. Тягинка Петра Ширяєва, Успенського - Федора Статкевича, Євгена Басанського, Костянтина Брижицького, Введенського - Сергія Ногачевського, Олександра Калюжного, Воскресенського - Олександра Гординського, Василя Клопотовського, церкви Усіх Святих - Олександра Вишегородського, Качкарівського Покровського храму - Михайла Пухальського, Данила Белюкова, Милівського Архангело-Михайлівського - Михайла Іваницького, духовного рабина Бериславської релігійної общини єврейського віросповідання Елью Нохомова Свердлова, кістера євангельсько-лютеранської церкви Якова Бюлера та багатьох інших. Їхня служба Богові і народу діставала заслужену дяку. Наприклад, 21 грудня 1893 р. духовна консисторія за пропозицією Херсонського і Одеського Архиєпископа Іустина нагородила серед усього 8 чоловік з усієї єпархії священика Успенського собору Михайла Стебліна і Миколаївського с. Тягинки Петра Ширяєва скуфією. Або ще факт:

"Государь Император, согласно удостоению Святейшего Синода и положению Комитета Министров, Всемилостивейше соизволил наградить установленными за человеколюбивые подвиги серебрянными медалями на Владимирской ленте диакона Успенской церкви заштатного города Берислава, Прохора Стаматьева…" ("Епархиальные ведомости" № 1, 1864).

…Так поступово наближалося 20 століття з його гіркими метаморфозами, що так боляче вдарили по усім релігійним конфесіям колишньої імперії.



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/narysy_beryslav/arhiv_berislav.zip
Категорія: Нариси з історії Бериславщини | Додав: DivaDii (19.10.2009) | Автор: Гейко С.О.
Переглядів: 1654 | Теги: Бериславщина, історія Херсонщини, церкви, історія України | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]