Земля, яка стала рідною
Організоване переселення шведів в Україну припадає на 80-і роки ХVIII століття, коли князь Потьомкін, зайнятий колонізаційними справами Російської імперії на землях ліквідованого Війська Запорозького, вирішив розмістити на них і селян села Гогенгольм з острова Даго, що у Балтійському морі (зараз - о. Хійумаа, Естонія, - Упор.).
На це клопотання Катерина II видала відповідний указ, виконувати який було доручено полковнику Івану Синельникову. Надававши шведським селянам обіцянок про чудові перспективи, які відкриються перед ними в українських степах, він добився того, що 960 з них у серпні 1781 року пустилися у далеку дорогу. Через три місяці, втративши у дорозі 30 дорослих і 56 дітей, шведи прибули до містечка Решетилівки на Полтавщині. Перезимувавши тут, на весну вони дісталися свого постійного відтепер місця проживання - в околицях нинішнього Берислава.
Ось так і виникла на півдні України перша шведська колонія, яка одержала назву Альт-Шведендорф - Старошведське. З 1800 року її жителям указом Павла I надається права іноземних колоністів "по совершенному различию их новой местности от их родины", а через чотири роки поряд засновуються ще три шведські колонії. Створився таким чином національний колоністський округ. Більше ста років якісь особливі історичні потрясіння обходили українських шведів, котрі вже встигли пустити глибоке коріння у Причорномор'ї. Тут, на другій батьківщині, покоління змінювало покоління в мирному сусідстві з іншими етносами. Спокійне життя закінчилося після встановлення більшовицького режиму. Розмежування за класовими ознаками внесло у досі спокійні стосунки між людьми ворожнечу, намагання декого поживитися плодами праці справжнього трудівника і господаря. Особливо це яскраво проявилося у другій половині 20-х років, коли розпочався процес колективізації. До обурення насильницькими методами об'єднання додаються й невдоволення спробами нової влади обмежити релігійну діяльність пастора, утиски щодо вільного розвитку національної освіти та культури. У комплексі все це вилилося в організований еміграційний рух шведських селян України.
Радянська влада, треба сказати, одразу ж звернула серйозну увагу на цю проблему - комуністичні ідеологи боялися перед усім небажаного розголосу в світі про справжнє життя "у найсправедливішому суспільстві". А тому на Херсонщину з тодішньої столиці республіки - Харкова послали спеціальну бригаду, яка мала вивчити причини еміграційних настроїв шведського населення. У підготовленому нею документі, як і слід було чекати, головними причинами еміграційних настроїв вказувалися не руйнівна політика більшовиків щодо традиційного землеробського укладу шведських селян, не обмеження в політичних та релігійних правах, а недорід (хоч такий траплявся в цьому регіоні дуже часто) і "відсутність правильного керівництва", завдяки чому, мовляв, "класове розшарування села було замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту". Отже, якби вдалося було розколоти шведів на ворожі табори, виходить, то не стояло б питання про еміграцію. А так пастор і куркулі сконсолідували селян… Та ще й на національному грунті…
У документі, щоправда, визнаються "помилки" щодо культурно-національного розвитку шведів, але виправляти їх мають, обмежуючи насамперед контакти села з Шведським Червоним Хрестом. І у цьому, і в іншому документі, ухваленому Бериславським райпарткомом та продубльованим Херсонським окружним партійним комітетом, намічено було конкретні заходи, які мали обмежити еміграційні настрої селян Старошведської сільради. Однак досягти цього остаточно більшовицькій владі не вдалося: у 1929 році 140 сімей виїхали до Швеції.
Через два роки 62 родини, які нараховували 245 осіб, повернулися. Як свідчать документи, супроводжували їх в Україну представники шведської компартії. Раніше, "від'їжджаючи пароплавом, співали церковний гімн, тепер, при поверненні, наближаючись до Бериславської пристані, викинули червоний прапор і співали Інтернаціонал".
