Для поезії Миколи Братана характерним є використання дієслівних метафор, у побудові яких важливу роль відіграють слова традиційного словника поезії: сіяти, святити, грати, гриміти. Найчастіше вони входять у словосполучення разом із словами філософського звучання, як-от: життя, слово, душа, розум, почуття, істина. Дієслівні метафори: істина сміється, вічність промовляє, розум говорить у контекстуальному оточенні несуть на собі відтінок персоніфікації. Художньо виразними є іменникові метафори, де основою понятійних зіставлень виступають значення конкретних і абстрактних предметів: віттячко надії, ріка любові, дно душі, лан життя, душа доби, всесвіт слова. Емоційно-експресивного забарвлення надають словам філософського звучання епітети. Так епітети палаючий, студений, вогняний, жорстокий виступають у структурі художнього образу разом із філософською лексемою час. Епітети сміливий, глибокий, добрий надають образного значення слову душа. Серед груп стилістичних значень окреме місце займає епітет тихий, який у сполученні із філософськими душа, світ, доля… створює картини емоційного сприйняття дійсності в позитивному плані. Багата природа стилістичних можливостей лексем філософського звучання розкривається у структурі поетичних порівнянь: “пам’ять – зореносиця – вдова”; “душі, як житній хліб, живі”; “життя, ти мов кладка, між спогадами і незнаним майбуттям”. У ці і подібні метафоричні образи Микола Братан вкладає власне розуміння суті явищ навколишнього і цим сприяє збагаченню стилістичних можливостей лексем філософського звучання в поетичному контексті.
* * * Не можна не сказати і про неологізми, які використовує Микола Іванович, зокрема про їх номінативну та стилістичну функції. Крім лексичних новотворів для називання нових понять, неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більш відповідає фонетичним, лексичним, словотворним та іншим нормам мови. Так виникають лексичні неологізми. Наслідком цього є поява неологізмів, які виконують номінативну функцію і в перспективі мають стати надбанням усіх носіїв мови. Нові слова виникають і тоді, коли той чи інший автор хоче дати якомусь предметові або явищу нову, образнішу, емоційнішу назву, яка краще відтворює його бачення світу. Так, у поезії “І учора негода” читаємо: Сунуть хмари похмурі Із дощами й громами. Та нехай грозозлива Не стоїть поміж нами. [17, 9] Неологізми можна поділити на загальномовні й індивідуальні (авторські). Загальномовні називають поняття, тобто виконують номінативну функцію, отже, є нейтральними, як у експромті М.Братана “Через три роки”: 1991 рік Комуністи-кравчукісти. 1994 рік Комуністи-кучмісти. [9, 5] Індивідуальні неологізми можна вважати стилістичними, оскільки вони покликані до життя прагненням дати нову назву не новому поняттю, а такому, що вже має словесне позначення в мові, наприклад: Я – Сиваш. Сивина в моїм імені. Сива пам’ять стоїть при мені. [36, 5] Багато новотворів виникають внаслідок контамінації слів. Як правило, вони вживаються в розмовному мовленні, де є елементом просторіччя. Часом потрапляють і до літературної мови: Жовтіє листя, глибочіє корінь… О, скільки людям принесли добра Зірки його, вишневоспілі, зорі, Розсяяні обаполи Дніпра!.. [36, 112]
Індивідуальні (авторські) неологізми, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття: Я сходив океани й моря, Чужину, як розлуку, сприймаю. Світить батьківська пристань моя – Маяки найдорожчого краю. [17, 1]
У поетичному мовленні загальномовні неологізми, крім функції відтворення колориту доби, мають у собі також заряд певної експресії, надають викладові невимушеності, розмовного забарвлення: Вкраїну в ярма запрягали Не тільки батюшки-царі. Їм залюбки допомагали Колінногнучі галагани, Що правували на Дніпрі. [36, 29] Стилістичні функції новотворів М.Братана досить різноманітні. Вони виступають засобами надання текстові урочистого, піднесеного звучання: Прийду до нього весняного, До споловілого прийду… [17, 6] Про М.