З давніх давен повелося, що разом з заснуванням міста чи селища зводили і православний храм, - місце, де поселяни молили Бога "О Богохранимой стране нашей, властех и воинстве ея… О граде сем… О всякой души христиан православных…" [1]. Будь-яку справу жителі минулих століть починали з молитви і нею ж закінчували розпочате. І тому не дивне таке захоплення церковним життям, яке помітне було на наших землях ще на початку минулого, ХХ століття.
Загалом відомо, що на місці сучасного Берислава, ще з середини ХV ст. існувала турецька фортеця Кизикермен ("Дівоча фортеця", - К.М.). Неодноразово запорозькі козаки підходили під мури цієї цитаделі. Але лише в кінці ХVII ст. зусиллями об'єднаного українсько-російського війська цей передовий форт турецької експансії був зруйнований. А вже остаточно він був розорений "російськими військами, які переслідували Карла ХII в 1709 р. …В результаті підготовки до війни з Туреччиною за приєднання Криму, Кизикермен був обраний місцем зосередження складів і знаменно був перейменований в Берислав в 1784 р." [2].
Мандрівнику минулого століття місто являлось у всій своїй красі. Але найбільшою окрасою, найбільшою святинею Берислава була Введенська церква. Цей храм з'явився на Бериславщині одночасно з заснуванням міста. Церква "була сплавлена по Дніпру за наказом Архієпископа Словенського та Херсонського Никифора з містечка Переволочна, Полтавської губернії, і встановлена в Бериславі 29 вересня 1784 р." [3]
Багато цікавого матеріалу про духовне життя та соціальний і національний склад населення Берислава, а також про побут бериславців та жителів прилеглих селищ в кінці ХIX ст. надає звіт Благочинного церков 2-го Херсонського округу, куди відносився і Берислав, Володимира Новицького Архієпископу Херсонському і Одеському Іустіану, відісланий 28 вересня 1899 р. В той час обов'язковими були інспекційні поїздки керуючих єпархією, - архієпископом чи вікарним єпископом, - по вибраним місцям. Благочинні до цієї події складали звіт про становище їхнього благочиння.
Влітку 1899 р. черга дійшла і до Берислава… Для Архієпископа було складено спеціальний графік перебування на Бериславщині та в Григоріє-Бізюковому монастирі. (Див. табл. 1)
Таблиця № 1. [4]
МАРШРУТ ПОЇЗДКИ В ХЕРСОН І БІЗЮКІВ МОНАСТИР
Як добре видно з таб. 1, Архієпископ перебував в Бериславі лише один день, - 27 серпня, - але за цей час перевірив усі міські храми. По результатам перевірки було складено спеціальний звіт, в якому відмітили добротну діяльність бериславських священиків.
До приїзду владики було складено рапорт благочинним 2-го Херсонського округу священиком Володимиром Новицьким. Звернемось до документа: "В місті Берислав жителів обох статей до 12 тисяч (для порівняння - 1857 р. все населення складало 6500 душ - К.М. [5]), з них до 10 тис. православних, до двох тисяч євреїв, душ десять католиків, чотири душі уніатів і три душі розкольників-безпоповців" [6]. Заняття бериславців кінця століття були досить різнобічними. "Торгівля хлібна і всяка інша - мануфактурна та бакалійна, як і ремесла в своїй більшості в руках євреїв. За виключенням десятка православних купців-бакалійщиків і торговців виноградним вином та пивом, а також предметами селянського вжитку, та десятків п'яти більш-менш значних землевласників, - маса православного населення то живе на хуторах, орендуючи землю, чи обробляючи її по найму у великих землевласників та орендарів, чи придивляючись за їх худобою, то в самому місті наймаючись на навантаження та перевантаження хліба в магазини та на кораблі…" [7]. Цікаво, що таким чоловічим засобом заробляння грошей займались… жінки. В результаті чого вони рано старіли та обезсилювались, дуже часто хворіли простудними захворюваннями, тифом та сухотами [8]. Але разом з цим, жіноче населення кінця ХIX ст. займалось і тими самими заняттями, що і сучасні нам представниці прекрасної статі - "торгують дріб'язковими предметами простого домашнього вжитку і всілякими їстивними припасами. Чоловіче населення займається рибальством, судноплавством, менше - візництвом, сапожною, столярною, малярною та ковальською справами". [9]