Які причини спонукали українських шведів покинути землі далеких родичів і повернутися на береги Дніпра, як склалася їхня доля у подальшому, то тема окремої розповіді.
Володимир Сергійчук
ДОКУМЕНТ
Попередні висновки про обстеження еміграційного руху серед шведів
Старо-Шведської сільради
Бериславського району Херсонської округи.
1. В основі масового еміграційного руху шведів лежать глибокі економічні причини, які полягають в наслідках недороду на протязі чотирьох років та неурожаю цього року, - в зв'язку з чим помітна значна деградація бідняцько-середняцьких господарств. Але разом з тим поширення та поглиблення цього процесу серед шведів відбувалося завдяки неправильному підходу до шведського села як до куркульського (кредитування, податки й т.п.), в той час коли шведське населення в своїй більшості з'являється середняцько-бідняцьким (особливо в останні роки).
2. Завдяки відсутності правильного керівництва в шведському селі класове розшарування села було замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту під керівництвом пастора та куркульської верхівки, які захопили в свої руки фактичну владу на селі, розпалюючи та вміло використовуючи релігійний фанатизм майже всього населення і проводячи свою антирадянську роботу під знаком зовнішньої лояльності до радянської влади.
3. Поруч з тим культурно-національні вимоги та потреби шведського населення недооцінювалися (були випадки їх ігнорування) з боку органів влади. Це виявилося: а) в недостатній увазі шкільній справі рідною мовою, б) відсутності політично-освітньої роботи (хата-читальня не існує), непостачанні шведською періодичною та неперіодичною літературою, в) не звернута увага на відповідне медичне обслуговування, г) не звернута увага що до підшукання робітників, володіючих шведською мовою, д) невтягування шведів в загальну систему радбудівництва (ні разу шведа не було обрано до складу РВК'у та на округові та всеукраїнські з'їзди), е) масова робота ведеться російською мовою при наявності тенденції з боку окремих робітників продовжування онімечування шведів.
Ускладненню положення в шведському селі сприяли окремі помилки та перекручування з боку органів радвлади та їх представників. До головної помилки слід віднести допущення до бездоговорної та безконтрольної роботи Шведського Червоного Хреста через свого уповноваженого в особі пастора та взагалі продовження екстериторіальної роботи ріжних шведських організацій та окремих осіб. Розподіл коштів проводився безконтрольно через пастора (з порушенням класового підходу). Це утворило враження у шведського населення, що допомогу вони одержуть лише зі Швеції та підняло авторитет пастора.
Мали місце окремі випадки перекручування класової лінії під час переведення ріжних кампаній, землеустрою, організації тракторного товариства: були випадки нетактовного та образливого ставлення до національних прагнень, якість обстежень сільради та інших сільських організацій була кепська.
5. Все вищенаведене дало можливість куркульській верхівці села на чолі з пастором використати незадоволення середняків останніми міроприємствами радвлади, а також неорганізованість та розпорошеність бідноти з тим, аби переконати всіх шведів в неможливості в радянських умовах поліпшити економічний добробут та в відсутності перспектив національно-культурного розвитку. Із часу приїзду представника шведської торговельної місії повстав масовий рух за еміграцію, організаційно оформлений під гаслом повернення на батьківщину, заховуючи під цим бажання куркульської верхівки взагалі виїхати з СРСР.
Таким чином цей еміграційний рух набрав явного антирадянського змісту.
Відмічаючи що місцевими органами накреслена низка заходів до виправлення існуючого положення в шведських селах, вважати за необхідне:
1) Провести низку господарчих заходів, які б забезпечили нормальні умовини для піднесення бідняцьких і середняцьких господарств шведських сел (удосконалення обкладання, поширення кредитування, інтенсифікація с.г., правильний розподіл ріжних форм допомоги й т.п.).
Доручити НКФ, НКЗемові, Укрсельбанкові, Сільському Господарю та Херсонському ОВК конкретно проробити для цього необхідні заходи, пристосовуючи їх до умов Херсонської округи, а Херсонському ОВК в найкоротший термін перевести їх у життя.