Братана можна сказати словами академіка Л. Булаховського: “Хай вигадані відповідним художником слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони не надходять до активного фонду загальної мови, - але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної дійової образності та емоційності, і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження; своє існування” [41, 151] У поетичному доробку смислове та емоційне навантаження несуть застарілі слова. “Традиційно книжна лексика у тканині художнього твору вступає в складні стилістичні стосунки з лексикою публіцистичною, термінологічною та ін., що відбивається і на цих книжних застарілих елементах”. [48, 67] Вершина поетичної майстерності досягається цілим рядом спеціальних прийомів введення в текст історизмів та архаїзмів. “Подібних зразків справді свіжих перлин народних у Миколи Братана можна знайти чимало і в поетичних, і в прозових творах. Приміром, він (скажемо, до речі, невтомний шукач давно забутих і маловідомих слів) віднайшов одвічну українську лексему “бережина”. Вона означає приозерну та прирічкову траву. І в його уяві постала ціла картина: Кують зозулі у заплавах, Міріє років множина, А поміж копами – отава, Бережина… Бережина… Дніпро – блакитно і розлого, - Любов, що зроду не мина. А ми – до нього, коло нього: Бережина… Бережина… [26, 163]
Під цією назвою наш земляк надрукував симпатичний, гостросюжетний проблемний роман, що витримав два видання і був свого часу прихильно зустрітий читачами" [49] Використання цієї лексики зі стилістичною метою потребує великого вміння, адже вона повинна супроводжуватись мінімальною кількістю пояснень і водночас бути зрозумілою для читача. У даному зразку є введення іменників архаїзмів, що допомагає глибоко розкрити дієслова. Навіть архаїзми з цілком нейтральним значенням надають поетичній мові урочистопіднесеної тональності. Порівняємо: десниця – права рука, вуста – губи.
Наприклад: Невже меженний час її настав І голубінь очей не заясниться? “Хлоп’яточка, прошу вас, зупиніться,” – Затрепетали спалені вуста. [26, 127]
* * * Талановита індивідуальна праця Миколи Братана сприяє безперервному збагаченню синоніміки української мови. Синоніми виступають як неодмінний засіб творення системи образів митця слова. Художні якості його поезій великою мірою визначаються семантико-стилістичними нюансами, які творить Микола Іванович, використовуючи синонімічні багатства. Поет показує приклад точного вибору слова із ряду майже абсолютних синонімів, зокрема відчуває і передає почуття людини (дії, стан) в різних модуляціях та тембрових забарвленнях. Шляхом аналізу фактичного матеріалу у поетичній мові Миколи Братана нами виявлені синонімічні ряди, що наповнені семантично й стилістично різновимірними, різнопредметними і різноякісними дієслівними, іменниковими та прикметниковими формами, які показують весь спектр синонімічних значень та художніх властивостей поетичного тексту. Для дієслівної синоніміки лірики М.Братана характерне вживання більше 5 синонімічних рядів. Дієслова, які групуються навколо синонімічної пари ходити – йти, означають процес ходіння. Ця група лексем вирізняється великою образотворчою силою. Наприклад: “Граки статечно ходять по ріллі”, “Не проти я на вулицю піти”, “Підемо, тату, підем”, “Я йшов, і йду, допоки світу – йтиму”, ”Йдуть хати з минулого в майбутнє”, “Живі одступали, загиблі з позицій не зрушили”, “В тишині листопад переходить дорогу”, “Піду я від ворожки в самотину свою”, “Бродим плече до плеча над Окою”, “Де він пройшов неквапною ходою”, "І знову брели, брели між теплом і між холодом" та ін. Отже, на прикладі гнізда ходити-йти можна побачити велику вправність М.Братана. У використанні дієслівних синонімів для урізноманітнення семантичних відтінків при характеристиці персонажів чи зображенні душевних переживань ліричного героя художник слова застосовує різноманітність синоніміки. Іменникова синоніміка у творах М.Братана хоча й дещо поступається перед дієслівною, але не менш цікава. Ось яких, наприклад, відтінків набуває слово-показник дорога у різних варіаціях: “Безвітрим степом ринула дорога”, “Яку він путь, натруджену, довгу, пройшов”, “Стежини обриваються над кручами”, “Знайомі стежинки, доріжки й мости”, “Між них дорога-мрія ожива”, “Вона шляхи простежує мої”, “Струмує м’яко стежка польова”, “Небавом співучий первопуток покличе нас морозяна зоря”, ”Сьогодні нам з весною по путі” та ін. Синоніми можуть грати роль посилювально-експресивного засобу, якщо декілька разів підкреслюють якусь ознаку, властивість і т.п. Синонімічні гнізда у творах нашого земляка свідчать про багатство поетичної мови поета. Представленими синонімами не вичерпується вся різноманітність їх вживання у поезіях Миколи Івановича. Вже на прикладі наведених синонімів можна побачити, що їх семантико-стилістичні функції розмаїті.