Разом з цим, автор вважає, що "у всього православного населення в Бериславі одне бажання: - небагато поправившись матеріально, шукати життя удалині від Берислава, місця нездорового, що постійно випробує на собі непривабливий вплив і різного роду чорноробів, що приходять на заробітки з інших губерній, і попросту жебраків". [10]
Берислав в кінці минулого століття був оплотом Православ'я, місцем, де поняття "Бог, вічність, спасіння" були не просто словами, а сенсом життя. І багатші жителі міста, хоча і жили дуже далеко від Берислава, - до 60 верст, а інколи і в інших губерніях, - але вважали своїм обов'язком на храмові свята, на Різдво та Великдень обов'язково приїжджати дня на два-три "…щоб виконати обов'язок сповіді та причастя Св. Тайн" [11]. Якби подорожній прийшов в Берислав в один з літніх місяців, то він би побачив збезлюдніле місто, так мало жителів залишалось в ньому. Найбільш багатші виїжджали на свої дачі та курорти, а найбідніше населення пускалося в паломництво по святим місцям, що разом з близькістю двох православних монастирів: Бізюкового та Корсунського "…зберігало Берислав в православ'ї. Іновірець, розкольник та сектант були нетерпимі для бериславця, якби захотіли пропагувати свою віру". [12]
Багато місця автор документу відводить характеристиці духовного життя бериславців кінця століття. В невеличкому місті діяло чотири Божі Храми: Воскресенський, Успіння Богородиці, в ім'я Введення Пресвятої Богородиці та кладовищна в ім'я Всіх Святих. Крім цього планувалося побудувати ще дві церкви "…одна в селі Козацькому, маєткові князя Трубецького, … інша готується до побудови іменитими бериславцями в самому Бериславі … на Миколаївській площі, … через балку Басанку" [13] (але, на жаль, цим проектам не судилось збутись. - К.М.). В духовному відношенні бериславці кінця ХIX ст. були дуже набожними людьми. Благочинний в своєму звітові помічає, що вони "дотримують всіх постів, говіють, сповідаються й Св. Тайн причащаються, - особливо жінки та діти дуже часто, а з чоловіків немає ні одного, хто, хоча б раз в рік, не виконав свій обов'язок сповіді та причастя. Тяжко хворі вікові та старики всі бажають благодаті і в таїнстві єлеосвячення. Народ любить свої храми і всілякі при них благочинні заклади, любить ревне богослужіння, читання та спів, любить свою церкву та церковнопарафіяльну школу і матеріально дякують за це своїми приношеннями". [14]
Для покращення рівня освіти в Бериславі кінця ХIX ст. діяли:
1. Міська бібліотека (за нею наглядав настоятель Воскресенського храму протоієрей Іоанн Воскресенський).
2. Шість читалень - при народній чайній Товариства тверезості, при чотирьох міських школах, при школі грамоти при Воскресенськім храмі.
3. Морехідний клас.
4. Різні школи (див. табл. 2)
Таблиця № 2
ШКОЛИ БЕРИСЛАВСЬКИХ ПАРАФІЙ [15]
Завдяки звіту В.Новицького, ми можемо побачити, що являли собою парафії Берислава позаминулого століття. Цікавою в цьому відношенні є характеристика парафії Воскресенської церкви (на її місці тепер знаходиться Будинок Культури). "Вона поділяється на дві частини: на міських та селянсько-хуторських жителів. Міська частина ділиться балкою на дві: забалківська на 1/3 більше добалківської… В першій до 1300 душ, а в другій до 1900. В чотирьох селах приписаних до цієї парафії - Козацькому, Отрадо-Кам'янці, Миколаївці та Бургунці (Всі ці села є практично ровесниками Берислава. Найстаріше з них - Бургунка, заснована 16 серпня 1779 р., Отрадо-Кам'янка - 26 травня 1782 р., Козацьке - 9 червня 1782 р. і наймолодше з них, Миколаївка, була заснована вихідцями з Бургунки в 1817 р. - К.М. [16]), віддалених від храму на 10, 12, 15 і 18 верст, та в деяких хуторах живе до 2000 чол… Найближчі до свого парафіяльного храму жителі Козацького сердечно далі від нього ніж селяни інших сіл: дуже рідко бувають в Храмі, мало благоговійної уваги до Богослужіння, а в результаті і між собою живуть не мирно. Жителі більш віддалених сіл - Миколаївки і Бургунки благочинні, відвідують храм приходський, але частіше храми близького до них Корсунського монастиря, перепливаючи для цього Дніпро, а взимку переходячи по льоду" [17].
Священицький склад Берислава, за словами благочинного, був бездоганний і повністю укомплектований (Див. табл. 3).
Таблиця № 3.
СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ БЕРИСЛАВА 1899 Р. [18]
Але незважаючи на досить активну роботу серед міського населення священнослужителів через Богослужіння, постійні проповіді, роботу читалень та ін., - жителі Берислава, "…якщо не завдяки прикладу, то під впливом грубого, чужорідного населення прихожого з інших губерній… і корінні жителі Берислава страждають на такі ж хвороби: пристрасть до алкоголю з проявами буйства, прихильність до лінощів, неповага до чужої власності, не законне подружнє життя, зрада, розпуста, брехня, осуд ближнього" [19]. Тобто ми можемо побачити певну схожість в побуті та моральних устоях бериславців ХIX ст. і наших сучасників. І закінчити мені хочеться словами того ж таки Новицького: "Віриться, що не даремними будуть і друковане, і живе слово бериславських пасторів і в храмах і поза ними… проти моральних недугів… і все що робиться щоб побороти викладені вище пороки дорослих… і охоронити від них, і виховувати в добрі молоде покоління" [20].
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. З церковних молитов православного богослужіння.
2. Военно-статистическое обозрение Херсонской губернии в 1857 г. - Херсон, 1859. - С. 747.
3. Обозрение епархии в 1899 г. - Державний архів Одеської області (далі ДАОО. - К.М.), ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 12.
4. Там же - арк. 1 зв.
5. Военно-статистический отчет… - С.
749.
6. Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 8.
7. Там же. - арк. 8 - 8 зв.
8. Там же. - арк. 8 зв.
9. Там же.
10. Там же.
11. Там же.
12. Там же. - арк. 8а.
13. Там же. - арк. 10-10зв.
14. Там же. - арк. 8а.
15. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 9 - 9 зв.
16. Орлова З., Ратнер И. Из истории заселения Херсонщины. - Херсон, 1993.
17. Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10.
18. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10 об. - 12 зв.
Початок 20-х: Бериславщина в архівних документах і на сторінках преси
Нижче наведений матеріал стосується не якоїсь окремої теми з життя Бериславщини початку 20-х років, а є своєрідною компіляцією документів з метою дати загальне уявлення про суспільно-політичне життя наших земляків у 1921-23 рр. Однак, треба враховувати, що використана лише мінімальна дещиця з багатьох тисяч документів, що містяться у сховищах Державного Архіву Херсонської області (ДАХО) та на шпальтах газети "Херсонський комунар". При цьому майже повністю обійдено теми голоду 1921-23 рр., конфіскації церковних цінностей,* оскільки вони підлягають окремому вивченню. Водночас для ширшого ознайомлення з тим важким і суперечливим часом наводяться деякі матеріали, що стосуються навколишніх до теренів сучасного району населених пунктів. Абсолютна більшість матеріалів оприлюднюється уперше. По можливості при перекладі збережено стиль і орфографію.
[* Див: "Нариси з історії Бериславщини. Вип.2. - Берислав-Херсон, 2000; "Наддніпрянська правда" 20, 25 лютого 1997, 22 січня 1998; "Маяк" 13 грудня 1997; "Молодь України" 12 листопада 1998, 16 лютого 1999; "Україна молода" 4 лютого 1997.]
**********
1920 рік завершив у цілому період т.з. громадянської війни в Україні. Було розгромлено Врангеля, підписано договір про перемир'я з Польщею, про господарський і військовий союз з Радянською Росією. В Україні утверджувався комуністичний режим. Ще боролися у південних губерніях доволі численні загони Махна, Чорного Ворона (Михайла Архангела), Свища, Іванова та інші, та цей селянський рух вочевидь йшов на спад. Втім, саме Нестір Махно наприкінці 1920-го рушив до Дніпра. 22 грудня з сусідньої В.Олександрівки до Херсона йде панічна телеграма: "Необхідно вислати політбюро, маса провокаторів, бандитів і дезертирів. Загін необхідно вислати. Волвиконкоми і Сіль. ради разом з населенням саботують роботу проводити неможливо. Скрізь і усюди провокація куркулі і дезертири на боці Махна, агітують щоб не давати розкладки говорять не потрібно давати тому що скоро прийде Махно і він нечого не бере і у нього усе дешеве. Комнезамож розпадається чотири рази збираю збори не можу зібрати треба прислати два відповідальні працівника для призначення Головревкомами у В.