З вірменської
Сільва КАПУТІКЯН
ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ
Пам’яті А.Ісаакяна
Моя болить тобою голова.
Сьогодні мушу розказать про тебе.
А що скажу? Які знайду слова,
Щоби мені не дорікало Небо?
Пусті слова — холодні блищаки!
Тирадна мова для промов — безлика.
Як написати сонячні рядки,
Щоб ти устав на повний зріст, Великий?
Хотіла б так повідати усім,
Щоб ти, як був, таким явився миру
І до вірмен зайшов у кожен дім,
Й вони усі тебе вітали б щиро.
А потім, де між гір тече вода,
Усівшись на стільці, немов на троні,
Тебе до спогадів вертала Гегерда
І тим щасливий був би ти уповні.
Але мовчиш ти… Як сказать мені?
Шкодую: голосу не записали.
Отак мовчить уславлений Ані,
Якого вороги закатували.
Хотілося б сказати, щоби знов
Ти жив між нас і завжди був із нами;
Щоб міг побачити красу будов,
Якіх своїми возвели руками.
Щоб між народами проклав мости
Гостиності, братерства і сумління;
Щоб в нашім серці віддзеркаливсь ти
На всі прийдешні наші покоління;
Щоб ми тебе побачили між нас
Таким, як був — духовністю крилатим,
Щоб дихала тобою повсякчас
Вірменія — наш рідний край багатий.
ГОЛОС ЄРЕВАНА
Наче зірка, яка мерехтить в далині,
Голос твій, Єреване, на вищій струні.
Ти як дзвін храмовий, що снаги додає,
З білих бань наших гір дзвониш в серце моє.
І, здається, відомий із давніх давен,
І говориш правдиво про долю вірмен.
До осель робітничих щоднини іди,
Як із праці вертаються люди туди.
Чисте слово їм рідне і пісню неси,
Хай звучать, не маліють твої голоси.
Як, буває, владує в країні біда,
Ти — з комори Масісу підземна вода.
Може, пісня наставить людину на шлях,
Що давно загубилась в далеких світах.
У країні чужій, де живе й нині брат,
Хай почує зангу, мов закличний набат.
Хай згадають дідів своїх радісний спів,
І вертаються всі до своїх берегів
У чужій — чужині мають долю гірку,
Рідна мова чужою стає юнаку.
Слову рідному сили побільше додай,
Про вірменське нагір’я братам нагадай.
Порозігнаний горем лихої пори,
Ти народ мій вірменський докупи збери.
З грузинської
Рене КАЛАНДІЙ
П’ЯТЬ ЦВЯШКІВ
Б.Пастернакові
Не було маленьких цвяшків
і десь опівночі
він потурбував п’яного шевця
добрий чоловіче
пробачте
дайте п’ять маленьких цвяшків
і коли добра людина
виповнена запахами горілки
і цибулі
на долоні принесла п’ять цвяшків
почав робити рамку для портрета
а потурбувавши поетову тінь
забив п’ять цвяшків
пізніше поетові
з утомленим обличчям
снилися цвяшки
п’яного шевця із добрим серцем.