* * * Антоніми відіграють помітне місце у лексиці. При антонімічності слів обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Адже в антонімічні стосунки вступають лише слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності. Так, поет вживає слова, що позначають якості (білий – чорний, яскравий – сірий, холодний – жаркий), почуття (радість – сум, щастя – горе), простір, час (день – ніч, мить – вічність, вниз – вгору, початок – кінець), різноманітні дії, стани (світати – вечоріти, відморозити – згоріти). Наприклад: Про подвиг радіо глаголить. Вождеві вуса, де не глянь. А по Вкраїні суне голод І в чорний смерк, і в білу рань. [6, 2] У системі виражальних засобів мови антоніми відіграють досить важливу роль. Це зумовлюється насамперед тим, що вони допомагають створити контрастну характеристику образів, предметів, явищ: Візьми, візьми ... Я часом злий буваю, Але в душі я добрий І не жадний.[33, 25] Антонімія дає невичерпні можливості для створення картин, у яких використовується пряме й переносне значення слова, різке й непідвладне зіткнення різнорідних понять: Разом підемо вдвох, Самотою подишем. [17, 2] Антоніми є одним із важливих стилістичних засобів не лише завдяки їхнім внутрішнім семантичним властивостям, пов’язаним із назвами протилежних за значенням реалій, а й тому, що антонімічні протиставлення не є застиглим, обмеженим. Антонімія лежить в основі таких художньо-зображальних прийомів як антитеза та епітет-оксиморон, які також використовує Микола Братан у своїх віршах.
* * * Достатньо поширеним та надзвичайно ефективним стилістичним прийомом у творчості М.Братана є використання паронімів – слів, близьких за звучанням, але різних за значенням. Здебільшого вони мають спільну морфему, але чимало й таких, як просто співзвучні: манливу – мінливу, простоти – просто йти, снів – спів, плакав – плекав, клітка – квітка. У паронімів широкі можливості асоціативних зв’язків. Тому-то однією з найважливіших стилістичних функцій паронімів є семантичне переключення. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає поетові можливість розширити політ думки, змалювати яскравіше картину: Поезія шукає простоти, Обходячи драгвиння примітиву. До простоти не так-то просто йти, Верстати путь манливу і мінливу. [26, 189] В поетичному мисленні Миколи Братана образність виявляється в багатоплановому організованому системному викладі. Але часом образна оповідь переривається безпосередньо авторським міркуванням, що зближує твори поета з публіцистикою (в деякій мірі): В роботі не зрікатися любові І, якщо треба, гинути за хліб. [26, 33]
* * * Розмаїття епітетів у творах М.Братана ще сильніше підкреслює його самобутній хист. Епітети умовно можна поділити на три групи: 1) епітети, які підкреслюють характерну ознаку: перестиглі яблука, взолотіле колосся, не гордий чоловік, проміння голубе; 2) епітети, що пояснюють ту чи іншу ознаку відповідно до певної життєвої ситуації: перемоклий до нитки, приморожений день, виспіла вранці, завітна розмова тощо; 3) епітети, які передають емоції, пов’язані з певним предметом чи явищем у певній ситуації: пізні жалі, заблукані надії… Найчастіше епітетами у творах Миколи Братана виступають прикметники, але зустрічаються й іменники, а також дієприкметники. Одна з особливостей поезії Миколи Братана – метафора. Метафори формулюються на основі семантичних зв’язків між поняттями різного ступеня абстрактності, зокрема між поняттями, що пов’язані з людськими емоціями, переживаннями, психічним станом поета і тими словами, які називають конкретні фізичні дії, процеси. Микола Братан, використовуючи традиційні поетичні метафори, прагне до їх оновлення, до пошуків таких лексично-семантичних зв’язків, які б давали несподіваний ракурс бачення уже відомого, вживаного. Слово в поетичному тексті набуває більшої смислової виразності. Воно володіє практично необмеженими відтінками значень, які поглиблюють поетичний світ, відкривають, передають читачеві авторське бачення, осмислення дійсності. Переносні значення слів виникають на особливостях асоціативного мислення, мислення за допомогою саме метафор. Метафора як