-Олександрівці і Ново-Архангельську. Вживайте заходів інакше пізно. Застрайпродкомісар Бушанський" (ДАХО ф.р. 407, оп.2, спр.3, арк.1). Які там вже були вжиті заходи - хто зна, та 23 лютого 1921 р. начальник 4-го району повітової міліції доповідав: "за відомостями отриманими мною від розташованого у сел. Качкарівці 129 Курського полка і повідомлення Повітміськчека, паралельно берегу Дніпра по Таврійському боці рухається банда Махна, за одними даними чисельністю 800 шабель і 2 гарматах, а за іншими - 800 і 1000 багнетів з двома гарматами, маючи на чолі Махна. Учора зайнята ними Велика Лепетиха. Про подальший рух є три версії: про переправу на Херсонщину у Бериславі; за другою - переправа має бути у селі Золотій Балці і третя - очікують переправу у сел. Качкарівці. Біля Лепетихи, у Каїрах розташований батальйон 129 Курського полку. У Дудчанах, Саблуківці, Качкарівці є загони того ж 129 полку. Сьогодні очікують у Качкарівці батарею. Заходи охорони нашого берега вжиті". (ДАХО, ф.р. 407, оп.3, спр.12, арк.375, 376). Через три дні, однак, загін махновців у близько 2000 шабель раптово наскочив на Велику Олександрівку, порубавши кілька десятків комуністів, міліціонерів, радянських активістів. Чомусь червоні війська були геть не готові до опору. Отож, "…справи в Увправління знищені, зброя, що знаходиться при Управлінні, забрана. Частина уцілілих міліціонерів ще не відомо де ховається". Доводилося тікати. Начальник 30-го району міліції повідомляв: "у даний час у м.Береславі спокійно, на лівому березі у м.Кахівка чутна артилерійська кулеметна стрілянина, з Кахівки евакуювалося Політичне бюро з арештованими, і у даний час знаходяться у м.Бериславі". Після наскоку на правобережжя "банди Махна переправилися на лівий берег Дніпра. Дивізія, що стояла у Ново-Воронцовці, відійшла у напрямі на село Велику Олександрівку райпродком 4 дні тому виїхав у Дудчани, лишивши напризволяще продовольство й худобу, міліціонери розійшлися саботують службу. Нач. району Водовозенко невідомо куди виїхав тиждень тому. Пом. нач. району Матюхін також поїхав Дудчани, знімаю з себе усіляку відповідальність за наслідки району. Н-к Ново-Воронцовської волміліції". У Херсона терміново просили відрядити "повний штат міліціонерів і підрайонного для Новокам'янки і трьох Качкарівки з місцевих ніхто на службу міліцію не йде через не акуратну видачу платні пайка обмундирування і подій останніх днів". (ДАХО ф.р. 407, оп. 3, спр. 12, арк. 396, 459, 472-475). Та невдовзі Махно відступив.*
[* Радимо ознайомитися з дослідженням О.Тимкова "Махновський рух на Херсонщині. - Ново-Воронцовка, 1995.]
Можна було наводити порядок, шукати винних тощо. Уповноважений бериславського політбюро по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і злочинами за посадою шукає "…де у даний час знаходиться колишній завземвідділу міста Берислава, тов. Медведев". Уповноважений заготпункту повідомляє земвідділ, що треба здавати "тваринне падло, яке буде негайно переводитися на утилізацію. Громадяни, у яких виявиться якесь тваринне падло повинні здавати таке на завод (адреса: склад Брускіна біля боєн… Особи, що не бажають підлягати даному розпорядженню, що самочинно вивезли і скинули де завгодно тваринне падло будуть притягнуті Ветсанітарною комісією до суворої відповідальності перед судом" (ДАХО, ф.р. 11-р, оп. 1, спр. 20, арк. 23, 30). У суді тоді працювали 8 осіб: нарсуддя Г.В.Балакшев (сім'я з 4 чол.), секретар Н.А.Золотаревська (дівиця), діловод М.І.Краковська (дівиця), народний обвинувач С.Г.Сулим (сім'я з 3 чол.), консультант Л.С.Деменський (сім'я з 4 чол.), діловод П.Ф.Скрипка (дівиця), народний слідчий С.Л.Дергунов (холостий) та судовий виконавець Лопушинський (сім'я з 2 чол.). (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 2, арк. 4).
Після "тваринного падла" узялися за живе:
"Ольгівському Сіль. Ревкому
Пропоную Вам з отримання цього оголосити усім громадянам, які мають мисливських собак, що полювання з собаками категорично забороняється. У противному разі собака буде убитий, а хазяїн її буде підданий найсуворішому покаранню. Головревкому" (ДАХО ф.р. 41, оп. 1, спр. 5, арк. 70).