2) Вжити енергійних заходів до відриву бідноти з-під куркульсько-клерикального впливу та організувати розпорошену бідноту в КНС, який був би здібний провадити витриману класову лінію на селі.
Для цього запропонувати ВЦКНС, Укрсельбанкові, Сільському Господарю, Укрколгособ'єднанню разом з Херсонським ОВК негайно провести необхідні організаційні заходи, зокрема, рішуче стати на шлях організації колективних об'єднань бідноти (СОЗ, тракторов. товариств й т.п.), забезпечивши ці міроприємства кредитами та іншими формами допомоги.
3) Запропонувати Херсонському ОВК провести систематичну роз'яснювальну роботу серед шведського населення національної політики радвлади взагалі та в її конкретному застосуванні до умови шведських сел.
Запропонувати НКОсвіти та Херсонському ОВК перевести слідуючі міроприємства:
а) забезпечити шведські школи необхідними приладами, підручниками та належним керівництвом;
б) підшукати відповідний кадр шведських учителів;
в) прийняти хату-читальню на місцевий бюджет, постачати її необхідною радянською літературою (зокрема, на шведській мові), розгорнувши політосвітню роботу в шведських селах;
г) вжити заходів до втягнення шведської молоді до профшкіл та ВУЗів;
д) терміново підшукати до переведення та керівництва культосвітньою роботою відповідального робітника шведа, забезпечити його матеріально.
Запропонувати НКЗдраву разом з Українським Червоним Хрестом та Херсонським ОВК взяти з наступного бюджетного року на своє утримання амбулаторію, припинивши діяльність шведського Ч.Х.
4) Відмічаючи відсутність у шведських селах радянської громадськості і роботи громадських організацій, а також відсутність роботи серед жінок та формальне проведення роботи серед молоді, - запропонувати Херсонському ОВК звернути увагу на максимальне поширення громадської роботи в шведських селах, зокрема серед молоді і жінок.
5) Запропонувати Херсонському ОВК забезпечити класову лінію в роботі сільради, а також встановити розмежування роботи земгромади від сільради, паралізуючи вплив куркульсько-клерикальних елементів в роботі сільради та земгромад.
Зокрема, під час перевиборів рад та з'їздів рад забезпечити втягнення до всієї системи радбудівництва найкращих представників шведської бідності та середняків.
6) Запропонувати ЦКнацмен та УЧХ разом з Херсонським ОВК виявити розмір та джерела допомоги шведському населенню з боку ріжних організацій, одночасно з тим провести перевірку діяльності в УСРР Шведського Червоного Хреста.
Херсонському ОВК наслідки цього освітлити перед населенням шведських сіл.
**********
Як відомо, шведи у складі постійного населення України з'явилися у кінці ХVIII ст. У ХIХ - у с. Альт-Шведендорф нараховувалось 84 двори, 604 чоловіки населення, які володіли 3245 десятинами орної землі. Були збудовані: школа, лютеранська церква. Незважаючи на тісні стосунки з сусідніми українськими та німецькими селами, маленька шведська община, уникаючи асиміляції, збереглася до наших днів.
У 20-х роках у ході національно-адміністративного будівництва тут була створена єдина в Україні шведська національна сільрада. У 1929 р. широкого розголосу набув масовий виїзд шведів на прабатьківщину під впливом релігійної агітації й негативних вражень від примусової колективізації. Але у 1930-31 рр. більшість емігрантів повернулася у рідні місця. В останні десятиліття асиміляційні процеси серед шведського населення прискорюються. Нині у селах Зміївка й Костирка (колишні Альт-Шведендорф і Клостердорф) нараховується близько 80 шведських сімей. Старожили володіють рідною мовою, зберігають традиційні риси національної культури, молоде покоління - швидко асимілюється.