мовновиражальна одиниця характеризується єдністю. Структура метафори визначається співвіднесенням її змісту із змістом синонімічних висловів – прямих номінацій, тобто встановлення місця метафори в повному синонімічному ряду і віднесеністю її змісту до позамовної дійсності. Метафора в сукупності з іншими образними засобами сприяє розрізненню як функціональних так і індивідуальних особливостей мови, робить стиль автора самобутнім, оригінальним. Завдяки метафорі поетові вдається краще відтінити потрібну йому рису предмета чи явища, досягти більшої точності й образності, особливо виразно виявити оцінку зображувального; він дбає про свіжість і оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникаючи штучності, шаблонності й банальності. Арістотель вважав майстерність метафор ознакою таланту митця. “Особливо важливо бути майстерним у метафорах, - зауважував він, - бо тільки цього не можна навчитися в інших. Адже створювати хороші метафори – значить підмічати подібність” [52, 238] М.Братан – майстер слова у створенні метафор, що збагачують уяву читача і надають сприйманню емоційного забарвлення: “Пливе у ніч засніжений мій сад”, або: Журба і радість – на орбіті серця, Якому дано всім переболіть, Яке, немов та птаха, стрепенеться, Коли достиглий колос задзвенить. [36, 33] Подібні метафори не тільки “не затемнюють” образу, а, навпаки, роблять його інформативно містким, виступають тим ідейно-естетичним стержнем, до якого приєднуються інші мікрообрази, і в такий спосіб сприяють досягненню кінцевого результату. У творах Миколи Братана найчастіше зустрічаються такі метафори, в яких предметам та явищам неживої природи можуть надаватися властивості тварин і, що більше притаманне для поета, властивості людини: Лягла на клени позолота. Летять в заобрій журавлі. Смуткують різьблені ворота В моєму рідному селі. [36, 25] Як бачимо, метафори М.Братана напрочуд точні, виразні, включають у себе максимум інформації та експресії. Вони виконують важливі ідейно-художні функції, служать для створення яскравої образності, емоційного виявлення почуттів та думок поета. Часто вживає Микола Братан у своїх творах такий засіб створення образності як порівняння, пояснюючи один предмет або явище за допомогою іншого, подібного, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Порівняння увиразнюють зображувальне, роблять його більш насиченим, виявляють ставлення поета до нього. Ще Л. Толстой зауважував, що “порівняння – один з найприродніших і найдійовіших засобів для опису, але необхідно, щоб воно було дуже правильним і доречним, інакше воно діє зовсім протилежно”. [52, 328] У М.Братана порівняння вдало допомагає розкрити зміст зображуваного. Так, наприклад, у поезії “Листопад переходить дорогу”: То ж сьогодні, як брат, наче друг незрадливий, Наслуха листопад недоспівані співи. А між них прозвучить пісня, виспіла вранці, Що жагою пашить, як осінні багрянці. [17, 2] Вибір зіставлюваних предметів залежить від індивідуальних якостей поета. Порівняння характеризуються особливо широким діапазоном зіставлюваних понять, з одного боку, і цінністю – з другого. З допомогою порівнянь відбувається зближення таких віддалених понять, як живе й неживе (”приходять, мов світанки”), як фізичне і психічне (“все було, як сон”). Порівняння в одних випадках торкається якості та кількості (“неначе писанка, село”), в інших – емоції та експресії (“неначе хвилю круту, плин розлуки борю”). Отже, у такий спосіб у порівнянні особливо виразно проявляє себе єдність процесів пізнання людиною світу. Додаткову експресивну барву вносять у цей троп зіставлення далеких понять, зведених в один образ явищ живого і неживого, духовного і матеріального, персоніфікація неживої природи і, навпаки, порівняння живого з неживим: А літа, мов коні, мчать у перегоні, А чи то над степом марево сплива. Зважую не просто колос на долоні, Це моєї долі золота вага. [17, 5] Найчастіше порівняння автор висловлює за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов. Отже, порівняння в творах Миколи Братана увиразнюють зображувальне, роблять його більш наочним, виявляють ставлення до нього поета.