"По Бериславському району відзначена велика кількість знищених ховрахів, до 35 тисяч штук, що, за визначенням райземуповноваженого, є половиною до тих, що наявні у його районі" (ДАХО, ф.р. 11, оп. 1, спр. 28, арк. 43).
Управилися з собаками й ховрахами - нумо, за людей!
"До політбюро м. Берислава
Обшуком, проведеним у нижчепойменованих громадян м. Берислава знайдено будівельне дерево, забране ними самовільно з маєтків нетрудових власників Бериславського району, т.я. зазначене дерево складає власність держави Рад. Росії і згаданим особам було оголошено допровадити дерево у двір земвідділу". Далі йшли прізвища - Кривошея Дементій, Назаренко Олена, Стародубець Влас, Шевченко Методій, Даниленко Олена. Судячи з документів, дерево вони так і не здали. Зверніть, до речі, увагу, власністю якої держави були бериславські дрова?! Це до питання про "незалежність" України від Москви. Водночас затверджується перелік "нетрудових господарств, що підлягають ліквідації": Дьяконової Олени - 340 десятин землі, Малиновської Олександри - 340, Король Зінаїди - 340, хутора Красносельського - 600 (викреслено червоним олівцем), Лебеденка Олексія - 150, Лебеденка Хведора - 100, Короля Тихона - 100, Карабан Марини - 165, Санжаровської Єлизавети - 143, Чечеля Микити - 385, Полуденного Никона - 170, Санжаровської Єлизавети (ще раз?) - 270, Полуденного Авксентія - 460 десятин (ДАХО, ф.р. 11-р, оп. 1, спр. 20, арк. 8, 55).
Вистачало різних клопотів у влади повсякчас. 4 лютого 1922 р. голова волревкому* Ясменко пропонує усім громадянам Козацького "негайно пристати для набивання льодовель хоча б одну льодовлю на село. Це виконати необхідно, оскільки невдовзі крига може скреснути і громадяни залишаться без льоду, який так необхідний улітку при хворобі тифу та інш. Головсільвиконкомам пропонується широко розтлумачити на сходах важливість означеного, щоби кожен селянин зрозумів, що лід набивається особисто для селян. Вказане втілити в життя у найшвидшому порядку, уразі не виконання у найближчі дні головсілревкоми будуть притягнуті до відповідальності, як вороги народу" (ДАХО, ф.р. 41, оп. 1, спр. 5, арк. 13). Ось і знайомі нотки з'являються: хто не наб'є криги - той ворог народу!
[* На території Бериславщини тоді діяли Бериславська, Козацька, Старошведська, Качкарівська, Тягинська волості. У жовтні 1922 р. перші три були об'єднані у Бериславську, Качкарівська з'єднана з Дудчанською, Тягинська лишилася. До складу Бериславської волості увійшли Бериславська, Тараса Шевченка, Об'єднаних хуторів, Костирська, Красносельсько-Костомарівська, Старошведська, Михайлівська, Зміївська, Дрімайлівська, Новобериславська, Козацька, Володіївська, Бургунська, селища ім. Раковського, Миколаївська, Одрадокам'янська, Ольгівська сільради. До складу Бериславського волревкому навесні 1922 р. входили Бериславська, Об'єднаних хуторів, Тараса Шевченка, Костомарово-Красносельська та хут. Манджурець сільради.]
Цілу проблему викликало відкриття у Бериславі більярдної. 22 вересня 1922 р. інструктор Всеобуча звертається до голови ревкому: "З-за відсутності у м.Бериславі спортивного майданчика який необхідний допризовникам як культурний фізичний розвиток, тому 6-й район всеобуча просить дозволити відкрити більярд де інструктором з цього роду спорту буде сам хазяїн її гр. міста Берислава Захарченко Семен Андрійович. Причому згідно заключеного з ним договору він буде надавати більярд у відомі дні для користування допризовникам цілком безкоштовно, так що відкривши більярд ми позбавляємо від порожнього вештання допризовників і даємо їм своєрідний спортивний розвиток". (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 3, арк. 87). З цього приводу велося листування з Херсоном, звідки через три місяці зав. Відділом управління повітвиконкому Гебель відповів, що "з його боку не стрічається перешкод до відкриття у м.Бериславі при клубі імені 5-ї Річниці Жовтневої Революції - більярдної, за умови недопущення у ній азартної гри під відповідальність волвиконкому" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 1, спр. 47, арк. 6).