До уваги читачів пропонується віднайдений у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України документ, пов'язаний з виїздом шведських колоністів на прабатьківщину на рубежі 30-х років. Його появі передували такі події. У 1928 р. в Швецію під приводом лікування виїхав пастор колонії Альт-Шведендорф Христофор Грос. У листах до своїх колишніх парафіян він закликав їх наслідувати його приклад. Зерна цієї агітації впали на благодатний грунт. Місцеві жителі звернулися з клопотанням до уряду СРСР і одержали дозвіл на виїзд до Швеції. Певні її політичні кола, прагнучи надати цій події демонстративного характеру, надіслали спеціальний пароплав, який прибув прямо до причалу села Старошведське. Майже усе шведське населення (крім 6 сімей) у червні 1929 р. виїхало на ньому у Швецію.
Але прабатьківщина зустріла їх далеко не так приязно, як мріялось. Спочатку їм довелося пройти двомісячний карантин у спеціальному таборі, а потім було запропоновано кожному влаштовувати своє життя на новому місці самостійно, без будь-якої допомоги з боку держави. Витратившись на переїзд і не маючи міських професій, більшість емігрантів змушена була працювати наймитами у сільській місцевості. До цього додавався ще й суворий скандинавський клімат, від якого нащадки шведських колоністів давно відвикли. Тому незабаром вони почали вимагати повернення в Україну. Після погроз та бюрократичної тяганини шведський уряд дозволив виїзд. У 1930 р. повернулися на Бериславщину перші декілька сімей, а в 1931 р. - решта, крім незначної частини найзаможніших, що, купивши земельні наділи, залишились у Швеції.
Документ, що друкується нижче, - це лист першої групи реемігрантів до Центральної комісії у справах національних меншостей при ВУЦВК з поясненням обставин виїзду та проханням дозволу на повернення в Україну. Зазначимо, що ця не досить виважена акція шведського населення, яка стала широковідомою у країні, справила певний вплив на його подальшу долю, принаймні у наступні роки. Привернувши увагу державних органів до потреб шведів, вона зумовила, зокрема, особливості проведення колективізації шведського села. З одного боку, колективізація проводилась тут більш повільно, поступово, без форсування, характерних для інших місць примусовості, розкуркулень і т.ін. З іншого - шведи не заперечували проти створення ТСОЗів, а потім колгоспів, вбачаючи у них менше зло, ніж наймитування на чужині. Але і їх поступливість не змогла завадити ліквідації у кінці 30-х років шведської національної сільради й згортанню тут національно-культурного будівництва.
Олександр Данильченко
ДОКУМЕНТ
Письмо шведских эмигрантов из Украины
в Центральный комитет
по делам национальных меншинств при ВУЦИК
16 ноября 1929 года
ПРОШЕНИЕ
Мы, эмигранты из деревни Альт-Шведендорф Бериславского района Херсонского округа, выехали 22 июля сего года в Швецию. Это был необдуманный шаг. Мы смешанного немецко-шведского происхождения. Спустя месяц мы уже убедились, что существующие в Швеции условия нас не удовлетворяют как в отношении климатическом, так и экономическом и политическом. Мы обратились к Шведскому правительству и полпреду СССР с просьбой о разрешении обратно выехать на Украину. Также об этом мы писали Правительству Украины и Бериславскому райисполкому. Это было 7 сентября сего года. От члена партии т. Букашова мы получили обнадеживающий ответ. Мы ждали с нетерпением. В конце концов получили отказ. Это нас не удовлетворяет. Мы еще не выписались с украинского подданства и не сделаем этого ни в каком случае. Мы шведское гражданство не принимаем. Поэтому мы обращаемся вторично в Центральный Комитет СССР и Украины о разрешении нам вернуться на старое место жительства. О том, чтобы нас не вычеркнули из списков землепользователей и оставили бы нам наши дома. Окажите помощь нашим трем семьям. Если невозможно поселиться в старом месте, то хотя бы по соседству. Мы бы охотно присоединились к немцам сельсовета Шлангендорф (вірно - Шлагендорф, - О.Д.) (Бериславского района). Мы ничего не имеем против коллективизации и обещаем поддерживать все мероприятия Советской власти. Мы были и будем советскими тружениками. Мы и до эмиграции выполняли все наши обязательства. Мы выехали в свое время не потому, что мы были может быть недовольны Советской властью. Напротив, благодаря нашей работе мы способствовали установлению власти рабочих и крестьян. Наши три семьи насчитывают 19 душ.