* * * У поезіях нашого земляка знаходимо такий стилістично-звуковий прийом організації поетичної мови, суть якого полягає в тому, що на початку віршованих рядків, строф повторюються однакові співзвуччя слова чи синтаксичної конструкції. Відповідно до цього розрізняємо: 1) анафору словесну : На фотографії – зима. На фотографії – дорога. [26, 125] 2) анафору синтаксичну: Біле диво на білому світі – Взолотіле колосся в політті. Біле диво на білому світі – Дві долоні у потиску злиті… Біле диво на білому світі – Все життя для жаданої миті. Біле диво на білому світі – Ти єдина в любові й привіті. [17, 12] Анафора підносить емоційну силу віршів, а також сприяє їх композиційній стрункості й завершеності. Для емоційного посилення розповіді Микола Братан звертається до використання такого художнього прийому, як кільце, коли певні елементи (слова, рядки, строфи) повторюються на початку і в кінці твору, утворюючи своєрідну рамку: На розгонистих осінніх на пронизливих вітрах Сад промоклий і промерзлий до світанку не засне. Десь там спомин мій витає – степовий заблудлий птах – Біля яблуні, де в літі ти окликнула мене. Чую навіть, як за мною навздогін – легкий твій крок. Ти ім’я своє назвала: “Пам’ятаєш? Не забув?” Як забути – пам’ятаю. Між густих навислих крон Свято юності уперше я в тім імені збагнув. Зими й відзимки минали, я чекав на твій привіт. І чому не дочекався – не питаю по літах… Що ти там шукаєш, пташе, між вологих чорних віт На розгонистих осінніх на пронизливих вітрах? [26, 208] Отже, можна зробити висновок, що дослідження та знання образно-тропеїчних засобів художнього стилю поета допомагає більш свідомо проникнути в глибину суті поезій, збагнути хід думок та почуття самого автора.
* * * Досліджуючи лірику Миколи Братана, варто звернути увагу і на синтаксичні засоби поезій, які мають велике значення. Адже поетичні тексти оформлюються за допомогою речень, використання яких залежить від їх змісту, функціонального призначення, будови та емоційно-експресивного забарвлення. Говорячи про поетичний синтаксис М.Братана, ми маємо на увазі ті загальні тенденції, які в ньому проявляються і в межах яких вимальовується творча індивідуальність поета. Тому розглянемо найзагальніші з них. Так в ліриці найбільш поширеною є розповідна модальність. Але досить часто у мові поезій переважають окличні і питальні конструкції. Вони вносять у твір схвильованість, піднесеність, багатство інтонацій емоційно-експресивного мовлення: З літерною швидкістю – На рокаду! Ти не будеш, вічносте, Нарікати! [26, 121] Поет широко вживає неповні, еліптичні та односкладні речення, завдання яких – сигналізувати нашій уяві про певні образи. Побудовані таким чином рядки спонукають читача до співпереживання, активізуючи його уяву: Підступна іскра – спалах…Випадковість. В статтях – “трагічний випадок”…Не вір! Не випадково хліборобська совість Його вела у той вогненний вир. [26, 30] Суттєво впливають на стилістичне оформлення текстів номінативні речення, які М.Братан використовує дуже часто. Вдало митець слова також використовує таку стилістичну фігуру, як апосіопеза (замовчування), яка полягає у недоговорюванні, викликаному схвильованістю змісту (читач має здогадуватися, що невисловлене): Шепіт листя оспалого, Над садами – зоря. Ой, заграйте, скрипалики, Ой, заграйте, загра… [26, 84] Як засіб увиразнення викладу і підвищення емоційної насиченості тексту не менш вдало ніж апосіопезу поет вживає іншу стилістичну фігуру – інверсію. Емоційність та схвильованість у поезіях Миколи Братана досягається і завдяки використанню звертань, які за структурою різні. Поет надає перевагу поширеним звертанням: Будуть ще і ночі горобині, Та сьогодні на порі – жнива. О росо! На листі, на билині, На могильнім камені – жива! [26, 46]