Як бачимо, не хлібом єдиним жив тоді новостворюваний "радянський народ". Любительський самодіяльний гурток с.Бургунка під керівництвом Роменського та секретаря Шевченко звертається до волполітпросвіти, оскільки "бажає поставити спектакль у сел. Ольгівці у суботу 12-го листопада на що просить вашого дозволу. Спектакль буде платний ставимо "Наталку Полтавку" (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 10, арк. 55).
Окрім більшовицьких політпросвіт ще діяли т.з. "буржуазні "Просвіти". Зокрема 10 травня 1921 р. уповноважений бериславської організації просить Козацьку волнаросвіту "надати приміщення театру для концерту "Просвіти" у неділю 22/5 - платний". (ДАХО, ф.р. 41, оп. 1, спр. 15, арк. 68). Та невдовзі з цією "Просвітою" комуністи розібралися. Адже виявили, що "переслідує вона найскромніші цілі: "українізувати" освіту… Ми повинні вивести на чисту воду "діяльність" цих "щирих" незалежників. А… органам належало б звернути увагу і… і "за вушко та на сонечко" (Херсонский коммунар" 25.10.1922). "Просвіти" розігнали. Та дух українства серед населення був живучий. Група бериславців подала клопотання про відкриття школи з українською мовою навчання. Виходячи з рішень чергового з'їзду партії, райвиконком пішов на зустріч.* А 3 вересня 1923 р. на розширеному пленумі райвиконкому ухвалили:
[* Докладніше див. "Маяк" від 3 жовтня 1996.]
"…1) Шлях переходу Рад. апарату на українську мову визнати вірним, -
2) Визнати необхідним з зазначеного моменту усім сільрадам на листування установ українською мовою, обов'язковим відповідати тією ж, спілкуючись і даючи ті чи інші відповіді селянам українською мовою.
3) Повний і обов'язковий перехід Радапарату українською мовою визнати з 1 січня 1924 р. отримавши повну підготовку в учительського персонала на селі" (ДАХО ф.р. 11-р, оп. 1, спр. 28, арк. 106). Минуло майже 80 років, а "радапарат" досі не навчився українській мові!
Та не лише мовна проблема давалася важко. Скажімо, у липні 1922 р. зі складу ревкому виводять якогось Жеребцова "як нездібного і такого, що не відповідає своєму призначенню" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 16). Чи візьмемо витяг із зведення секретно-оперативної частини 4-й групи повітвідділу ДПУ (м.Херсон) від 4 листопада 1922 р.:
"У третьому районі міліції на військовому форштадті повний безлад, міліціонери щоденно напиваються п'яними і у такому вигляді зупиняють у нічний час громадян, наганяючи своїми окриками - стій, хто йде і базарною лайкою на таких паніку. Варіння самогону дуже розвинуте, що й не дивно з-за споживання такого самими міліціонерами не кажучи вже про переслідування. Такого роду поведінкою відзначається і комуніст Пішенко Олександр, Зав. їдальнею АРА на військовому форштадті. Він сам варить самогон і разом зі своїми товаришами міліціонерами напивається п'яним ходить з гармоніями по вулицям і лає базарними словами громадян" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 70, арк. 7). Коментарі, кажуть, зайві. У грудні того ж року до ревкому надійшла заява секретаря земвідділа Безрученка Фоми Володимировича:
"Призначений завідувачем земвідділом т.Тоцький невідповідає своєму призначенню і чекати від нього плідної праці по землевлаштуванню не доводиться. - Тоцький може бути сторожем чи кур'єром, але у завідувачі не годиться. Заявляючи про се прошу Ревком призначити іншого завідувача цілком здібного працювати і з листоведенням позаяк занадто багато роботи, а штат установлений малий. - Якщо не буде призначений інший завідувач, то я знімаю з себе обов'язки секретаря і змушений буду піти зі служби, оскільки для мене занадто важко, тим паче що я страждаю геморроєм і нести два обов'язки не можу" (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 2, арк. 3). А ось заява голови бериславського сільвиконкому (Берислав тоді належав до категорії сел) Гордія Федоровича Новика:
"Я прослужив три місяці Головою Сільвиконкому і далі неможу нести цей обов'язок голови в наслідок хвороби і я украй бідна людина немаю ніяких засобів у житті. Прошу змінити мене з посади, яку займаю" (ДАХО ф.р.39, оп. 1, спр. 2, арк. 12). Можна лишень поспівчувати чоловіку, якого доля чомусь прибила до будівничих "світлого майбутнього".