Мы просим Нацмен и нацсекцию содействовать нам для получения разрешения на обратный выезд на Украину.
Просим сообщить, нужна ли нам въездная виза или можно ехать по паспортам консульства.
Просим не отказать в нашей просьбе.
Подписали: Петер Генрихович Кнутас, Вольдемар Вильгельмович Утас, Иозеф Вильгельмович Утас, Адалина Утас, Анна Утас, Эмилия Кнутас.
("Відродження, № 2, 1995).
Пригоди італійців на Бериславщині
Усім відомо, що у заселенні Південної України після приєднання її до Росії наприкінці ХVIII ст. брали участь представники різних національностей - росіяни, євреї, білоруси, поляки, німці, болгари тощо. Цьому присвячено багато наукових праць. Чимало написано про долю шведських поселенців у с.Зміївці. Але значно менше відомо, що в іноземній колонізації Херсонщини взяли участь навіть італійці. Питанням цим переймався лише ленінградський вчений В.Шишмарьов.
Історія ця має початком далекий 1713 рік, коли після тривалої усеєвропейської війни за іспанську спадщину Велика Британія відібрала в Іспанії невеликий острів Менорка у Середземному морі, який тоді мав важливе військово-політичне значення. Нова влада запросила до себе на службу чимало євреїв, греків-християн, що рятувалися від турецького гноблення, а пізніше - італійців з сусіднього острова Корсика, який потрапив під владу Франції. Але, скориставшись клопотами Англії у війні за незалежність її колоній у Північній Америці, іспанці у 1781 р. повернули Менорку й вигнали усіх євреїв, греків та корсиканців з острова. Залишившись без прихистку та роботи, останні відпливли до італійського порту Ліворно, де опинилися у надтяжких умовах. Роздроблена, відстала Італія не могла забезпечити утікачів житлом, одягом, харчами, білизною. Тому частина з них повертається на свою історичну батьківщину - Корсику, де прилучається до боротьби місцевого населення з новими хазяями. (Відлуння цих подій і досі відчувається на острові, де місцеві сепаратисти продовжують неоголошену війну з французькою адміністрацією). Занепокоєна Франція й сусіднє Сардинське королівство (П'ємонт) приймають рішучі заходи аж до кари смерті проти переселенців.
Тим часом у далекій Росії Катерина II зі своїм фаворитом Потьомкіним вирішувала проблеми заселення Південної України. Дізнавшись про вигнанців з Менорки, у Петербурзі розробили плани переселення до Херсона, як головного міста Північного Причорномор'я, менорських євреїв, слов'ян з Венеції та Балкан, швейцарців з Женеви з наданням їм коштів, житла, земель, свободи віросповідання, рівноправ'я з місцевим населенням. Для цього російському генеральному морському комісару в Італії венеціанському дворянину Моченіго переказали 3 тисячі золотих рублів. Після ознайомлення через газети з рішенням російської імператриці, серед італійців розпочалася справжня переселенська лихоманка. До Моченіго звертаються сотні людей з різних італійських міст та держав; для них влаштовуються збірні пункти, де надають приміщення, продовольство, одяг. Але, пересидівши на цих пунктах дощі й морози, навесні гіпотетичні переселенці розбігаються. У відчаї комісар пише: "Тут немає нікого, хто віддав би перевагу оселенню у Херсоні найбіднішому в Італії". Та, усе ж, усіма правдами й неправдами за 1782-83 рр. до Херсона відправили 5 кораблів з 1056 переселенцями. Серед них було небагато греків, а більшість - італійці, яких усіх в офіційних документах називали чомусь "корсиканцями". Що то були за люди? Достатньо, мабуть, навести слова одного корабельного штурмана: "майже усі з шибениці". Не дивно, що на останньому фрегаті навіть стався заколот посеред моря, який ледве вдалося приборкати. Та й не дивно - серед переселенців було чимало авантюристів, шукачів пригод, шахраїв, злочинців, гультяїв. Не знайшовши собі місця в Італії, ця "братія" рушила у пошуках легкого щастя на нові землі.