Деякі звертання, особливо ліричного характеру, поет вживає повторюванням, посилюючи їх виразність. Це надає поезіям особливого емоційного забарвлення, ніжності: Добрий ранок, поле, добрий ранок, степе, Виспіле колосся, маки на межі. Як до батька діти, так і ми до тебе, Ми з тобою, поле, звіку не чужі. [17, 5] Часто у функції звертань поет вживає іменники у формі кличного відмінку, причому такої форми набувають і іменники неживих предметів. Значно рідше звертання виступають іменниками у формі називного відмінку: Ми саме поверталися з походу – Взвод, веселіше! Ллє? Не розкисай! - Відтак зронив усміхнений комвзводу Родинне, хліборобське: – На врожай! [26, 87] Автор широко застосовує в поезіях складносурядні речення, особливістю яких є плавність і ритмічність: І перепел кричав у росянім вівсі, І я шукав заблукані надії. [17, 10] Надзвичайно багата поезія і на складнопідрядні речення (в переважній більшості – це часові, обставинні, означальні, хоча зрідка зустрічаються причиннові та наслідкові). Наприклад: І в радості родина немала, Що у війну забула про свята, Зібралась круг тесового стола, Де дух картоплі солодко вита. [26, 23]
* * * Микола Іванович Братан – наш сучасник, як митець він органічно "вписався" у контекст доби. Творчість М.Братана – небуденна подія в українській літературі. Багата за охопленням явищ життя (історичне минуле, національно-визвольна боротьба, морально-етичні пошуки народу, його духовно-культурний розвиток, звичаї, літературні традиції тощо), розмаїта за жанрами (вірші, вірші-пісні, сонети-монологи, поеми, поеми-легенди, драматичні поеми, повість "Діждались весілля", комедії, роман "Бережина", драматична балада "Ковила тече за обрій", поетичний цикл "Австралійські слайди", нариси, літературно-критичні статті, рецензії, вірші для малят) та художніми засобами. Поетична спадщина письменника стала насамперед основою його літературної репутації. Він – і тонкий лірик тужливо-меланхолічного складу, і проникливий співець природи у її динамічному русі, і поет-пісняр (понад 150 пісень, що виконуються на професійній і аматорській сцені), і митець, який культивує класичні форми сонету, і автор гумористично-сатиричних віршів, експромтів, автор дотепних віршів-мініатюр для малят. Але визначальною рисою поезії М.Братана, безумовно, є лірична тональність – від ніжного п’яно до енергійного форте, поєднання різних тембральних настроїв – від меланхолійно-мінорних до радісно мажорних. Микола Братан дебютував у 1961 році збіркою віршів "Смаглява Таврія". Відтоді видав понад 30 книжок віршів, художньої прози, драматичних творів тощо. Лауреат премії імені Андрія Малишка Микола Іванович Братан постійно виступає як перекладач з чечено-інгушської, черкеської, румунської, болгарської, російської мов (наприклад "Від імені горян я промовляю" – колективна збірка перекладів, де вагоме слово сказав Микола Іванович). Наш земляк є автором передмов до творів відомих письменників України – Олеся Гончара, Івана Старикова, Віктора Кузьменка та ін., рецензент художніх творів сучасних поетів Валерія Кулика, Євгена Гуцала, Леоніда Куліша, Миколи Василенка. Вагомий внесок М.