2 квітня 1923 р. бериславський райвиконком, до якого входило п'ять чоловік: голова - білорус Мшар, члени - росіянка Каретникова, єврей Гольдербіт, секретар районного партійного комітету єврей Файнгольд і секретар виконкому єврей Гольдрін (це до питання про українську владу в Україні) слухав:
1. Про поїздку т.Гольдербіта по району: "Сільрада Тягинка констатується слабка робота Головсільради Середенка невизнанням революційних законів а керуючись революційною совістю. Помічені зловживання по справлянню пені з трудгужподатку. Звітність і списки у хаотичному стані". Ухвалили: зняти Середенка "і притягнути до відповідальності за зрив Податкової компанії".
"…3. Повна бездіяльність Уповноваженого Львівських Отрубів т.Бабича - 1) приховування платників 2) Не збирання податку". Ухвалили - Бабича віддати до суду. Вочевидь, і Середенко, і Бабич рятували своїх односельців від голодної смерті. Та кого з п'ятірки "вождів" це цікавило?! А тут ще халепа - з повітвиконкому за підписами Гебеля і Гольцмана (куди не кинь - самі "українці"!) надійшла депеша з розносом за страшний гріх: "24-го листопада цього року від Бериславського виконкому отримана пошта, загорнута у газету "Херсонский коммунар" від 14 листопада №229, у якій уміщено звіт про З'їзд Рад. Таке халатне і злочинне ставлення до справи показує, що працівники на місцях не усвідомлюють того, яке важливе значення може мати ознайомлення селян зі звітом про З'їзд Рад, де так багато трактувалося про підняття сільського господарства і про державну допомогу бідноті, оскільки замість того, щоб розіслати газети по сільрадам, вони використовуються на загортання пошти. Голволвиконкому т.Мшару оголошується найсуворіша догана; Секретаря Волвиконкому Відділ Управління штрафує у розмірі однієї тисячі рублів зраз. 1922 р." (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 54). Карати доводилося й своїх підлеглих: "Кожне розпорядження Ревкому, а також і папери виконувати на протязі 48 год. не пізніше. Винні у невиконанні зазначених пунктів будуть оштрафовані у I раз у 25000 руб у II раз у 50000 рублів. І у третій раз буде арештований на троє діб з виконанням службових обов'язків" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 1 зв.). Тоді ж затвердили працювати в усіх державних установах з 10.00 до 16.00 "за офіційним часом".
Що собою являв тодішній бериславський ревком? До квітня 1922 р. його очолював Дармостук, якого потім перевели головревкому Старошведської волості. Змінив його Мшар, членами стали Еміров і Стасенко. Зав. відділами - управління Мшар, земельного - Димченко, освіти - Еміров, потім Каретникова, військовим - Бондарчук, комгоспу - Видриган, потім - Ясменко, здоров'я - Кубля, потім Лебензон, міліції - Петренко, потім Коф. Треба зазначити, що склад ревкому увесь час змінювався. Ознайомимося з деякими анкетними даними його членів, обраних 27 жовтня 1922 р.:
- Мшар Антін Якович, народився 1898 р., білорус, член РКП(б), за походженням селянин, конторщик, одружений, студент сільгоспінституту, служив рядовим у царській та Червоній арміях, нагороджений Реввійськрадою за взяття Криму;
- Каретникова Анастасія Тимофіївна, 27 років, росіянка, позапартійна, з міщан, учитель, дівиця, освіта середня, до революції - учитель Бериславської гімназії, потім трудової школи №1 м.Берислава, з 1921 - зав. народною освітою Бериславської волості, пізніше - завідувачка дитячим будинком;
- Бондарчук Михайло Петрович, 32 роки, українець, з міщан, бідняк, лимар, співчуваючий КПУ, одружений, грамотний -закінчив початкову школу, воював у Червоній армії, працював у Таганрозькому порту;
- Мазуренко Семен Фокич, 26 років, з міщан, українець, рахівник, позапартійний, освіта домашня, рядовий царської та Червоної армій, з 1919 - на різних управлінських посадах Берислава;
- Коробкін Давид Васильович, 23 роки, українець, селянин, член КП(б)У, холостий, освіта - 2-класне училище, у дні революції був удома;
- Файнгольд Калман Мойсейович, 34 роки, єврей, з міщан, столяр, член РКП, одружений, грамотний, під час Лютневої революції був у полоні;
- Федосеєв Михайло Іванович, 28 років, великорос (так в анкеті!), селянин, кочегар, член РКП, закінчив 2-класне залізничне училище, працював залізничником. (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 391, арк. 38-50).