Наявні архівні документи розповідають лише про два місцепоселення італійців. Але, якщо про 206 осіб, розташованих у Станіславі, по-суті більш нічого не відомо, то про іншу італійську колонію на Херсонщині даних набагато більше.
38 сімей у числі 235 осіб поселили у шведській колонії поблизу сучасного Берислава у будинках померлих у попередні два роки від сильної епідемії віспи шведів. У фондах Державного архіву Херсонської області (ф.14, оп. 1, спр. 1) зберігається Указ імператриці "дабы вызванных из Ливорна и присланных для поселения в шведской колонии корсиканцев водворить твердым основанием на их жителстве". З цією метою італійців наділяли землею, придатною для землеробства, грошима, річним провіантом, зерном та звільняли "от всех по земству тягостей, и платежа поземельных денег чрез десять лет". Шведи, вочевидь, люб'язно прийняли новачків, оскільки посланий для розділу земель землемір підпоручник Іванов у іншому документі з того ж архіву доповідав, що "жители поселяне шведские, равно и карсиканцы водном мессте, почему иврозделении в земле несогласились, а обще владеть оною как иводном поселении". Та невдовзі виявилося, що італійці зовсім не бажають займатися рільництвом, для чого власне їх і розселяли на Херсонщині, а "перебувають щодня у неробстві". Помічник губернатора бригадир Синельников - засновник Катеринослава (Дніпропетровська) - доповідав, що серед новопоселян лише 4 сім'ї подають надію до землеробства і пояснював: "зрослі і зістарілі при містах і вправляючись у різних службах не знаходили себе у степових місцях роботи і тому журилися тим життям". Певно, щоб подолати ту нудьгу, італійці вже через місяць починають розбігатися, та так, що з 235 осіб лишилося… 4 сім'ї (21 особа). Інші "пробиралися до річки Буг та до Криму, шукаючи засобу вийти за кордон, і не одного разу бралися красти у Кизи-Кермені човни, а 12 чоловік з числа утікачів, що вкрали два казенні човни, як видно на цих і попливли Дніпром у море, бо й досі як ті човни, так і ці не знайдені". До втікачів були застосовані рішучі заходи, більшість з них повернули, але на початок 1784 р. італійців у Зміївці налічувалося лише 160 чоловік. Не дивно, що змінилося до них ставлення і працьовитих шведів, які маючи усього 4-річну пільгу, оговтавшись від епідемії, наполягали на виселенні італійців.
Зрозумівши марність своїх силкувань щодо "корсиканців", вже 28 січня 1784 р. князь Потьомкін наказав упорядкувати їх становище у губернії. Для цього їх усіх опитали на предмет подальшого роду занять. З тих, хто ще лишився, менше половини виявили бажання займатися рільництвом, інші планували ремесло або якусь службу. Вирішивши, що такий ненадійний елемент не можна тримати на прикордонні, готуючись до нової війни з Османською імперією 1787-1791 рр., царська влада переселила більшість італійців на північ - до Павлограду та Кременчука. Подальша їх доля чекає свого дослідника.
Удруге італійці з Ліворно та Генуї з'являються у Херсоні вже на початку ХIX ст. Зарекомендували вони себе вправними мореплавцями, кораблебудівниками, ремісниками, кондитерами. Але то вже зовсім інша історія.