Братана в розвиток літературно-мистецьких традицій краю (саме він сприяв розбудові на теренах Херсонщини широкого спектру різноманітних літературно-мистецьких гуртів, студій, об’єднань), своїми виступами в пресі завжди надає підтримку талановитим авторам, музикантам, самобутнім колективам чи прекрасно поставленим виставам Херсонського обласного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша тощо. Протягом творчого життя Микола Іванович виховав десятки молодих літераторів, патріотів України. Дане дослідження висвітлило вроджений талант митця слова, "полум’яного романтичного серця і доброго хліборобського працелюбства". У кожному із його творів неозброєним оком видно неперебутню любов до степових людей, серед яких народився і виріс, творчо змужнів письменник. Микола Іванович Братан – визнаний лірик степу. Чи не найбільший доробок його творів належить саме тематиці степу. Степ крізь призму творчості Миколи Братана став своєрідним символом Батьківщини. Хоча він не цурається і традиційних тем: широке полотно пейзажної лірики співіснує з патріотичною; глибокочуйна поезія інтимної лірики співіснує з віршами воєнної тематики; мажорно-піднесена тема молодіжних будівель не вступає в протиріччя з гумористично-сатиричними віршами; дотепні вірші для малят ще ширше відкривають для нас дар художника, неперевершеного автора чималого доробку експромтів, та епіграм. Дослідження та знання образно-тропеїчних засобів художнього стилю поета допомогло більш свідомо проникнути в глибинну суть поезій, збагнути хід думок та почуття самого автора. Митець слова дуже вдало використовує у своїх поетичних творах стилістичні фігури: анафору, епіфору, антитезу та апосіопезу, що підносить емоційну силу віршів, а також сприяє їх композиційній стрункості й завершеності. З метою емоційного посилення поезії автор вдається й до використання такого художнього прийому, як кільце. Ми звернули увагу і на синтаксичні засоби поезії. Усвідомлюємо, що талановита індивідуальна праця Миколи Братана сприяє безперервному збагаченню синоніміки, антонімії української мови. Тонкий і ніжний лірик Микола Братан, муза якого увібрала красу й силу народної пісні, радість і біль, звитягу й муку рідної землі, надзвичайно майстерно використовує такий стилістичний прийом, як пароніми. Звертається як до архаїзмів та історизмів, так і до неологізмів. Натхненне слово письменника-земляка, закоханого в степове безмежжя рідного краю, знаходить відгук у серцях шанувальників художньої літератури.
Список використаної літератури:
1. Базилевський В. Поезія – як мислення. – К.: Рось, 1994. 2. Братан М.І. Бережина: Роман. – Сімферополь: Таврія, 1981. 3. Братан М.І. Від першої особи: Поезії: - Сімферополь: Таврія, 1977. 4. Братан М.І. В похід "ЛДП" // Наддніпрянська правда. – 1976 – 12 серпня. 5. Братан М.І. В одвічній творящій роботі // Наддніпрянська правда. – 1987. – 28 жовтня. 6. Братан М.І. Відчахнута віть: Легенда бувальщина.-Херсон, 1996. 7. Братан М.І. Грані душ людських // Наддніпрянська правда. – 1990 р. 10 січня 8. Братан М.І. Діждались весілля. – Сімферополь: Таврія, 1977. 9. Братан М.І. Діалектика природи або ж дисидент із КДБ: Комедія. - Херсон: Просвіта, 1996. 10. Братан М.І. Експромти: Вірші. – Херсон: Просвіта, 1994. 11. Братан М.І. Задля життя: До 70-річчя з дня народження письменника Н.Фогеля // Наддніпрянська правда. – 1978 – 3 жовтня. 12. Братан М.І. Заради світла // Наддніпрянська правда. – 1992. – 13 травня. 13. Братан М.І. Заслужено заслужені: Про заслужених артистів УРСР Херсонського обласного музично-драматичного театру А.Толока і В.Чорношкура // Наддніпрянська правда. – 1981. – 9 квітня. 14. Братан М.І. Із скарбівні літ // Ленінський прапор. – 1986. – 16 січня. 15. Братан М.І. Ковила тече за обрій: Драматична балада. – Херсон: Чиста криниця, 1998. 16. Братан М.І. "Ляп" на першій полосі: Комедія. – Херсон: Губернія, 1996. 17. Братан М.І.Другальов В.В. Листопад переходить дорогу: Пісні. – Херсон, 1999. 18. Братан М.І.