Ревком тримав міцний зв'язок з міським партійним комітетом, який нараховував 90 осіб з кандидатами та з трьома комсомольськими організаціями у Бериславі, Козацькому й Качкарівці з 60 членів, а також з комітетом незаможників, який очолював Костогриз. У секретних зведеннях надибуємо, що базарні ціни у Бериславі навесні 1922 р. дуже коливалися: фунт хліба - від 100 до 360 тисяч рублів, м'яса - 130-160 тис., сала - 160-850 тис., масла - 140-600 тис., а цукру доходила до 1 мільйона 200 тис. рублів. "Зустрічається багато крадіжок із застосуванням зброї", "Постачання міліції дуже погане необхідні для неї озброєння, оснащення і обмундирування", "У Бізюковому монастирі 3 священика, 2 диякона, 6 ченців". А ставлення населення до радянської влади - постійно "байдуже". Це до питання про масову підтримку і "тріумфальний хід Радянської влади" (ДАХО ф.р. 407, оп. 1, спр. 176). Але на гору, як і зараз, йшли бадьорі телеграми-одобрямси:
"Волз'їзд Рад Тягинської волості вітає вождів пролетарської революції в особі Раднаркома і свій пролетарський повітовий центр. Волз'їзд твердо вірить, що наш керівний орган, в особі Раднаркома, буде і повинен стояти так само твердо на своєму посту, як і до цього часу, поборюючи розруху і голод, і що під керівництвом Раднаркому ми також віддамо усі сили на підняття зруйнованого господарства і боротьбу з голодом. Хай живуть вожді великої пролетарської світової революції - Ленін, Троцький, Раковський, Калінін і соратники! Хай живе виразник волі пролетаріату - Комуністична партія! Хай живе єдиний пролетарський трудовий фронт!" ("Херсонский коммунар" 29.10.1922).
Натхненним такими гаслами вождям усіх штибів було, що називається, море по коліна. Тож народжувалися химери. У той час коли лише від голоду у Херсонському повіті* офіційно (!) зареєстрували понад 30 тисяч смертей, а голодували більше 148 тисяч чоловік ("Херсонский коммунар" 16.11.1922), мала президія - трійка повітвиконкому у складі Радченка, Гебеля і Агронова наказує: "Виходячи з того, що чимало волостей у повіті ще й до цього часу носять назви старих поміщиків, вирішено перейменувати наступні волості: "Вел.Олександрівська - ім. Леніна, Володимирівська - Фрунзе, Качкарівська - Петровського, Ново-Воронцовська - Раковського, Березнеговатська - Жовтня, Снігурівська у Бармашовську, з залишенням назви села Снігурівки…" ("Херсонский коммунар", 20.11.1922).
[* До Херсонського повіту входили з 17 липня 1922 р. Бериславський, Володимирівський, Березнегуватський, Великоолександрівський, Херсонський, Снігурівський та Нововоронцовський райони.]
А ось ще:
"Перейменування колонії Львове.
Херсонский Виконком затвердив постанову Львівської сільради про найменування колонії Львове іменем Володарського" ("Херсонский коммунар" 15.12.1922).
Закінчу короткий огляд архівних матеріалів з життя недавнього минулого нехитрими частушками "Продналог и крестьянство", що їх видрукувала головна повітова газета "Херсонский коммунар" 1 жовтня 1922 р. за підписом "Дядя Яков":
"Запрягу сейчас коня,
В загконтору полечу.
Примут хлеб там у меня,
А потом - ешь не хочу!
Облигацией заемной
Продналог полегче сдать,
А с квитанцией приемной
Легче на сердце гулять.
Ну, кончай моя гармонья,
В загконтору я спешу И что в срок сдал, скидку ноне С продналога получу".
Одне слово: яке життя - такі й вірші!
Коротко про авторів
Афанасьєв-Чужбинський Олександр (1816-1875) - відомий український поет, письменник, науковець, мандрівник, друг Т.Шевченка.
Гейко Сергій, учитель історії та права Бериславської загально-освітньої школи № 3, голова районної організації Товариства "Просвіта".
Данильченко Олександр, кандидат історичних наук, нині - Представник України при СНД у Мінську, уродженець Берислава.
Дяченко Олег, за фахом - історик, нині - головний спеціаліст Бериславського районного відділення Пенсійного фонду України.
Клименко Микола, учитель історії та права, заступник директора з навчально-виховної роботи Шляхівської загальноосвітньої школи.
Ратнер Ізраіль, колишній старший науковий працівник Херсонського краєзнавчого музею, завідуючий відділом дореволюційних фондів, співавтор книжок "Херсон. Улицы помнят", "Из истории заселения Херсонщины".
Сергійчук Володимир, доктор історичних наук, професор Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.