Народний подвиг оспівати: Про літературне життя м. Херсона // Літературна Україна. – 1977. – 13 травня. 19. Братан М.І. Ностальгія за братерством // Наддніпрянська правда. – 1992. – 14 листопада. 20. Братан М.И. Небо над долиной: Стихи. – М.: Советский писатель, 1985. 21. Братан М.І. Озерниця: Лірика. – К.: Радянський письменник, 1982. 22. Братан М.І. "…Оживе все знайоме до болю" До 80-річчя від дня народження Якова Баша // Наддніпрянська правда. – 1988 р. – 7 серпня. 23. Братан М.І. Поступ: Вірші. – Одеса: Маяк, 1968 24. Братан М.І. Правда хліба: Поезії. – Сімферополь: Таврія, 1973. 25. Братан М.І. Почерпнуто життя: Про виставу "Убий Лева" по одноіменній п’єсі О. Коломійця Закарпатського українського муз. драм. театру в Херсоні // Наддніпрянська правда. – 1985. – 10 липня. 26. Братан М.І. Поезії. – К.: Дніпро, 1986. 27. Братан М.І. Промовляє музика: Про заслуженого артиста УРСР, керівника камерного оркестру Херсонської обласної філармонії Вазіна Г.А. // Наддніпрянська правда. – 1980. – 10 лютого. 28. Братан М.І. Свято на Перекопі: Лірика. – Одеса: Маяк, 1970. 29. Братан М.І. Смаглява Таврія: Поезії. – Херсон: Книжно-газетне видавництво, 1961. 30. Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара. – Херсон: Чиста криниця, 1993. 31. Братан М.І. Сліпий дощ: Драматична поема. –Херсон:Просвіта, 1995. 32. Братан М.І. Слон на стадіоні: Вірші для малят. – Херсон: Чиста криниця, 1996. 33. Братан М.І. Сердитий бог: Драматична повість про Тараса Шевченка. – Херсон, 1997. 34. Братан М.І. Степові люди: Вибрані поезії: - К.: Дніпро, 1979. 35. Братан М.І. У дорозі до вас: Лірика. – К.: Молодь, 1974. 36. Братан М.І. Царина: Лірика. – Херсон: "Айлант", 1998. 37. Братан М.І. Туга: Драматична поема. – Херсон: Просвіта, 1995. 38. Братан М.І. Шлях, що крізь серце проліг // Наддніпрянська правда. – 1974. – 18 червня. 39. Братан М.І. Що записано в серці: Особливості прози Л.Куліша // Молодь України. – 1981. – 4 січня. 40. Братан М.І. Я – Сиваш: Поезії: - К.: Радянський письменник, 1978. 41. Булаховський Л.А. Питання походження української мови // Твори: У 5 томах – К., 1975 – 1981. – Т. 2. 42. Від імені гоян я промовляю /Арсанукаєв Ш.А., Братан М.І. – Сімферополь.: Таврія, 1984. 43. Голобородько Ю. Горизонти творчих пошуків // Наддніпрянська правда. – 1986 – 14 грудня. 44. Голобородько Ю. Люди степу // Літературна Україна. – 1983. – 17 лютого. 45. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. 46. Завіха В. На сходинку вище // Наддніпрянська правда. – 1968. – 29 червня. 47. Золотцев Ст. Пам’ять над колоссям // Літературна Україна. – 1985. – 25 квітня. 48. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987. 49. Куліш Л. Поліфонічний дар // Наддніпрянська правда. – 1995. –16 грудня. 50. Кулик В. Невже то було з нами? // Ефір. – 1996. - № 31. 51. Лис В. Любов до землі // Слова праці. – 1974. – 28 березня. 52. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971. 53. Никанорова О. Поезії одвічна висота. – К.: Радянський письменник, 1986. 54. Оксаненко Т. Любов і хліб // Наддніпрянська правда. – 1984. – 11 серпня. 55. Романенко В.М. Мистецтво бачити світ. – К., 1969. 56. Поліщук Л. З виру сучасності // Наддніпрянська правда. – 1977. – 16 грудня. 57. Татаренко В. Миколі Братану – 50 // Літературна Україна. – 1985. – 3 січня. 58. Федоровська Л. Наука поля // Вітчизна. – 1973. - № 9. – с.202-205. 59. Шевченко М. Миколі Братану – 60 // Літературна Україна. -1995. –19 грудня. 60. Шевченко Т. Поезії: У двох книгах. – К.: Радянський письменник, 1989. – Книга перша. – с.413. 61. Ющук І.П. Рідна мова: Підручник для 5-го класу. - 3-є видання. - К.: Освіта, 1994.
